Iš etnonimų istorijos

З історії етнонімів VINCENTAS DROTVINAS Вільнюський педагогічний університет Етнонім (гр. ethnos – народ, плем’я та onyma – ім’я), також етнонім народу — назва народу, національності, племені, роду тощо. Етноніми (етнонімію), їхню структуру, походження, типи, поширення та функціонування досліджує галузь ономастики етноніміка. Етноніми розрізняють за тим, як називають себе самі представники народу (автоетноніми, або самоназви) і як той чи інший народ називають сусіди (алоетноніми). Співвідношення етноніма з назвою країни буває двох типів. В одних випадках етнонім є первинним і ніби визначає назву країни, наприклад: греки – Греція, в інших — назва країни є основою етноніма, наприклад: Рим – римляни, Єгипет – єгиптяни. У давнину литовцям були відомі лише назви племен і народностей найближчих сусідів, з якими вони підтримували економічні й культурні зв’язки, а нерідко й воювали. Кількість етнонімів постійно зростала в міру розширення зв’язків литовського народу й держави з європейськими країнами, особливо після хрещення Литви, появи литовської писемності тощо. Чимало назв ближчих і віддаленіших етнічних спільнот знаходимо й у старих словниках. Тому етноніми є частиною словникового інвентарю (реєстру) литовської мови, що відображає лексику певного періоду. У словниках етноніми найчастіше подаються поруч із назвами країв, а нерідко додається й прикметник, утворений від етноніма. У статті розглянуто найхарактерніші етноніми давніх писемних пам’яток*, від Мартінаса Мажвідаса до Крістіонаса Донелайтіса, зокрема в рукописних і друкованих литовських словниках XVII–XVIII ст., їхнє походження, адаптацію до литовської мови та збереження в літературній мові. вірменин Зустрічається лише у словнику К. Сирвідаса: Orminian / Armenius, armenus, Armenas SD3. * Тут не розглядаються біблійні етноніми, що трапляються в давніх писемних пам’ятках, наприклад: угарени, ебіоніти, ефесяни, галати, галилеяни (і галилейці), єрусалимляни, коринтяни, самаряни та ін. 160 Vincentas Drotvinas | Iš etnonimų istorijos чех Етнонім трапляється лише у словнику К. Сирвідаса: Czech / Bohemus. čiekas SD1, SD3. циган, циган Цигани індійського походження з’явилися в Європі у XIII–XIV ст., у Східній Європі, насамперед у Словаччині, Угорщині (пор. угорське XIV ст. cigány), а згодом почали з’являтися в Польщі та Литві. За словами А. Саліса, цигани могли з’явитися на південному сході Литви приблизно в середині XV ст., а через століття дістатися і до заходу Литви (Salys 1985: 499). Форма cigonas трапляється у словнику К. Сирвідаса: Cygan. Cyngarus, Cygonas SD3. У словниках Малої Литви поряд із cigonas знаходимо й сучасну форму čigonas: Cigeuner. Cigonas, o. M. C IV; Cigeunerin. Ciganka, os. F. C IV; Cigeuner. Czigonas. Cigeunerin, Cziganka Kr. Етнонім походить від новогрец. Atsinganoi (Salys 1985: 497). Друга назва циган — єгиптяни — англ. Gypsies, ісп. і порт. gitanos та ін. (Salys 1985: 497). У Франції циган називають Bohémien. На першому Всесвітньому конгресі ромів у 2001 році було узаконено їхню назву роми (rōm «людина, чоловік»). Цей, мабуть, найменш осілий народ світу має, ймовірно, найбільше алоетнонімів. єгиптянин «єгиптянин» Походить від назви країни Egiptas. Цю форму знаходимо у словниках Малої Литви XVII ст.: Apkasse Egyptena į Smilty C I, а також C II та ін. Знаходимо й інші варіанти: egipcionas DP; Aegypt er Egipcion‘s Egyptionas B. данець «данець» Трапляється у «Постилі» М. Дауґши (< польськ. Dunczik «данець»). грек Самоназва давніх греків — елліни (Hellēnes), їхня країна — Еллада (Hellas). Пізніша назва грек (graikos) поширилася через лат. graecus. Найдавніша форма в литовській мові — grakas: Greczyn / Graecus, Grakas SD3 (пор. Grecki. Graecus, Graecanicus. Grakißkas; Grecya / Graecia (без литовського відповідника)). Форма grykas, зумовлена фонетикою німецької мови, трапляється у словниках Малої Литви, наприклад: Grieche, Grykas, o. M. C II (пор. Griechen=Land. Grykißka Zeme). Terminologija | 2006 | 13 161 гот Термін gudas відомий із «Постили» М. Даукші. У словниках Малої Литви знаходимо: Reuß gudas, o. M. C III; Reußen. Guddas. Guddu Zeme C III; Guddas, do – eine Gudde, Gothe R, MŽ. У словнику Й. Бродовського знаходимо також відповідник maskolius: Reuß Moſcovita Guddas, Maſkolus. Значення етноніма gudas історично значно варіювало. У словнику Г. Г. Ф. Нессельмана Guddas, o. M. перекладається польською як: ein Pole. У словнику К. Г. Мількуса знаходимо також похідні: Gudduk‘s, ko, m., які докладніше пояснюються як ein junger Gudde, schlechter polnischer Kerl M, а також Paguddoju, oju, osu, oti ich rede nach einem polnischen Akzent, spreche schlecht littauisch. ізраїльтянин, ізраїльоніс Походить від власного імені Israel: Israel, Israels, o. M. C II, Israel (Gottes Fürst, nom viri. Izrael). У «Постилі» Б. М. Даукші знаходимо форму етноніма izraelionis, а також Israeliter, Israelitas, Israelitenas B, Izraelitas, ta, Izraelitenas, ene R, MŽ. курш Трапляється у словниках XVII ст., що свідчить про те, що курші й далі були добре відомі іншим балтам. Форма досить різноманітна: Chure Kurßys Lex, Cure Kurßis, io. M. C, Cure Kurszys Kr, пор. Churland Kurlendrija, Churländer Kurlendikas (?) Richt. У словнику К. Г. Мількуса Kurßis, ßio, m. ein Kur пояснюється як житель Клайпедського округу ein Einwohner im Memelschen Hauptamt (також додається дієслово pakuršiuoti, пор. pakurßoju, ójau, awau, óśu, oti – говорити литовською з Клайпедським акцентом ich rede nach dem Memelschen Akzent Littauisch). латвієць Зустрічається у словниках Малої Литви XVII–XVIII ст.: Liefland Latvija, Lieflander latwys Lex, Lieffländer Latwys Kr, Liefland Latwya, os. F., Lieflander, Latwys, jo. M. C II. Terra Letthorum згадується в історичних документах XI–XIII ст., назва краю Latvija з’являється лише в писемних джерелах XIX ст., а слово latvis уперше згадане 1648 року (Sabaliauskas 1990: 352). За даними старих словників, назву краю Latvija можна датувати приблизно на 200 років раніше. 162 Vincentas Drotvinas | Iš etnonimų istorijos поляк Етнонім поляк — одна з найдавніших запозичених назв зі староруської мови, у якій до середини X ст. були носові голосні, що згодом перейшли в дифтонг en. Фіксується у словниках як Великої, так і Малої Литви: Pohle lenkas Lex; Pole Lenkas Richt; Polak / Polonus Sarmata. łynkas SD1. Якби це запозичення було отримане після X ст., воно мало б іншу форму, пор. самоназву поляків polak, рос. поляк (Būga 1961: 756; Sabaliauskas 1990: 228). Корінь цього етноніма збережено в назві країни Polska. литовин, литовець Найдавніші племена наших предків, які жили на східному узбережжі Балтійського моря, називалися естами. Про це свідчить назва Aestiorum gentes у творі римського історика Тацита Germania (близько 98 року). Сучасна назва балти порівняно нова — її вперше вжив 1845 року німецький балтист Г. Г. Ф. Нессельман у праці «Давньопрусська мова» (Die Sprache der alten Preussen, Berlin). Назву Литви лат. Lithuania уперше згадано 1009 року в Кведлінбурзьких анналах, однак назва народу, певно, була відома значно раніше. Через порівняно пізню появу писемності литовською мовою назви литовців (відомі латинською та давньоруською мовами) довго не записували литовською. Литовин — давня назва литовця, яка зустрічається не лише у словниках Малої Литви XVII–XVIII ст.: Littauer lietuwinink‘s Lex; Littauer Lietuwininkas, o. M. ka. os. F. et [Lietuwin]ke, es C II; Littauer Lietuwininkas Kr та ін., а й у словниках К. Сирвідаса: Litwin / Lithuanus, Lietuwinkas SD1, Litwin. Lituanus. Lietuwinkas SD3 (а також Litua / Lithuania, lietuwa; litewſki / Lithuanicus: lietuwiszkas SD1, Lituá / Lithuania. Lietuwa; Litewſki / Lithuanicus. Lietuwiſzkas SD3). Запозичений етнонім литвин, пор. польськ. Litwin, нині зберігся у прізвищах. Сучасний етнонім литовець, мабуть, першим ужив Симонас Даукантас (Daukantas 1993: 340). Значення давнішого етноніма литовин нині спеціалізоване — його вживають, говорячи про литовців Малої Литви. москаль У словниках Малої Литви зустрічаються форми: Muſkowiter, Maskolus (пор. також Muſcou, Makswa) Kr, Mascowiter, Mazkolus (пор. також Mascau, Makswa) Richt. У словнику К. Сирвідаса знаходимо більш литовізовані назви maskvytis: Moſkwa / Moſcouia. Maſkwiciey / Maſkwiciu žieme, Moſkwicin / Moſchus. Maſkwitis SD3. Найновіший варіант етноніма — maskvėnas, пор. Terminologija | 2006 | 13 163 Миколаса Летувіса «Про звичаї литовців, татар і московитів» (Вільнюс, 1988). пине «фін» Зустрічається у словниках Малої Литви XVII ст., наприклад: Finnen, Pinna, u. M. pl. Finnland Pinnu Zeme C II. Пор. також нім. Finne, англ. Finn, франц. Finnos, польськ. Fin, рос. фин. Suomiu; самоназва — Suomi. Етнонім suo-mis (у К. Бюги somai, діал. sominis «вітер»; somis, soma) і назву краю Suo-mija почали вживати лише наприкінці XIX ст. (пор. також латиськ. soms, somiete). француз Походить від французького самоназви François, яка через середньоверхньонімецькі Franzois, Franseis набула сучасного вигляду Frantzose, а через польське franzuz і російське француз увійшло до литовської мови. Відоме зі словників Малої Литви XVII–XVIII ст.: Frantz̧os Prancusas C II, Frantzose Prancuzas Kr. прус Етнонім прусів (Bruzi) уперше згадується в IX ст. у працях так званого Баварського географа (LKE 1999: 514). Ця назва західних балтів спільна як для словників К. Сирвіда, так і для словників Малої Литви: prufak / Boruffus. Prutenus, prufas SD¹; Preuβ prusas Lex; Preuβ Prusas, o. M. C III; а також пізніше prusokas, prusoke, pruselka N. риміоніс, риміонас «римлянин» Це, мабуть, етнонім із найбільшою кількістю варіантів у давніх писемних пам’ятках: у М. Мажвідаса — rymionys; у Постиллії М. Даукши — Rimionis (польськ. Rzymianin, Rimionka, Rzymianka); у словнику К. Сирвіда — Rzymianin / Romanus, Rimionis SD¹. Також Römer Rymionis, nio. M. C III, rymionas є у словниках Lex і Мілкуса. У так званому словнику Краузе — Römer, Rimienas, пор. також rymianas (див. Palionis 2004: 395). Це можна пояснити варіативністю твірного слова: Rymas у Катехізисі М. Даукши, Rimas (польськ. Rzym) у Постиллії М. Даукши, Rzym / Roma, Rimas SD¹, Rom, Rimija, Rimas Lex, а також Rom, Rimija Kr., Rymas R і MŽ. До останніх десятиліть була поширена форма етноніма romėnas, нині, переважно в текстах Католицької церкви, найширше вживається romietis. 164 Vincentas Drotvinas | Iš etnonimų istorijos шотландець «шотландець» Зустрічається у словнику К. Сирвіда: Szot / Scotus, Szatas SD3 та у словниках Малої Литви: Schott Szatas Lex, Schott, Szatas, o. M. C III, Schotte Szatas Richt. швед Зустрічається в «Постилі» М. Дауґші (Szwedai) та у словниках Малої Литви: Schwede Szwedas, а також Lex, Schwed Szwedas, o Richt, M, C III та ін. С. Даукантас уживав своєрідно мотивовану форму цього етноніма žuvedus (žuvis + ėsti), однак вона не прижилася. швейцарець, швейстер «швейцарець» Schweitzer Sweiczorus Kr., Schweitzar C III — без литовського відповідника. У К. Донелайтіса також швейстер: Часто з французами та швейстерами їв. Ти, французький дурню, з грубим швейстером І хто ще, зібравшись, прийшли бідувати в Литві. шваб «шваб» Szwab / Sueuus, βwobas SD3, пор. також βwobu žieme там само. Нім. Schwabe C III — без литовського відповідника. татарин Перші татари (кримські) оселилися в Литві за часів Вітовта Великого. Етнонім totorius зафіксований у «Постилі» М. Дауґші (Totorei) і в джерелах XVII ст.: Tatarzyn / Tartarus, Scytba, Tatoris SD1; Horda Tatarłka. Tartarorū caetas, ciuitas. Republica. Sueyga / wisotine Totoriu SD3. У словниках Малої Литви знаходимо Tartar Totorus Lex; Tartar, Totorus, aus, M. [Toto]rene, es, F. C IV; Tartar Totorus R та ін. турок Зустрічається у працях М. Мажвідаса, у «Постилі» М. Дауґші, пізніше — у словниках XVII ст.: Turczyn / turca. Turkas SD3; Turcke turkas Lex, пор. Turckey Turku zeme; Turcke. Turkas, o. M. C IV та ін. голландець «голландець» Зустрічається у словнику Ф. Преторіуса: Holländer. Ullendras, o. M. C II, пор. польськ. Holender «голландець». Форма сучасної мови — голландець. Terminologija | 2006 | 13 165 угорець див. угорець угорець, угорець Етнонім у литовській мові відомий у двох формах: давній угурос і сучасній угорець. Угурос — запозичення з давньоруської мови тієї самої давнини, що й поляк: після того як у X ст. носовий голосний ų перейшов у дифтонг un, пор. нім. Ungar «угорець», а також лат. Hungaria, hungaristica «угорська мова й культура». Походить із району річки Югри на Північному Уралі. Самоназва Magyar. Загальномовна форма угорець є прикладом вторинного, пізнішого запозичення, пор. польськ. Węgier «угорець», Węgrzy «Угорщина» (Būga 1961: 757). У «Постилі» М. Даукти засвідчено новішу форму Węgrai. Сучасна форма угорець вже трапляється у словниках XVII ст.: Ungar Wengras, а також у словнику М. Ц. IV і К. Ширвіда Węgrzyn / Pannonius, Hungarus, Wingris SD3 і Węgierka ziemia / Panonia inferior, ungaria vel hungaria, Wingriu žieme SD3. валакас, улакас «італієць» Форма валакас трапляється у словниках К. Ширвіда: Włoch / Italus, Walakas SD1, włoch / Italus, watakas SD3, пор. wlachas (Palionis 2004: 548). Форма Vłakas трапляється у «Постилі» М. Даукти (< польськ. włoch «італієць», пор. Włochy «Італія»). німець Це один із етнонімів із найбільш нез’ясованим походженням, не пов’язаний із самоназвою німців Deutscher. Походження етноніма німець з’ясував Казімерас Буга у статті 93. Vokia, miksai ir Kuršas (Būga 1959: 226–230). Від назви країни Vokia (латв. Vāca, курш. *Vākijā «країна вікінгів», див. також Mažiulis 1996: 144–145) маємо давній етнонім *vākis «вікінг», запозичений через куршську мову, засвідчений у «Постилі» Йонаса Бреткунаса: Tassai szodis Jesus ne lietuwniku, ne Lenku, nei wokių szodis ira. Від самої назви Vokia ми утворили назву німця, уперше згадану в документі Литовської метрики 1498 року (див. також Vokia „Deutschland“ Būga 1961: 550–552). Тут же Буга застерігає, що наголос vókietis є архаїчним і трапляється у творах М. Даукти, П. Ругіса, К. Г. Мількуса та ін. Етнонім німець знаходимо у «Постилі» М. Даукти, у словнику К. Ширвіда Niemiecka žiemia / albo rzę|ża niemiecka / Alemania, germania, teutonia. Wokia / wokiečių žiame SD1, Niemiec / Germanus, teutono, Alemanus. wokietis SD1, а також Niemka / Germana, alemana, teutona, wokiete SD1; а також у словниках Малої Литви: Deutscher Woketis Lex; 166 Vincentas Drotvinas | Iš etnonimų istorijos Deutscher Wokėtis, czio C I; Deutscher Woketis Kr. Deutschland tauta Wokė Lex, Deutschland Wókie, es. Tauta, os F. C I; пор. Deutschland Woke Tauta Kr, а також у словниках Ругіса й Мількуса. Назва країни Vokietija, утворена від етноніма vokietis, уперше, мабуть, засвідчена у словнику Фрідріха Куршайтіса 1870 року. заксас «сакс» Зустрічається в рукописі так званого словника Ріхтера: Sachse. Zaksas. У словнику Ф. Преторіуса Sachse і Sachsen C III — без литовських відповідників. єврей Етнонім žydas походить від назви стародавніх юдеїв, тобто нащадків Юди (Єгуди); пор. також назву краю Judėja. Євреї, які жили в Іспанії (пів мільйона), за едиктом великого інквізитора Торквемади 1492 року зазнавали переслідувань, їх змушували прийняти християнство або тікати з країни. Вигнані євреї розселилися в Португалії, Англії, Німеччині; тут вони жили по обидва боки Рейну, а згодом дісталися Східної Європи. Поряд із загальним етнонімом hebrajai (гілка семітських народів, ізраїльтяни), що походить від грец. hebraios «єврей», пор. італ. ebrei, рос. евреи, євреї отримали окремі назви за країною проживання: наприклад, євреїв Португалії називають marranos, Іспанії та Португалії — sefardai (sefardini), Німеччини — aškenaziai (від єврейської назви Німеччини Aškenazi), а євреїв Литви, Польщі та Білорусі називають litvakai тощо. З лат. Judaeus через середньоверхньонімецьке jude виникла назва мови євреїв-ашкеназі judisch – (j)ididisch. Біблійну єврейську мову пристосував до потреб XX століття одеський єврей Елеазар Бен-Єгуда (1858–1922), який видав працю Thesaurus totius Hebraitatis (1908). Етнонім трапляється у працях М. Мажвідаса (Mažiulis 1996: 438), у словниках XVII ст.: żyd / Judaeus, hebraeus, źidas3; Jude Zydas, Judin Zydelka Lex; Jude Zydas, о. M. Judin, Zydelka, os. F. C тощо. Появу приголосного ž пояснюють (Преображенский 1959: 211) тим, що слов’янські мови запозичили це слово з германських, а ті — з романських мов, поширених на північ від Альп; пор. лат. Judaeus, фр. juif, італ. giudeo, чеськ. Žid, Židovka, польськ. Żid, Żidowka. ВИСНОВКИ Статтю присвячено групі етнонімів семантичного поля «назви осіб за національністю», відібраних зі старих (XVI–XVIII ст.) литовських писемних пам’яток. Розглянуто походження етнонімів, їх адаптацію до литовської мови та збереження в літературній мові. Terminologija | 2006 | 13 167 За змістом розглянуті етноніми є назвами європейських народів, ближчих до литовців. За походженням етноніми (за винятком самоназви литовців) є частиною запозиченої лексики литовської мови. Етноніми мають різне походження: балтійські (liet uvis, latvis, prūsas), запозичення зі староросійської (lenkas, vengras), з німецької (лит. vokietis, лат. vā cietis); новіші запозичено через мови-посередниці. Більшу частину старих етнонімів збережено в сучасній литовській мові. Деякі старі запозичені етноніми стали архаїзмами, і нині їх замінено новішими (unguras – vengras, pinas – suomis, šatas – škotas). Традиційний фонд старих етнонімів постійно поповнюється новими етнонімами. Це зумовлено економічними та культурними зв’язками Литви з народами Європи та світу. ŠALTINIAI B – Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum... von Iacobo Brodowski (~ 1740, rankraštis Lietuvos mokslų akademijos bibliotekoje). C – Clavis Germanico-Lithvana (fotografinis leidimas). Rankraštinis XVII a. vokiečių-lietuvių kalbų žodynas, I–IV. Parengė Vincentas Drotvinas, Vilnius, 1995–1997. Daukantas – Simonas Daukantas. Didysis lenkų–lietuvių kalbų žodynas. Lt. Parengė Giedrius Subačius, Vilnius, 1993; III t. Parengė Giedrius Subačius, Vilnius, 1996. DK – Mikalojaus Daukšos 1595 metų Katekizmas. Parengė Vida Jakštienė ir Jonas Palionis. Vilnius, 1995. DP – Indeks-słownik do „Daukšos Postilė“. T. II. Opracował Czesław Kudzinowski, Poznań, 1977. Kr – [Andriejus Kraužė?] Vokiečių–lietuvių kalbų žodynas (XVIII a., rankraštis Lietuvių kalbos instituto bibliotekoje). Lex – Lexicon Lithuanicum (fotografinis leidimas). Rankraštinis XVII a. vokiečių-lietuvių kalbų žodynas. Parengė Vincentas Drotvinas, Vilnius, 1987. M – Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch... von Christian Gottlieb Mielcke... Königsberg, 1800. MR – Dominykas Urbas. Martyno Mažvydo raštų žodynas, Vilnius, 1997. N – Nesselmann G. H. F. Wörterbuch der Littauischen Sprache, Königsberg, 1851. R – Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon... von Philipp Ruhig... Königsberg, 1747. Richt – [Johannas Richteris?] Vokiečių–lietuvių kalbų žodynas, Halle, 1728 (rankraštis Halles-Wittenbergo Martino Lutherio universiteto Frankės fundacijos bibliotekoje). SD¹ – Senasis Konstantino Sirvydo žodynas (fotografinis leidimas). Parengė Kazys Pakalka, Vilnius, 1997. SD³ – Pirmasis lietuvių kalbos žodynas: Konstantinas Sirvydas. Dictionarium trium linguarum (fotografinis leidimas). Parengė Kazys Pakalka, Vilnius, 1979. LITERATŪRA Būga K. 1959: Rinktiniai raštai 1, Vilnius. Būga K. 1961: Rinktiniai raštai 3, Vilnius. LKE: Lietuvių kalbos enciklopedija. Parengė Kazys Morkūnas, redagavo Vytautas Ambrazas, Vilnius, 1999. Mažiulis V. 1996: Prūsų kalbos etimologinis žodynas 3, L–P. Vilnius. 168 Vincentas Drotvinas | Iš etnonimų istorijos Palionis J. 2004: XVI–XVII a. lietuviškų raštų atrankinis žodynas, Vilnius. Sabaliauskas A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius. Salys A. 1985: Čigonai. – Raštai 3. Roma. 497–499. Преображенский А. Т. 1959: Этимологический словарь русского языка. Том первый, А–О. Москва. FROM THE HISTORY OF ETHNONYMS This paper deals with a group of ethnonyms in the semantic field of the names of nationalities, taken from old Lithuanian writings (16–18th centuries). It discusses the origin of ethnonyms, their Lithuanisation and survival in the standard language. In respect of content, the ethnonyms discussed are names of European nationalities. According to origin, ethnonyms (except for the name of Lithuanians themselves) are part of the borrowed vocabulary of the Lithuanian language. The origin of ethnonyms differs: they are Baltic (lietuvis (Lithuanian), latvis (Latvian), prūsas (Prussian)), borrowings from the Old Slavonic (lenkas (Pole)), German language (Lith. vokietis, Lat. vā­cietis) or newer ethnonyms which came through intermediary languages. The majority of old ethnonyms have survived into modern Lithuanian. Some old borrowed ethnonyms became archaisms and were substituted with newer names (unguras – vengras (Hungarian), pinas – suomis (Finn), šatas – škotas (Scott)). The traditional inventory of old ethnonyms is constantly being complemented with new ethnonyms. This is a reflection of economic and cultural relations between Lithuania and other European and world nations. Gauta 2006-07-10 Vincentas Drotvinas Vilniaus pedagoginis universitetas Lietuvių kalbotyros katedra T. Ševčenkos g. 31, LT–03111, Vilnius E. paštas [email protected] Terminologija | 2006 | 13 169