Žodžiai kryžkelėje. I

TERMINOLOGIJA IR DABARTIS Jonas KLIMAVIČIUS СЛОВА НА ПЕРЕХРЕСТІ. I 1. Спадщина і успадковане; спадок і пам’ятка, останки Слово «спадщина» (pãvelda, pãveldu, pãvelde), імовірно, є новотвором лексикографа Антанаса Леліса — у його «Литовсько-англійському словнику» (Chicago, 1915) наведено: paveldas = pavaldas — inheritance (хоча в зворотній частині inheritance — paveldėjimas, paveldėjystė, а heritage — paveldėjimas; palaikas; tėvonija), а в його «Польсько-литовському словнику» (V., 1919) dziedziczność — це paveldas. Варіант із чергуванням голосних — pavaldas — можливо, швидко виявився не зовсім зрозумілим, однак прикметник pavaldus — héréditaire — erblich — наследственный ще пропонували Стасис Шалкаускіс у своїй «Загальній філософській термінології» (K., 1938) і Вілнюс Петерайтіс у «Литовсько-англійському словнику» (München, 1948)—hereditary, inheritable; у біологічному значенні Пятрас Авіжоніс уживав pavaldumas. Вони не прижилися, але не прижилося й paveldumas M ir G 1982 10 28, а paveldus — і зовсім ні. Усе небагате, хоч і розширене вживання pãveldo, переважно міжвоєнне, подає академічний LKŽ IX—1. «сукупність вроджених властивостей організму, набутих від батьків, предків; успадкування»; 2. «спадок»; 3. «культурні або побутові здобутки минулих поколінь, якими користуються наступні покоління»: Idėjinis paveldas DŽ. Велично височіла paveldas і в обох виданнях нормативного DŽ (1954 і 1972). У ньому перше значення — саме те, яке у великому словнику останнє: 1. «здобутки матеріальної та духовної культури, що передаються наступним поколінням; спадок»: Idėjinis paveldas. Друге — біологічне, до того ж і в DŽ лисенківське, антигенетичне — 2. «сукупність вроджених властивостей організму, набутих від батьків, предків і здатних змінюватися під впливом умов зовнішнього середовища; успадкування». Правове значення «спадок» тут обґрунтовано не наведено. Однак терміном культури й генетики pãveldas теж не став, отже, словник фіксував не реальне, усталене вживання, а застарілі спроби вживати це слово. 8 У вжитку живим було не книжне idėjinis paveldas, а palikimas — 3. «праці, пам’ятки, явища минулого»: Kultūrinis palikimas DŽ₂. Звісно, palikimas оцінювали по-різному, зокрема й негативно, наприклад: Темний спадок минулого зникає день у день LKŽ VII. У роки Відродження історик Рімантас Вебра першим засумнівався щодо palikimu культури та історії: «Поняття “спадок” не містить аспекту обов’язковості. І людина, і суспільство, отримавши спадок, мають змогу вибрати, що взяти зі спадку для подальшого життя, а що викинути» («Vakar inės naujienos», 1989 10 2). Однак це нібито руйнування, знецінення досвіду, волюнтаризм — «суспільство, оцінюючи минуле, нічого не може викинути на смітник історії. Воно може лише обмежувати одні явища й процеси, придушувати їх і прагнути до їхнього зникнення, а для інших, бажаних, створювати якомога сприятливіші умови для розвитку. Отже, маємо справу не зі спадком, а зі спадкуванням! Тому й варто спиратися на поняття “історичне успадкування”, “культурне успадкування” тощо. Поняття “успадкування” допомогло б точніше формувати історичне мислення, розуміння того, що так само, як дитина успадковує гени своїх батьків, суспільство успадковує гени попередніх поколінь <~>» (Там само). Майже те саме опубліковано за 5 днів і у «Literatūroje ir mene» (1989 10 7), тільки тут наведено історіјоѕ paveldėjimas, kultūros paveldėjimas. У «Vakar inėse naujienose» є також «Редакційна примітка» (не сумніваюся, що це зауваги мовознавиці Регіни Венцкуте, опікунки «Мовного куточка»). У ній стисло висловлено 2 думки: 1. Paveldėti можна успадкувати не лише genus, а й turtą, а з ним можна повестися по-різному: «що багато чого безповоротно втратили, легковажно змарнували — навряд чи в цьому винні слова...» Дуже слушно, але до слова lengvabūdiškai неодмінно треба додати й piktavališkai. Точно й виразно говорить Мартінас Пурвінас: «Але ж виразно проступив характерний класичний погляд, тоді звичний поділ спадку на “наш” і “не наш”, “боротьба з пережитками збіглася зі стратегічними цілями радянської системи: побудовою нового світу через відкидання старого спадку”» («Kultūros barai», 1992 7 — 8 64). 2. Краще підійшло б не paveldėjimas, а paveldas: «кажучи “культурна спадщина”, “спадщина історії” або “історична спадщина”, ми сильніше наголошували б на тяглості, спадкоємності, тож цей іменник насправді можна було б вважати точнішим словом, <~>». Отже, paveldas — це успадкований спадок, але й він може не мати «аспекту обов’язковості». Отже, необхідність поняття культурної спадщини не має беззаперечного обґрунтування. Однак культурна спадщина вже існує. Дещо було й за 10 років до R. 9 У статті Вебри. У словнику «Литовсько-англійський словник» Б. П’єсарскаса та Б. Свечявічюса 1979 року спадщина — heritage, legacy: культурна спадщина - - cultural heritage (хоча є й культурна спадщина – cultural heritage, спадщина минулого – the heritage of the past). Звісно, найпростіше спадщину впровадити адміністративним шляхом. Так і зробили, наприклад: Каунаська рада з охорони культурної спадщини Литви L ir M 1989 48 13, Інспекція культурної спадщини A 1991 38 4, Центр культурної спадщини Департаменту охорони пам’яток L ir M 1992 3 12, відділ реконструкції спадщини Департаменту культурної спадщини LA 1992 72 1. Найшвидше поширювався вислів охорона культурної спадщини LA 1991 92 5. Від культурної спадщини залишається тільки спадщина: охорона спадщини L ir M 1990 36 2, Šv 1990 19 26, LA 1990 85 4, опіка над спадщиною A 1990 13 9, маркування спадщини LA 1990 120 4, проблема спадщини A 1990 13 9; навіть в адміністративних назвах: Рада з опіки над спадщиною A 1990 13 9, Рада спадщини A 1990 14 8. Можливо, за західним зразком, пор.: Heritage Foundation (Фонд спадщини) у Вашингтоні LA 1991 91 3. <-> Джон Мейджор прийняв відставку міністра с-п-а-д-щ-и-н-и (h e r i t a g e) Девіда Меллора LA 1992 189 2. Однак... Самі фахівці зі спадщини не вміють правильно ставити наголос — на людях часто кажуть pavėldas, навіть зовсім плутають: paveldas – pavėlda. Цікаво, як вони наголошують цілком зрозуміле новоутворення paveldininkai A 1990 14 8? А Владас Дрема каже: «І хто вигадав таке слово? Павелдас — як кувелда! (Сміється). Спадок. Досить точне поняття» («Література і мистецтво», 1990 12 01). Форму спотворюють, зміст поняття не дотримують, наприклад: «Вийшов уже четвертий том “Історії литовської мови”; <->. <->. Поряд із добрим географічним “Атласом” мови це ще одна цеглина в спадщині історичної граматики» («Література і мистецтво», 1991 07 13, А. Й. Греймас). Звісно, культурна спадщина вживається і не в адміністративному значенні, і навіть не шаблонно, наприклад: Схід, який зазвичай мають на увазі, протиставляючи його Заходу, є спадщиною культур Близького Сходу, що безперервно змінювали одна одну від давніх шумерів-аккадців до сучасного ісламу P 1990 10 110. Загалом нове вживання слова спадщина дуже широке. Є тут і зовсім недоречні речі. Зміст поняття спадщина також конкретизується, наприклад: Маєтки — культурна спадщина феодальної доби LA 1990 85 4. Старе місто — частина спадщини, <-> A 1990 13 9; а також стає невиразно-абстрактним, наприклад: Тепер, коли політичні зв’язки ослабли, з’ясовується, що нас єднає лише ця спадщина 10 завдяки LA 1990 81 3; а також міфологізується й поетизується, наприклад: О знаєш, не почуття вичерпалось,/ лише пелюстки квітки розсипались —/ не бачив ти надвечір рідного двору,/ трави край тину в Стебейкілі,// що лікують і людину, і Вітчизну,/ ростуть зі священної спадщини —/ ніхто не звеличив, витоптали/ біля основ наших підвалин L ir M 1990 17 10, М. Карчяускас. Термінізований обсяг значень спадщини раптово розширився й, мабуть, став ширшим, ніж обсяг колишнього спадку — це природна, історична, релігійна, господарська та інша спадщина: до Списку світової спадщини нині внесено 322 об’єкти культурної та природної спадщини, розташовані у 69 країнах KB 1992 3 53; А яка доля литовської спадщини в Калінінградській області LA 1992 147 15; Наша історична й онтологічна спадщина ŠA 1991 8 1; Спадщина історії Литви LA 1992 229 1; КНР вважає за найціннішу спадщину китайського народу; <-> M ir G 1990 1 14; національна спадщина LA 1993 139 12; етнічна спадщина KmT 1989 82 1; матеріали про спадщину опору LA 1992 112 9; Незалежність над Німаном і Даугавою — прекрасна квітка нашого вічного ідеалу — спадщина тисячолітньої боротьби балтів Vlt 1992 9 7; військова спадщина LA 1992 70 8; релігійна спадщина LA 1992 51 3; християнська спадщина Mt 1992 1 124; католицька спадщина GK 1990 15 6; православна візантійська спадщина P 1990 10 111; Найдорожчі речі нашого народу, як-от свобода, прагнення до неї, боротьба за неї, рішучий вибір на користь правди, — це спадщина Церкви GK 1990 15 6; Старші, які зберегли спадщину віри, передають її молоді LA 1993 68 5; безперервність господарської спадщини A 1990 44 12; господарська спадщина, що реставрується Vlt 1991 6 5; Наша правова спадщина; <-> — це паноптикум правових анахронізмів LA 1992 13 7. Тут добре видно, що розвиток значення слова спадщина відбувається не в генетичному, біологічному напрямі мотивації, а в соціальному, іноді даючи навіть якийсь «заповітний» пагін, наприклад: отримав землю в порядку спадкування LA 1992 116 6. Характерно, що прикладів цього спадщини, яке було б, мабуть, найближчим до культурної спадщини, найменше: наукова спадщина LA 1992 71 4; архітектурна спадщина KB 1992 3 51, архітектурна й містобудівна спадщина Русне LA 1991 75 7; спадщина литовської поезії Mt 1992 4 80, S.Geda; література спадщини, книги спадщини KB 1992 1 3. Невдовзі стало зрозуміло, що не так. Спочатку це, можливо, неминуче. Однак справді погано, що за три роки недоліків не поменшало. 1. Усякої спадщини дуже багато, проте вона ще не посіла того місця спадку, яке їй відвели першопрохідці у вживанні слова спадщина. Паралельне вживання спадку трива- 11 Використання у другому чи навіть четвертому значенні слова спадщина свідчить про надмірну млявість. Наприклад: Етнічну культуру, як і культуру загалом, становить історична спадщина, накопичена в рукописах, музеях, а також жива традиція LA 1991 209 9; культурна і природна спадщина, але природна та історична спадщина, знову історична і природна спадщина Vlt 1993 5 6, Ч. Кудаба. Досі не менш уживане й саме слово спадок: культурний спадок Литви KB 1992 5 59; селяни є частиною історичного народу, яка реально претендує на політичний і культурний спадок історичної Литви KB 1992 7—8 103. Подекуди, можливо, залишиться слово «спадок». У «Нарисах концепції культури Литви» (В., 1990), де вже є культурна спадщина, музикант О. Балакаускас і літературознавиця В. Дауйотите вживають термін спадок (с. 65, 69). І далі вживають, як заведено: Спадок рукописів KB 1992 7—8 100; літературний спадок P 1990 9 184; науковий спадок LA 1990 85 4; архівний спадок КДБ LA 1992 153 4; навіть спадок католицизму LA 1993 62 5. 2. Усюди, де було культурний спадок, спадщина, останнє за своєю природою не може бути доречним. Надто категорично й очевидно неправильно стверджувати, що взагалі нічого не можна відкинути. Та й відкидати багато не треба — зайве відпадає ніби само собою. Адже є культурний застій, занепад, навіть виродження, то навіщо це успадковувати? Хіба що залишити приклади дивовиж на виставку людських дурниць. На наших очах із довкілля й свідомості зник цілий пласт «культури» соцреалізму, безліч «ікон» радянщини; те, що не сподобалося, пішло на вторинну сировину, а через базари та інші обміни розійшлося світом по колекціях дивовижних речей. Спадщиною воно не стало. Спадщина є тоді, коли є прийняття спадку, спадкоємець, підтвердження прав на спадщину, коли спадок культури бере участь у культурному обміні суспільства. Спадщина приходить не для того, щоб поховати спадок, а лише щоб його обмежити: спадщина — це не весь спадок, а лише успадкований спадок. Правильно пише Леонідас Жилевічюс у своїй статті «Хто досліджуватиме російські архіви?» з підзаголовком «Думки про нашу спадщину і спадок»: «Я не мовознавець, проте вважаю, що, говорячи про нашу культурну спадщину, не можна обмежуватися одним словом. Ми успадковуємо лише те, що нам залишили батьки, діди й прадіди. Але якщо успадковані духовні чи матеріальні цінності привласнили собі „друзі“ або сусіди, і ми можемо тільки подивитися на них, а часто й цього не дозволено зробити, — вважаю, це слід називати спадком» («Література і мистецтво», 1992 04 29). Він так і розрізняє: генеральний каталог спадщини Литви та вивезеного спадку 12 зу. Спадок може бути десь невідомо де, не знайдений, зниклий чи знищений. Спадщина — це успадкований спадок: не знищений, не викрадений, не прихований, збережений, шанований, такий, що має господаря і життя. Отже, може бути й спадщина спадку, а оскільки треба дбати, щоб вона не занепадала й не гинула, можна говорити і про передання спадщини нащадкам, про збереження спадщини або долю спадщини. Найбільша безвідповідальність — це безліч усякої спадщини, яка є лише нещасним спадком, а якщо дивитися на це ніби генетично, як пропонував Р. Вебра, то йдеться про мінливість, мутації, виродження: позбутися спадщини тоталітаризму A 1991 50 3; непримітна спадщина тоталітаризму A 1991 20 2; підозрілість — це спадщина комуністичних часів A 1991 20 2; ментальність подвоєння світу — це спадщина комунізму, яка ще довго затьмарюватиме суспільне життя Литви LA 1991 75 2; спадщина радянської системи A 1991 39 3; тягар імперської спадщини LA 1992 236 5; гнітюча спадщина років окупації A 1991 53–54 3; непомітна спадщина радянських років D 1991 38 3; спадщина Ялти LA 1991 87 6; погана спадщина LA 1992 36 3; деструктивна спадщина суспільної думки Prsk 1991 8 498; У Литві сьогодні інертно застигла спадщина бореться з тіньовою сучасністю L ir M 1992 15 14. Не годиться й відновлення знищеної спадщини A 1990 17 14. Вживають тут і спадок тоталітаризму, радянських часів, соціалізму, комунізму, чомусь і посткомуністичний, тяжкий і обтяжливий, але рідше; переважає слово спадщина. Висновок: Запровадження терміна «спадщина» відбувається не гладко, розрізнення спадщини і спадку непослідовне й нерішуче, і невідомо, коли це закінчиться. Ще гірша справа з пам’ятником. Першою закликала Юрате Маркявічене: «<-> варто відмовитися від самого терміна „пам’ятник“ або принаймні звузити сферу його вживання. Це слово недостатньо містке — воно означає знак пам’яті, тобто позначає лише одну з функцій спадщини й визначає вік пам’яткового об’єкта. Це дає змогу об’єднати об’єкти спадщини із сучасними утвореннями, які, ще будучи у процесі формування, вже представляють „перемогу соціалізму“ у згаданому Списку пам’ятників» (Нариси концепції культури Литви, с. 38). Одну правду, хоч тут її й не висловлено, можна було б визнати — система недосконала: збірне поняття спадок, а його частини — пам’ятники. Послідовно було б називати частини останками! Проте множинне слово останки у загальній мові принаймні для половини її користувачів несподівано стало двозначним, а то й неоднозначним: 1. «речі, залишені померлим; спадок» DŽ, «майно, залишене померлим; спадок» DŽ,; 2. «останки померлої людини, труп» DŽ,; «тіло померлої людини, рештки тіла» DŽ,. 13 те; спадок» DŽ,; 2. «останки померлої людини, труп» DŽ,; «тіло померлої людини, рештки тіла» DŽ,. Перше значення (і останок) є надбанням західної Литви, друге переважно є совєтизмом писемних джерел, але цього вистачило, щоб у загальній мові заблокувати перше значення і пов’язане з ним значення «рештки давньої культури», засвідчене від часів праць С. Станявічюса і С. Даукантаса, таке доречне поряд зі словом спадок. Старовина у значенні «старий музейний предмет» більше пов’язана зі збиранням окремих решток забутого минулого та несподіваними знахідками, видається ще більш музейною, ніж пам’ятник, до того ж зовсім не пасувала до величі руйнування старого й творення нового. Не прижилися слова останки, останок, але вже слово пам’ятник цілком добре пасує: пам’ятники — це «свідки еволюції певної цивілізації або окремої історичної події» (Й. Бучас, — Нариси концепції культури Литви, с. 43). Найзвичніше нині значення «споруда на пам’ять», відоме вже зі словників П. Руґіса та Ф. Куршайтіса, не є винятковим. Просто його продовженням і розширенням є значення «свідчення минулого»: пам’ятки культури, пам’ятки кам’яної доби, пам’ятки старовини, історичні пам’ятки, пам’ятки народної архітектури, пам’ятки природи, пам’ятки мови, пам’ятки писемності, пам’ятки літератури, навіть: написання того самого слова різними або подвоєними літерами вважається фонетичною і семантичною пам’яткою мови Й. Юрґініс, — Хроніки Лівонії, В., 1991, с. 21. Обидва значення спираються на значення живої мови — 3. «те, що залишається на згадку; те, що роблять, залишають або дарують на пам’ять». Дай на[т] пам’ятника Скапішкіс. Хоч [би] пам’ятником [тобто пам’ятникові] відклади яблук [тобто яблук] Паланга. Батьківський пам’ятник — та коцела Рауденай. Ще маю мамин пам’ятник — хустку Відішкяй (LKŽ IX). Отже, значення пам’ятки культури може бути дуже широким і не обов’язково, як стверджує Ю. Маркявічене, спираючись на ЮНЕСКО, має охоплювати лише «окремі цінні об’єкти», а не «комплекси», не «території» тощо (Нариси концепції культури Литви, с. 38). Цілком обґрунтовано поряд із цим Й. Бучас пише: пам’ятка аграрної культури народу — історично сформований сільський ландшафт (Там само, с. 42). Він теж спирається на світовий досвід, але наводить протилежне твердження: «У міжнародній хартії охорони пам’яток, ухваленій у Венеції 1964 року, зазначено, що поняття пам’ятки культури охоплює і окремий твір, і комплекси міського чи сільського типу, <~>» (Там само, с. 43). Так само й у проєкті Закону Литовської Республіки про охорону культурних цінностей: Стаття 24. Охорона й упорядкування територій — пам’яток культури D 1992 8 7. 14 Аргумент Й. Маркявічене, що термін paminklas невдалий, бо дехто був приголомшений пам’ятниками, а також тим, що до них зараховували речі сучасності, які не завжди заслуговують на культурний статус, висувається саме тоді, коли можна відмовитися від цих «пам’ятників». То чи був би це тоді аргумент? Інший її аргумент, майже протилежний: «цей термін передбачає особливий музейний тип охорони, який не міг і не застосовувався ні до ландшафтів, ні до міст» (Там само, с. 38). За пару років його розвинуто ще далі: «Отже, “перетворення на пам’ятник” — непоганий спосіб відокремити людей від їхнього минулого, зробити культурну спадщину чужою. Адже традиційне середовище, перетворене на музейний експонат чи експонат паноптикуму, може викликати лише цікавість, подив або розчулити, як усе мертве. Проте воно не здатне пробудити любов, для якої потрібне життя» («Література і мистецтво», 1992 01 18). Це слушно, однак людей від минулого відокремив і зробив спадщину музейною, відібравши й розсортувавши її, не термін paminklo, а те, що, як слушно каже сама Й. Маркявічене, «коріння традицій було підрубано» (Основи концепції культури Литви, с. 38). Звичайно, можна відмовитися від paminklo, можна було б знайти й інші причини, а також певні мовні аргументи — розвиток значень слова paminklas не є послідовним, ланцюговим, а розгалуженим, суперечливим: у живій мові paminklas має й зовсім не «монументальні» значення — 4. «знак, позначка»: Tos trobos nugriuvo, nebė[r] nė paminklo Грузджяй (також Саламієстіс, Купішкіс, Жобішкіс); 5. «той, хто зберіг лише дуже слабку подобу самого себе (про дуже виснажену, схудлу людину, тварину чи жалюгідну річ)» Плателяй, Алседжяй, Шатес, Салантай (LKŽ IX). Але що пропонують і намагаються вживати замість paminklų? Тисяча перша нудьга — бюрократичні paveldo objektai LKKM 38, Й. Маркявічене, kultūros paveldo medžiaginiai objektai L і M 1992 3 8, Й. Маркявічене. Людяніші, але так само незручні двослівні paveldo vertybės LKKM 38, а також 42, 43, Й. Бучас, але одні з них — paminklai, інші — ні: І все це — цінності культурної спадщини, більшість яких має статус пам’ятки й охороняється державою Там само 42; надання цінності спадщини статусу пам’ятки Там само 43; зберігається й paminklinė vertybė Там само 43, 44, а також культурної спадщини рівнів, типів, видів і груп <->пам’яткова цінність Там само 45. Навіть за пару років, уже маючи секцію Paveldotyros при Спілці науковців Литви, вони й досі самі не знають, «що називати спадком, що спадщиною, що є об’єктом культури, що визнавати культурною цінністю, що 15 називати об’єктом paminklosaugos, а що об’єктом paveldosaugos?» (Юргіс Бучас. Об’єкт охорони спадщини. Коротка історія поняття пам’ятки. — «Література і мистецтво», 1992 02 22), хоча згадується навіть охорона минулого [а назва тез Й. Маркявічене — Культурна спадщина (охорона життєвого середовища) LKKM 37]. І цінності спадщини тут не зовсім зрозумілі — то чи як цілісна система, протилежна поодиноким paminklams, то чи як добірні об’єкти спадщини: охороняти слід не спадок загалом, а цінності спадщини як цілісну територіальну систему (спадок — те, що залишає нам минуле, спадщина — те, що нам належить за законом, цінності спадщини — те, що ми відібрали зі спадщини й використовуємо як культурну самобутність (=самобутністю). Тут і пам’ятка культури — виняткова, репрезентативна, престижна культурна цінність, щось більше за об’єкт культури — не цілком відкидається, лише стверджується, що «слід охороняти значно більше й різноманітніші цінності минулого, ніж диктує сучасне розуміння paminklo». Такої плутанини термінів не повинно бути, і вихід очевидний. Й. Маркявічене, міркуючи про новотвори L і M 1992 3 8, могла послідовно дійти цього виходу. Насправді культурологія та різні близькі до неї галузі послідовно використовують цілу запозичену з мовознавства систему термінів — новотвір, запозичення, похідне слово, наприклад: Апологети новотворів у старому місті спираються також на кілька рядків із міжнародної хартії ICOMOS щодо охорони історичних міст VN 1988 295 2. По-перше, Литва, ставши монархією, одразу наголосила б, що вона — не новотвір і навіть не держава початку XX століття LA 1990 87 6. Ми користуємося переважно запозиченими концепціями (є й гарні винятки), хоча ці запозичення, як виявляється, не завжди належної якості L і M 1983 46 6. <--> протиставлення будь-яким схваленим тоді похідним словам і поведінці пов’язувалося з протидією соціалістичній ідеології KB 1988 9 32. <--> модерність <--> як похідне слово від відкритості й плюралізму vedinys KB 1993 2--3 106. У 1932 р. у «Російсько-литовському словнику» Й. Барона veldinys вживався як синонім до tėvų palikimas, palakai, liktinė, veldinys, veldėmė, paveldas, тоді як у «Загальній філософській термінології» С. Шалкаускіса 1938 р. — поряд із згаданим прикметником pavaldus замість звичного paveldo (veldinys — héritage – Erbe, Erbschaft — наследство, хоча не лише в загальному філософському, а й у цілком конкретному нефілософському значенні: Спадкова хвороба — нещасливий спадок), у сучасній нормативній лексикографії подається зі значенням «успадковане майно, спадок», невідомо з якого вжитку взятим (чи не зі словника Й. Барона?), але не вживаним у праві, DŽ1 (DŽ2 – і «спад- 16 кування»), приблизно два десятиліття тому як термін міцно закріпилося в мовознавстві (К. Буга вживав veldėme, інші пізніше — paveldėtinis žodis, paveldėtoji leksika). Отже, збірне поняття — культурна спадщина, а одиниця — veldinys (у LKŽ IX є рідкісний варіант paveldinys). Veldinys значно краще за несистемне perėminys «те, що переймається, засвоюється»; Перейняття християнством елементів інших релігій Dž. Veldinys могло б замінити й таке вживання слова paveldėjimo у множині: Почавши таким чином читати поезію та прозу, вражаєшся, скільки тут тих спадків — телеграм про первісний світогляд, принесених із глибини часу до наших днів, скільки пророцтв, архетипних образів ŠA 1992 16 7. Загальні висновки: Перебудову цієї групи термінів розпочато не цілком обдумано, здійснювано несистемно, незграбно, мляво й залишено незавершеною майже на півдорозі. Навряд чи виправдана віра в те, що словами, якщо вважати їх точнішими, можна подолати труднощі діяльності. Проте розпочату роботу слід, ретельно її обміркувавши, рішуче завершити. 2. Виробіток і залучення до праці; виробництво та продукція; надробіток тощо. Новотвір įdarbis є калькою з рос. /задел./; форма не цілком тотожна, вона краща. Уперше įdarbis подано в 1966 р. у «Російсько-литовському словнику економічних термінів». Хоча й у загальному «Російсько-литовському словнику» 1967 р. įdirbio ще немає: задел — 1. економ. розпочата продукція; 2. запас, надлишок, перевищення; 3.<->. У «Російсько-литовському словнику» 1982 р. воно вже є, але ще з описовими синонімами: задел — виробіток, розпочата продукція; запас розпочатої продукції [напівфабрикатів]. Рос. задел є вже в академічному словнику 1790 р., однак його вживання досі не усталилося остаточно: у 17-томному виданні 1955 р. його тлумачать як 1. «просунута робота, що дає змогу безперервно вдосконалювати наступні операції»; 2. «запас напівфабрикатів, заготовок», а в 4-томному виданні 1985 р. — як 1. «розпочата й просунута робота, яку треба продовжувати»; 2. «те, що зроблено про запас, а не для поточного виробництва». Однак в енциклопедичних словниках термінів усе ж чітко сказано, що це визначена к і л ь к і с т ь (норма) н е з а в е р ш е н о ї продукції у виробництві або п р о м і ж н и х робіт у будівництві, необхідна, щоб безперервно й безперешкодно виконувати подальші роботи, а не якийсь відкладений запас 2—880 17 atsargos (Политехнический словарь.М., 1989). Antra vertus, įsidėmėtina, kad 1955 m. 17-tomyje 3aдeл žymimas spec., o 1985 m. 4-tomyje – jau šnek. – tai jau daugiareikšmiškumui ir reikšmės neapibrėžtumui plati dirva. І в литовській мові вже в загальній нормувальній лексикографії працьовитість тлумачиться не як спец. чи екон., а як «розпочата, просунута вперед і така, що має тривати далі, робота» DŽ₂. Отже, тут працьовитість — це наче «початкова частина продукції чи робіт», а не «незавершена або проміжна продукція». Саме так було й тоді, коли вживання ще було дуже рідкісним: < > передаємо в користування не менш як 20 відсотків житлової площі, створюючи надійний доробок T 1985 136 2. На початку Відродження доробок, здебільшого завдяки зусиллям однієї діяльної економістки, поширився в переносному, невизначеному значенні й викликав реакцію мовознавців. Справді, раніше казали зробив, маю початок, початочок (а добрий початок — половина справи), а ось несподівано заповзятливі люди підхоплюють ходове слово доробок, часто лише почувши вже термінологізоване слово, навіть не знаючи, що це термін. Нічого доброго в цьому немає, та й дурниць може бути небагато, але настирливість і невизначеність справді були. Однак немає жодних підстав вважати, як це робить Вітаутас Буда («Gimtoji kalba», 1990 8–9 26), що доробок тут витісняє досвід, що досвід має відтіснити прибульця доробок. Адже це зовсім не одне й те саме: досвіду можна мати вдосталь, а доробку — ані краплі. Доробок — це вже результат праці. Доробку вже перестали вживати так часто, доробок трапляється рідше, але з’явилася інша вада — нерідко його вживають граматично неправильно: доробок у політику, культуру TV 1993 01 27. Тут значення, мабуть, ближче до переносного внеску. Треба казати доробок у політиці, культурі або чийсь внесок у політику, культуру. Любителям багатослів’я та шукачам словникових скарбів, а також з огляду на небезпеку паронімії, слід нагадати й про інше подібне слово, яке потрапило навіть до DŽ₁ і DŽ₂, — įdarbis «залучення до роботи»: Тут з дітьми сам ідарбіс, а він, прийшовши, кличе збирати гриби — Кловайняй. Вона прийшла гостювати ніби навмисне саме під час ідарбісу Кальтиненай. У LKŽ IV įdarbis також наводиться з Гіркальніса й Гружяй. Без сумніву, воно пов’язане з įdirbti 3. звор. «взятися за роботу, захопитися роботою»: Як уже взявся до роботи, то навіть їсти не йде — Бартнінкай. Його, для дослідження й розуміння цієї справи, чимало попрацювали — Яблонскіс (LKŽ II₂). Отже, įdarbis — це сама праця, процес, а įdirbis — її результат, кількість. Інакше від įdirbis відрізняється значенням загальної кількості išdirbis — «обсяг виконаної роботи, виробіток; те, що вироблено; готова продукція». Відрізняється воно й від багатозначного, майже лише діалектного або застарілого в писемності 18 слова išdarbis (išdarbė). У говорах воно найчастіше трапляється в значенні якості, потенційно актуальному для літературної мови: 4. «спосіб обробітку, якість»: Ці плахти поганої роботи Алксненай. Платять залежно від якості роботи: краще попрацюєш — більше отримаєш, гірше попрацюєш — менше Йонішкеліс (LKŽ IV). Інше діалектне земельний відробіток — «оренда землі (наймання) за половину врожаю, наче в обмін на відробіток»; протилежне nuodarbė — «здавання в оренду за винагороду чи відробіток» (нижньолит. nuodarbė – nūdarbė означає також «праця, плід праці». Чия то скриня — плід чиєїсь праці? Шимкайчай, LKŽ VII) і — разом із nuodarbis (з діалектними варіантами) — «обробіток землі, виконання польових робіт». Nuodarbis означає також «успіх у праці»; є й прикметник nuodarbūs 1. «сприятливий, придатний для роботи»: сприятливий рік, придатне для роботи літо; 2. «швидкий у роботі, працьовитий», а відповідний прислівник nuodarbiai означає «як слід, упорядковано, послідовно, до кінця», а писемна форма nuodarbiui має спеціальне, потрібне значення «за виконану роботу, відрядно». Платять відрядно (LKŽ VII; nuodarbis, nuodarbūs ir nuodarbiai є також у DŽ₁, DŽ₂). Тут ми бачимо, наскільки тісно пов’язані народна й наукова термінологія, які можливості дає жива діалектна мова, які несподівані й потрібні термінології можливості відкриває для литовської мови така характерна для неї зміна голосних у корені. 3. Ні чорно-біле, ні безбарвне зображення, ні кольорове Коли почала поширюватися кольорова фотографія, то й плівки були кольоровими. Хоча насправді плівки не є кольоровими, а лише стають такими після проявлення. Те саме можна сказати і про фотопапір. Кольоровий, -а — щодо плівки, паперу чи фотографії, а також кінематографа, кінофільму, слайда, копії або копіювання, пристрою для розмноження — найдоречніше протиставляти чорно-білий, -а, а не звичайний, -а. Найчастіше так і вживають, тільки нерідко використовують неналежну форму «звичайний»: чорно-біле (=чорно-білий кіно KV 1992 43 1, копіювання: кольорове (=кольорове=) і чорно-біле LA 1992 251 6. Чомусь інакше сталося в телевізійну епоху. LTE XI пише правильно — кольорове і чорно-біле (монохромне) телебачення, але вже зовсім хибно — кольоровий і, на жаль, телевізор безбарвного зображення (монохромний). Якщо дивитися примітивно логічно, то й кольоровий телевізор — зовсім не 19 кольоровий, а чорно-білий телевізор дуже довго журналісти нав’язливо називали кольоровим — блакитний екран (можливо, випадково вжито синій екран VN 1984 225 3) [кіноекран намагалися відрізнити по-різному: великі й малі екрани L 1981 37 7, блакитний (телевізійний) і великий (кінотеатральний) екран T 1983 294 4, велике кінодзеркало і малі екрани відеофільмів KmT 1987 185 2, S. Valiulis, домашній екран KV 1977 33 1]. Ще більше заплутало найменування кінескопа. FTŽ, наводячи кольорове і чорно-біле телебачення, на жаль, пише кольоровий кінескоп. LTE V ще терпиме кінескоп кольорового телебачення і зовсім невдале кінескоп чорно-білого телебачення. У PolŽ усе гаразд: кольорове і чорно-біле телебачення, кольоровий телевізор, кольоровий і чорно-білий кінескоп. Цілком послідовно й у NŪE: кольоровий і чорно-білий телевізор (90, 92), кольоровий (91) і чорно-білий (90) кінескоп [лише помилково вживаються невизначені форми: кольорові обернені фотографічні плівки, кольорова негативна плівка і чорно-білі негативні та обернені фотографічні плівки 412, кольоровий і чорно-білий папір 413, кольорові й звичайні фотографії 412]. За найпростішою логікою мови та здоровим глуздом кінескоп і апарат називають відповідно до того, яке зображення вони показують, — кольоровий і чорно-білий. Якщо мовне чуття не здатне збагнути цієї простої речі, то не лише ці слова, а й саме життя мови опинилося на дуже похмурому роздоріжжі. Якщо незрозуміло, що таке кольоровий телевізор чи кінескоп, тоді безліч речей будуть спантеличувати й бентежити — жорстка і м’яка вода, тверда і м’яка корова (а в східних верховинців корова тече — отож корову й ведуть), кінь із твердими яснами, свиня, яку важко відгодовувати, тверда пшениця для молотьби, жирна земля, жирний анекдот, говорить жирно, жирні відсотки, сухе вино (тобто терпке, кисле — нім. herber Wein), сухий борщ (не готувати), сухий піст (і без молока), суха меса (без причастя — див. Ф. Рабле. Гаргантюа і Пантагрюель/Пер. Д. Урбас. В., 1970, с. 591, 826), сухий закон, сухий результат, сухий потопельник («той, хто спершу непритомніє, а потім раптово тоне. Через спазми голосових зв’язок вода не потрапляє їм у легені» NŪE 251), теплий колір, холодна зброя, гучна зала, швидка дорога, живе м’ясо, жива вага, забійна вага,... А чи не майже винищили медики, журналісти й перекладачі міцний сон? Чи багато хто з користувачів наукової термінології сказав би, що таке неспокійний сон? [неспокійний 9. «неспокійний, чуйний, бадьорий (про сон)» LKŽ V]. А чи перекласти корову або проспати корову, сінні вила, очні краплі, щуряча отрута зовсім не схожі на бджолину отруту? А хіба дерева вибухають? У газетах — справжнє безладдя: телевізори кольорового й чорно-білого зображення 20 ор T 1990 43 4, телевізори для кольорового і чорно-білого зображення, «чорно-білі» «Шіляї LR 1990 44 1, чорно-біле зображення VŽ 1990 18 2, чорно-біла фотографія VN 1990 38 1, A 1990 35 8, L ir M 1990 30 3, R 1990 259 2, чорно-білі фотографії LA 1992 243 3, чорно-білі літографії SMD 1993 76, навіть чорно-біле й безбарвне кіно TMkt 1978 62 4, чорно-біле зображення Ašr 1990 10 30 (і стиль відеокліпів «black white» там само — ось у чому собака зарита!). Чорно-білий — справжня нісенітниця. Це як темно-світлий, червоно-синій... Тварина чорна з білим — чорно-ряба (біла з чорним — білоряба) (діал. kė́ršas), гніда з білим — гнідо-ряба, сива (тобто світло-, темно- або синювато-сіра) з білим — сиво-ряба, руда з білим — рудо-ряба, біла з домішаним темним волоссям — шира (перен. «сивувата») [рудувато-сива або сірувата, зеленкувата — шерхшнас, ~а]. Птах або собака, чорний з білим чи білий з чорним, — строкатий, хоча значення слова строкатий ширше — «різнокольоровий» (птах із крапчастим, дрібним строкатим забарвленням — ря́бий). Прикро, що тепер, мабуть, лише в піснях залишаються строкаті півники, а кінологи, особливо любителі, дедалі частіше пишуть мармуровий дог, чорно-білий російський спанієль, чорно-білі цуценята породи колі. А чиїсь журналістські очі вже перетворюють чорно-білий на модний штамп: Але мені по-своєму чарівний цей чорно-білий двір, мов із фотопластинки LR 1990 30 2 — то, може, графічний або просто строкатий, сірий? «Чорно-біле» розуміння історичного періоду від 1918 року T 1990 216 3 — то, може, однобічне, категоричне, ненаукове, поверхове? Так само ненормативне й модне ново-старий: <-> добре знайомий портрет нового-старого правлячого прошарку посткомуністичних країн LA 1992 168 7. Хоч трапляється принаймні нормативне: Запахло старою новою імперією LA 1992 165 5. <-> відроджується догідництво новій-старій владі LA 1992 253 4 [Вони виникли з парадоксу (добре) нове — це забуте (добре) старе, до того ж часто семантично неймовірно спотвореного: нове — це добре забуте старе, новизна — це добре забута давнина див. «Gimtoji kalba», 1991 10 12]. Так само ненормативні й актуальні червоно-коричневі (коричнево-червоні) чи біло-червоний. Ця абракадабра семантики й життя граматично правильною була б у формі червоні коричневі (коричневі червоні), білий червоний, хоч це й дуже незвично. І шахові та шашкові білі чорні клітинки R 1990 93 6 мають бути білими чорними. Так само необдумано й безглуздо називають і прапори та прапорці: блакитно-жовтий VN 1990 188 — 189 4, LR 1990 184 1, червоно-чорний 21 LR 1990 184 1, червоний із синім LA 1991 252 6, білий із червоним LA 1991 200 3, білий із синім KV 1992 51 3, білий із жовтим LA 1992 204 3. Втямо собі, хоч і так усе більш ніж зрозуміло: такими прислівниковими сполученнями з прикметниками виражають відтінки, а не поєднання кольорів. Відтінків, які тут названо такими сполученнями, бути не може. Пишуть і через дефіс або тире: біло-червоний прапор A 1991 415, біло-червоний — білий прапор LA 1992 60 1, червоний — білий — зелений LA 1993 29 9. Так само позначають поєднання кольорів одягу чи уніформи: Спідниці <~>. Улюблені такі поєднання кольорів: чорний-білий, синій-білий, зелений-червоний, малиновий (=кислотного чи розсільного кольору)-зелений, фіолетовий-зелений тощо. Східна Литва, В., 1992, с. 167. Мистецтвознавці пишуть і без дефісів: Безперечно, декоративна сила аркуша дуже очевидна. Гармонія чорного, білого й червоного кольорів сама по собі фундаментальна LA 1993 14 16. У Конституції Литви 1938 року написано: Національні кольори — жовтий — зелений — червоний (цит. за: Конституції Литовської держави. В., 1989, с. 59). У чинній Конституції Литовської Республіки (В., 1993), на жаль, незвично: Кольори державного прапора — ж о в т и й, з е л е н и й, ч е р в о н и й (с. 13). Правила «Литовського правопису й пунктуації» (В., 1992) (с. 54–58) дозволяють тут писати ч е р е з д е ф і с, хоча тематика прикладів не згрупована, однобічна, неповна — адже в ній немає поєднань кольорів прапорів та іншого, різних сумішей (наприклад: мозаїчний паркет із дуба, ясена й червоного дерева, яблучно-смородиново-журавлинний сік, липово-м’ятний чай). Без сполучників і розділових знаків належить писати лише фразеологічні парні сполуки: ранок-вечір, день-ніч, великі-малі, високий батько. Задля справедливості треба сказати, що 60 років тому, у найпершому номері «Рідної мови» (1933 1 12), на запитання, чи правильно російсько-литовський словник, відповідають ствердно. Але аргумент слабкий. Посилаються на сполучення чорнувато-червоний, основне значення якого — «червоний крізь чорноту» [отже, відтінок; про це значення pro див. pro IV 1. «що вказує на часткову властивість предмета» LKŽ X; ще кажуть крізь чорноту пробивається червоний, ~а], нетипове, випадкове значення «чорного й червоного кольору», а також на складне слово чорно-червона хустка — «із чорними й червоними візерунками». Це нетипове вживання, лише окремий випадок уживання. У LKŽ IV чорно-червоний означає лише «темно-червоний». Сам автор відповіді пише нормативно — із чорними й червоними візерунками, а не чорно-червоними. І словник уже давно називається російсько-литовським, а не російською литовський. 22 4. Важіс — це не віз Що таке важіс? Здається, дивне запитання — те, чим їздять, возять, і є важіс, тобто віз. Так і спотикаються, звісно, не на цілком рівному місці. Була б півбіди — хіба можна все знати, все вміти. Уся біда в тому, що забувають приказку: не знаєш — не кажи, запитай. Отже, пишуть, сподіваючись, можливо, навіть «скоротити» мову: Отже, коні повертаються. <~>. Щасливий, що під час відпочинку дістав нагоду покататися верхи на коні, у санях чи важісі, проїхатися верхи T 1976 75 4. <~> розчинилися ранкові важіси, що везуть кефір до магазину A 1990 39 8. Не секрет, що в будь-якому колективі є працьовиті, чесні й талановиті люди, які «тягнуть увесь віз» Там само 6. З цих невдалих форм (ранкових важів!), цих недоладних лапок роблю висновок про недбале ставлення до мови. Але й поет помиляється та вводить дітей в оману: Запрягши важіс,/ Сіра кобила./ Сестра Оленка/ Вирушила в дорогу K. Kubilinskas. Mažųjų metai. V., 1972, с. 319. Помиляється перекладачка: Ах, якби він побачив преторів віз на височині,/що котиться серединою, в пилюці, Юпітерову одежу/ вдягнувши велично, Ювенал. Сатири/ Пер. A. Bendorūtė. V., 1983, с. 77. Греція сповнена брехні: мовляв, через Геллеспонт/ міст рівно з кораблів був наведений і важіси могли ним промчати Там само 82. Східний аукштайт посміявся б, здивувався, а ми розгорнімо DŽ: важіс (2), важіс (4) — «гарні святкові сани із сидіннями». Оце так! Пам’ятаймо: їде важіс. Звернімося до поезії: Сніжинки сплітаються. Дзвіночки кличуть./ Як дим — безкраї рівнини!/ Важіль співає маргаритки/ На морозній рівнині обніжка./ Сніжинки сплітаються. Дзвіночки кличуть A. Jasmantas. Poezija. V., 1992, с. 38. До речі, у Словнику варто було додати позначку діал. — діалектизм або, точніше, сх.-аукш. — слово східних аукштайтів (ареал приблизний, бо даних іще немає: в «Атласі литовської мови» картографовано лише назви робочих саней, а том «Литовського словника» на літеру V ще не вийшов). У літературній мові не закріпилося, уживати навіть ризиковано — можуть не зрозуміти, наприклад: Хто шитиме покривала, хто робитиме оздоблені важіси й вози LA 1990 47 3. І в Клюпінеліо, і в Словнику до слова драбстіне наведено єдину, але невдалу ілюстрацію: Їдеш важісом — багнюку розбризкуєш. Хіба що під час весняної відлиги. Не можна вірити й газеті, яка в листопаді пише про їзду у важілі. Здивувавшись, тепер отямімося: важіс — це «сани», але ж вони мають полози! І в тій місцевості, де «полози» називають ленкемі (між 23 Йонішкіса й Рокишкіса, від Латвії до Розаліма, Рагуви, Шимоню), на санях їздять. Отже, цілком закономірно — саньми! А віз? Кому вже віз, а кому ще колеса; десь колесо, десь ободове колесо (дуже послідовні латиші: «віз, колеса» — rati, «колесо» — rienis). За даними «Атласу литовської мови», віз уживається в межиріччі Нямунаса й Няріса (за винятком верхів’я Мяркіса та його лівого берега), а також на лівому березі Нямунаса, а від гирла Дубіси — і на правому, вузькою смугою аж до Клайпеди. На решті території переважають колеса, але не суцільно: трапляються невеличкі вкраплення змішаного вживання воза, а то й окремі острівці. Зазвичай там віз означає не чотириколісний транспортний засіб, а його «кузов» (у цьому значенні є також сани) або вміст — вантаж (так само в Дубічяї вміст коліс — rātine); а порожній віз — це східноаукштайтійські вози (vežėtys), але й тут не будь-які, а зазвичай певного типу, особливо робочі, найчастіше для перевезення гною (для сіна — ratai, у Марцінконісі — rātinos, гарний і легкий — rateliai). У краї, де кажуть ratai, є й інші назви, на жаль, не литовські. На території, де кажуть vežimas plote ratai, це слово теж трапляється, але лише у фразеології. Комусь може здатися дивним слово ratai? Нехай зазирне до LKŽ, том XI, — знайде ще дивніше: однина ratas або ratelis, ratukas, račiukas означає… «велосипед». І візкове колесо є не по всій Литві; трапляється також текінне (рідк. текін) — ареал значно вужчий, ніж у коліс, але південна межа проходить приблизно так само (Кінтай-Шилуте-Юкнайчяй-Жямайчю Науместіс-Жвінгяй-Велюона), а далі повертає на північ і дуже звивається (Сурвілишкіс-Рамігала-Стейгвиляй-Пасваліс-Біржай-Неменчине Радвилишкіс). У фольклорі можуть траплятися й такі плутанини: Рідраї, котяться коліщатка, котяться малі текінчики Луоке (платівка етнографічного ансамблю «Patal kiau vakarone»). Крутиться, як останній текін колеса — тому, хто цього не чув, може здатися дивним? Текін прядильного коліщатка, жямайтського прядильного колеса, ратіни, ратіно — також дивно. А ведь і колесо коліщатка могло б не сподобатися якомусь міжнародному термінологічному кодексу. Однак для живої мови все це своє, справжнє й міцне. Звісно, у словнику літературної мови біля слова текіни годилося б поставити позначку діал., але у визначенні коліс слово текіни теж недоречне. Можна радіти, що рачюс визначено обачніше — «майстер із виготовлення коліс і дерев'яних частин воза». До речі, і саней... Як так сталося? Мабуть, возом (važiu, так само саньми, діал. ragėmis, rāgutėmis,...) їздили, на колесах (ratais) — котилися, їхали, а на ободових колесах — оберталися. Згодом за довгі роки ця система змінилася, а нова — неоднорідна. Але вона тримається міцно, і нікому не дозволено самовільно змінювати чи змішувати мовні дані. Саньми — це сани, і крапка. 24 Скорочення I. Словники, енциклопедії, книжки DŽ1 — Словник сучасної литовської мови. Вільнюс, 1954 DŽ2 — Словник сучасної литовської мови. Вільнюс, 1972 FTŽ2 — Словник фізичних термінів. Вільнюс, 1979 LKKM — Нариси концепції литовської культури. Вільнюс, 1990 LKŽ — Словник литовської мови. Вільнюс, т. 2, 1969. Т. 4, 1957. Т. 5, 1959. Т. 7, 1966. Т. 9, 1973. Т. 10, 1976. Т. 11, 1978 LTE — Литовська радянська енциклопедія. Вільнюс, т. 5, 1979. Т. 11, 1983 NŪE — Енциклопедія домашнього господарства. Вільнюс, 1987 PolŽ2 — Політехнічний словник. Вільнюс, 1984 II. Періодична преса A — «Atgimimas» Ašr — «Aušrinė» D — «Dienovidis» GK — «Gimtasis kraštas» KB — «Kultūros barai» KmT — «Komjaunimo tiesa» KV — «Kalba Vilnius» LA — «Lietuvos aidas» L ir M — «Literatūra ir menas» LR — «Lietuvos rytas» M ir G — «Mokslas ir gyvenimas» Mt — «Metai» P — «Pergalė» Prsk — «Proskyna» R — «Respublika» SMD -- «7 meno dienos» ŠA -- «Šiaurės Atėnai» T -- «Tiesa» TMkt -- «Tarybinis mokytojas» TV -- телебачення Vlt -- «Viltis» VN -- «Vakarinės naujienos» VŽ -- «Vilniaus žinios» Цифри позначають роки, номери та сторінки (TV -- дата) 25