Kalbiniai ir loginiai terminų reikalavimai

Kazimieras GAIVENIS МОВНІ ТА ЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО ТЕРМІНІВ Кожен термін має форму і зміст. Форма терміна — це словесна оболонка названого поняття, а зміст — термінологічне значення, яке відображає визначення. Термінологічне значення не збігається з лексичним значенням слова. Структурні елементи обох цих значень у мовознавстві найчастіше називають семами. За характером вираження семи термінів можна поділити на ті, що мають формальне вираження (експліцитні), і ті, що не мають формального вираження (імпліцитні). Наприклад, закінчення множини в терміні cukrus (хімія) вказує на те, що він називає певний клас хімічних речовин, оскільки слово cukrus у загальновживаній мові, а також у термінології деяких галузей є одниною. Суфікс терміна pataisėčiai (Lycopodiales) вказує, що це назва порядку рослин тощо. Це семи, що мають формальне вираження. І термінізація (перетворення слів загальновживаної мови або термінів на терміни), і транстермінізація (перетворення термінів однієї галузі на терміни іншої галузі), і детермінізація (перетворення термінів на нетерміни) пов’язані зі значними семантичними змінами. Термінізоване слово набуває нових сем. Наприклад, лексичне значення загальновживаного слова kiaulpienė складається із сем «бур’ян», «жовтоквітковий», «медоносний» тощо, тоді як термінологічне значення терміна kiaulpienė (Taraxacum) уже містить і нові спеціальні семи, необхідні для системного опису цієї рослини та її відмежування від інших подібних рослин (наприклад, kreisvių або vanagių), як-от: «квітки мають 5 тичинок», «пилкові зерна однакового розміру, близько 30μ» тощо. Неспеціалісти не знають цих останніх сем, і в тлумачних словниках загальновживаної мови вони здебільшого не відображені. Визначення термінів мають відображати семи ядра термінологічного значення. Лише в такому разі вони будуть науковими. Однак, оскільки сем ядра більше, ніж зазвичай відображається у визначеннях, правильними можуть бути не лише одне, а й кілька визначень терміна. Термінологічне значення нерідко формалізується не лише за допомогою дендрограм, гістограм і схем, а й розкривається за допомогою фор- 26 мул. Вважають, що формалізація значення слова є одним із найоб’єктивніших способів наукового опису значення слова1. За формою терміни найчастіше поділяють на однослівні (однослівні) та складені (багатослівні). Однослівними термінами є не лише первинні (прості) слова, а й різні похідні та складні слова, наприклад: asmenuotė (граматика), baudinys (спорт), deguonis (хімія), garotiekis (техніка), jonazolė (ботаніка) тощо. Складені терміни найчастіше називають різні видові та складені поняття. Вони можуть бути двослівними, трислівними і загалом багатослівними, наприклад: tikrinis daiktavardis (мовознавство), naudingųjų iškasenų sodrinimas (хімія, геологія), neregistruotųjų vertybinių popierių rinka (економіка) тощо. У наукових і спеціальних текстах трапляються також довші, так звані описові складені терміни, наприклад: kopūstai po dobilų, įsėtų į vikių ir avižų mišinių žaliajam pašarui (назва попередника в сільськогосподарській термінології), nacionalinių pajamų sukūrimo, paskirstymo, perskirstymo ir galutinio panaudojimo balansas (економіка) тощо. За змістом (або функцією) терміни поділяють на видові, родові та категоріальні. Цей поділ пов’язаний із різним обсягом (екстенсією) і змістом (інтенсією) термінів. Першу властивість Ш. Шалкаускіс називав tįsa, а другу — talpa. Вони перебувають у відношенні оберненої пропорційності: зі зменшенням однієї збільшується інша. Найбільший обсяг мають категоріальні терміни, найменший — видові. Термінологія кожної галузі налічує тисячі термінів, тому в практичній роботі з упорядкування термінів важливими є також питання відношень між термінами, їх поділу та класифікації. Розв’язуючи проблему змісту термінів і відношень між ними, термінологія спирається насамперед на три науки: конкретну галузь науки (виробництво, спорт тощо), мовознавство і логіку. Саме ці галузі становлять основу теорії термінології. І Ш. Шалкаускіс, і Е. Вюстер пов’язували об’єкт термінології також з онтологією, психологією, філософією та іншими науками. Однак ці галузі все ж мають із термінологією менше точок дотику, ніж із 1 Jakaitienė E. Leksinė semantika. V.,1988.P.18. 27 логіка, словотвір, культура мови чи соціолінгвістика. Канадський термінолог Ф. В. Rigs ставить термінологію посередині між лексикологією та концептологією і ілюструє їхній зв’язок такою схемою2: Мовні вимоги до термінів Найважливіші й найчастіше згадувані мовні вимоги до термінів такі: правильність, точність, системність, стислість, словотвірна зручність, емоційна нейтральність тощо. Деякі з цих вимог ми вже розглядали в інших виданнях3, тому цього разу докладніше поговоримо про 3 важливіші мовні вимоги до термінів, а саме: правильність, точність і зручність у використанні. Правильність — одна з найважливіших вимог термінології. У стандарті Литовської Республіки «Принципи й методи термінології» (1115–90), підготовленому відповідно до відповідного міжнародного стандарту (ISO 704–87), її визначено як відповідність нормам конкретної мови. Отже, правильність — це дотримання правил вимови, наголошування, правопису, граматики, словотвору та вживання. Наприклад, термін або його компонент не може бути неправильно утвореним (bešaudyklinės staklės, vyrinžinierius), неправильно наголошеним (dožimetras, įkrova, važiuoklė), неправильно написаним (skersnukis, šašlikas, pusiausvyrumas), неправильно оформленим граматично (ekslibris, herbera, jacintas) тощо. Терміни часто мають складнішу словотвірну будову, ніж прості слова, наприклад: [(žied)+yn]+ pumpuris (ботаніка), {prieš + [(stipr)+ in) + turi + is } (техніка), {[į + (magnet + in)] + am] + umas (техніка), {[(šluo + t) + smilg] + ynas} (ботаніка) тощо. 2 Суперанская А., Подольская Н., Васильева Н. Общая терминология. М., 1989. С.21. 3 Gaivenis K. Lietuviškų terminų vaizdingumo klausimu//Lietuvių leksikos ir terminologijos problemos. V.,1991.P.26–31. 28 Теоретики словотвору іноді називають ступені словотвору словотвірними кроками або актами. Вважається, що в середньому в балтійських і слов’янських літературних мовах є 3–4 словотвірні кроки. У творенні термінів їх іноді буває 5–6. Звісно, докладніше дослідження ступеневості (глибини) словотвору термінів уже може виходити за межі синхронного словотвору. Найпоширеніші нині випадки творення неправильних термінів такі: 1. Неточний вибір префікса, суфікса, закінчення, сполучного елемента чи твірного слова, зумовлений копіюванням структури слів інших мов, наприклад: назва теплоізоляційного будівельного матеріалу apšildytojas неправильна не лише через невдале використання суфікса, а й через неправильно вибране твірне слово (мало б бути: šiltalas) тощо. 2. Неточний вибір словотвірного типу чи категорії, зумовлений застосуванням принципу псевдоаналогії. Наприклад, новотвір bebrim-vietė утворено за аналогією до сумнівних утворень augimvietė, kirtimvietė, perimvietė, radimvietė і його слід замінити правильним новотвором bebravietė. Не можна стверджувати, що неправильний термін ugniaat-sparumas утворено зі слів ugnis і atsparumas (насправді його утворено від прикметника ugniaatsparus, а останній — від слів ugnis і atsparus). Отже, слово ugniaatsparumas неправильне, тому що його твірне слово — прикметник ugniaatsparus — також неправильне. Цей однослівний термін слід замінити складеним терміном atsparumas ugniai. 3. Неточний вибір граматичних конфігурацій складених термінів, зумовлений копіюванням структури словосполучень інших мов. Наприклад, для вираження відношення цілого й частини в російській термінології використовують складені терміни типу «прикметник + іменник», а в нашій термінології — словосполучення з родовим відмінком, як-от: stabdinė (= stabdžių) pavarà, anteninis (= antenos) pérjungiklis тощо. 4. Із проєктів стандартів на терміни видно, що під час наголошування литовських термінів найчастіше помиляються у визначенні інтонації, а не місця наголосу (наприклад, у вибірці з 320 термінів виявлено 94 помилки у виборі інтонації та 10 помилок у визначенні місця наголосу). Найчастіше трапляються такі помилки інтонації: а) неправильно наголошують префіксальні похідні (наприклад, sąnaudos, įtvaras, povėržlė тощо); б) не враховують 29 метатонії у суфіксальних іменниках (наприклад, matúoklis, gru- pūotė тощо); c) неправильно наголошується друга частина складних слів (наприклад, lūpažiedžiai, šimtakojis, daugiasluoksnis тощо). 5. Найпоширеніші помилки в написанні термінів такі: a) написання там, де воно не потрібне, і ненаписання там, де воно потрібне (наприклад, helioterapija, тобто helioterapija, kompiuteris, тобто kompiuteris, variantas, тобто variantas тощо); b) при написанні компонентів складних термінів, а також на стику префікса й кореня, не відображаються всі збіжні приголосні чи голосні (наприклад, назва риби skersnukis, тобто skersnukis, прикметник tarplanetinis, тобто tarpplanetinis тощо); c) дефіс між компонентами складеного терміна ставлять там, де він не потрібен, або не ставлять там, де він потрібен; також дефіс ототожнюють із тире (наприклад, silabinė toninė eiliadara, тобто silabinė-toninė eiliadara, gydytojas-chirurgas, тобто gydytojas chirurgas тощо); d) компоненти складених власних назв у астрономії, географії та деяких інших галузях пишуть не відповідно до правил правопису (наприклад, Didieji Grįžulo ratai, тобто Didieji Grįžulo Ratai, Raudonasis kryžius, тобто Raudonasis Kryžius тощо). Точність. Точність термінів передусім пов’язана з їхньою однозначністю та визначеністю значення. Однак на практиці нормування термінів цих характеристик нелегко досягти. Однозначність термінів формується в процесі постійної боротьби думок. Лише невелика частина термінів протягом досить тривалого часу однаково розуміється й уживається всіма фахівцями певної галузі. Неоднакове розуміння термінів може тривати десятиліттями. Наприклад, геологічний термін facija існує понад 100 років, але й досі не має більш-менш єдиного визначення. Крім того, цей термін уживається не лише в геологічній, а й у географічній термінології, де його розуміння й визначення вже дещо інші. Неоднаково розуміють і тлумачать також літературознавчі терміни fabula ir siužetas, мовознавчі терміни žodis, tranzityvumas, veiks las тощо. Найчастіше це найзмістовніші категорійні поняття. Загалом це цілком нормальне явище. Якби всі фахівці певної галузі розуміли й визначали терміни лише однаково, не було б жодного наукового поступу. У термінології існує також так звана категоріальна багатозначні- 30 сть. Це явище, за якого тим самим терміном називають і дію, і результат (наприклад, vertimas – літературознавство) або дію та місце її виконання (наприклад, kirtimas – лісівництво). Фахівці деяких галузей успішно уникають такої неточності термінів. Наприклад, фізики термінами greitis, dažnis, tankis позначають конкретні величини, виражені в певних одиницях, і не плутають їх із назвами властивостей. Натомість фахівці інших галузей для позначення результатів дії часто без потреби (особливо під впливом інших мов) термінологізують множину назв дій (наприклад, išrūkimai, t.y. išrūkos – екологія, išvarvėjimai, t.y. išvarvos– ветеринарія тощо). Точність термінів, безперечно, пов’язана також із їхньою мотивацією. Однак не можна стверджувати, що мотивовані терміни точні, а немотивовані — неточні. Неточними слід вважати лише терміни з оманливою мотивацією. Такі терміни часто виникають під впливом інших мов, наприклад: nepertraukiama (= nenutrūkstama) gamyba (економіка), padažnintas (= padažnėjęs) kvėpavimas (медицина) тощо. Крім того, точність термінів не можна пов’язувати зі словотвірним значенням. Фахівці різних галузей дуже часто так і роблять, стверджуючи, що певний термін неточний, бо його словотвірне значення не суперечить термінологічному значенню. Точніше кажучи, словотвірне значення вони сприймають як найважливішу сему значення терміна. Насправді словотвірне значення за своєю абстрактністю, можна сказати, є проміжним між лексичним і граматичним значеннями. Це значення випливає зі структурних компонентів похідного слова та їхнього співвідношення. Наприклад, словотвірне значення терміна pievagrybis (Agaricus) — «гриб, що росте на лузі (лучний гриб)». Його лексичне й термінологічне значення набагато ширше й конкретніше. Ботаніки розрізняють принаймні кілька видів цих грибів і говорять навіть про miškinius pievagrybius (Agaricus silvaticus) та dirvinius pievagrybius (Agaricus arvensis). Крім того, на луках росте багато інших грибів, які не називають печерицями. Отже, словотвірне значення найчастіше є несправжнім, оманливим значенням слова. Загалом можна стверджувати, що точність термінів найбільше пов’язана з їхньою семантикою. Зручність у роботі. Е. Якайтене стверджує, що цивілізованих на- 4 Jakaitienė E. Ten pat. P. 91. 31 У тих мовах близько 60% лексики становлять похідні слова4. Інші теоретики стверджують, що співвідношення похідних і первинних слів залежить від ступеня синтетичності мови. В аналітичних мовах первинних слів нібито більше, ніж у синтетичних. В. Урбутіс твердить, що в литовській мові похідні слова мають становити не менш як 4/5 усієї лексики5. У «Словнику словотвору» російської мови А. Тихонова (1985) співвідношення первинних слів і похідних нібито таке: 18118 і 126690= 1:76. За даними С. Кейніса, 92,5% суто литовських і гібридних однослівних термінів-іменників, уміщених у «Російсько-литовському словнику економічних термінів» (В., 1966), утворено від інших слів (загалом для підрахунку взято трохи понад 1600 різних слів, серед них первинних близько 120). Близько 90% становлять похідні й серед таких самих термінів у «Російсько-литовсько-англійському словнику термінів обчислювальної техніки» (В., 1971) та «Словнику ботанічних термінів» (В., 1965) (загалом відповідно понад 1900 і близько 800 різних слів, серед них первинних близько 180 і 120)7. Отже, так чи інакше, похідні становлять більшість однослівних термінів, і важливо, щоб їх було зручно утворювати. Твірне слово і похідне слово вважаються «словотвірною парою», позначеним членом якої є похідне слово. Це поняття ніби є клітиною всього словотвору. Однак словотвірний процес не обмежується словотвірною парою. Якщо від похідних знову утворюють нові слова, виникають словотвірні ланцюжки8, наприклад: •—•—•—• (1) Рис. (1): leisti→laidus→laidininkas→puslaidininkis→puslaidininkinį; stiprus→stiprinti→stiprintuvas→priešstiprintuvis тощо. 5 Urbutis V. Žodžių darybos teorija. V., 1978. P. 62. 6 Моисеев А. Основные вопросы словообразования в современном русском литературном языке. Л., 1987. С.5. 7 Keinys S. Priesaginė lietuviškų terminų daryba // Lietuvių terminologija. V., 1975. P. 7. 8 Моисеев А. Там само. С.181 и далее. 32 Такі словотвірні ланцюжки можуть розгалужуватися, наприклад: (2) Рис. (2): від слова geležis утворено слово geležinis, а від останнього слова — geležinkelis, geležiniai (кайдани); від слова geležinkelis — geležinkelininkas тощо. Якщо від того самого твірного слова знову утворюють нові слова, виникають словотвірні віяла, наприклад: (3) Рис. (3): vilkas → vilkauglis, vilkauogė, vilkduobė, vilkdagis, vilkligė та ін. Словотвірні віяла термінів також можуть поєднуватися й утворювати словотвірні комплекси термінів. Крім того, фахівці зі словотвору говорять і про словотвірні гнізда. Щоправда, це поняття часто тлумачать по-різному. Одні вважають, що гніздо можуть утворювати лише слова з одним коренем, а інші кажуть, що гнізда можуть утворювати й усі похідні від певного словотворчого афікса. Однак найчастіше вважають, що словотвірне гніздо становить сукупність споріднених слів зі спільним коренем. Словотвірне гніздо є результатом словотвірних процесів. Наприклад: drąsus – drąsumas – drąsiai – drąsuolis – drąsėti – drąsėjimas – drąsinti – drąsinimas – drąseika У словотвірних гніздах можуть виокремлюватися також словотвірні па- 33 парадигми — сукупності слів одного ступеня словотворення. Інакше кажучи, це гілки словотвірних гнізд. Отже, і самі гнізда можна вважати великими парадигмами. Поняття «словотвірне гніздо», висловлюючись словами математиків, обернено пропорційне поняттю «словотвірний тип»: гніздо — сукупність слів зі спільним коренем і різними афіксами, а тип — сукупність слів зі спільним афіксом, але різними коренями. Наприклад, усі прикметники із суфіксом -inis утворюють один словотвірний тип, хоча їхні корені можуть бути різними: від іменників (medinis: medis), прикметників (saldinis: saldus), числівників (pirminis: pirmas), навіть назв літер (tėjin: tė) тощо. В. Урбутіс каже, що словотвірний тип можна розуміти двояко — або як наявну в мові абстрактну структурну схему, за якою утворюються всі похідні з однаковим словотвірним значенням і формою, або як наявні в мовленні (тобто в розмовній мові) самі такі похідні та їхню сукупність9. Словотвірний тип як формальну схему можна уявити таким, що має 3 виміри: 1) словотвірне значення; 2) лексико-граматичний характер твірного слова і 3) словотвірний формант. Словотвірна зручність — це придатність терміна до утворення нових семантично й формально залежних від нього слів. Найбільшою словотвірною силою в литовській мові вирізняються іменники, прикметники та дієслова. Однак це широкі й розгалужені частини мови, і терміни утворюються не від усіх їхніх різновидів. Наприклад, назви знарядь утворюються лише від дієслів активної дії. Назви дій із суфіксом -imas не утворюються від змішаних дієслів, які мають у формі інфінітива суфікс -yti. Назви результату дії із суфіксом -muo (-menys) не утворюються від префіксальних дієслів. Найхарактерніші й дуже рідкісні випадки творення складних термінів такі: 9 Urbutis V. Ten pat. P. 246. 34 Складне слово Часто Помірно часто Рідко Дуже рідко (або неможливо) Іменник + іменник + Іменник + прикметник + Прикметник + іменник + Прикметник + прикметник + Прикметник + дієслово + Дієслово + іменник + Дієслово + прикметник + Дієслово + дієслово + І в загальновживаній, і в науковій мові дієслова утворюються не лише від дієслів, а й від імен. У термінології часто виникає потреба знову утворювати іменники від віддієслівних іменників. Така робота вже незручна й неперспективна. Загалом у словотворенні найкорисніші короткі литовські слова. Логічні вимоги до термінів Логіки кажуть, що назва, або ім’я, — це мовний вираз, 35 що позначає об’єкт або клас об’єктів10. Однак поняття «об’єкт» і «загальна чи власна назва» не збігаються ні в мовознавстві, ні в логіці. Наприклад, іменник людство в логіці вважається власним (одиничним) ім’ям, а в мовознавстві — загальним, збірним. Відрізнятиметься й розуміння поняття «поняття». Безперечно, логіки розуміють «поняття» глибше й усебічніше, тоді як у термінології поняття має лише другорядне значення, хоча й стандартизоване міжнародним стандартом (ISO|R 1087 – 1969): «будь-яка одиниця мислення, виражена терміном, літерним чи будь-яким іншим символом». Усі терміни позначають поняття. Однак є слова, які не позначають понять, наприклад: сполучники, частки, вигуки тощо. З іншого боку, терміни позначають не звичайні, а спеціальні поняття певної галузі. Кожне поняття має зміст (сукупність внутрішніх і зовнішніх ознак) та обсяг (сукупність усіх об’єктів, що мають ознаки цього поняття). Що ширший зміст поняття, то вужчий його обсяг. Інакше кажучи, що більше ознак відображено в понятті, то менше об’єктів мають ці ознаки. Найважливішими є дві логічні вимоги до термінів: системність і точність визначень. Перша вимога пов’язана з розподілом і класифікацією термінів та відповідних їм понять, а друга — зі стандартизацією визначень. Сукупність понять у термінології насамперед розподіляють за категоріями: предмети, процеси, інструменти, властивості, величини. Предметам властиві ознаки форми, розміру, походження, конструкції (будови), призначення, матеріалу, хімічного складу, способу виробництва, принципу дії. Для понять категорії процесів виділяють ознаки характеру перебігу, його швидкості, інтенсивності, часу, причини виникнення, результатів тощо. Такий розподіл за категоріями, звичайно, ще не є вичерпним і точним. У термінології поняття відрізняються одне від одного насамперед обсягом. Відповідно до нього відношення між поняттями можуть бути різними, а саме: 10 P l e č k a i t i s R. Logikos įvadas. V., 1968.P128. 36 1) рівнозначності (тотожності), наприклад: “лінгвістика” (A) і “мовознавство” (B), 2) розмежування, наприклад: “ворона” (A) і “сіра ворона” (B) 3) перетину, наприклад: “термін” (A) і “слово” (B) 4) включення, наприклад: “крижень” (A) і “качка” (B) У практичній діяльності з упорядкування термінів найчастіше розрізняють два види відношень між поняттями: ієрархічні та неієрархічні відношення, наприклад: «автобус» (родове поняття) і «двоповерховий автобус» (видове поняття); «автобус» (поняття цілого) і «ходова частина» (поняття частини). Неієрархічними відношеннями між поняттями найчастіше є відношення матеріалу й продукту, причини й наслідку тощо. Вони ґрунтуються не на внутрішніх, а на зовнішніх ознаках понять. Класифікація понять тісно пов’язана з їхнім логічним поділом. Найчастіше розрізняють два види поділу: 1) поділ за зміною ознаки та 2) поділ за наявністю або відсутністю ознаки. Останній поділ інакше називають дихотомічним. Це такий поділ, за якого клас поділяється лише на два підкласи. Поділяючи поняття, необхідно дотримуватися певних правил, а саме: 1) поділ має бути адекватним; 2) поділ має бути безперервним; 3) члени поділу мають виключати один одного і 4) поділ має здійснюватися за однією підставою. Недотримання правил поділу призводить до появи різних несистемних понять і відповідних їм термінів. Наприклад: 1) леткі речовини в магмі не можна поділяти на воду, хлор, фтор, оксид бору та вугільну кислоту, 37 оскільки тут поділ здійснюється не за однією підставою: одні члени поділу є хімічними елементами (наприклад, хлор, фтор), а інші — сполуками (оксид бору; вугільна кислота); 2) основні антисептичні речовини не можна поділяти на феноли, формальдегіди, галогени, пероксид водню, перманганат калію, борну кислоту, солі важких металів, сульфаніламіди, антибіотики, оскільки поняття “пероксид водню”, “перманганат калію”, “борна кислота” є видовими, а “феноли”, “формальдегіди”, “галогени” — родовими (тут порушено правило безперервності поділу); 3) кілька підйомників (техніка) не можна поділяти на механічні, гвинтові та гідравлічні, оскільки гвинтові підйомники є підвидом механічних підйомників тощо. Поділ понять тісно пов’язаний з їхньою класифікацією: кожна класифікація водночас є поділом, однак не кожен поділ є класифікацією. Логіки подають таке визначення класифікації: “Класифікація — це такий поділ, за якого (коли — K.G.) об’єкти розподіляються на класи так, що кожен клас посідає стале, визначене місце щодо інших класів”11. У логіці найчастіше розрізняють два види класифікації — допоміжну та основну (справжню, природну). Перша класифікація допомагає знаходити об’єкти серед інших об’єктів (наприклад, упорядкування термінів за абеткою), а друга поділяє об’єкти на класи за їхніми суттєвими ознаками. Натомість у термінології частіше застосовують дві інші системи класифікації: ієрархічну, за якої між класифікованими групами встановлюються відношення підпорядкування, та фасетну, за якої множина, що класифікується, багаторазово поділяється за різними ознаками. Системність термінів іноді розуміють також як типовість словотворення. Однак усе ж таки точніше називати системністю послідовність і узгодженість класифікації або поділу термінів. Отже, несистемні терміни можуть бути цілком правильними й точними. Точності визначень у цій статті окремо не торкатимемося, оскільки її вже раніше обговорювали у виданні «Термінологія»12. 11 P l e č k a i t i s R. Ten pat. P. 91. 12 G a i v e n i s K. Keletas minčių apie terminų standartizaciją// Terminologija. V., 1995. Kn. 2. P. 6–11. 38