Terminology and text linguistics

Термінологія і лінгвістика тексту ÁGOTA FÓRIS Károli Gáspár University, TERMIK European Association for Terminology КЛЮЧОВІ СЛОВА: термін, поняття, термінологія, текст, лінгвістика тексту 1. ВСТУП Основна функція мови полягає в кодуванні, зберіганні та передаванні знань, накопичених суспільством. Структуру мови та складні процеси її використання різні галузі лінгвістики розглядають по-різному. Термінологія і лінгвістика тексту вивчають аспекти використання мови з різних перспектив і за допомогою різних методів. У центрі термінологічних досліджень перебуває термін, який розглядають як базову одиницю. У дослідженнях лінгвістики тексту вивчають текст. В обох підходах важливими є тип інформації, що міститься в досліджуваній одиниці, і спосіб її передавання. Терміни є частиною тексту. Наприклад, засоби автоматичного виокремлення термінів спираються на роль термінів у тексті; вони працюють за допомогою різних методів, як-от укладання переліків лексичних одиниць або їхніх колокацій на основі частоти появи в тексті, або ж зважають на інші характеристики тексту під час виокремлення термінів. В обох галузях розроблено кілька моделей для проведення досліджень і викладу результатів. Їх багато разів докладно публікували (наприклад: Mel’cuk, Žolkovskij 1970; Dressler 1971; Halliday, Hasan 1976; Petőfi 1979; Beaugrande, Dressler 1981; Károly 2007; Sager 1990; Laurén, Picht 1993; Temmerman 2000; Budin 2001; Cabré 2003). Останнім часом в Угорщині особливого значення набуло вивчення угорських підручників, і було опубліковано кілька праць із педагогічного аналізу текстів, більшість із яких є кількісними дослідженнями. Я долучилася до цього напряму досліджень зі студіями так званої «якісної термінології» та шукала аспект лінгвістики тексту, який можна було б пов’язати з і Terminologija | 2011 | 18 51 зіставляли з термінологією (результати було опубліковано в наукових звітах і частково у працях Fóris 2006, 2010b). Інша досліджена мною галузь — безмасштабні мережі термінології та словників (наприклад: Fóris 2007, 2008). Мережі наявні в текстах на кількох рівнях. Структура тексту — це мережа, що забезпечує когезію. Мережа між поняттями формує когерентність, яка постає як конфігурація знань, утворена поняттями. Мережі, наявні в тексті, пов’язані із зовнішніми мережами, як-от мережею знань автора, мережею попередніх знань адресата та їхнім інтертекстуальним тлом. Праця Beaugrande і Dressler Introduction to Text Linguistics слугує основою для порівняння та зіставлення певних аспектів лінгвістики тексту й термінології. Отже, мета цієї статті — обговорити питання, які відіграють вирішальну роль у кодуванні та декодуванні знань у тексті. 2. ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ І ТЕРМІНОЛОГІЯ Текст створюється за допомогою усних і письмових знаків мови. Текст не лише кодує інформацію, а й забезпечує її поширення у просторі та часі. Залежно від характеру інформації тексти можуть мати різну структуру й довжину. Текст завжди існує в певній матеріальній формі, постає в обмеженому просторі й часі, але його когнітивна мережа відношень необмежена і в просторі, і в часі. Текст кодує інформацію про поняття за допомогою термінів; тому під час вивчення текстів слід особливо зосереджуватися на ролі термінів у тексті. Тексти можна вивчати з різних поглядів. Дослідження, зосереджене на певній меті, може виявити загальні принципи структури текстів, зв’язки між текстом і природною мовою, співвідношення структури тексту із закодованою інформацією або зв’язок тексту з іншими складниками комунікативного процесу. Дослідження в галузі лінгвістики тексту виявили чимало результатів щодо цих питань (наприклад: Mel’cuk, Žolkovskij 1970; Dressler 1972; Beaugrande, Dressler 1981, 2002; Petőfi 1990). Термінологія та лінгвістика тексту досліджують питання кодування й поширення знань, виходячи з різних засад і застосовуючи різні підходи. У термінологічних дослідженнях у центрі уваги перебуває термін, який вважається базовою одиницею. У цих дослідженнях текст, створений у процесі кодування, розглядають як даність і визначають роль термінів в опрацюванні інформації. Дослідження з лінгвістики тексту зосереджені на тексті як на об’єкті дослідження. Текст є 52 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics об’єктом вивчення в межах складної мережі відношень, пов’язаних з опрацюванням інформації, а також описують особливості внутрішніх і зовнішніх впливів. У цьому підході термін постає імпліцитно — як мовний компонент, що впорядковує когнітивний зміст інформації за допомогою мовного коду. Обидва дослідницькі підходи мають спільну основу: вивчення зберігання й організації знань. Попри відмінність підходів і методів дослідження, результати можна об’єднати в спільну систему: вони доповнюють і посилюють один одного. У процесі пізнання формуються поняття, що відображають елементи світу, а в процесі мислення ці поняття структуруються в систему, яка полегшує опрацювання різноманіття світу. Мовним знаком поняття є термін, а система, утворена внаслідок класифікації термінів, називається термінологією. Значення є невід’ємною частиною терміна; у термінологічних базах даних, словниках, стандартах тощо його описують у вигляді дефініцій. Стаття П’єра Леві про відповідальність інтелектуалів привернула увагу дослідників різних галузей до важливості питань термінології. Угорський журнал під назвою Információs Társadalom (Information Society) присвятив цій темі цілий випуск (2008/4). На думку Леві, однією з перешкод для використання потенціалу колективного інтелекту є велике розмаїття символічних систем і їхня фрагментованість; окремою проблемою є різноманітність і несумісність систем класифікації загалом і термінології зокрема (Lévy 2007: web, Lévy 2008: 9). Термінологія відіграє значну роль як у теоретичних, так і в емпіричних дослідженнях, а точне розроблення й опис термінології становлять основу наукової класифікації та наукових теорій. Знання передаються мовою, а фахові тексти передають не лише знання, а й технічні та термінологічні норми. «Крім того, тексти є найпоширенішим засобом наукового дослідження й обговорення. Статус теорій і моделей у більшості наук не може бути вищим за статус прийнятого способу дискурсу. Самі науковці не можуть належати до наукової спільноти, доки не засвоять її правила дискурсу й аргументації» (Beaugrande, Dressler 1981: 211–212). З наведеного вище випливає, що доцільно розглядати наукові тексти і з погляду тексту, і з погляду поняття. У цій статті зосереджено увагу на зв’язку текстів із термінами, які вони містять для передавання інформації. Такий підхід має на меті дослідити роль термінів у тексті. Terminologija | 2011 | 18 53 3. СТАНДАРТИ ТЕКСТУАЛЬНОСТІ Можна розрізнити кілька типів і форм тексту; тексти можуть створюватися з різною метою (ліричний вірш або посібник з обслуговування), мати різний обсяг (багатотомна книга або телеграма) тощо, проте всі створені тексти мають певні спільні ознаки. Ці характерні ознаки відомі як стандарти текстуальності. Ці принципи стосуються ознак, наявних у мовних структурах, поняттєвих відношеннях, аспектах комунікації та системі когнітивних процесів, і відображаються в текстах. У лінгвістичному підході до вивчення ознак текстів терміни не розглядаються експліцитно, однак вони завжди імпліцитно присутні під час розшифрування поняттєвих відношень (відношень між поняттями). Beaugrande and Dressler (1981) consider a piece of writing to be a text if it is used in discourse and meets the seven standards of textuality. These are cohesion, coherence, intentionality, acceptability, informativity, situationality and intertextuality. Although these seven standards are widely known, in what follows I will discuss them in detail (by quoting) and elaborate on their terminological aspects. 1. «Перший стандарт називатиметься КОГЕЗІЄЮ і стосується способів, у які компоненти ПОВЕРХНЕВОГО ТЕКСТУ, тобто фактичні слова, які ми чуємо або бачимо, взаємно пов’язані в межах послідовності. Поверхневі компоненти залежать один від одного відповідно до граматичних форм і конвенцій, тож когезія ґрунтується на ГРАМАТИЧНИХ ЗАЛЕЖНОСТЯХ» (Beaugrande, Dressler 1981: 3). Когезія — це поняття, орієнтоване на текст, тобто вона наявна в поверхневих елементах тексту (його граматичних і лексичних елементах та характеристиках) у тому вигляді, в якому вони постають у фізичній (усній або письмовій) формі тексту. Її можна досліджувати лінгвістичними методами. Halliday і Hasan розуміють когезію як граматичні й лексичні відношення; вони вводять і пояснюють поняття лексичної когезії, яке вказує на те, що поняттєва мережа тексту становить когезію (Halliday, Hasan 1976: 238–239; Hasan 1984). Hasan розрізняє два типи лексичної когезії: загальну лексичну когезію та ситуативні відношення. Такі відношення можна й слід досліджувати як у текстах загального призначення, так і в текстах спеціального призначення. Дослідження лексико-семантичних відношень важливе також з термінологічного погляду, оскільки позначення терміна, що відсилає до поняття, зазвичай постає в тексті як певна лексична одиниця. Адресат сприйматиме текст як зв’язне ціле 54 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics якщо виявлені в ньому терміни актуалізують ту саму ментальну картину (поняття та поняттєві відношення), сформовану на основі його попередніх знань. Отже, терміни істотно сприяють когезії тексту, передаючи поняттєву інформацію. Мовний компонент терміна дає змогу вводити терміни до когезії тексту як важливі елементи мовного коду (Fóris 2010a). 2. «Другий стандарт називатиметься КОГЕРЕНТНІСТЮ і стосується способів, у які компоненти ТЕКСТОВОГО СВІТУ, тобто конфігурація ПОНЯТЬ і ВІДНОШЕНЬ, що лежать в основі поверхневого тексту, є взаємно доступними та релевантними. ПОНЯТТЯ можна визначити як конфігурацію знання (когнітивного змісту), яку можна відновити або активувати з більшою чи меншою цілісністю та послідовністю у свідомості <...>. ВІДНОШЕННЯ — це ЗВ’ЯЗКИ між поняттями, які трапляються разом у текстовому світі: кожен зв’язок позначає поняття, з яким він поєднує інше. <...> Іноді, але не завжди, відношення не виражені в тексті ЕКСПЛІЦИТНО, тобто вони не АКТИВУЮТЬСЯ безпосередньо поверхневими виразами» (Beaugrande, Dressler 1981: 4). Когерентність — це поняття, орієнтоване на текст, також у тому сенсі, що вона виявляється у фізичному існуванні тексту, а її можна досліджувати й встановлювати за допомогою лінгвістичних засобів. Завдяки цій останній властивості цей стандарт текстуальності — нарівні з когезією — належить до галузі лінгвістики. Ця ознака стосується когнітивного змісту тексту, який існує в широких межах простору й часу. Когнітивний зміст передається поняттями, а їх розумінню сприяють відношення між ними. Терміни, що позначають поняття, передають особливі й часові зв’язки між елементами знання, закодованими в тексті. Важливою метою наукових текстів є когерентне представлення поняттєвої системи когнітивного змісту. Терміни — як позначення понять і водночас носії їхнього значення — відіграють важливу роль у текстах; їх точне й послідовне вживання сприяє когерентності. 3. «Третій стандарт текстуальності можна було б назвати ІНТЕНЦІЙНІСТЮ; він стосується установки автора тексту на те, що сукупність подій має утворювати когезивний і когерентний текст, який слугує засобом реалізації намірів автора, наприклад передавання знань або досягнення МЕТИ, визначеної в ПЛАНІ» (Beaugrande, Dressler 1981: 7). Інтенційність вважають поняттям, орієнтованим на користувача, у тому сенсі, що хоча цей принцип характеризує текст, оскільки той передається за допомогою мовного коду, його дослідження та підстави його існування лежать поза мовними ознаками тексту. Автор тексту встановлює Terminologija | 2011 | 18 55 когезія та когерентність, що служать меті тексту. Звідси випливає, що мета тексту визначає, як виявляються когезія та когерентність; наприклад, цільова аудиторія та мета тексту є важливими чинниками: науковий текст може бути написаний для фахівців, які мають глибокі знання в цій галузі, або для студентів, які лише знайомляться з основами. Отже, цей стандарт текстуальності є ключовою ознакою наукового тексту, оскільки намір автора будь-якого такого тексту (наприклад, статті, навчального посібника, стандарту) полягає в тому, щоб представити адресатові певний зміст і певний обсяг знань. Знання, наявні у свідомості автора тексту, становлять основу інтенційності, що реалізується через уживання термінів. Автор тексту добирає ті фрагменти, які відповідають його або її наміру. Цілеспрямованої когезії та когерентності можна досягти завдяки вдало дібраним термінам і мовним структурам. Інтенційність виходить за межі фізичних обмежень тексту й ґрунтується на відношеннях між концептуальними системами автора та адресата. Автор формує концептуальний зміст і мовну структуру тексту, спираючись на власні знання та знання, приписувані адресатові, а отже, встановлюються когезія та когерентність. Тому, щоб створити когезивний і когерентний текст, ми маємо бути обізнані з (або принаймні припускати) знаннями адресата та термінами, якими ці знання закодовано. 4. «Четвертий стандарт текстуальності — ПРИЙНЯТНІСТЬ, що стосується ставлення адресата до того, що сукупність висловлень має становити когезивний і когерентний текст, який має певну користь або значущість для адресата, наприклад дає змогу здобути знання чи сприяє співпраці в межах плану. Тут також підтримання когезії та когерентності адресатом тексту можна розглядати як самостійну мету, для якої можуть надаватися додаткові матеріали або терпітися перешкоди, коли це необхідно. Операція ВИВЕДЕННЯ ВИСНОВКІВ <...> яскраво ілюструє, як адресати підтримують когерентність, роблячи власний внесок у смисл тексту» (Beaugrande, Dressler 1981: 7–8). Прийнятність — це поняття, орієнтоване на користувача; воно оцінює текст з погляду адресата. Хоча ця ознака пов’язана з адресатом, водночас вона характеризує текст у тому вигляді, як він постає у відношеннях між текстом і адресатом. Встановлення когезії та когерентності тексту залежить від адресатів, їхніх знань, цілей та інтересів. Використання надмірно спрощених структур або структур, які є концептуально надто складними, під час створення поверхневого тексту суттєво впливає на його 56 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics зручність використання для адресата. Рівень термінів і відношень між ними, що не відповідає адресатові, може перешкодити створенню когерентності й тим самим обмежити прийнятність. Прийнятність тексту визначається відношенням між попередніми знаннями адресата та знаннями, закодованими в тексті, і може бути досягнута завдяки спільному набору термінів. 5. «П’ятий стандарт текстуальності називається ІНФОРМАТИВНІСТЮ і стосується того, наскільки очікуваними чи неочікуваними, відомими чи невідомими/певними є події, представлені в тексті. <...> Опрацювання подій із високою інформативністю потребує більше зусиль, але водночас є цікавішим. Слід бути обережними, аби опрацювання інформації адресатами не стало надмірним настільки, щоб поставити під загрозу комунікацію» (Beaugrande, Dressler 1981: 8–9). Інформативність також є поняттям, орієнтованим на користувача, а також ознакою, що виявляється в тексті й оцінюється з погляду адресата. Той самий текст можна сприймати по-різному залежно від попередніх знань адресата. Наприклад, знання, закодовані в тексті навчального посібника, мають відповідати здатності студентів-адресатів опрацьовувати інформацію. Якщо в тексті забагато нової інформації (концептуальної чи мовної), адресати можуть не впоратися з її опрацюванням, а якщо замало — їм буде нудно. Отже, попередні знання, вік тощо цільової аудиторії є ключовими чинниками інформативності. Створення тексту з оптимальним рівнем інформативності можливе завдяки послідовному використанню відомих термінів і пристосуванню інформації, що містить нові поняття й терміни, до наявних знань адресата. 6. «Шостий стандарт текстуальності можна назвати СИТУАТИВНІСТЮ; він стосується чинників, які роблять текст РЕЛЕВАНТНИМ для СИТУАЦІЇ, у якій він виникає» (Beaugrande, Dressler 1981: 9). Ситуативність — це поняття, орієнтоване на користувача, яке стосується відношення заданого тексту до зовнішнього світу в ситуації його виникнення. На досягнення ситуативності значно впливає співвідношення термінів, ужитих у тексті, з термінами, звично використовуваними в певній ситуації. Наприклад, у дружній бесіді вживання офіційних або поетичних термінів може сприйматися як іронічне чи образливе. У науковій статті використання спеціальних термінів може ускладнити розуміння тексту, але водночас сприяє комунікації на семінарі. Terminologija | 2011 | 18 57 7. «Сьомий стандарт текстуальності називають ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЮ; він стосується чинників, які зумовлюють залежність використання одного тексту від знання одного чи кількох текстів, з якими вже стикалися раніше. <...> Інтертекстуальність загалом відповідає за еволюцію типів текстів як класів текстів із типовими моделями характеристик» (Beaugrande, Dressler 1981: 10). Інтертекстуальність — це орієнтоване на користувача поняття, що характеризує зв’язок тексту з іншими текстами, які реципієнт уже опрацьовував. Реципієнтові легше виявити зв’язки в текстах, що мають подібні стандарти текстуальності; застосування подібних фреймів, схем і планів (там само, с. 90) значно полегшує опрацювання тексту. Існування різних типів текстів (рецепт, наукова стаття, технічна брошура, роман тощо) є результатом зусиль творців текстів, спрямованих на створення інтертекстуальних характеристик, які зменшують зусилля реципієнта під час опрацювання. Інтертекстуальність має ключове значення для стандартів і підручників. Освіта безперервно формує концептуальну й термінологічну систему, тому роль зв’язків між текстами є вирішальною. Наприклад, поняття чисел формується протягом кількох років. Опрацювання тексту, що містить новий термін (наприклад, ірраціональні числа), спирається на інші тексти (про натуральні числа, цілі числа, дроби), опрацьовані роками раніше, і передбачає знання їхнього змісту. Такі зв’язки часто не закладаються в тексті явно, і реципієнт відновлює знання, необхідні для розуміння тексту, під час його опрацювання. У підручниках важливо створювати належно інтертекстуальні тексти, які відповідають вимогам когерентності. Добре написані підручники з предметів, що викладаються в системі загальної освіти, задовольняють вимогу інтертекстуальності як кожен окремо, так і всі разом, спираючись на попередні тексти підручників як щодо структури, так і щодо змісту. Усі сім стандартів текстуальності, розглянуті вище, важливі для ролі, яку тексти відіграють у процесі комунікації. Різні тексти можна оцінювати за допомогою різних підходів, а отже, у різних випадках важливішими можуть бути різні принципи. Однак під час створення тексту необхідно дотримуватися кожного стандарту, і всі їх слід враховувати під час оцінювання тексту. Вплив кожного принципу потрібно зважувати залежно від конкретної ситуації. Кількісні методи дослідження дають змогу вивчати поверхневу структуру тексту. Ретельно сплановані дослідження деталей когезії надають цінні дані, які можна використовувати для створення й оцінювання текстів. 58 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics Якісні методи дослідження дають змогу вивчати поняття, знання, закодовані в текстах, та їхні зв’язки в тексті. Щоб визначити, чи відповідає текст вимогам щодо кодування, зберігання й поширення понять, потрібно вивчати його зміст, а не лише поверхневу структуру. Це передбачає дослідження внутрішніх концептуальних систем, закодованих у тексті, та зовнішніх концептуальних мереж (тобто всієї концептуальної системи галузі), з якими вони пов’язані. Ці концептуальні відношення виявляються в термінах, які лінгвістика тексту розглядає з погляду стандартів текстуальності, а термінознавство — на основі ознак терміна. Обидва підходи наголошують на важливості концептуальних аспектів оцінювання текстів. 4. З Н А Ч Е Н Н Я І С М И С Л Ознайомившись із базовими поняттями лінгвістики тексту й термінознавства (наприклад, поняттям і значенням), необхідно докладніше розглянути роль текстів і термінів у складному процесі комунікації. У дослідженні змісту текстів ключову роль відіграє когерентність. Когерентність дає змогу розуміти зв’язки між термінами та сприяє передаванню когнітивного змісту тексту. Щоб вивчати когнітивний зміст, потрібно докладніше розглянути поняття значення. Beaugrande і Dressler (1981: 84) розрізняють значення і смисл таким чином: «Якщо значенням називати потенціал мовного виразу (або іншого знака) репрезентувати й передавати знання (тобто віртуальне значення), то смислом можна назвати знання, яке фактично передають вирази, що трапляються в тексті. Багато виразів мають кілька віртуальних значень, але за звичайних умов у тексті — лише один смисл. Якщо задуманий смисл відразу не зрозумілий, має місце невизначеність. Тривалу невизначеність можна назвати неоднозначністю, якщо вона, імовірно, не була задумана, або багатозначністю, якщо творець тексту справді мав намір одночасно передати кілька смислів» (Beaugrande, Dressler 1981: 84). У підході до лінгвістики тексту, запропонованому Beaugrande і Dressler, смисл мовного виразу є конкретною реалізацією елемента віртуального значення. Наприклад, термін батько у певному тексті може мати одне з таких значень: чоловік, який став батьком дитини; суворий вихователь дитини; турботливий і люблячий опікун дитини. У будь-якому конкретному тексті термін батько уживається в одному з наведених вище смислів. Terminologija | 2011 | 18 59 Той факт, що зв’язок між значенням і смислом не є чітким, демонструють випадки, коли «іноземні слова», уже закорінені в лексиці мов для спеціальних цілей, замінюють «угорськими словами». У мові-реципієнті іноземні слова часто мають лише одне віртуальне значення, тому їхній смисл у тексті однозначний, тоді як їхні відповідники в цільовій мові часто мають кілька віртуальних значень, і тому реципієнт не впевнений, у якому смислі вжито вислів. Саме тоді читач стикається з неоднозначністю. Те саме відбувається, якщо студент намагається визначити смисл загальномовного слова, вжитого в тексті, спираючись на одне з його віртуальних значень. Розуміння, засноване на загальномовному значенні слова, може бути однозначним лише тоді, коли його значення однакове в загальній мові та в мові для спеціальних цілей (усі його значення збігаються). Неоднозначність виникає, якщо студент не обирає серед кількох віртуальних значень потрібне для розшифрування повідомлення тексту. Саме тому вкрай важливо передавати в школі не лише знання з предмета, а й спеціальну мову цього предмета та систему її норм. Ситуація перекладача в процесі перекладу досить подібна: він або вона має знайти серед можливих віртуальних значень у цільовій мові те, що найкраще відповідає смислу вихідної мови. Варто зазначити, що в літературі із семантики та прагматики розрізнення значення і смислу позначають різними термінами, наприклад: лексичне значення і актуальне значення. Розрізнення поверхневої та глибинної структур або мовних і концептуальних відмінностей між культурами також можна пов’язати з цією дихотомією. Термінологія виражає відмінність між віртуальним значенням і смислом у такий спосіб. Смисл (актуальне значення) терміна складається з кількох компонентів: поняття, прагматична ситуація та мовне вираження разом визначають смисл (актуальне значення) терміна (Fóris 2010a). Після з’ясування смислу вислову необхідно також розглянути смисл тексту. Текст кодує знання за допомогою висловів (термінів). Смисл вислову — це знання, що актуалізується в певному контексті. Питання полягає в тому, як цей кумулятивний смисл, який можна назвати смислом тексту, активується через уживання висловів. In Beaugrande and Dressler’s understanding (1981: 84–85), the sense of the text is established through the continuity of knowledge activated 60 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics за допомогою термінів; інакше кажучи, він формується завдяки когерентній конфігурації термінів та їхніх взаємозв’язків. Текст може бути когерентним і водночас незрозумілим реципієнтові (наприклад, якщо йому бракує потрібних фонових знань), а може статися й так, що текст не є когерентним, але реципієнт здатен його зрозуміти, оскільки може заповнити прогалини в послідовності викладу. Наприклад, якщо в підручнику з фізики змішано перспективи макро- і мікросвіту, розподіл інформації не буде когерентним для реципієнта, не знайомого з текстовим світом обох (тобто такого, хто не має достатніх знань ні про макросвіт, ні про мікросвіт). Розглядаючи властивості тексту, лінгвістика тексту неминуче торкається питань, на які має відповісти термінологія, закладаючи свої теоретичні основи. Одне з таких питань — визначення поняття як когнітивної одиниці. «ПОНЯТТЯ можна визначити як конфігурацію знань, яку можна відновити або активувати з більшою чи меншою мірою послідовності й цілісності. Це визначення є операційним і ґрунтується на беззаперечному факті: коли користувачі мови вживають певний вислів або стикаються з ним, вони схильні АКТИВУВАТИ приблизно той самий фрагмент знань, тобто поміщати його в АКТИВНЕ СХОВИЩЕ <…>. Відмінності між різними користувачами мови, схоже, недостатньо істотні, щоб часто спричиняти порушення. Звідси має випливати, що значення поняття — це сума його можливих уживань (Schmidt 1978). На жаль, багато понять настільки пристосовуються до різних середовищ, що їхні складники та межі залишаються досить НЕЧІТКИМИ. Тому визначення понять передбачає роботу з порівняльними ЙМОВІРНОСТЯМИ <….>» (Beaugrande, Dressler 1981: 85) Основною одиницею термінології є поняття; його мовним знаком є термін. Коли ці базові поняття було введено, емпіричні дані (переклад, зіставне мовознавство тощо) засвідчили, що характерні ознаки поняття й терміна утворюють нечітку множину. Вільний вибір класифікаційних ознак або відмінності між картинами світу різних культур тощо призводять до різної категоризації тієї самої реальності у світі. Ознаки певного поняття відрізняються не лише в різних поняттєвих системах різних культур, а й у різних галузях, а часом навіть серед різних груп фахівців, які працюють в одній галузі. Нечітку природу поняття можна описати з термінологічного погляду: актуальне значення терміна може варіюватися в Terminologija | 2011 | 18 61 різні комунікативні ситуації (або, як зазначалося вище, активує різні конфігурації знань). Зв’язки між поняттями «утворюють зв’язок, який обмежує вживання кожного поняття» (там само, с. 86). Це визначення поняття не суперечить термінологічному розумінню, оскільки описує ту саму ідею, що й термінологія щодо зв’язку між мовним знаком терміна та ознаками поняття. «Якщо поняття справді можуть охоплювати різні елементи знання відповідно до умов активації, то поняття не можуть бути примітивними, монолітними одиницями. Натомість поняття мають складатися з власних компонентів, поєднаних певною СИЛОЮ ЗВ’ЯЗКУ» (там само, с. 86). Компоненти понять можуть відрізнятися у свідомості різних людей із різним попереднім знанням; наприклад, уявімо, які концептуальні компоненти можуть пов’язувати з атом фізик, хімік і літератор. 5. Н А Б У Т Т Я Т А О Р Г А Н І З А Ц І Я З Н А Н Ь Розглядаючи питання кодування й декодування тексту, ми стикаємося з питаннями зберігання даних у мозку та пошуку збережених елементів. Щоб закодувати знання в тексті, його авторові потрібно знайти необхідні мовні елементи й правила творення коду. Під час декодування реципієнт має виокремити елементи знання з мовних знаків. Ці процеси, що відбуваються в мозку, спираються на характерні ознаки, які виявляються в тексті через стандарти текстуальності. Різні ділянки мозку зберігають мовні знаки та когнітивні знання. Питання полягає в тому, як формується мовний код для передавання знань і, навпаки, як у процесі декодування когнітивні знання пов’язуються з отриманими мовними знаками. У когнітивній нейронауці цей психічний процес, під час якого знання зберігаються в різних ділянках мозку й відтворюються під час використання, називають активною пам’яттю (R ಶcsmány 2003, Gósy 2005: 27–71). Дані когнітивної нейронауки свідчать, що знання, організовані в мозку, мають мережеву структуру (Gósy 2005: 193–200), тобто ця структура забезпечує швидкий доступ до збережених знань і мовних знаків. Спираючись на власні дослідження в галузі термінології, я припускаю, що психічні процеси, які відбуваються в мозку, розгортаються в особливій так званій безмасштабній мережевій структурі, подібно до зберігання та відтворення термінів (Fóris 2007). 6 2 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics Ці мережі виникають не випадково, а створюються цілеспрямовано, а їхні особливі характеристики забезпечують дуже швидке й надійне функціонування. Така мережева структура придатна для моделювання багатьох аспектів роботи мови та комунікативних процесів. Внутрішні й зовнішні зв’язки тексту також утворюють мережу, яку можна простежити за короткий час. Системи відсилань у друкованих словниках або пошукові системи онлайн-словників ведуть мережею словників (Fóris 2008). Концептуальні/термінологічні мережі виходять далеко за фізичні межі тексту: вони виявляються в інтертекстуальності, у зв’язках, що формують когезію та когерентність, а також у відношеннях між термінологічним набором автора тексту, самим текстом і його реципієнтом. Знання та значення чутливі до контексту й залежать від нього. Знання та значення завжди реалізуються через певну мережу. Знання можна організувати в мережу різними способами; якщо ця мережа добре організована, текст вважають когерентним. Beaugrande і Dressler (1981: 94) розглядають когерентність як результат мережі, що містить поняття та відношення: «Когерентність розумітимемо як результат поєднання понять і відношень у МЕРЕЖУ, утворену ЗНАННЄВИМИ ПРОСТОРАМИ, зосередженими навколо основних ТЕМ». У мережі понять вузли виконують різні функції. Є первинні та вторинні поняття. Класифікація ґрунтується на тому, наскільки поняття відповідає цілям керівного вузла, який забезпечує безперервність мислення. Детальне обговорення цього питання під час вивчення характеристик тексту має велике значення, адже терміни, що трапляються в навчальному посібнику, слід добирати так, щоб вони активували потрібні поняття, які забезпечують безперервність мислення. Організація понять і відношень у мережу приводить не лише до утворення концептуальної мережі, а й граматичної мережі, яка відіграє важливу роль у когезії. Декодування знань, закодованих за допомогою мовної кодової системи тексту, є складним психологічним процесом. Вилучення інформації — це не просто застосування ключа до коду для розшифрування значення кодів. Багато стандартів текстуальності зосереджені на відношенні між реципієнтом і текстом. Декодування тексту є психологічним процесом, так само як і його створення, і відбувається за тими самими загальними закономірностями. У процесі вилучення інформації важливу роль відіграють умовиводи, доповнення та знання конвенцій текстотворення. Terminologija | 2011 | 18 63 Текст може виконати своє призначення, якщо декодування завершено. Успішність декодування залежить від того, чи знайомі одержувачі зі знаками та кодовим ключем, а саме з усталеними способами вираження. Передавання знань може бути ефективним лише тоді, коли одержувач здатний зрозуміти зміст тексту. Це розуміння залежить від того, чи засвоїв одержувач норми відповідного типу тексту; для цього термінологічні норми мають критичне значення. В И С Н О В К И У межах лінгвістики тексту я зосередився на взаємозв’язку структури тексту та збереженої інформації. Із семи стандартів текстуальності когерентність відіграє головну роль під час дослідження наукових текстів. Когерентність тексту розуміється як мережа зв’язків між поняттями, і в цьому важливу роль відіграють значення термінів та їхня роль у тексті. Терміни відіграють важливу роль у стандартах текстуальності. Інформаційний зміст тексту закодовано в мережі, утвореній термінами. Лінгвістична модель тексту Бьюгранда й Дресслера описує потік інформації вздовж системи зв’язків у текстовій мережі. У моделі терміни постають як носії конфігурацій знань (понять). Термінологія виходить зі зв’язку між поняттям і терміном та вибудовує модель процесу комунікації, яка також охоплює різноманітні зв’язки тексту. REFERENCES Beaugrande R. de, Dressler W. 1981: Introduction to Text Linguistics, London/New York: Longman. Beaugrande R. de, Dressler W. 2002: Introduction to Text Linguistics. http://www.beaugrande.com/introduction_to_text_linguistics.htm (09.10.2011) Budin G. 2001: A critical evaluation of the state-of-the-art of terminology theory. – ITTF Journal 12 (1–2), 7–23. Cabré (Castellví) M. T. 2003: Theories of terminology. Their description, prescription and explanation. – Terminology 9 (2), 163–200. Dressler W. 1972: Einführung in die Textlinguistik, Tübingen: Max Niemeyer Verlag. Fóris Á. 2006: A terminológiai szemlélet a tankönyvek minőségi megítélésében. [Terminological perspectives in the qualitative assessment of coursebooks.]. – Iskolakultúra XVI (5), 79–88. Fóris Á. 2007: A skálafüggetlen hálók nyelvészeti vonatkozásai. [Linguistic approaches of scale-free networks.] – Alkalmazott Nyelvtudomány VII (1–2), 105–124. Fóris Á. 2008: Scale-free Networks in Dictionaries. In Bernal, E. – DeCesaris, J. (eds.) Proceedings of the XIII EURALEX International Congress (Barcelona, 15–19 July 2008). Sèrie Activitats. 20. Barcelona: Institut Universitari de Lingüística Aplicada, Universitat Pompeu Fabra, 1499–1504. Fóris Á. 2010a: Change of paradigm in terminology: new models in KO. In: Gnoli C., Mazzocchi F. (eds.) Paradigms and conceptual systems in knowledge organization. Proceedings of the Eleventh International 64 Á. Fóris | Terminology and Text Linguistics ISKO Conference 23–26 February 2010, Rome, Italy. (Advances in Knowledge Organization Vol. 12.), Würzburg: ERGON VERLAG, 57–63. Fóris Á. 2010b: Tankönyvvizsgálatok terminológiai és szövegnyelvészeti szempontból. [Course book analysis from terminological and text linguistic aspects.] – Magyar Terminológia 3 (2), 229–250. Gósy M. 2005: Pszicholingvisztika. Budapest: Osiris Kiadó. Halliday M. A. K., Hasan R. 1976: Cohesion in English. London: Longman. Hasan R. 1984: Coherence and cohesive harmony. In: Flood J. (ed.) Understanding Reading Comprehension, Delaware: International Reading Association, 181–219. Károly K. 2007: Szövegtan és fordítás. [Text linguistics and translation.] Budapest: Akadémiai Kiadó. Laurén C., Picht H. 1993: Vergleich der terminologischenSchulen. In: Laurén C., Picht H. (eds.). Ausgewählte Texte zur Terminologie, Vienna: TermNet, 493–539. Lévy P. P. 2007: Nouvelle responsabilité des intellectuels. Le Monde Diplomatique. http://www.monde-diplomatique.fr/2007/08/LEVY/15006 (30.09.2011) Lévy P. P. 2008: Az értelmiség új felelőssége a kommunikáció korában. – Információs Társadalom VIII (4), 8–11. Mel’cuk I., Žolkovskij A. 1970: Towards a functioning meaning-text model of language. – Linguistics 57, 10–47. Petőfi J. (ed.) 1979: Text versus Sentence: Basic Questions in Text Linguistics, Hamburg: Buske. Petőfi S. J. 1990: Szöveg, szövegtan, műelemzés, Budapest: OPI. Racsmány M. 2003: Az emlékezet kognitív neuropszichológiája. In: Pléh Cs., Kovács Gy., Gulyás B. Kognitív idegtudomány, Budapest: Osiris Kiadó. Sager J. C. 1990: A Practical Course in Terminology Processing, Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. Schmidt S. 1978: Some problems of communicative text theories. In: Dressler W. (ed.) Current trends in text linguistics, Berlin: de Gruyter, 47–60. Temmerman R. 2000: Towards New Ways of Terminological Description. The Sociocognitive approach, Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. TERMINOLOGIJA IR TEKSTO LINGVISTIKA Nagrinėjant kalbos vartojimo klausimus, terminologijos ir teksto lingvistikos tyrimai remiasi skirtingais požiūriais ir metodais. Terminologijos tyrimuose pagrindinis dėmesys tenka terminui, kuris laikomas pagrindiniu vienetu, teksto lingvistikos tyrimuose – tekstui. Abiem atvejais domimasi, kokią informaciją ir kaip perteikia tiriamas vienetas. Straipsnyje, remiantis R. de Beaugrande ir W. Dressler knyga Introduction to Text Linguistics, atskleidžiamos terminologijos ir teksto lingvistikos sąsajos. Jas tiriant pagrindinis dėmesys kreipiamas į ryšį tarp teksto struktūros ir jame perteikiamos informacijos. Iš septynių teksto požymių ypatingas vaidmuo skiriamas koherencijai, kurią atskleidžia ryšių tarp sąvokų tinklas. Čia didelės svarbos įgauna terminų reikšmė ir jų vaidmuo tekste. Straipsnyje nagrinėjama, kaip tekste užkoduojamos ir iškoduojamos žinios. Trumpai paliesti klausimai, kaip žinios gaunamos, apdorojamos, saugomos ir perduodamos naudojant kalbą. Gauta 2011-11-14 Ágota Fóris Károli Gáspár University, TERMIK Reviczky u. 4., 1088 Budapest, Hungary E-mail [email protected] Terminologija | 2011 | 18 6 5