Pirmosios lietuviškos knygos tarmė

J. Senkus

Go to original

Preparing document pages…

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, I LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ДІАЛЕКТ ПЕРШОЇ ЛИТОВСЬКОЇ КНИГИ

J. SENKUS

I. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

1. Сучасні припущення та дослідження діалекту «Катехизму» Мажвідаса

Те, що основу мови «Катехизму»¹ становить жемайтійський діалект, визнано вже давно. А. Шлейхер (див. [1] XI) відніс «Катехизму» до клайпедського діалекту (пор. [2] 45). Цю теорію довгий час приймали й визнавали. 1922 року редактор видання творів Мажвідаса відкинув цю теорію, зазначивши: «насправді про його діалект поки що можемо сказати лише те, що він жемайтійський. Точніше окреслити межі поки не спроможні» ([1] XI). К. Буґа ([3] LVII і 6) вважає, що діалектом «Катехизму» та його перекладача Мажвідаса є північно-західний жемайтійський діалект. Але ні перший, ні другий не обґрунтовує докладніше й ширше своїх тверджень і не береться їх обґрунтувати та довести. Цього не роблять і не беруться робити й інші литовські мовознавці. Наприклад, А. Саліс, говорячи про те, що деякі жемайтійці зберігають дифтонги am, an, em, en незміненими, лише побіжно згадує, що «Мажвідас також пише an, am та en, em, отже, зберіг їх незміненими. Але й родом він, мабуть, із південного закутка Жемайтії» ([4] 15). Це питання розглядає норвежець Х. Станг у своїй праці «Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas».

Х. Станг, досліджуючи мову «Катехизму», хоч і не цілком переконливо спростувавши докази А. Шлейхера, доходить таких висновків (див. [5] § 340): 1. Мажвідас був жемайтом Великої Литви. 2. Уся мовна основа його твору — північно-західний або центральний жемайтійський діалект. 3. Діалект «Катехизму» не є суто жемайтійським, а є жемайтійським із домішками аукштайтських рис.

Однак мова Мажвідаса — це не хаотична суміш жемайтійського й аукштайтського діалектів, а лише жемайтійський діалект, модифікований аукштайтськими рисами. Отже, поряд із нормативними (жемайтійськими) формами трапляються й аукштайтські елементи.

2. Зміни в литовській мові та ареал жемайтійського діалекту

Згідно з даними історичної граматики литовської мови, давні литовці ще приблизно 500 років тому, наприклад, слово medį вимовляли й відмінювали так: *medjai, *medjuon, *medjamus, *medjuons, *medjais, *medjuonsen. Так вимовляли й

¹ Čia taip vadinamas M. Mažvydo verstas Catechismusa prasty szadei...., Karaliavczvi, 1547.

відмінювали jautì та інші слова. З прикладів бачимо, що в давньому литовському відмінюванні й вимові замість сучасних dž, č були сполучення звуків dž, tj. Згодом у тих формах, де після цих tj, dj був давній короткий або вже скорочений на той час a (за винятком дифтонга au), у північно-західній Литві його почали вимовляти як e; j, що з’явився перед e, за законом історичної фонетики литовської мови мав зникнути (див. [6] § 88 і [5] § 28), отже, tja, dja > tje, dje > te, de. Таким чином, замість давніх литовських *medjai, *medjamus, *medjais тут почали вимовляти: medei, medem(u)s, medeis.

Частина північно-західної Литви, де почали так говорити, здавна називалася Жемайтією, південно-східна — Аукштайтією.

Цю зміну звуків, що сформувала литовську мову як жемайтську й аукштайтську говірки, сьогодні Стангас (див. [5] § 28) назвав «жемайтським звуковим законом». Вона виникла у XV ст. У документах і хроніках XIV ст. знаходимо топоніми (див. [7] 23 і далі), записані з t, d, наприклад: Gederaiten (Гедрайчяй), Wandeiagel (Ванджогала). Самі назви Аукштайтів і Жемайтів у цих джерелах також записані з t. У документах кінця XIV ст. вже є топоніми, записані таким чином: Saltzeniken, Salsemiken (Шальчинінкай), Salse (Шальча — назва струмка на південь від Вільнюса), Anse (Анча — Чорна та Біла — притоки Німану). Але жемайтська Ančia у тих самих джерелах і в той самий час записана як Ante. Отже, виходить, що жемайтська й аукштайтська говірки виникли наприкінці XIV або на початку XV ст. — саме перед друком першої книжки литовською мовою.

Раніше територія жемайтської мови (говірки) була більшою, ніж сьогодні: історичний кордон між Жемайтією та Аукштайтією проходив по Невежису. Сьогодні до Жемайтії відносять чотирикутник на північному заході Литовської РСР між Дарбенай, Вегеряй, Расейняй і Жемайчю-Науместіс. За жемайтським звуковим законом до Жемайтії відносять також трикутник між Шилуте, Сартінінкай і Лабгува — і тут вимовляють mėdei, jáutei… Крім того, тут по-жемайтському вимовляють місцевий відмінок множини — lauku’s ~ laukuse (на полях), а i, u > як ė, o (за винятком говірки рибалок), але давальний відмінок однини вимовляють по-аукштайтському — vi’roj, sū’noj ~ vyrui, sūnui (чоловікові, синові). Отже, тут перехідна жемайтсько-аукштайтська говірка.

3. Розвиток жемайтських говірок та їхні основні особливості

Межа дії жемайтського звукового закону (t, d: č, dž) і відмінної вимови дифтонгів ie, uo майже збігається, за винятком згаданого трикутника. Сьогодні за різною вимовою ie, uo ми не лише відрізняємо жемайтів від аукштайтів, а й поділяємо самих жемайтів на три підговірки — замість дифтонгів uo, ie, властивих аукштайтам уже в той час, у жемайтській говірці вимовляли трьома способами:

аукштайтське uo: жем. 1. ọˑ — dọˑna 2. uˑ — duˑna 3. ọu — dọuna ~ duona

аукштайтське ie: жем. 1. ẹˑ — pẹˑns 2. iˑ — piˑns 3. ẹi — pẹins ~ pienas

За цією відмінністю у вимові слова duona три жемайтські говірки називають donininkai, dūnininkai, dounininkai, а за найважливішим містом, що належить до кожної з них, — Клайпедою, Расейняй і Тельшяй — можемо називати їх клайпедською, расейняйською та тельшяйською говірками. Тельшяйську говірку від расейняйської відділяє діагональ Упина—Тверай—Юдрянай. Клайпедській говірці належить приморська смуга від Кретинги до Шилуте. Припускають, що звуки e°, o° клайпедської говірки (de'na, do'na) — це давні звуки вимови всіх литовців, з яких згодом постали верхньолитовські ie, uo та жемайтські форми говірок dūnininkai й dounininkai (пор. латинську народну форму novo, італійську nuovo, французьку nouveau). Тому вважають, що «Яунюс, очевидно, лише з фонетичних міркувань стверджував, ніби de'na і do'na клайпедської говірки є праформами інших жемайтських форм: deina, di'na та douma, du'na. Насправді топоніми, що збереглися в руськомовних актах нашої держави XVI ст., свідчать, що в ті часи жемайти, мабуть, іще вимовляли e, o. Серед топонімів, що припадають на територію говірки dounininkai, мені не вдалося знайти жодних слідів ei, ou. В актах зазвичай пишуть e, o, а на території говірки dūnininkai іноді також u, y. Це свідчить, що тут уже почалися зміни e°, o° > i°, u°» ([7] 26).

У підсумку цей гаданий процес зміни звуків можна коротко зобразити так.

Давньолитовські ē, ō >

→ верхньолитовські ie, uo → жемайтські e°, o° → клайпедські e°, o° → расейняйські i°, u° → тельшяйські ei, ou

Згідно з топонімними формами в давніх документах виходить, що три сучасні жемайтські говірки постали між кінцем XVI і початком XVII ст. — уже після 1547 р., після Мажвідаса.

II. ДІАЛЕКТНІ ОСОБЛИВОСТІ КАТЕХИЗИСУ МАЖВІДАСА

1. Фонетика

a) Голосні та дифтонги

Вузьке ė (що походить від *ē) у жемайтів (за винятком деяких місцевостей поблизу Прекуле), а раніше подекуди й у Східній Пруссії (наприклад, поблизу Тільзіта та ін.) вимовляється як ie. Наприклад, у тельшяйських жемайтів: t’ėlęs ~ tėvas, tepied,āms ~ tupėdamas ([8] 11), у расейняйців: t’ėlęs ~ tėvas ([8] 17), tupiedams ([9] 88), у рибалок: tieps ~ tėvas ([10] 61), tupiedams ([10] 62). (Про такий самий перехід в інших мовах пор. латинську народну форму cēlo, італійську cielo, французьку ciel).

Коли в литовській мові почався цей перехід, важко сказати напевно. У Катехизисі замість ė сучасної літературної мови зазвичай пишуть e, а іноді ie. Після k, g завжди пишуть ie, але тут i може бути пом’якшувальним знаком. Дифтонг ie замість ė написано в таких наведених нижче прикладах із Катехизису (див. [1] і пор. [5] § 26):

1) у середині слова: cziesa (44, 2°; 54, 17; 69, 2), cziesi (57, 24), drebieghimu (36, 18/19), kieliese (21, 16), miliekiet (33, 11), milieia (33, 12),

² Перше число позначає сторінку Катехизису, друге — рядок.

milieti (33, 19), niekakiui (35, 7), riedik (59, 1), sątiewąnems (33, 7/8), stawieti (12, 2), Tiewa (24, 11; 41, 2; 59, 8), Tiewai (35, 11), Tiewe (45, 2 ir 6; 48, 19; 54, 2), Tiews (65, 13), Tiewu (35, 8; 45, 15), turieti (37, 2), turietu (37, 21);

2) вторинне в закінченні слова: miliek (38, 21; 58, 7), naktie (78, 5) ~ naktė(je), padiek (66, 24), pawizdiek (79, 5), rustibien (35, 11), szirdė (34, 20) ~ širdė(je), traiczie (45, 16), turiet (59, 6).

Те, що тут позначено лише м’якість, викликає сумнів: тут це o трапляється значно частіше, ніж перед стародавнім коротким ė (*ė). Як вимовлявся тут стародавній ē (довгий), також важко сказати. Частіше написання e, ніж ie, може бути й не цілком достовірним фонетичним свідченням. Нинішня жмудська вимова ie (з не зовсім виразним i) замість високолитовського ē: dėt ~ dėl, tóp ied,á’ms ~ tupėdamas ([8] 15) дозволяє нам бодай частково припустити, що так само говорив і вимовляв автор Катехізису.

o

Замість ūk у Катехізисі пишеться a, рідше o. Як воно вимовлялося, ми можемо лише здогадуватися.

Сьогодні східні аукштайти вимовляють ā, місцями ā (ā з домішкою й відтінком o та чисте ā). І в західних аукштайтів, де сьогодні вимовляють o, у давнину було ā, згодом вимовлялося å. Сьогодні å, крім східних литовців, іще подекуди мають клайпедські жмудини, наприклад: rāpe ~ ropė. Крім того, у Клайпедському краї ближче до Прекуле сьогодні ще зберігається o; усі інші жмудини в середині слова замість давнього ā та o літературної мови мають uo або uo: muōtīnas ([8] 11) ~ motinos, muót, í’nas ([8] 17), nuórᵒ ([8] 10) ~ noru, nuórᵒ ([8] 17) ~ noru (noriu). Послідовність переходу така: ā > å > ō > uo. Куршські рибалки дифтонгізують інакше — перетворюють на oᵤ (з невиразним u після o): šóuku ~ šoku, póunai ~ ponai ([10] 12).

На час видання нашої першої книги, очевидно, в литовській мові, точніше в говірці автора Катехізису, існував другий ступінь переходу, адже поряд зі словами, найчастіше написаними з a (наприклад: bralėi (8, 4), szadei (17, 2), szmaniu (17, 3) ~ žmonių, paczias (8, 2) ~ pačios), чимало трапляються і слова з o. Написань із uo зовсім немає; очевидно, воно виникло в Жмуді набагато пізніше.

Написання o трапляється лише в наведених нижче прикладах (див. [1] і пор. [5] § 22).

1) У середині слова: altoriaus (28, 10), bilodams (26, 7), dony (32, 18 двічі), klausitoius (36, 16), malonei (54, 10), malones (58, 12), mokik (67, 1), mokslas (13, 1), nota, notas (68, 2 ir 4; 72, 4), Ponas (30, 19), raschose (13, 14), roda (10, 11), Rosza (73, 7) ~ rožė, skaitose (13, 14), schlowinni (58, 24), szodzia (30, 17).

2) У вторинному (пізніше виниклому) закінченні: baszniczio (11, 6) ~ bažnyčio(je), iog (9, 9) ~ jogei, losko (63, 3), makitos (16, 17), saugok (57, 5), walio (12, 12), zwenok (31, 3).

Загалом (за підрахунком Стангаса) — 25 випадків із o поряд із 610 випадками з a, тобто майже 4%. Стангас вважає, що цей невеликий відсоток є лише випадковим спорадичним елементом із аукштайтських говірок (імовірно, західноаукштайтських — J. S.)

діалектах. Або можливе ще й інше припущення: у діалекті автора Катехізису (жмудському) на той час давнє ā вимовлялося як å; за мінливості вимови, звісно, час від часу могли бути коливання та варіанти й у написанні.

Тут ще слід згадати й віднести до первісного абсолютного ненаголошеного закінчення та склад наголошеного закінчення, у якому після ã (висхідного наголосу; ã з висхідним наголосом за законом Ф. де Соссюра (Saussure)—Фортунатова вже скоротилося) стоїть s; напр.: szadėia (51, 17), szito (8, 6), dėl tawa (53, 25), nog amsžinas (55, 11), išz Marias mergas (21, 10), tos (9, 21).

В абсолютному наголошеному закінченні картина виразно інша. За підрахунками Станґа, із 115 таких закінчень у Катехізисі 40 замість ã (довгого a з висхідним наголосом) написано з o, тобто 34,80%. Напр.: Bo ant to (11, 20), taipo, kaipo (24, 7), ano (25, 17); ant ta (44, 1), ia (48, 2, 9), kaipa (54, 2). У першій частині Катехізису частіше трапляється o, у другій — a.

Тут маємо займенники або частки; у таких випадках зазвичай найменшим є вплив інших діалектів (і помилок у написанні), тому тут, можна вважати, вимова виразно коливалася — це була вимова справжнього проміжного звука між a та o.

З усього можемо зробити висновок, що поряд із давнім ã у Катехізисі трапляється вже й o. І це пояснюється не стільки впливом іншого діалекту чи помилками в написанні, скільки особливістю самого діалекту автора Катехізису. Це діалектне явище в Жмуді почалося 400 років тому, і його залишки збереглися й досі в Клайпедському краї. У сучасних східних діалектах усе ще є давнє ã та перехідний ступінь å. Додамо, що сучасного жмудського uo у Катехізисі ще зовсім немає, отже, воно пізніше виникло в Жмуді (з o).

e, u

Ненаголошене коротке e в середині слова сучасні жмудці вимовляють вузько, наприклад, у доунінінків: pėimėni ~ piemenį, oudėga ~ uodega. Як воно вимовлялося за часів появи Катехізису та в діалекті його автора, залишається нез’ясованим. Ненаголошене e в середині слова та у вторинному закінченні в Катехізисі завжди пишеться як e: neprietelius (52, 13; 58, 7), senigi (37, 13), atmen (10, 26). Чи є це e у Катехізисі особливістю верхньолитовського діалекту, чи це e згодом звузилося у Жмуді, сказати важко.

Давнє коротке i литовської мови сьогодні в деяких місцевостях Жмуді вимовляється відкрито — як e: kėts, pėrms ~ kitas pirmas. Як воно вимовлялося 400 років тому, з Катехізису дізнатися не можемо. Через помилки в написанні його іноді не відрізняють від y. У багатьох місцях коротке i у Катехізисі чергується з e, напр.: preimtumbet (39, 15), miletumbetese (32, 22). Це все ж свідчило б про наявність тут певного фонетичного зв’язку із сучасною жмудською вимовою.

Коротке верхньолитовське u в деяких місцевостях Жмуді вимовляється як ọ: bộva ~ buvo, bu·tộmet ~ būtumėte. У Катехізисі такого переходу зовсім не знаходимо — чи його тоді ще не було в Жмуді, чи його просто не позначали; написано: apturim (53, 20), žmagus (17, 8).

ie

Замість aukštaičių ie у Катехізисі зазвичай пишеться e: ischletas (27, 3), letu- wynika (11, 26), wzenas (10, 1). Як саме його вимовляли, невідомо. Нерідко його пишуть також із ie та i. Написання ie, очевидно, є аукштайтським. Але тут ще слід виокремити слова, які і аукштайти, і жемайти вимовляють із ie. Їх із ie пишуть і в Катехізисі (пор. [5] 53). Такими є: 1. запозичення зі слов’янських мов (wiera), 2. слова з nie- (niekakiu 35, 7) і 3. dievas. У цих випадках часто пишуть і з e: dewas (9, 25), Dewa (8, 18), greschnas (49, 3), greku (58, 11). Іноді в Катехізисі трапляється аукштайтизм і там, де зазвичай пишеться e. Виразних аукштайтизмів цього типу (ie) є близько 65. Загалом це зовсім небагато. Отже, аукштайтизми цього типу не свідчать на користь того, що автор і перекладач Катехізису були аукштайтом. Навпаки, навіть там, де ie не вживається, маємо кілька типових жемайтизмів. Форма prisch відповідає жемайтському priš; аукштайти мають prieš. Prisch ужито 14 разів, а priesch — лише один раз. Аукштайтське mielas у Катехізисі пишеться milas, що відповідає жемайтському mi·ls.

Жемайтською є форма давального відмінка множини прикметників і займенників -im(u)s, ужита 21 раз поряд із 5 аукштайтськими формами -iem(u)s, -em(u)s. Приклади: Artimims (52, 3), darantimus (32, 2), gailintims (65, 12), Liantinnims (62, 10), sweikims (77, 3), tims (28, 1), wiresnims (32, 12). Це суто жемайтська форма давального відмінка множини — поза жемайтськими говорами вона ніде більше не вживається. Написання temus (20, 14), tiemus (25, 4), як уже зазначалося, є аукштайтизмом. Але він не такий частий, як diena (9, 5; 12, 13; 19, 2 та ін.), яке, очевидно, як повсякденне слово швидше поширюється з чужою фонетикою. Майже всі інші аукштайтизми є поодинокими. Називний відмінок множини чоловічого роду займенникових прикметників із -igi (= -iji) можна пояснити лише на основі жемайтського говору — давніше жемайтське e перед j асимілюється, переходячи в i: wysagalintigi (21, 3), senigi (37, 13). Іноді пишуть також із e: schitegi (28, 5). Silvarta — також жемайтська форма. Отже, написання всіх цих форм із i, якому відповідає аукштайтське ie, є важливою жемайтською рисою Катехізису. У жодному аукштайтському говорі в цих випадках такого i немає.

uo

Замість aukštaičių uo у Катехізисі зазвичай пишеться o, за винятком випадків, коли є спільний для всіх жемайтів звук ū. Але як саме його (o) вимовляли, також невідомо. Наприклад: Dona (23, 11), doty (9, 21), ischdotas (26, 4), schwentosius (20, 19), wando (24, 5). Аукштайтське uo тут узагалі не трапляється. Але, як уже зазначалося раніше, у цьому разі не слід очікувати появи фонетики дунінінків чи доунінінків. Обмеживши вживання uo і порівнявши з аукштайтськими формами, тут знайдемо також кілька типових для всіх жемайтів явищ. Жемайтським є місцевий відмінок множини основ на -a із закінченням -usu (сучасна форма всіх жемайтів із -ūse, -ūs(e): hukiusu (8, 15), Metusu (79, 22), wargusu (54, 22) тощо; виняток — аукштайтизм: Visosu daiktosu (8, 21).

Жемайтським є також знахідний відмінок множини чоловічого роду із закінченням -usius: schaukien- cziusius (50, 10), який трапляється поряд лише з 5 прикладами на -osius (аукштайтське -uosius).

Girtukle (29, 14), girtukles (30, 5) слід зіставити з Daukanto ir Valančiaus girtūklis, dounininkų gęrtūklis ~ girtūklis (girtuoklis), dūnininkų girtūklis ~ girtūklis (пор. [9] § 74, 12).

ai, ei

Ці дифтонги в Жемайтії та Східній Пруссії мають тенденцію до монофтонгізації: mamāˑtė ([8] 17) ~ mamaite, āˑtė ([8] 15) ~ eiti. Однак у Катехізисі всюди пишуться дифтонги. Форми papekti (67, 12), neaplestumbi (79, 14), що трапляються, слід вважати коректурними помилками (пор. [5] § 35). Припускають, що таке злиття дифтонгів у литовських говорах почало виникати в пізніші часи.

б) Жмудський звуковий закон

Цей закон тут також потрібно докладніше розглянути. Спираючись на дунінінкський говір, дію цього закону можна сформулювати так: перед кінцевими ia, iai літературної мови (з давнього ā, āi після м’якого приголосного), iams у жмудському говорі африкат немає, за винятком іменників IV відміни (iu- основа): gaidē̇ ~ gaidžiai, jāu̇tė ~ jaučiai, gaidē̇ms ~ gaidžiams, grȧu̇.dė ~ graudžiai, āˑud, kęˑnt... (див. [9] § 55); але rāˑtšių ~ rāčius, rāˑtšēˑ ~ račiai... ([9] § 91). Ще докладніше його пояснено в монографії «Говір литовських рибалок у Пруссії» — у тій мірі, якою його дія там (на Куршському узбережжі — між місцевістю трохи південніше Русне й Лабіавою) виявляється (див. [10] 19 і далі): перед ia, iai літературної мови зберігаються d, t: mėˑld ~ meldžia, kęˑnt ~ kenčia, žōˑudemus ~ žōdžiams, trēts ~ trēčias, jautēˑms ~ jaučiams, širdēi ~ širdžiai, grȧu̇.dei ~ graudžiai, gaidēi ~ gaidžiai, βōˑkietei ~ žōbėdžiai, sū jautēis ~ sū jaučiāš; натомість перед ią, iau, io, iu (iū), ių літературної мови та перед ia, яке з давнього довгого звука скоротилося, вимовляються африкати dž, tš: sal.džē ~ saldžia, βaˑl.džē ~ valdžia, plāˑtše ~ plačia, māˑr.tše ~ marčia, gul.džā.u ~ guldžiau, saldžā.us ~ saldžiaus, matša.u ~ mačiau, saldžōˑus ~ saldžios, mēˑdžē ~ medžio, daˑn.gtsē ~ dangčio, kartšōˑus ~ karčios, gai.džū ~ gaidžiu, girdžū ~ girdžiu, kentšū ~ kenčiu, šir.džū ~ šir.džiu, βaˑltšū ~ valčių, βaldžē ~ valdžia (<*valdįā), deltšē ~ delčia (<*deltįā), sū širdžē ~ sū širdžia (<*širdįā), sū naktšē ~ sū nakčia (<*naktįā), didžēs ~ didžias (<*didįās), kartšēs ~ karčias (<*kartįās). (Див. [3] 1, LIX і далі та пор. [5] § 28.)

Згідно з цим жмудським звуковим законом, мова й говір Катехізису 1547 року виразно жмудські. Закон зберігся послідовно, за винятком лише кількох верхньолитовських форм.

Напр.: kientenczius (61, 4) ~ тих, хто терпить, pateme (30, 15) ~ самому, tretes (21, 8) ~ третій, geidenczius (50, 11; 59, 3) ~ тих, хто бажає, schirde (43, 4) ~ серцем, szadei (на обкладинці) ~ слова,

але: szadzia (12, 13) ~ слова, treczia (17, 15) ~ третя, didziap (10, 7) ~ до великого..., бо на час виникнення тут жмудського закону ще існував давній литовський довгий a (ā). До того самого (жмудського) закону належить також після

м’яких приголосних a > e. І в цьому відношенні цей закон зберігся. Напр.: didesneme (28, 15) ~ у більшому, tiesausesis (25, 22) ~ найпряміший.

Винятків із жмудського закону лише кілька верхньолитовських форм, а саме: gieidža (29, 9) ~ бажає, treczas (19, 1) ~ третій, patvaraianczias (30, 9, 10) ~ такі, що тривають, krauias (76, 5) ~ кров, nenauias (29, 20) ~ ненова, walia (36, 22) ~ воля (одн. оруд. відм.). (Див. [5] § 28.)

Розглянувши всі звуки, побачимо, що, як і багато окремих звуків, не кажучи вже про жмудський звуковий закон, так і вся сукупність звуків є або може бути жмудською та створює виразну картину жмудської звукової системи. Поряд із цим трапляється чимало й верхньолитовських рис. Цього разу обмежимося тут найхарактернішими й найважливішими випадками. Крім того, тут зазвичай розглянуто середину слова, а закінчення зачеплено лише там, де цього було майже не уникнути (наприклад, говорячи про o).

c) Скорочення закінчень

У діалектах фонетичні зміни на початку або в середині слова та в закінченні нерідко відрізняються. Ознайомившись із важливішими особливостями звуків у середині слова в Катехізисі, окремо погляньмо на закінчення.

Сьогодні закінчення слова найбільше змінилося на півночі та частково на заході Литви: короткі голосні майже завжди випадають, довгі переходять у короткі, дифтонги — в монофтонги.

Що відбувається із закінченням слова в Катехізисі?

a

Короткий ненаголошений a абсолютного закінчення випадає: atmen (10, 26), dirb (31, 10), gier (12, 14) ~ gera, piln (53, 12) ~ pilna. Це відповідає сучасній вимові жемайтів. Випадіння e, що виникло відповідно до жемайтського звукового закону (e < *jā), також, звісно, відповідає вимові жемайтів: gieid (29, 10) ~ geidžia, neapkient (20, 13) ~ neapkenčia; випадає навіть цілий склад (-je < *-jā): karaliau (63, 5) ~ karaliauja.

Кінцеве a перед s, тобто не в абсолютно кінцевій позиції, часто зберігається; за підрахунками Станґа, тут a збереглося приблизно 160 разів і випало 38 разів. Приклади випадіння: deschuns (47, 11), gals (39, 16), ischganims (56, 22), Pans (44, 2), pilns (65, 10), stals (77, 7), welns (53, 10; 78, 9) та ін. Така вимова найближча до жемайтської, а також до вимови деяких литовців півночі Литовської РСР і Східної Пруссії.

i

У дієслові I-ї дієвідміни кінцеве i у формі 3-ї особи в Катехізисі майже завжди випадає: gal, mil, nar, tik, tur. У дієсловах приголосної дієвідміни кінцеве i іноді випадає, а іноді ні, напр.: est (28, 3; 30, 15 та ін.), dost (71, 18), giest (63, 16 та ін.), esti (17, 8 та ін.), dosti (25, 4 та ін.), serkti (70, 3). Отже, у Катехізисі в цих випадках ще немає повного випадіння кінцевого i, як це вже сталося в сучасних жемайтських говорах. Подібне явище

простежимо за цим та іншими випадками. Варто також зауважити, що в наказовому способі й подекуди в інших випадках į зазвичай зберігається в Десяти заповідях (тобто не в повсякденному мовленні) — ne tureki, Ne gimki, Ne užsmuschki, ne waky…

Варто також зауважити, що в Катехизмі збережене į має різне походження; у сучасних говорах його вимовляють по-різному, а в Катехизмі воно найчастіше чергується з e: наприклад, одн. місц. в.: dąngugį (48, 1) і dąnguie (74, 22), dienagį (79, 23), izsguldimį (25, 7), stany (18, 8)…; galwoie (33, 10), kune (79, 10), szemeie (23, 10)… Очевидно, тут вимова коливалася між į та e, як це спостерігається в сучасних жемайтських чи інших говорах, наприклад, у жемайтських рассейняйських påtēm,ę i.sėdėgem,ę ([8] 19) ~ у самому «ідсідегімі».

Майже те саме можна сказати й про частку зворотних дієслів -si. У ненаголошеній позиції її голосний у сучасних деяких жемайтських говорах вимовляється відкрито (-se-), а в закінченні також став відкритим, вимовляється напіввиразно або зовсім випадає: šokū'rọše ~ «створивши» ([8] 19). У Катехизмі в закінченнях найчастіше вживається -se, трапляється також -si: kieliese (21, 16), makinase (30, 23), raschose (13, 4), skaitose (13, 14)…; dabaiesy (34, 15), stebisi (72, 7). У дзуках і Східній Пруссії тут чітко вимовляється e (-se). Це дає підстави вважати, що e (-se) у Катехизмі — можливо, не стільки діалектна риса, скільки архаїзм.

е

Сьогодні в жемайтських, західноаукштайтських північних та східнопрусських говорах кінцеве ненаголошене -ė переходить в -i або скорочується: dã·vi ([8] 18) ~ «дав», pamã·te ([8] 11) ~ «побачив». У Катехизмі тут зазвичай пишеться e (скорочене): padare (9, 26), milaschirdigiste (20, 14).

Про ė у вторинному закінченні слова див. вище. Про кінцеве o також уже йшлося. Не беручись окремо пояснювати інші кінцеві звуки, тут слід хоча б згадати скорочення форм місцевого відмінка.

-je

Сьогодні майже в усіх говорах форми місцевого відмінка переважно скоротилися та змінилися. Те саме спостерігається й у Катехизмі. Наприклад: baszniczio (11, 6), diena (55, 10), wailo (12, 12), walia (67, 4), malane (47, 15), karaliste (63, 6), szeme (51, 8), dąngui (28, 22 тощо), Karaliaučiu. Такі особливості скорочення закінчень трапляються сьогодні в жемайтських, західноаукштайтських північних та інших говорах.

2. Морфологія

У морфології спостерігається та сама картина, що й у фонетиці, хоча тут верхньолитовський елемент виразніший. Не беручись тут розглядати всі граматичні категорії (дещо вже зачеплено й у фонетиці), візьмемо лише приклади іменників основ на ia- та i- і займенник tas (див. табл. 1). Відмінюючи їх, порівняємо з відмінюванням у Салантаї (донінінків) і Паграмантісі (дунінінків). Поряд із формами з Паграмантіса, де всюди збережено фонетичний правопис, подаємо відповідники літературної мови

Таблиця 1

відповідники, передані літерами літературної мови. Приклади з перших двох колонок узято зі студії Ch. Stango (див. [8] 163), а приклади з третьої зібрано з опису говірки P. Joniko (див. [9]).

Бачимо, що деякі відмінкові форми прикладів із Катехізису більше збігаються з формами Паграмантіса, а деякі — із салантськими формами; є й спільні жмудські риси, наприклад, тим, тис. Крім того, є й очевидні невідповідності — це аукштайтські форми, наприклад, яучзуй, ночі, архаїчніші жмудські форми, наприклад, форма однини орудного відмінка ту, яку засвідчує для нас Даукантас. Форма ішмантєй трапляється в Клайпедському краї та поблизу Кельме. Її поширеність також серед доунінінків засвідчує салантське акей. Це новіша форма. Давня форма давального відмінка — шірдій (із закінченням -і або -ій). Відмінкова форма родового відмінка однини основи на -і--ис (ночі) має три різновиди: аукштайтський -ес, який трапляється частіше; так здебільшого буває зі словами з наголосом на закінченні; слова з наголосом на корені зазвичай мають -іс: вогонь (приблизно «вогню»... про наголос на корені див. [11] § 66), але це закінчення навряд чи є жмудським. Пор. [5] § 331. Форма місцевого відмінка множини у господарствах (= укіусу) є типовою спільною жмудською рисою, як і тим, тис. Від сучасної жмудської форми вона відрізняється лише тим, що зберігає ще давнє закінчення у. Пор. також у дунінінків βai kū's ~ vaikūse, gerū's ~ gerūse, у доунінінків gerū's ([9] § 81 і 103), у рибалок Східної Пруссії (між Русне та Лабгувасом) girtū:klis ~ girtūklis, βi:tū:klis ([10] 25). Форми місцевого відмінка однини в Катехізисі шадегі, крауґеє належать до основи ė-, як і, наприклад, на землі; те саме стосується і форм нактеє, накті (склад -є випав) ~ уночі. Таку саму основу маємо в салантських і паграмантіських прикладах: jáutie, βiejie ~ jautėje, vėjėje, ākie ~ akėje, ʒirdie ~ širdėje. Отже, тут основи ia- та i- перейшли до основи ė-. Такий перехід трапляється й в інших основах. Так є в Катехізисі, так, здається, в усіх жмудів, а також частково в говірці рибалок Східної Пруссії. (Пор. [9] §§ 79, 83, 87 і [10] 31.) Інші відмінки слід пояснювати або скороченням закінчень, або загальними фонетичними особливостями жмудської говірки, або тим, що на час видання Катехізису жмуди ще не мали деяких сучасних особливостей — як фонетичних, так і морфологічних. Крім того, як уже згадувалося, значна частина форм є також аукштайтськими.

3. Словотвір

Уже з морфології ми помітили, що, зокрема, у місцевому відмінку однини в Катехізисі, як і в усіх жемайтських говірках, уживається основа, відмінна від основи сучасної літературної мови. Подібні відмінності основ, звичайно, можна було б виявити в усіх відмінках. Замість нині усталеної прикметникової основи на u- трапляється давніша, спільнолитовська основа на a-: biauras, род. відм. одн. biauraia (41, 4), ramas, наз. відм. мн. ramij (37, 13) ~ ramūs, stiprij (37, 14) ~ stiprūs.

У жемайтських говірках частіше, ніж деінде, в іменниках прикметникового походження вживається суфікс -ima-: karštimas (гарячий вірус — Векшняй), plonimas (скроня — Ендрєявас, Кведарна, Салантаї). Із цим суфіксом лише в Катехізисі трапляється слово biaurimas (53, 4) (потворність, гріх) — більше ніде воно не відоме. За словотвором вирізняється також skaitlius (31, 4), відоме тепер або раніше переважно в жемайтських говірках і Східній Пруссії. Пор. [12] § 106. Особливо характерний для Катехізису суфікс -auyima-: kierschtaugimas (35, 15; 36, 9) ~ kerštauji-

…mas, paliauginimas (47, 9) ~ paliaujimas, kariaugimas (55, 3). Утім, утворення цього типу трапляються ще в творах Бреткуна (див. [13] 2, 129 і [14] Ісус Навин IV 13), а більше ніде, тож важко сказати, чи це було явище лише писемної, чи розмовної мови. (Пор. [12] §§ 126, 210.)

Відомо, що в жмудській мові, як і тепер, так особливо й раніше, були поширені займенникові прикметники. Їх удосталь і в Катехизмі. Ось кілька прикладів лише з однієї сторінки 25: piktai welna (2), milasjis die was (7), schwentągi kuna (11), teisusis kunas (16), teisjausesis liudimas (22).

Суфікси -ininka- і -inyka- обидва добре відомі в живій мові. Перший переважно вживають жмудини, західноаукштайтські говірки та говірки Східної Пруссії, другий — східні, середні та південно-західні аукштайти (у районі Преная, Капсукаса, Вілкавішкіса). Раніше він був поширений ширше. Його вживали давні письменники Східної Пруссії Бреткун, Вілента, Вайшнора та ін. (див. [12] § 92). Його вживають також Валанчюс і Даукантас. Він, -inyka-, а не -ininka-, є й у Катехизмі: Letuwininkump (8, 2), neteisininku (29, 1 і 4 знизу), hwkiniku (33, 1), Letuwinikus (39, 6).

Замість суфікса -aitė у Катехизмі маємо -eitė у слові tarneitė: множина, називний відмінок tarneies (36, 13), однина, давальний відмінок tarneitei (57, 12). Вона трапляється також у творах Бреткуна.

У жмудській мові наказовий спосіб перейшов до основи -ia-: наприклад, у Паграманті e.i.kâm ~ eîkiame, e.i.kât ~ eîkiate (див. [9] § 149). Тут можна було б зіставити й форми Катехизму: garobkiem (48, 14), imkiet (8, 4; 29, 8), giwenkiet (9, 14), permanikiet (11, 7), makikiet (24, 10) тощо. Тут i після k є знаком пом’якшення; e може стояти замість a, якщо воно не походить від i. (Пор. [5] § 31.)

Серед аукштайтських форм варто відзначити суфікс -ana: daruona (47, 3 і 10) замість жмудського -ena: dovena, dovenoti.

4. Словник

Як і словотвір, сам словник майже нічого не дає для розпізнавання та визначення діалекту Катехизму. Цьому не сприяє сам зміст книги, для вираження якого використовуються дуже загальні мовні засоби, що здебільшого повторюються і в писемних творах інших авторів на ту саму чи подібну тематику. Навіть таке характерніше слово, як daugsinti ~ dauksink (50, 2), трапляється і в творах Бреткуна, і в Дауґші ([15] 106), і в Донелайтіса. Або сполучник betaig (52, 9), betaigi (37, 7), що перетворився на архаїзм і застаріле слово, трапляється у Бреткуна ([14] 2, 104), Вілента ([16] 15), Дауґші ([15] 37 і 598) та в інших давніх писемних пам’ятках.

Усе ж можна знайти те чи інше слово, яке за формою чи значенням властиве жмудинам: druktybė (53, 5) ~ drūktybę (міцність) слід зіставити з жмудським drūkst, ans зі значенням «він» (68, 7), а weizdedauau (11, 4) («я дивився») також слід віднести до жмудських форм. Варто згадати тут і didžiaus (31, 9) зі значенням «особливо», а також weikiaus (10, 6) («швидше»).

Серед характерніших аукштайтських форм варто згадати: trėkti—netrėkiet (16, 22) («не нищіть», нині відоме лише дзукам), vėzu (33, 13) ~ ūžu («за»), префікс ata-: attadokiet (32, 17) та ін. Звісно, деякі такі форми можуть бути й архаїзмами.

III. ДЕЯКІ ВИСНОВКИ

1. Локалізація «Катехизму» Мажвідаса в жемайтському діалекті

Довівши, що діалектною основою мови Катехизму є жмудський діалект, залишається ще довести, якій саме місцевості Жмуді та її піддіалекту він найближчий. А це вже складніше питання. Щоправда, Ch. Stangas, як уже зазначалося на початку, спираючись на свої ретельні наукові дослідження, доходить висновку, що в Катехизмі найвиразніше представлений діалектний елемент північно-західних жмудинів. За Ch. Stangas, якщо за часів Mažvydas діалектна межа між dūnininkų та dounininkų була такою самою, як і сьогодні, то Mažvydas мав походити з околиці, розташованої на захід від лінії Švėkšna — Kvėdarna — Varniai — Raudėnai (пор. [5] 168 psl.). Отже, Mažvydas не був dūnininkas. Далі (§ 335) Ch. Stangas намагається спростувати аргументи A. Šleicheris, якими Mažvydas віднесений до Клайпедського краю. Отже, Mažvydas не був donininkas. Залишається, особливо дотримуючись погляду Ch. Stangas, віднести Mažvydas до dounininkų, тобто до північно-західних жмудинів. Хоча цього прямо не сказано, з деяких фонетичних мовних даних, яких торкається Ch. Stangas (пор. [5] 169 psl.), видається, що він не схильний відносити Mažvydas до самого крайнього північно-західного кутка. Нарешті (§ 337) Stangas заявляє, що не наважується локалізувати його ще точніше.

Не беручись як слід перевіряти весь матеріал, яким оперує К. Станг, або значно його доповнювати й на цій основі самостійно робити висновки, мусимо загалом позитивно прийняти майже всі його твердження. К. Станг заслужив на визнання в литуаністиці не лише цим одним дослідженням. Тут особливо слід згадати його внесок в опис «Діалекту литовських рибалок у Пруссії». Дивовижно, що чужинець — норвежець — дає нам ґрунтовні дослідження литовських діалектів. Це спонукає з довірою ставитися і до його студії про мову «Катехизму» Мажвідаса, у якій, хоч і не цілком повно, розглянуто також питання діалекту. Дуже позитивно відгукуючись про цю студію, відомий у литуаністиці професор Е. Френкель пише: «Щодо діалекту Мажвідаса, який Станг досліджує в наступній частині своєї книжки, ми можемо погодитися з думкою цього вченого, що письменник користується одним із діалектів північно-західних жемайтів. Але поки що ми не можемо точно визначити, яким саме з них він послуговується. Достеменно відомо лише, що Мажвідас не народився в Клайпедському краї. Уже сам факт, що він не знав німецької мови, не дозволяє шукати батьківщину Мажвідаса в Малій Литві. К. Станг вважає, що східну межу діалекту Мажвідаса утворює лінія, що проходить від Швекшни через Кведарну й Варняй до Рауденая. Мажвідас пише не чистою жемайтською мовою; він уживає й деякі особливості аукштайтських діалектів. Це не дивно: адже Мажвідас — двоюрідний брат Вілента, тобто аукштайта. Церковні поняття Мажвідас загалом передає за законами аукштайтського діалекту. Станг ретельно вивчив сучасні жемайтські діалекти. Він кілька разів відвідував Литву, особливо Жемайтію. Сумніваючись щодо форм жемайтських слів, він звертався до науковців, які жили в цьому краї; їхніми вказівками він користувався, досліджуючи діалект Мажвідаса й якомога точніше визначаючи його місце, хоча й не приховує, що межі діалектів Мажвідаса й сучасності не в усьому збігаються» ([17] 141).

На підтвердження того, що локалізація К. Станга має підстави й не вигадана, наведемо ще хоча б один-два мовні факти (дещо вже було сказано раніше).

Чергування e (що походить від *en) з i (Galwagi 24, 9: galwaie 33, 10) у місцевому відмінку однини дає підстави припускати, що в діалекті «Катехизму» вимовлялося вузьке e або широке i. Найближча до цієї вимови — вимова середніх жемайтів, найдальша — південних; вимова північних неясна через скорочення закінчень. Наприклад, у Паграманті кажуть: patšėmė dugnė ([9] 88) ~ «на самому дні», у Швекшні — pâtėm,ė i:sėdėgem,ė ([8] 19) ~ «у самому, -ій; усядемося, -ся», у Тельшяї — pâtėm,ė dōgn,ė ([8] 11). Те саме спостерігається в орудному відмінку однини та в інших подібних випадках.

Якби межі вживання форм слова davė: devė у XVI ст. були такими самими, як нині, то Мажвідас не міг би походити ні з південно-східного куточка Жемайтії, ні з узбережжя — на захід від лінії Вейвирженай — Картена — Саланти — Моседіс. (Пор. [5] 168.) Давнішою формою є davė, однак у Мажвідаса вже є devė: deve (11, 10; 26, 6), izadzewe (33, 13). Сьогодні devė має вся середня Жемайтія; так кажуть і про Біржай, і прусські рибалки. Те, що Мажвідас не походив із приморського краю, тобто й не з Клайпедського краю, підтверджують, якщо судити за сучасними мовними даними, також ті обставини, що нинішні приморські жемайти (Плунге, Саланти, Скуодас, Кретинга, Клайпеда) зовсім не мають африкат у кінці основ. Наприклад, приморські жемайти, які не вживають африкат, кажуть: būtio, matiau, vediau ~ «був би, бачив, вів», а в «Катехизмі» таких форм іще не знаходимо.

Чи не через те, що Мажвідас навчався й видав «Катехизм» у Кенігсберзі, його стали називати прусським литовцем і вважати першим письменником Малої Литви; наприклад, пор. таке висловлювання: «перші письменники Мал. Литви (Мажвідас, Вілентас, Бреткунас …)» ([18] 14). Мабуть, саме тому виникла схильність ототожнювати з цією місцевістю і мову та діалект самого «Катехизму», тим паче що й А. Шлейхер відносить «Катехизм» Мажвідаса до клайпедського діалекту, не окреслюючи, здається, точніше географічну область.

Отже, всі наведені мовні дані свідчать переважно про те, що діалект «Катехизму» найближчий до сучасних діалектів північно-західних жемайтів (за винятком самого куточка) і середніх жемайтів. Здається, ми не маємо мовних чи діалектних даних, які б явно суперечили походженню його автора й перекладача звідти.

2. Елемент аукштайтського діалекту в Катехизмі Мажвідаса

Про деякі аукштайтизми, що трапляються в Катехизмі, ми вже згадували окремо. Залишається лише тут, в одному місці, дещо підкреслити або повторити.

З огляду на жмудський звуковий закон, загалом знаходимо лише шість аукштайтизмів, наприклад: gieidza (29, 9), treczas (19, 1)… (див. цю статтю, II, 1, b).

Чимало аукштайтизмів маємо також там, де вживається дифтонг ie. Але тут ці аукштайтизми бувають двох видів. Одні, які можна назвати спільними формами, однаково вимовляються аукштайтами й жмудинами; тут маємо слова: a) dievas,

b) niekakiu (у запереченні nie-), c) слов’янські запозичення, наприклад, zwiera. Інші трапляються в різних окремих випадках. Найчастіший тут аукштайтизм — diena, очевидно, як найуживаніше й найповсякденніше слово; рідше або лише по одному разу трапляються різні приклади: lieka (22, 11 і 13), liepk (56, 13 і 21), lieszuwis (39, 19), sziebk (47, 6), sziedu (73, 8), tiemus (25, 4), tiesas (34, 20), zwiena (54, 17), wieschpatijs (55, 12).

Дифтонга аукштайтів uo у Катехизмі взагалі не вдалося знайти. Аукштайтизмами можна вважати лише ті форми, де замість жмудського ū (у Мажвідаса зазвичай u) у Катехізмі пишеться o; з таких маємо лише: Visosu daiktosu (8, 21), schwen-tosius (20, 19).

Займенник man a жмудини вимовляють як o, u. Про давність цього явища в литовській мові свідчив би приклад із документа 1572 року: kaip mon dewas padieck ([19] 39, 16). У Катехізмі тут пишеться a — як і в багатьох аукштайтів.

Замість жмудських duovena, duovina (~ dovena) у Катехізмі пишеться dawana (47, 3) ~ dovana; так само й — dawanati (10, 4) ~ dovanoti.

Знайшлися б іще такі чи інші аукштайтизми різного роду. Особливо впадають в око лексичні або морфологічні особливості (наприклад, давальний відмінок основи на a- — jauczui (31, 11). Однак слід також зауважити, що через сам зміст словник є настільки універсальним і вузьким, що наважитися зробити з нього якісь висновки складно.

Не потрібно, здається, доводити, що серед аукштайтських діалектів тут немає східного чи дзукійського елемента. Такі трапляються явища, як-от attadokiet (32, 17), найімовірніше, є архаїзмами — вони трапляються й в інших давніх текстах не зі східного діалекту, наприклад у Петкявічюса ataduome ([20] 32). Скорочення й укорочення ненаголошених довгих кінцевих голосних відповідає вимові північних західних аукштайтів. Загалом можна сказати, що аукштайтизми походять із мови західних аукштайтів.

Не знаючи нічого певного про причини цього виразного елемента аукштайтського діалекту, можемо лише здогадуватися. Серед можливих причин варто згадати: 1) спорідненість і співпрацю з аукштайтом Вілентасом; 2) інших помічників і співробітників-аукштайтів; 3) спільні студії Мажвідаса та співробітників і видання Катехізму в Кенігсберзі; 4) усно проголошувані релігійні тексти могли так чи інакше бути узагальнені й пристосовані до інших діалектів; слід гадати, що мета узагальнення й пристосування не була чужою і авторові Катехізму, тим паче що він також звертається до «милых братів і сестер, литовців і жмудинів» (39,6).

LITERATŪRA

1. Mažvydas, Seniausieji lietuvių kalbos paminklai iki 1570 metams, Spaudai parūpino dr. Jurgis Gerullis, Kaunas, 1922.

2. F. Specht, Šyrvids Punktai sakimu, Göttingen, 1929.

3. K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, 1, Kaunas, 1924.

4. A. Salys, Lietuvių kalbos tarmės (rankraščio teisėmis, stud. J. Laboko užrašai), Kaunas, 1935.

6. Kalbotyros klausimai

5. Ch. S. Stang, Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas, Oslo, 1929.

6. J. Endzelin, Lettische Grammatik, Riga, 1922.

7. A. Salys, Archivum Philologicum, Nr. 4, 21–34, Kaunas (1933).

8. G. Gerullis, Litauische Dialektstudien, Leipzig, 1930.

9. P. Jonikas, Pagramančio tarmė, Kaunas, 1939.

10. J. Gerullis, Ch. Stangas, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, Kaunas, 1933.

11. P. Skardžius, Daukšos akcentologija, Kaunas, 1935.

12. P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius, 1941.

13. Postilla, tatai esti, Trumpas ir Prastas Iszguldimas, Euangeliv... Per Jana Bretkuna, 1—2, Karaliaucziuie 1591. Vilniaus Valstybinio V. Kapsuko v. universiteto Mokslinė biblioteka, LR 1621—1622.

14. Biblia, tatai esti Wissas Schwentas Rasztas Lietuwiszkai perguldytas per Janą Bretkuna... (1590, rankraštis).

15. Postilla Catholica... Per Kúniga Mikaloiv Davkszą... perguldita... Wilniui... 1599.

16. Enchiridion, Catechismas maszas... pergulditas... per Baltramieju Wilenthą... Ischspaustas Karalaucziui MDLXXIX.

17. E. Fraenkelis, Archivum Philologicum, Nr. 2, 140–143, Kaunas (1931).

18. P. Skardžius, Archivum Philologicum, Nr. 4, 7–20, Kaunas (1933).

19. J. Gerullis, Senieji lietuvių skaitymai, Kaunas, 1927.

20. Polski z Litewskim Katekizm... Nakładem... Malchera Pietkiewicza,... w Wilnie... 1598.

ГОВОР ПЕРВОЙ ЛИТОВСКОЙ КНИГИ

Ю. Ю. СЕНКУС

Резюме

В статье указывается, какой говор литовского языка принят за основу в переведенной М. Мажвидасом и в 1547 году изданной первой литовской книге „Catechizmysa prasty szadei“ (в статье сокращенно называемой „Katekizmas“—„Катехизис“).

В вводной части статьи приводятся имеющиеся предположения и проведенные исследования по данному вопросу, который лучше всех решался X. Стангом в его труде „Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas“. Этому труду в статье и уделяется большое внимание. Станг приходит к следующим выводам: по происхождению Мажвидас был не из Восточной Пруссии; основа языка в „Катехизисе“ — северный или средне-жемайтский говор; говор „Катехизиса“ не чисто жемайтский, а с примесью аукштайтского. Далее, в статье коротко описываются некоторые изменения, происшедшие в литовском языке, территория жемайтского говора и его основные особенности, что является обязательным при решении избранного вопроса.

Во второй, основной, части статьи („Говоровые особенности Мажвидас-ского Катехизиса“) дается обзор фонетики, морфологии, словообразования и лексики первой литовской книги и указывается сходство ее языка с со-

временным жемайтским говором. Указывается, например, что вместо имеющегося в современном литовском литературном языке е в Катехизисе пишется и е, и ie (tiews, milieti); вместо tiems, tuos — tims, tus, вместо žodyje—szadegi (žadėje).

Указывается, что в „Катехизисе“ чаще всего встречающийся a, вместо имеющегося в литовском литературном языке o, как, например, в словах bralei, szadei (broliai, žodžiai), характеризуется как древнебалтийское явление.

Тот факт, то в основу „Катехизиса“ положен жемайтский говор, подтверждается так называемым жемайтским звуковым законом. Суть этого закона заключается в том, что перед окончаниями слов литовского литературного языка -ia, -iai (происшедшими из -ā, -āi, после мягкого согласного), -iams жемайтский говор, за исключением имен существительных IV-го склонения (iu- основы) и имен прилагательных, напр., račius, račiai, не имеет аффрикат (č, dž), напр., kent, gaide (в литературном языке kenčia, gaidžiai).

Этот жемайтский звуковой закон подтверждает, что говор „Катехизиса“ 1547 года является жемайтским. В „Катехизисе“ этот закон, за исключением нескольких аукштайтских языковых особенностей, сохраняется совершенно последовательно.

В третьей — последней части статьи („Некоторые выводы“), придерживаясь мнения X. Станга, автор пытается локализировать язык „Катехизиса“ в жемайтском говоре. Хотя и нельзя ясно доказать, однако предполагается вывод, что в „Катехизисе“ яснее всего выступает северо-западный или среднежемайтский говоровый элемент (ср. в „Катехизисе“ чередование e с i в местном падеже: galwaie, dienagi). Встречающиеся в „Катехизисе“ особенности аукштайтского говора (аукштайтский говоровый элемент) являются общими для всех аукштайтов или только для западных аукштайтов. Причины возникновения в „Катехизисе“ аукштайтских говоровых элементов могли быть следующие: родство и сотрудничество Мажвидаса с аукштайтом Виленгасом; другие его сотрудники и помощники аукштайты; издание Мажвидасом и другими его сотрудниками коллективной студии и „Катехизиса“ в Кенигсберге и, в конце концов, попытка приспособить свой письменный язык к другим говорам.