LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997)

Saulius AMBRAZAS

ОСОБЛИВОСТІ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ НАЗВ ВЛАСНИКІВ ОЗНАК

З РОЗВИТКОМ СЛОВОТВОРУ З АФІКСОМ *-įo-

§1. Окрім раніше розглянутих похідних із *-ko- (авт. 1996), назви носіїв ознак у литовській мові (nomina attributiva, далі — NAtt) утворюються також за допомогою суфіксів і словотвірних закінчень, що походять від прикметникових афіксів *-įo-, *-no-, *-en-, *-lo-, *-to-, *-uo-, *-isko-, *-mo-.

У цій статті розглянемо похідні з афіксом *-įo-.

Похідні зі словотвірним закінченням -is/-ys(-ė)

§2. У литовській мові є чимало назв носіїв ознак із цим словотвірним закінченням (Urbutis 1961: 45–47; DaiktvDr 364–365).

Похідні цього типу трапляються вже в писемних пам’ятках XVI–XVII ст. Особливо поширена NAtt gyvis. Інші засвідчені в окремих текстах. Похідні galvis «великоголовий» SD¹ 35, juodis Lex 69a, kl išis SD³ 124, kupris SD³ 66, kuprys «горбатий» Lex 50a, 69, nebylys Ch¹ 8X, plokštis «плоский» SD³ 299, retis «занедбане поле» Lex 24a, rėtis SD³ 85, 124, senis SD¹ 174, 176; SD³ 422, sūris BB Job 10,10, žiemys «північний вітер» Lex 65, žilis «сивий чоловік» BP I 120₃ уживаються й тепер.

Для писемних пам’яток Малої Литви були характерні також NAtt kuršys «житель Куршської коси або Малої Литви» Lex 21a; KB II 66; Sch 192 (пор. kuršis «латиш» K II 25; J. M.Valanč; PPr 406, kuršė «вузол, зав’язаний куршським способом» Žvr; VI – LKŽ VI 972–973), mėlynai «капуста синьо-червоного кольору» Lex 18a; C II 232; R II 228; MŽ II 101; K II 135; «синя або червона ріпа» Lex 71a (пор. mėlynīs/mėlynis «синій колір» K II 50, 196; LC 1884,4; Šts; «одяг синього кольору» Krsn; Kp; «капуста синього або червоного кольору» R; MŽ; [K]; «рослина з родини вересових» Q 95 – LKŽ VII 1032).

§3. Назви носіїв ознак із -is/-ys(-ė) мають відповідники в латиській, прусській, слов’янських і германських мовах, пор. лит. bėris і лат. bēris «вороний кінь» (BKGF 66), прус. malkis «корюшка» (Stint) E 597 (пор. лат. smalks «дрібний», див. PKEŽ III 105), серб.-хорв. mlât (<*moldъ), польськ. nów, nowiu «молодий місяць» (Martynov 1973: 22), гот. hairdeis «пастух» (пор. лит. kerdžius LEW 242), asneis «поденний робітник» (Kub rjakova 1963: 78; Polomé 1974: 109).

122

Šio tipo vediniai atsirado daiktavardėjant būdvardžiams su *-jo- (aut. 1991: 16–17).

Похідні слова з формотворчим закінченням -ius(-ė)

§4. У сучасній литовській мові похідні слова із формотворчим закінченням -ius(-ė), які є продуктивними, найчастіше позначають професію; похідних цього типу зі значенням категоріального носія ознаки менше (Urbutis 1961: 55–56; DaiktvDr 365–366, 410).

Із 6 назв носіїв ознаки із -ius, зафіксованих у словнику XVII ст. Lexicon Lithuanicum з Малої Литви, 5 також позначають професію (balnius «той, хто виготовляє сідла» 73, kailius «кушнір» 56a, 104a, katilius «майстер із виготовлення казанів», kubilius «майстер або продавець діжок» 56a, 19, 34, puodžius 88), і лише похідне слово durmius 64, 87a зберегло чисте значення носія ознаки.

§5. У словнику К. Сирвіда є лише 4 похідні слова із закінченням -ius, що позначають професію: окрім згаданого вище NAtt puodžius SD¹ 33, 214; SD³ 67 (це похідне слово поширене в багатьох старих писемних пам’ятках), katilius SD¹ 125 (також R; MŽ II 296; K; J; BŽ 213, див. також Salys 1985: 204), kubilius SD³ 301 (також DP 107₂; N; K; J), тут знаходимо ще похідне слово bičius «бджоляр» SD³ 7 (також R; N; K).

Тим часом у цьому словнику значно більше похідних слів цього типу, що мають категоріальне значення носія ознаки: barzdžius «бородань» SD³ 22 (також Alk – LKŽ I² 676), grynius (grimius?) «бідняк, голяк» SD³ 91 (пор. grýnius A 1885,274; J; Š, grinius Rod; Lš – LKŽ II 612), kerščius «месник» SD³ 181 (також [K]; J), niekius «нероба, надокучлива людина» SD³ 61, 198, 301 (також C II 1034; Krz 154; [K]; Tat; Skr – LKŽ VII 783), piniġius «той, хто має гроші» SD³ 292 (також J; VŽ 1905,256; «марнотратна людина» Upt – LKŽ IX 1043), sekmius «той, хто говорить дурниці» SD³ 5 (також Sut; N; «той, хто розповідає казки» N; [K]), smalščius «ласун» SD³ 148 (також SP I 212; MP 325; NdŽ), utėlius «той, хто весь у вошах» SD¹ 191; SD³ 490 (поширене в діалектах, переважно в східноавкштайтському говорі – LKŽK), а також відомі лише зі словника К. Сирвіда NAtt: burnius «той, хто має великий рот» SD¹ 34, kytrius «хитрун» SD¹ 13; SD³ 347.

У словнику К. Сирвіда, імовірно, зафіксовано давніший стан, ніж у Lexicon Lithuanicum і сучасній литовській мові. Адже формотворче закінчення -ius, найімовірніше, виникло з -is/-ys унаслідок змішування основ на (i)u та (i)o (пор. DaiktvDrR 35–36 і літературу там), а відсубстантивні похідні слова із закінченням -is/-ys(-ė) найчастіше мають категоріальне значення носія ознаки.

Похідні слова з формотворчим закінченням -ė

§6. У литовській мові є назви носіїв ознаки із закінченням -ė, що позначають конкретні предмети й не мають відповідних форм чоловічого роду із закінченнями -is/-ys та -ius (Urbutis 1961: 54–55; DaiktvDr 366–367).

123

Такі похідні знаходимо вже в писемних пам’ятках XVI–XVII ст., напр.: graikštė «прикраса» BB Pat 11,22 (пор. graikštis «те саме» Kel 1881,22; G 84 і graikštus, -i «гарний, ошатний» BB 1 Moz 3,6; Vln¹ 144; M.Valanč; Nz; Klp – LKŽ III 502), klišės «ножиці» SD³ 227 (ще D.Pošk; N; [K], пор. klišė «кульгава, з кривою ногою» J), plikė DP 171₂₉; SD¹ 73; SD³ 160, tiesė «права рука» AK 13, 16; SP II 166; SD³ 343 (ще Sut; Kos 56; [K]; Drsk; Kt; Ar; Klt; Sdk; Mlk – LKŽ XVI 188).

Похідні цього типу виникли внаслідок конкретизації назв носіїв ознаки на -is/-ys(-ė), пор. klišė і klišis(-ė), plikė і plikis(-ė) тощо.

§7. Назви носіїв ознаки з *-ė- трапляються й в інших балтійських мовах, пор. лат. smaile «гострий кінець; вершина» (MLLVG I 163); V.Mažiulis (PKEŽ I 420–421) зараховує до цього словотвірного типу і прус. gudde (Pusch) E 586: *guda- «зігнутий».

Від прикметникового афікса *-jo- виникли також деякі похідні суфікси, за допомогою яких утворюються назви носіїв ознаки.

Похідні із суфіксами -ojas/-ojis/-ojys/-ojus, -oja, -ienojas/-ienojis/-ienojys/-ienojas

§8. Найпоширеніша похідна vasarojus, яка в жемайтських і деяких південних та східних аукштайтських говорах має давнішу форму vasarojas (місцями трапляється й варіант основи на ijo — vasarojis, див. LKA III Žemėl. Nr. 15), уже зафіксована у словнику K.Sirvydas (SD¹ 44; SD³ 85), а також у Lex 80a. Вона точно відповідає лат. vasarājs (ME IV 484–485).

На значній території аукштайтських говорів уживається також похідне sienojas (з варіантами sienojis, sienojus, див. LKA III Žemėl. Nr. 13), зафіксоване вже у словнику K.Sirvydas (SD¹ 181; SD³ 6, 445), у Новому Завіті S.B.Chilinskio (Mt 7,3; Luk 6,42), у «Сумі Євангелій» (174₈).

У Постилі M.Daukšos (9X) і в жєтельському говорі (Vidugiris 1969: 160) знаходимо похідне rytójas. Тепер звична форма з основою на u — rytójus — тут трапляється набагато рідше (DP 318₄₆).

§9. У говорах і деяких писемних пам’ятках знаходимо ще подібні за значенням форми: NAtt augójas «дика смородина» StngŽ 76, avižojis «стебло вівса» Rdš; Mrk; Lš; Kb; Lp (LKŽ I² 532), lapojai «листя овочів» Lšk (ŽD 85), raitójas «вершник» (поширене в народних піснях), rugojai «стебла жита» Kč; Nmn (LKŽ XI 893), sėmenojis «місяць травень» B 765; N; [K]; KŽ, šeimvónias Žem; Trš, šeimynójus «наймит» DünŽ (LKŽ XIV 612), šilójas K I 602; KzR; Grnk; Rs; Erž, šilójus «верес» Jrb (XIV 794, 795).

У деяких говорах (переважно південних) за допомогою суфікса -ojas (з відповідними варіантами основ на ijo і u) почали утворювати назви стебел рослин, пор. bulbójas «стебло лука», uogójas «стебло ягід» тощо (LKA III Žemėl. Nr. 14). Їм відповідають форми в латиській мові, напр.: brūklenāji «стебла брусниці», uog(u)āji «стебла ягід» (LVG 285; BKGF 69).

124

§10. Унаслідок змішування суфіксів -ienis (із цим суфіксом у говірках також зрідка утворюють назви стебел) і -ojas виник складний суфікс -ienojas (також із варіантами основ ijo та u), властивий переважно східним говіркам (LKA III Žemel. Nr. 14, p. 29). Похідне pupienojai (записане як pūpinajey^SD³ 19, pūpinoiey^SD⁵ 16) зафіксоване вже у словнику К. Сирвіда.

У Малій Литві та деяких інших говірках частина похідних із суфіксом -ienojas має зовсім інше значення, наприклад: avižienojai «вівсяна солома» Lex 46; B 679; R; K; Lp (LKŽ I² 531, пор. avižojyš), rugienojai «житня солома» Lex 71a; Q 305, 418; B 815; R II 294; Krz 124; N; J; «жнив’я» K; Glv (XI 987, пор. rūgojai), але пор. pupienojai «стебла квасолі» B 279; N; K. Оскільки суфікс -ienojas пов’язаний також із суфіксом -iena, за допомогою якого в литовській мові часто утворюють похідні на позначення місць вирощування культурних рослин (авт. 1995: 186).

Можливо, колись поряд із суфіксом -ojas існували також назви носіїв ознаки жіночого роду із -oja; пор. ім’я богині Šenoja «богиня підмурків дому», а також гідроніми Kamoja Ad, Lankoja Ob, Lapoja Žls (Vanagas 1970:185), а також -toja: -tojas, -ėja: -ėjas (авт. 1993: 38–39).

§11. У латиських говірках збереглися також прикметники із -ājis, наприклад: miglājs rīts «туманний ранок», mālajs kalniņš «глиняний пагорб» (LVG 284–285; BGKF 69). У литовській мові всі вони давно субстантивувалися.

Похідні із суфіксами -ijas/-ijis/-ijus, -ija/-ijė

§12. Уже в текстах XVI–XVII ст. поширене похідне galvijas. Для давніх писемних пам’яток характерні також у NAtt prekijas «купець», žūkijas (про останнє див. DaiktvDrR 153), пор. також medijas BB 1 Moz 10, 9; 25, 27; Ps 91, 3; B, medijis C I 998, medija «мисливець» Lex 51a; Q 622; J, medijė «браконьєр» Lex 106; C II 984; «злодій дерев» N; [K], beprotiža «дурень» J, а також діалектні treinijas, treinijā (зафіксовано вже в Lex 57, 69; C I 1151), treinjis, trainijas, trainijā, trainijus «частина воза, візник» (LKA I 191; LKŽ XVI 529, 735–736).

§13. У латиських говірках збереглися прикметники із -jis, наприклад: sālijs «солоний», mā-lijs «глинистий», vidijs «середній» (LVG 276–277; BGKF 68). У литовській мові вони майже зникли; пор. хіба що характерний для давніх писемних пам’яток прикметник vienatijas/vienatijis «єдиний» (якщо це не займенникова форма прикметника, пор. Parenti 1996: 69), а також laukijas(-a) «польовий» End (LKŽ VII 180).

Похідні із суфіксом -ėjas/-ėjis

§14. Спочатку за допомогою цього суфікса також утворювали похідні від назв істот. Так, від medė «ліс, пуща» утворено в NAtt medėjas/medėjas MŽ; [K]; Sch 88; BsMt II 37; A 1884, 19; S I 345–346; S.Dauk; V.Kudir; J.Bil; Plv; Snt (ŽD 84; LKŽ VII 983–984), medėjis «мисливець» N; Jn, від prekė — у NAtt prekėjas/prekėjas BB 3 Moz 25,50; GN Mt 13,45; Apr 18,11; [K]; S.Dauk; M.Va-

125

lanč; A 1884,409; V.Kudir; J.Bil; End, preketøyis „pirklys“ S.Stan (ŽD 83; LKŽ X 598).

Можливо, сюди належать і похідні molėjas «той, хто молов» Ds; Rod (LKŽ VIII 335): molė «мелення», pjūvėjas «той, хто жне» BB Rut 2,3; 2,4; Mt 13,30; Q 495; MKr 74; N; (d)Vs (ŽD 83; LKŽ X 45): pjūvė «жнива», talkėjas «помічник» S.Dauk; NdŽ: talkà.

§15. У латиських діалектах зафіксовано відіменникові прикметники із суфіксом -ėjis, наприклад: galėjis «кінцевий»¹. Відіменникові похідні з *-ėjo- були також у слов’янських мовах, наприклад: південнослов. břžejb «швидка течія річки»: břzb «швидкий» (Slawski 1974: 87). W. P. Schmid (1960: 24–26) знаходить відповідники й у мессапській мові, пор. мессапське polaidehias та лит. palaidas, лат. palaidējis.

У прабалтійській мові суфікс *-ėjo- увійшов до парадигми назв діячів. Крім того, з історичного погляду відповідні назви носіїв ознаки, утворені від іменників, із формантом *-ĵo є також похідними суфікса *-taĵo- (< *-tā + *-ĵo-) (DaiktvDrR 112–117).

Кілька суфіксів назв носіїв ознаки виникли внаслідок приєднання афікса *-ĵo- до деяких прикметникових суфіксів, що походять від *-to-.

Похідні із суфіксом -ytis/-ytys(-ė)

§16. Насамперед слід згадати NAtt ausytė «зимова шапка з вухами» Vrd; Kal (LKŽ I² 504), avižytis «така тканина, виткана на 8 або 10 нитках основи» Grg (I² 532), blakytis «тканина з двонитковою основою» Skdv; Grg; Prk; I.Simon (I² 878), eglytis «тканина, виткана з ялиновими мотивами» Dr, Lkv; Lnk (II² 1052), lamstytis «тканина, виткана з ребристими смугами» Kos 151; J; Klp; KlvŽ; Kl; Brs; Vvr; Slnt (VII 114), šlakytės «картопля такого сорту» Rt, šlakytis(-ė) «рябий(-а) бик/корова» Kal; Kl (XIV 1001).

Більшість цих похідних можуть бути також словотвірно пов’язані з прикметниками на -ytas(-a) (тобто їх можна вважати похідними із закінченням -is(-ė)), пор. ausytas(-a) «з вухами (про шапку)» J; Kal (LKŽ I² 503), blakytas(-a) «з перешивками» BzF 100; Prk; Rdm (I² 878), eglytas(-a) «з ялинками, ялиновий» I.Simon; Vlkv; Mrj (II² 1052), lámstytas/lamstytas(-a) «ребристий» BzF 33; Ms; Slnt; Tv; Brs (VII 114), šlakytas(-a) «рябий» Šts; Plt (XIV 1000).

§17. У жемайтському діалекті вживаються похідні vókytis/vokytýs «німець», šiaulýtis «мешканець Шяуляя» (LKA III Žemel. Nr. 10, 110). Із Lexicon Lithuanicum (20) відоме похідне seseryčiai «діти братів» (пор. seseryčia, див. § 21). Подібне значення належності мають лат. latvītis «латиш», vāciītis «німець», tautītis «юнак із чужини» (LVG 387; DL 239–240). Можливо, воно наявне й у прусських особових іменах (наприклад, Moldite, Bludit, Waikitte, див. Trautmann 1925:

¹ LVG 280; Vulane 1986; Laumane 1989.

126

182) і в топонімах (напр., Lankiten, Pelitte, Pelkyten, див. Gerullis 1923: 257 і далі). Адже в текстах прусської мови не зафіксовано демінутивів із *-ītio-.

§18. А. Непокупнас (1985), спираючись на суфікс -owiten, -awiten, виявлений у прусських топонімах, навіть висуває припущення, що складний суфікс *-oųī-tio- (< *-oųo- + *-ītio-), за допомогою якого в слов’янських мовах утворюються патроніми, був спільною інновацією слов’янських і західнобалтійських мов. Однак суфікс -owiten, -awiten у прусських топонімах міг з’явитися внаслідок полонізації прусських форм (пор. польськ. -owicy²). Тим паче, що в балтійських мовах прикметники із суфіксом *-oųo- дуже рідкісні. Так, литовські прикметники lapāvas «кольору листя», lināvas «кольору квітки льону», імовірно, утворені за зразком слов’янізмів ružāvas, vyšniāvas (ŽD 397). У прусській мові суфікс *-oųo-/-ęųo- найчастіше входить до складу інших суфіксів, наприклад: acc. sing. drūktawingiskan «суворий, твердий» (gestrengen) III 119₁₁, nom. sing. ginnewings «дружній» (gewaltige) III 85₁–₂ тощо (SV 44). І ці похідні слова не мають давнього значення належності, походження, яке зберегли прикметники слов’янських мов із *-oųo- (пор. цсл. Petroв: Petrъ і санскр. Viṣṇa-vāḥ:Viṣṇuḥ, див. Meje 1951: 275).

§19. У слов’янських мовах похідні з *-ītio-įrgį найчастіше мають значення належності, походження, наприклад: півд. слов. Božitъ «син Бога», brātitъ «син брата» тощо (Sławski 1976: 55 і далі). Крім того, із цим суфіксом здавна часто утворювали особові імена, назви племен і місцевостей³. У балтійських (особливо литовській) мовах для цього частіше використовували інший варіант суфікса *-ītio- — *-eitio- (пор. §24).

§20. У латиській і слов’янських мовах, як і в литовській, є кілька похідних із *-ītio-, що зберегли чисте значення носія ознаки, наприклад: lēnītis «теплий південний вітер»: lēns «теплий», jaunīte «невістка; молода; молода мати; мачуха»: jauns «молодий» (DL 240); півд. слов. golîtъ «голий, бідний чоловік»: golъ «голий» (Sławski 1976: 57–58).

Можливо, похідні цього типу мають відповідники й у германських мовах, пор. давньоверхньонім. jungidi «дитинча звіра» (Mezger 1953).

Отже, назви носіїв ознаки із суфіксом *-ītio- (< *-īto- + *-io-) імовірно, є інновацією балтійських, слов’янських і германських мов. У цих групах мов почали також утворювати назви носіїв ознаки за допомогою афікса *-io- (див. §3). Спроба Ф. Мецгера (1953) пов’язати суфікс *-ītio- з індоєвропейським *-tio- є сумнівною.

Vėliau baltų kalbose ši priesaga buvo panaudota deminutyvams (aut. 1994: 146–147) ir rečiau kuopiniams pavadinimams (aut., 1995, 187–188) daryti.

² Пор. Gerullis 1925: 212–13; Górnowicz 1974.

³ Vondrák 1924: 598–599; Rospond 1937; Taszycki 1946: 27 і далі; Čuľin 1964: 9–92; Lindert 1967: 40–45; Vaillant 1974: 333 і далі.

127

Похідні слова із суфіксом -yčia

§21. Кілька похідних із цим суфіксом знаходимо в давніх писемних пам’ятках, наприклад: brolyčia «дочка брата» Lex 20; C I 402; Q 103 (також B; N; K; «двоюрідна сестра» JR 69), karvelyčia «самка голуба» SD¹ 37; SD³ 72; SP I 369 (також N; [K]), meškerýčia/meškerỹčia «вудлище» C I 98 (також MŽ II 28; [K]; Sl; Ps; Srv; Paj – LKŽ VIII 89), seseryčia «дочка сестри» Lex 78; C II 527; Q 474 (також MŽ; K; L; Rtr; «двоюрідна сестра» N; пор. сербське sèstrič, див. Mezger 1953: 118).

Похідні цього типу трапляються і в діалектах, наприклад: darklyčia «людина, дивно вбрана» J I 296, kaulyčia «дуже худа людина» J; Ms; «хвороба кінських ніг» Grz; Kp; Lk; Ms (LKŽ V 432), kempýčia «висохла людина» J II 75, kerýčios «чари» R II 370; N; K; J; Žm (LKŽ V 609), lovýčia «ясла» Lp; Mrk; «жорна» Ut; Vdn; Kb (VII 667), mazgýčia «дощечка, яку використовують під час плетіння сітки» N; [K]; J, žalktýčia «дочка вужа» G 122; A.Baran; Ds (LKŽK).

§22. На значній частині ареалу аукштайтського діалекту за допомогою суфікса -yčia утворюються прізвища незаміжніх жінок, наприклад: Baltrušaityčia, Jankýčia, Pakálkyčia (LKA III Žemėl. Nr. 112, p. 121–122). Такі прізвища зафіксовані вже в джерелах XVII ст. (Macijauskienė 1991: 263 tt). Суфікс -yčia мають також гідроніми у двох не суміжних ареалах: на крайньому півдні Литви та в Жемайтії, наприклад: Ylyčia Smn, Šarkýčia Lbv, Kalnyčia Krž (Vanagas 1970: 141–142, 402).

У деяких латиських діалектах за допомогою відповідного суфікса -iša утворюються прізвища заміжніх жінок (наприклад, Bergmaniša «дружина Бергмана»); трапляються також окремі загальні назви жінок, наприклад: delveriša «галаслива жінка», vēveriša «дружина ткача» (LVG 377; DL 316–317).

§23. J.Otrębskis (GJL II 258) висловлює припущення, що суфікс -yčia виник із -ytė унаслідок змішування основ ją та (j)ē і впливу слов’янського -ica. Однак наведені дані дають підстави вважати, що суфікс -yčia може бути давнім. Оскільки колись у балтійських мовах за допомогою словотвірного форманта *-ā- (згодом витісненого формантом *-(i)ė-) утворювалися nomina feminina (авт. 1993: 38–39), цілком можливо, що суфікс -yčia навіть давніший за -ytė (тобто *-itjā-: *-itjo- як *-tājā-: *-tājo-).

Варто зазначити, що суфікси -aitė, -utė, -ūtė у діалектах також мають варіанти з основою ją — -aičia, -učia, -ūčia, за допомогою яких утворюються прізвища незаміжніх дівчат; вони вже засвідчені в джерелах XVII ст. (Maciejauskienė 1991: 262 tt.); пор. також суфікс -ėčia (див. §39).

З іншого боку, змішування основ ją та (j)ē, слов’янський суфікс -ica і слов’янізм -inyčia (пор. авт. 1995: 192 і гібрид broličkas «син брата» N) могли мати консервувальний вплив; можливо, саме тому суфікс -yčia зберігся і набув більшого поширення у східній Литві.

128

Похідні з суфіксом -ietis/-ietys(-ė)

§24. Похідні з цим суфіксом зазвичай мають значення належності або походження. Особливо давнім є похідне vókietis/vokietỹs(-ė), поширене на всій території аукштайтського діалекту (LKA III Žemėl. Nr. 10), зафіксоване в писемних пам’ятках XVI–XVII ст. (DP 457₄₂; SD¹ 94; Lex 23a; C I 460) і точне відповідник латиського vācietis (ME IV 492).

У значній частині аукштайтського діалекту суфіксом -ietis(-ė) нині широко утворюють назви осіб за місцем проживання або походження, наприклад: jonišiškietis, panevėžietis, vilnietis тощо (Lenkevičiūtė-Norkaitienė 1983; LKA III Žemėl. Nr. 110, p. 115). Похідні цього типу також можуть бути досить давніми, пор. galilietis «житель Галілеї» Bt Jn 7,52; ApD 1,11, латиське raũnėnietis «житель Рауни» (LVG 388; BKGF 98).

§25. У старих писемних пам’ятках знаходимо похідні prašalietis «немісцевий, людина з іншої країни» DP 8X (також M.Valanč.; A 1884,380; «стороння людина» Žml; «перехожий» NdŽ – LKŽ X 561), pra šalnietis «людина з іншої країни» SE 215₉; KN 117; Ch 2 Moz 12,43; Rut 2,10; Bt Luk 17,18; пор. також pašalietis «чужий, сторонній чоловік» Žem; Jnšk; «прибулець, немісцева людина» Skr (LKŽ IX 553).

У діалектах (переважно східноаукштайтських) уживаються також NAtt apylinkietis Trgn, aplinkietis «житель околиці» Grž; Trgn; Svn (LKŽ I² 245), giminietis «родич» Bt Mr 6,4; Ds (III 310, пор. латиське savietis «те саме» LVG 388), kaimietis J, laukietis Brž, laukinietis «землероб, фермер» Žg; Skn (LKŽ VII 180, 181), seserietė «племінниця» Mrk; Prn (ŽD 360), sodietis «селянин» Brž (LKŽ XIII 274), šeimynietis «домочадець» Str; Lkm; Ad; Tvr; Prng; «наймит» A.Baran; Ds; Ml; Krns; Ad (XIV 609).

Похідні з суфіксом -eitis(-ė)

§26. Уже в Євангеліях Б.Вілентаса (109) зафіксовано NAtt pra šalietis «чужинець» (також S.Dauk; значення «прибулець, немісцева людина» поширене в північно-жемайтському діалекті, див. LKŽ X 561, пор. prašalietis, див. §25).

У жемайтському діалекті знаходимо й більше похідних із цим варіантом суфікса -ietis(-ė), у якому зберігся давній дифтонг ei, наприклад: pašalėitis «непроханий гість» Sd (LKŽ IX 552, пор. pašalietis), treinėtis «трикутник» S.Dauk; Slnt, treinėitė «частина воза, трейн» Gršl (XVI 735), пор. також tarneitė (авт. 1994: 148), а також прізвища Gineitis, Kiauleitis, топонім Vyžeičiai «село Рокишського повіту» (ŽD 361), прусські Muntileitis, Swanieyten (Būga 1958: 427).

Похідні слова із суфіксом -aitis(-ė)

§27. У литовській мові збереглося дуже мало назв носіїв ознак із цим суфіксом. Особливо давнє похідне слово žemaitis/žemaičiai (про його історію див. Zinkevi-

129

čius 1993), randamas jau XIII a. pradžios rusų istoriniuose šaltiniuose (Salys 1930: 6–9), paplitęs XVI–XVII a. lietuviškuose raštuose.

§28. У старих писемних пам’ятках засвідчено NAtt pra šalaitis/prašalaitis «прибулець, чужинець» BB 2 Moz 12,19; 12,48; 20,10; Joz 8,23; BP II 383; Lex 37a; C I 98, 996 (вживається також у діалектах), tėvykštaitis «спадкоємець» DP 575₂₆, 611₁₇, 620₂₈; SD³ 57 (також Sut; N; Gmž), velykaitis/velykaitis «великоднє писанкове яйце» Lex 66a; C II 186 (поширене в діалектах), а також споріднене з ними našlaitis/našlaitis DP 307₃₅, 335₃₃, 336₅,₈; SD¹ 165; SD³ 402; Ch¹ Jn 14,18.

У діалектах (переважно жемайтських) знаходимо також похідні слова brólaitis/broláitis «син брата» Rs; «молодший дружок» Šl; Klk; Sk; Sml; Lnkv, brólaitė/broláitė «дружина брата» Lz; «дочка брата» Rs; «подружка нареченої» Grk (LKŽ I² 1068), gimináitis/gimináitis(-ė) S.Stan; J I 432; Kv; Ldvn; Rtn; Ds (ŽD 359; LKŽ III 309), girináitis/girináitis «мешканець лісу; невихована людина» J; Kv; Rs; L1 (LKŽ III 341), kálvaitis(-ė) «син або дочка коваля» J(Kv), kalvaitis «мешканець пагорба» J, karaláitis/karaláitis(-ė) «син або дочка короля» N; J; D 101; Dkš; Smn (LKŽ V 258), ketvirtokáitis «той, хто має четверту частину волока» Grv (V 670), laukináitis/laukinaitis «мешканець полів» J; Kv; Vdk; Erž; Krtv; Gr; «жемайт» Šmk (VII 180–181), miškináitis «мешканець лісу або узлісся» Škn; Pp; Krtv (VIII 289), namūnaitė «дочка господаря» J; (d)Grk (VIII 537), pašaláitis(-ė) «стороння, чужа людина» Rs; Pdn; Užv; Krš (IX 551), priešaláitis «людина, що живе у світі села, кутник» J; Jrb; Vl; «людина, яка втручається у чужі справи» Grš (X 688), saváitis «родич» Prng; Dv (XII 233), seseráitis «син сестри» Krkl, seseráitė «дочка сестри» Krkl; Ms (XII 437), sūnáitis «онук» Ašb; I.Simon; Grv; Lz (XIV 150), tėvynáitis/tėvynaitis/tėvynáitis (поширене в північному жемайтському діалекті), tėvūnáitis/tėvūnaitis/tėvūnáitis «син господаря, спадкоємець майна» (поширене в південному жемайтському діалекті).

§29. Як показують ці приклади, більшість назв носіїв ознак із суфіксом -aitis(-ė) має значення належності за походженням. Імовірно, від них утворилися патроніми із -aitis(-ė) (пор. Skardžius 1954: 29 та наст.), що колись були поширені на значній території західної Литви приблизно до річки Невежис (Zinkevičius 1977; Maciejauskienė 1977: 160–161). Згодом ці останні перетворилися на прізвища.

Нині в північно-західному ареалі жемайтських діалектів і західному ареалі південних аукштайтських діалектів із суфіксом -aitis утворюють неофіційні прізвища неодружених чоловіків, наприклад: Galdikáitis, Kerváitis, Šimkáitis тощо (LKA III Žemėl. Nr. 111, p. 119). На ще більшій території жемайтського діалекту із суфіксом -aitė утворюють прізвища незаміжніх жінок, наприклад: Liutkáitė, Budráitė, Kėvišáitė тощо (LKA III Žemėl. Nr. 112, p. 120).

Назви носіїв ознак стали основою для виникнення також нині дуже поширених у литовській мові демінутивів із -aitis(-ė) (авт. 1994: 147–148).

§30. Деякі назви носіїв ознак із -aitis трапляються і в латиській мові, наприклад: tautaitis «співвітчизник», čakāraitis «нечупара, розтріпа», puškaitis «коз-

130

kų varpelis“ (Laumane 1991). Žymiai dažniau su šia priesaga latvių kalboje daromi kuopinės prigimties vietų pavadinimai (Laumane 1990).

Суфікси *-īṭio, *-eitio, *-oitio, імовірно, є аблаути́чними варіантами того самого суфікса, пор. лит. vōkītis і vōkietis, латв. vāčītis і латв. vāčietis, лит. gimináitis і giminietis, pašaláitis і pašalietis, лит. saváitis і латв. savietis «родич». Імовірно, здавна відрізнялося лише їхнє поширення: варіанти *-īṭio-, *-oitio- були характерніші для західної, а *-eitio- — для східної частини балтійського мовного ареалу.

Похідні з суфіксом -(i)otis(-ė)

§31. Цей суфікс виник унаслідок приєднання афікса *-jo- до прикметникового суфікса *-āto-.

Більшість похідних із -(i)otis(-ė) іще зберігають зв’язок із прикметниками на -otas(-a), наприклад: ąsōtis PPr 250; LTR(Šll); Slv (ŽD 351; LKŽ I² 329, пор. ąsōtas, -a), barzdōtis «той, хто має бороду» Blv; Ds, barzdōtė «картоплина з довгим корінням» Rk (LKŽ I² 675, пор. barzdōtas, -a), bēr(i)ōtė «руда кобилка» Trgn (I² 766, 771), gyslōtis «подорожник» Ob; Mrs; Alk; Grž; Als; Sl; Nm; Alv; Vrb; Sn (III 356, пор. gyslōtas, -a), šakōtis «розгалужене дерево чи палиця» Kp; Vvr; «така випічка» Užp; «такий різновид грубого сукна» Ggr (XIV 425, пор. šakōtas, -a).

Назви носіїв ознак цього типу стали підґрунтям для виникнення деяких гідронімів із -otis(-ė), наприклад: Ilgotis Šll, Margōtė Srj (Vanagas 1970: 190), пор. також прус. nagotis «залізний горщик» (Erintop) E 349 (PKEŽ III 168). Від них утворилися й демінутиви із -iotė (авт. 1994: 148).

Похідні із суфіксами -očius(-ė), -očia, -očias

§32. У текстах XVI–XVII ст. знаходимо у NAtt pilvočius BB Job 15,12; SD³ 24, 92.

Tarmėse vedinių su -očius(-ė) yra žymiai daugiau, pvz.: apgaudlōčius „apgavikas“ Grg (I² 192), bāmbōčius „bambotas arklys“ Grg (plg. bāmbotas „su didele bamba“, žr. LKŽ I² 635), barzdōčius „kas su barzda“ BsP III 242; Švnč; Sb; Kp; Tvr; „tokia žolė, ožkabarzdis“ Dkšt; Rš; Vrnvv; Rod (ŽD 352; LKŽ I² 675, plg. barzdōtis, žr. §31), durmavōčius „neprotingas, neatsargus žmogus“ Tvr (Otrebski 1934: 124), galvōčius „kas geros galvos, išmintingas“ M.Valanč; A.Baran; BM 178; J; JY 576; Sdk; Sb; Tvr (ŽD 352; LKŽ III 859, plg. galvōtas, -a), garbanōčius(-ė) „kas garbanotais plaukais“ S.Dauk; Slnt; Vkš (LKŽ III 113, plg. garbanōtas, -a), gyslōčius „trauklapis“ Tvr; Bd (III 355–356, plg. gyslōtis, žr. §31), gunklōčius „kas daug gumbų turi“ Tv (III 734, plg. gunklotas/gunk-lōtas, -a), gudrōčius „gudruolis“ BM 178; Srv; Vvr; Gž (III 698), karpōčius „kas su karpomis“ N; [K]; Bn (V 309, plg. kārpotas, -a), kepenōčius(-ė) „kas serga kepenų liga“ N; [K]; J, kuprōčius „kuprys“ N; K; BsP III 218; Vkš; Rtn; Tvr (ŽD 353; LKŽ III 933, plg. kuprōtas, -a), ligōčius(-ė) „pasiligojęs žmogus“

131

J; Pvn; Als (ŽD 353; LKŽ VII 478; DünŽ 176; пор. ligótas,-a), patrankóčius «галасій» Klvr; Mrj; Rdm; Pns (IX 629), putóčius «той, що піниться» Rod; «той, хто багато базікає, бризкаючи слиною» Bd; Tvr; Rod; Sn; «розлючена людина» Ad (ŽD 353; LKŽ X 1135, пор. putótas,-a), seilóčius «слинявий» Tvr; Vrn (ŽD 353; Grinaveckis 1991: 175), ūsųčius «той, хто має вуса» N; Ak; Dvd; Dkš; Tvr; «така водяна істота» Mrs (LKŽK).

§33. Оскільки в литовській мові є слов’янізми з -očius (наприклад: kapóčius «той, хто ховає померлих», kylóčius «той, хто має кіл», sylóčius «силач»), то J. Otrębski (1934: 123) в описі тверецького діалекту висунув гіпотезу, що сам суфікс -očius виник із слов’янського -ačʹ (як -orius — зі слов’янського -arь, див. DaiktvDrR 16 і літ.). Однак, зважаючи на те, що більшість утворень із суфіксом -očius мають відповідники серед прикметників із суфіксом -otas(-a), обґрунтованішою видається думка P. Skardžiusa (ŽD 353) і V. Urbutisa (DaitvDr 355), що суфікс -očius виник у литовській мові внаслідок приєднання словотвірного закінчення -ius до суфікса -otas, тобто утворення із суфіксом -ius з історичного погляду є утвореннями із закінченням -ius. Крім того, і J. Otrębski згодом дещо пом’якшив свою гіпотезу й у «Граматиці литовської мови» (JGL II 255–256) зазначає, що деякі утворення на -očius можна трактувати як похідні із закінченням -ius від прикметників із суфіксом -otas. З іншого боку, V. Grinaveckis (1991: 175–178) убачає опосередкований вплив згаданих слов’янізмів на литовські утворення з -očius, оскільки в суфіксі -očius жемайтські та південноавкштайтські діалекти мають африкату č, не властиву цим діалектам.

§34. Поряд з утвореннями gyslótis, gyslóčius є також утворення gyslóčia «подорожник» SD³ 4; R; N; BzF 113; P. З тим самим суфіксом -očia утворено також гідронім Ramočia Klm (Vanagas 1970: 185). Поряд з утворенням bámbočius (див. §32) є також утворення bambočias «дитина з великим животом» Užv (LKŽ I² 635).

Утворення із суфіксом -uotis(-ė)

§35. У давніх писемних пам’ятках знаходимо NAtt raupsuotis MP 76, 310, 320; SE 6, raupuotis «той, хто хворіє на проказу» SE 10X (те саме у A. Baran; «той, хто вкритий коростою, хворів на коросту» Pc – LKŽ XI 313, пор. прикметники raupsúotas,-a, raupúotas,-a).

У діалектах таких утворень дещо більше, наприклад: akuótė «розкрита коробочка маку» Paj, akuótisSrv; Šol; Inšk; Ds, akuotuótis «той, хто має остюки» Ds (LKŽ I² 90, пор. akuótas,-a, akuotuótas,-a), kesuótė «місце, заросле осокою, луг» S.Dauk; Plt; Brs (V 646, пор. kęsúotas,-a), kailiniuótis «той, хто в кожусі» S.Dauk; Šts (V 53, пор. kailiniúotas,-a), kuoduótė «чубата курка» Brs; Ds (VI 906, kuodúotas,-a), lapuótė «облистяний віник» Grž (VII 158, пор. lapúotas,-a), piniguótis «той, хто має багато грошей» S I 191; Pkr; Šlc (IX 1043, пор. pinigúotas,-a), raguótis(-ė) «той, хто має роги» LTR (Užp); Kv; Btg; Bgs; Ut; Rz, raguótis «чорт» LTR(Sln); Ds; «стовп із гілками для підвішування горщиків» Šlc; «таке полотно завширшки десять п’ядей» Kp (XI 42, пор. ragúotas,-a), rainuótė «строкате полотно» J (пор. rainúotas,-a), rudúotė «руда курка» Grž (XI 881), šlakuótis(-ė) «той, хто вкритий веснянками»

132

Šts; Vrn; Prk; šlakuotė «курка в цяточках» Jn; Kv (XIV 1003–1004, пор. šlakuotas, -a), ūsuotis «той, хто має вуса» Ds; «той, хто має остюки» Dgl (LKŽK).

Більшість назв носіїв ознаки з -uotis(-ė) досі зберігають зв’язок із прикметниками із суфіксом -uotas(-a), тобто з історичного погляду їх іще можна вважати похідними із закінченням -is(-ė) (пор. ŽD 354; DaiktDr 351; GJL II 256).

Похідні з суфіксами -uočius(-ė), -uočia

§36. Згадані вище похідні raupsuotis, raupuotis (див. §35) у перекладі Біблії С. Б. Хилінського мають варіант raupuočius Ch¹ 8X; Ch 2 Kar 7(зміст), raupuočius «той, хто хворіє на віспу» Ch 3 Moz 14,2 (також L 391; «той, хто має обличчя, уражене віспою» Dglš – LKŽ XI 312).

У діалектах уживаються ще кілька NAtt цього типу, наприклад: akuočius «той, хто має остюки» Rdm (LKŽ I² 89, пор. akuotis, див. §35), gauruočius «той, хто має волосся» Ign (пор. gauruotas, -a, див. Grinaveckis 1991: 177), kailinuočius «той, хто носить хутряний одяг» Prk (V 53, пор. kailiniuotis, див. §35), kuoduočius «той, хто має чуб» Brs (VI 906, пор. kuoduotė, див. §35), pinigiuočius «той, хто має багато грошей» J; Pgg; Klvr; Gs; Lp (IX 1043, пор. pinigiuotis, див. §35), puikuočius «пустун, бешкетник» MŽ; K; Sch 75; KrvP(Pln) (LKŽ X 855), raguočius «рогата худоба» K I 504; Jnš; «чорт» LTR(Dkk); Psn; «пихата, гордовита людина» MŽ; KrvP(Krž), raguočė «трипігля, дягель» Srj (XI 40, пор. raguotis, -ė, див. §35), turtinguočius «той, хто багатий» Dkšt (Grinaveckis 1991: 177).

Як видно з наведених прикладів, більшість похідних із суфіксом -uočius(-ė) мають відповідники із суфіксом -uotis(-ė). Отже, суфікс -uočius(-ė), імовірно, є варіантом суфікса -uotis(-ė) з основою на įu. Щоправда, V. Grinaveckis (1991: 177) убачає тут і вплив слов’янського суфікса -ač.

§37. Похідні kuoduotė, kuoduočius мають варіант kuoduočia «чубата курка» KlvD 144 із суфіксом -uočia.

Похідні з суфіксами -ėtis(-ė), -ėčias, -ėčia

§38. У діалектах уживається лише кілька похідних із суфіксом -ėtis (<-ėtas + -is), наприклад: eglėtis «домоткане полотно, виткане з домашньої ялини» Trk (LKŽ II² 1051, пор. eglėtas, -a), lapėčiai «лисяча шкура, лисячий кожух» J (пор. lapėtas, -a), lašinėtis «пиріжок із салом» Žem, šukėtis(-ė) «той, хто вкритий осколками» J; Gs; Vl; Nmn; Pl; Vrn; Slnt; Ds; Kp; Trgn (LKŽ XV 329, пор. šukėtas, -a), varškėtis «вареник із сиром» Sk; Kl; Jnš; Škn; Sln; «сирний коржик» Vrn; «пиріжок із сиром» Škn (LKŽK, пор. varškėtas, -a).

Із цими похідними, мабуть, пов’язані й NAtt зі старих писемних пам’яток šešuolėtis Mž 473₁₄, 543₁₇; VlnE 158₁₀; MTP 22a₂ та його варіант šašuolėtis, уживаний у жемайтському діалекті зі значенням «тінь» (зафіксований уже в ŽCh 304; S. Dauk; M. Valanč; P – LKŽ XIV

133

540–541), утворене від слова šešuolis, характерного для писемних пам’яток XVI–XVII ст. Малої Литви (Fraenkel 1936: 181–182; ŽD 351).

§39. Суфікс -ėtis має такі парадигматичні варіанти:

-ėčias. družėčias «дружетий полотняний виріб» J I 355 (пор. družėtas, -a);

-ėčia: brolėčia «дочка брата» SD¹ 177; SD³ 22, 431; Švnč (LKŽ I² 1069), dukterėčia Sb; Kp; And (I² 812), laumėčia «дочка лауме» Kp (пор. laumėtas, -a «з лаумами» Varn – LKŽ VII 190, 191).

Висновки

1. Назви носіїв ознаки з афіксом *-jo- почали утворювати досить давно, можливо, ще тоді, коли балтійські, слов’янські та германські мови не відокремилися від північного діалекту праіндоєвропейської мови. Можливо, до того періоду слід віднести й складний суфікс *-īt-jo-, який у балтійських мовах має апофонічні варіанти *-eit-jo-, *-oit-jo-. За їхньою допомогою тут також утворюють назви носіїв ознаки. Щоправда, пізніше суфікси *-ītio- ir *-oitio- стали вживати й для творення демінутивів.

2. За допомогою складного суфікса *-ē-jo-, характерного для балтійських, слов’янських і, можливо, месапської мов, спочатку утворювали назви носіїв ознаки, а пізніше його (як і суфікс подібного походження *-tā-jo-) включили до словотвірної парадигми назв діячів. У литовській і латиській мовах є назви носіїв ознаки також із *-ā-jo-. Латиська мова зберегла давніший стан: тут іще в діалектах трапляються прикметники з *-ājo, *-ējo-, яких у литовській мові вже немає.

3. Назви носіїв ознаки з іншими суфіксами, що походять від афікса *-jo- (наприклад: -ijas, -otis, -očius, -uotis, -ėtis тощо), а також із словотвірним закінченням -ius(-ė) почали утворювати вже на ґрунті литовської мови.

СКОРОЧЕННЯ

BKGF – E n d z e l y n a s J. Звуки та форми балтійських мов, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1957.

DaiktvDr – U r b u t i s V. Словотвір іменників. – Граматика литовської мови 1, Vilnius: Mintis, 1967, 251–473.

DaitvDrR – A m b r a z a s S. Розвиток словотвору іменників. Дієслівні похідні литовської мови, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1993.

DL – R ū k e - D r a v i ņ a V. Зменшувальні форми в латиській мові, Lund: AB Ph. Lindsteds Univ.-Bockhandel, 1959.

GJL II – O t r ę b s k i J. Граматика литовської мови 2, Warszawa: Państwowe wydawnictwo naukowe, 1965.

KZ – Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов, заснований А. Куном, Berlin etc.

LEW – F r a e n k e l E. Литовський етимологічний словник, Heidelberg: Carl Winter. Universitätsverlag, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht, 1962.

LKA – Атлас литовської мови 1–3, Vilnius: Mokslas, 1977–1991.

LKK – Питання литовського мовознавства, Vilnius.

134

LKŽ – Словник литовської мови 1–16, Вільнюс, 1956–1995.

LVG – E n d z e l ī n s J. Latviešu valodas gramatika, Рига: Latvijas Valsts izdevniecība, 1951.

ME – M ū l e n b a c h s K., E n d z e l ī n s J. Latviešu valodas vārdnīca 1–4, Рига: Herausgegeben von lettischen Kulturfonds, 1923–1932.

MLLVG I – Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika 1, Рига: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība, 1959.

PKEŽ – M a ž i u l i s V. Словник етимології прусської мови 1–3, Вільнюс: Mokslas, 1988–1996.

SE – SUMMA Abá Trumpas įguldimas EWANIELIV [...] KIEDAYNYSE [...] 1653 (використано працю J a k u l i s A. „Лексика «Книги благочестя» 1/За ред. D.Jakulytė, Клайпеда: Sauliaus Jokužio leidykla-spaustuvė, 1995).

SV – E n d z e l ī n s J. Senprūšu valoda, Рига: Universitātes apgāds, 1943.

ŽD – S k a r d ž i u s P. Словотвір литовської мови, Вільнюс: Lietuvių kalbos institutas, 1943.

Інші скорочення джерел такі самі, як у великому «Словнику литовської мови».

LITERATŪRA

A m b r a z a s S. 1991: Baltų ir slavų kalbų vardažodžių daryba (senosios bendrybės ir skirt-ybės). Baltistica 27(1), 15–34.

A m b r a z a s S. 1993: Lietuvių kalbos pavadinimų pagal lyties skirtumą darybos raida. – Litu-anistica 3(15), 38–49.

A m b r a z a s S. 1994: Lietuvių kalbos deminutyvų darybos raida. – LKK34, 130–157.

A m b r a z a s S. 1995: Lietuvių kalbos kuopinių ir vardažodinių vietų pavadinimų darybos rai-da. – LKK33, 180–200.

A m b r a z a s S. 1996: Lietuvių kalbos ypatybės turėtojų pavadinimų su priesaga *-ko- darybos raida. – LKK36, 101–119.

C u ř í n F. 1964: Historický vývoj rodiny a rodinné příslušnosti v českých nářečích, Praha: Academia.

F r a e n k e l E. 1936: Die indogermanischen -1- Stämme. – KZ 63, 168–201.

G e r u l i s G. 1992: Die altpreußischen Ortsnamen. Berlin-Leipzig: Vereinigung wissenschaftlicher Verleger, Walter de Gruyter u. Co.

G r e i m a s A. J. 1990: Tautos atminties beieškant, Vilnius-Chicago.

G r i n a v e c k i s V. 1991: Lietuvių tarmės. Fonetika, morfologija, Vilnius: Vilniaus pedagoginis institutas.

G ó r n o w i c z H. 1974: Das altpreußische Suffix -īt- und das polnische Suffix -ic- in Ortsnamen der preußischen Pomesaniens. – Zeitschrift für Slawistik 19, 234–240.

K u b r j a k o v a E. S. 1963: Imennoe slovoobrazovanie germanskich jazykov. – Sravnitel’naja grammatika germanskich jazykov 3, Moskva: Izdatel’stvo Akademii Nauk SSSR, 39–131.

L a u m a n e B. 1989: Apelatīvi un toponīmi ar -ēj-, -īj- un -ien- Kurzemē. – Baltistica 3(1) Priedas, 147–160.

L a u m a n e B. 1990: Derivāti ar piedēkli -ait- augšzemnieku izloksnēs. – Onomastica Lettica, Rīga: Zinātne, 92–101.

L a u m a n e B. 1991: Derivāti ar piedēkli -ait- latviešu valodā. – VI tarptautinis baltistų kongresas 1991 m., spalio 2–4 d. Pranešimų tezės, Vilnius: Vilniaus universitetas, 55.

L e n k e v i č i ū t ė-N o r k a i t i e n ė M. 1983: Nomina regionalia lietuvių kalbos tarmėse. – LKK22, 137–146.

135

Lindert B. 1967: Formanty służące tworzenia nazw mieszkańców w językach słowiańskich, Lublin.

Maciejaukienė V. 1977: Lietuvių asmenvardžių priesagų paplitimas XVII a. – LKK 17, 159–169.

Maciejaukienė V. 1991: Lietuvių pavardžių susidarymas. Vilnius: Mokslas.

Martynov V. 1973: Praslavjanskaja i balto-slavjanskaja derivacija imen, Minsk: Nauka i technika.

Meid W. 1967: Germanische Sprachwissenschaft. Bd. 3: Wortbildung, Berlin: Walter de Gruyter u. Co.

Meje A. 1951: Obščeslavjan’skij jazyk, Moskva: Izdatel’stvo inostrannoj literatury.

Mezger F. 1955: Ahd. jungidi, lit. vilkýtis, got. nipjis. – KZ 71, 117–119.

Nepokupnyj A. N. 1985: Složnyj suffiks slavjanskich patronimov (-ovijt e) – obščee praslavjansko-zapadnobaltijskoe obrazovanie? – Tarptautinė baltistų konferencija 1985 m. spalio 9–12 d. Pranešimų tezės. Vilnius: Vilniaus universitetas, 189.

Otrębski J. 1934: Wschodniolitewskie narzecze twereckie 1, Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności.

Palomé E. 1974: Notes on the Germano-Baltic lexical correspondences: a critique Čemodanovs isoglosses. – The journal of Indo-European studies 2, 101–116.

Parenti A. 1996: Suffixnahme-like phenomena in Lithuanian. – Res Balticae 2, 65–76.

Rospond S. 1937: Południowosłowiańskie nazwy miejscowe z sufiksem *-itj-, Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności.

Salys A. 1930: Die Žemaitische Mundarten 1, Kaunas: Akc. „Spindulio“ b-vės spaustuvė.

Salys A. 1985: Raštai 3, Roma: Lietuvių katalikų mokslų akademija.

Schmid W. P. 1960: Massapisch-baltische Kleinigkeiten. – Indogermanische Forschungen 65, 24–30.

Skardžius P. 1954: XVI amžiaus lietuvių asmenvardžiai. – Aidai 1, 27–33.

Sławski F. 1974–1976: Zarys słowotwórstwa prasłowiańskiego. – Słownik prasłowiański, Wrocław etc.: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, t. 1, 44–141; t. 2, 14–60.

Taszycki W. 1937: Słowiańskie nazwy miejscowe z sufiksem *-itj-, Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności.

Trautmann R. 1925: Die altpreußische Personennamen, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht.

Urbutis V. 1961: Dabartinės lietuvių kalbos galūnių darybos daiktavardžiai. – Kalbotyra 3, 27–69.

Vaillant A. 1974: Grammaire comparée des langues slaves 4, Paris: Éditions Klincksieck.

Vanagas A. 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba. Vilnius: Mintis.

Vidugiris A. 1969: Zietelos tarmės daiktavardis. – LKK 11, 147–182.

Vondrák W. 1924: Vergleichende slavische Grammatik 1, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht.

Vulane A. 1986: Imja prilagatel’noe i ego sintaksičeskie funkcii v verchnelatyšskom jazyke. Avtoref. dis.[...] kand. filol. nauk, Riga.

Zinkevičius Z. 1977: Tevavardinė asmenvardžių sistema Lietuvoje. – Baltistica. 2 Priedas, 151–156.

Zinkevičius Z. 1993: Žemaičiai (termino istorija). – Kazimiero Būgos konferencija. Etnologija ir onomastika. Konferencijos programa ir tezės. Vilnius, 1993 m. lapkričio 5 d., Vilnius: Vilniaus universitetas, 24–25.

136

THE DEVELOPMENT OF NOMINA ATTRIBUTIVA WITH THE AFFIX *-jo- IN LITHUANIAN

Summary

The adjective affix -jo- was introduced into the derivative category of nomina attributiva a long time ago, maybe when the Baltic, Slavic and Germanic languages had not yet been separated from the northern dialect of Indo-European, cf. Lith. béris, Latv. béris „bey horse“, Serb.-Croat. mlȁń „new moon“, Goth. hairdeis „shepherd“. The compound suffix *-ītįo (< *-īto- + *-jo-) has equivalents in the Baltic, Slavic and Germanic languages as well, cf. Lith. vókytis, Latv. vāčītis „German“, South Slav. bràtitь „brother's son“, OHG jungidi „cub“. The suffix *-ītįo- has the apophonic variants *eit-jo-, *-oit-jo- in the Baltic languages, cf. Lith. vókytis and vókietis, Latv. vāčītis and vācietis „German“, Lith. gimináitis and giminietis, Lith. saváitis and Latv. savietis „relative“.

Earlier the suffix *-ē-jo having equivalents in the Baltic, Slavic, maybe Messapic languages (cf.Lith. medėjas „hunter“, South Slav. bŕžejь „a quicke stream of a river“, Massap. polaidehias) was used to for nomina attributiva and later came into the derivative category of nomina agentis. In Lithuanian and Latvian there are some nomina attributiva with the another related suffix *-ā-jo-, cf. Lith. vasarójas and Latv. vasarājs „summer-corn“. In Latvian dialects the suffixes *-ā-jo-, *-ē-jo are still used to form not only nomina attributiva but also adjectives (cf. miglājs „misty“, galējs „last“) which completely disappeared in Lithuanian.

Lithuanian nomina attributiva with the other suffixes originated from *-jo- (cf. -ijas, -otis, -uotis, -ētis a.o.) and with the derivative flexion -ius(-ė) have no equivalents in related languages.

137