Konstantino Šakenio „Fizikos“ vadovėlio terminija

Angelė KAULAKIENĖ Інститут литовської мови ТЕРМІНОЛОГІЯ ПІДРУЧНИКА З ФІЗИКИ КОНСТАНТІНОСА ШАКЕНІСА 1. Вступні зауваги Підручник із фізики К. Шакеніса для гімназій було видано 1920 року. Він складався з трьох частин, виданих окремими книжками: ч. I. Механіка — Теплота (142 с.); ч. II. Магнетизм. Електрика (77 с.); ч. III. Світло. Звук. Енергія і робота (97 с.). Цей підручник із фізики для гімназій у трьох частинах від 1920 до 1940 року було видано п’ять разів. Підручник із фізики К. Шакеніс почав писати, учителюючи у Воронежі, куди з початком Першої світової війни виїхала чимала група литовської інтелігенції. Працюючи над підручником, К. Шакеніс радився щодо фізичних термінів із мовознавцем Й. Яблонскісом і математиками З. Жемайтісом, П. Машіотасом та М. Шикшнісом, які щотижня збиралися в Яблонскіса обговорювати терміни (Šenavičienė 1982: 87). Першу частину підручника з фізики він написав у Воронежі, а на початку червня 1918 року, повернувшись до Вільнюса й почавши викладати фізику в гімназії, поспіхом узявся писати другу частину. Як зазначає сам автор цього підручника, до Різдва він її завершив (Šakenis 1997: 199). Третю частину написав 1919 року в батьківському маєтку у Велєнішкісі (Вабалнінкський повіт). Невдовзі після виходу першого видання підручника К. Шакеніс 1922 року підготував друге видання, у передмові до якого писав: «Пишучи свою „Фізику“, я хотів підготувати для шкіл такий підручник, у якому учні могли б знайти лише найнеобхідніші знання. Передусім самі обставини, створені війною, змусили нас, як і інші народи, скоротити навчальні програми. Крім того, брак необхідних назв і усталених наукових термінів створював чимало труднощів. Тому я писав підручник лише для того, щоб заповнити прогалину, яка виникла з початком створення наших шкіл. Це ж друге видання виходить уже значно доповненим»1 (Šakenis 1997: 252). 1 Тут і далі тексти цитат, назв книжок і їхніх розділів подано в автентичному вигляді. Орфографію та пунктуацію не виправлено. 66 Підручник К. Шакеніса Фізика був єдиним підручником для учнів старших класів гімназії в той період. У 1916–1919 рр. підручник фізики для гімназій написав і І. Кончюс, учителюючи в Естонії, де він жив від осені 1915 р. до 1920 р., після переїзду Палангської жіночої гімназії до міста Верро, проте підручник не було надруковано. Його рукопис обсягом 312 сторінок зберігається в рукописному відділі Вільнюського університету (Kaulakienė 1994: 18–27). Лекції з фізики В. Чепінскіса (1923–1926) мало підходили учням старших класів гімназії. Популярний посібник з фізики П. Вілейшіса, виданий 1899 р. у Шенандоа (штат Пенсильванія), передрукований 1905 р. у Вільнюсі, а також підручники П. Машіотаса й Я. Драґашюса призначалися для початкових шкіл. Після багаторічного викладання російською мовою К. Шакеніс, безперечно, як і І. Кончюс, користувався відомим на той час підручником К. Краєвічюса та його ілюстраціями (Fizikos istorija 1988: 169). Однак, як зазначає Я. А. Мартішюс, Фізика К. Шакеніса є достатньо оригінальною працею. 1925 р. її високо оцінили в Литовському університеті в Каунасі. Крім того, кожне видання (виходило у Вільнюсі, Тільзіті, Маріямполе) доповнювалося новими темами, історичними відомостями та литовськими прикладами (Martišius 1996: 17). Усі п’ять видань підручника з фізики К. Шакеніса та їхній науковий рівень оцінено й обговорено самими фізиками (Fizikos istorija 1988: 170–172; Martišius 1994: 4–5). У цій статті аналізується лише термінологія першого видання. Підручник охоплює весь курс фізики для гімназії. Його частини складаються з таких досить докладних розділів: Вступ (I. Предмет фізики. II. Властивості тіл. III. Міри й обчислення); Механіка (I. Рух і сили. II. Додавання та розкладання сил. III. Рівновага тіл. IV. Найпростіші машини. V. Рідини. VI. Гази); Теплота (I. Теплові явища. II. Калориметрія. III. Пара. IV. Питання метеорології); Магнетизм; Електрика (I. Електростатика. II. Електричний струм. III. Електромагнетизм. IV. Атмосферна електрика); Світло (I. Вступ. II. Дзеркала й лінзи. III. Вчення про спектр. IV. Оптичні прилади); Звук; Енергія і робота. Як видно зі структури, перша частина присвячена механіці. Крім того, у ній подано додаткові розділи з хімії та метеорології. Друга частина «Фізики» присвячена розгляду магнітних та електричних явищ. Цьо- 67 je dalyje, beje, išdėstomas, kaip nurodo J. A. Martišius (1996: 17), ir tuo metu gana naujas radioaktyvumo reiškinys. Spausdinama duomenų apie pirmąsias telefono ir telegrafo linijas Lietuvoje. Trečiojoje dalyje išdėstytos šviesos, garso, darbo ir energijos temos. З наведених вище розділів і підрозділів видно, що частина їхніх назв є однословними, наприклад: око (III 59), амперметри (II 40), величина (I 9), електрика (II 12), метали (I 104), молекули (I 4), зір (III 60), спектр (III 32), спектроскоп (III 38), питома вага (I 6), вольтметри (II 40) тощо. Переважна більшість назв розділів і підрозділів складається з двослівних або багатослівних сполук, наприклад: відносна вага (I 15); випромінюване тепло (I 114); складний рух (I 21); міри ваги (I 13); властивості катодних променів (II 52); магнітоелектрична машина (II 73); заломлення променя у призмі (III 25); вимірювання відстані на око (III 64); електричні заряди на поверхні провідників (II 17); рух предметів, яких торкнулася сила (I 24); зображення тіла у плоскому дзеркалі (III 12); тиск повітря, виражений мірами ваги (I 81); вираження сили добутком маси на прискорення (III 83); зміна пружності пари зі зміною температури (I 131); зображення тіл, поставлених перед розсіювальними лінзами (III 31) тощо. Трапляються також розділи, назви яких є просто реченнями, наприклад: відцентрова сила зменшує вагу предмета (I 30); кожна робота виражається роботою піднімання (III 89); промінь проходить крізь тіло, обмежене двома паралельними площинами (III 24) тощо. Загалом мова більшості розділів і підрозділів ясна, проста й зрозуміла, а терміни точні та правильні. Очевидно, це значною мірою заслуга Й. Яблонскіса. Як зазначає І. Шенавічене, Й. Яблонскіс суворо вимагав творити терміни відповідно до суті об’єкта або поняття, не зважаючи на етимологію назв іншими мовами; водночас він не був прихильником їхнього безоглядного литовізування і, за словами З. Жемайтіса, творив дива. Здавалося, оцінюючи термін, видатний мовознавець керувався якимось особливим, доступним лише йому чуттям духу мови, точно відрізняючи живі слова від чужих литовській мові, подібно до того, як слух доброго музиканта вирізняє серед усього спектра фальшиву ноту (Šenavičienė 1982: 87). Безперечно, поради Й. Яблонскіса впливали на К. Шакеніса, коли той добирав потрібне слово чи термін. Ось як пояснюється електроскоп 68 і теплопровідність: «Це звичайна скляна пляшка (скляна посудина), корок якої має бути зроблений з непровідника, наприклад, каучуку. Крізь корок у цю скляну пляшку вставлено металевий стрижень a з кулькою b. До кінця стрижня прикріплено дві соломинки mm або два дуже тонкі аркушики паперу. Якщо ми піднесемо до кульки b скляний стрижень, натертий амальгамованою шкірою, то ці два аркушики відразу відійдуть один від одного й утворять між собою певний кут. Адже електрика зі стрижня через провідник b a потрапляє на аркушики, і, зарядившись однойменною електрикою, вони намагаються віддалитися один від одного» (II 14–15). «У повсякденному житті нам часто доводиться користуватися низькою теплопровідністю газів. З наближенням зими ми вставляємо у вікна наших кімнат другі рами, щоб у кімнаті було тепліше. Тепло затримує не стільки друге скло, скільки шар повітря між обома рамами. Часто доводиться чути, що в тісному взутті ноги мерзнуть сильніше, ніж у просторому, бо у просторому взутті більше нагрітого повітря, яке затримує тепло. З наближенням зими ми намагаємося обв’язувати молоді деревця соломою, бо солома та повітря всередині неї погано проводять тепло. Те саме можна сказати про вовну, пір’я та інші подібні матеріали, усередині яких є повітря. Якщо ці предмети стискати, так що повітря в них залишиться менше, то й теплопровідність зросте» (I 114). 2. Термінологія підручника Термінологію підручника К. Шакеніса «Фізика» становлять загальні терміни, терміни фізики та інших наук, тісно пов’язаних із тогочасною фізикою, наприклад: відлуння (III 74), око (III 59), вугілля (II 31), вісь (II 60), хвиля (III 74), робота (III 91), горіння (I 97), вологість (I 134), димар (I 92), ходьба (III 5), кінець (III 11), потужність (III 91), пара (I 136), звук (III 71), розрядження (II 13), сила (III 85), стрічка (III 67), кут (III 72), четвертина (III 6–7), порожнина, пустота (III 60), іскра (II 76), тіло (III 35), дуга (II 51), поле (II 56), табличка (II 8), лінза (III 73–74), полум’я (III 40), міри (I 9), матеріал (III 10–11), суміші (I 123), повітря (I 87), основа (III 38), плече (I 15), прядка (III 25), волокно (III 17), передня частина (III 81), коліщатко (III 75), зір (III 60), стрілка (II 40), розщеплення (I 33), різниця (I 88), блок (I 49), шар 69 (III 69), промінь (III 14), струмінь (II 71), спиця (III 14), стовп (I 61), склад (I 32), вага (I 13), важіль (I 49), сторона (II 34), тінь (III 5), теплота (I 11), світло (III 50), проміжок (II 52), удар (III 71), зображення (III 14), дзвіночок (II 60), дзеркало (III 10), джерело (II 50), значення (III 96), коливання (III 69), блискавка (II 76), кільце (II 71) тощо. Майже всі вони виступають основними компонентами видових термінів, наприклад: око: довге о., коротке о. (III 62); хвиля: відбита х. (III 74), звукова х. (III 74), повітряна х. (III 81), основна х. (III 74), довгі хвилі (III 70), сферичні хвилі (III 70), водяні хвилі (III 70); вологість: абсолютна в. (I 135), абсолютна вологість повітря (I 134), вологість повітря (I 134), відносна в. (I 135), відносна вологість повітря (I 134); кінець: загострений к. (III 11), закритий к. (I 89), кінець затемнення (III 9); сила: атмосферна с. (I 81), рівнодійна с. (III 87), електрична с. (II 75), діелектрична проникність (II 41), жива с. (III 85), відцентрова с. (I 29), сила натягу (III 76), паралельні сили (I 38–39), сила магніту (II 3), сила сталевого магніту (II 9), діелектрична проникність поляризації (II 47), розкладальна с. (I 38), стискальна с. (I 38), сила струму (II 29), складові сили (I 36), сила тяжіння (III 86–87), сила притягання (II 8–9), сила тертя (III 89); кут: кут відбиття (III 72), граничний кут повного внутрішнього відбиття (III 24), кут заломлення (III 25), кут переломлення (III 25), кут відхилення (II 10); іскра: електрична і. (II 26); тіло: діамагнітні тіла (II 57), наелектризоване т. (II 19), непрозоре т. (III 3), несвітне т. (III 13), уявне т. (III 67), парамагнітні тіла (II 57), поліровані тіла (III 44), прозоре т. (III 3), рідкі тіла (I 5), тіло, що ковзає (III 86–87), зношене т. (III 64), світле т. (III 5), світне т. (III 4), темне т. (III 3); лінза: двоввігнута л. (III 62), двоопукла л. (III 62), двоопукла лінза з кронгласу (III 50), збиральні лінзи (III 29), опукло-увігнута л. (III 26), опукло-увігнута лінза з флинтгласу (III 50), плоско-увігнута л. (III 26), плоско-опукла л. (III 26), розсіювальна л. (III 31); міри: четвертинні м. (I 10), метричні м. (I 9), шестіркові м. (I 10); матеріал: непрозорий м. (III 4), прозорий м. (III 4); повітря: нерозріджене п. (I 87), звичайне п. (I 89), розріджене п. (I 88), стиснене п. (I 87), густе п. (I 90), коливне п. (III 80); перетин: поперечний п. (III 25); пучок: розбіжний п. (III 17), пучок променів (III 3); зір: з. обома очима (III 63); кількість: кількість обертів (II 57), кількість коливань струни (III 76); розкладання: розкладання сили (I 33), розкладання магніту (II 8); блок: рухомий блок (I 50), зазвичай 70 б. (I 50); струм: електричний с. (II 28), індукційний с. (II 65), постійний с. (II 30), струм поляризації (II 47), поляризований с. (II 46), раптовий с. (II 28); стовп: ртутний с. (I 61), стовп рідини (I 67), стовп води (I 79); важіль: важіль другого роду (I 48), важіль першого роду (I 49); тінь: повна т. (III 5); теплота: прихована теплота пароутворення (I 126), прихована теплота зрідження (I 122), теплота випромінювання (I 114); світло: фосфоресцентне с. (III 50), кольорове с. (III 50); зображення: перевернуте з. (III 57), перевернуте зображення тіла (III 56), відбите з. (III 50), зображення тіла (III 5), збільшене з. (III 56), додатне зображення тіла (III 50), уявне з. (III 12), дійсне з. (III 57); дзеркало: опукле д. (III 19), плоске д. (III 11), сферичне д. (III 13); джерело: джерело електрики (II 50), джерело енергії (III 94), джерело струму (II 51), джерело світла (III 6) тощо. Такі слова, що виступають основними компонентами, запозичені як із діалектів, так і зі старих джерел — словників К. Сирвідаса, Й. Бродовського, Ф. В. Гака, П. Ругіса, Ф. Куршайтіса, М. Мєжиніса, А. Юшки та ін., а також із пізніших джерел, де були зафіксовані слова народної мови (наприклад: облік (III 9), оберт (II 66), осьовий кінець (II 10), буря (II 11), частинки (I 113), газ (I 77), прискорення (I 20), грім (II 76), нагрівання (III 43), напруга (II 22), обмотка (II 68), ступінь (I 12), похила площина (I 51), вимірювання (III 64), відхилення (II 10), гармата (III 59), поверхня (II 17), пластинка (II 31), прилад (I 85), прикріплення (III 61), бризка (I 91), напіввісь (II 10), півважіль (I 40), зоровий образ (I 49), спокій (I 18), показник (I 84), риска (III 42), куля (III 90), властивості (II 52), поширення (III 69), смак (I 99), колір (III 35), стрижень (III 14), скляний (II 25), поршень (I 86), склад (I 33), обертач (II 59), висок (I 6), вага (I 38), шестірковий, -а (I 10–11), маятник (I 56), тяга (II 3), трикутник (III 24), гул (III 75), трубочки (II 51–52), далекогляд (III 56), ліхтар (III 52), осередок (III 17) тощо). З іншого боку, чимала частина термінології К. Шакеніса — це новотвори, вже утворені й уживані іншими авторами, наприклад: окуляри (III 62), покривало (I 136), закон (II 33), чистий вуглець (I 101), явище (I 3), відношення (II 49), об'єм (I 17) тощо (див. Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002), або запропоновані Й. Яблонскісом, наприклад: кисень (I 97), число (II 57), одиниця (III 95) (Žemaitis 1966: 196, 199). Деякі слова, вживані в підручнику, взагалі не включено до академічного Lietuvių kalbos žodynas, наприклад: рівнодійна (I 34), діагональна (I 35), утягуваність (III 44), непровідник (II 12), роз'єднувач (II 58– 71 59), напівтінь (III 5), напівпровідник (II 13), півтори одиниці нагрівання (I 101), розсіюваність (III 44), прямокутний (II 34), затискачі (II 10), ліхтарик (II 32). У підручнику з фізики чимало й запозичених термінів (переважно латинського та грецького походження), які й сьогодні вживаються у фізичній термінології, наприклад: аберація (III 50), аеростат (I 85), амплітуда (III 69), аналіз (III 41), анод (II 48), апарат (II 60), центр (I 40), дина (III 84), еквівалент (II 45), електрика (II 12), електроліт (II 44), електромагніт (II 56), елемент (II 31), енергія (III 91), ерг (III 91), фізика (I 3), фонограф (III 81), грам (I 13), грамофон (III 82), інструмент (III 80), калорія (II 49), катод (II 48), кінематограф (III 67), коефіцієнт (III 90–91), магніт (II 11), намагнічування (II 6), магнітність (II 9), намагнічення (II 9), маса (III 84), мегаерг (III 91), метал (II 46), мікроскоп (III 53), молекула (II 9), монохорд (III 77), мотор (II 75), об'єктив (III 54), полюс (II 6), потенціал (II 30), призма (III 65), реакція (I 96), сифон (I 92), шкала (I 12), соленоїд (II 63), спектр (II 6), спектроскоп (III 38), телефон (II 68), телеграф (II 58), телескоп (III 56), температура (I 110), тон (III 75) тощо. Частина з них має дещо іншу, нині незвичну, фонетичну або морфологічну форму, наприклад: акумуляторис (II 48), алюмініюс (II 51), гармонія (III 75) і гармонічні тони (III 80), цезіус (III 37), циліндерис (I 136), екватор (II 10), електролізаз (II 46), електромагнетизм (II 56), формула (II 40), геліус (III 42), гіпотеза (II 64), лінія (II 76), літіус (III 37), механіка (III 84), радіус (II 55), рубідіус (III 37), секунда (I 19) тощо. Дещо менше запозичень із французької, німецької та інших мов, наприклад: аероплан (I 85), амальгама (II 12), батарея (II 40), дисонанс (III 75), ізоляція (II 13), камертон (III 70), конденсатор (II 24), машина (III 89), поляризація (II 47), резонанс (III 74), тембр (III 80). У підручнику з фізики можна знайти лише кілька безпосередніх запозичень із російської чи німецької мов, наприклад: купарвос: мідний купарвос (II 44), šeštarnė (I 52), шпуля (II 66), шпулель (II 56), торілюс (I 70). К. Шакеніс, відчуваючи потребу розрізняти родові та видові терміни, намагався створювати більше видових термінів. Такі родові й видові терміни можуть утворювати навіть певні гнізда, наприклад: вісь: оптична вісь, головна вісь, головна вісь лінзи, головна вісь дзеркала, побічна вісь, 72 побічна вісь лінзи, побічна вісь дзеркала; робота: робота сили, робота піднімання, робота машин, від’ємна робота, додатна робота; промені: анодні промені, нижні промені, нижні промені розглядуваного тіла, відбиті промені, безбарвні промені, хімічні промені, заломлені промені, вихідні промені, катодні промені, паралельні промені, промені заломлення, розбіжні промені, падаючі промені, рентгенівські промені, нагрівальні промені, світлові промені, темні невидимі промені, промені урану й торію, верхні промені, промені дуги Вольти, промені розглядуваного тіла; опір: опір елемента, зовнішній опір, опір поля, опір струму, внутрішній опір тощо. Проте дуже часто видові компоненти складених термінів, виражені прикметниками чи дієприкметниками, називаються неоднаково: одні мають займенникову форму, інші — звичайну. Такі варіативні видові компоненти складених термінів можна вважати варіантами, наприклад: хвиля: відбита хвиля (III 73) і відбивна хвиля (III 74); сила: безперервна сила (I 24) і безперервна сила (III 83); раптова сила (I 25) і раптова сила (I 25); тіло: рідке тіло (I 4–5), але тверде тіло і тверде тіло (I 4), тіло, що коливається (III 10) і тіло, що коливається (III 16); промені: безбарвні білі промені (III 50) і безбарвні білі промені (III 41), жовті промені (III 41) і жовті промені (III 41), падаючий промінь (III 24) і падаючий промінь (III 11), кольорові промені (III 65) і кольорові промені (III 41), світлі промені (III 16) і світлі промені (III 45), теплі промені (III 44) і теплі промені (III 47); тінь: повна тінь (III 5) і повна тінь (III 4). У підручнику з фізики можна знайти й інші типи варіантності видових компонентів, наприклад: енергія: хімічна енергія (III 93) і енергія хімії (III 93), енергія тепла (III 94) і теплова енергія (III 96); кут: кут падіння (III 21), кут падіння (III 14), кут падіння (III 72) і кут падіння (падіння) (III 10), кут зору або видимий кут (III 63); показник: абсолютний показник заломлення (III 22) і абсолютний показник заломлення (III 22); промені: зібрані промені і збіжні промені (III 3); збирач: плоский збирач (II 26), плоский збирач (II 24) і плоский збирач (II 24); дзеркало: увігнуте дзеркало (III 52), увігнуте дзеркало (III 59) і увігнуте дзеркало (III 13). Отже, для термінології підручника з фізики характерна варіантність. Інша його особливість — синонімія. Можна виділити такі випадки подання синонімії. По-перше, коли один із синонімів подається в дужках або поєднується сполучником або, наприклад: обернене, негативне або негатне зображення (III 49), але обернене зображення (так званий негатив) (III 49); азот або гасуон (I 100) і азот (гасуон) (I 77); електрична потужність або потенціал (II 22), але електрична потужність (потенціал) (II 21); гальванометр або 73 вимірювач струму (II 34), але гальванометри (вимірювачі струму) (II 34); кут нахилу або схилення магніту (II 10), але кут нахилу (схилення) (II 10); простий мікроскоп або збільшувальне скло (III 52), але простий мікроскоп (збільшувальне скло) (III 52); підзорні труби або біноклі (III 56–57), але підзорна труба (бінокль) (III 56); уявне або позірне зображення (III 12), але уявне (позірне) зображення (III 30); лінзи (оптичні скельця) (III 26), але лінзи (скельця) або оптичні скельця (III 26). По-друге, коли один із синонімів, поданий у дужках або поєднаний сполучником або, в іншому місці підручника вже не акцентується, наприклад: індукційний або вторинний струм (II 65), але індукційний струм (II 66); кількість речовини або маса (III 84), але маса (III 84); позитивне або дійсне (справжнє) зображення (III 49), але позитивне зображення тіла (III 49); двовипукла (опукла з обох боків) лінза (III 26), але двовипукла лінза (III 45); виток (обмотка) (II 73), але виток (II 66); поглинальність (поглинальна здатність) (III 44), але поглинальність (III 44); квадрат (квадратна фігура) (III 6), але квадрат (III 6–7); опору поля (зовнішній) опір (II 37), але зовнішній опір (II 37); джерело (витік) (II 49), але джерело електрики (II 50); повне (цілковите) внутрішнє відбиття (III 23), але повне внутрішнє відбиття (III 24). Із наведених випадків подання синонімів виявляється ще одна особливість — нееквівалентність литовського та інтернаціонального термінів, наприклад: смуги (лінії) (II 52), але лінії (смуги) (III 41) і гвинтова лінія (канавка) (III 81); радіус (radius) (I 29) і спиця (radius) (III 6). Явища синонімії та варіантності, пов’язані з варіюванням номінації термінів, свідчать, що тодішня фізична термінологія ще формувалася й мала всі особливості етапу формування термінології (Kaulakienė 1997: 56–62). Хоча більшість згаданих термінів, особливо тих, що утворені за допомогою префіксів і суфіксів, можна розподілити на певні словотвірні категорії: назви дій, властивостей, результатів дії, діячів і носіїв дієслівної ознаки, носіїв іменникової ознаки, знарядь, машин, приладів або просто різноманітних засобів (найчастіше їх виражають прикметники). У підручнику «Фізика» К. Шакені можна знайти назви дій, властивостей, явищ і знарядь, наприклад: облік, прискорення, нагрівання, рух, твердіння, зміна, падіння, зменшення, відхилення, віддалення, пристосування, розрідження, підраху- 74 нок (I 36), зображення (III 47); пористість (I 8), провідність (I 114), корисність (III 62), непровідність (I 6), сталість (III 95), відмінність (II 4), розсіюваність (III 96), пружність (I 131), вага (I 6), змочуваність (I 63), густина (I 83), віддаленість (III 63), однорідність (II 23); планер (III 69), кривошип (I 138), штовхач (I 86), крутило (I 51), двигун (I 136). Деякі інші терміни, що виражають категорію дії, мають варіанти, наприклад: біг і плин: причина перебігу або переміщення електрики (II 29) і наш провідник мало чинить опір плину електричного струму (II 29); заломлення і залом: заломлення променів у двоопуклій лінзі (III 26) і від кольору променя (відтінку) залежить і його заломлення (III 33). Однак загалом у підручнику прагнуть розрізняти похідні з суфіксами -imas/-ymas, -umas і похідні із закінченнями -a, -as, -is — останні виражають величину, розмірність, наприклад: висота: І висота кожного з двох відгалужень трубки не перевищує 30 сантиметрів (I 88); величина: Щоб зрозуміти, що сила може зробити з певним предметом, треба неодмінно знати величину сили (I 32); швидкість: Зазвичай швидкістю ми визначаємо шлях, виміряний у сантиметрах, який предмет проходить за секунду (I 19); тиск: Тепер зрозуміло, що силу можна вимірювати тиском, або одиницями ваги (I 23); вага і об’єм: Отже, щоб визначити об’єм предмета, потрібно його вагу, виражену в грамах, поділити на відносну вагу тощо. Такого підходу, очевидного в сучасній термінології не лише фізики, а й інших галузей науки, дотримувався й сучасник К. Шакені І. Кончюс (Kaulakienė 1993: 32–43). Однак у підручнику К. Шакені ще часто змішуються категорії назв діячів і назв пристроїв чи засобів, наприклад: гальванометр або вимірювач струму (II 34); шукач або пошуковий прилад (III 56); простий мікроскоп або збільшувальне скло (III 52); рушій і гальмівна сила: Сила, яка штовхає тіло, називається рушійною, і добуток Fh означає роботу рушійної сили, а сила q буде гальмівною, отже qh — робота гальмівної сили (III 88). Можливо, на це вплинуло й те, що таких категорій назв не розрізняли ні П. Вілейшис, ні І. Кончюс. З іншого боку, дотримуючись положення, висловленого в передмові до другого видання, що в підручнику «учні могли б знайти лише найпотрібніші їм знання» (Šakenis 1997: 252), він, очевидно, мало зважав на питання уніфікації термінів. Крім того, слід пам’ятати, що тодішня фізична термінологія ще формувалася. 75 3. Висновки 1. Як і праці його попередників та сучасників (П. Вілейшиса, І. Кончюса), термінологія підручника «Фізика» Костянтина Шакені спиралася на міцний фундамент — литовську лексику. Більшість слів підручника запозичено з живої мови. 2. У підручнику «Фізика» очевидні критерії унормування термінів: а) для запозичень намагалися добирати литовські відповідники (виникає обґрунтована синонімія термінів); б) для називання видових понять найчастіше вживають атрибутивні форми прикметника або дієприкметника (виникають питання підпорядкування термінів); в) за значенням намагаються розрізняти похідні із суфіксами -imas/-ymas, -umas та із закінченнями -a, -as, -is, уживаючи останні для позначення величин і розмірів. 3. Із варіантності й синонімії термінів можна зробити висновок, що на той час фізична термінологія ще формувалася й мала всі особливості етапу формування термінології. LITERATŪRA Fizikos istorija 1988: Fizikos istorija Lietuvoje. I (1579–1940). Autorių kolektyvas: P. Brazdžiūnas, H. Horodničius, H. Jonaitis, A. Puodžiukynas, I. Šenavičienė; Vilnius. Kaulakienė A. 1993: Lietuvių fizikos terminografijos pradmenys. – Lituanistica 1(13). Kaulakienė A. 1994: Rankraštinio Igno Končiaus fizikos vadovėlio kalba. – Lituanistica 3(19). Kaulakienė A. 1997: Pirmųjų fizikos vadovėlių mechanikos terminai. – Terminologija 4. Martišius J. A. 1994: Apie Konstantino Šakenio rašytinį palikimą. – Mokslo Lietuva 20(94). Martišius J. A. 1996: Konstantinas Šakenis – pirmųjų lietuviškų fizikos vadovėlių autorius. – Fizikų žinios 11. Šakenis K. 1997: Iki „Vaizdų ir minčių nelaisvėje“, Vilnius. Šenavičienė I. 1982: Fizikos raida Lietuvoje (1920–1940), Vilnius. Žemaitis Z. 1966: Lietuviškos matematinės terminologijos istorijai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 8. 76 TERMINOLOGY OF KONSTANTINAS ŠAKENIS’ TEXTBOOK FIZIKA (PHYSICS) Summary Konstantinas Šakenis’ textbook Fizika (Physics) for gymnasia was published in 1920. It consisted of three parts, which were published separately: Part I. Mechanics. Heat; Part II. Magnets. Electricity; Part III. Light. Sound. Energy and Work. During the period from 1920 until 1940 five editions of this text-book in three parts were published. The paper analyses terminology of the first edition of three parts of Šakenis’ Fizika in 1920. The analysis of the terms of this text-book can be summarised by the following conclusions. First of all, the terminology of Šakenis’ Fizika, similarly to the writings of his contemporaries (Petras Vileišis, Ignas Končius), was based on the Lithuanian vocabulary. Secondly, an abundance of variants and synonyms of terms shows that at that time the terminology of physics was still in the process of formation and had all features of the period of terminology creation. Thirdly, the criteria of terminological normalisation of Konstantinas Šakenis are obvious – motivated synonymy, matters of subordination of generic and specific terms, category groups of terms. Angelė KAULAKIENĖ Gauta 2002-09-25 Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-2055 Vilnius E. paštas [email protected] 77