LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994)

KALBOS NORMALIZACIJOS KLAUSIMAI

SIMAS KARALIŪNAS

МОВОЗНАВЧІ НОТАТКИ*

9. Dial. arūnas

Arūnas «губка, мочалка» — вузьковживане східнолитовське слово (Tvr, Dglš, Slk) (LKŽ II 261, I² 323). У північно-західних білоруських говорах є apýn «губка, мочалка», похідне від *горун і пов’язане зі слов. *gorěti «горіти»¹ (щодо семантичних зв’язків пор. нім. Zunder «трут, губка» поруч із zünden «запалювати, розпалювати»). Звідси лит. діал. arūnas, очевидно, запозичене (щодо випадіння g-, яке вимовлялося як спірант [h], пор., наприклад, adynà «година» < білор. годзіна; arielkà «горілка» < білор. горелка; ãdnas «вартий» < білор. годный).

10. Brāvaras, Briaūnis

Гідроніми Brāvaras (річка, Вілкія), Bravar-ātis (річка, Юрбаркас, права притока Мітви), Bravar-iukas (річка, Кражяй, притока Кражанте), Bravar-upis (річка, Лайжува, ліва притока Вадакстис) і Briaūnis (озеро, Семелішкес), а також Briaun-iukas (озеро, Семелішкес)², очевидно, приховують у собі найдавнішу назву одного з життєво важливих понять — джерела — в індоєвропейській мові: *bhṛēu̯-j- з чергуванням із n-основою *bhṛēu̯-n- (гр. φρέαρ, -ατος < прагр. *φρήαρ, вірм. albīwr, albęwr «джерело», можливо, також середньоірл. tipra «джерело», якщо походить зі староірл. *tiprar < *to-ek’s-bhṛēu̯, род. одн. tiprat < *to-ek’s-bhṛēu̯n-tos). Основа Briaūnis точно відповідає і.-є. *bhṛēu̯-n- (ēu в балтійських мовах перейшло в iau), проте має змінену інтонацію кореня (і.-є. *bhṛēu̯-n- > балт. *briáun-). Brāvaras та ін. відрізняються від і.-є. праформи *bhṛēu̯-r ступенями вокалізму — нульовим ступенем вокалізму кореня (*-ēu-: *-au- > лит. -av-) і нормальним ступенем вокалізму суфікса (*-r-: *or- > лит. ar). Такий розподіл ступенів вокалізму кореня та суфікса відповідає закономірності, встановленій Е. Бенвеністом для найдавнішого типу і.-є. імен: якщо приголосний суфікса має вокалізм нормального ступеня чергування голосних, корінь характеризується вокалізмом редукованого ступеня, і навпаки³. Як видно, і.-є. назва джерела належить до гетероклітичного відмінювання, якому були властиві не лише різні

* Початок див.: Lietuvių arealinės lingvistikos klausimai: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1977. T. 17. P. 207—209; продовження: Lietuvių leksikos ir terminologijos problemos: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1991. T. 29. P. 65—79.

¹ Этымалагічны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1985. Т. 3. С. 65.

² Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas. V., 1963. P. 21, 22. — Brāvaras, Bravār-upis ir kt. siejimas su slavizmu brāvoras, brāvaras „spirito varykla ar alaus darykla“ (Vanagas A. Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. V., 1981. P. 69) yra liaudies etimologija.

³ Бенвенист Э. Индоевропейское именное словообразование. М., 1955. С. 50, 205 т.т.

125

чергування кінцевих приголосних основи (r/n), а й аблаут і рухомий наголос у парадигмі (*bhrēu-r / *bhrau-ōr: *bhrēu-n-). Звідси стає зрозумілим коливання місця наголосу в литовській мові: Brāvaras / Bravār-upis.

Якщо ці міркування правильні, литовська мова мала б зберегти індоєвропейську назву джерела, і для лексичної системи балтійської прамови можна було б реконструювати *brau-ár / *brēu-n- «джерело», оскільки нинішні назви джерела — šaltinis, šaltinys, šaltynas (: šaltas), verdenė, versmė < *verd-smē (: лат. verdēt «бити струменем, вирувати») — порівняно пізні.

11. Діал. gulbė

У «Vilniaus žinios» (1905. № 279) ужито слово gulbė «приклад рушниці» LKŽ III 705: «... ми, невігласи, били їх кулаками та прикладами рушниць». Ф. Куршайтіс у своєму «Німецько-литовському словнику» (1874 р.) подає į-gūlbinti «вставити рушницю в дерев’яну оправу (schäften eine Flinte)» (II 146).

gulbė «приклад рушниці» зі своїм похідним į-gūlbinti, а також gulbė «інструмент для столярних робіт, долото», зазначене в «Литовській енциклопедії» (V 1326), імовірно, є германізмами, що зазнали змін у литовському мовному середовищі. У багатьох діалектах уживається kūlbė «відрізаний шматок колоди; ціп, трамбівка; (рушничний) приклад, приклад…» LKŽ VI 820 (яке запозичено з нім. kolbe «(рушничний) приклад…»⁴; пор. також лит. діал. kólba LKŽ VI 307 через асиміляцію за дзвінкістю (k—b > g—b) легко могло перетворитися на gulbė. Отже, замість kūlba «ящик, який ставлять на сани» (з того самого нім. Kolbe) могло виникнути gulba «кулба» в Радвілішкісі й Біржаї.

Перехід приголосного k- у g- полегшувала та обставина, що в литовській мові трапляються випадки, коли на початку кореня споріднених або просто семантично близьких слів чергуються дзвінкі та глухі приголосні⁵; пор., наприклад, gaurai: kaurai, gur̃bas «кошик, корзина»: kur̃bas «т. с.», gūoga «палиця, кий із потовщеним кінцем»: kioka «т. с.», griaūnos: kriaūnos.

12. *Ištymas, *ištinti

LKŽ IV 153 подає istymas «лікування» і istinti «лікувати». Але в ілюстративних реченнях, узятих із «Naujojo keleivio» (1881. № 5. С. 27), скрізь маємо paistymas і paistinti, які автори LKŽ тлумачать як «вилікування» і «вилікувати». Отже, такий морфемний поділ (префікс pa- і корінь ist-) викликає обґрунтовані сумніви. Те, що тут насправді є paistymas «лікування» і paistinti «лікувати», тобто корінь paist-, чітко видно з paistyti (-o, -ė) «лікувати, лікувати зіллям» і paistas «ліки», зафіксованих у рукописі словника А. Юшки «Słownik polsko—litewski». Саме від останнього дієслова за допомогою суфікса -mas утворено paistymas у «Naujojo keleivio».

Подібно до vaistyti (-o) «лікувати», váistas < *vaid-(s)t- відокремлюються від слів праслов’янського waidimai «ми знаємо», старослов’янського věděti «знати» і, зрештою, литовського iš-výsti (-výdo) «побачити»,

⁴ Frischbier H. Preussisches Wörterbuch. Ost- und Westpreussische Provinzialismen in alphabetischer Folge. Berlin, 1882. Bd. 1. S. 403.

⁵ Plačiau — Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958. T. 1. P. 448.

126

корінь veizdėti (véizdi) «дивитися, шукати», так і paistinti, paistyti, paistas, очевидно, далі пов’язані з páistyti (-o) «говорити дурниці, базікати, верзти; думати, розмірковувати; звертати увагу, зважати…», páisyti (-o) «звертати увагу, реагувати; дивитися, спостерігати; намагатися осягнути, зрозуміти».

З цієї нагоди слід згадати ще peistúoti (-úoja, -ávo) «рекомендувати, забезпечувати» і piestúoti (-úoja, -ávo) «т. с.» J (LKŽ IX 748, 927) як можливих представників цього кореня.

13. Kėvė

Kėvė «проста худа худоба; шкапа» (висок.), kėvinas, kėvīnas «поганий кінь, шкапа» Vkš (Būga RR I 310; III 820; LKŽ V 672, 677), імовірніше, споріднені з kėvalas, kėvėlas «шкаралупа, лушпина; зернова оболонка, остюк», kėvetas, kėvatas «шкаралупа, лушпина» як запозичені з лівської мови kėv «кобила»⁶, — семасіологічно пор. давньоісл. skjáta fem. «висохла шкіра; погана, непридатна річ; худа вівця, худий кінь» поряд із давньоісл. skjár masc., skjá fem. «прозора шкіра (використовувана для вікон замість скла)», норв. skjaa «прозора шкіра, плівка»⁷. Форми латв. kėve, kėve «кобила» з початковим k- слід вважати запозиченнями — найімовірніше, з литовських діалектів. На латвійському мовному ґрунті від них утворилися похідні kēvene, kēvēne, kēvēna, kēvēns, kēvēns «маленька худа кобила», kēvine «(молода) кобила» (ласкавий демінутив від kēve), kēvele «(зневажливо) кобила».

14. Латв. kursts

Латв. kursts² «лісок, гайок (meža pudurītis, ein Wäldchen)» EH I 679 і давньоверхньонім. horst, hurst masc. «чагарники», середньонижньонім. horst, hurst «те саме», давньоангл. hyrst masc. «ліс», норв. діал. rust «гайок, лісок» збігаються і за формою (за винятком кінцевих голосних основ у деяких германських словах, наприклад давньоангл. hyrst), і за значенням. Чи маємо тут давню спорідненість цих слів (Urverwandtschaft), чи латвійська лексема запозичена з германських мов, наразі навряд чи можна сказати. Розв’язання питання ускладнює й та обставина, що в германських мовах складові сонанти праіндоєвропейської мови l̥, r̥, m̥, n̥ перетворилися на ul, ur, um, un, у балтійських мовах вони змінилися на il, ir, im, in, рідше, на думку деяких дослідників, після палатальних приголосних⁸, — на ul, ur, um, un. У розглядуваному слові r̥ якраз стояв після палатального приголосного. Отже, у разі спорідненості регулярний фонетичний розвиток цих слів у балтійських і германських мовах дав однаковий результат.

⁶ Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg—Göttingen, 1962. Bd. 1. S. 248; Sabaliauskas A. Baltų kalbų naminių gyvulių pavadinimai // Baltų ir slavų kalbų ryšiai: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1968. T. 10. P. 158.

⁷ Щодо давньоісландських слів і значень див. Jóhannesson A. Isländisches etymologisches Wörterbuch. Bern, 1956. S.809.

⁸ Kurylowicz J. O jedności językowej bałto-słowiańskiej // BPTJ. 1957. T. 16. S. 81—94; Курилович Й. О балто-славянском языковом единстве // Вопросы славянского языкознания. 1958. Т. 3. С. 23—24.

127

15. Діал. svýnas

У північних діалектах доунінінкай (Trš, Akm, Lž, Trk, Mžk) і нагірних жмудських діалектах (Škn) для позначення свинячого лігва вживається дивне слово svýnas LKŽ XIV 363. Знаходимо його в рукописному словнику А. Юшки. Оскільки це вузький діалектизм, дослідники не звертали на нього уваги, тож зрозуміло, що його походження також невідоме.

Історико-порівняльно окреслити це слово дає змогу та обставина, що лит. діал. svýnas точно збігається з назвою свині в германських мовах: гот. swein, давн.-ісл. svín, давн.-англ. swīn (англ. swine), дав.-фризьк., дав.-сакс. swīn (нідерл. zwijn), дав.-верх.-нім. swīn (нім. Schwein) < германське *swīnam. І балтійське, і германське слово має довгий голосний кореня — балтійське, крім того, акутовий — та основу на o. Різняться вони родом — балтійське чоловічого роду, германське середнього — і дещо значенням («свиняче лігво»: «свиня»). Чи не зберегла лише литовська мова у слові svýnas давню, щоправда, діалектну назву свині, і.-є. *su-ino-? Зсув значення («свиня» > «свиняче лігво») був би цілком зрозумілим, якщо знати, що в литовській мові для цього утвердилася нова назва kiaulė, яка спочатку, очевидно, позначала безрогу, безрогу тварину взагалі, як це випливає з її етимологічних відповідників у південнослов’янських мовах і карпатських говорах української мови: словен. čūla «свиня, кнур», серб.-хорв. čūla «вівця з малими вухами; вівця без вух», болг. діал. čýla «вівця з малими вухами», чу́ло «тварина без вух», чула «та, у якої відрізані вуха», укр. діал. чýнú «той, що без вух або з малими вухами (про тварин); той, що без рогів або з малими рогами» (< прасл. *kiaul- < і.-є. *keul-). Зауважено, що в багатьох випадках значення давньої лексеми переймає новотвір — лексема того самого семантичного поля, а давня лексема, щоб зберегтися, змінює своє значення. Розглядуваний випадок якраз узгоджується з цією загальною тенденцією лексико-семантичних змін. Саме зсув значення і створив умови для збереження цього слова на невеликому клаптику литовського мовного ареалу.

Середній рід (neutrum), як відомо, зник у східнобалтійських мовах, де його здебільшого заступив чоловічий рід (masculinum), пор. напр., прус. assaran, давньослов. jezero neutr.: лит. ežeras, діал. ažeras, латв. ezers, ezars masc.; фін. heinä «сіно, трава» < балт. *šeina neutr., слов. *sěno: лит. šienas, латв. siens masc. Тому й замість колишнього балт. *svīna(n) «свиня» neutr. (= прагерм. *swīnam) тепер закономірно маємо svýnas masc. Отже, особливості розвитку лексичного й граматичного значення розглядуваного слова разом із точним збігом форми балтійського та германського слів дають підстави вважати переконливою гіпотезу, що лит. діал. svýnas «свиняче лігво» є точним етимологічним відповідником прагерм. *swīnam «свиня», а водночас і давньою діалектною назвою свині в індоєвропейській мові, властивою германським і слов’янським мовам; крім наведених германських слів, пор. давньослов. svinija, серб.-хорв. svinja (plur. svinje), чеськ. svině, польськ. świnia, рос. свинья та ін., що, ймовірно, є переробками давнього іменника жіночого роду *svīni «свиня»⁹. Ексклюзивний характер цієї ізолекси балтійських, германських і слов’янських мов особливо виразний, якщо зважити, що назва свині в згаданих мовах виникла шляхом субстантивації прикметника *su-ino- (лат. suīnus «свинячий, свинський», давньослов. svinъ «те саме», латв. svīns «брудний, забруднений»),

⁹ Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М., 1987. Т. 3. С. 579.

128

із формантом *-ino-, утворене від праіндоєвропейської назви свині *sū-/*su- (авест. huš, гр. šs, лат. sūs, давньоіндійськ. sūi, тохар. B suwo < *sū-o)¹⁰. Праіндоєвропейське *sū- зберегла також латиська мова, лише додавши до нього суфікс *-ēno- і дещо змінивши через це значення: лат. діал. suvēns «порося», яке в більшості говірок фонетично (uv > iv¹¹) перетворилося на sivēns, походить із прабалтійського *sū-ēno-, інакше кажучи, містить праіндоєвропейське *sū- «свиня» та суфікс -ēno-, як-от telēns, vēršēns (поряд із telš «теля», vēršis «телець»).

Виявивши в литовській мові давню діалектну назву свині праіндоєвропейського походження, можна сміливіше трактувати як давні спадкові форми й відповідні дані прусської мови, які, правду кажучи, доволі неясні. Прус. swintian «свиня», яку хочуть вважати запозиченою з кашубської svinća¹², а останнім часом також із германських мов¹³, радше містить *svīn(a)- (= лит. svỹnas) і певний формант -tian, доданий пізніше, очевидно, за зразком parstian «порося» та werstian «теля»¹⁴. Якби -ew- замість очікуваного -uw- потрапило до написання з німецького sewstal¹⁵, прус. seweynis «свинарник» могло б приховувати праіндоєвропейське *sū- «свиня»¹⁶ і мати суфікс -eynis¹⁷, що позначає місце (пор., наприклад, лит. buveinė «місце перебування, проживання; місце садиби») і приєднаний до *sū- «свиня» так само, як, наприклад, під час утворення назв місцевостей Clynteyne, Zan-seynen (: clynth «корова», sansy «гуска»)¹⁸.

Якщо таке тлумачення прусських мовних даних правильне, у прусській мові збереглися б обидві праіндоєвропейські назви свині — *sū- і *sūna-. Латиська мова зберегла б *sū- «свиня» та утворений від нього прикметник svīns «брудний, забруднений» (< *su-ino-), тоді як жива литовська мова — лише svỹnas «свиняче лігво» (< *«свиня»).

LINGUISTIC NOTES

Summary

Лит. діал. arūnas «трут» — очевидно, запозичення з білоруської мови. Литовські гідроніми Brūvaras, Bravār-uppis and Brūainis вважають продовженнями праіндоєвропейського *bhreu̯-r / *bhreu̯-n- «джерело». Лит. діал. gulbė «приклад рушниці» з похідним i-gulbinti «забезпечити держаком» є

¹⁰ Pokorny J. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern und München, 1959. S. 1038; Fraenkel E. Op. cit. S. 255.

¹¹ Endzelīns J. Latviešu valodas gramatika. Rīga, 1951. 50. lpp.

¹² Levin J. F. The Slavic Element in the Old Prussian Elbing Vocabulary. Berkeley—Los Angeles—London, 1974. P. 105 (su literatūra).

¹³ Смоциньський В. Ельбінгський словник: емендації, читання та етимології // Балто-слов’янські дослідження 1987. М., 1989. С. 39. Прим. 28.

¹⁴ Plg. Endzelīns J. Senprūšu valoda. Rīga, 1943. 260. lpp. — Todėl pr. swintian taisyti į *swinitan ir kildinti iš vid. vok. žem. swīn „kiaulė“ visai nereikia. W. R. Schmalstiegas (Studies in Old Prussian. University Park and London, 1976. P. 25) mano, kad vokietis raštininkas šiuose žodžiuose, gerai jų nesuprasdamas, raidėmis s bus parašęs fonemą š, kas taip pat nereikalinga.

¹⁵ Endzelīns J. Op. cit. 246. lpp.

¹⁶ W. Smoczyński вважає прус. sew- запозиченим із німецьких говірок (див. Смочиньский В. Указ. соч. С. 38–40).

¹⁷ Endzelīns J. Op. cit. 46. lpp.

¹⁸ Тому навряд чи потрібно виправляти -eynis на *eynis (пор. лит. kinis «лежбище тварини (зазвичай свині), лігво»), як це робить W. Smoczyński, наслідуючи A. Bezzenberger (див. Смочиньский В. Указ. соч. С. 38–40).

9. Lietuvių kalbotyros klausimai, XXXI

129

запозичене з Germ. Kolbe «приклад». *Istymas «(медичне) лікування» і *istinti «вилікувати» з’явилися у «Словнику литовської мови» (IV 153) через неправильне розуміння paistymas «(медичне) лікування» та paistinti «вилікувати». Те, що лит. kėvė «шкапа, жалюгідна шкапа», kėvinas, kėminas «те саме» радше споріднені з kėvalas, kėvelas «шкаралупа», kėvatas, kėvetas «шкаралупа; кора, лушпиння», ніж запозичені з лівської kēv «кобила», підтверджується семантичною паралеллю з олц. skjàta «суха шкіра, шкура; бідолаха; худий, виснажений, про вівцю чи коня». Нині майже неможливо визначити, чи латв. kufts «деревина» та давньоверхньонім. horst, hurst «кущ» є давніми спорідненими словами, чи перше запозичене з останнього. Литовське діал. svýnas «свинарник, свиняча яма», найімовірніше, продовжує індоєвропейське діалектне (германське та слов’янське) найменування свині.