LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, V

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ХАРАКТЕРНІ ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СХІДНОАУКШТАЙТСЬКИХ ПОНТІНІНКІВ І ЗАХІДНИХ ПУНТІНІНКІВ ДІАЛЕКТІВ

J. ŠUKYS

Територія описуваних діалектів і сусідні з ними

Діалекти литовської мови традиційно класифікують за фонетичними критеріями.

Східноаукштайтські понтінінки відрізняються від пунтінінків вимовою твердопочаткових дифтонгів am, an: понтінінки твердопочаткові дифтонги в основі слова am, an вимовляють як óm, ón, а пунтінінки — як üm, ün. У цій статті західними пунтінінками¹ називається діалект, територія якого охоплює західну окраїну пунтінінків і не належить ані до пунтінінків-ротінінків, ані до пунтінінків-жалінінків (див. рис. 1 і 2²).

Як видно з карт, сусідами понтінінків на заході й півдні є пантінінки; сусідами західних пунтінінків на південному заході є центральні аукштайти, на південному сході — жалінінки, на сході — ротінінки. Східна окраїна понтінінків на всій протяжності межує із західними пунтінінками.

Новозібраний діалектологічний матеріал дає змогу уточнити й виправити межі описуваних діалектів, зазначені в литовській лінгвістичній літературі. Наприклад, нові матеріали, наявні тепер, свідчать, що понтінінки займають меншу територію, ніж показано на досі друкованих картах³ (пор. рис. 2). На раніше складених картах до понтінінків зараховували пункти, які, як установлено тепер, належать до пунтінінків⁴ 234 (Мєжишкіс — Мєшкаї), 80³ (Манікунай), а також пункти пантінінків 168 (Getautai), 201 (Smilgiai), 231 (Sidabravas). З іншого боку, до понтінінків не зарахували понтінінків, які живуть біля Улюнай, Дудоніс (268). Значно точніше, ніж на згаданих картах, межі понтінінків було позначено

¹ Термін «західні пунтінінки» досі не вживався в литовській лінгвістичній літературі.

² Карти складено на основі матеріалів Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР, зібраних у радянські роки під час діалектологічних експедицій.

³ «Archivum Philologicum», т. 4, Kaunas, 1933, с. 21—35 (карту додано до статті); «Lietuvių kalbos rašybos žodynas», Kaunas, 1948, с. 118.

⁴ Позначені в статті номерами населені пункти відповідають пунктам мережі, створеної для «Атласу литовської мови» сектором історії мови та діалектології LKLI. Докладніші відомості див. у додатку «Перелік пунктів суміжних діалектів, що межують із понтінінками та західними пунтінінками».

175

У статті П. Бутенаса «Межі окуючої говірки аукштайтського діалекту»⁵, хоча окуючу говірку П. Бутенас розумів значно ширше, ніж нині розуміють понтинінки (окуочу говірку він виокремив за переходом твердокінцевих am, an у om, on; таким чином до окуючої говірки він зарахував і значну частину пантинінків).

Загальна фонетична характеристика описових вимов

Говірки понтинінків і західних пунтинінків не утворюють абсолютно цілісних діалектних одиниць. Дещо більш однорідними, принаймні з фонетичного погляду, є понтинінки, тоді як західні пунтинінки, що живуть на півночі, за відтягуванням наголосу, скороченням закінчень і деякими іншими особливостями зближуються з понтинінками, відмежовуючись цим від решти західних пунтинінків. Але це цілком зрозуміло. Як слушно зауважив В. Грінавецькіс⁶, центром відтягування наголосу та скорочення кінця слова в аукштайтському діалекті є басейн річки Муша, тому понтинінки й західні пунтинінки, що живуть на півночі, мають у цьому відношенні багато спільного. З іншого боку, хвилі переходу дифтонгів am, an та затвердіння приголосного l поширювалися зі сходу, і ізоглоси цих явищ розташовані зовсім інакше, ніж ізоглоси явищ відтягування наголосу та скорочення кінця слова. З цих причин фонетика досліджуваних говірок строката й складна⁷.

У цій статті буде розглянуто лише характерні фонетичні особливості говірок понтинінків і західних пунтинінків, без аналізу їхнього історичного розвитку та з оминанням деяких менш важливих фонетичних явищ і варіацій описуваних говірок.

1. Доля кореневих дифтонгів слова am, an, em, en ám, án, ém, én

На всій території говірки понтинінків ám, án > переходять у óm, ón⁸, наприклад: kónd⁹ ~ kánda, lóngs ~ lángas, póntis ~ pántis, sómės ~ sámtis, tónke ~ tánkiai, vónt ~ vánta, тоді як em, en зберігаються без змін, наприклад: gyvénį ~ gyvénti, pémpė ~ pémpę. Наведені в деяких працях приклади понтинінків givėnt, pěmpę¹⁰ нині не засвідчені й, здається, не могли бути засвідчені й раніше¹¹.

Замість давнього án перед щілинними приголосними l, m, n, r, j, v, s, š, z, ž у говірці понтинінків вимовляється довгий o, наприклад: kóst ~ kǫ́sti, ǫžals «дуб», а замість давнього én перед тими самими приголосними вимовляється довгий e, наприклад: sprėś ~ spręsti.

⁵ Žr. P. Būtėnas, Aukštaičių tarmės okuojančiosios pašnektės sienos, „Archivum Philologicum“, t. 3. Kaunas, 1932, p. 168—194.

⁶ Vl. Grinaveckis, Galūnių trumpėjimas lietuvių kalbos tarmėse, „Vilniaus Valstybinio pedagoginio instituto mokslo darbai“, t. 8, Vilnius, 1959, p. 97—104.

⁷ Plg. I. Jasinskaitė, Kirtis, priegaidė ir jų poveikis vokalizmui Biržų tarmėje, „Lietuvių kalbotyros klausimai“ (toliau — LKK), t. 1, Vilnius, 1957, p. 189—194; J. Šukys, Miežiškių tarmės vokalizmo bruožai, LKK, t. 2, Vilnius, 1959, p. 151—163.

⁸ Як понтинінки, так і західні пунтинінки, представники говірок яких трохи зазнали впливу літературної мови, часто уникають цієї виразної діалектної особливості (переходу ám, án) і нерідко вимовляють ām, ān так, як у літературній мові.

⁹ Не kánd, а kónd вимовляють і північні пунтинінки. Можливо, діє аналогія з kóst, kóśanś.

¹⁰ Žr. Lietuvių kalbos rašybos žodynas, Kaunas, 1948, p. 119.

¹¹ Plg. P. Būtėnas, min. str.

176

На всій території західних puntininkai ám, án < ú.m, ú.n¹², наприклад: kú.nd(u) ~ kánda, lú.ng(v)s ~ lángas, pú.nti.(s) «pántis», sú.mti.(s) «sántis», tú.nkė ~ tánkiai, vú.nt(u) ~ vánta, а майже на всій території західних puntininkai ém, én > i.m, i.n, наприклад: givi.nt ~ gyvénti, pi.mpe ~ pémpė. Незмінені ém, én зберігають західні puntininkai, розташовані поруч із північними pontininkai (26, 55, 80, 80ᵃ, 112) і pantininkai (373, 408, 446).

Замість давнього án перед l, m, n, r, j, v, s, š, z, ž у говірці puntininkai вимовляється ū, наприклад: kũši ~ kãšti, ũžal(u)s || ũžol(u)s «ąžuolas»¹³.

ám, án, ém, én

У всіх pontininkai ам, án, ém, én > перейшли в om (òm), on (òn), ēm (ēm), ēn (ēn), наприклад: komša (kòmša) ~ kamšo, roñkos (rõñkos) ~ rankos, tēmpį (tẽmpį) ~ tempia, švẽnte (švẽnte) ~ šventė.

Так само, як у pontininkai, ám, án, ém, én перейшли в західній зоні puntininkai поблизу Салочяй (26, 55, 80, 80ᵃ). У всіх решти західних puntininkai ám, án, ém, én > перетворилися на um, un, im, in, наприклад: kumša ~ kamšo, ruñka.(s) ~ rankos, tẽmpi ~ tempia, švĩnte(.) ~ šventė.

У говірці pontininkai замість давнього an перед l, m, n, r, j, v, s, š, z, ž маємо довге o, наприклад: žõsis ~ žąsys, grõsts ~ grąžtas, а замість давнього en перед тими самими приголосними — довге ē, наприклад: grēž ~ gręžia, tēst ~ tęsti. Отже, pontininkai форми sprēsti, tēst¹⁴ слід вважати незасвідченими.

У говірці західних puntininkai замість давнього an перед l, m, n, r, j, v, s, š, z, ž маємо ū, наприклад: žũsi(.)ˢ ~ žąsys, grũšt(u)s ~ grąžtas, а замість давнього en перед тими самими приголосними — ī, наприклад: grĩži ~ gręžia, tĩst ~ tęsti. Лише перехідна говірка Салочяй (55, 80ᵃ, 112) замість давнього en перед l, m, n, r, j, v, s, š, z, ž, як і pontininkai, має ē, наприклад: grēž, tēst.

Ненаголошені am, an, em, en

У pontininkai ненаголошені am, an, em, en > перейшли в om (om), on (on), ēm (ēm), ēn (ēn), наприклад: kompēls (kòmpēls) ~ kampėlis, roñkēla (roñkēla) ~ rankelė, kēmpi.ne (kēm-pi.ne) ~ kempinė, pēnkōlek (pēnkōlek) ~ penkiolika.

Так само, як у pontininkai, ненаголошені am, an, em, en перейшли в західній зоні puntininkai поблизу Салочяй (26, 55, 80, 80ᵃ). У всіх решти західних puntininkai am, an, em, en > перетворилися на um, un, im, in, наприклад: kumpēli.(s), ruñkēla(.), kim-pi.ne(.), piñkōlek(v).

Замість давніх ненаголошених an, en у pontininkai та говірці Салочяй західних puntininkai, що до них прилягає, маємо короткі o, e, наприклад: kɔsnēls ~ kasnēlis, žąsēles ~ žąselės, grēž.m.s ~ gręžimas, а в решти західних puntininkai замість давніх ненаголошених an, en перед тими самими приголосними маємо короткі u, i, наприклад: kusnēli.(s), žusala(.)s, grĩži.m(u)s.

¹² Зрозуміло, у статті не розглядаються ám, án>ú.m, ú.n та інші спільні риси puntininkai, а також спільні риси західних puntininkai з іншими puntininkai чи їхні відмінності від них.

¹³ У західних Puntininkuose не знайдено прикладів із давнім én перед l, m, r, v, j, s, š, z, ž.

¹⁴ Žr. Lietuvių kalbos rašybos žodynas, Kaunas, 1948, p. 119.

12. Lietuvių kalbotyros klausimai, V

177

2. Доля давніх кінцевих дифтонгів an, en

*án, *én

На місці давніх кінцевих *án, *én (лит. a, e) майже всі понтинінки вже не мають голосного, наприклад: sǫ rǫnk ~ su rankà, sǫ kárv ~ su kárve, mėšk ~ miškè, а західні пунтинінки, за винятком пунктів поблизу Салочяй і Біржая, які в цьому випадку йдуть разом із понтинінками, мають редуковані ų, į, наприклад: su ruñku, su kárvi, miški.

*ān, *ēn

На місці давніх кінцевих *ān, *ēn (лит. a, e) діалект понтинінків має короткі ǫ (o), ė (e), наприклад: vaikǫ (vaiko) ~ vaiką, ląpę (lapę) ~ ląpę, bū.vęs (bū.vęs) ~ būvęs. Такі самі голосні мають і західні пунтинінки поблизу Салочяй (26, 55, 80, 80ᵃ). Усі решта західних пунтинінків мають голосні į₍ₙ₎, u₍₊₎. Напівдовгі i, u мають західні пунтинінки на межі з ротинінками, наприклад: vaiku., ląpi., bū.vi.s, а короткі i, u мають західні пунтинінки на межі з жальонінками, наприклад: vaiku, ląpi, bū.vis.

3. Подовження наголошених коротких голосних основи слова

i, u

Наголошені короткі голосні основи слова i, u в описуваних діалектах подовжилися до напівдовгих, наприклад: vi.s(u)s ~ visas, ki.t(u)s ~ kitas, bū.va ~ būvo, šū.ni(i) ~ šūnį.

4. Розширення коротких голосних i, u в основі слова, які не мали наголосу або пізніше отримали відтягнений наголос

Розширення

У значній частині понтинінкських говірок (у районі Пасваля, Йонішкеліса) ненаголошені короткі голосні основи слова, а також ті, що пізніше отримали відтягнений наголос, i, u розширилися: i перед м’яким приголосним вимовляється як ę, напр.: ęšę ~ išėjo, prėlędęs ~ prilindęs, mėšk ~ miškè, vės ~ visi, i перед твердим приголосним зазвичай вимовляється як передній ǝ, напр.: pažǝnk ~ patinka, lǝg ~ liga, ненаголошений u усюди вимовляється як ǝ, напр.: ǝštėka ~ užtėka, būv ~ buvau, tǝ ~ tu.

5. Скорочення ненаголошених довгих голосних в основі слова

і монофтонгізація дифтонгів ie, uo

Усі протиставлені та післянаголошені довгі голосні основи слова i, ū у понтінінкських і західних пунтінінкських говорах скоротилися до коротких, наприклад: tilė̇ ~ tylėti, grudėl(i.)₍ₛ₎ „grūdėlis“.

Усі протиставлені та післянаголошені довгі голосні основи слова ė, o також скоротилися до коротких. У частині описуваних говорів (у центрі західних пунтінінків) голосні ė, o скоротилися, не змінивши своєї якості, наприклад: tėvėli(.)₍ₛ₎ „tėvelis“, žolīte(.) ~ žolytė. У частині описуваних говорів (у понтінінків і південних західних пунтінінків) вони під час скорочення звузилися й перетворилися на ę (i), ǫ (u), наприклад: tėvėl(i.)₍ₛ₎, tivėl(i.)₍ₛ₎, žolīte, žulīte. У західних пунтінінків поблизу Біржая, Вабальнінка o під час скорочення розширюється й вимовляється як ǝ або навіть майже цілком як a, наприклад: žolīte, žaīte(.) ~ žolytė, stovėj, stovėt ~ stovėti. Замість ненаголошеного литовського ė поблизу Рагуви (302) і на південь від Рагуви вимовляється e, наприклад: mešīte ~ mešytė, dėžū.te ~ dėžytė.

178

Ненаголошені дифтонги ie, uo в основі слова монофтонгізувалися і також стали короткими, напр.: donìte, doñte, duñte, doñte, dañite ~ duonýtė; pěnėl(i.)s, pěnėl(i.)s, pinėl(i.)s, pěnėl(i.)s, pěnėl(i.)s «pienėlis».

6. Відтягування наголосу та скорочення кінця слова

Ступінь фонетичного скорочення кінця слова в понтинінків і західних пунктинінків залежить від ступеня відтягування наголосу (див. додаток — рис. 3).

Найбільше наголос відтягується в говорах понтинінків басейну річки Муша та західних пунктинінків (поблизу Салоців). Із короткого та циркумфлексного¹⁵ закінчення на довгий і короткий склад основи слова, що стоїть перед ним, наголос тут відтягується завжди, наприклад: t̃vor ~ tvorà, šåk ~ šakà, gaid̃s ~ gaidỹs, šåkù ~ sakaũ. Оскільки відтягування наголосу тут найінтенсивніше, то й кінець слова в цих говорах скоротився найбільше. Короткі голосні кінця слова (тут маються на увазі й ті, що походять від давніх довгих циркумфлексних голосних і дифтонгів ie, uo) занепали або випали, наприклад: vaĩks ~ vaikas, ak̃s ~ akis, sūns ~ sūnùs, gẽr ~ geri(i < -ie), vaĩk ~ vaikų (u < -uo). Для кінцевих приголосних l, m, n, r, j, v у такому разі характерна певна складотворчість. Якщо утворюється важка для вимови група приголосних, з’являється вставний голосний: у групі м’яких приголосних цей голосний переднього ряду, наприклад: ar̃klės ~ arklys, tẽkār ~ tikri, а в групі твердих приголосних — заднього ряду, наприклад: ti.kars ~ tikras, kãkals ~ kaklas. Кінцеві циркумфлексні голосні скорочуються до коротких, наприклад: šiaudù ~ šiaudų, gražù «гарних». Короткі голосні трапляються також замість монофтонгізованих дифтонгів, наприклад: gẽre ~ gerai, šåkù ~ sakaũ. У деяких випадках давні циркумфлексні кінцеві голосні навіть зникли: у ія-основних іменників у формі однини називного відмінка — ỹ, наприклад: ar̃klės ~ arklys, ẽžs ~ ežys; у формі однини знахідного відмінка — į, наприклад: ãk ~ akį, aũs ~ ausį, di.dėl ~ didelį; у скорочених місцевих формах ія-основних іменників — ненаголошене y, наприклад: daržėl «у садку», miškel «у лісі». У закінченні однини давального відмінка іменників чоловічого роду також немає жодного голосного, наприклад: gaid̃ || gaid̃ «півневі», vaĩk «дитині».

На півдні понтинінків, поблизу Паневежиса, і в західних пунктинінках, що сусідять із понтинінками, наголос послідовно відтягується з короткого закінчення на довгий склад основи слова, що стоїть перед ним, наприклад: dien(u) ~ dieną, per̃k(i) ~ perki, однак в інших випадках трапляються коливання, наприклад: šåk || šakù ~ šaką, vis || visi ~ visi, gaid(i)s || gaid̃s ~ gaidỹs, gẽre || gerẽ ~ gerai, šåkù || sakõ ~ sakaũ (у пункті 268 лише labc; sakõ (із довгого закінчення на короткий попередній склад наголос тут ніколи не відтягується). У деяких понтинінків (пункти 202, 203, 233) такі випадки невідтягування наголосу трапляються дуже рідко (це залежить від ритміки речення, віку носія говірки тощо), але в західних пунктинінків, що межують із понтинінками, ці коливання досить помітні. У всіх цих перехідних говорах — від загального відтягування наголосу до умовного — короткі голосні іноді (особливо у важких для вимови групах приголосних) не занепадають і не випадають, а вимовляються нерозбірливо, невиразно; зникнення довгих голосних тут не характерне, наприклад: ti.kr(u)s ~ tikras, ar̃k(i)s ~ arklys.

У північній частині західних пунктинінків (уздовж кордону з Латвійською РСР і поблизу Біржай) наголос послідовно відтягується з короткого закінчення на довгий і короткий склад, що стоїть перед ним

¹⁵ На самому півночі понтинінків наголос іноді відтягується навіть із гострого закінчення, наприклад: blõgom «поганим», sūnam «синам». Однак із скороченого закінчення місцевого відмінка наголос не відтягується, наприклад: denõ «удень», galvõ «у голові», kertẽ «у куті», vagõ «у борозні».

179

склад, наприклад tvor ~ tvorà, šūns ~ šunùs, šāk ~ šakà, viš ~ visi. Як видно з прикладів, усі короткі кінцеві голосні тут занепали або випали. Ненаголошені довгі кінцеві голосні в Біржайській говірці скоротилися лише до напівдовгих, наприклад: bù.vi.s ~ būvęs, kàtì. ~ katę, pì.gù. ~ pigù, stógù. ~ stógų.

У решти західних пунктинінків наголос послідовно відтягується з короткого закінчення на довгий склад, що стоїть перед ним, наприклад: mokýkla ~ mokyklà, tvorõ ~ tvorà, verkì ~ verkì. Короткі кінцеві голосні в цій говірці не занепадають і не випадають, однак усі вони редуковані, наприклад: vãkarus ~¹⁶ vãkaras, lazdu. ~ lazda, gýji ~ gýja, bitìs ~ bitès. Ненаголошені довгі кінцеві голосні на межі з ротинінками скоротилися до напівдовгих, наприклад: grãžu. ~ grãžų, kãrvi. ~ kãrvę, nãmu. ~ nãmą, pìrtì. ~ pìrtį, sãki.s ~ sãkęs, а на межі з жалінінками — до коротких, наприклад: grãžu ~ grãžų, kãrvi ~ kãrvę, nãmu ~ nãmą, pìrtì ~ pìrtį, sãkis ~ sãkęs.

Відтягування наголосу, скорочення кінця слова та інші фонетичні явища так змінили фонетичну систему пунктинінків, а особливо понтинінків, що вона має чимало відмінностей від системи 1k.

Список сусідніх діалектних пунктів, що межують із понтинінками та західними пунктинінками

№ пункту | Назва пункту | Околиці | Район | До якого діалекту належить 25 | Жеймеліс | Жеймеліс | Пакруоїс | pant.¹⁷ 53 | Стегвіліай | Бардішкяй | „ | „ 60 | Віршкупе̇най | Пундуряй | Біржай | rot. 78 | Гуостагаліс | Гуостагаліс | Пакруоїс | pant. 84 | Скребешкяй | Кветкай | Панде̇ліс | rot. 115 | Купрелішкіс | Купрелішкіс | „ | „ 138 | Капчюнай | Валдейкяй | Пасваліс | pant. (сліди pont. лише окремі) 143 | Бакшенай | Саламєстіс | Купішкіс | rot. 168 | Гетаутай | Кловайняй | Пакруоїс | pant. 174 | Пірагяй | Купішкіс | Купішкіс | rot. 201 | Смільгяй | Смільгяй | Шедува | pant. 205 | Норюнай | Норюнай | Купішкіс | rot. 231 | Сідабравас | Сідабраво | Шедува | pant. 235 | Субачюс | Субачюс | Купішкіс | rot. 267 | Еріскяй | Еріскяй | Рамигала | pant. 270 | Сурдегіс | Сурдегіс | Анікщяй | rot. 271 | Вайдлоніс | Трошкунай | „ | žal. 304 | Грибулай | Траупіс | „ | „ 340 | Нарбути | Дабужяй | Каварскас | „ 372 | Пагирис | Пагирис | Рамигала | pant. 375 | Книтішкяй | Кунігішкяй | Каварскас | žal.

¹⁶ У деяких прикордонних пунктах ротинінків (114, 142, 172, 173) поряд із кінцевим u зафіксовано також a.

¹⁷ pant. — понтинінки, rot. — ротинінки, žal. — жалінінки, vidur. — середні аукштайти.

180

Рис. 1. Територія діалектів східних аукштайтів-пунктинінків і західних пунктинінків. 1 — територія діалектів пунктинінків, 2 — територія діалектів західних пунктинінків

181

№ пункту | Назва пункту | Округа | Район | До якого діалекту належить 407 | Gaiziunai | Bukonių | Jonavos | середнь. 445 | Pasoda | Pasodos | Jonavos | ” 447 | Juoduasiai | Lyduokių | Ukmergės | жовт. — рот. 474 | Vepriai | Vepriu | ” | середнь. (пунктинінків лише сліди) 475 | Kulniškiai | Kulniškių | ” | жовт.

Рис. 2. Межі діалектів східних аукштайтів-понтинінків і західних пунктинінків та сусідні діалекти. 1 — східні аукштайти-пантинінки, 2 — східні аукштайти-понтинінки, 3 — східні аукштайти-західні пунктинінки, 4 — східні аукштайти-пунктинінки-ротинінки, 5 — східні аукштайти-пунктинінки-жалинінки, 6 — середні аукштайти, 7 — межі діалектів понтинінків і західних пунктинінків, 8 — межі діалектів понтинінків на старіших друкованих картах.

Рис. 3. Відтягування наголосу в діалектах понтинінків і західних пунктинінків. 1 — наголос послідовно відтягується з короткого й довгого складу із циркумфлексною інтонацією в закінченні на довгий і короткий попередній склад, 2 — наголос послідовно відтягується з короткого закінчення на довгий попередній склад, а непослідовно — з короткого на короткий або з довгого закінчення із циркумфлексною інтонацією на довгий і короткий попередній склад, 3 — наголос послідовно відтягується з короткого закінчення на довгий і короткий попередній склад, 4 — наголос послідовно відтягується з короткого закінчення на довгий попередній склад, 5 — межі описуваних діалектів.

182

ХАРАКТЕРНІ ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГОВІРОК СХІДНИХ АУКШТАЙТІВ-ПОНТИНІНКІВ І ЗАХІДНИХ ПУНТИНІНКІВ

И. ШУКИС

Резюме

До говірки східних аукштайтів-понтинінків належить говірка, у якій дифтонгічні сполучення основи слова ām, án>ōm, ón. До говірки східних аукштайтів-західних пунктинінків належить говірка, у якій дифтонгічні сполучення основи слова ām, án>ūm, ún і яка, займаючи територіально західну частину пунктинінків, не належить ані до пунктинінків-ротинінків, ані до пунктинінків-жалинінків. Понтинінки й західні пунктинінки переважно охоплюють Біржайський, Пасвальський, Паневежиський, Укмергський райони Литовської РСР, а також околиці деяких сусідніх районів.

Описувані говірки вирізняються значним розмаїттям фонетичних явищ, переважна більшість яких є новими порівняно з літературною мовою. Це особливо характерно для басейну річки Муша та населених пунктів біля кордону Латвійської РСР. Тут відзначається інтенсивне відтягування наголосу й інтенсивне скорочення кінця слова аж до випадіння всіх коротких голосних, а в деяких випадках і ненаголошених довгих голосних (із висхідною інтонацією). Відтягування наголосу й скорочення кінця слова, хоч і менш інтенсивні, спостерігаються також на решті території описуваних говірок. На всій території цих говірок ненаголошені голосні i, u, ē, o в основі слова скорочуються до коротких, а наголошені короткі i, u подовжуються до напівдовгих. Дифтонгічні сполучення основи слова am, an, em, en із низхідною інтонацією в говірці понтинінків вимовляються як ōm, ón, ēm, én, а в говірці західних пунктинінків — як ūm, ún, īm, ín. Ті самі дифтонгічні сполучення з висхідною інтонацією в говірці понтинінків вимовляються як oт(ōт), oп(ōп), ēт(ēm), ēп(ēn), а майже в усіх західних пунктинінків — як ūт, ūп, īт, īп.

183