Tarptautinis botanikos nomenklatūros kodeksas ir lietuvių terminologija

МІЖНАРОДНИЙ КОДЕКС БОТАНІЧНОЇ НОМЕНКЛАТУРИ ТА ЛИТОВСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ Нині науці відомо близько 300 000 викопних і близько 1 800 000 видів живих організмів, серед них близько 400 000 видів становлять традиційно називані рослини, тобто водорості, мохи, спорові судинні рослини, квіткові рослини, лишайники тощо (Kუტorga 1997: 7). У міру розширення досліджень знаходять, описують і називають організми, раніше невідомі науці. Отже, до ботанічної номенклатури висуваються високі вимоги щодо надання рослинам нових назв і регулювання вживання назв уже наявних таксонів1. Назви рослин допомагають знаходити відомості про ту чи іншу рослину, її властивості та використання для потреб людини. Ботанічна номенклатура особливо важлива для підтримання міжнародного наукового спілкування, вона допомагає забезпечувати єдність і сталість наукових назв рослин. Лише керуючись однаковими номенклатурними стандартами, усі ботаніки можуть вживати однакові однозначні назви для того самого таксона. Без стабільних і загальноприйнятих наукових назв рослин наукове спілкування було б неможливим. Починаючи з античних часів, а згодом у середньовіччі та в епоху Відродження, у науці дедалі більше утверджувалася латинська мова, зручна для міжнародного спілкування вчених. Нею писали наукові праці з різних галузей, створювали ботанічну термінологію та назви рослин. Ця традиція збереглася до наших днів. Латинські назви рослин необхідні в наукових і спеціальних працях; лише вони вважаються справжньою термінологією, тоді як терміни національними мовами — лише національні варіанти. Завдяки зусиллям ботаніків-систематиків було створено й постійно вдосконалювалися номенклатурні правила, що становлять основу номенклатурних кодексів (Codex nomenclaturae). Нині в біології застосовують такі номенклатурні кодекси живих організмів: 1. Міжнародний кодекс ботанічної номенклатури. 1 Таксон (гр. taxis — розташування, упорядкування) — систематична одиниця (вид, рід, родина, клас, тип) (BTŽ 1965: 438). 130 2. Міжнародний кодекс номенклатури культурних рослин.2 3. Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури. 4. Міжнародний кодекс номенклатури бактерій. Номенклатура вірусів ґрунтується не на формальному кодексі, а на збірниках правил. Ці кодекси мають багато спільного (основу всіх їх становлять пронумеровані правила та рекомендації; щоб систематики могли краще зрозуміти вимоги правил і рекомендацій, у кодексах наведено багато конкретних прикладів), однак різняться термінологією, номенклатурними процедурами та порядком їх ухвалення. Така ситуація в біології спричиняє певні проблеми, тому Міжнародний союз біологічних наук прагне уніфікувати терміни, що використовуються в окремих галузях, і застосовувані номенклатурні процедури, а також створити єдиний об’єднаний кодекс біологічної номенклатури, яким у майбутньому могли б керуватися всі біологи. У Національній бібліотеці імені Мартинаса Мажвідаса можна знайти три видані російською мовою Міжнародні кодекси ботанічної номенклатури (далі в тексті — TBNK). Найстаріший із них видано 1959 року (цей кодекс ухвалено на VIII Міжнародному ботанічному конгресі в Парижі 1954 року). Видання 1974 року підготовлено на основі матеріалів XI ботанічного конгресу, що відбувся в Сіетлі 1969 року; третій кодекс надруковано 1980 року (ухвалено на XII Міжнародному ботанічному конгресі, що відбувся 1975 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург)). Національна бібліотека не має видань попередніх або найновіших кодексів. (Ці три кодекси є також у бібліотеці Академії наук.) Лабораторія флори та геоботаніки Інституту ботаніки має найновіший на сьогодні в Литві TBNK, виданий англійською мовою 1994 року в Кенігштайні (Німеччина) (International Code of Botanical Nomenclature (Tokyo Code)). Цей кодекс було ухвалено й затверджено на XV ботанічному конгресі в Йокогамі; його називають Токійським кодексом3. 2 Кодекс номенклатури культурних рослинМіжнародний кодекс номенклатури культурних рослин, виданий російською мовою 1969 року, докладно розглянув Й. Клімавічюс (лінгвістично дослідивши мотивацію найменування сортів, морфологію назв, транслітерацію та переклад, написання лапок і великих літер) (Див. Культура мови 37, 26–33). 3 В Інституті ботаніки можна також ознайомитися з найновішим Кодексом номенклатури культурних рослин (International Code of Nomenclature for Cultivated Plants (ICNCP or Cultivated Plant Code)). UC, 1995. 131 Засновником TBNK слід вважати швейцарського ботаніка A. P. de Candolle, який першим створив збірник правил номенклатури (Lois de la Nomenclature Botanique). У своїй праці він визначив важливі принципи та правила (наприклад: принцип пріоритету публікації назв; таксон може мати лише одну правильну назву тощо). Цей збірник правил номенклатури було затверджено 1867 року на Міжнародному ботанічному конгресі в Парижі. 1900 року в Парижі відбувся ще один конгрес ботаніків, який офіційно вважають першим; згодом конгреси проводили кожні п’ять-шість років. Від часів правил A. P. de Candolle нині вже видано 15 редакцій кодексу. Для зручності кодекси називають на честь міст, у яких відбувалися конгреси ботаніків. Останні міжнародні конгреси ботаніків відбулися: 1981 року в Сіднеї (Австралія), 1987 року в Берліні (Німеччина), 1993 року в Йокогамі (Японія) і 1999 року в Сент-Луїсі (США). У цій статті докладніше розглянуто так званий Токійський кодекс. Під час видання кожного нового кодексу прагнуть зробити його якомога точнішим і досконалішим. Кожен кодекс постійно виправляють і доповнюють, але зміни не є радикальними: зазвичай уточнюють лише пункти окремих статей (у цьому можна переконатися, порівнявши, наприклад, кодекси Сієтла 1974 року та Ленінграда 1980 року: вони відрізняються лише виправленнями окремих статей). Значніші зміни було внесено лише на XV конгресі ботаніків, що відбувся 1993 року в Японії. Для забезпечення стабільності ботанічної номенклатури конгрес рекомендував не змінювати усталені назви таксонів; було затверджено новий термін phylum, який може вживатися як синонім терміна divisio (укр. відділ). Починаючи з січня 2000 року нові назви таксонів реєструють у службах Міжнародної асоціації систематики рослин, які також формують бази даних про новоописані рослини та змінені назви таксонів. Ці служби надають інформацію про переліки або описи таксонів. Офіційний текст TBNK видають англійською, французькою та німецькою мовами, після чого окремі країни перекладають його на національні мови. Жоден кодекс не перекладено литовською мовою, тож нашим ботанікам і термінологам доводиться користуватися російськими або англійськими кодексами. Правил TBNK зобов’язані дотримуватися всі науковці, які використовують усталені або створюють нові наукові назви рослин. Без 132 сумніву, ці правила ґрунтуються лише на загальній добровільній згоді науковців і не мають статусу закону, однак науковці, які не дотримуються правил, здебільшого зазнають ігнорування в науковій спільноті. До підготовки TBNK зазвичай залучено близько 100 ботаніків із різних країн. Це велика й плідна праця, адже кожному дослідникові вже не потрібно самостійно створювати нові назви. Головну роль у виданні TBNK відіграє Міжнародна асоціація таксонів рослин, у межах якої працюють окремі комітети, розподілені за групами рослин. Найвищим авторитетом, від імені якого друкують TBNK, вважається Міжнародний конгрес ботаніків. Окремі номенклатурні комітети працюють у секціях, де розглядають пропозиції щодо вдосконалення кодексу. Рішення, ухвалені секціями, пропонують затвердити на пленарному засіданні конгресу. Усі номенклатурні комітети утворюють Комісію з ботанічної номенклатури Міжнародного союзу біологічних наук. Як укладено TBNK? Кожен кодекс починається з преамбули, у якій зазначено, що ботаніка потребує точної та простої системи номенклатури, якою могли б користуватися ботаніки всіх країн. У TBNK назви рослин наведено за таксонами. Це робиться не для того, щоб показати їхні ознаки чи історію. Мета TBNK — показати методи, за допомогою яких на основі таксонів можна утворювати назви одиниць систематики рослин. Застосування відповідних методів і сталих моделей дає змогу уникати помилкових і беззмістовних назв, які спричиняли б лише плутанину в науці про рослини. Під час утворення назв інші критерії (наприклад, милозвучність назви, цілковита граматична правильність, вшанування особи, яка описала новий вид, тощо) вважаються менш важливими. Основу системи ботанічної номенклатури становлять шість принципів, які утворюють першу частину TBNK (принципи наведено відразу після преамбули): 1. Ботанічна номенклатура незалежна від зоологічної та бактеріологічної номенклатур. TBNK однаково застосовується до всіх таксонів як сучасних, так і викопних рослин. 2. Назви таксонів утворюються на основі номенклатурних типів. 133 3. Номенклатура таксонів ґрунтується на принципі пріоритету опублікування. 4. Кожен таксон може мати лише одну правильну наукову назву. 5. Наукові назви таксонів обов’язково мають бути латинськими. 6. Правила номенклатури набувають чинності після їх ухвалення. Другу частину TBNK становлять правила й поради (рекомендації). Найважливіші положення правил і порад викладено в окремих пронумерованих статтях. Правила є загальнообов’язковими. Їхня мета — запровадити в ботанічній номенклатурі суворий порядок у називанні груп таксонів. Назви, що суперечать будь-якому правилу, категорично відхиляються. Положень, викладених у розділах порад, не обов’язково суворо дотримуватися. Вони допомагають утворювати точніші й зрозуміліші назви. Якщо якась назва рослини не відповідає положенням порад, її не можна відхилити, однак така назва вже не може бути взірцем для утворення інших назв. У TBNK багато прикладів, що ілюструють правила та рекомендації. У правилах зазначено, що кожна окрема рослина має належати до певного таксона, які розрізняються за рангом і обсягом. Таксони меншого обсягу мають нижчий ранг; що ширший обсяг таксона, то вищий його ранг. У TBNK визначено сім основних таксономічних рангів (царство, відділ, клас, порядок, родина, рід, вид) і п’ять другорядних рангів (триба, секція, різновид і форма). Таким чином, за винятком викопних рослин, кожен вид належить до якогось роду, рід — до родини, родина — до порядку тощо. Основна одиниця систематики — вид, більша за нього одиниця — рід. До одного роду може належати від одного до кількох десятків видів. За потреби кількість рангів можна збільшити, додавши до згаданих термінів префікс під- (лат. sub-), наприклад: підклас (subclassis), підродина (subfamilia), підрід (subgenus), підвид (subspecies) тощо. Далі в кодексі окремими номерами виділено статті, у яких зазначено, як утворюються одиниці систематики рослин. Суфікси й закінчення назв багатьох таксонів стандартизовано, тому за ними можна точно визначити, до якого таксона належить назва рослини. У правилах TBNK зазначено, що назви видів (Species) є бінарними утвореннями, що складаються з назви роду та видової наз- 134 видового епітета, наприклад: Anemone nemorosa (анемона дібровна), Calendula officinalis (нагідки лікарські). Називати види рослин двома латинськими словами у XIII ст. запропонував шведський природознавець Карл Лінней. Назву роду латинською мовою завжди пишуть із великої літери, а видовий епітет — із малої. Якщо в тексті повну назву виду вже згадували, надалі її можна скорочувати, залишаючи лише першу літеру назви роду (якщо це не спричиняє двозначності), наприклад: A. nemorosa, C. officinalis. Видові епітети можуть походити з найрізноманітніших джерел і позначати певну морфологічну чи анатомічну особливість рослини (наприклад: Plantago lanceolata — подорожник ланцетолистий), колір (наприклад: Viola tricolor — фіалка триколірна), розмір (наприклад: Arctium minus — лопух малий), запах (наприклад: Anthoxathum odoratum — пахуча трава), смак (наприклад: Ranunculus acris — жовтець їдкий), лікувальні чи екологічні властивості (наприклад: Betonica officinalis — буквиця лікарська), час росту чи цвітіння (наприклад: Primula veris — первоцвіт весняний) тощо. Назви родів (Genus) латинською мовою мають форму називного відмінка однини, наприклад: Rosa (троянда), Stellaria (зірочник). Назви родів добирають за різними критеріями: за характерними ознаками рослини (наприклад: Fumaria — рутка; лат. fumus — дим: сік рослини подразнює очі, як дим), за подібністю до інших об'єктів (наприклад: Gladiolus — гладіолус; лат. gladius — меч; листя схоже на меч), за міфологічними чи античними джерелами (наприклад: Mentha — м'ята; у грецькій міфології німфу Мінту перетворили на м'яту), за прізвищами науковців (наприклад: Dahlia — жоржина; Андреас Даль — шведський професор ботаніки) тощо. TBNK дозволяє вільно створювати назви, запозичуючи слова з найрізноманітніших джерел, і вимагає лише, щоб вони мали латинські форми. Назви родин (Familia) мають латинське закінчення -aceae, наприклад: Rosaceae (розові). Назви порядків (Ordo) мають латинське закінчення -ales, наприклад: Polygonales (гречковоцвіті). Щоб назва таксона була точною, поряд із нею зазначають прізвище автора та бібліографічне джерело, у якому цю назву вперше опублікували. Цитування автора й бібліографічного джерела не є складовою частиною наукової назви таксона, однак забезпечує номенклатурну точність назви. Автором назви вважають 135 особу, яка вперше опублікувала наукову назву таксона. Прізвище цитованого автора вказують відразу після назви таксона, наприклад: Phyllicidia, P. boliviensis, P. sovedijformis (Müller Argoviensis, Flora, 63: 286 (1880)). Як видно з наведеного прикладу, дату опублікування назви таксона пишуть у дужках; іноді, як у цьому прикладі, зазначають й інші бібліографічні дані (назву видання, номер, сторінку). Прізвище автора можна скорочувати, наприклад, (L.) — Лінней (Linnaeus). Міжнародним ботанічним кодексом номенклатури керуються ботаніки всіх країн. Наприклад, у 1980 році завершили видання шеститомної праці Флора Литовської РСР. У ній описано рослини 129 родин, що ростуть у Литві. Це більш-менш унормована термінологія, яку в 1966–1972 роках розглядала комісія з ботанічного словника під керівництвом Ю. Дагіса. У Флорі Литовської РСР рослини класифіковано за філогенетичною системою класифікації А. Енглера; нові назви узгоджено з найновішою літературою та вимогами TBNK. У цьому виданні рослини класифікують і описують на основі загальноприйнятих таксономічних рангів: відділи поділяються на класи, ті — на родини, родини — на роди, роди — на підроди, а останні — на окремі види. Найнижчі систематичні одиниці, описані у Флорі Литовської РСР (наприклад, підроди, підвиди, підродини тощо), зазвичай не мають литовських відповідників, оскільки такі ранги вживаються переважно у спеціальній науковій літературі, і науковцям достатньо лише латинської назви. Номенклатуру литовських назв не затверджено офіційним кодексом, проте, як видно, вона спирається на певні принципи TBNK і правила литовської мови. Порівняно з термінологією інших галузей науки, литовські ботанічні терміни утворюються системно. Тут є тенденція позначати одиниці одного рангу похідними одного типу або близьких типів, наприклад: похідними на -ūnai називають відділи, на -ainiai — класи, на -žiedžiai — підкласи, на -iečiai — порядки, на -iniai — родини; відділ pušūnų (Pinophyta), клас pušainių (Pinatae), порядок pušiečių (Pinales), родина pušinių (Pinaceae), pušis (Pinus) — рід, sibirinė pušis (Pinus sibirica) — вид. Як видно з наведених прикладів, загальна структура литовських назв видів відрізняється від структури латинських назв видів. У латинських назвах видів першим компонентом є назва роду, а в литовських — видовий епітет. Є лише кілька винятків, наприклад: 136 хвощ польовий козячоборідний (Equisetum pratense), береза карликова (Betula nana) тощо. Походження литовських назв родів дуже різноманітне. Одні назви запозичені з живої мови, інші перекладені з латинської чи грецької мов тощо. У живій мові рід може мати кілька або навіть десятки назв (синонімів), наприклад, звичайна конвалія (Convallaria majalis) у Мєжишкісі (Паневезький район) називається сльозою зайця, у Дарбенай (Кретингський район) — заячим вухом, у Клайпеді — козячою бородою, у Паневежисі — дзвіночками тощо. І навпаки — тією самою назвою в одному говорі може називатися одна рослина, в іншому — інша, наприклад: сердечками у Біржайському говорі називають красиві сережки (Dicentra spectabilis); у Казитишкісі (Ігналінський район) так називають болотяну парнасію (Parnassia palustris), в Акмене — талабан (Thlaspi) і пастушу сумку (Capsella bursa pastoris). Однак у науковій літературі кожна рослина має лише одну затверджену назву. Термінологія систематики рослин відрізняється від термінології інших галузей науки суворою уніфікованістю таксонів. Наші ботаніки зауважують, що деякі рослини (особливо нещодавно інтродуковані в Литві) ще не мають литовських назв. Робота над їх створенням триває, але можна впевнено стверджувати, що литовська ботанічна термінологія є узгодженою, систематизованою та відповідає вимогам TBNK. LITERATŪRA BTŽ – Botanikos terminų žodynas. Red. J. Dagys. Vilnius, 1965, 438. Gaivenis K. 1958: Lietuvos augalų ir genčių pavadinimai. – Lietuvių kalbotyros klausimai: Mokslo kalbos kultūros ir terminologijos problemos 24, 165–178. International Code of Botanical nomenclature (Tokyo Code), Königstein, 1994. Klimavičius J. 1975: Lingvistinis požiūris į veislių nomenklatūrą. – Kalbos kultūra 37, 26–33. Kutorga E. Botanikos ir mikologijos nomenklatūra, Vilnius, 1997. Lietuvos TSR flora, Vilnius, 1959–1980. Veličkiene A. Antikos mitologijos žinynas, Kaunas, 1995. Aurelija GENELYTĖ Aurelija GENELYTĖ Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius Gauta 2001 10 16 137