Ona Vaičiulytė-Romančuk. „Gramatyka języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami“

ONA VAIČIULYTĖ-ROMANČUK ГРАМАТИКА ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ. ВИБРАНІ ПИТАННЯ МОРФОЛОГІЇ ТА СЛОВОЗМІНИ З ВПРАВАМИ Warszawa: Ex Libris Galeria Polskiej Książki Sp. z. o. o., 2006, 244 p. Авторка граматики Она Вайчюліте-Романчук (дивно, але прізвище не зазначене на обкладинці) закінчила студії литуаністики у Вільнюському університеті. У 1985–1990 рр. працювала в секторі сучасної літературної литовської мови Інституту литовської мови та літератури, а від 1990 до 1995 р. — у відділі граматики Інституту литовської мови. У 1994 р. захистила докторську дисертацію, на основі якої підготувала монографію Tikriniai vardai Gervėčių apylinkių tarmėje (1996, Вільнюс: Інститут литовської мови). Нині працює на кафедрі загального мовознавства та балтистики Варшавського університету. Зокрема, викладає граматику литовської мови та діалектологію. Як випливає зі вступу та тексту на четвертій обкладинці, граматика призначена для найрізноманітніших читачів — як для початківців, так і для тих, хто володіє литовською мовою на середньому рівні. Матеріал граматики намагалися викласти якомога простіше, не спотворюючи суті. Авторка представляє свою працю як компендіум граматики литовської мови: у ній не ставилося за мету докладно описати граматичну систему литовської мови, а лише подати основні, найхарактерніші риси граматичної будови. Враховано й дидактичні цілі: основні розділи граматики завершуються вправами, а відповіді до них наведено наприкінці книги. Звертається увага на брак граматик литовської мови, особливо навчальних, у Польщі. У бібліографії рецензованої граматики (щоправда, вибірковій) є лише два польські посилання: третій том граматики Яна Отрембського, виданий пів століття тому, та неопубліковані матеріали лекцій Акселя Голвоета з описової граматики литовської мови. Це свідчить про актуальність граматики Они Вайчюліте-Романчук. Розглядуваний матеріал у граматиці викладено за частинами мови. Описані сім частин мови подано в такому порядку: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник і прийменник. Послідовно розглянуто граматичні категорії, відмінювання та словотвір кожної частини мови. At- O. VAIČIULYTĖ-ROMANČUK. Gramatyka języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami 301 розділом подано парадигми наголошування іменних частин мови. Граматика практична, а не теоретична, тому в ній не знайдемо визначень граматичних термінів чи пояснень понять (наприклад, що таке іменник, граматична категорія тощо). Далі в рецензії оглядається зміст граматики. Звертається увага на методику викладу, переваги й недоліки, спірні чи сумнівні моменти. 1. У першому розділі книги подано короткі відомості про литовську мову. Розповідь починається з балтських племен та їхніх мов; згадується зецельська говірка литовців і її зв’язок із литовською, прусською та ятвязькою мовами; наведено загальні дані про вживання литовської мови й розглянуто литовські діалекти (зазначено їхні розрізнювальні особливості). Ця частина, розміщена на самому початку книги, видається непідготовленому читачеві надто складною. Особливості литовських діалектів доречніше було б розглянути наприкінці книги. 2. У другому розділі граматики розглянуто литовську абетку та викладено найважливіші відомості про фонетичну будову литовської мови (голосні, приголосні й дифтонги). Описуючи литовський правопис, неточно стверджується, що він фонетичний, з елементами історичного правопису (с. 11)1. Виділено найважливіші фонологічні протиставлення голосних (короткий: довгий) і приголосних (твердий: м’який), а також структуру дифтонгів і складних голосних. Дифтонгами, а не змінними голосними, як у багатьох новіших працях, виданих у Литві2, у граматиці вважаються [ie] та [uo]. У розділі трапляються й дрібні помилки у фонетичній транскрипції литовських прикладів (не позначено м’якість деяких приголосних у транскрипції слів dzingsėti, septy-ni, grėbti, довготу [o] у транскрипції форми brolį тощо). 1 Алексас Гірденіс вважає основним принципом литовського правопису морфологічний (або морфонологічний), а фонетичний та історичний принципи — другорядними (пор. Ambrazas, ред. ¹1994: 20); Аделе Валецкене вказує на два основні принципи литовського правопису — фонологічний та фонетичний і морфологічний, або морфонологічний (пор. Morkūnas, упоряд. ¹1999: 521). 2 На думку Алексаса Гірденіса, «сполучені дифтонги [ie, uo] найчастіше [...] вважаються окремими фонемами (а не сполуками фонем)» (Ambrazas, ред. ¹1994: 23). У граматиці сучасної литовської мови їх включено до системи голосних литовської мови (там само); див. також Girdenis 1995: 174 і далі; Morkūnas, упоряд. ¹1999: 57. 302 KALBOS KULTŪRA | 81 3. Розділ про іменник починається з наголошення на архаїчності лексики литовської мови та наведення прикладів успадкованих іменників. Далі порівняно докладно розглядається поділ іменників на власні та загальні, який мало чим відрізняється від польського (с. 24–25). Із граматичних категорій іменника розглядаються рід, число та відмінок. За родом іменники класифікуються лише на підставі одного відмінка — називного однини, тому для визначення роду іменників із закінченням -is доводиться шукати додаткові ознаки. Для цього використано наголошення закінчення в називному однини іменників жіночого роду (с. 27), а про форми родового й особливо давального однини не згадано ані слова. У відповідних таблицях іменників чоловічого та жіночого роду зазначено закінчення іменників із приголосною основою -uo (с. 26, також с. 30). Це виправдовують традицією шкільної граматики. Утім, точніше було б вважати кінцеві частини форм akmuo, sesuo тощо не закінченнями, а кінцевими частинами основ3; це краще відповідало б їхній історії та сучасному морфемному поділу. Так звані substantiva communia (naktibalda, nenuorama, mėmė тощо) у граматиці не зовсім точно названо іменниками двох родів (rzeczowniki dwurodzajowe). Розгляд числа іменників також починається з історичних зауваг про колишню тричленну систему цієї категорії. Сумнів викликав віднесення іменника, вживаного лише у множині (pluralia tantum), pietūs виключно до часових понять, а слова atostogos — до семантичної групи свят і обрядів (с. 32). Кличний відмінок у граматиці без жодних застережень вважається сьомим відмінком і вказується не лише в парадигмах іменників, а й прикметників, числівників і деяких займенників4. Сумнівно, чи варто було подавати в практичній граматиці всі постпозиційні місцеві відмінки: принаймні без адесива й алатива цілком можна було обійтися, а форми rudeniop, vakarop тощо вважати прислівниками5. Як позитивну рису граматики варто відзначити розгляд скорочення закінчень деяких відмінків у розмовному мовленні (с. 33–34). Відмінювання іменників описано не за новішою і послідовнішою класифікацією парадигм за кінцевими частинами основ, поданою в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (пор. Ambrazas, red. 11994: 69t) та Lietuvių kalbos enciklopedijoje (пор. Morkūnas, sud. 11999: 385), а за старим шкільним поділом на відміни, який ґрунтується лише на закінченнях одного відмінка — називного однини. 3 Саме так, хоча й непослідовно, відповідні форми пояснюються в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (пор. Ambrazas, red. 11994: 76). 4 Можливий компроміс у цьому разі пропонує Dabartinės lietuvių kalbos gramatika: форму кличного відмінка тут також за традицією вказано в парадигмах іменників, однак в описі категорії відмінка пояснено, що вона не позначає синтаксичних відношень (пор. Ambrazas, red. 11994: 68). 5 До речі, у четвертому виданні Dabartinės lietuvių kalbos žodyno їх саме так і подано (пор. Keinys, red. 42000: 665 ir 906). O. VAIČIULYTĖ-ROMANČUK. Gramatyka języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami 303 У цьому описі помічено кілька неточностей. Стверджується, що закінченням кличного однини -au характеризуються назви професій і спеціальностей першої відміни, утворені суфіксом -tojas (с. 36), однак це закінчення властиве також похідним із тим самим значенням, утвореним суфіксом -ėjas. Стверджується, що прізвища чоловіків другої відміни Butvilà, Dìrkė тощо у множині відмінюються за першою відміною, тобто мають форми називного множини Butvilaĩ, Dirkiaĩ тощо (с. 37). Із цим не можна погодитися. У літературній мові відповідні прізвища мають закономірні форми другої відміни, тобто Bùtvilos, Dìrkės тощо, а згадані форми першої відміни слід вважати діалектними або розмовними варіантами (можливо, збірної множини) (пор. Stundžia 1981). В описі словотвору іменників наслідується Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Однак помилково стверджується, що в литовських граматиках суфікс (przy-rostek) заведено трактувати як словотвірний суфікс разом із закінченням (с. 40), тож сама авторка в усій граматиці послідовності суфіксів і закінчень різного роду (наприклад, -el-is і -el-ė; -uk-as і -uk-ė) вважає різними суфіксами.6 Ще кілька зауваг щодо словотвору іменників. Стверджується, що похідні із суфіксами -elis, -elė становлять від однієї п’ятої до половини всіх демінутивів літературної мови (с. 40). Насправді нижня межа їхньої кількості, зазначена Вінцасом Урбутісом, становить дві п’ятих (пор. Ambrazas, red. 11994: 88). Наприкінці розділу про демінутиви вставлено екскурс про словотвір литовських особових імен (с. 43–44). Словотвір особових імен можна було розглянути окремо, а не разом із загальними іменниками. Закінчення -ius авторка вважає одним із найпродуктивніших словотвірних закінчень у категорії назв діячів (с. 45), однак у Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje зазначається, що «похідних із закінченням -ius, які належать до цієї категорії, небагато» (Ambrazas, red. 11994: 113). Значно продуктивнішими є інші закінчення. За словами Вайчюліте-Романчука, назви місць požemis, užjūris, už-sienis тощо, як і в польській мові, утворені від прийменникових конструкцій (с. 49). У литовському мовознавстві переважає інша думка7. 6 Подібно й форманти вищого ступеня чоловічого та жіночого роду -esn-is і -esn-ė трактуються як два різні суфікси (пор. с. 58). 7 Вінцас Урбутіс і Стасіс Кейнис вважають такі іменники похідними від відповідних префіксів (пор. Urbutis 1978: 220; Ambrazas, red. 11994: 146, 148; Keinys 1999: 80) або словами змішаного словотвору (пор. Urbutis 1978: 290). Інтерпретацію авторки, мабуть, підтримує лише Антанас Сметона (пор. 2005: 85–86). 304 KALBOS KULTŪRA | 81 4. Прикметник описано без значного відступу від теоретичних засад Dabartinės lietuvių kalbos gramatikos. Цікавими й цінними є зауваги щодо різного співвідношення словозміни прикметників у литовській і польській мовах із категорією істот (с. 56). Звертається увага на властиву вираженню категорії ступеня в польській мові суплетивність. Як і відмінювання іменників, відмінювання прикметників поділяється за шкільною практикою, тому доводиться наводити два однакові приклади відмінювання прикметників жіночого роду III відміни (didelė і stiklinė). Неправильно зіставлено відмінювання займенникових і звичайних прикметників: «Paradigmaty przymiotników zaimkowych są bardziej regularne niż przymiotników prostych» (виділено мною. – A. J., с. 67)8. У наведених прикладах відмінювання немає прикметників III відміни (didysis, –ioji тощо) (пор. таблицю 4, с. 210). Опис словотвору прикметників значно відрізняється від того, що подано в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje. Обрано лише три категорії суфіксального словотвору (на думку авторки, частотніші): демінутиви (zdrobnienia), похідні, що виражають відмінності в мірі властивості (zmiana natężenia cechy), і подібність (podobienstwo). Похідні із суфіксом –ingas, –inga увійшли до другої категорії, а похідні із суфіксом –inis, –inė — до третьої9. Префіксальний словотвір прикметників у граматиці охоплює лише похідні від прикметників (пор. Ambrazas, ред. 11994: 224t). 5. У розділі про числівник без жодних застережень стверджується, що з іменниками, які мають лише форму множини, вживається збірний числівник vieneri (с. 85)10. Слово vienetas у граматиці характеризується як збірний числівник (с. 87), хоча й зазначається, що воно вживається лише як іменник11. До збірних зараховано також числівник 8Пор.: «Відмінювання займенникових форм є більш уніфікованим, ніж звичайних» (Ambrazas, ред. ¹994: 185; виділено мною. – A. J.). 9У Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje похідні із суфіксом –ingas, –inga віднесено до прикметників внутрішньої властивості (Ambrazas, ред. ¹994: 197t), а похідні із суфіксом –inis, –inė — до видільних, або видових (Ambrazas, ред. ¹994: 209t). 10Навіть нормативна Dabartinės lietuvių kalbos gramatika не така сувора й у літературній мові вважає форму vieneri у таких випадках рівнозначною основному числівнику vieni (пор. Ambrazas, ред. ¹994: 241). 11До речі, Otrębski вважав не лише vienetą, а й слова, представлені в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikos як збірні числівники, збірними іменниками числівникового походження (пор. 1956: 174). O. VAIČIULYTĖ-ROMANČUK. Gramatyka języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami 305 десяток (там само), хоча авторка подала його раніше й відмінювала як основний числівник (пор. с. 81). Сумнівним є порівняння словотворчого форманта порядкових числівників -t-as, -t-a із вказівними займенниками tàs, tà (с. 88). Неточно вважати утворену від основного числівника мільйон форму мільйонний (с. 90, 92) порядковим числівником, оскільки це прикметник. 6. У граматиці розглянуто шість груп займенників: особові, присвійні, вказівні, питальні, відносні та неозначені. Описано їхні значення, наведено парадигми відмінювання й наголошення12. Порадував розділ, у якому оглянуто вираження соціальних відносин за допомогою особових займенників. У ньому розглянуто вживання займенників tu, jūs, tamsta, pats/pati. Вказівний займенник tas/ta у граматиці включено до дейктичної системи як член, що позначає дистанцію (відстань від мовця) (с. 99–100). На графічній осі відстані його зображено між займенниками šis/ši, šitas/šita та anas/ana. Пояснення ілюстровано реченням Ši knyga yra balta, ta mėlyna, o ana geltona. Така інтерпретація значення займенника tas/ta не відповідає висновкам докладніших досліджень його вживання13. У групі неозначених займенників розрізняється протиставлення референтних і нереферентних займенників (zaimki referencjalne i niereferencjalne). Значення відповідних займенників визначено не зовсім точно: займенники з формантом kaž- позначають реально наявні, але неозначені предмети (realnie istniejący, ale nieokreślony przedmiot), а займенники з nors — гіпотетичні предмети (przedmiot hipotetyczny)14. 7. Наголошення іменних частин мови розглядається в окремому, сьомому розділі книжки. Спершу в ньому нагадано деякі загальні положення про наголошення в литовській мові та його позначення. Цього робити не варто було: граматика не така 12 У парадигмах вказівних займенників tas, toks безпідставно наведено й форми кличного відмінка, пор.: «займенники не мають кличного відмінка, оскільки зазвичай не виступають звертаннями» (Ambrazas, red. ¹994: 256). 13 Пор.: «займенник tas є індиферентним щодо дистанції: ним можна вказувати як на близький, так і на далекий об’єкт» (Rosinas 1996: 59); «Tas, ta є нейтральним членом. Він може вказувати як на предмет, що розташований далі від мовця, так і на той, що розташований ближче» (Ambrazas, red. ¹994: 263). 14 A. Rosino nuomone, „įvardžiai su nors yra neutralūs egzistavimui“ (Rosinas 1996: 116). 306 KALBOS KULTŪRA | 81 велика, — за потреби нескладно відкрити розділ фонетики. Наголошення в литовській мові характеризується як морфологічне: місце наголосу залежить від морфемного складу слова. Це новіша концепція системи наголошення литовської мови (пор. Stundžia 1995; Ambrazas, red. ¹1994: 49). Однак для практичного опису наголошення іменних частин мови довелося обрати традиційну модель чотирьох акцентних парадигм. Для четвертої акцентної парадигми іменних частин мови (с. 113) наведено лише один приклад (іменник vaikas), який, як на зло, ілюструє всі винятки з наведеної акцентної схеми... 8. У великому розділі про дієслово спочатку стисло оглянуто систему дієслова литовської мови. Далі розглянуто перехідність, зворотність і вид, які, подібно до того, як і в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje, не вважаються граматичними категоріями. Перехідність розглядається як властивість дієслова, а не речення чи навіть дискурсу (пор. Hopper, Thompson 1980). За способом маркування перехідності дієслова, форма яких не розрізняє значень перехідності (вони залежать від контексту), протиставляються дієсловам, що їх розрізняють. Останні поділяються на три групи: до першої належать дієслова, у яких протиставлення перехідності позначається чергуванням голосних кореня; до другої — дієслова, перехідність яких позначається каузативними й куративними суфіксами; до третьої — дієслова, у яких неперехідність позначається зворотністю. Цю класифікацію запозичено з Dabartinės lietuvių kalbos gramatikos (пор. Ambrazas, red. ¹1994: 83–288). Вона дещо спрощує картину категорії перехідності, оскільки не охоплює дієслів, які взагалі не можуть виражати протиставлення перехідності (būti, atrodyti, gulėti тощо). Зворотність включається до категорії перехідності й стає лише засобом вираження неперехідності15. Водночас зворотні форми в граматиці розглянуто й окремо. Показано взаємодію зворотності з чергуванням голосних кореня: kelti: kilti: keltis (с. 119). Відмінності значень двох останніх неперехідних форм залишилися нерозкритими: обидві нібито виражають стан або самочинну дію. Не пояснено, що зворотність із давальним значенням не змінює перехідності дієслова (пор. Ambrazas, red. ¹1994: 288). Добре висвітлено литовсь- 15 Подібно ці форми пояснюються і в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (пор. Ambrazas, red. ¹1994: 287–288). Можлива й інша інтерпретація зворотних форм литовських дієслів: їх можна включити до категорії стану й розглядати як засіб вираження медіума (див. Holvoet, Semėnienė 2004). O. VAIČIULYTĖ-ROMANČUK. Gramatyką języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami 307 Відмінності значень пасивного стану зворотних дієслів у литовській і польській мовах (man nesimiega: nie mogę zasnąć тощо). Інші граматичні категорії дієслова — час, особа, число — окремо не розглядаються, а лише коротко оглядаються під час опису дієвідмінювання. Форми 3-ї особи наказового способу teeinie, tesimokai тощо трактуються як спеціальні форми пермісиву з бажальним значенням (с. 150–151)16. Форми (tepasako) і конструкції (tegul pasako) зі значенням наказового способу подано не як прямі (пор. Ambrazas, ред. 11994: 306), а як засоби вираження наказового способу. Розглядаючи стан, стверджується, що кожна форма дієслова (і дієприкметника) активного стану має відповідник у пасивному стані (с. 156)17. Зворотні дієслова з префіксами утворюють опозиції стану подібно до незворотних, тоді як зворотним безпрефіксним дієсловам протиставляються складені форми пасивного стану незворотних дієслів, наприклад: Ramunė šukuojasi plaukus: Plaukai yra Ramunės šukuojami (с. 158)18. Сумнівним є пояснення словотвору форм зворотних дієслів19: вказується, що зворотний суфікс -si- має варіант -is/-s, проте словотвір таких форм, як gydytis, suktis, пояснюється усуненням однієї голосної i у сформованих гемінатах: *gydyti-is → gydytis (с. 159)20. Далі в граматиці розглядаються дієприкметникові форми. Вказано на їхні дієслівні та прикметникові властивості. Не обійшлося без діахронічних зауваг про архаїчні й нові форми литовських дієприкметників. Послідовно описано— 16 Їх уже Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje охарактеризовано як такі, що зникають, застарілі (Ambrazas, ред. 11994: 305, 309). У корпусі сучасної литовської мови (http://donelaitis.vdu.lt) автор цієї рецензії знайшов сім уживань першої форми й не знайшов жодного (!) випадку вживання другої форми. 17 Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje пояснюється, що одна форма активного стану може мати кілька відповідників у пасивному стані, і навпаки (Ambrazas, ред. 11994: 320т). Подібно співвідношення активного й пасивного стану пояснюють Holvoetas і Semenienė (2004), проте протиставлення стану видається їм суто семантичним і таким, що не утворює категорії словозміни. 18 Пор.: «їх замінюють форми середнього роду зворотних дієслів або чоловічого чи жіночого роду незворотних дієслів» (Ambrazas, ред. 11994: 325). 19 Його безпідставно розбито на частини: умовний і наказовий способи подано разом із відповідними незворотними формами, а дійсний спосіб — окремо, після розгляду всіх інших способів. Не вдалося уникнути повторів: наприклад, чергування голосних перед зворотним суфіксом розглядається і на с. 159, і на с. 160–161 (удруге). 20 Значно простіше словотвір таких форм пояснено в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje: «Інфінітиви безпрефіксних дієслів приєднують короткий варіант цього формату [-s(i)], -s, до суфікса інфінітива: prausti – prausti-s...» (Ambrazas, ред. 11994: 383). 308 KALBOS KULTŪRA | 81 Розглянуто зміну й наголошування часових форм активних і пасивних дієприкметників; наведено зауваження щодо частотнішого вживання деяких дієприкметникових форм. Окремо розглянуто дієприкметники необхідності, а також уживані в сучасній мові вкрай рідко зворотні та займенникові форми дієприкметників21. Безпідставно всі активні дієприкметники минулого часу множини (навіть чоловічого роду!) виводити з відповідних неозначених форм жіночого роду: «од форми дієприкметника жіночого роду, наприклад: dirbusi [...] → dirbusieji [...], dirbusiosios [...]» (с. 183)22. У граматиці добре висвітлено відмінності у вживанні півдієприкметника й дієприслівника. Огляд незмінюваних форм дієслова завершується розділами про супін і бу́динь. Сумнівно, чи варто було в невеликій практичній граматиці сучасної литовської мови пояснювати творення, значення й уживання супіна23. Будинь у граматиці розглядається як форма дієслова, а не прислівник (пор. Ambrazas, ред. 11994: 413). Це рішення також сумнівне як з огляду на значення будинів, так і на визначену сферу їх уживання; воно не виправдане й з методичного погляду. Розділ про дієслово завершується розглядом словотвору. Стисло оглянуто частини мови, що є словотвірною основою, чергування голосних кореня, яке може супроводжувати словотвір, та словотвірні форманти. Сумніви викликав розгляд досить рідкісних суфіксальних дуративів (aušėti, brydoti, glūdoti тощо) (с. 190). 9. Авторка визначає прислівник як незмінну частину мови, однак зазначає, що багато прислівників мають ступені порівняння. То чим вважається ступенювання прислівників — словозміною чи словотвором? Оскільки в граматиці його розглянуто окремо від словотвору, можна припустити, що до словотвору його не зараховано. Отже, більшість прислівників змінюється за ступенями?24 21 Корпус сучасної литовської мови (http://donelaitis.vdu.lt) не містить жодного вживання жодної із зворотних форм, наведених у граматиці, raššis ir rašysiąsis, або займенникової форми dirbusiosios. 22 Пор.: «Займенниковий формант приєднується до довгих форм називного відмінка однини чоловічого роду, у яких голосний закінчення подовжений: [...] мин. ч. dirbusys-is, tylėjusys-is, raši usys-is [...]» (Ambrazas, ред. 11994: 367). 23 Сама авторка звертає увагу на діалектний характер цієї форми та вказує на її відповідник у літературній мові — інфінітив (с. 187). 24 У граматиці сучасної литовської мови цієї проблеми оминуто: прислівник визначено як «самостійну незмінювану й безособову частину мови» (Ambrazas, ред. 11994: 410). O. VAIČIULYTĖ-ROMANČUK. Gramatyka języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami 309 Під час розгляду творення прислівників -ai і -iai наведено як окремі суфікси (також у додатках, с. 233), -aip і -iaip — як варіанти одного суфікса, а варіант суфікса -ui -iui взагалі не згадано (пор. pramaišiui, pasroviui). Чи варто було в переліку прийменникових конструкцій, що прислівниковіли (с. 200), наводити рідко вживаний приклад ligi laikui? У граматиці окремо виділено невелику групу прислівників, що походять від давніх місцевих відмінків іменників (с. 199). Поряд з іншими тут наведено namõ, виведене з namõn, і namiẽ, похідне від namiẽp (має бути namiép). Історичне пояснення цих форм зайве; до того ж воно викликає серйозні сумніви25. Форми ступенів порівняння прислівників утворюються від кореня вищого ступеня (точніше було б сказати — від основи)26. Найвищий ступінь прислівників, що не членуються словотвірно, пропонують утворювати за допомогою суфікса -iausia: daug > daugiausia, pirmà > pirmiausia (с. 201). У граматиці сучасної литовської мови також є подібна пропозиція (Ambrazas, ред. 11994: 417), однак її обмежено кількома конкретними словами (daugiausia, pirmiausia, pirmučiausia) — у всіх випадках пов’язувати це правило з твірними формами, що не членуються словотвірно, неточно (пор. anksti: anksčiausiai та багато інших); крім того, сформульоване мовознавцями правило не відповідає реальному вживанню27. 10. Прийменники поділяються на первинні й вторинні, прості й складені; розглядаються рідкісні випадки постпозицій (dėka, dėlei, link, vietoj) та керування прийменників. Сумніви, як і в інших випадках, викликало історичне розрізнення первинних і вторинних прийменників. Безперечно, корисно зіставляти деякі прийменники з відповідними префіксами (įėjau į kambarį, išėjau iš salės), однак для цього історичне підґрунтя не є необхідним. У всіх прикладах прийменники позначено наголосом. Робити цього не слід було, оскільки це спотворює фразовий наголос та інтонацію речення. 25 Казімерас Буга вважав форму namõ прислівниковим родовим відмінком і виводив з неї namon (із додатковим -n) (Zinkevičius, sud. 1959: 183). По-різному пояснюють і форму namie: дехто вважає її давнім (непостпозиційним) місцевим відмінком (пор. Zinkevičius 1980: 209). 26 У граматиці сучасної литовської мови не відкидається можливість утворювати прислівники найвищого ступеня від прикметників того самого ступеня: «можна говорити не про суфікс -iausiai, а про -iai» (Ambrazas, red. 11994: 417). 27 За даними корпусу сучасної литовської мови (http://donelaitis.vdu.lt), форми daugiausiai, pirmiausiai широко вживаються в писемному мовленні (у більшості випадків відредагованому!), щоправда, рідше, ніж рекомендовані daugiausia, pirmiausia. 310 KALBOS KULTŪRA | 81 11. У додатках подано 35 таблиць відмінювання та словотворення форм різних частин мови. Хоча деякі з них лише повторюють парадигми з відповідних розділів, зібрані в одному місці вони легше знаходяться і є справді корисними. Небажано, щоб інформація в таблицях відрізнялася від викладеної в самій граматиці. На жаль, так сталося в першій таблиці (с. 206–207). У таблиці закінчення називного відмінка однини іменників чоловічого й жіночого родів п’ятої відміни позначені як нульові, тоді як у граматиці згідно з традиційним тлумаченням наведено закінчення -uo (с. 26 і 30). У граматиці спочатку розглянуто числівники, а потім займенники; у таблицях навпаки — спершу узагальнено відмінювання займенників, а потім числівників. У дев’ятнадцятій таблиці (с. 225), як і в інших випадках, позначення м’якості i слід указувати не з суфіксом майбутнього часу (тобто –si-uo-si), а із закінченням: –s-iuo–si. У другій особі майбутнього часу в цій таблиці позначення м’якості взагалі не повинно бути. У 34-й таблиці (с. 233) розглядаються форми простих і зворотних, а не займенникових дієприслівників, як зазначено в тексті. 12. У граматиці ретельно розставлено наголоси в усіх литовських прикладах. Зроблено це добре, є лише кілька дрібних помилок: Mėnuō (с. 42) — має бути Mėnuo; namięp (с. 199) — має бути namiep. Друкарських помилок також майже не помітно (хіба що formy на с. 150 — має бути formy, stopień wyższs на с. 201 — має бути stopień wyższy). Добре, що поряд із польськими термінами здебільшого подано їхні литовські відповідники. Наприкінці граматики стала б у пригоді покажчик литовських термінів. Завершуючи рецензію, слід зазначити, що граматика, підготовлена Оною Вайчюлите-Романчукіене, добре передає фонологічну й морфологічну структуру литовської мови. Теоретичні засади граматики помірковано консервативні. Вона систематична, послідовна, зрозуміла — здається, у ній можна знайти все, що зазвичай шукають у подібних граматиках, і навіть дещо зайве. Найбільше бракує основ синтаксису. Розглянута граматика відповідає своєму призначенню — вона стане корисним навчальним посібником з литовської мови для польськомовних студентів, які читають литовською, не лише в Польщі, а й у Литві. Сподіваюся, що зауваження, викладені в рецензії, стануть у пригоді авторці під час підготовки наступних видань граматики. O. VAIČIULYTĖ-ROMANČIUK. Gramatyka języka litewskiego. Wybrane zagadnienia morfologii i fleksji z ćwiczeniami 311 LITERATŪRA Ambrazas V., red. 11994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Girdenis A. 1995: Teoriniai fonologijos pagrindai, Vilnius: Vilniaus universitetas. Holvoet A., Semėnienė L. 2004: Rūšies kategorija: mediumas ir pasyvas. – Holvoet A., Semėnienė L., red. Gramatinių kategorijų tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas [Lietuvių kalbos gramatikos darbai 2], 35–60. Hopper P. J., Thompson S. A. 1980: Transitivity in grammar and discourse. – Language 56, 251–299. Keinys S. 1999: Bendrinės lietuvių kalbos žodžių daryba, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla. Keinys S., red. 42000: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Morkūnas K., sud. 11999: Lietuvių kalbos enciklopedija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Otrębski J. 1956: Gramatyka języka litewskiego 3. Nauka o formach, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. Rosinas A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Smetona A. 2005: Pagrindinių darybos būdų skyrimo klausimu. – Acta Linguistica Lithuanica 52, 83–89. Stundžia B. 1981: Daugiskaitiniai asmenvardiniai oikonimai ir jų reikšmė linksniavimo bei kirčiavimo sistemų rekonstrukcijai. – Lietuvių onomastikos tyrinėjimai // Lietuvių kalbotyros klausimai 21, 185–198. Stundžia B. 1995: Lietuvių bendrinės kalbos kirčiavimo sistema, Vilniaus universitetas. Urb utis V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius: Mokslas. Žulys V. 1969: Vadinamųjų nekaitomųjų įvardžių vieta lietuvių kalbos gramatinėje sistemoje. – Baltistica 5(2), 167–177. Gauta 2008 08 26 ARTŪRAS JUDŽENTIS Vilniaus universitetas Universiteto g. 5, LT-01513 Vilnius Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] 312 KALBOS KULTŪRA | 81