LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, III

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ЗІЄТЕЛЬСЬКА ГОВІРКА¹

A. VIDUGIRIS

1 §. Зієтельська говірка вже за традицією називається говіркою сіл Засеці та Пагіри. Ці села розташовані в північній частині Зієтельського (білорус. Дятловського) району Гродненської обл. Білоруської РСР. Литовською мовою в громадському житті та сім’ях тут майже не користуються. Добре говорити литовською вміють лише небагато представників говірки (наймолодшому з них 50 років, а найстаршому — 96 років).

Крім литовської мови, основні представники говірки добре знають також місцеву білоруську говірку (тобто «по-просту»), російську та польську мови.

Від найближчих місцевостей із литовськомовним населенням дзуків: Родуні, Варанавського району (по прямій близько 60—80 км до Зієтели), околиць Лазунів (район Юротишків, близько 80 км), села Навагрудських Герників² (Щучинський район, близько 50 км), села Азерків (Гродненський район, близько 120 км) Зієтельська говірка відрізняється такими фонетичними особливостями: зберігає носові ą, ę та змішані дифтонги am, an, em, en, наприклад: ižgązdina³, tęsa «продовжує, тягне», kampas, pantis, temt ~ temti, penki, а також не дзекає, наприклад: pari, gaid’s, dienà, dvi, svėčias, mẽdžas «дерево». Отже, за цими двома особливостями Зієтельська говірка збігається із західними та середніми аукштайтськими говірками. За всіма іншими фонетичними особливостями Зієтельська говірка є або по-

¹ Резюме цієї статті було зачитано на діалектологічній конференції 1959 року. «Займенник Зієтельської говірки» є частиною більшої праці «Зієтельська говірка», що готується до друку. Про історію дослідження населення та говірки вже писалося докладніше, див. A. Vidugiris, Kai kurios Zietelos tarmės ypatybės ir Nauji darbai apie Lietuvių kalbos tarmes. — Lietuvių kalbotyros klausimai, 2, 195—213, 239—246, Vilnius, 1959.

² У північній частині Щучинського району Гродненської обл. Білоруської РСР (за 8 км від районного центру) розташоване так зване село Навагрудські Герники (білорус. Новые Герники), жителі якого, за словами місцевих людей, у другій половині XIX ст. переселилися з околиць Варени та Марцинконіса. Колись тут мешкало 18 литовських сімей, нині (за даними 1958 року) їхня кількість зменшилася більш ніж удвічі. У сім’ях і між собою старші люди розмовляють гарною дзукською говіркою. Діти литовської вже не знають.

³ Використовується транскрипція, зазначена в програмі збирання матеріалів для атласу, див. Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programa, II leid., 105—118, Vilnius, 1956. Знак наголосу над звуками a та e водночас указує і на їхню довготу. Довгота ненаголошеного звука позначається крапкою вгорі праворуч. Довгота звуків i та u позначається всюди, незалежно від того, наголошені вони чи ні. Довгота за своєю природою довгих звуків o та ė ніде не позначається. Знаки наголосу чистих і змішаних дифтонгів (´, ~) позначають довготу відповідних компонентів, за винятком i, u + l, m, n, r, перший компонент яких у Зієтельській говірці завжди короткий. У власних назвах, що досліджуються, вживаються великі літери. Наголоси дифтонгів і довгих голосних позначаються на слух.

8. Kalbotyros klausimai, III

113

подібна до дзукійських і суміжних із ними східноаукштайтських говірок або є самобутньою й посідає окреме місце серед литовських діалектів.

§ 2. Багато матеріалу, що засвідчує архаїчність і своєрідність Зетельської говірки, дає займенник. Займенник Зетельської говірки має чимало давніх морфологічних елементів, які іноді вже не трапляються не лише в інших говірках, а й в інших частинах мови тієї самої говірки. Тому тут докладніше описано морфологію займенника.

У Зетельській говірці, як і в літературній мові, є особові й безособові займенники.

Чисел лише два. Навіть залишків двоїни не помічено: замість неї вживаються форми множини з числівниками du, dvi, abu, abi, наприклад: o kanà jūs abù vaikščiojat «а де ви обоє гуляли»; tik mės dvi būvom Zieteloj.

За розрядами займенники поділяються відповідно до значення та функцій у реченні.

Особові займенники

§ 3. У говірці вживаються такі особові займенники: aš, tu, anas «він» і anà «вона». Два останні займенники anas і anà докладніше розглядаються серед родових займенників (див. §§ 14, 21—33).

Через своєрідне відмінювання окремо описуються особові займенники aš, tu і зворотний займенник savè «себе». Вони відмінюються так:

Однина Множина Н. aš (lėš) tù — mẽs || mės, jū·s || jū·s Р. manè, tavè, savè mū·su⁴, jū·su· Д. mán, táu, sáu mùmⁱ⁴, jùmⁱ⁴ Зн. manè, tavè, savè mùs || mùm, jùs Ор. manīm, tavīm, savīm mùmⁱ⁴, jùmⁱ⁴ Місц.⁵ savī· II.⁵ manīn⁶ savīn Ад.⁵ manip || tavip || savip || mū·sip⁴ || jū·sip⁴ || manīm(p), tavīm(p), savīm(p) mū·sīm(p), jū·sīm(p) Ал.⁵ mù·sūm(t) || jù·sūm(t)⁶ || mù·sūmpƚ, jù·sūmpƚ

Особливості відмінювання особових займенників (aš, tu, savè)

§ 4. Насамперед впадають в око дві паралельні форми називного відмінка однини першої особи aš і ėš. Форма ėš (іноді aš) уживається рідше, ніж aš: ėš mẽko nežnaũ;

⁴ Форми з двома наголосами свідчать, що наголос може бути і в корені, і в закінченні, наприклад mùmi || mùmī, mù·sip || mù·sip.

⁵ Усі чотири постпозиційні місцеві відмінки для зручності називають латинськими назвами: внутрішній місцевий (inessivus) — інесив, внутрішній напрямний (illativus) — ілатив; зовнішній місцевий (adessivus) — адесив, зовнішній напрямний (allativus) — алатив.

⁶ Частину форм, яких не вдалося записати на слух (manīn, mù·sūm, jù·sūmt), для парадигми запозичено з праці Ch. S. Stang, Die litauische Mundart von Zasėčiai im Gebiet von Wilna. — «Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap», 18, 189 (1958).

114

aik šeri, es tau graža· merga· parodi·su; es visa žinojau⁷. Про давність форми es свідчать давні писемні пам’ятки⁸ та інші мови, а саме: лат. es, давньоісл. ek, арм. es, гр. ἐγώ, лат. ego⁹. Існування форми es поряд із aš у литовській мові мовознавці пояснюють чергуванням голосних a-: e- на початку слова¹⁰. Однак пояснити таку зміну a на e лише сучасною Зіетела́ською говіркою неможливо, оскільки інших прикладів із e на початку слова не виявлено (пор. ašis, ažaras, ėglė, apušė). Хіба що для цього слова — односкладового — було зроблено виняток.

Займенник другої особи tū іноді вживається також із часткою -ai, що надає наголошувального значення: o kur tūjei buvai (тут j вставлено між голосними, щоб уникнути гіату).

§ 5. Форми родового й знахідного відмінків однини повністю збігаються, а саме: aš ir nu-nuok nebūs tavė čā «і сьогодні тебе тут не буде», pamėšk dėle savė «залиш заради себе», aik nug manė, bo aš kūlsu tavė «іди від мене, бо я тебе битиму», sakė, kad manė išrinkęs «сказав, що мене візьме». Вважають, що закінчення e та його вживання в обох цих відмінках — явища дуже давні, пор. давньослов. mene, tebe, sebe¹¹. Таке саме спільне закінчення цих обох відмінків відоме й давнім литовським писемним пам’яткам¹². Можливо, таким самим давнім є закінчення родового відмінка однини -e, яке й досі трапляється в деяких наших говірках, наприклад у північній частині Шакяйського району та південно-західній частині Каунаського району (на лівому березі Німану), а також у деяких місцевостях Кайшядорського й Вевіського районів. Однак тут ці форми часто мають наголос на корені, а саме: mane, tave, save або manė, tavė, savė (поряд зі звичнішими manė, tavė, savė або manės, tavės, savės)¹³.

Тим часом у всіх територіально ближчих до Зіетели дзуцьких говірках (околицях Азієркаю, Родуні, Варанава, Лазунів) родовий відмінок однини вимовляють так: manī, tavī, savī; поряд із mānī, tāvī, sāvī; а знахідний — manī, tavī, savī поряд із mānī, tāvī, sāvī або manī, tavī, savī.

§ 6. Давальний відмінок однини має переважно скорочені форми, тобто такі самі, як у літературній мові, а саме: mān (рідше mān), tāu, sāu. Лише кілька разів довелося почути довші форми, наприклад: ānas man dúoja dúonos «він дає мені хліба»; jām reīkā savī «йому потрібно для себе». Як бачимо, у цих останніх, довших формах наголошене закінчення. Давні писемні пам’ятки засвідчують наголос у корені, пор. Постила Дауґші — māng 287₂₆,

⁷ Варто зазначити, що форму es не всі носії говірки вживають однаково часто. Найчастіше її вимовляють Б. Жукеліс (близько 50 років), П. Халецькене (96 років), В. Кашка (60 років).

⁸ А. Беззенбергер, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache, 161, Göttingen 1877; J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 504, Rīgā, 1951 (далі — Gramatika); P. Arumaa, Untersuchungen zur Geschichte der litauischen Personalpronomina, 9–11, Tartu, 1933 (далі — Untersuchungen …); Lietuvių kalbos žodynas, 2, 843 (ред. J. Balčikonis), Vilnius, 1947.

⁹ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 504; J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 147, Vilnius, 1957.

¹⁰ P. Arumaa, Untersuchungen…, 9–12; J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, 135, Warszawa, 1956 (далі — Gramatyka…).

¹¹ J. Endzelīns, Граматика, 504–507, 510; J. Endzelynas, Звуки й форми балтійських мов, 147–148; J. Otrębski, Граматика…, 3, 135–137.

¹² Пор. Bezzenberger, цит. праця, 161, 162.

¹³ Пор. матеріал, зібраний для атласу литовських діалектів у південній частині Литовської РСР, та діалектологічну картотеку Інституту литовської мови й літератури (284-те питання Програми).

115

tāvi-gu 175₃₀, tāvi 481₂₈, savi 16₂₇¹⁴. Імовірно, тут наголос перенесено за зразком форм однини адесива manip, tavip, savip.

Лише раз вдалося почути енклітично вжиту форму давального відмінка однини mi, а саме: «anas āčunčia mi kō» — «він (син) надсилає мені щось» (П. Халецькене з Пагіряй, 96 років). У старих писемних пам’ятках mi має і значення давального, і значення знахідного відмінка, наприклад: iš to mi auga džiaugsmas; anas mi veda¹⁵

§ 7. Форма орудного відмінка однини не має кінцевого -i, наприклад: manim, tavim, savim. У формах tavim, savim приголосний v чергується з j, наприклад: tajim, sajim. Ці приголосні міняються місцями також в адесиві однини (пор. § 9). У лазунському діалекті замість v не чути жодного приголосного: saim «із собою», eišu su taim «піду з тобою».

У діалекті трапляються своєрідні конструкції, у яких займенник savim виступає орудним відмінком виконавця дії, прирівняним до орудного відмінка знаряддя, наприклад: pàc sajim nešasi; pãties savim pastãtė pìrkà «самі, без чиєїсь допомоги, збудували хату», пор. nebūva ārlə, gãvom sàvim partrāukti; stùmk sàvim (Шакіна); āriem sàvim (Куршенай).

Часом у значенні орудного відмінка однини вживають адесив однини, наприклад: sa taip nôra gerāst susidėdinet «з тобою мені краще зійтися»; às sa taip neisù «я з тобою не піду».

§ 8. Місцевий і напрямний відмінки однини мають такі самі закінчення, як іменники з основою на ia-, - або на приголосний, а саме -in, -yn: manīn; prìrbinkāi vãndinio savīn «напився води в себе»; dar ānas savī turi vãndinio «тепер у нього самого є вода».

§ 9. Форми адесива однини бувають різні, наприклад: manip išgurdinėj dañtis «у мене випав зуб»; bùt manīmp ku dėlo «у мене було кудельце (для прядіння)»; manīm dar ìr dvi kárvi «у мене є ще дві корови»; manīm nenōri bū't «у мене не хоче бути»; tavōp jau senì nagìnėi «у тебе вже старі постоли»; а tajìp kas ìr «а що ти маєш»; kas tavōmp tìep kvėpà «що це так пахне в тебе»; чи tajìmp momà ìr «чи ти маєш маму»; tavīm čebãtai ìlgì «у тебе довгі черевики»; а savīmp tu nėturi alavẽlo «чи не маєш при собі олівця»; anù sajìp viso turi «вона (у себе, вдома) має всього».

Форми manip, tavip (|| tajip), savip (|| sajip), як вважають¹⁶, утворені від давнього безпостпозиційного місцевого відмінка, що збігся з давнім давальним (mani, tavi, savi), і постпозиції -pi. Інші ж форми, а саме manīmp, tavīmp || tajīmp, savīmp || sajīmp, імовірно, є аналогічними утвореннями, що виникли за зразком форм адесива однини споріднених займенників: jãmp, tãmp, які створили враження, ніби адесив однини займенників має закінчення -mp. Це закінчення згодом почали додавати до форм давнього безпостпозиційного місцевого відмінка однини (або давального)¹⁷. П. Арума пояснює ці форми впливом форм адесива множини mu'sīm̄p, ju'sīm̄p¹⁸. У формах manīm, tavīm, savīm приголосний v випав через складність його вимови.

¹⁴ Див. «Постиль» Дау(к)ші, фототипне видання, Каунас, 1926; пор. також J. Endzelīns, Gramatika, 507; J. Otrebski, Gramatyka..., 3, 136.

¹⁵ A. Bezzenberger, цит. праця, 163, 164.

¹⁶ Пор. A. Bezzenberger, цит. праця, 251, 253; J. Endzelīns, Gramatika, 508; N. van Wijk, Die pronominalen Adessivformen des Altlitauischen. Archivum Philologicum, 4, 49, Kaunas, 1933; A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje. — Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai, 29, Vilnius, 1957 (далі — Pašalio vietininkai...).

¹⁷ Пор. N. van Wijk, цит. праця, 49; A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai..., 29.

¹⁸ Пор. P. Arumaa, Untersuchungen..., 174–175.

116

Не можна погодитися з П. Арума та А. Лайгонайте щодо твердопочаткового наголосу в останніх формах

нас, дівчаток, любили». Остання форма mũn вживається й в інших східноаукштайтських говірках. Вважають, що вона прийшла сюди з давального або орудного відмінка двоїни²⁵.

12 §. Форм множини інесива й ілатива цих займенників зовсім не виявлено. Їх заступають множинні адесив (див. 13§) та аліатив (див. 14 §), які в говірці завжди вживаються, коли йдеться про осіб або живі істоти.

13 §. За формою множинний адесив різноманітний, наприклад: mu·sip bū·stasi ki-titskai «у нас живуть інакше, по-іншому»; kã ju·sip gatãvina «що у вас готують (їсти)»; mu·sim(p) mãža u·tarina «у нас мало говорять литовською»; mũ·sim šnū·rai ilgì «у нас довгі шнури (земельні смуги)»; ju·sim(p) kãp «як у вас»; bũs svečėi ir mu·sim ir ju·sim «будуть гості і в нас, і у вас». Як бачимо, їхні закінчення майже цілком такі самі, як у однині адесива, а саме: manip || manĩm(p), tavip || tavĩm(p). Спираючись на це, П. Арума та Н. ван Вейк також пояснюють їхню появу аналогією до форм однини адесива²⁶. Такою самою аналогією можна пояснити й кінцевий наголос цих форм (mu·sip, ju·sim(p)), тоді як форми з наголосом на корені (mũ·sip, mũ·sim(p)) вважають давнішими щодо наголошування; пор. родовий відмінок множини mũ·su·, jũ·su·.

14 §. Варто зазначити, що серед усіх інших відмінюваних частин мови та в інших займенниках форми множинного аліатива, які вже не вживаються, збереглися в говірці лише в займенниках без розрізнення роду, наприклад: vienas ataidinėja mu·sum saldõtas «до нас приходить один солдат»; koplõnas atãj mu·sumpt «священник прийшов до нас»; ãnas ju·sumpt nuvẽji «він пішов до вас»; manã kãrvė ju·sum nubėgo «моя корова втекла до вас». Імовірно, через те, що ці форми своєрідно замінюють не вживаний у говірці ілатив цих займенників (пор. 12 §), Ч. Станг зарахував їх до множинного ілатива²⁷. Множинний аліатив утворюється від родового відмінка множини та постпозиції -pi, отже mu·sumpt < * mu·sun + p(i) + t, ju·sump < + *ju·sun + p(i). Звук n перед p у говірці переходить у m (пор. im-pìlk, ši·mpjožus), а p, опинившись у закінченні або перед доданим t, випадає через складність вимови. Приголосний t, найімовірніше, додано пізніше, після випадіння i. Кінцевий наголос цих форм можна пояснити аналогією до однини й множини адесива (manĩmp, mu·sĩmp). Нині множинний аліатив у Зіетелській говірці зникає. Найчастіше його замінює прийменник pas зі знахідним відмінком: ažk pas mũs; pas jũs neĩsu.

Примітка. Займенники без розрізнення роду kãs, viskãs, niẽkas відмінюються, як займенники з розрізненням роду, тому їх розглянуто далі.

15 §. Займенник третьої особи має два роди: чоловічий ãnas «він» і жіночий anà «вона». Ту саму основу має й називний відмінок множини: ãni·es || ãni·s || ãnes || ãni· || ãni, ãnos. Форми всіх інших відмінків утворені від основи jis, ji. Вважають, що форми jis, ji, jie, jos тут заступив указівний займенник anàs, anà²⁸. У старих писемних пам’ятках поряд із формами jis, ji, jie, jos трапляються й інші форми, наприклад: ans mi gano; anas už mi guli/jis rupečius; anys, anis, anie²⁹ У Зіетелській говірці зрідка вживаються також форми jis, ji, jie, || jė, jōs, наприклад: ar jō

²⁵ Пор. J. Endzėlins, Gramatika, 516; P. Arumaa, Untersuchungen..., 53, 50–77.

²⁶ Пор. P. Arumaa, Untersuchungen..., 184; N. van Wijk, згадана праця, 49.

²⁷ Див. Ch. S. Stang, згадана праця, 189.

²⁸ Пор. J. Endzėlins, Gramatika, 517; J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 150.

²⁹ Див. A. Bezzenberger, згадана праця, 163, 168.

118

не віддає, чи він сам не хотів: вона видає свою доньку заміж «вона видає свою доньку заміж»; і вона гарна була; а вони з парку несли на город моркву, свою — «вони вміють добре готувати».

Таке саме явище відоме й у слов’янських мовах, наприклад: ст.-сл. on, ona, oni, але jego, fich³⁰ Про те, що в зетеляському діалекті не обійшлося зовсім без впливу слов’янських мов, свідчить узагальнена форма називного відмінка множини для обох родів ānies || āni’s || ānēs || āni· || āni, адже форма жіночого роду ānos трапляється рідко. Іноді ці форми вживаються з додатковими приголосними h, j, а саме: jānas, hānas, janā, hanā, jāniės, hāni’s пор. білор. ён, яна, яны.

Цей займенник відмінюється так:

Однина Множина Н. ānas, anā āniės || āni’s || ānēs || āni·, ānos, jiē || jiė, jōs Р. jō, jōs jū· Д. jām, jē||jāi (рідк.) jēmi || jīmi, jōmi Зн. jō·, jā jūos || jū·s, jās Ор. jīo || jū·, jāi jēīs, jōmī Місц. jame(?) jūosā, josā Іл. jūosnā, josnā Ад. jām̄p || jāmp, jēip || jīp, jēsmip || jēsmz || jēmp || jūosmi, jōsmi Ал. jōsp, jōs.

Докладніше про особливості відмінювання займенників за родами див. §§ 21—33.

Присвійні займенники

§ 16. У діалекті присвійні займенники вживаються дуже широко й у різних формах. У займенників mānas, manā, tāvas, tavā, sāvas, savā збереглися форми всіх відмінків, наприклад: mānas brōlis tei pāčā nimirė «мій брат також помер»; reiks pjēva pjāut savā; nebūs jau manōs karvutėkos «моєї корівки вже не буде»; bōču tavām vištiek «твоєму батькові однаково»; žūrėk jāi tāva· žmōgu· išvīko «дивись, уже твого чоловіка потягли»; kelū savū nuvaoj «своєю дорогою пішов»; sa manāi momāi bit ānas «він був із моєю мамою»; pirkōj manōj bit; tavōn mašīnon ū.tari·t «говорити у твою машину (магнітофон)»; savaṇp brōlīp pasikl āusk «свого брата розпитай»; sunāi mani išāugo jāi; nupirkāu po skēpā· savōmi dukterīmi «купив по хустці своїм донькам». Ці займенники відмінюються так само, як прикметники. Залежність навколишніх предметів або їхнє відношення до групи осіб виражають займенники mu·siškēs, mu·siškė, jū·siškēs, jū·siškė, наприклад: mu·siškis liežūvis negražūs «наша мова негарна»; nuvažāu nekatru mu·siškī «дехто з наших поїхав»; o jū·siškėj zešėj dāugis bū·sta «а у вашому селі багато живе?»; mu·siškūs āču·zdenī šen «наших послали сюди». Але поряд уживаються й такі займенники без суфікса -iškis, наприклад: mū·sis su·nūs nesāpranta «наш син не розуміє (литовською)»; mū·sē vesē didelē «наше село велике»; āniė bū·mu·soj bazni·čōi; o kāp jū·sis apėkū·nas tūrisī «а

³⁰ Пор. J. Endzelīns, Gramatika, 517; J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 150—151. J. Otrębski, Gramatyka..., 3, 143.

119

«як ваш опікун почувається»; jū·sip šonip moža daugėst bū·sta «у вашому краї, мабуть, більше живуть»; pautai mu·si maži «наші яйця маленькі»; mū·siemi vaikāmi prisakīta «нашим дітям наказано».

Подібних форм займенників чимало трапляється і в навколишній дзукійській говірці, наприклад: iš mū·sos selōs rāsėsi litvinas «з нашого села вийшов литовець»; mū·sis bē rnas atāji iš darbo; ti· mū·ses sōthos bīzvo «там були наші орли»; iš mū·sos ū·tarkos džēka-vojasi «з нашої мови глузують»; bū·sta mū·sei nekurbī tì «там живуть деякі з наших» (Лазунай); paprastā ū·tarka mū·se «наша звичайна мова» (Девенішкес); o jūsis, kap atvažuoja, tai ir nepaīso ingi šonu: žmogū «а ваш (син), коли приїжджає, то й не дивиться на старого чоловіка» (Рамашконяй).

У Зіетелі лише зрідка вживається узагальнений родовий відмінок присвійних займенників, наприклад: ir tū savo bobāi nupirk skāptā «і ти купи своїй дружині хустку»; māno pōnu· nėr namī; nėra mū·su· bōco jāu «нашого батька вже немає».

Вказівні займенники

§ 17. Частина вказівних займенників зникає. Деякі відмінкові форми займенників šis, šitas anās збереглися лише в певних висловах, а саме: iki šitam šoni; tai šo, tai tō pripirko; aiti šitana galan «іде до цього кінця»; an šitu· pirštu· nagas neaugo; jėmė rastrindinėt tai šiuo, tai tuo «почав терти то цим, то тим»; dār po anām kāri «ще після тієї війни».

Тепер замість займенників šis, šitas утвердився займенник ičaī || ičaiḱ, itoī, а у значенні займенників anās, kitas вживається займенник tasāi || caī || caīk, tōi || brōlis gadnēsnis kab caīk «цей брат кращий, ніж той»; caīk kėlās krēliškis, o icaik dai-navīškis; icaik vešēs gālas Jakšāi vadinasi, o caīk Misūnai «цей кінець села (Засенців) називається Якшай, а той — Місунай»; itoi pūsēi gadnēsme pieva, kab tōi «на цьому боці (річки) лука краща, ніж на тому».

Займенник того самого кореня itas, ita широко вживається в Азіерках, Лазунай, Девенішкес, Рамашконяй, поблизу Родуні, а також у східній і південній частинах Литовської РСР. У східній частині Латвійської РСР також відомі займенники itis (поруч із gretaitys), itūds, itāids³¹. На думку Е. Френкеля, згадані займенники виникли внаслідок змішування вказівних займенників tās, tā, tokžs || tokās, tokā + it із білоруськими гэты, гэты, эти, этакий, гэтаки, гэтакі³². П. Арумаа також пояснює ці займенники слов’янським впливом³³. Однак у такому разі походження голосного i залишається цілком незрозумілим. На це питання відповідає Я. Ендзелін, який вважає ці займенники балтійськими, тобто такими самими за походженням, як šitas, šita, šitoks, šitokia. Лише перший компонент займенників itas, icaik, ita; itoi, itorės || itokās, itokā походить не від šis (пор. šias, šitoks), а від *is (пор. латинське й готське is, замість якого литовці тепер уживають форму jis)³⁴.

³¹ Пор. J. Endzelīns, Gramatika, 537 (372-373 §); E. Fraenkel, Der Stand der Erforschung des im Wilnagebiete gesprochenen Litauischen. — Balticoslavica, 2, 25, Wilno. 1936.

³² E. Fraenkel, згадана праця, 25.

³³ P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte..., 56.

³⁴ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 537.

120

Займенники cažk, tòj(i), icaik, itòj відмінюються так:

Однина

V. cažk, tòj(i), icaik, itòj K. tõ, tõs, ito, itos N. tām, taī, itam, itai G. tā, ita· Į. tùo || tù, tāi, ituo || itù, itai In. tamè || tam̃, tõi, itam(e), itoi Il. tanā, itana, iton Ad. tam̃p || tāmp, taīp, itamp, itaip

Множина

V. tìe || tìe || tì, tõs, itìe || itì, itos K. tũ̃ itù· N. itòmi || tãmi, tõmi, itìemi, itòmi G. tùos || tùs, tās, itus, itas Į. tāīs, tõmi, itais, itomi In. tuosa, tosā, ituosa, itosa Il. tuosnā, tosnā, ituesna, itosna

Питальні та відносні займенники

§ 18. Привертає увагу так званий займенник прикметникового походження kìenas, kienà «чий». Він уживається у питальному, відносному та неозначеному значеннях. Зафіксовано такі відмінкові форми: kìenas³⁵ su vaikais; kìenas ānas; kienà tõj kārvė; mȯža su primìnsi kienà anà «може, ти згадаєш, чия вона»; kìeno dar gerà strb·chā, o katrõ ledokā «чий ще добрий дах, а чий поганий»; kìena kārve: tu ganai; vīsa vīena kìenam krašte bū·t «усе одно — жити в чиємусь краю»; kìeni ānis; nežināũ kienàs kārves gānė ānas; kienòs bōbos itai kārves, greta kienõ vaikas.

Окремі відмінкові форми цього займенника вживаються також деінде, а саме в Лазунах і Герв'ятах³⁶, але тут наголос падає на закінчення — kienās (як katràs).

Поряд із займенником katràs, katrà досить часто вживаються форми katrùs, katrù, наприклад: katrùs žōdis tāu gražùs; katrb· ōtuoli· dùosi; katrbm šōne ragėjej. Вони могли виникнути за аналогією з рівнозначним займенником kuris || kurùs, kurì || kurù. Обидва ці займенники (katràs ir kuris) у говірці вживаються поряд без відмінностей у значенні, наприклад: kuris arklìs gādnėsnis «який кінь кращий»; katrō itai šìlkas «чия це шапка»

Майже всі питальні займенники можуть уживатися і у відносному значенні, наприклад: kuris arklìs gādnàs, tai gerai ait vagāi «який кінь добрий, той добре йде дорогою»

³⁵ J. Endzelynas відновлює називний відмінок цього займенника лише із зірочкою на підставі klm. kienō, пор. J. Endzelīns, Sīkumi. – Latvijas PSR Zinātņu akadēmija Valodas un literatūras institūta Raksti, 6, 326, 328, Rīgā, 1958. ³⁶ Пор. J. Senkus, Kai kurie Lazūnų tarmės ypatumai. – Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai, A 1 (4), 191, Vilnius, 1958; P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte..., 57.

121

хто боїться, той не б’ється; хто до котрого краю вирушає, там і буває; яким він був, таким і є.

Вони відмінюються так:

Однина

Множина

V. kàs, katràs, katrà katròl katròs

K. kò, katrò, katròs katrù

N. kàm, katràm, katràñ katrèmt || katrbmt, katròmi

G. kà, katrà katrùs, katràs

I. kuò || kù, katrù, katràì katrùs, katròmi

In kurì || kamè, katràm, katròñ katruòsà, katrosà

Il. kanà, katràñ, katròñ katrùsna, katròsna

Ad. kàmp || katràmp || katràip kàm(p), katràm(p),

Вказівні займенники

§ 19. У говірці ще зрідка вживається вказівний займенник tiekas, а саме: tiekas žmogùì čà bit, šì'nas netì'ka indžiū-dinėja «сіно не так висихає». Останню форму tieka (як і kieka) Я. Ендзелін вважає формою називного й знахідного відмінків однини середнього роду³⁷.

Займенники jokìs, nèjokìs || nèjùkis вживаються рідко: nebit jokù katastrofù «не було жодних катастроф»; nèjokìs žmogus neragė «жодна людина не бачила»; nè-jókoì fabrikoì nepadàro, kàp čà; nèjokù žmogù nebit.

Займенник visalokìs || visalòkìs || visalòkas, visalòkà є гібридом; пор. литовські visas, visokìs і польське wszeleki, білоруське діалектне ўсялякі. Вони часто вживаються, напр.: visalokù žolù ìrà «є всіляких трав»; žmonù viselòkù bit «було всіляких людей»; visalokì žmonès ataidinèì šeñ «всілякі люди приходили сюди»; gàdnas ìtokis bit «добрий такий був»; itokù žodžù nesàko mu'sip «таких слів у нас не кажуть».

Займенник visòkis || visokàs, visokà має змінене значення: «кожен, хто-небудь по черзі» (пор. рос. каждый), напр.: visòki (greta visòki) ir jaunì, ir senì mirà «усі помирають: і молоді, і старі»; visòka dienà kolchozan ãimam, o nedèla šventavòjam «щодня йдемо до колгоспу, а в неділю святкуємо (відпочиваємо)»; visòkomi dienòmi dìrbam; visòki žòdì užrašìk «запиши кожне слово».

Форми займенника toks мають дуже різноманітне наголошення, напр.: tokìs tiltas bit padàr'ta; ir tokàs vaìras gražùs bit; tókìs dan'tìs iššàtrintas; tokì's tai žòdì's; ir tokà bit nedàlà; tokà anà ir bit.

Основа займенника pàč, patì часто варіює, напр.: iš pàčės Vilnès atvažiàu «приїхав із самого Вільнюса»; ir jòs pàčòs nebit čà, pas tà pàčì žmogù; pas tà pàtì būvom; čà mès pàčam kampè; patìn žmogùtin iniardè «у саму зіницю (ока) подряпав»; tòn pàčon pièvon varìsim pèkù «на ту саму луку гнатимемо худобу»; manìp pàtip tràjtas vaikù «моїх власних троє дітей»; manìm pàčam nèr nìeko «я сам нічого не маю»; tàm pàčimp bū'sti «чи в того самого живеш?»; dabàr žmonès pàtìes vežùoja kitàn kraštañ; vi'rai pàčès padàrè tèt.

Інші вказівні займенники такі самі, як у литовській літературній мові: nìekas už nìeka nemira, pàc us savè mira «ніхто за іншого не помирає, сам за себе помирає»; sažalàlù viskàs «усе зазеленіло—

³⁷ Пор. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 157.

122

yo viskas“; інша корова сказала, хто годуватиме корів таким годуванням „хто годуватиме корів таким кормом“; pógul ūdesė pača nuvėji „самим краєм села пішла“. Займенник niekas у говірці іноді вживається із суфіксом -itkas, що надає зменшувального значення: niekuo anas nekaltas aniėkitkuo.

Займенник niekas відмінюється так: Наз. niekas || nieks, Р. nieko, Дав. niekam, Зн. nieką, О. nieku || niekuo, М. niekana, Місц. niekur.

Неозначені займенники

§ 20. У значенні неозначених займенників іноді вживаються деякі питальні займенники: ar būt kas mūsim «чи було хтось у нас»; kokà prībėgo mu-sumīt «якась прибігла до нас». Часто займенник уживається з іншими частками, наприклад: kāp kas āuginasi ir be bōco «як хтось росте і без батька»; mōža ir bū-tų «може, і було б щось»; kai kurie arižlkos dadėdinėja «дехто додає горілки»; kad chòt kas bū-tųp mani «щоб хоч хтось був у мене»; jō bile kàs nepasūps jo «його будь-хто не погойдає»; bile kō neprīmīs «будь-чого не прийме»; aš tau ka-nė-ka pasaki-su «я тобі дещо скажу».

Особливо характерні для говірки своєрідні неозначені займенники, утворені від питальних займенників за допомогою заперечення ne-, а саме: nēkas ingrūvo akīn «щось потрапило в око»; nēkatras nāmas ir razgrūsta «деякий будинок теж руйнується»; nēkoko vãndinio dāļ «дала якоїсь води»; pirkēla padarė nēka «поставила якусь там хатинку»; anà nēkana nuvažāu «вона кудись поїхала»; nēkatru panūvažā-dinēi Pōlščan «деякі виїхали до Польщі». Рідше наголос падає на закінчення, наприклад: nekokàs pōnas jā ēmē «якийсь пан її вів»; ānas nekā žāidojasi sa jū «він у щось грається з ним»; nekatrb moteriški duoda «деякі жінки тчуть»; nuvažāu nekatrb mušīški «деякі чоловіки поїхали».

Займенники nēkas, nēka часто переходять до основ на -io-, -ē-, наприклад: nēbis žmōgus bùl mū-sip «якийсь чоловік був у нас»; nēki vīriški sairkāu, itoj strāista nē-kēs bōbos bit «цей мішечок був якоїсь баби»; bit nēkeip vīlnu pardūot «якась (жінка) мала продати вовну»; nēke macitkā itoj karvē «ця корова якась маленька».

Е. Френкель зіставляє ці утворення з подібними слов’янськими утвореннями³⁸, пор. некмо, некый, 1. нечто, некоторый, які за значенням також майже збігаються. З цього слід було б зробити висновок, що згадані вище утворення є слов’янізмами. Однак цьому суперечить та обставина, що литовці Зієтели вживають ці утворення частіше, ніж слов’яни. Це видно також із прислівників подібної будови, а саме: nēkap «якось», nēkadaik || nēkuomet «іноді, давно, колись».

Литовці могли утворити ці форми й самостійно зі сполучень kas-ne-kas (пор. aš tau ka-nē-ka pasaki-su), *kokis -nē- kokis, *kaip -nē- kaip, *kada-nē-kada. Оскільки весь наголос зосереджується на складі ne, другий компонент приєднався тут як енклітика, а перший — як проклітика; через складність вимови він випав.

Подібні утворення відомі й у давніх писемних пам’ятках: wósnēwos 11₁₆, nekaday 59₄₇ ³⁹

³⁸ Пор. E. Fraenkel, згад. праця, 54.

³⁹ Див. Daukšos Postilė, Kaunas, 1926; пор. J. Otrębski, Gramatyka..., 282, 300. Латиші також мають подібні займенники й прислівники, пор. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 158; Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, 1,539-541. Rīga. 1959.

123

Особливості відмінювання займенників родового роду

§ 21. Займенники родового роду своїми відмінковими закінченнями значно ближчі до інших частин мови, ніж займенники неродового роду. Крім того, закінчення більшості відмінків займенників родового роду більше збігаються й між собою. Тому особливості закінчень усіх розділів займенників родового роду розглядаються в одному місці. До цієї групи зараховано також займенники неродового роду з такими самими закінченнями kas, viškas, niškas.

§ 22. Закінчення давального відмінка однини чоловічого роду найчастіше має акутову інтонацію, наприклад: kàm tū jà ta·sóji; bócu tavàm visťiek. Часом це наголошене закінчення може вимовлятися й циркумфлексно: jam rèika dúot jèst.

У закінченні давального відмінка однини жіночого роду (якщо воно наголошене) переважно є циркумфлексна інтонація, наприклад: ir nèkas jai intardė àkį «і хтось їй подряпав око»; adùo tu tai mèrgal; kàmgi tu tukèi dúoji «чому ж ти такій даєш»; anà pàdmeta pàutų; kitài pàuštèi «вона (зозуля) кладе яєць іншому птахові»; katrai mažà: dùoja; prig pačèi baznìčei pastàtė nàma. Лише зрідка трапляється акутове закінчення давального відмінка однини: diùož kitài dùkterai; prig jai lìnda «до неї лізе».

Циркумфлексно вимовляється закінчення давального відмінка однини жіночого роду й у дзуків, а саме в околицях Лейпалінгіса⁴⁰, Азеркай, Родуні⁴¹, Рамашконяй, Каняви (Варенський район)⁴².

§ 23. Закінчення орудного відмінка однини чоловічого роду здебільшого вже скоротилося, а саме -(i)u; savù, tavù, katrù, tokì, pačì, kùri. За аналогією з цими займенниками іноді може скорочуватися й закінчення односкладових займенників -(i)uo, яке в діалекті, крім того, тяжіє до монофтонгізації, наприклад: reìka gi mán sa jùo: bùt «мені ж треба з ним жити»; nèr kù vandèno mùlk «нема чим пити воду», поряд із nebìt kù penèt «не було чим годувати»; tu kelù aik «тією дорогою йди». Але трапляються також форми з більш або менш збереженим закінченням, а саме: ne tùo keliù aimì «не тією дорогою йдеш»; sa tùo žlàdžiu «із цим злодієм»; nenorėj bùt sa jùo; nèr kù⁴³ apdènkti; nièbo nekaltas; kas norės sa tokìo susiadènet, pìg. kìtoì apsidènkç (Азеркай).

Tik vieną kartą buvo nugirsta vns. įng. galūnė -ùomi: nebìt kùomi (ar kuomi) kàrve penèt. Закінчення -mi, ймовірно, тут вторинне, подібне до закінчення іменників u-основи; пор. 1k medùmi (Žt. medùm), lietùmi (Žt. lietùm)⁴⁴. Таке закінчення орудного відмінка однини займенників знають дзуки Варанава та Родуні: tuòm kelalù aik (Пликай); nechòj ànas ràkščį išmùša tuòm(i) mašù «нехай він труну виб'є тим мішком» (Невежяй); o kùom ànas gali pràbùč «а чим він може прожити» (Рамашконіс); tù pirmùcinì pràvaŕė, o su tuòm sugìvèno (Падитвис, Родунський район).

⁴⁰ Plg. B. Savukynas, Leipalingio tarmė, dipl. darbas, rankr., 115, Vilniaus Valstybinio V. Kapsuko v. universiteto Istorijos-filologijos fakulteto Lietuvių kalbos katedra. Vilnius, 1955.

⁴¹ Plg. Lietuvių kalbos ir literatūros instituto surinktą tarmių atlasui medžiagą (287 Programos klausimas); dar plg. O. Broch, min. veik., 29.

⁴² Plg. M. Svirskas, Kaniavos tarmė, dipl. darbas, rankr., 60–61, Vilniaus Valstybinio V. Kapsuko v. universiteto Istorijos-filologijos fakulteto Lietuvių kalbos katedra. Vilnius, 1954.

⁴³ Наголошені закінчення орудного відмінка однини найчастіше мають акутову інтонацію. Форми з циркумфлексною інтонацією трапляються рідко.

⁴⁴ Plg. J. Otrębski, Gramatyka..., 141.

124

Завжди з акутовою інтонацією вимовляється закінчення орудного відмінка однини жіночого роду -ai, наприклад: apsišą- minosi sa jąj⁴⁵ «він одружився з нею»; negadnai vaiščiot tokai pagadai «негоже ходити за такої погоди»; ānas sa jąj būt «він був з нею»; reiks ir mán šienáut pamačiūkū itąj nedėlei «треба буде й мені повільно косити цього тижня»; sa savāj pačāj bū’sta «живе зі своєю дружиною»; tái parāj jáū buvāu namie «тоді я вже був удома»; ānas tēn Li’dōj sa nėkēi bobāj bū’sta «він там, у Ліді, живе з якоюсь жінкою». Походження цього закінчення остаточно не з’ясоване. Вважають⁴⁶, що це скорочена форма займенників або прикметників із займенниковим закінченням, яку згодом узагальнили й поширили на інші частини мови. Можливо, узагальненню цього закінчення та його поширенню на інші частини мови в зєтельському діалекті сприяли аналогічні закінчення -ōū, ēū того самого відмінка й роду в слов’янських мовах, пор. приншел со своей женой.

Орудний відмінок однини жіночого роду займенників із займенниковим закінченням, уживаний у відносно близьких дзукійських говірках, фонетично відрізняється, а саме: čik spi’gauj su šitu’i (gret šitu’j) sāvo armōniku; nėik su tū’i (greta tūj) mergū šōrc (Ažierkai); tū’j velkėt duris žuvelkināi (Падитвис, Родунський район),⁴⁷ tū’i, šitu’i (Канява, Варенський район)⁴⁸

Майже цілком тотожне зєтельському закінченню орудного відмінка однини -ai (-ā) відоме в дальших діалектах — у деяких говірках південно-західної та середньої аукштайтської говіркових груп, пор. у капсів Пазанавикіо su jā, su jā⁴⁹, у середніх аукштайтів із tāi, šitāi, amāi, jūi, takāi, pačāi⁵⁰

У мовознавців викликає сумнів це закінчення в тих іменниках, у яких не вживаються займенникові форми, наприклад: rankāi, vienāi, kitāi. Деякі мовознавці вважають⁵¹, що в литовській мові о-основні іменники в однині в орудному відмінку мали дві форми: *rankān > ranką і *rankajan (пор. давньослов. rękǫ і rękoję), з якої згодом, після випадіння n і скорочення, унаслідок дії системи могла виникнути й форма rankāi. Однак навряд чи займенники мали такі дві форми однини в орудному відмінку.

Можна також припустити, що це закінчення виникло виключно з фонетичних причин — із наголошених ą (< ān), ė (< ēn), пор. kāisnis «шматок», kāisk «відкуси», pagelāisk «підгризи», gelāistūvas «точило для кіс». Таке явище в корені слова й закритому закінченні відоме й капсам Пазанавикіо: sāispara «зчеплення», žāislas «гус-

⁴⁵ У наголошених закінченнях -ai(-āi) орудного відмінка однини жіночого роду перший компонент завжди вимовляється широко й довго, у ненаголошених — по-різному: іноді дещо коротше (довгота першого ненаголошеного компонента цього закінчення в статті ніде не позначається), іноді він не відрізняється від наголошеного. Тому Ч. Станг скрізь позначає довготу першого компонента: bōba’i, laukina’i, пор. Ch. S. Stang, згад. праця, 184—187.

⁴⁶ Пор. P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte..., 70; E. Fraenkel, згад. праця, 49; Z. Zinkevičius, Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai, 100. Вільнюс, 1957.

⁴⁷ Пор. також O. Broch, згад. праця, 28—29.

⁴⁸ Див. M. Svirskas, згад. праця, 60.

⁴⁹ Див. J. Senkus, Pazanavykio kapsų tarmė, 126—127.

⁵⁰ Див. B. Švenčionytė, Žąslių tarmė, дипломна робота, рукопис, 56, кафедра литовської мови історико-філологічного факультету Вільнюського державного університету ім. В. Капсукаса, Вільнюс, 1956; Č. Grenda, Palomenės tarmė, дипломна робота, рукопис, 62, кафедра литовської мови історико-філологічного факультету Вільнюського державного університету ім. В. Капсукаса, Вільнюс, 1957.

⁵¹ Пор. J. Kazlauskas, Lietuvių kalbos i-kamieno daiktavardžių vienaskaitos įnagininko ir vietininko formų kilmės klausimu. Наукові праці Вільнюського державного університету ім. В. Капсукаса, 26, 57, Вільнюс, 1958.

125

las“, gerāsias „gerasias“, jāisās „jāsias“⁵², а також діалект прусських литовських рибалок: kaiznis, kaîšti, kaisnėlis, slāistai „slastai“, slaistūkai, žemàisės, grēžti, i̇sprēšti, spēis-ti, gabēiti, kurēiti⁵³. (Шкода, що в діалекті Зіетелос немає прикладів із циркумфлексним голосним кореня ė < én). Отже, подібне явище могло відбуватися й у кінцевому складі слова діалекту Зіетелос, коли ще не були скорочені циркумфлексні ą, ę (< ān, ēn)⁵⁴. Проте це припущення не підтверджується в діалекті Зіетелос іншими закінченнями, які також раніше мали циркумфлекс, — закінченнями однини місцевого внутрішнього та множини знахідного відмінків.

24 §. Лише в однині місцевий внутрішній відмінок зберіг повне закінчення -ame в чоловічому роді односкладових займенників, а саме: kamē buvaži (рідко) || kur buvaži (частіше); ānas būsta tamē šoni «він живе на цьому боці»; itame palačui prabū-dinēi Soltōnas «у цих палатах жив Солтон», поряд із tam rudenī; tokām lopinī; savām krašte.

Закінчення однини місцевого внутрішнього відмінка жіночого роду завжди без -e: savōi pirkōi buvāi; pirkōi manōi bit; ir įtoi piēvoi ir tōi; tokōi medžinēi tašlōi minkinam «у такій дерев’яній діжі замішуємо (хліб)».

25 §. Багато займенників чоловічого роду також зберегли повне закінчення -ana однини ілативу, наприклад: aīti štana galān «іде до цього кінця»; nuvažiūja nevedōma kanā «поїхав невідомо куди»; aik itana šōnan «іди в цей бік»; važūosu tanā šōnan «поїду в той бік»; as nēkana nevažavāu «я нікуди не їздив»; ānas nēkana nuvažāu «він кудись поїхав», поряд із vienas vinanī šōnan, kitas kizān, kokan krastan nōri; patiž žmogutin intardē. Часом трапляються приклади навіть із подвійною постпозицією: nuvažāu tananī kraštan, kur sāule užaidinėja «поїхав у той край, де заходить сонце».

Закінчення жіночого роду вже скоротилося: kitōn akin pažūrėk; tōn pačōn piēvon varī-sim pēku «у той самий луг поженемо худобу»; manōn pirkōn intāik «іди до моєї хати».

26 §. Форми однини адесиву мають дуже різноманітний наголос, а саме: jamp irā brōlis «у нього є брат»; buvāi as tenāik jamp «я був там у нього»; kamp tokām nakvojot «у кого такого ночували?»; itamṕ bernip; kitāmṕ žmogip bit; manīm pačām nēr niēko «я сам не маю нічого»; tām Adōlip dār žv nagnei «у того Адоліса ще є постоли»; savāmṕ brōlip pasiklāsuk. Щодо походження цих форм існують дві думки. Згідно з однією, адесив однини займенників, що розрізняють роди, як і прикметників та числівників чоловічого роду, утворився від давального однини шляхом приєднання постпозиції -p(i). Отже, адесив однини виник уже після скорочення давніх форм давального tāmui, kitāmui⁵⁵. Згідно з другою думкою, форми адесива однини є давнім знахідним відмінком * jān, *kitān, *tān + p(i). Частіші в діалекті приклади адесива однини з циркумфлексною інтонацією більше підтверджують останню думку; деякі форми з акутовою інтонацією могли виникнути за аналогією з уже скороченим давальним однини⁵⁶.

⁵² Див. J. Senkus, Pazanavykio kapsų tarmė, 64.

⁵³ Див. G. Gerullis ir Ch. Stangas, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, 9, 11, Kaunas, 1933.

⁵⁴ Можливо, подібне походження слід приписати й закінченню переддієслівної форми -ai (з метатонією інтонації), наприклад: kadaik, kadāik, пор. kadāngi, tadāgi (Daukšos Postilė, 6₂₀₁), kadāise, kadāi (Daukšos Postilė, 7₃₈), nu’naik || nu’-nāini-šča «тепер, у цей час» pirmāžik || pirmā.

⁵⁵ Пор. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 132; A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai…, 28;

⁵⁶ Пор. A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai…, 28.

126

Присвійний відмінок однини жіночого роду утворюється від непостпозиційного місцевого однини за допомогою постпозиції -p(i), наприклад: jaip, manaip (< *jai + pi, *manai + pi)⁵⁷. Тепер частіше вживаються форми присвійного відмінка однини з циркумфлексним наголосом, а саме: trìs vaĩkai taĩp biẽženkaip «та втікачка має трьох дітей»; manãip dùkterẽip vaĩkas gimė «моя дочка народила дитину»; taĩp Šeñkaip pasiklaũsė «того Шенки запитали», хоча поряд кажуть і jãi(p) irà su·nùs «вона має сина». Оскільки між давальним і присвійним відмінками є не лише формальний, а й певний семантичний зв’язок (пор. §§ 6, 9, 10, 13), можна припустити, що закріпленню циркумфлексного наголосу в цих формах сприяв давальний однини, пор. taĩ mergì·tei dùok. Постпозиційний приголосний p перед дзвінким приголосним або голосним на початку наступного слова (а іноді й наприкінці слова) озвінчується, наприклад: ir jaĩb vaĩkas gimė; jaĩb vì·ru nerà; vaĩkuĩ jaĩb ì·r; bùvai kuòmet jaĩb «чи бував ти коли-небудь у неї».

§ 27. Займенники чоловічого роду не мають форм аліатива однини. Кілька форм аліатива утворено від особових займенників жіночого роду. Крім того, ці форми аліатива частіше вже мають значення присвійного відмінка, наприклад: jõsp bìt kárvė «у неї була корова»; mõža bùvot jõsp «може, ви були в неї», але jõs (ar jõsp?) nuãik «піди до неї». Як бачимо, форми утворено від родового однини за допомогою -p(i). Замість старого аліатива тепер найчастіше вживається знахідний відмінок із прийменником pas: aĩmù pàs tã Žukẽlį; ri·toĩ aĩsù ir aš pàs jì.

§ 28. Закінчення називного відмінка множини чоловічого роду здебільшого також скоротилося, тобто стало -i, наприклад: tokì dideli vì·rai; su·naĩ mañaĩ; visóki mìra «всякі помирають»; kurì mẽsta, katrì ir nemẽsta «які люблять, а які й не люблять»; nekatrì moteriškì dar mõka áust; nekùri mu·šiški ataidinẽj šeñ «деякі з наших приходили сюди». Поряд трапляється й повне закінчення -ie, яке вимовляється то з циркумфлексним, то з акутовим наголосом: kaĩ kuriẽ ariẽkos dadẽdinėja; tiẽ linõž gerasnì; tiẽ pãties ataidinẽj; šiẽ mẽtai; o jiẽ iš pirkõs nešõ daržõnẽn gerbì·ba sãva. Закінчення односкладових займенників з акутовим наголосом, монофтонгізуючись, часом цілком скорочується, наприклад: taĩ ti pãties, kad an kvãtros bùsta «це ті самі, які б орендували»; taĩ ti vaĩkaĩ tep padarė.

§ 29. Давальний відмінок множини чоловічого роду майже завжди має закінчення -mi, наприклад: dùok dárbą vì·rami tiẽmi; davãũ visẽmi vaĩkami po cukìerką; mokẽk jẽmi; mùmi patìemi dãu žẽmės; jẽmi nerẽika dainẽt «їм не потрібно співати». Наголос може падати й на закінчення, а саме: jẽmi geraĩ manãs kunodãs penẽt. Лише зрідка форми давального множини бувають без -i: adùok jẽm; jìm pasakãũ.

Таке саме закінчення мають і займенники жіночого роду в давальному відмінку множини: nupirkãũ po skrẽpta-savõmi dukterìmi; tokõmi bóbomi niẽko nerẽika ù·tari·t «таким бабам нічого не треба говорити»; dùok dár tõmi. Щодо форми воно зовсім не відрізняється від закінчення орудного відмінка множини жіночого роду, наприклад: atajàũ sa jõmi; apsìžãžino sa savõmi mergõmi; tomì žvẽrždõmi labaĩ sunku aĩt «тим піском дуже важко йти». Імовірно, це закінчення, як і в інших частинах мови, перейшло до займенників від іменників з i-основою або приголосною основою; пор. в орудному відмінку ausìmi, akìmi, naktìmi, seserìmi || seserẽmi, у давальному akìmi, ausìmi, dukterìmi || dukterẽmi. Таке узагальнене закінчення давального й орудного відмінків множини, яке лише рідше вживається в інших основах, трапляється й в інших говорах, наприклад у Каргаудах (Родунянський район), біля Пелесси, в Азєрках, Лазунах. В інших місцях, наприклад у Бєлюнах (Родунянський район), для обох цих відмінків уживається узагальнене давнє закінчення двоїни -ma: čã reĩka žmogãus akìma šviẽsoma «тут потрібен чоловік зі світлими очима»; žmõnima bù·tù geraũ «людям було б краще»; žmõnis naktìma

⁵⁷ Див. A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai…, 29.

127

padārē, поряд я неохоче бачив їх на власні очі⁵⁸. Біля Дієвенішкес і Рамашконіс давальний відмінок множини має закінчення -mu: viziemu duosu obuolū, o saviemu riešutū; išvertē kai-lišus arkļānu pagundži:c, а орудний відмінок множини — закінчення -mi: pajēmē viedzmu su dukte-rimi dzoviem(i)⁵⁹. Походження закінчень -mi і -mu можна пояснити, по-перше, давнім давальним відмінком множини із закінченням -mus та орудним із -mis, а по-друге — контамінацією з формою двоїни на -m (від давнішого закінчення -ma)⁶⁰.

§ 30. Те, що сказано про орудний відмінок однини та називний множини (див. §§ 23, 28), стосується й знахідного відмінка множини: вживаються скорочені й нескорочені закінчення. Нескорочені закінчення мають акутовий наголос, наприклад: piė juos stiprėst turėjo si, «вона сильніше за них трималася»; tūos pačius jėšė, greta jųs vūšus padaužē «їх усіх повбивали»; kab itus kampelūs papėrtu «щоб купити ці куточки (будинку)»; tūs pačius adūok jėmi, kokūs turį kampūs ir geraž «який дах мають і як добре»; tū paimk jūs «ти візьми їх».

§ 31. Як і для інших іменників, для займенників у множині в іллативі характерне закінчення -sa, наприклад: juosa, josā, tosā, tuosā, visuosā, įtuosā, itosā, tokūosā, tavosā, katuosā, visosā, viselokuosa, nēkuosa. Таке саме закінчення широко трапляється і в дзукійських говірках — як у литовських місцевостях Литовської РСР⁶¹, так і в Білоруській РСР, наприклад: visuosa muštnuosa (Азієркай, Гродненський район), tosā, visosā, pir̄kosa (Пелеса, Плікяй, Родунський район)⁶², tuosā Nevāšuosa, kiemuosa (Невашяй, Рамашконіс, Варанавський район): mur̄sā, žmonesā, juosā (Лазунай). Оскільки це закінчення трапляється переважно в тих місцевостях, де багато приголосних перед голосними переднього ряду вимовляються твердо, вважали, що -sa виникло внаслідок ствердіння s⁶³. Однак, якщо ствердінням s і можна було б пояснити таке закінчення множини в іллативі в інших говірках, то в Зетелоській говірці цього робити не можна. Приголосний s перед голосним e в кінці слова завжди м’який: pūsē, mūsē (закінчення однини), pusēs, musēs, vesēs «села» (закінчення множини). Не відбувається ствердіння приголосного s і в говірках Варанаво, Родуні, Пелеси. Отже, через ствердіння -se не могло перетворитися на -sa. Давні писемні пам’ятки показують, що закінчення -sa раніше вживалося значно ширше в говірках литовської мови⁶⁴. Усе це підтверджує, що тут ідеться не про фонетичне, а про морфологічне явище.

⁵⁸ Пор. матеріали, зібрані Інститутом литовської мови та літератури для діалектного атласу (288 запитань програми). Детальніше про вживання закінчення -ma в давніх писемних пам’ятках і говорах див. A. Bezzenberger, цит. праця, 149; P. Arumaa, Untersuchungen..., 78.

⁵⁹ Пор. P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte..., 20, 24, 25, 26, 27, 61—62 — лише його форми давального відмінка множини з циркумфлексним наголосом.

⁶⁰ Див. E. Fraenkel, цит. праця, 36; також пор. P. Arumaa, Untersuchungen..., 50–78.

⁶¹ Пор. J. Senkus, Nauja medžiaga apie lietuvių tarmes. Lietuvos TSR Mokslų akademijos Darbai, A 1, 150, Vilnius, 1955; M. Svirskas, цит. праця, 59–61; B. Savukynas, цит. праця, 110–116.

⁶² O. Broch, описуючи литовський говір східної частини Родунянського району, записує закінчення множинного інесива як -se, хоча й зазначає, що s є твердим («Zu den L.Pl. ist ausschließlich bemerkt, daß das s vor e nicht palatalisiert war»); див. O. Broch, цит. праця, 21.

⁶³ Пор. A. Laigonaite, Vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje, дисертація на здобуття ступеня кандидата філологічних наук, рукопис, 15–16, відділ рукописів Вільнюського державного університету ім. В. Капсука, Vilnius, 1956; J. Senkus, Nauja medžiaga apie lietuvių kalbos tarmes, цит. праця, 150.

⁶⁴ Див. A. Bezzenberger, цит. праця, 144–147; пор. Pirmoji lietuvių kalbos gramatika. 1653 metai, 123 (29₈₁₁₁₄), 434, Vilnius, 1957; M. Slavocinskis, Giesmės tikėjimui katalickam priderančios, 1646. Факсимільне видання. Підготував J. Lebedys, 25 (I 148₅, II 59₁₉–₂₀), Vilnius, 1958; Biblia litewska Chylińskiego. Nowy testament (1657), 2, 10(6v)₁₄. Видали Cz. Kudzinowski - J. Otrębski, Poznań, 1959.

128

§ 32. Форми орудного відмінка множини, утворені від займенників, що мають більше ніж один склад, найчастіше мають наголос на передостанньому складі, наприклад: katrúosna, katrósna, tokiósna, manúosna, savósna, visúosna, kokósna, поряд із tuosna «у цих», nėkuósna «у якихось», nėkatrúosna «у деяких». Форми орудного відмінка односкладових займенників мають наголос на закінченні, а саме: nùveimu aš juosna, tosna kártesna inlindo «у ті жердини залізла (курка)»; tuosna rugúosna nubėgo; o paū.tarinam, kab aš nùveimu josna.

§ 33. Адесив множини мають переважно особові займенники, наприклад: juósmi ten an žãmės jėma, kap žvėr'is «у них там на землі їдять, як тварини»; nebit juósmi rãžumo «вони не мали розуму»; o juósmi netėp, kab mú·sim «а в них не так, як у нас»; aš neprãšai ji'ėmp «я не просив їх»; bit ketveras vaikų juósmi «у них було четверо дітей»; ji'ėsmip stãlo nebit «у них не було столу»; ji'ėsmi nėra ko dúot «у них немає чого дати»; jósmi daũgi svėsto «у них багато масла». Лише зрідка трапляються адесивні форми інших займенників: o kitúosmi nẽr niẽko «а в інших немає нічого». З прикладів бачимо, що словотворення цих форм значно різноманітніше й набагато складніше, ніж у безродових займенників. Своєрідні постпозиційні закінчення — (s)mi, -(s)mip, -mp додаються до знахідного відмінка множини (juósmi) або до називного відмінка множини (ji'ėsmip., jósmi). Форми адесива множини всіх інших займенників обох родів, а також інших імен уже не вживаються.

Тепер для тієї самої потреби, тобто у значенні адесива, паралельно вживаються вже навіть форми інесива особових займенників, наприклад, поряд із tuosà krú·musa gãnėm, пор. речення, у яких ідеться про живі істоти, а саме: juósà móža ir daũgest gi'ėdói «у них, мабуть, іще більше співали»; ten jósà dvì pirkì i'rà «у них є дві хати»; ten juósà kálnas, žvìrždos, nẽduga kunódos «там у них (у їхньому краї) гори, пісок, не росте картопля»; tuosà visúosà žmónėsà nebit rãžumo «у всіх тих людей не було розуму».

Залишки займенників із прикметниковими закінченнями

§ 34. Загалом форми із прикметниковими закінченнями, що зникли в усіх частинах мови, залишили дещо помітніші сліди в займеннику. Порівняно особливо добре збереглися форми називного відмінка однини деяких вказівних займенників із прикметниковими закінченнями: caĩk, tóji || tóji, ėcaĩk «цей», ėtoĩ «ця, оця» (пор. § 17), поряд із caĩg, ėcaĩg (рідко).

Форми із прикметниковими закінченнями зрідка має також називний відмінок однини відносних або питальних займенників, наприклад: kursãik kãturas kójas turi, caĩk taĩ gãli plú·kt «хто має чотири ноги (кожна чотиринога істота), той може плавати»; katrój apsẽvė, katrój nė «яка взута, а яка ні».

Якщо не брати до уваги орудний відмінок однини, прикметникові форми якого, як вважають, повсюдно поширені в іменах (пор. § 23), то форм жіночого роду в інших відмінках не зафіксовано. Почуті лише ледь дві прикметникові форми особових займенників чоловічого роду, наприклад: jójo di'dėkùkas «це його дідусь»; juói skvórina kopú·stus «ним (салом із сала свинячого чола, овечим жиром) засмажують капусту».

Звертає на себе увагу творення форм прикметникового називного відмінка однини чоловічого роду. Закінчення -ai тут має підсилювальне значення і часто трапляється майже в усіх литовських діалектах та в давніх писемних пам’ятках⁶⁵. Після нього додаваний приголосний k (рідше g), найімовірніше, походить

⁶⁵ Plg. A. Bezzenberger, min. veik., 168.

9. Kalbotyros klausimai, 11

129

утворений із частки g⁶⁶ і оглушений у кінці слова. У говірці є багато прикладів із таким k або g, а саме: pernaik «торік» || pernaig (рідко), tiktaik, kadaik nu˙naik «тепер», tadaik || tadaig; palāukig || palāukik, pasiklāuskig || pasiklāuskik. Пор. у «Постилі» Даукші — tenaig _15₃₆, tataig _630₃, kōlaig _{200₂₂, 199₅₄}, tadaig _200₄₄, vienōkig _{13₂₀, tasaig 407₁₁.}

Варто зазначити, що в говірці є чимало прикладів і з подвійною часткою gig(i), а саме: kāmgig || kāmgik, kūrgig || kūrgik. Імовірно, подібним чином утворено й займенники cačik || cačig || cačigig (рідко); įcaikik || įcaikig || įcačigig, а також прислівники tadaikik || tadaikig || tadačigig, nu˙naikik || nu˙naikig. Приголосний k у словах cačig, įcaikig, tadaikig, мабуть, зберігся за аналогією з частотнішими формами cačk, įcaik, tadačk.

Залишки займенників середнього роду

§ 35. Деякі займенники мають залишки середнього роду. Найчастіше вживаються форми називного й знахідного відмінків однини середнього роду вказівних, а також відносних займенників, а саме: kokas tai vaikas «якась така дитина»; kokis ltai žod’s; ir tai reik ir itai reik padaryti; ilgā ltai gi˙smė, tai šei, tai tai dirba «це ось, це те робить».

Також часто вживається форма середнього роду займенникового слова visas, visā: aš vīsa žinojāu; šiltis visa padēgino «вогонь усе спалив»; be gālo brangū visa. Іноді в значенні середнього роду вживається родовий відмінок цього займенника, а саме: viso bīt, ōt vīso bīt «усе було, ой, усе було»; vīso žinojāu, ōt vīso žinojāu: vīso pagaišo «усе пропало».

Займенник vīsa може вживатися й з іншим займенником середнього роду, наприклад: sāva, viena; vīsa sāva bīt greta vīsa sāvo bīt; vīsa vīena kāp būs «усе одно, як буде»; vīsa vīena ānas nenōri āit.

§ 36. Висновки:

1. Займенник Зієтельської говірки зберіг багато давніх морфологічних форм, які вже майже не трапляються в інших наших говірках, наприклад: родовий відмінок однини займенників без категорії роду із закінченням -e, усі чотири місцеві відмінки, присвійні займенники, рідкісні займенники kiēnas, kienā, tiēkas, netiēka, ēš (greta āš) та ін.

2. Не всі архаїчні риси збереглися однаково добре, наприклад: адесив однини й множини особових займенників без категорії роду (рідко — аліатив) уживається настільки часто, що витіснив навіть інесив; водночас адесив займенників родового типу вживається лише в однині, а множина, за винятком кількох особових займенників неясного творення, вже не має адесива. Тут форми як адесива, так і аліатива множини вже замінюють інесив та ілатив або прийменникові конструкції. Від давнього давального відмінка однини залишилися тільки сліди: manì, savì, mì.

3. Описана Зієтельська говірка за закінченням -e родового й знахідного відмінків однини займенників без категорії роду, а також за закінченням -ai орудного відмінка однини жіночого роду в займенниках родового типу збігається з деякими говірками західно- та середньоверхньолитовського діалектів. За цими закінченнями вона цілком відрізняється від дзуків. За всіма архаїчними рисами, а також за мовами слов’ян

66 P. Arumaa виводить приголосний k із частки ka; пор. tijōuka «там», šijōuka «тут», u˙naka «там», див. P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte..., 70.

130

За своїми особливостями Зетелоський говір має багато спільного з дзюками, а особливо з литовськомовними місцевостями Білоруської РСР. За іншими ознаками, наприклад, творенням неозначених займенників, різноманітними додаваннями приголосних тощо, Зетелоський говір є своєрідним.

ЗАЙМЕННИК У ЗЕТЕЛЬСЬКОМУ ГОВОРІ

А. Ю. ВИДУГИРИС

Резюме

Зетельським говором називають говір двох сіл — Засетів (Zasėčiai) і Погір (Pagiriai), розташованих у Дятловському (Zietela) районі Гродненської обл. Білоруської РСР. Литовською тут розмовляють лише старі люди. Оскільки з часом цей говір опинився ізольованим від території суцільного поширення литовської мови, у ньому збереглося багато морфологічних рис, які вже не трапляються в інших литовських говорах.

У статті описано морфологію займенників: їхнє творення та відмінювання. У говорі вживаються такі архаїчні форми, як-от: адесив (manīp || manĩm(p) «у мене», mù·sįp || mù·sįm(p) «у нас», jaīp «у неї», kaṁp lokaiṁp «у кого такого»), алатив (jōsp «до неї», mù·sūm(p)t «до нас», jū-sūm(p)t «до вас»), ілатив (kanà «куди», lanà «на той», nēkana «куди-небудь»), закінчення -e особових займенників у родовому відмінку (manė «мене», tavė «тебе», savė «себе»), закінчення -i та енклітика mi у давальному відмінку (man||mi «мені», savī «собі»). У говорі зберігся питальний займенник kiėnas, kiėnā «чий» зі значенням присвійності. Із повним закінченням іноді трапляється означальний займенник tiėkas «стільки». Часто вживаються своєрідні присвійні займенники mù-sis, mù-se «наш, наша», jū-sis, jū-se «ваш, ваша», поряд із mù·sžkis, -ė, jū·sžkis, -ė. Іноді особовий займенник aš вимовляється як ėš, хоча в говорі немає інших слів, що починаються з голосного е (пор. ašis «вісь», āžaras «озеро», āgle «ялина»).

Деякі своєрідні займенники в говорі утворилися під впливом відповідних слов’янських форм visalōkis || visalōkās = visas, visōkis, пор. польськ. wszeláki, білорус. діал. ўсялякі та ін.

Як бачимо, ізольоване положення Зетельського говору щодо інших литовських говорів сприяло збереженню архаїчної морфології займенників, як і інших частин мови, а оточення слов’янськими мовами знайшло своє відображення у змішаних, гібридних та інших займенниках.

131