Homonimai, homoformos ir homografai tekstynų lingvistikos požiūriu

Erika RIMKUTĖ Vytauto Didžiojo universitetas ГОМОНІМИ, ГОМОФОРМИ ТА ГОМОГРАФИ З ПОГЛЯДУ КОРПУСНОЇ ЛІНГВІСТИКИ 1. Вступ У Центрі комп’ютерної лінгвістики Університету Вітовта Великого зібрано й надалі поповнюється Текстовий корпус сучасної литовської мови, який налічує понад 100 мільйонів слів (адреса: http://donelaitis.vdu.lt/Tekstynas). Також укладається й опрацьовується морфологічно анотований корпус обсягом 1 мільйон слів. Для цього використовується комп’ютерна програма Lemuoklis, створена В. Зінкявічюсом (Zinkevičius 2000: 246), яка може подати словникову форму письмової словоформи, так звану лему, а також указати морфологічні позначки; наприклад, форма laužo лематизується як іменник laužas або як дієслово laužyti, характеризується як родовий відмінок однини іменника чоловічого роду або як третя особа однини дієслова теперішнього часу дійсного способу. 47 відсотків усіх слів або словоформ є морфологічно багатозначними. Морфологічно багатозначними називають ті слова або словоформи, для яких Lemuoklis автоматично визначає дві або більше лем або для яких подає дві чи більше можливих морфологічних позначок, наприклад: namo — іменник і прислівник (nãmo stogas – einu namõ); galimas — прикметник і дієприкметник (galimas daiktas); laimės — іменник і дієслово (lái-mės kūdikis – jis laimės varžybas) тощо. Автоматично лематизовані й морфологічно розмічені тексти ще переглядає мовознавець, який усуває випадки багатозначності. Такі багатозначні форми було проаналізовано докладніше. Це нова галузь досліджень, тому потрібно вибрати й визначити терміни. У мовознавстві згадані форми називають по-різному: граматичні / морфологічні омоніми, гомоформи, гомографи, часткові омоніми. У цій статті ставиться за мету виявити непослідовність уживання наявних термінів, обґрунтувати використання іншого терміна гомоформи та нового терміна морфологічна багатозначність. 33 2. Поняття омонімії Досі в литовському мовознавстві морфологічній багатозначності не приділяли багато уваги — найґрунтовніше в мовознавстві розглядали лише лексичні омоніми. Тому й виникають проблеми з тим, як називати морфологічну багатозначність та її окремі типи. 2.1. Гомоформи та морфологічні омоніми. У мовознавстві морфологічні / граматичні омоніми визначають як форми того самого слова, що фонетично збігаються, але мають різні граматичні значення, наприклад: ranka (називний відмінок однини) і ranka (орудний відмінок однини) (Jakaitienė 1980: 42; Соболева 1980: 78). Деякі мовознавці не розмежовують граматичні омоніми й гомоформи. Це можуть бути різні форми того самого слова (див. наведені вище приклади) або співзвучні форми різних слів, наприклад: sakai (іменник, називний відмінок) і sakai (дієслово, теперішній час, однина, 2-га особа) (LKK I 1995: 23; Barauskaitė 1979: 43–44; Drotvinas 1986: 125). Ф. Катамба називає форми тих самих або різних частин мови, що збігаються, синкретизмом (Katamba 1994: 25). E. Jakaitienė homoformų netapatina su morfologiniais homonimais (Jakaitienė 1980: 42). Homoformas apibrėžia kaip atskiras, atsitiktinai sutampančias bendrinėje kalboje savo fonetine struktūra visiškai skirtingų žodžių formas, pvz.: kiškis (dkt. vns. vard.) ir kiškis (sngr. vksm. liep. nuos. vns. II asm.). Homoformomis laikytini ir tokie žodžiai, kurių fonetiškai sutampa ne viena, o kelios formos. Pavyzdžiui: a) veiksmažodžiai, kurių fonetiškai sutampa tik bendratis ir iš jos padarytos formos: gesti, gęsta, geso „ugniai, šviesai nykti, blėsti“ ir gesti, genda, gedo „darytis netinkamam“; b) daiktavardžiai ir būdvardžiai ar dalyviai (skiriasi jų vienaskaitos naudininko ir vietininko, daugiskaitos vardininko ir naudininko formos): bendras „priklausomas visiems“ ir bendras „bičiulis, draugas“ (Jakaitienė 1980: 43). LK I tokie atvejai priskirti prie dalinių homonimų, tiesa, ten minimi tik veiksmažodžiai (LK I 1995: 24). LK I prie homoformų aptarti fonetiškai sutampantys linksniai (LK I 1995: 23), bet kyla klausimas, kuo laikytini sutampantys linksniai, kurie skiriasi tarimu, pvz.: naujos parduotuvės atidarymas – atidarytos dvi naujos parduotuvės. V. Drotvinas tų pačių kalbos dalių ir vienodai, ir skirtingai tariamas formas vadina reguliariosiomis homo- 34 formomis (Drotvinas 1986: 93). Kiti kalbininkai neužsimena apie to paties žodžio skirtingai tariamas formas. 2.2. Гомоформи та часткові омоніми. Е. Якайтене визначає часткові омоніми як слова, у яких усі форми одного слова збігаються з частиною форм іншого слова. Найчастіше одне слово в такій парі омонімів належить до змінюваних частин мови, а інше — до незмінюваних, наприклад: greta — іменник і прислівник, deja — іменник і вигук (Jakaitienė 1980: 43). Iš LK I pateikto dalinių homonimų apibrėžimo (LK I 1995: 24) galima spręsti, kad ši homonimijos rūšis sutampa su anksčiau jau E. Jakaitienės minėtomis homoformomis (Jakaitienė 1980: 43), pvz.: rausti, rausia, rausė „kasti, knisti“ ir rausti, rausta, raudo „darytis raudonam“. У KTŽ гомоформами вважаються форми різних слів, що однаково вимовляються й пишуться (KTŽ 1990: 79). Отже, до гомоформ не зараховують кілька співпадних відмінкових форм того самого слова. За такого визначення гомоформ різниця між гомоформами й частковими омонімами стає неясною, оскільки останні описано як «омоніми, у яких не всі морфеми повністю збігаються або які належать до різних частин мови» (KTŽ 1990: 80). Цей тип омонімів ілюструє приклад greta — іменник і прислівник, тоді як як приклад гомоформ наведено varu — прислівник і орудний відмінок іменника varas (KTŽ 1990: 79–80), тож різниці між частковими омонімами та гомоформами не видно. 2.3. Гомоформи та гомографи. Найбільше труднощів у авторки цієї статті виникло під час аналізу форм тих самих або різних слів, які різняться просодичними елементами, тобто місцем наголосу, інтонацією або довготою голосного, — як їх називати: гомографами чи гомоформами? Гомографи зазвичай визначають як різні слова або їхні форми, що однаково пишуться, але вимовляються по-різному (різняться або інтонацією, або місцем наголосу), наприклад: austi «віяти, ставати прохолодним» і aūšti «світати, розвиднятися» (Jakaitienė 1980: 44; LK I 1995: 23; KTŽ 1990: 23–24; Palmer 1981: 101; Drotvinas 1986: 91–92). Отже, здавалося б, неоднозначні випадки, що різняться просодичними елементами, слід називати гомографами, проте в LK I зазначено, що «є також гомоформи, які однаково пишуться, але різняться наголосом» (LK I 35 1995: 23). Наведено такі приклади: «baltų ir baltų (báltai ir báltas), dúovanos ir dovanõs (dovanà ir dovanóti), māno ir māno» (LK I 1995: 23). В. Дротвінас серед гомоформ наводить приклади supánčios (дієслово, майбутній час, 3-тя особа) і supančios (дієприкметник, жіночий рід, родовий відмінок однини або називний відмінок множини) (Drotvinas 1986: 91). Ці приклади також різняться місцем наголосу, хоча їх зараховано до гомоформ. Поняття гомоформ, що різняться місцем наголосу, видається логічним, оскільки під час аналізу морфологічно анотованих текстів виявлено чимало форм, які різняться вимовою (близько 20% гомоформ різняться просодичними елементами) (див. Rimkutė 2002: 91–92). Але постає питання, за якими критеріями можна розрізнити гомоформи й гомографи, якщо від гомоформ не вимагається фонетичної тотожності. Можливо, гомоформами, що різняться вимовою, варто вважати лише форми того самого слова, наприклад: mamà (називний відмінок однини) і mãma (кличний відмінок однини), galì (дієслово galėti, теперішній час, 2-га особа однини) і gãli (дієслово galėti, теперішній час, 3-тя особа однини), а гомографами — слова з різними значеннями, наприклад: kártis «палиця» і kàrtis «гіркота» або kártis «кінська шия; місце, де росте грива». Однак приклади, наведені в LK I та В. Дротвінасом, — це не форми того самого слова, що різняться просодичними елементами, а слова з різними значеннями. Крім того, не завжди зрозуміло, чи це форми того самого слова, чи різних слів. Отже, здавалося б, різні слова або форми слів, які різняться просодичними елементами, можна вважати гомоформами. Ще один критерій, що пояснює таке розуміння гомоформ, полягає в тому, що гомографи часто характеризують як слова з різними значеннями, проте не всі мовознавці це підкреслюють: наприклад, у LKE зазначено, що гомографи — це слова або форми слів, які однаково пишуться (LKE 1999: 248). Часто збігаються кілька відмінкових форм того самого імені. Само собою зрозуміло, що це не слова з різними значеннями. Тож незрозуміло, до якого різновиду омонімії слід зарахувати подібні форми. О. С. Ахманова називає випадки, коли форми того самого слова вимовляються по-різному, гомографічними формами слів і наголошує, що це не гомографи (Ахманова 1986: 436). В. Дротвінас пропонує називати гомоформи, гомографи та омофони омонімічними формами слів (Drotvinas 1986: 91). Такий термін видається прийнятним, тому ті форми слів, які різняться просодичними елементами, слід було б 36 можна називати графічно омонімічними або омонімічними формами слів, але замість довгого терміна обрано коротший — просто гомоформи. Як уже зазначалося, аналіз частково зумовлений досліджуваним об’єктом — морфологічно анотованим автоматичним способом корпусом, тому фонетичні відмінності гомоформ докладно не розглядаються, адже для цього потрібні ґрунтовніші дослідження. Ці критерії зумовили певну зміну у вживанні терміна гомоформи. Щоб уникнути плутанини під час аналізу морфологічно багатозначних форм у морфологічно анотованому корпусі, дотримуємося позиції, що різні відмінкові форми, віднесені до тієї самої чи різних частин мови, які не збігаються наголосом, інтонацією чи кількістю голосного, можуть бути і гомоформами, і графічними омонімами, наприклад: karaliaus sostas – karaliaũs ilgai, nãmo stogas – einu nãmo, sėdi šẽniai – tai atsitiko seniai. Отже, деякі гомоформи — омонімічні відмінкові форми іменників — можуть бути графічними омонімами, якщо розглядати їх з погляду вимови, а графічні омоніми можуть бути гомоформами або різними відмінковими формами того самого слова при морфологічному аналізі. Обрано найпростіший варіант: усі морфологічно багатозначні форми, незалежно від того, чи відрізняються вони просодичними елементами, вважаються гомоформами, а термін графічні омоніми узагалі не вживається. 2.4. Інші випадки омонімії. У деяких мовознавчих працях обсяг поняття «гомоформи» визначено не цілком чітко: чи утворюють гомоформи лише словоформи тих самих частин мови, чи також різних. На підставі прикладів, наведених В. Урбутісом і LKE, можна зробити висновок, що гомоформами вважають деякі однакові форми слів, які належать до різних частин мови, наприклад: grūdo — родовий відмінок однини іменника grūdas і grūdo — форма третьої особи однини минулого частотного часу дієслова grūsti (Urbutis 1956: 4; LKE 1999: 247–248). Тому незрозуміло, чи можна вважати гомоформами однакові форми слів тієї самої частини мови, наприклад tapo (інші основні форми різняться: tap yti, tapė ir tapti, tampa). З наведеного в LKE визначення графічних омонімів незрозуміло, чим вони відрізняються від омонімів і гомоформ, адже там зазначено: «графічні омоніми — мовні елементи (слова або їхні форми), які однаково пишуться за звичайними правилами правопису. Литовські графічні омоніми найчастіше є також омонімами», наприклад: kasa «коса» — kasa «місце здійснення грошових операцій» (за розумінням інших мовознавців — 37 kasa є справжнім / абсолютним омонімом; цей приклад можна було б вважати графічним омонімом, якби збігалися форми теперішнього часу третьої особи однини іменника kasa і дієслова kasti). Форма родового відмінка однини іменника varpas varpo і форма теперішнього часу третьої особи однини дієслова varpyti varpo також вважаються графічними омонімами (в інших мовознавчих працях — гомоформами). У LKE також зазначено, що графічні омоніми, які вимовляються по-різному, зовсім не рідкість (наприклад: aušti – aušti, perėjimas – perėjimas, giria – giria) (LKE 1999: 248). У мовознавчих працях ще бракує обговорення таких випадків, коли збігаються дві або більше незмінюваних частин мови, наприклад: kaip, ir, tik, iki; чи належать вони також до гомоформ, чи їх слід вважати якимось іншим випадком багатозначності (авторка цієї статті відносить такі випадки до гомоформ незмінюваних частин мови (див. 3. Морфологічна багатозначність). 3. Морфологічна багатозначність З викладеного вище зрозуміло, що в мовознавчих працях використовується різна термінологія. Щоб уникнути неоднозначності щодо того, що саме аналізується — гомоформи, графічні омоніми чи часткові омоніми, — обрано загальніший термін морфологічна багатозначність. Це явище охоплює: 1) змінювані й незмінювані форми; 2) словоформи різних і тих самих частин мови; 3) словоформи або слова, що в певних формах відрізняються просодичними елементами, а також повністю збігаються. Термін багатозначність слід уживати не лише під час аналізу гомоформ, що різняться морфологічними ознаками, а й щодо словотвірної (наприклад, ištvirkėlis – dobilėlis: той самий словотвірний формант надає різних значень), лексико-семантичної (наприклад, справжній омонім žiedas), синтаксико-семантичної (наприклад, у словосполученні mokytojo pakvietimas через різні синтаксичні зв’язки незрозуміло, чи запрошує вчитель, чи запрошують його самого), текстової (наприклад, jis čia išsėdėjo visą vakarą: щоб зрозуміти дейктичні елементи jis і čia, потрібен ширший контекст) багатозначності. Необхідно зазначити, що аналіз морфологічної багатозначності є досить специфічним — аналізуються письмові слова без знаків наголосу 38 Форми. Програма, що здійснює автоматичний морфологічний аналіз, Lemuoklis не має жодних знань про семантику аналізованих слів та частотність їх уживання, тому слова аналізуються без урахування контексту. Через це іноді виявляються такі гомоформи, які можливі лише теоретично, наприклад, форма kokio може бути морфологічно охарактеризована як іменник kokis зі значенням «якість» і займенник koks. У морфологічно анотованому корпусі розрізняють три типи гомоформ: 1) гомоформи змінюваних частин мови, 2) змінюваних і незмінюваних частин мови та 3) лише незмінюваних частин мови. Перший тип гомоформ ілюструють такі приклади: sukalė šuniui b ū d ą – išsiugdė gerą b ū d ą (збігається форма būdą, яка може бути знахідним відмінком однини іменників būda або būdas); svarbi p a s l a p t i s – išdavė p ą s l a p t i s (збігаються називний відмінок однини та знахідний відмінок множини іменника paslaptis). У другому випадку збігаються, наприклад, форма іменника, прислівник і прийменник: atvyko su mano p r i e š a i s – p r i e š a i s matau mišką – stovi p r i e š a i s mane. До гомоформ незмінюваних частин мови належить частка ir — вона може бути сполучником, часткою та прислівником. Як видно з наведених прикладів, гомоформами вважають також ті слова чи словоформи, які вимовляються по-різному. А морфологічна багатозначність як явище охоплює всі ці типи гомоформ. Отже, у корпусі, автоматично анотованому морфологічно, аналізуються гомоформи, а не омографи чи омоніми. Оскільки аналізуються письмові словоформи, основну увагу приділено морфологічним, а не фонетичним чи семантичним відмінностям. З огляду на характер аналізу поняття гомоформ змінено, тому вони частково охоплюють і омографи, і часткові омоніми. Авторка статті вважає, що краще обрати один чіткий термін, а не кілька взаємопов’язаних термінів на позначення омонімії. Сподіваємося, що таке розуміння гомоформ з часом усталиться в аналізі морфологічно багатозначних форм. 4. Висновки У статті розглянуто, як мовознавці вживають терміни, пов’язані з омонімією, і як слід називати морфологічно багатозначні форми, виявлені внаслідок автоматичного морфологічного аналізу. 39 1. У мовознавчих працях виявлено кілька різних розумінь того самого терміна: 1) гомоформи та морфологічні / граматичні омоніми вважаються тією самою або різними частинами омонімії; 2) з наявних визначень омонімії не зрозуміло, чи утворюють гомоформи: a) словоформи слів тих самих чи різних частин мови, b) фонетично однакові чи також відмінні форми того самого слова; 3) одні мовознавці називають ті самі форми гомоформами, інші — частковими омонімами; 4) в одних джерелах стверджується, що гомоформи вимовляються однаково, в інших — що їхня вимова може відрізнятися; 5) критерії розмежування гомоформ, омонімів та омографів визначено неточно; 6) незрозуміло, як класифікують збіги службових частин мови. 2. Через неоднорідність термінології та досить специфічний характер аналізу обрано термін морфологічна багатозначність, який розуміється як явище, що охоплює: 1) змінювані й незмінювані форми; 2) словоформи різних і тих самих частин мови; 3) словоформи або слова, що відрізняються певними формами чи просодичними елементами, а також повністю збігаються. 3. В автоматично морфологічно анотованому корпусі понад 47 відсотків форм є багатозначними. Для позначення цих конкретних форм обрано термін гомоформи. Розрізняють гомоформи 1) змінюваних, 2) змінюваних і незмінюваних, 3) лише незмінюваних частин мови, які можуть відрізнятися просодичними елементами, тобто місцем наголосу, інтонацією чи кількістю голосного. Термін гомоформи охоплює також частину форм, які традиційно вважають омографами або частковими омонімами. LITERATŪRA А х м а н о в а О. С. 1986: Словарь омонимов русского языка, Москва. B a r a u s k a i t ė J. 1979: Leksikologijos pradmenys [Leksinė semantika], Vilnius. D r o t v i n a s V. 1986: Pagrindinės leksikologijos sąvokos, Vilnius. J a k a i t i e n ė E. 1980: Lietuvių kalbos leksikologija, Vilnius. 40 Katamba F. 1994: English Words. London and New Your. KTŽ 1990: K. Gaivenis, S. Keinys. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas. LK I 1995: Lietuvių kalba, Vilnius. LKE 1999: Lietuvių kalbos enciklopedija, Vilnius. Palmer F. R. 1981: Semantics, Cambridge. Rimkutė E. 2002: Homoformos dabartinės lietuvių kalbos tekstyne. – Lituanistica 2 (50), 86–101. Соболева П. А. 1980: Словообразовательная полисемия и омонимия, Москва. Urbutis V. 1956: Lietuvių kalbos leksikos homonimų susidarymo būdai (Filologijos mokslų kandidato disertacijos autoreferatas), Vilnius. Zinkevičius V. 2000: Lemuoklis – morfologinei analizei. – Darbai ir Dienos 24, 246–273. HOMONYMS, HOMOFORMS AND HOMOGRAPHS FROM THE VIEWPOINT OF CORPUS LINGUISTICS Summary The article deals with a small part of the corpus of the Lithuanian language, which was automatically tagged. The corpus with morphological tags has shown a high level degree of ambiguity of the language: about 47 percent of word forms are ambiguous. In the Lithuanian linguistics traditionally the greatest attention has been devoted to the lexical homonyms. Other levels of ambiguity have not been analysed. For this reason it was necessary to define the main terms of the morphological ambiguity and to solve the problematic issues of the relevant terminology. It was difficult to define what are the main differences between homographs, homonyms and homoforms. Traditionally in linguistics it is affirmed that homoforms must coincide phonetically, while homographs are pronounced differently. This article shows that some homoforms can differ by the place of accent, the quality of vowels or intonation. Homoforms were analysed instead of homographs or homonyms, because the main attention was devoted to morphological but not phonetic or semantic differences. Erika RIMKUTĖ Vytauto Didžiojo universitetas Donelaičio g. 58, Kaunas E. paštas [email protected] Gauta 2003-03-18 41