Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė

V. Vitkauskas

Go to original

Preparing document pages…

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, III

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

НАГОЛОС І ПРИГОЛОС У КУРШЕНСЬКІЙ ГОВІРЦІ

VYT. VITKAUSKAS

I. НАГОЛОС

1. Види наголосу

§ 1. Куршенська говірка — одна з тих жмудських дунінінкських говірок, у яких діє закон загального відтягування наголосу, тобто наголос із короткого та циркумфлексного закінчення відтягується на початок слова. Знаючи, що майже в усіх жмудських говірках із відтягуванням наголосу (а разом із ними й у Куршенській говірці) на давньому місці наголосу зберігається певна сила голосу², можна зрозуміти, наскільки велика різниця між системами наголошування Куршенської говірки та літературної мови (lk). Оскільки в слові в певних випадках буває кілька наголосів, то випадки їх наявності й відмінності у їх виникненні потребують ширшого опису та розгляду. Насамперед потрібні спеціальні назви, терміни для окремих видів наголосу, які вже наведено в діалектологічній літературі³. Саме ці терміни тут і вживаються.

У Куршенській говірці, як і в описаних у зазначеній літературі говірках, є п’ять видів наголосу: 1. основний — давній (коли наголос не відтягується): darbinin.ka ~ darbininko, kirta~kirto, kra'mi ~ krāmė (потилиця, голова, зневажл.), le'beda (розмазня), nuvi'ka ~ nuvyko (пощастило); 2. основний — відтягнутий (вимовляється з великою інтенсивністю, силою, але його відтягнуто із закінчення; явище недавнього часу): aulīs ~ aulys (вулик), daržūs ~ daržūs, lakā ~ lakā (отвір у вулику, через який вилітають бджоли), putrā ~ putrā (зозуля); 3. побічний — кінцевий (частина сили голосу, що збереглася на давньому місці наголосу): duntū ~ dantų, (i)ižgūnc-ti's ~ išgąstys, kaūka ~ kaukai (домовики), miškē ~ miškė; 4. побічний — відтягнутий (виник унаслідок відтягування наголосу на початок слова): blēzdin.ga ~ blezdingā (ластівка), muōki-klā ~ mokykla, āštu'nū ~ aštuonių, (u)ubū'lēs ~ obuo-

¹ Куршенська говірка належить до групи жмудських дунінінкських говірок і займає східну частину Куршенського району в трикутнику між Клайшями (дун.), Упине (дун.) і Кужами (вис.).

² Виняток становлять жмудські говірки околиць Кликолів, Акмене й Вегерів, де наголосу на давньому місці не чути (див. Lietuvių kalbos rašybos žodynas, 113, Kaunas, 1948).

³ V. Grinaveckis, наголос у північно-західних дунінінкських говірках. — Питання литовського мовознавства, 1, 109—117, Вільнюс, 1957 (далі V. Grinaveckis, наголос у Швдт); V. Grinaveckis, фонетичні особливості північно-західних дунінінкських говірок та їхній розвиток. Кандидатська дисертація, рукопис, Вільнюс, 1956 (далі V. Grinaveckis, фонетичні особливості Швдт). Їх використано у статті A. Jonaitytė «Наголос і інтонація Шакінської говірки». — Питання литовського мовознавства, 2, Вільнюс, 1959 (далі A. Jonaitytė, цит. праця).

5. побічний — відтягнений (виниклий у складі, що йде після складу, наголошеного основним — давнім наголосом): mãžãsis ~ mažasis, viˈrešnˈsis ~ vyresnysis (vyresnysis), tráˈugdaˈva ~ traukdavo, karˈkvabalis ~ karkvabalis, pëˈšaˈs ~ pėšasi, gaĩˈleˈs ~ gailiasi (gailisi), veržˈaˈs~veržãsi (veržiasi), mušẽˈs ~ mušias (mušis), praũškẽˈs ~ prauškias (prauskis) тощо.

2. Відтягнення наголосу

§ 2. Із закінчення на перший склад слова наголос відтягується в таких випадках:

a) З усіх коротких закінчень у двоскладових словах: baltà galvà ~ balta galva, daũžė ~ daužė, diẽnas ~ dienas, kreĩkė ~ kreikė, šviesì ~ šviesi, tuõrà ~ torà (tvora), žmõnà ~ žmonà (moteriškė), gražì ~ graži, katì ~ katì (kudakuoji, tarški, baries), pūpà ~ pupà, turì ~ turù (turiu), tupì ~ tupù (tupiu), visà naktìs ~ visà naktis тощо. У цьому випадку немає жодних відхилень чи винятків.

b) З усіх коротких закінчень у багатоскладових словах: ãždama ~ eidamà, darbinìnkùs ~ darbininkus, gyvẽni ~ gyveni, karšyklà ~ karšykla, negalì ~ negaliu, nešinà ~ nešina (nešdamosi), mergelìkės ~ mergelìkės (mažas mergaites), pãduoriùs ~ padorius, pàprun.ti ~ papranti, skelbẽni ~ skelbėni (tu skelbi), vaĩkùkùs ~ vaikiukus (berniukus), vỹrukù ~ vyrukų тощо. (Про винятки та коливання такого наголошування див. § 4.)

c) З усіх циркумфлексних закінчень: akiẽs ~ akìes, avì ~ avių, devynių ~ devynių, draũdù ~ draudą (draudžia), gerùs ~ gerąs (gerias), krẽšlà ~ krėslai, ledã ~ ledai, mažãũ ~ mažiau, pasùčiaũ ~ pasiučiau (labiau), prãgarã ~ pragarai: nìmã prãgarã / bẽ,num,žù negẽrai ~ numai (namai) — pragarai, be numų negerai, širdìs ~ širdies, takãˈs ~ takais, žabarãˈ ~ žabarai тощо. (Про трапляються винятки див. § 5 IV.)

d) З усіх вторинних коротких і циркумфлексних фінітних закінчень (які в літературній мові є передостанніми складами), наприклад bàbãks ~ babakas (rakandas), česnãks ~ česnakas, lýdėks ~ lydekas (ir lýˈdekà ~ lydekà), pyrãrs ~ pyragas, verpẽc ~ verpėtas dẽputac ~ (naujas žodis) deputatas, kandidãdac ~ (naujas žodis) kandidatas, kãtinã i ~ katinaitį (katinaiči), mamãĩ ~ mamaitė (mamaitė), puõnãˈt ~ ponaitį (niek. ponaiti), vaikẽĩ ~ vaikėi, žmõnẽĩ ~ žmonėlė (moterėlė), jẽnik ~ Janikė, krùpik ~ krupikė (rupužokė), seserìk ~ seserikė, mãmìt ~ mamytė (mamytė), gaĩdùks ~ gaidukas, kiaušinìuks ~ kiaušiniukas, vaikùks ~ vaikiukas (berniukas), draũgùk ~ draugiuk, vìˈruk ~ vyruk, žãsiùk ~ žąsiuk, pàliˈkt ~ paliekta (palieka), sùkimù ~ sukimba, sùšenẽˈk ~ sušenėnka, užmiršt ~ užmiršta, nešutìn.k ~ nesutinka, šìˈrìˈt (širyt) тощо. (Про коливання такого наголошування див. § 5V.)

§ 3. Відтягнення наголосу буває настільки сильним, що слово відмінюваної частини мови (а іноді й прислівник) втрачає основний наголос, оскільки основний — відтягнений наголос отримує прийменник, який стоїть перед цим словом, наприклад, tas, lìˈgìnim̃s prì kìt,ù ir gràˈun giˈvẽˈnima ~ tas lyginimas prie kitų (prikaišiojimas, kad neištikimas) ir griauna (vedusiųjų) gyvenimą, pradėjo grįžti senovinės mãˈdos / kẽlnes šaũˈras švarkà bẽˈpec,ù ~ pradėjo grįžti senovinės mados: kelnės siauros,

⁴ Таке відтягнення наголосу описано в § 3. У цьому випадку також зберігається позначення вторинного наголосу рискою під голосною, тоді як в інших випадках від нього відмовилися.

⁵ Тут маємо один із випадків метатонії (див. § 35 e).

піджаки без плечей, усю ніч прогасати з «данчем» ~ усю ніч прогасав із данчем (болів зуб), кат, «при, dã˙рба | negalù приплієшті ті| yuo «į, ʃ, uok,us пірмэс лэк~ що до роботи — не можу розбудити, а на танці першим біжить, сві̨˙ста палка̃˙у ум, «п,ард,uõc~світло залишив на продаж, bū́обас ай.нам ун «кап,ũ|Тауткікес ві̄ра атле̇˙ід~баби, ходімо на цвинтар: чоловіка Таутке ведуть, смаа̃˙уги ун «vį˙тас| sù круп,ė важ.ка išgį˙джау~задушила на місці (зовсім): дитину жабою вилікував, ūbaga пуо̃тере sù «жін,ė~убогі молитви з вірою (він знає, чому так робить), kàs руожіем сусӗрг | ві̄с прі «ан,uõc ай.н вайді: ті ~хто на рожу (таку хворобу) захворіє, усі до неї ходять ворожити (замовляти), веизіек iš «арч,ų ай. ір «маті˙сі~дивись ближче — і побачиш тощо.

Іноді трапляється, що наголос переноситься з багатоскладового слова і на прийменник, наприклад, už „d,aržin,ės vasariós gražùs | galėsų pasipjãuti tám kartù ~už daržinės vasarojas gražus, galėsu pasipjauti tam kartu (kartui), tį˙k mẽ˙tu pragivẽ˙na puõ žem,ai.č,ùs ir „nei˙madūo žem,ai.tiška~tiek metų pragyveno po žemaičius ir neįmadoja (nepataiko) žemaitiškai, mūna senūtis i˙bič,ùs lù˙b atidùs nau˙jus ai.lùs ~mūno (mano) senūtis (senelis) į bičiulius liuób atiduos (atiduodavo) naujus aulius (avilus). В Уркувенай, Жайгенай, Гашишкес, тобто на межі говірки з розташованими на південь від куршенішків дунінінками (шаукенішками), які починають не відтягувати наголос із довгих закінчень, це явище рідкісне; та й на всій території Куршенської говірки наголос досить часто не переноситься на прийменник, наприклад, mar̃ė iš „pirmuõs di˙nuõs abzėrgi ~marčia iš pirmos dienos apžergė (apsėdo, panigė), jė˙dzi sù „un.trù gi˙vẽ˙nimu tai.suos gi˙vẽ˙nti ~Jadžė su antru gyvenimu (su uošviais) taisosi gyventi, su „lai.vė puõ „žėra dė˙vi gã˙ra ~su laivė (valtim) po ežerą dėvė (davė) garą тощо.

Таке явище відзначено й в інших діалектах із відтягуванням наголосу (у Калналі⁶, Лаук窩ві⁷, Шакіні⁸ та ін.), наприклад, працювала на роботах ~працювала на роботах (Шюпиляй, Шяуляйський район); дикий хлопчик лізе батькові в очі, дикий (неслухняний) хлопчик лізе батькові (батьку) в очі, у чотирнадцятому році (1914) я був ще молодий, ходив на вечорниці, у чотирнадцятому (1914) році я був ще молодий, ходив на вечорниці (Кауна тава, Тельшяйський район); колеса їхатимуть без коней, птахи літатимуть без крил ~колеса їздитимуть без коней, птахи літатимуть без крил (так у давнину говорили про сучасність), дрова за тином кінь за конем рубають ~дрова рубають кінь за конем за тином (Папіле, Акменеський район); гони корів на поля ~гони корів на поля (Рауденай, Куршенський район) тощо.

У працях деяких діалектологів стверджується, що це енкліза⁹ (і приклади наводяться в розділах про енклізу), проте побічні — відтягнуті наголоси та побічні — кінцеві наголоси в словах, що втратили основний відтягнутий наголос, свідчать, що в Куршенському діалекті та в інших місцевостях Жемайтії тут маємо своєрідне відтягування наголосу, а не звичайну енклізу. У свідомості мовця прийменник ніби приліпився до слова відмінюваної частини мови (іноді й до прислівника), став наче його префіксом, тому наголос і було відтягнуто на нього, на прийменник.

⁶ P. Knūkšta, Kalnalio tarmės fonetika ir morfologija, diplominis darbas (rankr.), 13, Vilniaus Valstybinio V. Kapsuko vardo Universiteto Istorijos-filologijos fakulteto Lietuvių kalbos katedra, 1959.

⁷ V. Grinaveckis, Švdt fonetinės ypatybės, 110—113.

⁸ A. Jonaitytė, min. veik., 120.

⁹ A. Jonaitytė, min. veik., 120.

3. Нерегулярності відтягування наголосу

§ 4. Межуючи з говорами, у яких діє лише умовний закон відтягування наголосу (Куртувенай, Шяуляй), куршенський говір має такі приклади наголошування, які свідчать про незавершене відтягування наголосу на перший склад.

a) У багатоскладових словах із довгим передостаннім складом наголос із короткого закінчення часто переходить на цей довгий склад, а не на початок слова, наприклад, aštūni (і aštū'ni) ~ aštuoni, balūn.džūs (і bālūn.džūs) ~ balandžius, gani'klà (і gānī'klà) ~ ganyklą, kirpī'klà (і kìrpī'klà) ~ kirpyklą, miškū'si (і miškū'si) ~ miškūse (miškuose), šakuōši (і частіше šakuōši) ~ šakose, sijūōnūs (і sjūōnūs) ~ sijonus, uōbuo'lī'nė (і uōbuo'lī'nė) ~ obuolynė (obuolienė), vagī'stà (і vagī'stà) ~ vagystà (vagystė), nerūn.dù (і nè rūn.dù) ~ nerandù. В. Grinaveckis каже, що «у багатоскладових словах, кінцевий склад яких короткий, а другий від кінця — довгий, наголос буде відтягнуто на другий від кінця склад одночасно, як і в перших двох випадках», тобто водночас із відтягуванням наголосу a) у двоскладових словах із короткого закінчення на довгий корінь, b) у певних випадках у трискладових словах на довгий склад, не залишаючи жодного сліду наголосу в інших складах¹⁰ (пор. § 8a). Наведені тут факти куршенського говору, безперечно, свідчать саме про цей етап відтягування наголосу, коли наголос було перенесено на довгий склад, другий від кінця, у багатоскладових словах.

b) У мовленні представників молодшого покоління носіїв говору найчастіше трапляється таке нерегулярне відтягування наголосу (у багатоскладових словах), коли наголос із короткого закінчення переходить на короткий передостанній склад, а не на початок слова, наприклад, aduoma'tikė ~ Adomaitikė (Adomaitytė), gi'vėni ~ gyveni, kàušīnūs ~ kiaušinius, karapūtė́s ~ karaputkės (облуплені будинки), li'žūvū ~ liežuviù, muolī'nūs ~ moliniùs, i' žardėlius ~ į Žardelius (назва села), geresnī ~ geresnį, gražesnī ~ gražesnį, senesnīūs ~ senesnius тощо. Як бачимо, тут наголос відтягується на той самий склад, який в інших відмінках має основний — давній наголос. У мовленні старших людей (45 років і більше) таке явище трапляється рідко, а й молодші люди, які розмовляють говіркою, наголошують так не надто часто. Найімовірніше, це вплив сусідів куршенців із півдня — шяуляйців, куртувенців, келмців.

c) Наголос із короткого закінчення майже ніколи не переходить на початок слова в називному відмінку однини дієприкметників теперішнього часу жіночого роду із закінченням під наголосом: ateinūn.tī ~ ateinanti (пор. відому в Лауквуві форму pàrānō.n.tė ~ pareinanti¹¹), atlekūn.tī ~ atlekanti (atlekanti), jemūn.tī ~ jemanti (imanti), kli'kūn.tī ~ klykanti (klykianti), pi'kstuūn.tī ~ pykstanti, skaustūn.tī ~ skaustanti (skaudanti).

4. Випадки, коли наголос не відтягується

§ 5. I. У говірці наголос не відтягується зі складів, що стоять не в закінченні: beržūka ~ beržiukai, kumė'lī ~ kumėlė, kepūrī ~ kepūrė, nelā'imi ~ nelaimė, papilėniškė ~ papilėniškiai (жителі околиць Папіле), vadintuoje' ~ vadintojai, vaivūora' ~ vaivorai (така ягода), žagā'ri ~ Žagarė тощо.

¹⁰ V. Grinaveckis, Švdt fonetinės ypatybės, 95; V. Grinaveckis, Švdt kirtis, 112 (plg. tokį pat reiškinį, kaip ir Kuršėnų tarmėje, A. Jonait y tė, min. veik., 113.

¹¹ V. Grinaveckis, Švdt fonetinės ypatybės, 66.

II. Наголос не відтягується з усіх циркумфлексних закінчень: a) у давальному відмінку множини відмінюваних частин мови: stuogá˙ms ~ stogáms, ži˙dá˙ms ~ žiedáms, luovė˙ms ~ loviáms, žálte˙ms ~ žalčiáms, galvúoms || galvúms ~ galvóms, galvùms, gerklė˙ms || gerklùms ~ gerklėms, gerkliùms, katėms ~ katėms, akìms || akúms ~ akìms, akiùms, pìrtims ~ pirtìms, sūnà˙ms ~ sūnàms (sūnums) (рідко), pi˙túms ~ pietùms: kà˙ vìrsma pi˙túms ~ ką virsma (зваримо) pietùms, pi˙menìms ~ piemenìms, balti˙ms || baltìms ~ baltìems, baltìms, graži˙ms || gražìms ~ gražièms, gražìms, žali˙ms || žalìms ~ žalièms, žalìms, ju˙duóms || ju˙dùms ~ juodóms, juodùms, šla˙piuóms || šla˙pùms ~ šlapiòms, šlapiùms, ani˙ms || anìms ~ anièms, anìms (їм), anúoms || anùms ~ anóms, anùms (їм), penki˙ms || penkìms ~ penkièms, penkìms, penkiúoms || penkìùms ~ penkiòms, penkiùms тощо; б) у давальному відмінку однини прикметників, займенників і числівників: baltá˙m ~ baltám, baltá˙ || baltá˙i ~ baltái, sená˙m ~ senám, sená˙ || sená˙i ~ senái, linksmė˙m ~ linksmìam (linksmam), linksmė˙ || linksmė˙i ~ linksmiài (linksmai)¹², visá˙m ~ visám, visá˙ || visá˙i ~ visái, katrá˙m ~ katrám, katrá˙ || katrá˙i ~ katrái, tuokė˙m ~ tokiám, tuokė˙ || tuokė˙i ~ tokiái, pirmá˙m ~ pirmám, pirmá˙ || pirmá˙i ~ pirmái, vi˙ná˙m ~ vienám, vi˙ná˙ || vi˙ná˙i ~ vienái; в) у 1-й і 2-й особах однини дієслів із наголосом на закінченні, що належать до о-основи в теперішньому часі та до всіх основ у простому минулому часі: matá˙u ~ matáu, matá˙ ~ matái, plerpsú˙u ~ plerpsáu (сиджу без діла), plerpsá˙ ~ plerpsái, prašá˙u ~ prašáu, prašá˙ ~ prašái, dangená˙u ~ dangenáu (переносив, перетягав), dangená˙ ~ dangenái, kri˙pá˙u ~ krypáu, kri˙pá˙ ~ krypái, mušú˙u ~ mušáu (бив), mušá˙ ~ mušái (бив), giná˙u ~ gináu, ginė˙ ~ ginéi, maniá˙u ~ maniáu, manė˙ ~ manéi тощо; г) у деяких прислівниках і вигуках: kadá˙ ~ kadái: sá˙uli jau. kadá˙ nusilė˙ida ~ сонце вже давно зайшло, pirmá˙ ~ pirmái (спершу), visá˙ || visá˙i ~ visái, daugá˙u ~ daugiaú (найбільше), labá˙u ~ labiaú (найбільше), pirmiá˙u ~ pirmiaú (насамперед), skubá˙u ~ skubiaú (якнайшвидше), stumbá˙u ~ stumbiaú (якнайдужче), ti˙sá˙u ~ tiesiaú (якнайпряміше), ti˙súog ~ tiesióg, makalá˙i ~ makalái, tabalá˙i ~ tabalái тощо.

III. Наголос не відтягується з вторинних циркумфлексних закінчень: pašùtìms ~ pasiutìmas, šálimìs ~ šalìmas, didelùms ~ didelùmas (величина), lengvùmìs ~ lengvùmas, grùstùus ~ grùstuvas, liektùus ~ lėktùvas, negė˙rs ~ negėras, negá˙l ~ negalia (не може), netùr ~ netūra (не має).

IV. Трапляється, що наголос зберігається на старому місці в циркумфлексних закінченнях. Тоді або збігаються кілька таких слів, у яких наголос треба відтягнути із закінчення на корінь, або цими словами хочуть щось підкреслити, наприклад: labá˙ gerá˙ padarė˙ [kad_atejė˙] padiesi mùn grúobus išká˙išti ~ дуже добре зробив, що прийшов (прийшов): поможеш мені вишкребти кишки, su_rugė˙s kvìtė˙s puo_rìga važinėjuos| ka_vežima˙ tratìje ~ з житом, пшеницею по Ризі їжджу, коли вози гуркотіли, gerá˙ ka_bióba gàbì| kitá˙p bádù nuspróukru ~ добре, що баба моторна (проворна): інакше б я здох (здох би), gražė˙ padarė˙ gražė˙| nèra kuo sakýti ~ гарно зробив, гарно, нічого сказати (ірон.), belesù˙ viščiùka˙ grú˙dus ~ курчата клюють зерно, duobilù˙ avižù˙ turù | šáudù˙ rugì˙niu ar gàlùks ì˙r ~ маю конюшину й овес, є й дрібка житньої соломи (під стріхою) та ін. Ці приклади, у яких наголос

¹² Цей прикметник у говірці належить до u-основи: liñ.ksmùs ~ links mùs (веселий), liñ.ksmi~ linksmi (весела).

5. Kalbotyros klausimai, III

не є відтягнутим, має радше випадковий характер, є нерегулярним і, можна сказати, відхиленням від норми наголошування діалекту.

V. Іноді наголос не відтягується з вторинних гравісних закінчень, наприклад: atė̃n atẽn baišã̃usis bū̃r'is ṽiru ~ приходить приходить найстрашніше (найбільше) юрмище чоловіків, nesutĩn.k |lai. skirĩa's ~ не сходяться, нехай (хай) розходяться (розходяться), pijuõks negė̃ris/ šū̃ nekãũ.kis negẽ̃l bū̃ti ~ пияк (п'яниця) не пивши, собака не вивши не може бути, pašaũ.k jenĩkį |tū̃ru naũỹna pasakỹti ~ поклич Яніке, маю новину (новину) сказати, pakreĩp.k stiklinĩ į̃ pilsu ~ нахили склянку — наллю тощо. І в цьому випадку жодної закономірності немає: одна й та сама людина може сказати nesutĩn.k і nesutĩn.k ~ не сходяться, pàprū̃n.t і pàprū̃n.t ~ звикає, sùšlùmp і sùšlùmp ~ намокає тощо.

5. Місце наголосу

§ 6. Основний — відтягнутий наголос. Він виник, як уже згадувалося, внаслідок відтягування наголосу із закінчення на початок слова. Цей наголос найчастіше припадає на перший склад слова, наприклад: aŭ.sis ~ ausis, brūdlė ~ broliai (і briolė ~ broliai), duobė ~ duobė, duovena ~ dovena (dovana), k'i'tȧ ~ kietai, krū̃pūs ~ kruopūs (закінчення множини, крупи), pàvaižūs ~ pavaizūs (гарний, мальовничий), ri̇bina ~ riebina (жирна), sli̇dėni ~ slydeni (робиш так, щоб ковзало), stipina ~ stipinai (частина саней), sveikata ~ sveikata, vãgà ~ vaga тощо. Проте трапляються й такі випадки, коли основний — відтягнутий наголос припадає на передостанній склад (див. також § 4 a і b): keikū̃nūs ~ keikūnus (тих, хто дуже лається), malū̃ni ~ malūnė, pliešĩkūs ~ plėšikūs тощо. (Про перехід основного — відтягнутого наголосу зі слова відмінюваної частини мови чи прислівника на прийменник див. § 3).

§ 7. На старому місці наголосу найчастіше зберігся побічний — кінцевий наголос, наприклад: amãtȧ ~ amatai, bajū̃rūs ~ bajorus, gãli ~ gale, kartikės ~ kartikės (маленька жердина), luõpã ~ lopai, plaũ.čius ~ plaučius, pràspurkūs ~ praspurkus (ластовиння на штанях), rė̃mù ~ remu (підпираю), sprungini ~ sprangini (мучу спрагою, морю голодом), šakĩkės ~ šakikes (маленькі гілки), tingiñiuks ~ tinginiukas, tingim̃'s ~ tinginys, triñ.ki ~ trinki (буйствуй), vaikeliũkus ~ vaikeliukus, vaĩniks ~ vainikas, žãlė ~ žalai тощо. Цього наголосу не чути в багатоскладових словах, коли наголос із короткого закінчення відтягується на такий довгий перший склад, де інші форми мають основний — давній наголос: lei̇.zdama ~ leisdama, пор. leĩ.zdams ~ leisdamas, peĩ.gdami ~ peikdami, пор. peĩ.gdams ~ peikdamas, šaũ.gdami ~ šaukdami, пор. šaũ.gdams ~ šaukdamos, mi̇n.klina ~ minklina (тістоподібна, обліплена тістом), пор. mi̇n.klinas ~ minklinos, pū̃rviñ ~ purvini, пор. pū̃rvinc ~ purvinas, sni̇.gina ~ sniegina (сніжна), пор. sni̇.ginc ~ snieginas, švi̇.psena ~ švyp sena (усмішка), пор. švi̇.psena ~ švyp sena, (u)ũ.dega ~ uodega, пор. (u)ũ.dega ~ uodega, vẽl.kina ~ velkina (тягнучи), пор. vẽl.kinc ~ velkinas тощо. Характерно також, що в формах із префіксом наголос не переходить на префікс, наприклад: išleĩ.zdama ~ išleisdama, atū̃ždami ~ atūždami тощо.

§ 8. Побічний — відтягнутий наголос закономірно чути в таких випадках:

a) У довгому передостанньому складі багатоскладових слів, коли наголос відтягується з короткого закінчення, наприклад: dẽvi'ni ~ дев'ять, gū̃l'klà ~ лежанка (місце для лежання), kė̃p'i'klà ~ пекарня, pàrdavė̃jė ~ продавчиня, pàvaiži ~ павайзі, viriė̃jė

~ кухарка тощо. У цьому випадку побічний відтяжний наголос дуже сильний, і часто трапляється, що він зберігається як основний відтяжний (див. § 4 a та § 6).

b) На короткому передостанньому складі чотирискладових слів, коли наголос відтягується з короткого закінчення, наприклад, kailiniùkus ~ kailiniukus, mažutėlis ~ mažutėlius (mažutėlus), mūteriškė ~ moteriškė (moteriškelė), (ų)undeniùkų ~ (v)andeniukų, vabalùkus ~ vabaliukus, vakarùkus ~ vakariukus (vakaruškas), abakikė ~ Abakikė (Abakaitė), bar tašikė ~ Bartašiikė (Bartašiūtė) тощо. І в цьому випадку побічний відтяжний наголос чітко чути, а іноді він буває основним відтяжним (див. § 4b).

c) На довгому передостанньому складі багатоскладових слів, коли наголос відтягується з довгого закінчення, наприклад, mūotï·nė·l ~ motynėlė (motinėle), pinìn-gā ~ pinigai (pinigai), raũduõnï· ~ raudonų, riñkėjõus ~ rinkėjos (pėdų rišėjos), sėpt·nū· septynių тощо. Цей побічний відтяжний наголос чути слабко.

d) На довгому третьому від кінця складі чотирискладових слів, коли наголос відтягується з короткого закінчення, наприклад, kāreivēlius ~ kareivėlius (kareivėlius), pētraũškikė ~ Petrauskikė (Petrauskaitė), raũduõnāmì ~ raudonamė тощо. У цьому випадку побічний відтяжний наголос чути лише факультативно.

§ 9. Побічний відкинутий наголос. У багатьох жемайтських говорах довгі післянаголошені склади вимовляють із чітким побічним відкинутим наголосом, наприклад, bìm̄bāls ~ bìm̄balas, gālōu ~ gāluo (galui), giērāls ~ gėralas (Кретинга)¹³, kròpmāušis ~ krūmaušis (nemaudėlis, rupūžiokas), mētā ~ mėtai, sū·nkē· ~ sunkiai (Каунастава, Тельшяйський р-н), dē·rbā ~ dirbai, vā·lī·te ~ valyti (valyti), vī·rā ~ vyrai (Лаукӯва)¹⁴, rātā ~ ratai, vā·lkuojē·s ~ vaikiojasi, žemēvelkāmoms ~ žemėvilkoms (Рауденай, Куршенайський р-н), dā·ktā ~ daiktai, tū·ndžuojē· ~ landžiojai, žūogrē· ~ žiūogriai (такий різновид огорож, pinčiai) (Тіркшляй, Мажейкяйський р-н), šōnē ~ šūnie (шуніуї), vā·kōu ~ vaikuo (ваїкуї), žēmē·nc ~ žeminas (žemėtas) (Трішкяй, Куршенайський р-н) тощо. У Куршенайському говорі таке наголошування не є послідовним. Побічний відкинутий наголос трапляється тут лише в певних випадках і в певних формах:

a) У називному відмінку однини займенникових форм чоловічого роду: bā·ltā·sis ~ baltasis, grā·žē·sis ~ gražiasis (gražusis), jū·dā·sis ~ juodasis, mā·žā·sis ~ mažasis, paskutì·nā·sis ~ paskutinasis, mū·sā·sis ~ mūsasis (mūsiškis), pirmā·sis ~ pirmasis, antrā·sis ~ antrasis тощо. Така вимова займенникових форм уже занепала, оскільки нині дедалі ширше вживають форми gerasis, baltāšs. Доводилося чути, як наголошують ці форми на корені, але без побічного відкинутого наголосу: gē·rasis ~ gėrasis, jā·unaṡis ~ jaūnasis.

b) У закінченні третьої особи теперішнього часу зворотних дієслів на -a- та -ia-: dū·dā·s ~ duodasi, kērtā·s ~ kertasi, sē·kā·s ~ sekasi, nēkelā·s ~ nekelasi (nesikelia), pūtā·s ~ pūtasi (pučiasi), šā·ušā·s ~ šiaušasi (šiaušiasi), nūorā·s ~ norasi (norisi), gāi·lē·s ~ gailiasi (gailisi), mī·lē·s ~ myliasi (mylisi), pasival.kuojē·s ~ pasivalkiojasi: kuȯkē·čē sveikata /pasival.kuojē·s puȯ_trūoba ir_gērā· ~ kokia čia sveikata: pasivalkiojasi (yra pasivalkiojama) po trobą ir gerai, pājemā·s ~

¹³ J. Aleksandravičius, Kirtis ir priegaidė Kretingos tarmėje. — Lietuvių kalbotyros klausimai, 1, 99, Vilnius, 1957.

¹⁴ V. Grinaveckis, Švdt kirtis, 110.

pājemasi: pàjemā’s tas_rùblis | nē’sam tā· be_kapē’ikàs ~ береться (є взятим) той рубель, несемо так без копійки.

c) У закінченні 3-ї особи майбутнього часу зворотних дієслів: bū-sės ~ būsiās (būsis): rẽn.k pã·galus nù_ski·drí·na | bū·sės mùnė’s nemã·tus ~ збирає жердину з-під тріски, буде (удавши), що мене не бачив, dùngẽn·čẽs ~ dangẽnsias (dangersis), dú·sẽ’s ~ dúosias (duosis), kraipì·sẽ’s ~ kraipý·sias, mùšẽ’s ~ mùšias, raitì·sẽ’s ~ raitýsias, rì·sẽ’s ~ riesias (riesis, pyksis), siẽsẽ’s ~ sėsias тощо.

d) У закінченні однини 2-ї особи наказового способу зворотних дієслів: aũ·kẽ’s ~ aūkias (aukis), bũ·kẽ’s ~ būkias (būkis, būk), kratì·kẽ’s ~ kratykias, nedũ·kẽ’s ~ nedūokias (nesiduok), nežvalgì·kẽ’s ~ nežvalgykias (nesižvalgyk), siẽskẽ’s ~ sėskias тощо.¹⁵

e) У суфіксі дієслів -av- (найчастіше в минулому частотному часі): nugeltióna·va ~ nugeltónavo, šúkā·va ~ šūkavo, bū·dā·va ~ būdavo, nujū·gdā·va ~ nujuókdavo, nupraũ·zdā·va ~ nupraũsdavo, prašì·dā·va ~ prašydavo, veizĩe·dā·va ~ veizėdavo, žũ·dā·va ~ žūdavo (бідував) тощо. Тепер цього побічного наголосу часто не чути: молодше покоління каже лише bū·dava ~ būdavo, aũ·dava ~ ėidavo.

f) У ненаголошеному суфіксі -a·tis ~ -aitis, -a·ti ~ -aitė: brùola·tis ~ brólaitis (дружба молодого), tėvu·na·tis ~ tėvūnaitis (син господаря, якому батько записував господарство), ničniekā·čẽ ~ ničnekaičio (зовсім нічого), pìčpilnã·tis ~ pičpilnaitis (повнісінький), pìčpilnã·ti ~ pičpilnaitė, vìčvi·na·tis ~ vičvienaitis (один-однісінький), vičvi·na·ti ~ vičvienaitė, ã·duomā·tis ~ Ādomaitis, kì·gā·ti ~ Kýgaitė, klemùnkā·ti ~ Klemánskaitė, vitkā·uskā·ti ~ Vitkāuskaitė тощо.

g) У деяких складних словах (у короткому складі): akietuv·bàlis ~ akétvirbalis, kãrkvabālis, pùsėsėri ~ pusseserė, ùšpakālis ~ užpakalis (на межі діалектного ареалу з доунінінками вимовляють також ùšpaká·lis).

6. Прокліза й енкліза

§ 10. Деякі службові слова (а іноді й слова відмінюваних частин мови) у зв’язному розмовному мовленні втрачають наголос і ніби приєднуються до сусіднього слова. Ці слова, що втратили наголос, називають проклітиками або енклітиками.

I. Проклітиками є такі односкладові слова:

a) займенники: lì·gu ta_vã·ks prasìžio |pã·muoti kā·p smãks pūl·n ~ ледве (тільки-но) той хлопець починає, па̃моте̇ як сма̄кас нападає (навалюється), šìs_vã·kis nebã·ks gerū·ju ~ цей хлопець (парубок) не закінчить добром;

b) числівники: kuo_kratā’s tuoš_čierkikis | kā· būoba nemã·ta | dvì_tris ìžgeri ~ чого торсаєш ті чарочки: коли баба не бачить, дві-три вип’єш;

c) прийменники: dvì žì·mi į· ùñ·tra skì·riu ã·je~дві зими до другого класу ходив (ходив), vì·n diẽl_mẽdžu prakapúojima rei·g žã·ni·ti’s~лише заради дерев (дров) рубання треба заміж виходити, kùpri kùpri pã·cas kā·te· pruo_nuosi ~ горблячись, горблячись, pãcas (щур, полівка) пройшов перед котячим носом;

d) сполучники: vā·gi· rei·g dú·ti | ka_nu_žẽ·mis nekẽl·tu’s ~ злодієві треба дати, щоб від землі не підводився (не вставав), nepastẽ·buom | ar_tioki veid-

¹⁵ Трапляється, що кажуть і siẽskis ~ сідай, žìnio·kis ~ знай собі, nepraũ·skis (не вмивайся).

rodė atvežė | ar: sveiką ~ не помітили (не помітили), чи такі (розбиті) дзеркала привезли, чи ціле, та, баба каустита | išluoš byla ~ та (якщо) баба каустита (не пішки), виграє справу (судову справу);

e) частки: ті, квекшт-квекшт скукекшті й «нуспакнуоє ~ тільки квекшт (скрикнути) квекшт скукекшті й нуспакноє (ноги простягнув).

II. Енклітики можуть бути:

a) займенники: куо квикат | а «юміш смаукас ~ кого квикає (верещить), чи вас (вас) душить хтось; калі та | jau. áitra užėje aná ~ калі та, вже аітра (шаленство) прийшла до неї;

b) прислівники: сена̀ «вже | бурна̀ ві'nas рукшлас ~ сена̀ вже: бурна̀ однієї зморшки (складки);

c) частки: куокс «тин віцініс | лентікес паркалас ~ якийсь там внутрішній (внутрішня стіна): планки прибиті, куо «че лен.à при «бобшку дарбу | нуор «тік жуоді іштраукти | ка «галету пуам лі «жови лайдити ~ хоче (хочуть) тільки слово витягнути, щоб потім (після цього) язиком помахати (пліткувати).

7. Нерегулярні випадки наголошування

§ 11. У народних піснях та й у ритмічних висловах наголос з ритмічних міркувань опиняється в незвичному й цілком неприйнятному в розмовній мові місці. Наприклад, півник почав співати | домашні почали ходити | кельк кельк кельк дівчино | немає часу спати (у розмовній мові було б: півник почав співати | домашні почали ходити | кельк кельк кельк дівчино | немає часу спати ~ півники починають співати, домашні (мешканці дому) починають ходити, кельк, кельк, кельк, дівчино, немає часу спати), дякую тобі, юначе, за «миле слівце | ще не чула я від самої малечі (у розмовній мові було б: дякую тобі, юначе, за миле слівце | ще не чула від самої малечі ~ дякую тобі, юначе, за оманливе слівце, ще не чула я від самої малечку).

8. Логічний наголос

§ 12. У кожному реченні мовець зазвичай наголошує одне слово, щоб привернути більше уваги до того, що його найбільше цікавить. Напр., bėnė mártes munė sė'ni nùskauštu ~ benė marčios munė sėnę nuskaustų (nuskriàustų), ar iš „tuo-li: acisùkis àsi ~ ar iš toliè (toli, tolo) atsisùkęs esi, kuò tá'p marčìuos nèken-ti | a „j „uodega anà tá'msta i'kinda ~ kò taip marčios nèkenčia, a(r) į úodega anà támstai įkando, trìnk su „lā'pas' netrink su, šluotražiu | nùgara pratnìnci ~ trink su lápais, netrink su, šluotražiu: nùgara pratinsi (pirtyje), je, tá'p i'gāu. ta sė'ni ies mun sveiká'ta | bū'su priversta veizieti's ~ je (jei) taip ilgiau tà sėnė ės mun (man) sveikáta, būsiu priversta veizėtis (imtis priemonių) ir t.t."

У підкреслених словах іноді виразніше, ніж зазвичай, чути кілька наголосів. Напр., ar „gražù sė'na žmogù užgaulioti ~ ar gražù sėna žmogų užgaulioti, ir „gera' nusipierem šiandien~ir gerai nusipėrėm šiandien!, kuòkė „čė munà svei-katà ~ kokia čia mùno (mano) sveikata ir kt. (у слові sveikàtà наголос чути навіть у складі -kò-, де його зазвичай не чути).

II. ПРИГОЛОС

§ 13. За інтонацією Куршенський говір майже не відрізняється від своїх сусідів — західних аукштайтів. Цю особливість Куршенського говору помітив К. Буга: «І ті жемайти, які межують із західними аукштайтами (наприклад, Ержвілкас, Куршенай), вимовляють інтонацію по-аукштайтськи»¹⁶.

Говір має чотири інтонації: коротку (˘), висхідну (´), спадну (˜) і середню (ˇ).

1. Коротка інтонація

§ 14. Рух голосу короткої інтонації неможливо почути через її стислість. За інтенсивністю голосу ця інтонація куршенайців не відрізняється від інтонації сусідніх західних аукштайтів (шакіняйців)¹⁷. Її вимовляють значно сильніше, ніж коротку інтонацію капсів чи занавиків.

§ 15. Склади, наголошені основним давнім наголосом, мають коротку інтонацію, якщо їх утворюють:

a) Давні короткі i, u, що не входять до складу дифтонгів: miškas ~ miškas, prisikabino ~ prisikabino, visas, kliuvo ~ kliuvo, mūna ~ mūno, primuša ~ primušė, rūc ~ rūdas, žūvi ~ žūvį тощо.

b) Давні короткі a, e (у тих самих випадках, що й Ik, крім наголошеного голосного e у суфіксі вищого ступеня прикметників): tava ~ tavo, kàsti, kàsu (kasiu) kaž d àva ~ kaž d avo, kàstu ~ kàstų, kaž d ams ~ každamas, lėsti, lėsi, lėzdàva ~ lėsdavo, lėstu ~ lėstų, lėzdams ~ lėsd amas, bràkšt, kėpšt тощо.

c) Голосні a, e в однині називного відмінка двоскладових іменників на a- та ia-основу в говорі, коли випадає рухоме кінцеве -a-. Після цих голосних не повинно бути приголосних j, l, m, n, r, v, бо тоді утворилися б вторинні дифтонги, і інтонація була б висхідною (див. § 20 d). Напр., kàps ~ kàpas, làps ~ làpas, ràkc ~ ràktas, tàks ~ tàkas, žàks ~ žàgas (kūgis), lėc~lėdas, šešks ~ šeškas (ir šeškus), pràsc ~ pràstas ir pràščias (nes vns. kilmininke yra pràšta ~ pràšto ir pràščė ~ pràščio), rėc ~ rėtas, šešč ~ šeštas, trec ~ trečias, šlàps ~ šlàpias тощо.

До цього випадку належить також вимова з короткою інтонацією голосних a, e, що утворюють III особу теперішнього часу простих дієслів на a-основу деяких говорів¹⁸, напр., kàt ~ kàta, làš ~ làša, plàk ~ plàka, tràt ~ tràta, vàg ~ vàga (vagia), žàd ~ žàda, dèg ~ dèga, lėk ~ lėka (lekia), mèt ~ mèta, plėp ~ plėpa, srėb ~ srėba (srebia), vėd ~ vėda тощо.

§ 16. Склади, наголошені основним відтягнутим наголосом, мають коротку інтонацію в тому разі, коли відтягнутий наголос падає на короткі голосні a, e, i, u, що не входять до складу дифтонгів, напр., kàktà ~ kaktà, kàtruõ ~ katrõ, vàbalà ~ vabalai, žàdù ~ žadù, kėlù ~ kėliù, melà ~ melai (melas; plg. latvių meli), rėčiaũ ~ rėčiau, kìš ~ kiši, ligà ~ ligà, šilemuõ ~ šilemojė (šilumoje), drùškà ~ druskà, lùptinà ~ luptinai (luptė), skùbù ~ skubù тощо.

§ 17. Голосні, наголошені побічним кінцевим наголосом, мають коротку інтонацію в тому разі, коли наголос відтягується з короткого закінчення, напр., gàlù ~ galiù,

¹⁶ K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, I sąv., XXIV, Kaunas, 1924.

¹⁷ Plg. A. Jonait ytė, min. veik., 125.

¹⁸ У говірці майже всі дієслова теперішнього часу з основами на ia та i перейшли до основ на a: stùmam (штовхаємо), šė˙ram (годуємо), stùovam ~ stovame (стоїмо), tùpam (сидимо навпочіпки) тощо.

_pirštūs ~ _{pirštùs, pašai.tùs} ~ _pasaitùs тощо (винятки, коли такого наголосу не чути, описано в § 7).

§ 18. Про інтонацію складів, наголошених побічним відтягнутим наголосом, див. § 8 c. Випадки, коли склади, наголошені побічним перенесеним наголосом, мають коротку інтонацію, описано в § 9 g.

2. Рівний наголос

§ 19. Рівний наголос у куршенській говірці відрізняється від рівного наголосу літературної мови ¹⁹ розривом голосу посередині голосного (а в дифтонгу — першої частини дифтонга), але цей розрив не такий виразний, як переривчаста інтонація в сусідніх жемайтських говірках²⁰. Рівний наголос куршенської говірки більше подібний до рівного наголосу аукштайтської (кореневої) говірки, тому тут його й позначають правим знаком наголосу²¹.

§ 20. У говірці рівний наголос можуть мати довгі склади, утворені:

a) голосними i, u (вони можуть походити й від голосних літературної мови ie, uo), напр., _gí'us ~ живий, _rí'c ~ ранок, _ví'ra ~ чоловіки, _grú'c ~ зерно, _šú'kauti ~ свистіти, _rí'juos ~ сварюся, _ží'c ~ квітка, _dú'd ~ дає, _pú'c ~ сад і т. д.

b) Дифтонгами ai, au, ei, ie (< ė), uo (< o), ui. Як і в літературній мові, голосовий наголос припадає на першу частину дифтонга. Напр., _lá'ipuoti ~ лазити, _{va'ikščuoje} ~ ходить, _šá'un ~ стріляє, _žá'unas ~ зябра, _lé'isti's ~ спускатися (бігти), _vé'ic ~ обличчя, _diek ~ поклади, _tietus ~ батько, _plúoje ~ орав, _žiopla ~ незграбна, _rušis ~ кульгавий, _{neviekšlūtis} ~ недотепа (невміла, роззява) тощо. Як і в літературній мові, перша частина рівнонаголошеного дифтонга ui завжди коротка.

c) Змішаними дифтонгами a, e, i, u з l, m, n, r (голосовий наголос і тут припадає на першу частину), напр., _išá'lka ~ висох, _ká'm ~ кому, _gerá'nces ~ добрі, _ná'rduos ~ бореться, _vé'lnic ~ диявол, _gé'mbi ~ ґуля, _vé'ng ~ хитається (хитає), _vé'rti ~ варити, _íltes ~ зубці (зуби), _nurimk ~ заспокойся, _pinti ~ плести, _širdži ~ серце, _čiulb ~ щебече, _klūmpis ~ дерев'яний черевик (дерев'яна колодка, постіл), _plūnksna ~ пір'їна, _žiūrki ~ щур (миша) тощо. Як і в дифтонгу ui, у змішаних дифтонгах i, u з l, m, n, r перші частини короткі. Іноді ці голосні під наголосом подовжуються, напр., _{di'ndas (?): par _ká'uras di'nas be _juoke darbe'le/mūš di'ndas pavenė'tės} ~ цілими днями (цілісінькі дні) без найменшої роботи, наш діндас (ледарює, тиняється без роботи) павенчаями, _ki'nka ~ кульгає, _sti'rma ~ сарна (і сарна).

d) Вторинними дифтонгами a, e, i, u з l, m, n, r, j, v, напр., _ká'l ~ копає, _ná'ms ~ дім, _trá'nc ~ лоб, _bá'r ~ хвиля, _vé'l ~ несе (несуть), _jé'm ~ бере (бере), _sé'nc ~ старий, _šé'r ~ годує (годують), _žíls ~ сивий, _davìms ~ давання, _trín ~ тре, _skír ~ відокремлює (відділяє), _kúl ~ котиться (котиться), _uopūms ~ ожеледь, _kúr ~ палить (палить), _lé'j ~ ллє (рідко, ллє), _vé'j ~ віє, _klé'jus ~ клен, _lé'us ~ лев (лев), _ri'stūus ~ струг (частина верстата) тощо. І в цьому випадку голосні i, u короткі.

e) Довгий a, що виник із дифтонга ai (у суфіксі -á'tis, -á'ti ~ -áitis, -áitė): _mamá'ti ~ мамуся, _seserá'ti ~ сестричка, _vaikelá'tis ~ дитятко, _prunká'tis

¹⁹ V. Vaitkevičiūtė, Kirtis ir priegaidė, Lietuvių kalbos ir literatūros Instituto Dabartinės lietuvių kalbos sektoriaus saugomas rankraštis, 9—16 psl.

²⁰ Переривчасту інтонацію мають усі жемайтські говірки на північ і північний захід від куршенської: Папіле, Тришкяй, Рауденай, Кауна тава, Ужвентис.

²¹ Plg. A. Jonaititė, min. veik. 122; A. Laigonaitė, Dėl lietuvių kalbos kirčio ir priegaidės supratimo. — Kalbotyra, 1, 94, (39 ir 40 pav.), Vilnius, 1958.

~ Pranskáitis, stunká˙tis ~ Stankáitis, gricá˙ti ~ Gricáirė (Griciūtė), juocá˙ti ~ Jocáitė, kentrá˙te ~ Kentráičiai (село Куршяняйського району), micá˙te ~ Micáičiai (село Куршяняйського району) (про метатонію у кличному відмінку однини див. § 35 e).

f) Довгі голосні закінчення a˙ < ai, e˙ < ei (див. § 5 II, § 21 a).

§ 21. У куршяняйському діалекті гострий наголос у певних випадках трапляється там, де в літературній мові є циркумфлекс або короткий наголос:

a) У дієсловах із закінченням, наголошених на закінченні, теперішнього часу o-основи та минулого одноразового часу всіх основ, в однині I та II особи: maišá˙u (maišau), maišá˙ ~ maišai, pirká˙u (pirkau), pirká˙ ~ pirkai, li˙pá˙u ~ liepiau, li˙pė˙ ~ liepė.

b) У III особі майбутнього часу дієслів із коренем або суфіксом із гострим наголосом, де наголошений склад із гострим наголосом опиняється наприкінці слова, наприклад: bū˙s ~ būs (буде), bá˙rs, gá˙us, gá˙usės ~ gausias: pastovėsie˙s ir gá˙usės ~ pastovėsias ir gausias (буде вистояно й отримано), li˙s ~ lys (ллє), pasi˙ks ~ pasieks, skait˙s ~ skaitys, žinúos ~ žinós та ін.

§ 22. Вторинний гострий наголос мають довгі або подовжені голосні, наголошені побічним відтяжним наголосом (про це див. § 9 a-f).

3. Циркумфлексний наголос

§ 23. Рух голосу за циркумфлексного наголосу в куршяняйському діалекті не відрізняється від циркумфлексного наголосу в літературній мові та західноаукштайтських діалектах (шяуляйському та ін.)²².

§ 24. Склади, наголошені основним давнім наголосом, мають циркумфлексний наголос тоді, коли ці склади утворюють:

a) Довгі голосні i˙, u˙ (а також i˙ < ie, u˙ < uo), наприклад: kli˙ksmas ~ klýksmas, u˙rkst ~ výksta, mú˙sis ~ múšis (майбутній), rú˙ka ~ rúko, šv˙sa ~ šviesą, u˙šat ~ viešate (viešite), dú˙bi ~ duobė, kú˙c ~ kuodas тощо.

b) Дифтонги ai, au, ei, ie (< ē), uo (< ō), ui. Важлива особливість діалекту полягає в тому, що голосовий наголос циркумфлекса падає на другий компонент дифтонга, який подовжується до напівдовгого (за винятком других компонентів дифтонгів ie, uo), наприклад: la˙žuos ~ laužosi, pa˙šinc ~ paišinas, ka˙ukti ~ kaukti, šla˙už ~ šliauža (шляє), pė˙kti, sve˙ks ~ sveikas, dė˙dna ~ dėdyna (дедієна), lie˙c ~ lėtas, skuòlas ~ skolos, žuodė˙ ~ žodžiai, mú˙ls ~ muilas, tu˙nc ~ tūnas (кіл для огорожі) тощо. Завдяки цій особливості куршяняйський діалект дуже відрізняється від сусідніх жмудських доунінінків і від шакінських західноаукштайтів, де голосовий наголос циркумфлекса падає на перший компонент дифтонга: pė˙lei ~ peiliai, vá˙ks ~ vaikas (Шакіна)²³, še˙lk ~ silkė, rá˙ituos ~ raitosi (Рауденай), joumá˙rgis ~ juodmargis, ešká˙ulėje ~ iškaulijo (Тришкяй) та ін.

c) Змішані дифтонги (голосовий наголос і тут зосереджений на другому компоненті): va˙lk.tis (вивезення гною), ka˙rpa ~ karpo, ve˙lká˙s ~ velkasi, se˙nk ~ senka, ši˙c ~ šiltas, įni˙ti ~ imti, ti˙rsc ~ tirštas, stu˙l.ps ~ stulpas, pu˙n.t ~ punta, pu˙rks-ti та ін.

Другі компоненти змішаних дифтонгів l, n подовжуються до напівдовгих, а m, r зовсім не подовжуються.

Пор. V. Vaitkevičiūtė, згаданий рукопис, 16–22; E. Grinaveckienė, Mitu vos upyno tarmės fonetika, див. Lietuvių kalbotyros klausimai, 1, 136, Vilnius, 1957.

A. Jonait y tė, згадана праця, 123; A. Laigonaitė, згадана праця, 92 (рис. 34, 35).

d) Подовжені голосні основи a, e, наприклад, ãšaras ~ ašaras, lãktas ~ láktos, vãkaruoti ~ vakaroti, kẽvals ~ kévalas, lẽderga (волоцюга), mẽtai ~ métai, tẽpė ~ tepė тощо.

§ 25. Склади, наголошені головним відтяжним наголосом, мають циркумфлексну інтонацію в таких випадках:

a) Коли у двоскладових словах наголос переноситься з короткого закінчення на довгий корінь (див. також § 2 a): burnà ~ burną, dū̃bės ~ duobės, gaĩli ~ gaili, mẽrgà ~ mergą, ruñką ~ ranką тощо.

b) Коли в багатоскладових словах наголос переноситься з короткого закінчення на такий довгий корінь, який в інших формах має головний давній наголос (див. також § 7): miẽšlinį ~ mėšlinį, dùlkina ~ dulkiną (запилений), kaũgdama ~ kaukdama, pĩgdami ~ pykdami тощо.

У цієї нової циркумфлексної інтонації напруження зосереджується на другому елементі дифтонга, як і в давньої циркумфлексної інтонації, а рух голосу від неї не відрізняється. Другий елемент дифтонга подовжується до напівдовгого (за винятком других елементів r і m та дифтонгів ie, uo).

§ 26. На місці давньої циркумфлексної інтонації, що була в закінченні, залишається значно послаблена вторинна інтонація: dĩržā ~ diržai, dĩdelė ~ dideliai (дуже), pėlenā̃s ~ pelenais, tuõrī ~ t(v)orų, žãltī ~ žaltyj тощо.

§ 27. Вторинну циркумфлексну інтонацію мають наголошені довгі передостаннім складом багатоскладового слова, коли наголос у слові переноситься з короткого закінчення: báravỹkis ~ baravykis, pabaĩgà ~ pabaiga тощо (див. § 8 a).

4. Середня інтонація

§ 28. Ця інтонація нова, виникла внаслідок перенесення наголосу, а іноді й унаслідок скорочення циркумфлексної інтонації. За рухом голосу вона частково нагадує циркумфлексну, але наприкінці раптово обривається, наче вимовляння не завершено.

§ 29. Склади, наголошені головним давнім наголосом, мають середню інтонацію після скорочення циркумфлексної інтонації, наприклад, jùnc ~ Jõnas, kuõl ~ kõl, tuõl ~ tõl, viẽl ~ vėl тощо.

§ 30. Склади, наголошені головним відтяжним наголосом, мають середню інтонацію в таких випадках:

a) Коли в усіх випадках наголос переноситься з довгого закінчення на довгий корінь, наприклад, dĩglė ~ dygliai, galvū̃ ~ galvų, klėbė̃ ~ klėbiai (оберемки), laĩkā ~ laikai, bū̃tinā ~ būtinai, miẽlenā ~ mėlenai (синювато), žãsinā ~ žąsinų тощо.

b) Коли наголос переноситься з короткого закінчення на довгий корінь багатоскладових слів, якщо між коренем і закінченням є склад із побічним відтяжним наголосом, наприклад, riñkėjė ~ rinkėją, vaĩkešiukūs ~ vaikesiukus (vaikėzus), var̃guõnīs ~ vargonūs, viẽlklā ~ velyklą тощо.

c) Коли наголос переноситься з короткого закінчення на довгий корінь багатоскладових слів, якщо наголос переноситься на такий довгий склад, який в інших формах, наголошуваних не на закінченні, не має наголосу, наприклад, arbātā ~ arbatą (пор. arbā̃tas ~ arbatos), miẽlenės ~ mėlenės (пор. miẽlẽnė ~ mėlenė), pluñksnikės ~ plunksnikės (пор. pluñksnikė ~ plunksnikė), sarmatā ~ sarmatą (сором): sarmatā ne armata | neñušās ~ sarmatā — не гармата (гармата): не стрілятиме, vaĩnikūs ~ vainikus, žuñcelės ~ žąselės тощо.

d) Перенісши наголос на довгу основу з другорядного закінчення, наприклад: p²’rāks ~ pyrāgas, žìrnìs ~ žirnikas (така рослина), suodnìuks ~ sodniukas (садочок), ūdonìk ~ Onikė, v’ītùk ~ Vytūk, ì’lìn ~ įlýna (йде дощ), parēi.n ~ pareina.

У дифтонгах сила голосу середньої інтонації падає на другий компонент і не подовжує його.

§ 31. Довгі склади, наголошені побічним відтягнутим наголосом, мають середню інтонацію в таких випадках: a) коли після них іде довгий склад із побічним кінцевим наголосом: kašėjai ~ kašėjai, pãbubė’s ~ pabobiais (через бабів), pùš’na ~ pušynai (див. також § 8 c); b) коли після них ідуть короткі склади з побічним відтягнутим наголосом: būruokū-kūs ~ burokiukus, kūopū’stėlius ~ kopūstelius, pūrv’niūku ~ purvyniuku та ін. (див. також § 8 d).

5. Інтонація ненаголошених складів

§ 32. Наскільки можна було покладатися на слух і приклади, наголошені наголосами, що з’явилися нещодавно, здається, усі довгі переднаголошені склади мають спадну інтонацію, а післянаголошені — здебільшого висхідну: kėikimós ~ keikimos (лайка), kūopū’stá ~ kopūstai, runkikėms ~ rankikėms (ручкам), vaìkizgalėms ~ ~ vaiksgaliams (хлопчакам) та ін. На це вказують: a) виразно чутний основний відтягнутий і побічний відтягнутий наголос: šal.tà truobà ~ šaltà troba (пор. šá.lta truóba ~ šaltą trobą), vì’nà ~ vienà (пор. vì’na ~ vieną), mèlagì’stā ~ melagystà (брехня) та ін. (див. також § 25); b) побічний перенесений наголос: kabìndá’va ~ kabindavo, grū’dá’s ~ grūdasi та ін. (див. також § 9a-f). Однак трапляється, що в довгих післянаголошених складах виразно чути спадну інтонацію: gaũ.čāũ ~ gaučiau, sakì’čāũ ~ sakyčiau, krūpāũ ~ krūpiau (жабеням) та ін.

6. Чергування інтонацій (метатонія)

§ 33. У певних випадках у говірці чергуються: a) спадна інтонація з висхідною, b) висхідна зі спадною, c) коротка з висхідною.

§ 34. Спадна інтонація чергується з висхідною в таких випадках:

a) У простих і похідних багатократних дієсловах (як і в літературній мові): kai.ša ~ kaišo і ká’šuoti ~ kaišioti, klì’kti ~ klýkti і klì’kčiuoti ~ klýkčioti, kruók.ti ~ krókti і krúokinti ~ kró kinti (доводити до плачу), kruóksėti ~ króksėti (кликати), lūn.da ~ lando і lūndžuoti ~ landžioti, pláu.kti і pláu’k uoti ~ pláukio ti, šau.k t i і šū’kauti ~ šūkauti.

b) У простих дієсловах моментальної дії та вигуках-звуконаслідуваннях: tren.kti і trink t ~ trink(t) (легенько вдаряючи), trìnktelėti ~ trinktelėti (легенько вдарити), tri’nkt ~ trý p kt (сильно вдаряючи), tri’nktelėti ~ trý nktelėti (сильно вдарити), žvel.g ~ žvelgia (дивиться) і žvìlkt ~ žvilgt (коротко глянувши), žvìlktelėti ~ žvilgtelėti (коротко глянути), žvì.lkt ~ žvilgt (уважно глянувши), žvì.lktelėti ~ žvilgtelėti (уважно глянути).

c) В інфінітиві та дієсловах теперішнього часу з основами на -st-a, -št-a (як і в літературній мові): gim̃ži і gimst ~ gimsta, mìrti і mìrš t ~ miršta.

d) У деяких іменниках та похідних від них дієсловах (як і в літературній мові): klaì.džė ~ klaidžio (помилковий) і klá’idžiuoti ~ klaidžioti, smáì.le ~ smailio

(гострого) і загострювати (робити гострим), šlúožgi ~ шло̃ве і šlúovinti ~ шло̃винти, šveñ.c ~ святий і шве́нтинти, свеик.ks ~ здоровий і све́йкинти.

e) У формах, де після випадіння або занепаду кінцевого голосного (а в складних словах — сполучного голосного) виникають вторинні дифтонги a, e з l, m, n, r, j, v: žã'ls ~ žalas і žã'la ~ žalą, šlã'ms ~ šlamas (сміття) і šlã'ma ~ šlamai, untã'nc ~ Antanas і untã'na ~ Antaną, ã'r ~ ãra (оре) і ã'ram (оремо), kė'ls ~ kelias і kė'le ~ kelio, žė'ms ~ žemas і žė'ma ~ žemo, i'sibaukštė'n ~ įsibaugštena (стає лякливим) і i'sibaukštė'nus ~ įsibaugštenęs, pė'r ~ pėra (пере) і pė'rai (перете), rė'j ~ rėja (діал., ріє) і rė'jės ~ pėjasi, rá'us ~ rãvas (канава) і rá'va ~ rãvo, sė'nmergi ~ sénmergė і sė'na ~ sėna, dvá'rpuonis ~ dvárponis і dvá'ra ~ dvárę.

§ 35. Гостра інтонація чергується з циркумфлексною:

a) у словах із префіксами та в прийменниках: nú'baigos ~ núbaigos (завершення жнив), nú'plakas ~ núplakos, nú'spruoga ~ nú-sproga і nú' (і nú) ~ nú (з),

púodukėra ~ póduka, púosūnis ~ pósūnis, púokaitis ~ pó(k)aitis і púo ~ pó, prí'grinc ~ prí'grindas (поріг), prí'svirnis ~ prýsvyrnis (уживається паралельно з prí'grindu), prí'jiedis ~ pryjėdis (переїдання), prí'guonkis ~ prý-gonkis, į prí'meni ~ į prýmenę і prí (і prí) ~ prý (до), prí'ša's ~ pryšais, prí'šakė ~ pryšakį, prí'špri'šė's ~ pryšpryšiais (навпроти ворогів), prí'šininkė ~ pryšininkė (один кінець хати) і prí'š (і priš) ~ prýš (проти), pró'verksme's ~ próverksmais і pró ~ pró, úmpetė' ~ án(t)pėčiai, úņčkalas ~ ánčkalos (частина саней), úndžvalktis ~ ántžvalktis (наволочка), úntakis ~ ántakis, á'nkapis і ún. (рідк. і ún.t) ~ ánt.

b) В іменниках із різними основами, утворених від того самого кореня (як і в літературній мові): sá'rks ~ sárgas і sárgis (той, хто ворожить, ділячи перстень), sé'ili ~ séilė і seĩ.lus ~ seilius, sná'gli ~ snárglį і snárglus ~ snárglius.

c) У прикметниках та утворених від них іменниках (як і в літературній мові): bá'lc ~ baltas і báltis (білизна), jú'c ~ juodas і jú'dis ~ juodis (чорнота), má'rks ~ márgas і márgis (строкатість), pílnc ~ pilnas і píl.nis (повнота), tvírc ~ tvirtas і tvirtis (міцність).

d) У деяких іменниках та в другому компоненті утворених від них складних слів: nú'tes ~ nýtės (нитки) і aštuoní'm'tis ~ aštuonnytis, búrna ~ burną і ne-praustaburnis, gá'lva ~ galvą і pli(ka)gal.vis, márks ~ márgas і ju'dmárgis ~ juodmárgis, vé'ic ~ veidas і pailgveidis (з видовженим обличчям).

e) У кличному відмінку однини іменників із суфіксами -á'tis, -á'ti та -í'tis ~ -ýtis, -í'ti ~ -ýtė: mámã'i ~ mamaitė, vištã'i ~ vištaite, karalá'i ~ karalaiti (пор. karalá'tis ~ karalaitis), vyrá'i ~ vyrai, pruncėrá'i ~ Pranskaitį, mamá'i ~ mamytė, mažilž'i ~ mažilytė (маленька), mergí'i ~ mergytė тощо.

f) У дієсловах умовного способу (в усіх особах): gá'uti і gaũ.tu ~ gautų, gi've'nti ~ gyventi і gi'veñ.tu ~ gyventų, kė'l.ti і kél.tu ~ keltų, lė'izsti і lėi.stume' ~ leistumei (ти дозволив би), melú'ti ~ meluoti і melí'ču ~ meluočiu (я збрехав би), paší'lti і pašál.tu ~ pašaltų, vaí'kščuoti ~ vaikščioti і vaí.kščuotu ~ vaikščiotų тощо.

g) У дієсловах бажального способу: dú'a ~ dúoda і tedú'di ~ -ūdįs, -í'ti ~ -ýtė в однині tedúodie, gá'un ~ gáuna і tepasigáu.ni ~ tepasigaũnie (нехай порадіє), krá'un ~

kráuna і lėi krau̇ni ~ lėi (tegu, te) kraūnie, pė:žuo ~ pėizoja (teplioja) і tenepėr.zuoji ~ tenepėizojie тощо.

§ 36. Короткий гострий наголос замінюється в тому разі, коли після випадіння голосних закінчення або випадіння сполучних голосних у складних словах утворюються вторинні дифтонги i, u+l, m, n, r і ul: pil ~ pila і pilam (pilame), šaukim ~ šaukimas і šaukima ~ šaukimo, šin ~ šina (kaso) і šina’s ~ šinasi, pipirs ~ pipiras і pipira ~ pipirai, kūl ~ kūla (kulia) і kūlam (kuliame), pilkūms ~ pilkūmas і pilkūma ~ pilkūmo, dūr ~ dūra (duria) і dūram (duriame), gru̇stūls ~ gru̇stūvas (toks menturis) і gru̇stūva ~ gru̇stuvo, šūt ~ siūva (ir šū’n ~ siūna) і šū-vat ~ siūvate, nūmsargs ~ nūmsargas (namų sargas) тощо.

НАГОЛОС І ІНТОНАЦІЯ КУРШЕНАЙСЬКОЇ ГОВІРКИ

В. И. ВИТКАУСКАС

Р е з ю м е

Система наголосу куршенайської говірки значно відрізняється від літературної мови, оскільки наголос у ній відтягується на перший склад у всіх коротких, а також і в довгих висхідних закінченнях, тобто говірка належить до зони повного відтягування наголосу (sùki̇ «я кручу», mìnkliė «тісто», vãkarì «увечері», virbàlȧ «спиці»). У говірці трапляються випадки, коли прийменник приєднується до іменника або займенника й отримує основний-відтягнутий наголос (sù li’tùm «з дощем»).

Оскільки куршенайська говірка розташована поруч із говірками, що належать до зони часткового відтягування наголосу (Куртувенай, Шаукенай, Шяуляй), у ній трапляються випадки, коли в багатоскладових словах наголос відтягується з короткого закінчення лише на попередній склад слова, а не на його початок (rabaì.gȧ «кінець», mažutėlùs «малесеньких»).

Однак наголос зберігається в кінці слова, якщо кінцевий склад вимовляється з низхідною інтонацією (vaiká·ms «дітям», žiná· «ти знаєш»). У рідкісних випадках наголос зберігається і в довгих закінченнях із висхідною інтонацією (duobilū· avižū· tūru «У мене є конюшина й овес»), однак це явище не є закономірним.

Як і в інших жемайтських говірках, що належать до зони повного відтягування наголосу, у куршенайській існує 5 різних типів наголосу: основний давній (miòka «навчає»), основний-відтягнутий (kaìtù «разом»), побічний-відтягнутий (muòki-klà «школа»), побічний-перенесений (raudiônà-sis «червоний») і побічний кінцевий (kli̇ebi’s «оберемок»). У статті на основі зібраного матеріалу розглядається місце в слові окремих типів згаданих наголосів і випадки їх уживання.

У куршенайській говірці є 4 інтонації голосних звуків: коротка (ˈ), низхідна (ˊ), висхідна (ˇ) і середня (˙). За вимовою вони майже не відрізняються від відповідних інтонацій, властивих сусіднім аукштайтським говіркам, а тому близькі до літературної мови.

Коротка інтонація вимовляється коротко, але сильно, сильніше, ніж у говорах, що лягли в основу літературної мови. Ця інтонація характерна коротким голосним говора (lùp ‘дере’, visi ‘усе’, ʽas ‘колесо’, lėsti ‘клювати’).

Низхідна інтонація у вимові має елементи переривчастої інтонації, властивої іншим жемайтським говорам, однак повністю з переривчастою інтонацією не збігається. Вона має більше спільного з низхідною інтонацією сусідніх аукштайтських говорів (наприклад, шакинського говору). Низхідну інтонацію мають довгі склади з основним давнім наголосом (vãiʽkšuojë ‘ходив’, niúr ‘хоче’), однак іноді її мають і історично короткі голосні з побічним перенесеним наголосом (dainù’da’va ‘часто співали’).

Висхідна інтонація за характером вимови близька до відповідної інтонації деяких сусідніх говорів західних аукштайтів. Її мають довгі склади слова (sal.džė „солодкого“, kėlė „шляхів“, kirp^sklà „перукарня“). На відміну від висхідної інтонації інших жемайтських говорів, найбільша сила цієї інтонації в дифтонгах і дифтонгічних сполученнях зосереджена на другому компоненті (як і в літературній мові: kàrsti ‘чесати’, maĩ.šas ‘мішок’, saĩ.sas ‘сухий’).

Середня інтонація — нове явище говору. Початком руху основного тону інтонація частково нагадує висхідну інтонацію говору, однак наприкінці різко обривається. Середню інтонацію мають довгі склади в таких випадках: а) при скороченні висхідної інтонації (juonc ‘Йонас’), б) у двоскладових словах, коли наголос відтягується з довгого закінчення на довгий корінь (li^stā ‘дощі’, vilkū^s ‘вовків’), в) в окремих випадках у багатоскладових словах, коли наголос відтягується з короткого закінчення на довгий корінь (sarmatā^s ‘сором’). Іноді середню інтонацію можуть мати довгі склади з побічним відтягнутим наголосом (pàkertė^s ‘по кутках’).

Довгі ненаголошені склади, що стоять перед наголошеним складом, завжди вимовляються з висхідною інтонацією, а ті, що стоять після наголошеного, — здебільшого з низхідною (stū^smimūos ‘штовхання’). Трапляються також випадки, коли склади, що стоять після наголошеного складу, вимовляються з висхідною інтонацією (за слуховим сприйняттям автора) (šau.kčau ‘кричав би’).

Наприкінці статті наведено приклади метатонії в говорі.