ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LI (2004), 39 – 43

Старопрусські займенники типу stan / sta

Witold Mańczak

Cracovie

За словами Daniel Petit (Baltistica 36, 2001, 173–188), у старопрусській мові були лише займенники середнього роду stan «цей», kan «що» та wissan «усе», тоді як форми sta, ka і wissa були штучно створені перекладачем Enchiridion. Автор цієї статті доводить, що форми sta, ka і wissa є питомими й виникли з stan, kan і wissan унаслідок того, що він називає нерегулярним фонетичним розвитком, зумовленим частотністю.

Daniel Petit (2001) a publié un article consacré aux pronoms neutres du vieux prussien stan / sta, kan / ka, wissan / wissa, stavīdan, kavīdan, stan subban, ainan et abbaien. A son avis,

«Якщо знехтувати цими винятками, для яких завжди можна знайти окреме пояснення, правило, здається, дотримується скрізь: у займенниках закінчення -an спеціально позначає знахідний відмінок середнього роду, тоді як закінчення -a позначає називний...»

Розподіл закінчень середнього роду -a та -an у Третьому катехізисі підпорядковується чіткому синтаксичному правилу (називний відмінок середнього роду на -a, знахідний відмінок середнього роду на -an); він не є випадковим. Цей висновок спростовує гіпотезу, висунуту Smoczyński..., про «деназалізовані» форми. Адже якби варіювання закінчень -a та -an було наслідком фонетичного процесу, можна було б очікувати, що їхній розподіл буде суто випадковим, чого насправді немає. Отже, гіпотезу про фонетичне коливання виключено, як і гіпотезу про прості графічні варіанти.

Розподіл, який тут постулюється, не міг бути давнім. Справді, створення морфологічного розрізнення між називним і знахідним відмінками середнього роду є типологічною аномалією з погляду індоєвропейського мовознавства; малоймовірно, що воно відповідало мовній реальності й свідчило про активну тенденцію до зникнення середнього роду у старопрусській мові. Найімовірніше, воно відображає особливе правило перекладу, встановлене Abel Will, засноване на уявленні, що знахідний відмінок мав позначатися кінцевим носовим звуком.

На нашу думку, поява форм на -a пояснюється тим, що ми називаємо нерегулярним фонетичним розвитком, зумовленим частотністю. Уже давно ми дійшли висновку, що форма слів залежить від трьох основних чинників: регулярного фонетичного розвитку, аналогічної зміни та нерегулярного фонетичного розвитку, зумовленого частотністю. Останньому ми присвятили три монографії (Mańczak 1969, 1977 et 1987), а також численні статті, деякі з яких стосуються балтійських мов (Mańczak 1992, 1993, 1994 et 2001).

На підтвердження теорії нерегулярного фонетичного розвитку, зумовленого частотністю, можна навести шість аргументів.

40 |

WITOLD MAŃCZAK

Перший аргумент. Ми опрацювали частотний словник Eaton, у якому, зокрема, наведено 6000 найуживаніших французьких слів. Слова, що зазнали нерегулярних скорочень, подано в ньому так:

^er тисяча 99 86% Тест χ² 2^e тисяча 9 8% 409,55 > 11,07 3^e тисяча 4 3% 4^e тисяча 2 2% 5^e тисяча 1 1% 6^e тисяча – –

Цього аргументу самого по собі було б достатньо, щоб довести правильність цієї теорії. Але є й інші аргументи.

Другий аргумент. Якщо морфема, слово або група слів у мові має дві форми — регулярну й нерегулярну, — то нерегулярний фонетичний розвиток, зумовлений частотністю, характеризується тим, що нерегулярна форма загалом уживається частіше за регулярну, наприклад nors уживається частіше, ніж noris, і так само mat і matai, kuomet і kuo metu, або šiandien і šį dieną.

Третій аргумент. Якщо нерегулярні фонетичні зміни, зумовлені частотністю, відбуваються в межах парадигми відмінювання чи словотвірного гнізда, скорочення частіше трапляються у формах із вищою частотністю, ніж у рідше вживаних формах. Наприклад, у формах майбутнього часу sakysiu, sakysi, sakys, sakysime, sakysite суфікс -si- зазнає скорочення лише в третій особі, оскільки вона вживається частіше, ніж інші. Відмінність між скороченою формою цього прислівника daug та повною формою в складних словах на зразок daugiauamžis, daugiauakštis, daugiabalsis тощо пояснюється тим, що daug уживається частіше, ніж ці складні слова.

Четвертий аргумент. Поряд із нерегулярним фонетичним розвитком, зумовленим частотністю, існує інший тип нерегулярної еволюції, що полягає у фонетичних змінах, давно відомих під назвами асиміляцій, дисиміляцій або метатез, гіперкоректних форм чи експресивних форм. Уся ця нерегулярна еволюція характеризується тим, що в різних мовах вона відбувається в різних словах. Литовське слово šėšuras < šešuras демонструє асиміляцію, діалектне слово dirgelė < dilgelė — дисиміляцію, krapas < пол. koper — метатезу, але важко було б знайти в індоєвропейській мові слово зі значенням «тесть» з асиміляцією, слово зі значенням «кропива» з дисиміляцією або слово зі значенням «фенхель» із метатезою. Коротко кажучи, між так званими нерегулярними змінами — асиміляціями, дисиміляціями, метатезами тощо, що відбуваються в різних мовах, — немає жодного паралелізму. На відміну від асиміляцій, дисиміляцій тощо, нерегулярний фонетичний розвиток, зумовлений частотністю, відбувається в різних мовах більш-менш паралельно. Це пояснюється тим, що, попри відмінності між мовними спільнотами, найчастотніші слова скрізь більш-менш однакові. Наприклад, назва сестри зазнає нерегулярних скорочень у багатьох мовах, пор. лит. sesuo, дав.-слов. sestra, англ. sister, нідерл. zuster, фр. sœur, прованс. sor тощо, на відміну від нім. Schwester.

П’ятий аргумент. Коли в розпорядженні є частотний і зворотний словники, можна дослідити ряди слів, які починаються або закінчую-

LES PRONOMS V. PRUSSIENS DU TYPE stan / sta | 41

ться тими самими літерами або літерою. Наприклад, показово, що в англійській мові серед 700 слів на -iness лише business має скорочену вимову, і це слово вживається частіше за всі інші похідні на -iness. Серед слів, які колись починалися з h- германського походження, англійське it < hit — єдине слово, яке в офіційному правописі втратило початковий приголосний; водночас воно вживається частіше за всі слова (їх понад тисячу), у яких збереглося h-. Зв’язок між скороченнями business > [biznis] і hit > it та частотністю очевидний.

Шостий аргумент. Якщо є мовний атлас, можна побачити, що з-поміж двох або кількох змін, які пояснюються нерегулярним фонетичним розвитком, зумовленим частотністю, найчастотніша має ширший ареал, ніж інша чи інші. У французькій мові кінцеве r зберігається (aurum > or, flōrem > fleur тощо), але в багатьох інфінітивах відбувається нерегулярне випадіння -r. Аналіз карт ALF показує, що ареал, у якому r випало у дієсловах на -er, більший за ареал, у якому r зникло в дієсловах на -ir, а цей ареал більший за той, де r випало у дієсловах на -oir. Це пояснюється тим, що дієслова на -er найчастотніші, дієслова на -ir уживаються рідше, а дієслова на -oir — найменш уживані.

Що стосується нейтральних займенників давньопрусської мови sta, ka, wissa (< stan, kan, wissan), їх можна пояснити нерегулярним фонетичним розвитком, зумовленим частотністю; на підтвердження цього можна навести такі аргументи.

1. Подібні зміни відбулися в литовській мові. Сліди середнього роду, як-от visa gera або gražu, свідчать про нерегулярну деназалізацію кінцевих голосних.

Подібний стан речей спостерігається у слов’янських мовах. Що стосується давньослов’янської мови, на нашу думку, коли у кінцевій позиції відбувається той самий фонетичний розвиток, що й у серединній позиції, маємо справу з регулярною фонетичною еволюцією. Але коли це не так, найчастіше йдеться про нерегулярний фонетичний розвиток, зумовлений частотністю. Ось кілька прикладів.

У серединній позиції дифтонги *oi, ai переходять в ē, і той самий розвиток відбувся у формах, як-от дат. одн. rǫc-ě, наз. дв. rǫc-ě, місц. одн. rab-ě, наз. дв. lět-ě або в ізольованій дієслівній формі věd-ě. Натомість нерегулярний розвиток відбувся у формах, як-от наз. мн. rab-i, дат. одн. rab-u, оруд. мн. rab-y, 2-га ос. одн. інд. nese-ši, da-si або 2-га ос. одн. наказ. ber-i.

У серединній позиції *o залишається без змін, і такий самий розвиток відбувся в кінцевій позиції у давньослов’янських словах на зразок t-o або slov-o. Натомість нерегулярний розвиток *o відбувся в кінцевій позиції у формах, як-от наз. одн. rab-ъ, vrač-ъ, дат. мн. rabo-mъ або 1-ша ос. мн. bere-mъ.

У серединній позиції сполука ротовий голосний + носовий приголосний у давньослов’янській мові переходить у носовий голосний; такий самий розвиток відбувся в кінцевій позиції у формах, як-от наз. одн. im-ę, otroč-ę, знах. одн. rǫk-ǫ, оруд. одн. toj-ǫ, знах. мн. duš-ę, vrač-ę, 3-тя ос. мн. byš-ę, běach-ǫ або дієприкм. теп. ч. zna-ję. Натомість нерегулярний розвиток відбувся в кінцевій позиції у формах, де індоєвропейська сполука ротовий голосний + носовий приголосний перетворилася на ротовий голосний. До таких форм належать наз. одн. lět-o, знах. одн. rab-ъ, vrač-ъ, род. мн. glav-ъ, знах. мн. rab-y, pǫt-i ou syn-y (Manćzak 1999).

На нашу думку, нерегулярний фонетичний розвиток, зумовлений частотністю, відбувся не лише в давньопрус. wissa, а й у лит. visa gera та давньослов. lět-o.

42 |

WITOLD MAŃCZAK

2. У Die altpreussischen Sprachdenkmäler Траутманна є покажчик. Ми підрахували в ньому всі форми, які розглядає Даніель Петі, і вони розподіляються так:

Наз. одн. Знах. одн. Усього Відсоток скорочених форм stan / sta sta 55 sta 2 stan 40 97 59% kan / ka ka 36 ka 11 kan 4 51 92% wissan / wissa wissa 1 wissan 2 wissan 10 13 8% stawīdan stawīdan 6 6 – ainan ainan 4 4 – stan subban stan subban 4 4 – kawīdan kawīdan 3 3 – abbaien abbaien 1 1 –

Отже, бачимо зв’язок між нерегулярними скороченнями у формах stan > sta, kan > ka, wissan > wissa і частотністю: нерегулярних скорочень зазнали лише найуживаніші слова, тоді як менш частотні слова залишилися без змін.

3. Наведемо ще одну цитату зі статті Даніеля Петі:

«Питання про те, на чому ґрунтувався перекладач, створюючи морфологічне розрізнення між називним і знахідним відмінками середнього роду, залишається відкритим, адже такого розрізнення не існувало ні в німецькій, ні, вочевидь, у прусській мові, а тим більше — в жодній із сусідніх мов (наприклад, у польській). Можна припустити, що перекладач, який не цілком володів прусськими відмінами, схилявся до встановлення для себе елементарних правил, найпростішим із яких було те, що знахідний відмінок мав позначатися кінцевим носовим звуком; відтак він міг бути схильним застосовувати ці правила іноді навіть поза межами їхньої дії, у цьому разі — до форм середнього роду. У певному сенсі це явище можна було б назвати гіперкорекцією».

На нашу думку, перекладач нічого не вигадав, а користувався скороченими формами sta, ka, wissa, які існували у давньопрусській мові. Коли в межах парадигми відбувається нерегулярний фонетичний розвиток, зумовлений частотністю, часто трапляється, що вживаніші форми зазнають нерегулярних скорочень, тоді як менш частотні форми залишаються незмінними. Ось кілька прикладів.

Називний відмінок уживається частіше за знахідний, і це пояснює, чому скорочені форми sta, ka, wissa засвідчені в називному відмінку набагато частіше, ніж у знахідному. Те саме пояснення стосується чоловічого роду: у наз. одн. маємо deiwas і deiws, а також rikijs (deiws і rikijs — це скорочені форми), але в знах. одн. — deiwan, rikijan (регулярні форми). У латині називний відмінок уживається частіше за аблатив, і це пояснює нерегулярне скорочення ā у називному відмінку та збереження ā в аблативі: наз. mēnsa і абл. mēnsā. У всіх мовах однина вживається частіше за множину, і це пояснює, чому в російській мові в множині кажуть deti, dete j тощо, тоді як в однині кажуть

LES PRONOMS V. PRUSSIENS DU TYPE stan / sta | 43

ditja тощо, тобто в однині e зазнало зменшення ступеня відкритості голосного — характерної ознаки нерегулярного фонетичного розвитку, зумовленого частотністю. Польське слово książę «князь» має звичайну відміну в множині, тоді як деякі форми однини демонструють нерегулярні скорочення: książęcia > księcia, książęciu > księciu тощо. Те саме пояснення стосується чеської різниці між přátelé «друзі» та přítel «друг» (в однині маємо зменшення ступеня відкритості голосного — характерну ознаку нерегулярного фонетичного розвитку, зумовленого частотністю). Так само пояснюється німецька різниця між zum Vater, zur Mutter, ins Feld тощо, з одного боку, і zu den Vätern, zu den Müttern, in die Felder тощо — з іншого. Французькою кажуть ai, as, a, avons avec, ont, тобто в однині є три нерегулярно скорочені форми, а в множині — лише одна (ont). Подібна ситуація є і в італійській мові: ho, hai, ha, abbiamo, avete, hanno, а також в інших романських мовах. Якщо порівняти в литовській мові форми однини типу dirbi, dirba з формами множини типу dirbame, dirbate, то бачимо, що відмінність між праіндоєвропейськими та литовськими формами в множині менша, ніж в однині; це пояснюється тим, що однина зазнала нерегулярного фонетичного розвитку, зумовленого частотністю, більшою мірою, ніж множина. Подібний стан речей спостерігається й в інших мовах; пор. польське robisz, robi на противагу robimy, robicie або грецьке παιδεύεις, παιδεύει на противагу παιδεύομεν, παιδεύετε (Mańczak 1992a).

RÉFÉRENCES

MAŃCZAK, W. 1969: Le développement phonétique des langues romanes et la fréquence, Kraków: Uniwersytet Jagielloński.

MAŃCZAK, W. 1977: Słowiańska fonetyka historyczna a frekwencja, Kraków: Uniwersytet Jagielloński.

MAŃCZAK, W. 1987: Frequenzbedingter unregelmässiger Lautwandel in den germanischen Sprachen, Wrocław: Ossolineum.

MAŃCZAK, W. 1992: Frequenzbedingter unregelmässiger Lautwandel im Altpreussischen. Smoczyński, W., Holvoet, A., eds., Colloquium Pruthenicum primum. Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 23–29.

MAŃCZAK, W. 1992a: Les désinences de grec φέρεες et φέρετε. Brogyanyi, B., Lipp, R., eds., Historical Philology: Greek, Latin and Romance. Papers in Honor of Oswald Szemerényi II. Amsterdam: J. Benjamins, 67–75.

MAŃCZAK, W. 1993: Ancien prussien brote, brāti, duckti. Baltistica 28, 55–63.

MAŃCZAK, W. 1994: Le développement phonétique irrégulier dû à la fréquence en lituanien. Baltistica 4 (priedas), 92–99.

MAŃCZAK, W. 1999: Nieregularności w końcówkach staro-cerkiewno-słowiańskich. Mieczkowska, H., ed., In memoriam A. Zaręba et J. Reczek. Kraków: Wydawnictwo Oddziału Polskiej Akademii Nauk w Krakowie (Prace Komisji Slawianoznawstwa, 51), 109–113.

MAŃCZAK, W. 2001: Coup d’œil sur le dictionnaire de fréquence du lituanien. Munera linguistica et philologica M. Hasiuk dedicata. Edenda curaverunt J. Marcinkiewicz et N. Ostrowski, Poznań: Uniwersytet Adama Mickiewicza, 47–53.

PETIT, D. 2001: Pronoms neutres et règle SVO en vieux prussien. Baltistica 36, 173–188.

Witold Mańczak Zakątek 13/59, 30-076 Kraków, Pologne mań[email protected]

Gauta 2004 12 07