Metalų terminijos aiškumui ir tvirtybei

Jonas KLIMAVIČIUS Інститут литовської мови, Вільнюс ДЛЯ ЯСНОСТІ Й СТІЙКОСТІ ТЕРМІНОЛОГІЇ МЕТАЛІВ Основні положення термінології металів усталені й зрозумілі. Тут хочеться остаточно закріпити вибір лише кількох термінів, уточнити значення, щоб термінологічна ясність і точність панували всюди — і в словниках, енциклопедіях, підручниках, і на кафедрах, в аудиторіях, класах, і у виробництві та торгівлі. 1. чавун Кожного користувача літературної мови й людину, яка бодай трохи зважає на логіку, дивують рекламовані чавунні плити Каунаського чавуноливарного заводу. Усі, хто навчався в середній школі, з хімії, фізики та географії знаємо лише чавун, і цього мало б вистачити — життя не повинне руйнувати підвалин школи. Однак декому ще дуже бракує цивілізованості — норму термінології руйнують і реклама, і якась газетна кулінарія: У чавунному казані нагрівають жир або олію LA 1998 32 22. Більшість освічених людей знає (принаймні чула), що шпі́жюс (варіанти шпі́жас, шпи́же, спи́жюс, спи́жюс, спи́жас, спи́же, спи́же) — варваризм, полонізм (у діалектах має також значення «чавунний казан», навіть «чавунна кришка»), який сам походить із німецької мови [пол. spiż, східнопрус. špis, середньоверхньонім. (Glocken)spise]. Чи знає хтось із «шпі́жінінків», тих, хто намагається обґрунтувати вживання шпі́жюса уживанням у діалектах, що в діалектах — східноаукштайтських і жемайтських — є й інший полонізм, відомий також із російської мови, — чігунас (чюгунас), який має такі самі значення, а ще значення «залізниця»? Варваризм усе одно залишається варваризмом, а не питомим словом чи успадкованим словом; у діалектах варваризмів чимало. Про слово ketùs у своїй книжці «Мова і давнина» 1929 року писав видатний мовознавець Казімєрас Буґа: «Словом ketùs Куршайтіс називає ливарне залізо (рос. чугун): ketùs das Gusseisen, кетусний горщик K¹ I 573. У німецько-латиському словнику Ульманіса й Браше читаємо: Eisen: gegossenes чугун ķets 236, Gusseisen lieta dzelze, čuguns 71 (чугун) kets (Бартай, лит. ketùs) 365. Де батьківщина цих двох слів?» K. Būg RR II 139. Хоча на запитання Буґи довго не було точної відповіді, литовське походження самого слова ketus не викликало сумнівів. Уже 1918 року у Воронежі виданий «Наш словничок» Риґішкю Йонаса віддавав йому перевагу: ketùs, špižas – чугунъ. У 1919 році в Каунасі KarŽ (укладений, наскільки відомо, Петрасом Русецкасом) віддає перевагу литовському слову: ketus (špižas) – чугунъ, ketinis (špižinis) – чугунный. Так само й TechŽ₁ 1920 року: чугунъ – ketus, špižas (хоча в литовській частині обидва подано рівноправно). У 1939 році KP замість слів špižius, špižinis подає ketùs, -aũs, ketinis, -ė. Це була рекомендація найавторитетніших нормувальників. У 1950 році в Білефельді LKV також подає: ketus, -aus «різновид заліза» (не: пол. spyžius, рос. чугунаѕ). DŽ₁ виразно вказує напрям: špižius див. ketus, а DŽ₂ і DŽ₃ суворо кодифікують: špižius ntk. (тобто нерекомендоване!) = ketus. TechŽ₂ 1949 року ще не схвалює: чугун – ketus (špižius), PolŽ 1959 року повертається до варваризму: чугун – špižius, PolŽ 1984 року — крок уперед: чугун – ketus; ChŽ 1960 року надає невелику перевагу литовському слову: špižius (=ketus), але ketus (=špižius) вважається основним, оскільки тут наведено й пояснення — «сплав Fe і C з домішками інших елементів»; ChŽ₂ 1997 року: špižius ntk. (тобто нерекомендоване) ↗ ketus. Бостонське LE містить лише ketus (VII 106), MLTE II — лише ketus. Однак після тривалої перерви, коли нормувальна лексикографія цілковито відкинула варваризм špižius, енциклопедисти знову йдуть на поступки — ketus, špižius LTE V, TLE II. Латиші, у літературній мові яких загалом значно більше слов’янських елементів, тут дещо відхилилися вбік — схильні частіше вживати не ķets, а čuguns. Тезаурус латиської мови MELL зіставляє лат. ķets з лит. ketùs, зазначаючи, що слово вживається в околицях Лієпаї, Кулдиги, Айзпуте та Ніґранди. Хоча М. Бренце зазначає, що «ķets (від лит. ketus) із південно-західних курземських (куршських) говірок свого часу перейшло до літературної мови й відтоді вживається як паралельна форма до слова čuguns (рос. чугун)» (М. Бренце, Lituānismi latviešu literārajā valodā, – LVKJ I 60), однак фактами не підтверджено ані запозичення його з литовської (діалектів!), ані ширше вживання в літературній мові. LaKV X вважає основним варіантом čuguns: ķets ск. (тобто skaties — див.) čuguns. Терміном вважаються обидва слова, але перевагу віддано не питомому слову: ču- 72 guns, kęts MTME. Нормативний словник-однотомник цілком суворий: čuguns «сплав заліза й вуглецю; kęts» LVV₁, а kets — немає! У 1964 році LieLaV₁ зробив навпаки — як у литовській мові: spižius див. ketus, а ketus – kets, čuguns. Однак у 1977 році LaLIE₂ kets див. čuguns [а словник литовської мови анахронічно заславінізовано: čuguns – ketus, spižius: кетаусова (спіжова) ливарня; спіжовий (чавунний) казан; шматок, брила чавуну]. Видання LieLaV₂ 1995 року непослідовне: ketus – kets, čuguns, але кетаусову (=ketaũs!) ливарню — čugunlietuve; у литовську розмовну мову тут цілком без потреби повертають spižius sar. (тобто розм.) — čuguns, kets. У латвійському вжитку kets зовсім не рідкісне: LVBV I 1 čuguns — 65x, kets — 8x; LVBV IV čuguns — 1/1, kets — 1/1; LVBV II 1 čuguns — 6/3; LVIBV čuguns — 73, kets — 8. Багатотомний LVV₂ вважає їх цілком рівнозначними: čuguns — «крихкий сплав заліза й вуглецю; kęts» і kets «крихкий сплав заліза й вуглецю; čuguns». Спільність лит. ketus і латв. kets для Ернста Френкеля, як і раніше для Бґи, ще не є поясненням їхнього походження: «ist die Herkunft der Wörter unklar» FrnW. Зрештою, Костянтин Каруліс у своєму LEV I kets ir ketus зіставляє зі словами латв. ķetna (з варіантами) «лапа», лит. ketera, гр. kotýle, kótylos «заглиблення; посудина», лат. catīnus «(глиняна) миска», дем. catillus «мисочка, тарілочка» [через гот. katil(u) запозичення — ст.-сл. kotъlo, рос. комел, лит. katilas, латв. katls] — від індоєвропейського кореня *ket- «гнути, згинатися; кривий, зігнутий». Цій етимології не суперечить, а, можливо, навіть може її доповнити й підтвердити несподіване й просте зближення Казимира Гайвениса: «його кузеном можна було б вважати хіба що слово ketai “дерев'яниста кора берези”, TV I 38 (неважливо, що воно вживається нечасто: З березових кетів палили дьоготь, Скаудвіле. Зняті з березових стовбурів кети несли до місця випалювання вугілля, Скаудвіле. Кетова береза, Скаудвіле — LKŽ III).» Етимологія може зміцнити й позицію латв. kets у літературній мові. Лит. ketus має залишатися в літературній мові й термінології насамперед відповідно до принципу стабільності норми. Навіть якби хтось колись довів, що ketus, як і spižius, має нелитовське походження, змінювати його вже не можна було б навіть подумки — нікому не дозволено руйнувати підвалини школи й мовні норми. Слов’янське походження Špižiaus цілком очевидне не лише мовознавцям чи тим, хто знає польську, а й звичайним користувачам літературної мови — активним мовцям і лідерам, тому воно зачіпає почуття національної гідності й не може бути престижним. 73 а й звичайним користувачам літературної мови — активним мовцям і лідерам, тому воно зачіпає почуття національної гідності й не може бути престижним. Ми завжди обираємо своє слово, особливо коли запозичення виразно сприймається як чужомовне. Навіть коли доводиться вибирати між двома запозиченнями, обираємо те, яке користувачі літературної мови не розпізнають як очевидно чуже. Так у літературній мові вживається германізм gatvė, а не слов’янізм ūlyčia; германізм spinta (латинського походження), а не слов’янізм šėpa; германізм stry kas, а не слов’янізм sm čius; германізм budelis, а не слов’янізм kotas (пор. kotavoti); тюркізм svogūnas, а не слов’янізм cibulis, хоча саме цей слов’янізм найширше вживається в діалектах. Навіть із двох слов’янізмів обираємо той, що здається менш чужомовним або взагалі не здається чужим: sijonas (італійського походження), а не spadnyčia (і не andarokas); ajeras (тюркського походження), а не totorka; liūtas, а не levas; smuikas, а не skripka; groti, а не grajyti, grajinti; liudyti, а не sviečyti. Іноді навіть пристосовуємо форму до литовської, щоб слово не здавалося чужим: kišenė (пор. kišti), а не kešenius; būgnas, а не būbnas; bijūnas, а не pivonija. Так само обираємо між двома германізмами: griovys (пор. griauti, griovė), а не grabė; rėmas (пор. remti), а не romas. Вживаємо й уживатимемо ketūs, ketinis — тільки їх! Якщо латвійці не збережуть свого ķets, ми залишимося єдиними спадкоємцями й охоронцями балтійського ketūs. 2. Як утвердилося олово, а не álvas Історики мови не можуть натішитися словом álvas, проте до літературної мови воно не потрапило. Можливо, винних і не шукають, але є наче якийсь жаль: балтійська спадщина alvas змарнована, а вживається його слов’янський родич — запозичення alavas. За даними LKŽ I1, alvas вживалося в Біблії Й. Бреткуна та катехізисі М. Дауґші, його значення вказане як «свинець», а LKŽ I2 — «м’який метал сріблястого кольору» (це було б наче біле олово — «сріблясто-білий, м’який» LTE I; а свинець — «синювато-сірий, м’який» LTE XI). SD1 otow/Plumbum — це свинець, так само — SD3, а SD3 Oblewam co otowem/woskiem/etc. Liquido obduco – Apteiu atawu/ 74 waszku/etc. (майже як DK 77 – álwų yr waszku teia, тільки тут не ala-vas, а alvas!). Проте вже й у словнику К. Сирвідаса є запозичення олово – SD₁ Cyna/ex germ. stannum — це олово, SD₃ Cyná. Stannum – Cina (=Cina), а також SD₃ Kontryfał/cyná przednia/abo Angielska Stānum Anglicanum – Cina iż Anglios tabay giera (SD₁ kontrifalt/plumbum cinereum — не перекладено). Свинцеві кулі у Mrk свідчили б, що це — «свинець». Alavelis Plv, Lš, alavukas Ūd, alupkà Kp, Pn, Mžk, alúpka Grg «олівчик» також, найімовірніше, вказує тут на приховане значення «свинець» (пор. нім. «олівчик» — Bleistift: Blei «свинець» + Stift «цвяшок; кілочок; ручка»). LKŽ II₁ cinas — «м’який метал сріблястого кольору», а LKŽ II₂ — 1. «сплав олова і свинцю», хоча і нім. Zinn, і запозичене з німецької польське cyna означають лише «олово». Олов’яна (і олов’яна) зміна значення — «свинець» → «олово» — очевидно, залежить від металургійної прагматики. Хоча alavas і cinas — різні запозичення, їхні значення в литовській мові збіглися (польське ołów — «свинець», а «олово» — cyna! К. Буга 1912 року пов’язував і пояснював: лит. álvas = латв. alvs, álva «Zinn» [тобто «олово» — J. K.] = прус. alwis K. Būg. RR I 342. Пізніше: лит. álvas «цинк» (Nesselmann Wb. 5); свинец (Bezzenberger Beitr. zur Gesch. 270); «олово» = латв. alvs «олово», olvs = прус. alwis «свинец» K. Būg RR II 507 (а прус. «олово» — sc arstis: лит. жмуд. skárdas K. Būg RR II 684). А в «Словнику литовської мови» К. Буги álvas – Zinn B, Q, plumbum album, олово [о свинец, Blei, plumbum nigrum — švinas] K. Būg RR III 428. За даними LotŽ, plumbum, або plumbum nigrum (Plinius Major) — це «свинець», а plumbum album (Julius Caesar, Plinius Major), або p. candidum (Plinius Major) — «олово», імовірно «біле олово»; а SD₁ plumbum cinereum — можливо, «сіре олово» («За температури нижче 13,2 C біле олово перетворюється на сіре, або альфа-олово, яке є крихким і легко перетворюється на порошок» LTE I): лат. cinereus — «попелястий» (отже, відповідає і за кольором, і за консистенцією). А латинська (і наукова хімічна) назва «олова» stannum за часів Плінія означала «суміш свинцю та срібла», а лише згодом лат. stagnum стало означати вже «олово» (Isidorus Hispalensis, ~570 – 636), хоча staniolis — це «фольга з олова або його сплавів зі свинцем». 75 К. Буга докладно пояснює походження álvo: «Якби назву металу було дано за його кольором, то її слід було б зіставити з такими словами: сва. [тобто давньоверхньонімецька — J. K.] elo „lohbraun, gelb“ (...): лат. al-bus, гр. ’αλι-φός „білий“: ірл. luaide „Blei“ (...)» K. Būg RR III 428. До речі, у «Мові й давнині» мотивацією кольором пояснюється також походження свинцю: «Сл. svin-bcb (*švein-) // лит. švinas (латв. svins), мабуть, походить від кореня kwei- „світити: сяяти: санскр. [тобто санскрит — J. K.] çvetáh, ж. р. çvenī „weiss“ P. Persson Beitr. 745?» K. Būg RR II 259. Додамо, що в найновішій версії індоєвропеїстики Т. В. Гамкрелідзе та В’ячеслава Іванова серед відповідників індоєвропейського «білий; світлий» є також лит. álvas «олово» (а не «свинець»!), прус. alwis «свинець» IKI II 783. До речі, не слід забувати, що відносність балтійського чи навіть індоєвропейського характеру álvo (очевидно, й назв інших металів) чудово усвідомлював уже К. Буга: «Навіть якби походження назви álvo (і.-є. olawo-) було достовірним, усе одно не можна було б стверджувати, що назва металу не є запозиченою. З індоєвропейської прамови балти álvo успадкувати не могли, бо тоді ще тривала кам’яна (неолітична) доба і ще не вміли кувати жодного металу TŽ I 407» K. Būg RR III 428. Отже, М. Даукша вживав успадковане слово álvas, а вже К. Сирвідас — запозичення alavas і cina. У Біблії Й. Бреткуна є і alvas, і alavas. А слово alavą К. Буга вважає білоруським запозиченням — із г. [тобто білоруської — J. K.] olovo K. Būg RR III 388. Cina — полонізм, а cinas — германізм. Отже, досить рано поряд з альтернативою alvas ar alavas з’явилася й інша — alavas ar cinas. У R 375 і K подано cinas (хоча ще в N: Alwas – Zinn), у J — cina. У 1919 р. KarŽ alavas – олово, у 1920 р. TechŽ, alavas – олово (а також cinas – олово, net олово – cinas, alavas). Його етимолог К. Буга не запропонував для літературної мови álvo, хоч його й цікавила литовськість назв металів — сам він поряд із metalo вживав лит. naugis: Naugiai (metalaï) tuomet dar ne labai pažinta K. Būg RR III 496. Varis esąs vienatinis naugis, kurį pažinę indoeuropiečiai K. Būg RR III 587; він відзначив литовське походження назви «сталі» geišis, уживаної С. Дауконтасом (:жестъ) K. Būg RR II 684 (geišis 2. рідк. «коса» Grg — LKŽ III). У 1933 р. LEnc I вживає alavą. Лише LKŽ I₁ вважає alavą ненормативним словом: x alavas (сл.), але там це «свинець», а не áłvas... Ніби й відчинилися ворота 76 alvui, але не відчинилися. Згодом, у 1950 р., у виданому Литовською громадою вигнанців у Білефельді накладом 5000 примірників LKV замість alavas (г.) застосовано alvas, але також не цілком послідовно і не цілком хімічно: álvas, cinas (plumbum album), хоча cinas не подано на його алфавітному місці. До речі, ще 1943 року LieVoŽ, хоча й подає alavas – Zinn (і cinas – Zinn), але alvinis – zinnern. Однак варіанта alvas там не було. Хоча в бостонському LE I alavas — «давнє литовське запозичення з польського „olow“. На його місці наші хіміки вживають запозичення з німецької мови — cinas», насправді в LE IV — cinas, а alvo немає. А в Литві у 1949 р. TechŽ₂ олово – alavas. У 1960 р. ChŽ₁ cinas див. alavas. DŽ₁ і DŽ₂ cinas див. alavas, а DŽ₃ cinas не рекомендовано = alavas. Лише KPP₁ і KPP₂ — із «етимологічним» застереженням: cinas – geriau alavas. Однак у термінології не існує поняття «краще». Alvas, на відміну від ketus, просто не пощастило. Такою була не одна назва — лит. жмуд. uostai (у Малій Литві uosnai) також поступилася місцем своєму слов’янському відповідникові — запозиченню ūsai. 3. бронза; латунь, скастваріс (швітваріс); місінгіс; червона мідь; томпак Уже в 1907 р. SNŽŽ є бронза — «сплавлена мідь із оловом» (у TŽŽ 1936 р. — «подібний до золота сплав міді й олова»). У STŽŽ 1923 р. значення бронзи переплутано — «суміш міді, цинку й алюмінію [сплав — метал]». Здавна намагалися замінити бронзу литовським словом. 1870 р. K I 262 Bronze – gelswas wärias. У 1914 р. Йонас Яблонскіс вінок із бронзи виправляє на латунну корону J. Jabl R IV 131–132. У 1918 р. у «Нашому словничку» Йонаса Ригішкю žalvaris, skaistvaris – бронза. У 1919 р. KarŽ žalvaris (skaistvaris) – бронза [хоча skaistvaris — не «бронза», а красная медь (пор. žalvaris), також gelsvarinė dėžutė — латунная коробка (до речі, gelsvaris не зафіксовано навіть у LKŽ III); а ще misinginis aptrauk al as — медная рубашка]. У 1924 р. VI skaistvaris — латунь. Спроба не вдалася, оскільки латунь — зовсім інший сплав міді, проте сліди тієї спроби лишилися й досі: хоча бронзу узаконено ще в TechŽ₂ 1949 р. та в PolŽ₁ 1959 р.: бронза — bronza, латунь — žalvaris, а в ChŽ₁ 1960 р. скастваріс — «сплав Cu і Zn» — латунь, жёлтая медь, 77 однак біля bronza — «сплав Cu і Sn» — наведено бронза у ChŽ₂, із приміткою: «дехто називає латунню». І примітку зроблено недарма — це й досі актуально. У першому номері американського видання «Gimtoji kalba» за 1958 р. П. С. (тобто Пранас Скарджюс), відповідаючи на запитання: «Чи скастваріс має те саме значення, що й латунь?», пише: «Зазвичай ці слова досі не розрізняли за значенням суворо; наприклад, у „Посібнику з литовської мови“ [йдеться про згаданий у розд. 2 LKV — J. K.] обидва ці слова рівнозначні й ними перекладають бронза „сплав міді й олова“ GK 1958 1 16. І в NdŽ V 1968 р. žalvaris — 1. Messing, 2. Bronze. Так само в Литві: žalvaris — 1. техн. латунь, 2. (бронза) бронза LRKŽ₁ і LRKŽ₂; бронза — bronza, žalvaris RLKŽ₁ I, бронза — 1. bronza (в історії також žalvaris) RLKŽ₂ I. Далі П. С. посилається на DŽ₁: «У „Словнику сучасної литовської мови“ bronza — це „сплав міді з оловом та іншими металами“, а skaistvaris – žalvaris — „сплав міді, олова й цинку, місінгіс“ GK 1958 1 16. Тут П. С., цитуючи, двічі неточний: насправді в DŽ₁ зазначено: skaistvaris див. žalvaris, а в поясненні немає синоніма misingis — навпаки: misingis див. žalvaris, отже, misingis не подається. Помилка DŽ₁: у тлумаченні латуні не повинно бути «олова» (до речі, її повторює і LE XXXV — навіть без «цинку»!). Отже, бронза (італ. bronzo < перс. biring «мідь») — міжнародний термін: фр. bronze, англ. bronze, нім. Bronze, чеськ. bronz, польськ. brąz, латис. bronza, ест. pronks, рос. бронза. Термін не потребує синонімів. І вже в LE III Бостона 1954 р. бронза — «загальна назва сплаву міді (Cu) з оловом (Sn)»: м’яка бронза (94% Cu + 6% Sn), бронза для машин (90% Cu + 10% Sn), гарматна бронза (86% Cu + 14% Sn), дзвонова бронза (80% Cu + 20% Sn), а також спеціальні різновиди — алюмінієва бронза (93% Cu + 7%Al), марганцева бронза (95% Cu + 5%Mn), а ще фосфорна бронза, кремнієва бронза; особливо вирізняється червона бронза — із домішкою цинку (від 2 до 7%). LTE II 1977 р. наголошує: бронза — «сплав міді з іншими хімічними елементами, за винятком сплавів із цинком (латуні) та нікелем»; допускається лише «часткова заміна олова цинком і свинцем». Найдавніша — олов’яна бронза; називають також кремнієву, алюмінієву, свинцеву, берилієву, хромову бронзу. У ChŽ₂ бронза — 1. «сплав Cu (>60%) із добавками Sn та інших елементів». Зовсім не бронза — золота бронза, або мозаїчне золото ChŽ₂ — 78 «дисульфат олова, SnS2, кристали золотого кольору» LTE I (хоча 2. «сплав Cu і Sn» ChŽ2). Латунь — це «сплав міді й цинку» DŽ, «сплав Cu і Zn (4–45%), іноді з добавками інших елементів» — латунь, жёлтая медь; brass ChŽ2, «сплав міді, найважливішим легувальним елементом якого є цинк» LTE XII. LTE XII розрізняє: однофазну латунь (містить до 39% цинку) та двофазну латунь — 40–45% Zn; «крім цинку, іноді містить також олово, алюміній, свинець, нікель». Чому в LE XXXV žalvaris — це «сплав міді й олова», можна лише здогадуватися (можливо, переплутали схожі хімічні символи: олово — Sn, цинк — Zn). Питання, чи це бронзова доба, чи латунна доба, вирішується прагматично: спочатку використовували бронзу (перед тим навіть мідь — подекуди згадують коротку мідну добу), але бронза (як і мідь) була надто м’якою для знарядь, тож невдовзі з’явилася латунь. Звичною була назва бронзова доба — фр. âge de bronze, англ. the Bronze age, нім. Bronzezeit, польськ. epoka (okres) brązu, латис. bronzas laikmets, рос. бронзовый век. У Литві закріплюється двоваріантна назва žalvario amžius, bronzos amžius («почали виготовляти знаряддя з бронзи й латуні») LTE XII. Латунь — живе слово: за картотекою LKŽ, найбільше воно поширене серед жемайтів; у піснях трапляються žalvario varteliai, durelės, tiltelis, dalgelė, навіть lopšelis; слово відоме й аукштайтам (а також žalias varis); žalvarvs — лайка «змій». У писемних джерелах žalvaris вживали жемайтські автори — Л. Івінскіс, С. Даукантас, М. Валанчюс; воно є і в словнику А. Юшки. SinŽ вважає синонімами: домінанта žalvaris і skaistvaris — книжн., švitvaris — книжн., misingis — заст. Діалектизми нерідко стають книжними словами в літературній мові, якщо не поширюються в розмовному мовленні. Швітваріс, за даними LKŽ XV, — слово з Малої Литви: Lex 61, Q 344, C II 44, N; варіант švitvaras — R, MŽ, N. Скастваріс, за даними LKŽ XII, також відомий у Малій Литві — C II 44, H, R, MŽ, N, а також Bt Apr 1, 14, але й DP 581; справді східноаукштайтська форма skaistavaris трапляється в SD, 79, 172, SD, 179, 416, Ch 1 Moz 4, 22. Є це слово і в багатьох піснях: Žalvarėlis padrebėjo, švitvarėlis paskambėjo KlvD 216. Skaistvario būbnaičiai, vario trimitačiai – tos mane palydės, tos mane palinksmys RD 94. Скастваріс має досить прозору будову й мотивацію: skaistus 1. «блискучий, сяйливий», 2. «яскравого кольору» LKŽ XII. 79 Швітуваріс, імовірно, за походженням пов’язаний із švitrus 1. «блискучий, сяйливий, яскравий» LKŽ XV. У словнику Ф. Куршайтіса, який є вершиною лексикографії Малої Литви, простежується все вживання та занепад слів žalvaris, švituvaris, skaistvaris і gelsvas varias. Причина занепаду — вплив німецької мови. Žalvaris фіксується вже як слово, невідоме живому вжитку: [žálwaris, –io, Subst. masc. = misingė, Messing; а також Schl. grünes Erz]. І всюди у словнику Куршайтіса першим уже стоїть misingė: βwitwaris, –io Subst. m. das Messing, in S. L. Flitter [LKŽ XV švituvaris 2. Trg, J, Rp «блискітка, прикраса»]; skaistwaris, –io Subst. m. das Messing, eigentlich Glanzkupfer. Jetzt gewöhnlich misingė; Messing, das, misingė. in Schriften auch: βwitwaris. io. skaistwaris. io.. Отже, у звичайному вжитку вже misingė, лише в писемних текстах — також švituvaris, skaistvaris. Саме такий ужиток Куршайтіс фіксує, хоча й не любить запозичень: Bronze, die, gelswas warias (bei Stallup. βpizas), тобто бронзу він воліє називати литовською. Германізм misingis (нім. Messing), за даними LKŽ VIII, є, поряд із švituvaris ir skaistvaris, очевидно, пізнішою назвою «жовтої міді» в Малій Литві — R 255, ST 465; варіанти — misingas N, misingė K, LB 13; поширилося вглиб Литви й далі. Misingis навіть намагалися піднести до рангу міжнародного слова: у TŽŽ 1936 р. misingis (нім.) — «сплав міді й цинку, латунь», у 1951 р. — «латунь (дехто називає skaistvaris); сплав міді з цинком, іноді <...>». Несмілива нормалізація в DŽ₁ — misingis див. žalvaris (так само й у DŽ₂) — не завадила включити його й до TŽŽ 1969 р.: misingis (нім. Messing) «латунь», тому DŽ₃ вже суворо нормує: misingis ntk. = žalvaris. Misingis — не міжнародне слово, а лише регіональне запозичення: лит. misingis, латв. misiņš, ест. messing (ir valge vask), чеськ. mosaz, польськ. mosiądz. У VoLiež 1943 р. Messing – žalvaris, gelton-, skaist-, švituvaris. Geltonvaris зафіксовано в LKŽ III за письмовими джерелами. Švituvaris у літературній мові вживається дуже рідко, його не внесено навіть до DŽ₁, DŽ₂, DŽ₃, хоча в ChŽ₂ його згадано: švituvaris ntk. ↗ žalvaris. Доля skaistvaris у літературній мові мінлива й, можливо, остаточно ще не визначилася. Поки žalvaris ототожнювали з bronza, skaistvaris намагалися вжити замість misingį: у LL 1919 р. mosiądz – skaistvaris; однак, як ми бачили, не всі відмовлялися від misingio. Коли хіміки розмежували bronzą ir žalvarį 80 їх, skaistvaris залишився лише синонімом žalvario: у DŽ 1954 р. skaistvaris див. žalvaris, у NdŽ III 1957 р. skaistvaris = žalvaris. Проте LKV 1950 р. подає навпаки: žalvaris = skaistvaris (а також švitvaris = skaistvaris), але тут skaistvaris означає «бронзу»: skaistvaris — бронза; bronza — «сплав міді й олова, skaistvaris». Однак 1958 р. P. S. пропонує: «Надалі, однак, було б доцільно розрізняти так: skaistvaris — “жовтувата мідь, сплав міді й цинку, misingis (англ. brass)”, а žalvaris — “червона, червонувато-бура мідь і сплав олова (цину), бронза”. Така відмінність особливо зручна для науки: у такий спосіб цілком литовськими назвами точно розмежовуються два зовсім різні метали — skaistvaris “misingis” (хімічний знак: CuZn) і žalvaris “bronza” (хімічний знак: CuSn)» GK 1958 1 16. З мовного погляду так можна було б зробити, якби назви вводилися на чистому місці, а не змінювався усталений ужиток. Не так уже й погано, що GK через 8 років P. S. суперечить тому, що він разом із колегами запропонував у LKV; найгірше те, що тут перевертається вжиток: автентична назва žalvaris завжди відповідала «misingis» (саме тому вона не могла перетворитися на «bronza») — сам P. S. визнає, що в авторитетному NdŽ (редагованому A. Salys) «skaistvaris стоїть на одному рівні з žalvaris» GK 1958 1 16. Спробу не вважати skaistvaris і žalvaris словами одного рівня інакше здійснено в LE — хоча у LE XXVII 1962 р. ще звично: skaistvaris див. žalvaris, але вже в LE XXXV 1966 р. запропоновано досить цікаве розрізнення: червона латунь — 85% Cu + 15% Zn, жовта латунь, або skaistvaris, — 65% Cu + 35% Zn. На запитання, чи треба так розрізняти, мовознавець не може відповісти. Чи можна? Значних перешкод не було б. Хоча в цій царині червоного забагато. Уже згадувалася червона бронза (з домішкою цинку) в LE IV. Є й raudonvaris — «технічна (червона) мідь» у DŽ₂, DŽ₃, а також ChŽ₁, ChŽ₂, PolŽ₂, RLKŽ₁, RLKŽ₂, II. Raudonvaris був іще 100 років тому у словнику M. Miežinis: raudonvaris, v. varis — латв. kapars, sarkanais varš, польськ. miedź czerwona, рос. медь, красная медь; там є й žalvaris — misiņš; mosiądz; желтая медь (а також skaistvaris, v. žalvaris) M. У LKŽ XII raudonvaris зафіксовано в жемайтів — Brs, Šts. Чому мідь ще й raudonvaris, якщо сама «мідь червонувато-бура» LTE XII? Так, але спершу вона буває чорною: «під час плавлення <...> мідний штейн [«неокиснений сульфід» ChŽ₁] відокремлюється від шлаку та окси- 81 насичують киснем — отримують чорну мідь, що містить 97,5–99% міді» LTE XII. Оскільки це проміжний продукт, його не називають чорною міддю; є лише чорна мідь, «окиснена Cu» ChŽ₂, «CuO» ChŽ₂ (так само чорний нікель — «окиснений нікель» ChŽ₂). Отже, чи не забагато — червона бронза, червона мідь і ще червона латунь? А як іншими мовами називають червону латунь і жовту латунь, або світлу латунь? Магія кольорів діє, але визначальними мають бути наукове розмежування й найменування понять, а не мовні можливості, адже вони тягнуть у різні боки. Ось навіть RLKŽ₂ II за 1983 рік: хоч латунь — латунь, але желтая медь (синонім латуні! — J. K.) — світла латунь: адже поряд із красная медь — червона мідь. Отже, світла латунь шукає собі місце, але не знаходить. У LTE XII згадується різновид однофазної латуні, що містить 15% цинку й 0,5% алюмінію, — «гарного кольору, легко позолочується й емалюється, з нього виготовляють прикраси, відзнаки, монети», а латунь, що містить лише до 10% цинку, — це томпак. У LTE XI том пак (фр. tombac < малай. tambaga — мідь) — «латунь, що містить 72–90% міді й до 10% цинку. Латунь із 10% цинку називається напівтомпаком. Червоного (коли цинку до 3%) і жовтого (коли цинку 10%) кольорів». Деякі іноземні словники наводять довгий ланцюжок походження: санскр. → малай. → ісп. → фр. → гол. Малайські форми різняться — tombaga. tambaga, tembaga. У європейських мовах переважає b — фр. tombac, італ. tombacco, англ. tombac, tombak, пол. tombak. Рос. томпа́к відсилає до нім. Tompak, однак TŽŽ 1985 року, замінивши форму tompakas з TŽŽ 1936, 1951 і 1969 років на tombakas, указує саме нім. Tombak. Із повоєнного періоду tombākas засвідчено вже в LKV 1950 року, PolŽ₂, ChŽ₂, DailŽ. У LKŽ XVI tombakas (як і tompakas) не зафіксовано (хоча в LKŽ XV támbakas наведено з NdŽ, KŽ, без позначки про застарілість — M, L, Rtr.; див. tombakas), однак це слово відоме вже з LL 1919 року. У NdŽ IV є tòmbakas ir tòmbākas, а також tombakìnis. Tòmbakas «прилавок» у Plv, безперечно, того самого походження. Рос. томпак — красная латунь, отже... червона латунь (хоча червона латунь містить 15% цинку, томпак — лише до 10%, а напівтомпак — понад 10%)! А LL 1919 року подає пол. tombak – tombakas, raudonvaris (у LKŽ XI не зафіксовано raudonvaris 2. «томпак»). У польських словниках tombak 82 іноді називають sztuczne złoto. Мабуть, таким є й «тамбакова каблучка» із пісень західних дзуків: За тамбакову каблучку дав срібний рубель DrskD 245, LTR (Lp) (LKŽ XV). На завершення можна додати, що в народній мові varis (і varys; у Малій Литві — varas; також її varias, уживане також М. Дау́кшею та К. Сірвідом; у М. Валанчюса й М. Сланчаускаса — văriai) означає і елемент, і його сплави — «метал рожево-жовтого кольору (Cu); латунь, бронза» LKŽ XVIII. 4. І шляхетні, і дорогоцінні метали, але це не те саме У хімії є благородні метали — золото, платина, іридій, осмій, срібло, паладій, родій, рутеній — «хімічно стійкі» DŽ3, точніше, надзвичайно стійкі до окиснення й слабких кислот (деякі — до всіх кислот) («Золото — благородний, малоактивний метал, не псується ні на повітрі, ні від кислот чи лугів» LE I). Це чисті метали. У чистому вигляді їх використовують у хімічній промисловості, електротехніці, медицині, фотографічній і кінематографічній техніці. З хімічного погляду все зрозуміло, а з мовного — чому благородні? DŽ3 taurus 1. «доброчесний, порядний»: taurus žmogus, 2. «шляхетний»: taurios mintys. У LKŽ XV taurus наведено також приклади з живої мови: 2. «порядний, добрий, чистий»: Цей син кращий за інших дітей Tr. Непорядна, зла дівчина Rm. Наш собака страшенно непорядний (злий) Vel; 3. «добрий, придатний, належний, такий, як треба»: Не маю належного одягу, не можу вийти, мушу бути вдома Ukm. Існує абстрактний іменник із закінченням taura — 3. «користь, добро, доброчесність»: Поросята не йшли на користь (не росли, не гладшали) Rm. ^ За парканом нема (нема Vad) добра SkrT. Є складне слово tauróji «добро, добробут»: Від нього нема добра: усе хворіє та хворіє Er. Дієслова tauruoti мають широку, розгалужену семантику: 1. «добре рости, розвиватися, буяти»: Жито добре росте Prn. Цього року худоба добре росте Dkš [а також taurauti: Він сам добре росте, і все (худоба, дерева, зернові) в нього росте J. Jabl]; 2. «добре жити, процвітати»: Йому легко процвітати, коли батько поставив його на ноги Vvr [а також taurauti: Я не житиму, та й ти не процвітатимеш Kš]; 3. безособ. «сприяти; щастити»: Тепер дощу достатньо, і зерновим дуже щастить Gdl. І йому там добре щастить Pkn; 4. «розважатися»: Молодь веселиться на весіллі Prn [а також taurauti 3. «товаришувати»: Петрас із 83 Jonuku taurauja Ss]. Невіддільним тут є й taurintis «вставати (зі сну)» Vlk та метатонічне táurinti 1. «переносити, класти кудись» Ds; 2. // «збиратися, готуватися щось зробити»: Viena višta jau peret taurinas Trgn. Velnias jau taurinas jį praryt (ps.) Mlt; užtaurinti 1. «підняти, покласти нагору» Trgn, Ds; 2. «залізти, видертися» Trgn, Ds та ін.; до того ж має приблизний відповідник за значенням taurus, пов’язаний із синонімом прикметника «шляхетний» — kilnus, kilnyti 1. «підіймати» J; 2. refl. «збиратися, мати намір (кудись їхати, щось робити)»: Aš jau kilnijuos pradėti tą darbą Skr (LKŽ V). Тут доречно згадати, хоча й значно віддалене, taūras, «пов’язане з словами індоєвропейського кореня, первісним значенням яких було „набухати, збільшуватися; сильний“. Крім того, подібні назви трапляються і в семітських мовах» LKK 35. Отже, благородні метали у нематематичному, звичайному мотиваційному сенсі означали б «добрі метали». Можливо, саме тому й не вдалося замінити інертні гази на благородні — їхня доброта не надто очевидна. У ювелірній справі та в інших галузях часто вживають термін дорогоцінні метали. До речі, різняться не лише сфери вживання, а й зміст та обсяг понять: для ювелірних виробів найчастіше використовують не чисті благородні метали (і не всі з них) «через малу міцність і зносостійкість» LTE V, а ювелірні сплави — «сплави благородних металів (золота, срібла, платини, паладію) між собою або з їхніми замінниками (найчастіше міддю)» LTE V. До речі, ювелірні сплави — це лише спеціальний термін, а загалом їх називають дорогоцінними металами, оскільки метали — «у ширшому значенні — також сплави, утворені з них» LTE VII. Чисте золото яскраво-жовте, а сплав золота й срібла порівну — світло-жовтий; зі вмістом 20–40% срібла — зеленувато-жовтий; із міддю — червонувато-жовтий; із платиною — білуватий; золото 583 проби (тобто 583 проміле золота), що містить 235% міді, 122% нікелю, 60% цинку, називають білим золотом (зовсім інша газетна метафора — біле золото «бавовна»). Мотивація назви «дорогоцінні метали» зрозуміла — пор. дорогоцінне каміння (а також напівдорогоцінне каміння, коштовності, цінна деревина — «горіхове, червоне дерево тощо», цінні хутрові звірі. Отже, у багатьох мовах поняття розрізняються: благородні метали, рос. благородные металлы, англ. noble (ret. non-reactive) metals, латв. cēlmetāli ir brangieji metalai, рос. драгоценные металлы, англ. pre- 84 cious metals, латв. dārgmetāli. Деякі мови узагальнили це одним терміном — нім. Edelmetalle, або edle Metalle (а також коштовний камінь — Edelstein, цінна деревина — Edelholz), польськ. metale szlachetne, а франц. metaux précieux. Це непроста відмінність, тому під час перекладу трапляються помилки. У литовській мові довгий час не розрізняли — у ChŽ₂ лише taurieji metalai. У PolŽ₂ і благородный, і драгоценный металл — лише taurusis metalas. У DŽ₂ є обидва варіанти, але різницю не виокремлено: при metalas — taurieji metalai (золото, срібло, платина тощо), при brangus — brangieji metalai (золото, срібло), при taurus — taurieji (brangieji) metalai; у DŽ₃ розрізнення дещо чіткіше: при taurus — taurieji (хімічно стійкі) metalai. ALChŽ подає і noble metal, і precious metal лише як taurus (! — J. K.) metalas. ChŽ₂ без розрізнення: taurieji metalai, brangieji metalai — благородные металлы, драгоценные металлы; noble metals, precious metals. Цікаво відзначити майже випадково виявлену спробу К. Альміна 1943 року у VoLieŽ (у LKŽ XII не зафіксовано): edel metall — brangusis (skaistusis) metalas. Насправді skaistus 8. «чесний, благородний» Mž 84, I, P, Vd (варіанти skaistas Mž 333, skaiščas S. Dauk), а також skaistinti 3. «облагороджувати, ушляхетнювати» Vaižg., nuskaistinti 2. «робити благородним, шляхетним» J. Balč (LKŽ XII). До речі, також švitrus 4. «шляхетний(?)» S. Dauk (LKŽ XV). Короткі нормативні висновки 1: У літературній мові й термінології вживається і має вживатися балтійська спадщина ketùs, а не поширений у діалектах виразний слов’янізм špìžius. Латиська мова, хоча й зберегла ķets, широко впустила до літературної мови слов’янізм čuguns. 2. Балто-слов’янська спільність álvas, відома ще з найдавніших писемних пам’яток, не увійшла до літературної мови (були дуже запізнілі спроби). У ній вживається слов’янський родич álvo — запозичення alavas, також відоме вже з найдавніших писемних пам’яток. Трохи намагалися вживати й полонізм cina, зафіксований уже в найдавніших писемних пам’ятках, і, можливо, дещо пізніший германізм cinas. 3. Сплав міді й олова названо міжнародним запозиченням bronza. Сплав міді й цинку в термінології називається словом живої мови, популярним у народних піснях, — žalvaris, хоча робилися спроби вживати й занепадаючий- 85 …які витіснили слова Малої Литви švitvaris ir skaistvaris (східноаукштайтське та давньописемне skaistvaris). Там їх витісняло германізоване misingis (misingė, misingas), яке проникало навіть до літературної мови (це регіональне запозичення: латв. misiņš, ест. messing (і valgevenask), чеськ. mosaz, польськ. mosiadz). Пропонували називати skaistvariu жовту латунь (65% Cu + 35% Zn). Рідший термін raudonvaris означає «технічну (червону) мідь». Raudonvariu намагалися називати й різновид латуні — tombakas. 4. У хімії є лише благородні метали, у ювелірній справі — дорогоцінні метали. Відрізняються також зміст і обсяг понять. Таке розрізнення є в багатьох мовах, хоча деякі з них узагальнили одну з цих назв (навіть «дорогоцінні»). Отримано 1998 09 07 Скорочення ALChŽ – Talačka V. Англійсько-литовський словник хімії та хімічної технології. К., 1994. K. Būg RR – Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958, T. 1. 1959, T. 2. 1961, T. 3. Straipsnyje vartojami ir K. Būg RR sutrumpinimai. ChŽ₁ – Daukšas K. Chemijos žodynas. V., 1960. ChŽ₂ – Chemijos terminų aiškinamasis žodynas / Ats. red. Z. Mačionis. V., 1997. DailŽ – Dailės žodynas. V., 1998. DŽ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas: DŽ₁ – I leid., V., 1954. DŽ₂ – II leid., V., 1972. DŽ₃ – III leid., V., 1993. FrnW – Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Göttingen, 1955–1965. GK – «Рідна мова». IKI – Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Тбилиси, 1984, Т.2. J. Jabl R – Jablonskio raštai/ Redagavo J. Balčikonis. K. 1935, T. 4. KarŽ – Kariškas lietuviškai-rusiškas ir rusiškai-lietuviškas žodynėlis. K., 1919. KP – Порадник з мови / Уклав L. Dambrauskas, редактори A. Salys і Pr. Skardžius. К., 1939. KPP – Kalbos praktikos patarimai / Sudarė A. Pupkis: KPP₁ – I leid., V., 1976. KPP₂ – II leid., V., 1985. LA – «Ехо Литви». LaKV – Latviešu konversācijas vārdnīca. Rīga, 1933–1934, 10 sēj. 86 LaLieŽ – Balkevičius J., Kabelka J. Latvių–lietuvių kalbų žodynas. V., 1977. LE – Литовська енциклопедія. Бостон, 1953, т. 1. 1954, т. 3. 1954, т. 4. 1956, т. 7. 1962, т. 27. 1966, т. 35. LEnc – Lietuviškoji enciklopedija. K., 1933, T. 1. LEV – Karulis K. Latviešu etimoloģijas vārdnīca. Rīga, 1992, 1. sēj. LieLaV1 – Литовсько-латиський словник. Рига, 1964. LieLaV2 – Литовсько-латиський словник. Рига, 1995. LieVoŽ – Paškevičius J. Lietuviškai vokiškas žodynas. K., 1943. LKL – Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos leksika. V., 1990. LKV – Довідник литовської мови / уклали Pr. Skardžius, St. Barzdukas, J. M. Laurinaitis. Білефельд, 1950. LKŽ – Словник литовської мови. Вільнюс, 1941, т. 1, 1-ше вид., 1968, 2-ге вид. 1947, т. 2, 1-ше вид., 1969, 2-ге вид. 1956, т. 3. 1959, т. 5. 1970, т. 8. 1978, т. 11. 1981, т. 12. 1991, т. 15. 1995, т. 16. 1997, т. 18. У статті також ужито скорочення цього словника. LotŽ – Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. Москва, 1986. LRKŽ – Lyberis A. Литовсько-російський словник: LRKŽ1 – 1-ше вид., Вільнюс, 1971. LRKŽ2 – 2-ге вид., Вільнюс, 1988. LTE – Литовська радянська енциклопедія. Вільнюс, 1976, т. 1. 1977, т. 2. 1979, т. 5. LVBV – Latviešu valodas biežumu vārdnīca. Rīga, 1966, 1. sēj. Tehnika un rūpniecība, 1. d. 1969, 2. sēj. Laikraksti un žurnāli, 1. d. 1971, 4. sēj. Zinātne. LVIBV – Latviešu valodas inversā biežumu vārdnīca. Rīga, 1976. LVKJ – Latviešu valodas kultūras jautājumi. Rīgā, 1965, 1. LVV1 – Латиський словник. Рига, 1987. LVV2 – Латиський словник. Рига, 1973, т. 2. 1980, т. 4. ME – Латиський словник К. Мюленбаха / відредагував, доповнив і продовжив J. Endzelīns. Рига, 1925–1927, т. 2. MLTE – Mažoji lietuviškoji tarybinė enciklopedija. V., 1968, T. 2. MTME – Metalų technologija un mašīnu elementi. Rīgā, 1958. NdŽ – Словник литовської літературної мови / уклали M. Niedermann’as, A. Senn’as, F. Brender’is і A. Salys. Гайдельберг, 1957, т. 3. 1963, т. 4. 1968, т. 5. PolŽ1 – Російсько-литовський політехнічний словник / відп. ред. A. Novodvorskis. Вільнюс, 1959. PolŽ2 – Російсько-литовський словник з політехніки / уклав G. Daugėla. Вільнюс, 1984. RLKŽ1 – Російсько-литовський словник / підготували V. Baronas, V. Galinis. Вільнюс, 1967, т. 1. 87 RLKŽ2 – Російсько-литовський словник / Уклав Ch. Lemchenas. В., 1983, Т. 2. SinŽ – Lyberis A. Sinonimų žodynas. V., 1980. SNŽŽ – Svetimų ir nesuprantamų žodžių žodynėlis / Sudarė J. Šlapelis. Tilžė, 1907. STŽŽ – M. ir S. Svetimų ir tarptautinių žodžių žodynėlis. Šiauliai, 1923. TechŽ1 – Maciejauskas J. Технічний словничок. К., 1920. TechŽ2 – Novodvorskis A. Технічний словник. К., 1949. TLE – Tarybų Lietuvos enciklopedija. V., 1986, T. 2. TV – Термінологічні ниви. В., 1994, 1. TŽŽ – Tarptautinių žodžių žodynas: K., 1936. V., 1951. V., 1969. V., 1985. VoLieŽ – Vokiškai lietuviškas žodynas / Nauja paruošė K. Alminas. K., 1943. Цифри всюди позначають роки, номери (римські — томи), сторінки. 88