Funkcinių stilių terminai

Kazimieras ŽUPERKA ТЕРМІНИ ФУНКЦІЙНИХ СТИЛІВ Небагато наших мовознавчих термінів так варіюються, як назви функційних стилів. Варіювання зумовлюють неоднаково зрозумілі межі стилів, прагнення виразити назвою не ту саму ознаку стилю (звичну сферу вживання, характерний тон мовлення тощо), відповідні терміни, уживані в інших мовах, та ін. Мабуть, уперше в науковій літературі з литовської мови терміни функційних стилів з’явилися у виданому 1964 року «Вступі до історії литовської літературної мови» Й. Пальоніса. Тут перелічено «основні стилі літературної мови», які зазвичай виокремлюють дослідники інших мов: 1) художньої літератури, 2) науки, 3) публіцистики, 4) офіційного листування (або канцелярський) і 5) повсякденної бесіди (або побутовий розмовний) (Palionis 1964:14). Ця поширена класифікація застосовується для розгляду стилістичної диференціації литовської літературної мови. У цій книжці знаходимо також виокремлені й названі стилі давнього періоду литовської писемної мови, XVI–XVII ст.: церковно-книжний, офіційного листування (канцелярський) і художньої літератури (с. 14–15). Ці терміни автор згодом трохи змінював і уточнював: офіційно-канцелярський, художньої літератури, або белетристичний (Palionis 1967:17–18), церковний, канцелярський (Palionis 1979:16). 1965 року вийшла «Програма практичної стилістики литовської мови», укладена Я. Пікчілінґісом, творцем нашої лінгвістичної стилістики, у якій подано систему функційних стилів сучасної литовської мови. Тут ужито такі терміни на позначення стилів: діловий «(газетна інформація, службове листування, мова документів тощо)», науковий, публіцистичний, художньо-літературний і розмовний стиль (Pikčilingis 1965:8). У пізніших працях автор уточнив деякі з цих термінів: офіційно-діловий, художньо-белетристичний (або просто белетристичний), повсякденно-побутовий, або розмовний стиль (Pikčilingis 1971:286–331; 1974:9–10). Багато литовських мовознавців, пишучи про стилістичну диференціацію мови чи стилістичну систему мови, зазначають згадані п’ять функційних стилів. Лише чотири стилі перелічено у програмі зі стилістики, укладеній А. Расимавічюсом; стиль художньої літератури згадується окремо: «Функційні 26 стилі мови: офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, повсякденно-побутовий. Специфіка стилю художньої літератури (белетристичного)» (Rasimavičius 1980:106). Уже кілька десятиліть точиться дискусія про те, чи належить стиль художньої літератури (стилі) до системи функційних стилів літературної мови. Протилежні погляди допоміг би зблизити такий підхід. У художній літературі вживається літературна мова, тож, визнаючи поділ цієї мови на функційні стилі, видається послідовним визнати й те, що стиль художніх творів, як певний с п о с і б в и к о р и с т а н н я м о в и, є стилістичним різновидом літературної мови. З іншого боку, завдяки своїй мистецькій специфіці та особливій естетичній функції цей стиль належить не лише до функційних стилів мови, а й до системи мистецтва (художнього відображення дійсності). Kadangi klausimas, kiek (funkcinių) stilių esama lietuvių kalboje (žr. Župerka 1985:55—60), tiesiogiai nesusijęs su šio rašinio tema, tai grįžkime prie minėtųjų penkių stilių terminų. Два стилі — науковий і публіцистичний — усі литовські мовознавці називають однаково, тоді як назви трьох інших стилів дуже різняться. Ця розмаїтість особливо наочна в наведених нижче виписках, упорядкованих хронологічно (виписано варіантні назви трьох стилів із праць мовознавців, у яких наведено назви всіх п’яти стилів): офіційного листування (або канцелярський), повсякденної бесіди (або побутовий розмовний), художньої літератури (Palionis 1964:14); dalykinis, šnekamosios `kalbos, meninis-literatūrinis (Pikčilingis 1965:8); kanceliarinis, “šnekamoji ir apskritai buitinė kalba”, beletristinis (Ambrazas 1967:147); офіційно-діловий, повсякденно-побутовий, або розмовний, художньо-белетристичний (Pikčilingis 1971:286—331); dalykinis, buitinis, beletristinis (Šoblinskas 1973:11); oficialusis dalykinis, kasdienis, grožinis (Savukynas 1977:18—19); oficialusis dalykinis, kasdieninis buitinis, grožinis (Župerka 1977:15); dalykinis, buitinis, meninis (Sirtautas 1982:59; 1988:185); адміністративний, побутовий, художній (Župerka 1983); kanceliarinis, buitinis, grožinis (Krinickaitė 1984:33); офіційний, побутовий, белетристичний (Grumadienė 1985); kanceliarinis, buitinis, beletristinis (Palionis 1985:21); 27 kanceliarinis, šnekamasis, beletristinis (Šoblinskas 1987:175); oficialusis dalykinis, arba kanceliarinis, buitinis šnekamasis, arba kasdieninio pašnekesio, beletristinis (Palionis 1989:28–30); kanceliarinis, buitinis, meninis, arba grožinis (Gaivenis, Keinys 1990:67, 192). Терміни на позначення стилів, уживані мовознавцями інших країн (як і кількість виокремлюваних стилів), також різняться; крім інших причин, це зумовлено й тим, що стилі виокремлюють за різними критеріями (див. Pikčilingis 1971:280–281; Rozenbergas 1976:26–27; Mistrykas 1985:419–423). Литовські мовознавці не запропонували якоїсь оригінальнішої, новішої класифікації стилів, а спираються переважно на одну схему їх поділу, проте нелегко знайти хоча б двох мовознавців, які вживали б цілком однакові назви стилів. Як відомо, термінологічна синонімія небажана: вона спричиняє плутанину й заважає науковцям порозумітися. Тож спробуймо обговорити точність термінів, що варіюються. Стиль ділових паперів, документів, законів називають п’ятьма способами: офіційно-діловий, офіційний, діловий, канцелярський, адміністративний. (Тут і далі залишаємо осторонь назви стилю, виражені сполукою з іменником у родовому відмінку: стиль офіційних документів, художньої літератури, розмовної мови, повсякденної бесіди. Їх можна розглядати не як справжні терміни, що позначають різновид стилю, а лише як сполуки, що вказують на сферу вживання стилю.) Словосполучення офіційно-діловий стиль є дослівною калькою з російського терміна официально-деловой стиль. Такий довгий трислівний термін незручний (багатослівні терміни більше пасували б для позначення часткових, видових понять, скажімо, підстилів, пор. науково-популярний стиль); крім того, сумніви викликає співвідношення значень означень: коли кажемо офіційно-діловий стиль, то, здавалося б, мали б бути й офіційний неділовий або неофіційний діловий стилі, але про такі стилі не йдеться. Зі словом стиль уживають і одне з цих двох означень: лише офіційний або лише діловий. Перше більше характеризує тон текстів відповідної сфери (можливо, певною мірою — і саму сферу вживання), друге — діловий характер змісту й викладу. Обидві сполуки вживають і в множині: офіційні стилі, ділові стилі. В обох випадках, мабуть, мається на увазі спосіб мовлення трьох великих сфер — адміністрації (управління), науки та засобів інформації. Мабуть, найпоширеніша назва стилю текстів цієї сфери — 28 канцелярський. Орієнтуючись на чеські та словацькі праці зі стилістики, я ввів у вжиток термін адміністративний стиль (поняття, що виражалося прикметником канцелярський, здавалося мені надто вузьким); пор. сполуки адміністративна мова (Piročkinas 1990), адміністративні документи (Kniūkšta 1993:3). Уся проблема в тому, що обсяг поняття, вираженого цим прикметником, розуміють по-різному. J. Palionis (1967:17–18; 1979:92) виокремлює різновиди канцелярського стилю: адміністративний і юридичний (отже, адміністративний стиль розуміється вужче, як видове поняття). Інакше співвідношення понять, виражених цими словами, тлумачить P. Kniūkšta 1993:3): “Подібне значення [тобто як канцелярська мова, мова ділових паперів – K. Ž.] має також сполука адміністративна мова, але вона охоплює не лише мову канцелярських документів, а й усне мовлення цієї сфери, а частково — також писемне й усне мовлення права”. Я сам схильний уживати термін адміністративний стиль у ширшому значенні й виокремлювати щонайменше три його підстилі: канцелярський (тобто мова ділових паперів), юридичний (мова законів і судів) та дипломатичний (мова дипломатичних текстів)1 Стиль розмовної мови (повсякденної бесіди) також позначають п’ятьма термінами: повсякденно-побутовий, повсякденний, побутовий, побутово-розмовний, розмовний. Трислівні терміни повсякденно-побутовий стиль, побутово-розмовний стиль незручні, а крім того, неточні й за значенням: вони створюють враження, ніби для того, хто утворив термін, перше означення здалося недостатньо точним і тому його уточнено другим. Повсякденний, запропонований B. Savukynas і не утворений за допомогою суфікса -inis, вирізняється серед сукупності назв стилів. Але головне не в цьому. Чи доцільно називати стиль повсякденним або повсякденним — невідомо; значення слова ніби передбачає протиставлення неіснуючому святковому стилю. Мабуть, найчастіше вживають сполуку побутовий стиль. Вона бездоганна, називає найважливішу сферу вживання та типовий зміст текстів цього стилю. Розмовний стиль, мабуть, позначає дещо ширше поняття й виразніше протиставляється книжним стилям (пор. основне стилістичне протиставлення та стилістичні позначки у словниках книжн., розм.), нижчий, вільніший тон мовлення та характерну форму вираження. До речі, розмовний стиль не слід ототожнювати з усним мовленням; значення цих двох термінів 1 адміністративного стилю терміном для позначення розмовного стилю як основним скористався також Й. Пальоніс у науковій доповіді російською мовою (мабуть, теж орієнтуючись на традицію чеської стилістики): “Административным (иначе еще называемым официально-деловым, канцелярским) стилем” (Palionis 1986:13). 29 і вживання, принаймні в працях мовознавців, більш-менш усталилися. Стиль художньої літератури називають так: художньо-літературний, художній белетристичний, художній, белетристичний, літературний. Щодо поєднання двох означень тут доречні й раніше висловлені зауваги. Найширше, мабуть, уживається термін белетристичний стиль. Його доречність викликає сумніви, бо белетристикою у нашій та сусідніх мовах зазвичай називають лише прозу, тоді як у цьому разі мається на увазі спосіб уживання мови в художній літературі загалом (отже, і в поезії!). На перший погляд, найдоречнішим видається термін художній стиль (пор. художня література, художній твір). Цей словосполучення вживає і Й. Пікчилінгіс (1971:283, 284), який зазвичай використовував термін художньо-белетристичного (або просто белетристичного) стилю. Прикметник художній найвиразніше вказує на зв’язок із найважливішою сферою цього стилю. Певні сумніви викликає те, що прикметники, які позначають різновид стилю, утворюють звичні словосполучення з іменником мова (адміністративна мова, побутова мова, канцелярська мова тощо; адже стиль — це насамперед спосіб уживання мови), тоді як словосполучення художня мова не є звичним. Наразі не бачу жодних заперечень проти не надто популярного терміна художній стиль (пор. художня мова). Висновки. Найприйнятнішим був би узгоджений набір термінів на позначення стилів, прикметники (означення) в яких дібрано за одним принципом, скажімо, відповідно до характерної сфери вживання. Функціональні стилі литовської мови досі досліджено порівняно мало; докладне вивчення текстів різних стилів дало б змогу точніше окреслити межі стилів і водночас уточнити терміни на їх позначення. Стилі змінюються швидше, ніж мовні рівні (навіть швидше, ніж лексика); наприклад, за останні кілька років, із появою незалежної преси, мова газет просто на наших очах віддаляється від адміністративної мови. Цей розвиток також спонукає постійно уточнювати класифікацію стилів і термінологію. Скорочення Амбразас 1967 – Амбразас В. Питання розвитку синтаксису сучасної литовської мови // Литовська мова в радянські роки. В., 1967. Gaivenis, Keinys 1990 – Gaivenis K., Keinys S. Kalbotyros terminų 2 Žr. Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. V., 1972. P. 76; Tarptautinių žodžių žodynas. V., 1985. P. 66; dar plg. Timofejevas L., Vengrovas N. Literatūros mokslo terminų žodynėlis. K., 1961. P. 29; Sierotwiński S. Słownik terminów literackich. Wrocław [...], 1986. S. 39; Latviešu valodas vārdnīca. Rīga, 1987. 1pp. 126; Советский энциклопедический словарь. М., 1987. С. 123. 30 žodynas. K., 1990. Grumadienė 1985 – Grumadienė L. Kodėl vapsvos gelia miestiečius? // Literatūra ir menas. 1985. Kovo 8. Kniūkšta 1993 – Поради щодо канцелярської мови/ Відп. редактор P. Kniūkšta. V., 1993. Krinickaitė 1984 – Krinickaitė S. Самобутність мовного вираження. V., 1984. Mistrik 1985 – Mistrik J. Štylistika. Bratislava, 1985. Palionis 1964 – Palionis J. Вступ до історії литовської літературної мови. V., 1964. Palionis 1967 – Palionis J. Литовська літературна мова XVI–XVII ст. V., 1967. Palionis 1979 – Palionis J. Історія литовської літературної мови. V., 1979. Palionis 1985 – Palionis J. Основи мовознавства. V., 1985. Palionis 1986 – Палёнис И. Про актуальність проблеми "загальнолітературна норма та функціональні стилі" // Загальнолітературна мова та функціональні стилі. Вільнюс, 1986. Palionis 1989 – Palionis J. Вступ до історії литовської писемної (літературної) мови. V., 1989. Pikčilingis 1965 – Програма практичної стилістики литовської мови/ Уклав J. Pikčilingis. V., 1965. Pikčilingis 1971 – Pikčilingis J. Стилістика литовської мови. V., 1971. Т. I. Pikčilingis 1974 – Програми з культури сучасної литовської мови та стилістики/ Уклали J. Pikčilingis, A. Pupkis. V., 1974. Piročkinas 1990 – Piročkinas A. Культура адміністративної мови. V., 1990. Rasimavičius 1980 – Стилістика/ Упорядкував A. Rasimavičius// Програми з мовознавчих дисциплін литуаністичного циклу. V., 1980. Rozenbergas 1976 – Rozenbergs J. Latviešu valodas praktiskā stilistika. Riga, 1976. Savukynas 1977 – Savukynas B. Leidinio paskirtis ir kalba// Žmonės ir kalba. V., 1977. Sirtautas 1982 – Sirtautas V. Teksto sintaksė ir vientisinio sakinio analizė // Vientisinio sakinio semantika. V., 1982. Sirtautas 1988 – Sirtautas V., Grenda Č. Lietuvių kalbos sintaksė. V., 1988. Šoblinskas 1973 – Šoblinskas A. Stilistikos pamokos (IX klasė). V., 1973. Šoblinskas 1987 – Šoblinskas A. Lietuvių kalbos didaktika. V., 1987. Župerka 1977 – Župerka K. Praktinė stilistika. V., 1977. Župerka 1983 – Župerka K. Lietuvių kalbos stilistika. V., 1983. Župerka 1985 – Župerka K. Kiek stilių lietuvių kalboje? // Mokymo ir auklėjimo klausimai. V., 1985. T. 17. 31