Terminologijos istorijos ir dabarties problemos

РЕЦЕНЗІЇ, ОГЛЯДИ, ІНФОРМАЦІЯ, БІБЛІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОСТІ ТЕРМІНОЛОГІЇ На згадку про Казимераса Гайвениса Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2004, 380 p. Об’ємна книжка з термінології зустрічає серйозною, але водночас і життєрадісною, невимушеною обкладинкою (художник Альфонсас Жвіліус), упорядкованим макетом (Неда Марцинкене й Аудроне Станісловайтене) — у видавничій справі наукової літератури видавництво Інституту литовської мови вирізняється власним обличчям: на ньому помітний гуманітарний дух. Відблиски цього духу мерехтять і під обкладинкою, найбільше — у частині I, наче зістареній паперовій, Казимерас Гайвенис — людина і науковець (13–82). Підґрунтя для неї дало вшанування 70-річчя мовознавця-термінолога (1934–2003). Частина in memoriam розпочинається спогадами мовознавиці Йоланти Гайвенене-Батлер з батькових оповідей і записів — про рідне село Стучяй на північному березі озера Таурангас, історію родини, дитинство, шкільні роки. Їх доповнено фотографіями батьківського дому, батьків, маленького Казюка з ще меншою сестричкою, завзятого семикласника. Далі, на жаль, не зважаючи на хронологію, за абеткою впереміш ідуть спогади і шкільних подруг, і колег, а наприкінці — уривки з щоденника одного однокласника (1953) та листів К. Гайвениса до нього (1954–1959). Тексти колег і соратників у термінологічній праці досить різноманітні: тут і майже стаття з підсумками діяльності та рисами портрета, і майже офіційний звіт про співпрацю, піднесений за допомогою кліше глибокою борозною на ниві (26), вагомим внеском (32), променями світла (32) та подібними, і факти спільної термінологічної праці, подані з розумінням (деякі вже призабуті, несподівано оживають), і гарне юнацьке захоплення старшим колегою, керівником, його відданістю науці, скромністю вченого, людяністю. Для рецензента, якого попросили лише виступити, стало несподіванкою, що з аудіозапису усних спогадів і вражень потрібно буде підготувати текст: говорити я був готовий, а перетворити це на книжковий текст виявилося неможливо; та прошу вибачення в тих, хто любить відредаговані спогади… Спогади однокурсників К. Гайвениса зігрівають жаринами далекої юності, що й досі тліють. Дякую Йонасу Івонісу, Ромуалдасу Шимкунасу, Ритісу Тримонісу; Стасису Кейнісу, Пальмірі Землевічюте; Костасу Ушпалісу, Аделе Тречокайте, Нійоле Дудлаускене. Невідомо лише, чому без жодної редакторської позначки в одному тексті залишилися palutarka, kalnierius, galuląškis (кінець ліжка), pagulonė, vandravoti, skaitliukas (45–46). 151 Наукова частина Дослідження історії та сучасності термінології розпочинається публікацією розділу дисертації Казимераса Гайвениса Складені терміни в сучасній литовській мові (1969) під назвою Подання й тлумачення складених термінів у термінологічних словниках (85–115), із резюме англійською мовою (116–117). Дані взято з 17 словників (1954–1966), однак розділ 1 Коротка характеристика словників литовських термінів (85–89) свідчить, що автор ознайомлений і з термінографією попереднього періоду — литовською та зарубіжною (за словами автора, лексикографією словників термінів). Розділ 2 присвячено структурі словникових статей у термінологічних словниках і добору термінів. Безперечно, найменше підвладним плину часу є розділ 3 Тлумачення складених термінів у литовських термінологічних словниках (101–113). Досі жоден литовський мовознавець не цікавився логічними питаннями термінології, і особливо дефініціями, так широко, як К. Гайвенис. Розглянуто динамічні, реальні, повні, номінальні, синонімічні, перелічувальні, порівняльні, або нульові, неповні, відсилкові — лексикографічні визначення, згадано також енциклопедичні визначення. Сьогодні, до речі, у термінології їх називають дефініціями, проте зберігається й системне (філологічне) тлумачення, пор. тлумачний словник (і словник термінів). Цікаво й показово, що тоді К. Гайвенис уживав термін термінне (а не термінологічне) значення (101–104, 107), так само як і термінне поняття (105, 107), хоча, на жаль, термінологічна система (107). Дисертаційна публікація К. Гайвениса справді могла б слугувати дороговказом і мірилом для сучасних дисертантів із термінології, а не один зі статей цієї збірки вона безперечно перевершує. Із 22 статей у книжці 18 підготовлено на основі доповідей, виголошених на міжнародній науковій конференції 2003 року Термінологія на початку III тисячоліття (Тези доповідей, 2003, 72 с.), яких було 22, а 4 написано спеціально для збірки. Тут варто згадати й один випадок, якого слід уникати в майбутньому: за винятком накладу та литовського резюме, вміщеного в книжці, стаття Юріса Борзова й Ілзе Ілзіни Про виклики творення термінів інформаційних і комунікаційних технологій (157–158) About the Challenges of Coining ICT Terms (150–157) повністю тотожна тексту тез (14–20). Це анітрохи не применшує цінності самого тексту, з якого особливо важливим для литовської термінології є застереження: «<…> англійські терміни не завжди чітко відмежовані від професійного жаргону, а за вимогами, що ставляться до латвійських термінів, це вважається недоліком» (157). Не лише в цій, а й у багатьох інших доповідях звучало слово Арнольда Тойнбі challenge — виклик, хоча найчастіше — в абстрактному множинному значенні. Можливо, це й пасувало до початку тисячоліття, але три з тисячі — це ще зовсім малий початок, а найважливішою ж є кожна конкретна відповідь. 152 Для литовського мовознавства важливою є також стаття Валентини Скуїні Динамика семантики заимствований в условиях многонациональных контактов современной терминологии (з литовською та англійською анотаціями). Семантичних суперечностей міжнародних слів, через які їх нерідко називають оманливими для користувачів, — англ. false friend (або фр. faux amis du traducteur, нім. irreführende Fremdwörter), ніяк не уникнути, а нові семантичні зсуви постійно потребують дуже точних оцінок. У статті Івети Путеле Некоторые особенности образования названий профессий в современном латышском языке (Kai kurie dabartinės latvių kalbos profesijų pavadinimų darybos bruožai) ідеться і про запозичення, і про їх інтернаціоналізацію, і — найменше — про латиські відповідники, але аж ніяк не про їх творення. Отже, українською тут має бути не творення назв професій daryba, навіть не darymas, а kūrimas (адже й англійською name building, а не word-formation). У мовознавстві термінологію (якщо вона лінгвістична) нерідко уявляють собі як цілком відокремлену галузь. Латвійський мовознавець Оярс Бусс у статті Termini un onīmi: dažas kopīgas iezīmes (Termini ir tikriniai vardai: kai kurie bendri bruožai) намагається знайти подібність термінів із власними назвами (онімами), не зважаючи на твердження більшості фахівців з ономастики (а можливо, і загальної семасіології), що власні назви не мають лексичного значення. Естонську термінологію у збірнику представляє лише Майре Раадік зі статтею Research of the Situation in the Spheres of Estonian Language Usage as a Means for Mapping the LSP Landscape (Estų kalbos vartosenos sričių situacijos tyrimas kaip specialiosios kalbos būklės nustatymo priemonė). Дослідження ситуації та стратегія розвитку естонської мови на 2004–2010 роки — цілі, чинники, впливи, завдання планування спеціальної мови і: «дослідження стану спеціальної мови має показати, як досягти цієї мети» (293)!.. Коли між метою, яку формулювали дуже довго, та її досягненням ще вклинюється дослідження того, як її досягати, чи не віддаляється сама мета ще більше? Литовській термінології присвячено 17 статей. Звісно, тема Регини Квашите Apie lietuvių ir latvių stilistikos terminiją зменшує це число на 0,5, хоча водночас підвищує цінність збірника. Але точну оцінку тут міг би дати лише Казімерас Жуперка — один із творців і нормувальників термінології литовської стилістики, а також автор ідеї зіставної стилістики литовської та латиської мов. Литовські термінологи охоплюють у книжці досить широкі й різноманітні галузі своєї науки. Фундаментальною або програмною можна назвати велику статтю Стасіса Кейніса Terminologijos raida, būklė, vaidmuo ir uždaviniai į XXI amžių įžengus. Автор 153 залишає осторонь тисячоліття (згадує лише межу тисячоліть), не відмінює викликів. Можливо, дещо він перебільшує непропорційно, але головні — до речі, ще з ХХ століття — речі залишаються на своїх місцях: термінологія дуже розрослася, її вживання значно поширилося, терміни з периферії мовної (можливо, лексичної?) системи наближаються до центру (звісно, не вся термінологія, а її ядро). Сам кінець — «залишається вірити» і «має зберегти» (237) — за нинішніх обставин, звісно, має досить вузьке й дуже невеселе конкретне прочитання: «термінологам залишається вірити лише в себе», а «мовознавці мають підтримувати все самотужки». Якщо ця вкрай ненормальна ситуація дуже швидко не зміниться, то «литовський дух литовської мови» може безповоротно згаснути вже за два-три покоління третього тисячоліття. Мовний напівфабрикат може залишитися, але він — для напівнароду… Другою великою й важливою, але присвяченою іншому напряму — історії литовської термінології — стала б стаття Альбіни Ауксорюте Neaiškios darybos L. Ivinskio Prigimttumenės naujazodžiai. Це такі неологізми, які не можна вважати прозорими похідними словами (загалом їх усе ж утворено, але спосіб творення й самі похідні непрозорі), оскільки немає чітких формальних ознак словотвору — твірного слова, мотивації, хоча деякі закінчення повторюються, і можна вловити якийсь неясний, незрозумілий твірний елемент, наприклад: bandonis, drūžmas, griedmas, gryntas, krūmlys, lemėtras, lūšvis, svirpstas, skamotis, sunkris, vaiklas, žyblonis. Відома формула авторки «не утворила, а просто вигадала» (148) ще складатиме іспит, але кожен можливий екзаменатор муситиме уважно прочитати її статтю. Третім слід виокремити статтю молодої термінологині Ірми Целлер Terminų atpažinimo tekstyne galimybės ir ypatumai. Сама стаття також має свої особливості. Перша — значна розбіжність із теоретичними (?) передумовами доповіді. Доповідь починалася так: «На зламі тисячоліть термінологія опинилася в глухому куті: з одного боку, через величезний приплив нових термінів традиційними способами вже неможливо охопити й унормувати цей об’єкт науки, а з другого — через прискорення наукового, економічного та політичного життя й активне передавання знань між науками реальне мововживання випереджає наявні переліки термінів. Отже, у термінології важливим стає не творення термінів, а їх уживання.» Перенесення уваги з творення термінів на вживання вже створених термінів докорінно змінює роботу в термінології, адже змінюються і джерела термінології, і методи. Головним джерелом термінології стають великі електронні зібрання текстів — корпуси» (Тези доповідей, 58). Отже, тут було констатовано… катастрофу термінології — глухий кут, унормувати неможливо, навіть творити терміни неважливо (можливо, й не потрібно); а якщо найважливіше 154 Якщо йдеться про вживання, то найважливіша постать у термінології — не творець термінів і не її дослідник, а… користувач? Але доповідь була користувачки чи все-таки дисертантки? У статті це або усунуто, або пом’якшено, але залишається: «Отже, реальне вживання терміна часто не відповідає визначенню терміна, а в широкому розумінні — нормі» (314). Однак з’ясовується, про що не сказано: суб’єкт цього королівського вживання — аж ніяк не фахівець із якоїсь галузі, який разом зі своєю галуззю знає і її термінологію. Галузь існує і без цього перенесення. «Раптове перенесення термінів в інші сфери та їх уживання в різних контекстах фахового мовлення з різними значеннями» — це не «давня проблема термінології» (314). Терміни давно переносять — із математики у фізику, з хімії в техніку, з біології в сільське господарство, харчові технології тощо, — не без проблем, але без трагічних гримас і без знарядь автоматичного розпізнавання термінів. Проблему авторки (справді реальну) спричиняють інші явища новітньої доби в термінології, але не творення, а вживання — широкий і стрімкий потік термінологій різних наук (за її словами, перенесення) у життя — господарство, політику, право — та їх переклад. У фаховій галузі термінологія не змінюється, терміни змінюють не їхні основні користувачі, а ці вторинні користувачі, наприклад, укладачі й перекладачі правових актів, для яких ця термінологія — terra incognita. Фахівців не залучають, термінологічних словників не переглядають. Наслідки ми бачили!.. І виправляли. Хто не вміє розпізнавати терміни без машини — у тексті, бо не розуміє його, — береться розпізнавати… ще простіше: укладає корпус, якусь програму розпізнавання термінів, зневажає «традиційну термінологію», але… повертається до неї — «порівнює з наявними словниками, термінологічними базами чи даними іншої мови» (326). Це не шанувальник, шановна пані, це — компетентний вершитель долі! А з чим ви порівнюватимете, якщо термінологічного словника для певної галузі ще немає (навіть іншомовного)? Із висновком цілком неможливо погодитися: «<…> процес упорядкування, затвердження або просто визнання термінів мав би починатися з <…> дослідження корпусу сучасними (напів)автоматичними засобами» (328). Юпітерове залиште Юпітерові — зосередьтеся на «2) сфері перекладу, 3) пошуку інформації в електронних текстах», але не на «1) практичній і теоретичній термінології» (316). Зійдімо з небес на землю й погляньмо на конкретніші дослідження. Чимало їх стосується історії термінології. Стаття Ангеле Каулякене «Чинники тривалості утвердження фізичних термінів» не позбавлена прагнення до сучасності: залежність цієї тривалості від кількості синонімічних і варіантних форм авторка виразила навіть формулою. Але самі чинники — лінгвістичні (правильність, точність, ясність), інтерлінгвістичні та екстралінгвістичні — лише перелічено, але не розглянуто. 155 До тієї самої галузі належить велика стаття Пальміри Землевічюте «Медичні терміни “Домашнього лікаря”», стаття Роберта Гедріма Складні назви квіткових рослин у праці Юргіса Амбразеюса Пабрежі «Tayslos augumyynis» (тільки незрозуміло, чому ті терміни Пабрежі, які вживаються й тепер, називають сучасними). Проблематику досліджень у цій галузі урізноманітнює стаття Гіти Казлаускайте Риси антонімії фонетичних термінів. У статті Геновайте Іртмонене й Альбіни Прібушаускайте «Тенденції творення спортивних термінів і проблеми їх уживання» історичні моменти лише згадано, а весь аналіз побудовано на даних і проблематиці Словника спортивних термінів (1996 і 2002). Є тут і справжня новинка — стаття Ґедре Чепайтене й Реґіни Квашите Словник досліджень лівів: критерії добору й тлумачення термінів. Ця галузь є новою не лише для читачів, а, можливо, і для авторок: вони стверджують, що «терміни, потрібні для цієї галузі, вживаються в працях із різних наукових дисциплін» (179); багато їх приписано з поясненнями, проте зміст понять — основа термінів — у суміжних науках може відрізнятися. Чи не потрібно новій галузі самій визначити цей зміст і по-своєму окреслити поняття, замість критикувати тих, хто не міг мати такої мети? Кілька статей для збірника написали термінологи, які не є мовознавцями. У статті фізикині Еґле Макарюніене й мовознавиці Ангеле Каулякене Терміни в популярних виданнях Станіса Дабушиса з природничих наук оглянуто чимало праць цього мовознавця, редактора й перекладача, який здобув різну славу й сам її шукав, а також ужиті в них терміни; зроблено висновок, що з запропонованих ним термінів фізики й техніки утвердилися відбивач, кнопка, штепсель, обчислювач. Невелика стаття трьох авторів — Лорети Алешюнайте, Вітаутаса Гедріма й Елени Молюте — Проблеми унормування анатомічних термінів починається з доволі розлого огляду творення й унормування литовської анатомічної номенклатури людини. Не уникнули тут і невизначеностей, і навіть повторів, наприклад: «У статті прагнемо оглянути не лише зміни анатомічних термінів, а й помітити принцип сталості, <...>» (118, абз. I). «У цій праці хочемо оглянути не лише зміни анатомічних термінів, а й не випускати з поля зору принцип сталості» (120, абз. II). Намір «порушити деякі питання для обговорення» (118) майже й обмежується лише їх порушенням. А деяким твердженням дуже бракує точності. Ось дуже дивне твердження: «па- вживаємо, коли позначаємо місце вздовж предмета та під ним, наприклад: привушна залоза, намет (мозочка), підносовий жолобок, підборіддя, підгрудинна ділянка, підщелепна залоза, підщелепний вузол тощо; по- вживаємо, коли позначаємо щось, розташоване внизу предмета» 156 …ці, наприклад: підочноямковий шов, підочноямковий отвір, підочноямкова борозна, ядро під’язикового нерва, під’язикова кістка, підлопаткова артерія, підшкірна сумка, підключичний м’яз, підкірковий центр тощо» (120). Тут немає таких необхідних визначень, але з визначень словотвірного значення, які наводять автори, виходило б, що під’язикова кістка розташована не під язиком, а внизу язика, отже, все ж таки в самому язику, підшкірна сумка — у шкірі!.. Дуже дивно, що місце під позначає pa-, а не po- (пор. požemis, pagrindis, poodis); pa- означає також інше місце — уздовж, хоча в цьому випадку звичнішим і зрозумілішим є prie- (priekritūnis, prievartis). Літературу вказано не зовсім точно, наприклад: «У другому томі академічної Литовської граматики зазначено, що для творення термінів різних галузей зазвичай уживають дієприкметники пасивного стану теперішнього часу з означеною формою (LKG 1971: 337–343)» (120). У зазначеному місці LKG є весь підрозділ Пасивні дієприкметники теперішнього часу; означених форм стосуються кілька сторінок, але твердження про них наведено лише на сторінках 339 і 340. Автори кажуть: «<…> ми помітили, що цієї вказівки дотримуються не завжди» (120), але вже оперують і дієприкметниками активного стану, а крім того, відразу, без жодного пояснення, додають ще й інше питання — розрізнення та нерозрізнення видів дієприкметників: прикладів багато, а висновок неясний. Ідеться про правило сполучного голосного в складних словах та аналогію, а далі розділ завершується неясним твердженням: «Можливо, принципи творення термінів мають також історичну традицію, яку не хочуть змінювати» (122). Цитат багато й вони непослідовні, але така критика непотрібна й хибна: «Прочитана нами література дає підстави зробити висновок, що мовознавці не мають одностайної думки щодо того, коли вживати -inis, -ė, а коли родовий відмінок у складеному терміні» (123). Можливо, ми прочитали більше такої літератури й краще її зрозуміли: мовознавці чітко вказали, коли вживати те, а коли інше, а також і третій варіант — коли допустимі обидва (граматична синонімія), що не є мовною помилкою. Звісно, термінологові потрібно зробити вибір, але цього не можна зробити без визначень термінів (адже треба розрізняти значення!) та аналізу мікросистем. Мовні явища мають чіткі межі, але є й перехідні смуги (сірі зони). Не зрозумівши цього, троє авторів блукають у них і висловлюють невдоволення мовознавцями… Статейка Юргіти Мікельонене Різноманітність синонімів і словотвірних засобів сучасної литовської філософії — це, мабуть, поки що лише важливі для самої авторки розвідки й вправи на стежках корпусної лінгвістики, де вже натоптано чимало слідів. Стаття Стасіса Заянкаускаса Упорядковуймо терміни відповідально, не похапцем і не стрімголов — судячи з назви: багато наказів і закликів, багато заперечень і голих тверджень, які неможливо перевірити без аргументів, чимало поспішних рішень і непевних пропозицій. Ось, наприклад, key word — і значуще, і головне, і основне слово, або есмеслово. А найточнішим, мабуть, було б ключове слово (і ключове поняття). 157 Дуже хибна думка, що «для деяких мовознавців найважливіше — лише те, щоб слово було литовським і мало правильний наголос» (305). Насправді точність термінів — це передусім компетенція фахівців відповідної галузі, але коли мовознавцям неточність цілком очевидна, її аж ніяк не «залишають на розсуд фахівців галузі» (305). Нісенітницею є твердження, що дозволювальний (замість допустимого) струм — це той, «який зазвичай дозволяють якимось елементом» (308). По-перше, такого поняття (такого виду струму) немає; по-друге, якщо берешся за якесь питання граматики, треба її читати й розуміти. Погане враження справляє також безладність викладу. Так, про цінність пишуть і наприкінці підрозділу Упорядкування термінів стрімголов (306), і в підрозділі Не поспішаймо змінювати добре усталені терміни (307), хоча є окремий підрозділ Про значення й цінність термінів (310–311). Думки про те, що не слід без потреби змінювати терміни й створювати дивні новотвори, правильні (і приклади теж правильні), але деякими своїми необґрунтованими твердженнями автор, на жаль, не підтверджує ані власних згаданих наказів, ані найважливішого й найправильнішого — «упорядкування термінів усе ж є науковою працею» (311). Схожі й зауваги Валерійонаса Жалкаускаса Про політехнічну термінологію: коли не мовознавець береться надто багато міркувати про мову, неточності неминучі — та ще й у книжці з мовознавства! Щодо суфікса -tis слід нагадати, що це третій за кількістю суфікс дієслівних абстрактів, або назв дій (atimtis, baigtis, išpažintis, mirtis, slinktis, šlytis, tartis, trintis,... LKG I 291), хоча деякі похідні (klūtis, stotis) мають і конкретне значення; лише дев’ятий за продуктивністю суфікс назв результату дії (įkaištis, paplotis, sviltys 373), досить поширений суфікс навіть у назвах знарядь (dangtis, kamštis, lankstis, raištis, skląstis 387). Стасис Жебраускас і Рімантас Йонас Мукуліс обрали добру тему — Електротехнічні терміни професора Леонаса Каулакіса: для дослідження історії формування термінології певної галузі надзвичайно важлива наукова компетентність у цій галузі. Наприкінці варто згадати статтю Ренати Маслаускене Стандартизація термінів, у якій оглянуто й на рис. 6 показано якісні показники термінологічної роботи Департаменту стандартизації Литви. Однак у цьому огляді не видно ані лінгвістичної проблематики, ані критеріїв якості. А вони дуже потрібні. Висновки Збірник статей з термінології Проблеми історії та сучасності термінології (2004), який кількісно дуже вирізняється, у своїй більшій частині успішно витримує випробування на науковість. Але є й невелика частина… Упорядниця Альбіна Ауксорюте та 158 Редактор Стасис Кейнис, мабуть, розставив пастки ще під час підготовки конференції — адже, коли без стін, то й шуму вистачає. Звісно, чимало їх відсіяли під час укладання книжки. До того ж, коли статті розташовано за абеткою, пастки не так помітні. Але якщо конференція (не тези) не була абетковою, то чому збірник упорядковано за абеткою? Можливо, тут винна й скромність Редактора, але вона справді надмірна й непотрібна — розділи можна було б укласти не за значущістю, а за тематикою. На майбутнє можна подумати й про інші виходи, скажімо, щоб сито не було для декого зовсім непроникним, виділити семінарську частину конференції. Якщо звузити оцінювання до литовської термінології, слід звернути увагу й на те, що саме дуже виразно впадає в око, — на невелику комп’ютерну галузь термінології. Однак ані вона сама, ані будь-хто не замислюється, чи є це якимось новим методом термінології, чи лише технічним засобом, хоча загальноприйнято й не заперечується, що методи — це лише способи лінгвістичного аналізу. Оцінюючи (і критично) сучасність, ми сподіваємося на прямий шлях у майбутнє. Але він — угору, тільки вгору. Jonas KLIMAVIČIUS Надійшла 2005-11-28 Інститут литовської мови вул. Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс Ел. пошта [email protected] 159