Recenzijos

Wojciech Smoczyński

Ларингальна теорія та литовська мова

Авторизований переклад із польської мови

З рукопису переклали Веслава Чижик-Прокашева, Діана Шілейкайте

Наукові редактори Діана Шілейкайте, Аксель Голвут

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2006, 292 pp. ISBN 978-9955-704-17-1, ISSN 1822-3257 (Bibliotheca Salensis, 3)

У потоці соціологічних оглядів литовських мовознавців і досліджень звукових коливань діалектів видавництво Інституту литовської мови випустило перекладену з рукопису книжку нині найвідомішого польського балтиста-компаративіста. Як зазначає куратор книжки проф. габілітований доктор Аксель Голвут, «Краківський компаративіст і балтист Войцех Смочинський уже кілька десятиліть успішно застосовує нову ларингалістичну модель реконструкції для дослідження історії балтійських мов» (с. 9).

У «Вступі» (с. 13 і наст.) усі ми (хто цього не вивчав або призабув) можемо ознайомитися і з самою ларингальною теорією, застосуванням методів, похідними структурами, спробувати збагнути численні таємниці й диференційні ознаки наших та інших архаїчніших індоєвропейських мов. Ґрунтовне узагальнення викладено наприкінці розділу (с. 15–18).

З автором, учителем якого в Краківському університеті був великий мовознавець Ю. Курилович, у питаннях теорії важко сперечатися — залишається тільки захоплюватися проникливістю думки й численністю фактів із різних джерел литуаністики (LKŽ, LKŽ K, наукових журналів тощо).

Варто лише звернути увагу на ті чи інші дані литовської мови, їхню форму, значення або якесь доповнення.

Почати слід із форми давн. minžù (с. 60), тобто діалектної форми, відомої ще з часів К. Донелайтіса: m’ežù Žvr, Nm (К. Донелайтіс), m’eñ.džù Krtv, Šauk, Krš, Varn ~ mežù, верх. myžù; вона поширена й у розмовному мовленні літературної мови; шкода, що не вказано, звідки взято цитовану форму: ми доповнили б виправлення в LKŽ, якби колись мали опублікований повний фонд лексики народу.

Слово žmonà належить до акцентної парадигми 3, žmóną (с. 69) було б лише формою кличного відмінка. Дієслово ardýti вимовляють усі литовці (пор. ¹LKŽ₁ 239, ²LKŽ₁ 294–295), тому árdyti (с. 99, 105, 191) — неочікувана, несподівана форма.

Похідне утворення apýušris слід виправити (с. 99, 101) — засвідчена форма apíu.šr’is ~ apýušris (1) «початок світанку», apýušriais присл. «близько світанку» ¹LKŽ₁ 184 (а також apýušriu), ²LKŽ₁ 230; пор. також згадане автором книжки слово úšra (с. 93, 101).

Форми *gerù, *kelù, *lemù, *perù (від pértì, а не від pérti — це

141

Recenzijos

поширюється цілком нова форма), tremù, vemù, stumù, адже такі форми й тепер уживаються у значній частині жмудського діалектного ареалу. Отже, тут маємо якесь зворотне явище. Очевидно, від первинних geriù, lemù, tremiù (с. 102–103) знову повернулися (?) до geriù, lemù, tremù, plėtù, stumù (але ця форма stumù є також у південних аукштайтських діалектах Drsk, Rtn та ін.), пор. ще широко поширену форму m’ė.ntò / m’ėn.tù ~ mentù. Ось які кола змін форм термінів.

У жмудському та південних аукштайтських (дзукських) діалектах також повторюються lejų, glėju (с. 104), rėdu (с. 104); у жмудському діалекті маємо циркумфлексну відтяжну інтонацію r’ītù, r’īdù Krš, Krtv та ін., як і згадане автором šlavù.

Можливо, авторові був би цікавий жмудський дієслово tumėti, tuma «густішати» замість авторського tunėti (с. 108); може, тут якесь уподібнення? (є також tumė «здатність до загусання», tùmùs / tòmòs тощо).

Чомусь забуто давнішу, здається, форму pèt’īs ~ petìs, pèt’īs ~ petiẽs, instr. sing. p’èt’īm ~ petìm (Ž. Krš, Užv, Pvn та деінде) (пояснюється лише нова форма petỹs, с. 109).

aṁpalas (< aṁṕalas) — с. 110, 112, за P. Jonikas (паграмантійський діалект), є формою побутового мовлення; у говірках є ántpalas Pgr, áńčpalas Pvn.

Литовське šarà «поспіх, нещастя» (с. 114) — частіше вживається šorà (šũorà, šuorù.t’į «завзято працювати» Krš, Krkl., šuorõut’ę Tl. «дуже поспішати» = šorúoti.

Щодо литовського bėda (b’ėda у жмудському діалекті), латиського bėda (с. 116) висловлено сумнів стосовно застосування формули *bʰeh₁dʰ-. Чи не співвідносяться тут e̯: і слов’янський ять (ь), як у sénys, mešà та інших словах (пор. K. Būga, Rinktiniai raštai, 1959, т. II, с. 554–555; J. Balčikonis, Rinktiniai raštai, т. I, с. 383).

Слово ýla, латиське iļens вважають балтійським (с. 119, примітка). Таке твердження потребує вагомих підстав (пор. Fraenkelio LKEŽ, с. 183, з усією літературою).

У західних жмудських говірках вимовляють bruot’ėrė.l’īs (звучить також bruot’ėrė.l’īs) «братику», тоді як broterėlis — це лише дуже літературна форма зі словників і збірників фольклору (с. 122).

Сумнівним є також наголошування і-основного stótis (с. 128, 132, 138). Так само невідоме й DP patógus; як у прикметниках sunkus, šviesus та ін., це може бути давнє наголошування, невідомо лише, якою була тоді інтонація. Те саме стосується vótis, vóti (с. 122, 132), žūtis, -iẽs (с. 162) = žūtis, -iẽs (4).

Лише в частині жмудських діалектів є mýlas, -à; це спільне з латишами, куршами чи прусами (с. 148).

Там, де вживається дієслово pýti, форма теперішнього часу всюди — pýna, а pỹja створено відповідно до редакційної настанови LKŽ (с. 148).

Давно відомо, що в частини жмудів озимі пшениці називаються pūrai (4) або pũrai (2) –

142

Recenzijos

LKK 8 т., 1966, с. 166–167; LKŽ_x 847, записано pūras (4) NŽ (записав там салантишкіс проф. А. Саліс, з яким довелося розмовляти 1969 року). У цій книжці лише pūrai. У 1958–1968 роках, відвідуючи західну Жемайтію і збираючи матеріал для LKA та куршизмів, корінь pūr- (іменник 4-ї акцентної парадигми) записано в Русне, Саугос, Кинтуос, Плікіай, Вейвирженаї, Швекшні, Ендриейаве та інших місцях (нині чотири діалектологині, які досліджували кулиську говірку, чули форму pūrā (можливо, її сплутали з мірою для зерна pūrs?). В покажчику до «Вибраних творів» К. Буги Rinktinių raštų (с. 157) в одній статті є також pūras (т. III, с. 652, написано «мірка») і корінь pūr- (т. II, с. 388 — pūras, pūrai «Winterweizen» ALS, Kv, SLNT; с. 527 — pūrai та Jn тощо). Ці pūrai у цьому разі цілком несподівані, і невідомо, звідки вони взялися. У 1964 році довелося брати участь у розмовах поблизу Швекшни та Юдренаю, де агрономи просто заходилися від сміху з «дурниць, вигаданих дідами», як вони казали, тож цього слова почали уникати; його не зафіксовано навіть у «Текстах швекшнянської говірки» 2005 року (хоча автору ще доводилося чути його в селах Будвече й Тваску, Яунюс зафіксував його в Кведарні, а автори тому I LKA його не включили). К. Буга порівнював pūrus також із латиськими говірковими pūr’i, а на с. 713 того тому purai, pūrai наведено в переліку спотворених литовських слів. У LKA, с. 167, подано: найчастіше pūras, pūrai, рідше pūrai і лише у двох місцях pūrai (у Скляуцте й Жідікай, можливо, траплялося почути це слово, що зникає).

Є й інше pūrai ‘гній’ із LKŽ_x 946 — J. Із часто вживаного в порівнянні слова виведено переносне значення «множина», пор. як pūrai drimb (уже «гній»), а Dirsės birst pūrais Vkš — ні, а по всій Жемайтії, навіть «із вух каша сиплеться гноєм» Krš, pūrais žinių bobos nešio(ja) Ub тощо. (Тепер автор схаменувся й виправив це у своєму етимологічному словнику литовської мови, не наводячи обох випадків. Слава Богу.)

У тих самих жемайтських говірках у зворотних дієсловах теперішнього часу nešýs, plentýs, kemšýs є -y-; про це довелося прочитати навіть в одному ісландському виданні, тому цікаво дізнатися, як воно співвідноситься з h₁nek̑eh₁i > neš-i?, с. 165.

Авторові книжки, можливо, була б цікава форма rãplės RDN, Šv та ін. (LKŽ_XI 177) поряд із прусським raples (с. 178). Здається, варіанти -riau- і -rau- переважно трапляються в жемайтських говірках; це може стосуватися grauž- / griauž, raukti / riaukti, drūžė / driūžė та багатьох інших форм, пов’язаних із *ṛ̥iau > rau, *ri̯ā > rā > ro, *ṛ̥iu- > ru тощо.

Дієслово vadýti, vādo, vāde — південноавкштайтське слово, і * тут зайва (с. 185).

Варто ще нагадати про наголошування кількох слів: šalnà, šalnà (с. 195) = šalnà, šalna (4); nevėša (с. 184) = nėvėša sub. (1) чи n’ėvėša дієсл.; iltis, -ies (с. 214) = iltis, -ies (1); audrà (від ж. áudra) (с. 186) з’явилося зовсім недавно, після 1930 року, відповідно до звички литовців змінювати інтонацію та місце наголосу в щойно засвоєних словах (К. Буга, Rinktiniai raštai, т. III, с. 785).

143

Recenzijos

Дещо здивувала єдина форма слова kainà у книжці. Замість польського čienia, яке запроваджували в парафіях, і такого самого cienią, насаджуваного панами маєтків за сприяння царських канцелярій, литовські інтелігенти наприкінці XIX і на самому початку XX століття знайшли в жемайтському діалекті слово kãina (1). Його не знав навіть К. Буга; можливо, через жемайтську інтонацію kãina із ламаним тоном у другій частині дифтонга Я. Яблонскіс сказав kãina, наз. відм. kainà (але там записав, очевидно, вже призвичаївшись до фонетики жемайтського діалекту, і kãina). Частина наших людей уживає жемайтське kãina, але вживає його зі зміненим наголосом — kainą, kainą (4), особливо західні авкштайти. Це не успадкована форма, тому в дослідженнях історичної граматики можна розглядати лише kãina (1); вона точно відповідає слов’янському cena.

Перше враження таке: книжка краківського вченого, проф. habil. dr. W. Smoczyński, надзвичайно цікава й важлива для нашого мовознавства; це праця, що матиме значення десятиліттями, дослідження історичної граматики литовської мови та її розвитку. Окремі зауваги тут можуть лише спонукати здути якусь порошинку, що осіла (особливо щодо pūrų ar pūrų).

Vytautas Antanas Vitkauskas

Інститут литовської мови

вул. П. Вілейшіо, 5, 10308 Вільнюс, Литва

144