MIROSŁAW JANKOWIAK

Інститут славістики Польської академії наук

Напрями досліджень: білоруська мова, польська говірка «Креси», білорусько-балтійсько-польський мовний кордон.

ЛИТОВСЬКІ ГОВОРИ ПОЧАТКУ XXI СТ.: ГЕОЛІНГВІСТИЧНЕ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ: КАРТИ ТА КОМЕНТАРІ ДО НИХ

Упорядниці — Дангуоле Мікулєнене, Віолета Мейлюнайте

Vilnius: Briedis, 2014, 459 p.

ISBN 978-9955-26-468-2

У 2014 році у Вільнюсі було опубліковано монументальну працю під назвою The Modern Geolinguistic Research in Lithuania: The Optimisation of Network Points and the Interactive Dissemination of Information, яка стала результатом багаторічної праці відомих мовознавців, що досліджують литовські говірки, польську, білоруську та російську мови / говірки в Литві.

Після Другої світової війни литовці створили мережу населених пунктів для дослідження литовської мови, що охоплювала понад 720 містечок. Зібраний матеріал став основою для створення й видання «Атласу литовської мови» (Lietuvių kalbos atlasas). Зібраний матеріал, цілком зрозуміло, відображає ситуацію минулих десятиліть і не охоплює інших мов, якими розмовляли в Литовській РСР. З іншого боку, він містить класифікацію литовських говірок (1966 року), розроблену Алексасом Ґірденісом і Зіґмасом Зінкявічюсом.

Відтоді, як було зібрано матеріал, минуло 60 років; Литва відновила незалежність, демографічна та соціально-економічна ситуація змінилася. Згадані вище чинники вплинули на мовну ситуацію в Литві. Литовські й латвійські мовознавці розпочали нові масштабні дослідження, щоб показати сучасний стан литовських і латвійських говірок на території Литви та Латвії. Це особливо важливо-

392

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: žemėlapiai ir jų komentarai Sudarytojos Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė

важливим, оскільки обома мовами розмовляє небагато жителів (у країні та в еміграції литовською мовою розмовляють приблизно 4 мільйони осіб, латиською — приблизно 2 мільйони), а мова й досі вважається одним із найважливіших елементів національної ідентичності в цих країнах.

У 2009 році The Atlas of the Baltic Languages. A prospect¹ було видано Інститутом латиської мови в Ризі та Інститутом литовської мови у Вільнюсі, а в 2014 році вийшов перший том Атласу, присвячений лексиці рослин (Baltų kalbų atlasas. Leksika 1: Flora². Ще одним дуже важливим дослідженням є рецензована нині книжка, що стала підсумком багаторічного проєкту під назвою The Modern Geolinguistic Research in Lithuania: The Optimisation of Network Points and the Interactive Dissemination of Information. Протягом трьох років (2010–2013) професорка Дангуоле Мікуленене разом із 33 колегами та студентами досліджувала й аналізувала литовські діалекти з геолінгвістичного та соціолінгвістичного поглядів.

Учасники проєкту визначили кілька головних завдань: зібрати й опублікувати найновіший матеріал, що відображає центральні та периферійні литовські діалекти; точно встановити межі литовських діалектів і субдіалектів на основі аналізу фонетичних ознак; показати соціолінгвістичну ситуацію на всій території литовської мови та провести попередній аналіз зібраного матеріалу. Було досліджено 735 населених пунктів у Литві та 15 за кордоном (загалом приблизно 5 000 годин цифрових записів), оновлено мережу діалектологічних пунктів (деякі села вже зникли, а також було додано нові населені пункти) і створено сучасний архів діалектів XXI століття.

Першу частину видання присвячено теоретичним аспектам (теоріям, методологіям, термінології), а також ролі й місцю литовської діалектології у світовій діалектології. Автори наголошують, що саме поняття геолінгвістика з’явилося в литовській діалектології лише на початку XXI століття. Традиційна діалектологія відображає мовну дійсність статично, а геолінгвістика — динамічно. Литовські діалекти й субдіалекти потребували нового аналізу та інтерпретації, узгоджених із досягненнями сучасної лінгвістики, що враховують мовний, соціальний і географічний аспекти та спираються на найновішу термінологію. Наприклад, автори використовують термін топлект (за китайським дослідником Віктором Г. Мейром), який стосується коду, що

Baltu valodu atlants, Anna Stafecka, Danguolė Mikulėnienė, Riga / Vilnius, 2009.

Атлас балтійських мов. Лексика 1: Флора. Атлас балтійських мов. Лексика 1: Флора. Атлас балтійських мов. Лексика 1: Флора. 2-ге переглянуте видання. За редакцією Danguolė Mikulėnienė та Anna Stafecka. Вільнюс: Інститут латиської мови Латвійського університету, Інститут литовської мови. Інститут латиської мови Латвійського університету та Інститут литовської мови, 2013, 568 с.

Recenzijos / Reviews

393

MIROSŁAW JANKOWIAK

співіснує на тій самій території з іншими взаємно незрозумілими мовами, а топлекти не мають самостійної мовної ідентичності. Отже, стосовно Литви автори вважають топлектами усі місцеві різновиди таких мов: польської, білоруської, місцевий різновид російської мови та латиської.

Належне використання методології (збирання матеріалу та його опрацювання) і термінології в цьому виданні було надзвичайно важливим, навіть вирішальним. Тому в книжці можна знайти докладний аналіз і опис цих питань (авторки: Дайва Алюкайтене, Віолета Мейлюнайте, Юргіта Ярославене, Дангуоле Мікуленене).

Другий фундаментальний розділ, написаний Дангуоле Мікуленене, Астою Лескаускайте та Лаурою Герзотайте, присвячено геолінгвістичним дослідженням у Литві. Автори представили розвиток досліджень від догеолінгвістичного етапу (кінець XIX століття), через інтенсивний розвиток лінгвістичної географії (Казімерас Буґа), до наших днів — неогеолінгвістичного етапу. Найбільшим здобутком литовських діалектологів, безперечно, стало видання Атласу литовської мови у трьох томах (у яких на 376 картах представлено лексику, фонетику й морфологію). До нього увійшов матеріал, зібраний протягом 15 років у понад 800 населених пунктах (за межами Литви — ще в 13 пунктах); архів налічує 30 000 метрів магнітної стрічки та 15 000 сторінок рукописних нотаток, підготовлених 600 людьми. Ще однією важливою подією стала публікація Атласу балтійських мов, у якому представлено матеріал із території Литви та Латвії. Найновіший період литовської діалектології — неолінгвістичний — розпочався разом із згаданим вище проєктом, результатом якого стало видання, що нині рецензується.

Далі автори розглядають традиційну класифікацію литовських діалектів і субдіалектів, наголошуючи, що існувало щонайменше три типи поділу залежно від правил, прийнятих різними дослідниками (а точніше — від вибору відповідних фонетичних ознак). За багато років було скориговано майже п’яту частину досліджених пунктів, однак це не змінило істотно мережі діалектологічних пунктів. Ця нова класифікація, що зазнала коригувань, тобто зміни назв субдіалектів, однак не змінила геолінгвістичної ситуації в Литві, хоча деякі її елементи відображають навіть довоєнний адміністративно-територіальний поділ.

У третьому розділі книжки (Дангуоле Мікуленене, Віолета Мейлюнайте, Яніна Швамбарите-Валужене та інші) описано геолінгвістичну ситуацію литовських діалектів у XXI столітті й оптимізацію польових пунктів. На відміну від традиційної діалектології, дослідники доповнили анкети соціально-демографічними параметрами. Регіональну варіантність аналізували не лише з погляду однієї мови / діалекту; характерний для розвитку процес і зміни варіантності не розглядали як явище

394

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: žemėlapiai ir jų komentarai Sudarytojos Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė

замкненої системи, а як результат міжсистемних взаємодій. Дослідники визначили 7-рівневу градацію регіональності мовлення респондента, ґрунтуючись, зокрема, на таких критеріях, як місце народження, місце проживання до досягнення 18-річного віку, походження батьків і теперішнє місце проживання. Відповідні рівні регіональності відображено в якості мови / діалекту.

Щоб оптимізувати мережу пунктів дослідження, було визначено кілька чинників, які враховували попередні дослідники: географічні критерії визначення пункту (відстань між пунктами становить 8–12 км), адміністративно-територіальний поділ (давні села й поселення, рідше — невеликі міста), критерії чистоти діалекту — вибір села не за його адміністративним розташуванням, а за належністю до певної групи субдіалектів; назва населеного пункту (уникали сіл з іноземними, нелитовськими назвами). Пунктом не завжди є одне місто / село: ним може бути центральне й периферійне місто. Автори цього проєкту та видання також визначили поняття активного й вимерлого пункту. Активний пункт — це пункт, де представники всіх трьох поколінь живуть і в повсякденному житті розмовляють одним діалектом або субдіалектом. У разі змін (наприклад, якщо село зникло або сусіднє місто/село стало центром) номер пункту залишався тим самим, але його назву змінювали. Вимерлий пункт — це пункт, де в певному місті/селі (центрі) або його околицях немає корінного населення.

Аналіз зібраного матеріалу підтвердив традиційний поділ території Литви на два основні діалекти — жемайтський і аукштайтський, що охоплює етногенетичний поділ. Матеріали також засвідчили зміни, що відбуваються: для західних жемайтських піддіалектів рівень активності оцінено як дуже низький, на відміну від території південної, східної та північної Жемайтії, де є кілька зниклих пунктів. У випадку аукштайтських піддіалектів ми також можемо помітити дуже добре збережену діалектну структуру серед респондентів. Винятками з цього правила є пункти, розташовані за межами країни, — наприклад, у Білорусі: там вони зникають. На думку авторів, позитивним винятком є литовські піддіалекти в околицях Пунська в Польщі, де вони активно функціонують і мають великі перспективи збереження в найближчому майбутньому. Національна однорідність у більшості районів Литви сприяє мовній однорідності та доброму збереженню структури литовських піддіалектів. Там, де існує багатомовність, зміни у структурі литовських піддіалектів відбуваються швидше, як це має місце у Віленському краї.

Особливу увагу слід приділити розділу IV (Місцеві варіанти інших мов у Литві). У більшості країн під час укладання діалектних атласів певної мови інші мови, якими розмовляють у цій місцевості, зазвичай зовсім не згадують. Автори не лише взяли до уваги інші мови й субдіалекти, а й описали їх на основі найновіших польових досліджень. Таким чином

Recenzijos / Reviews

395

MIROSŁAW JANKOWIAK

читач отримує повний огляд мовної ситуації в усій Литві. Латиську мову описано у статті Гінтаре Юджентите (Латиська мова в Литві). Польську мову північного прикордоння описує Крістіна Рутковська, білоруські субдіалекти — Лілія Плиґавка, а російську мову — Надєжда Морозова. Польська мова поширена у трьох регіонах: Вільнюському, Каунаському та Ігналінсько-Зарасайському. Поляки в Литві становлять значну частку населення — приблизно 200 тисяч осіб; у самоврядуванні Шальчинінкського району поляки становлять аж 79,5%, у Вільнюському регіоні — 61,3%, у самоврядуванні Тракайського району — 33,2%, а в самоврядуванні Швенчоніського району — 27,4%. Вони дуже добре зберігають свої традиції, зокрема рідну мову. У Каунаському та Ігналінсько-Зарасайському регіонах ситуація гірша. Білоруськими субдіалектами досить часто послуговується старше покоління мешканців південно-східної частини країни. Щодо російської мови, слід говорити про діалект старовірів (їхні села литовські дослідники окремо не досліджували) та мовлення росіян, які живуть у численних містах.

Дослідження дало змогу не лише заархівувати сучасний стан литовських діалектів, а також інших мов і субдіалектів, якими розмовляють у Литві та сусідніх місцевостях, а й проводити довгострокові діалектологічні дослідження й аналіз мовної ситуації на цій території та навіть прогнозувати зміни в найближчому майбутньому. Результати роботи лінгвістів над цим проєктом комплексно й багатошарово відобразили мовну ситуацію в Литві та становлять значний потенціал для аналізу не лише окремих діалектів і субдіалектів, а й загальної мови та інших мов (польської, білоруської, російської, латиської), поширених у різних регіонах країни.

Автори звертають нашу увагу на зміни мовної ситуації поблизу великих міст (процес урбанізації, що триває), навіть на відстані десятків кілометрів від центрів. У цих місцях важко говорити про діалект. Наявність інших мов урізноманітнює ситуацію — особливо у Вільнюсі та Клайпеді (російська мова). З іншого боку, мовлення Каунаського регіону дуже добре зберегло діалектну структуру, що пояснюється, зокрема, однорідністю населення. У цьому розділі Автори представили сучасну класифікацію діалектів за відповідними групами субдіалектів та їхніми центрами. Субдіалекти краще зберігаються там, де мовці мають виразніше символічне усвідомлення своєї належності до них; воно сильніше, наприклад, у Жемайтії, ніж в Аукштайтії. Зокрема, у східній Аукштайтії важко говорити про добре збереження структури субдіалектів: співіснування різних мов (польської, білоруської) спричинило конвергенцію — взаємний вплив мов та їхню асиміляцію.

396

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: žemėlapiai ir jų komentarai Sudarytojos Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė

Рецензована праця має надзвичайно важливе значення, адже в ній представлено систему не лише мовних і географічних чинників, а й соціальних та культурних особливостей. Застосована методологія дала змогу проаналізувати мовний континуум Литви як у вертикальному, так і в горизонтальному вимірах, звільнивши литовську діалектологію від класичних методів дослідження, що відображали лише фрагмент мовної дійсності. Литовські діалекти збереглися в більшості місцевостей, позначених раніше в The Atlas of the Lithuanian Language, але нині для них характерні мінливість і динамічність, а не стабільність, як десятиліття тому. Найнижча життєздатність притаманна говіркам західної Жемайтії та південної й східної Аукштайтії, найвища — жемайтським діалектам. Дослідження, проведене Авторками, чудово показує зникнення діалектів і їх уживання, а також виникнення нових, так званих похідних діалектів. Найстарше покоління мовців найкраще репрезентує статичну модель діалекту (горизонтальна мінливість), покоління середнього віку — значну динамічність (вертикальна мінливість) — зближення з іншими мовами або подібність до літературної мови. Мова наймолодшого покоління мовців є найбагатовимірнішою, і саме вона формуватиме мовну ситуацію найближчим часом. Через десятиліття її потрібно буде знову дослідити, щоб простежити зміни в мові.

Представлена книжка є надзвичайно важливим виданням і має вирішальне значення для литовської діалектології. Це не лише великий обсяг матеріалу, ретельно й професійно зібраного досвідченими мовознавцями, а й ґрунтовний аналіз та інтерпретація, здійснені із застосуванням найновіших методологій. Упродовж трирічного проєкту Авторки виконали титанічну роботу. Вони зібрали матеріал з усієї території Литви, що дало змогу порівняти сучасну мовну ситуацію з результатами давніших досліджень; цей матеріал стане чудовою точкою відліку для майбутніх польових досліджень. Окрім новаторського підходу до геолінгвістичного дослідження, особливо привертає увагу те, що Авторки врахували інші мови, якими говорять на території Литви: білоруську, латвійську, польську та російську. Усі згадані вище факти дали змогу представити реальну мовну ситуацію в Литві з урахуванням усіх мовних, соціальних та адміністративних чинників. Видання має велике архівно-пізнавальне значення. Авторки доклали чимало зусиль, щоб доповнити кожен розділ численними кольоровими картами, діаграмами й графіками, які разом із кількома додатками дають чудову можливість порівняти сучасне становище в литовському селі XXI століття із ситуацією десятиліття тому. У виданні є 14 карт (для порівняння — давня, з The Atlas of the Lithuanian Language, і сучасна), на яких показано найновіші тенденції у структурі литовських діалектів і говірок, зокрема одна карта відображає поширення білоруської, латвійської, польської та російської мов

Recenzijos / Reviews

397

MIROSŁAW JANKOWIAK

населених пунктів. Наприкінці видання подано ґрунтовний додаток (про методологію дослідження, анкети, перелік досліджених населених пунктів — разом із назвами та нумерацією з The Atlas of the Lithuanian Language і новими, визначеними для потреб цього проєкту).

Представлена праця: XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas. Žemėlapiai ir jų komentarai також є чудовим і ґрунтовним компендіумом знань для дослідників литовських діалектів і мови, тих, хто займається польською, білоруською та російською мовами, якими користуються на території Литви, питаннями мовних кордонів, а також для студентів-балтистів. Частина матеріалів, зібраних і опрацьованих Авторками, доступна на спеціально створеному вебсайті www.tarmes.lt, що дає читачам змогу легко ознайомитися з результатами роботи литовських діалектологів (підготовленими литовською та англійською мовами).

Надіслано 5 вересня 2014 року.

MIROSŁAW JANKOWIAK

Instytut Slawistyki PAN

ul. Bartoszewicza 1B / 17, 00-337 Warszawa, Poland

[email protected]

398

Acta Linguistica Lithuanica LXXI