Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai nuostatų tyrimai

LORETA VAICEKAUSKIENĖ Інститут литовської мови VAIDA ŠVEŽAITĖ Вільнюський університет МОВНІ ВИПРАВЛЕННЯ ТА МОВНА ВПЕВНЕНІСТЬ: СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ УСТАНОВОК ВСТУП У статті критично аналізується кілька досліджень мовних установок, проведених у Литві, та представлено кількісне дослідження мовної впевненості, проведене 2009 року серед респондентів із нижчим рівнем освіти (середньою та спеціальною), які проживають у трьох найбільших містах Литви та їхніх околицях: Вільнюсі, Каунасі й Шяуляї. Вибірка дослідження — 200 литовців віком 18–60 років, відібраних за так званим принципом «снігової кулі», або через знайомих знайомих: 113 жінок і 87 чоловіків. Більшість литовських досліджень мовної впевненості ґрунтуються на нормативних установках; у них з’ясовують, як — добре чи погано — носії литовської мови оцінюють свою мову. Такі дослідження зазвичай спираються на припущення, що суспільство не володіє рідною мовою, а тому має більше навчатися. У них правильність розглядають як основний елемент уявлення про добру мову. Однак чи є для пересічних мовців добра мова лише правильною мовою і чи може мовна впевненість визначатися тільки знанням мовних правил? Наскільки нам відомо, такого питання в литовських дослідженнях не порушували. Також не з’ясовували, як мовна впевненість пов’язана з мовними виправленнями. У Литві респондентами соціолінгвістичних досліджень найчастіше обирають представників так званого середнього класу з вищою освітою, а також нерідко студентів або учнів. У статті представлено дослідження осіб із нижчим рівнем освіти L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 235 опитаних1 вирізняється тим, що з такими респондентами в Литві проведено дуже мало досліджень мовних настанов, а саме ця цільова група дає цікавий матеріал для порівнянь. 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕНЬ МОВНОЇ ВПЕВНЕНОСТІ Про те, що ставлення мовців до інших мов, різних різновидів тієї самої мови та власної мови є важливим джерелом даних, яке, серед іншого, доповнює дослідження мововжитку й мовних варіантів, почали говорити ще наприкінці шістдесятих років минулого століття. Відтоді зацікавлення настановами мовців лише зростало, а кількість досліджень збільшувалася. Теоретичні засади мовної самооцінки заклало нью-йоркське дослідження Вільяма11 Лабова 1966 року, частиною якого було дослідження мовної впевненості. Лабов застосовував так званий індекс мовної невпевненості (англ. index of linguistic insecurity, скорочено ILI), тобто підраховував випадки, коли інформант стверджував, що сам уживає один варіант, а «хорошим» називав інший (Labov 1991). Крім застосованих Лабовим методу прямого неструктурованого інтерв’ю та тестування, мовну впевненість і настанови досліджують також за допомогою структурованих якісних інтерв’ю та непрямих експериментів. З теорії соціолінгвістики відомо, що за використання непрямих методів або спостереження за реальним мововжитком найбільшу невпевненість виявляють нижчий середній клас і жінки всіх соціальних верств — для цих мовців особливо характерні гіперкорекції. Водночас жінки, коли їх запитують безпосередньо, охочіше декларують офіційні, «ідеологічно правильні» настанови. Чоловіки краще оцінюють своє усне мовлення (соціолект, діалект), і, як стверджується, це відображається в їхньому мововжитку (фонетиці, морфології, лексиці). Чоловіки менше дотримуються стандарту, прищеплюваного в школі (докладніше про мовну акомодацію чоловіків і жінок див. Pedersen 1998). У працях із соціолінгвістики також розглядають поняття правильної мови. Соціолінгвісти вкрай критично оцінюють ідеологічні настанови щодо мовних норм, яких дотримуються захисники мови та мовні наглядачі. У дискурсі нормувальників мови правильність є основним поняттям, тоді як, на думку соціолінгвістів, мовні варіанти взагалі не слід оцінювати як «кращі» чи «гірші», а мовців не- 1 У новіших працях із теорії соціолінгвістики для визначення соціального статусу рекомендують застосовувати критерій тривалості освіти (нижчого й вищого рівня освіти). 236 KALBOS KULTŪRA | 82 поділяти1 на «хороші» чи «погані». На думку соціолінгвістів, інструментів для вимірювання якості мови взагалі не існує, тому такий поділ слід вважати проявом влади певних осіб чи установ над іншими. Існують дослідження, які свідчать, що виправлення мови навіть сприяє недовірі суспільства до власної мови2 (про нормативізм див. Petersen 2007; про ідеологію прескриптивізму див. Vaicekauskienė 2008). Саме ідеологічну, або символічну, владу, що існує поряд із проявами політичної та економічної влади, використовують ті, хто визначає, що є нормою, стандартом, вищою культурою, добрим смаком і естетичним, а що — відхиленням від норми, простацьким і потворним. Коли суспільство переймає такі ціннісні настанови як само собою зрозумілу норму, вважається, що ідеологи досягли своїх цілей (див. Bourdieu 1991; також Sandøy 2004: 20–21). У литовському суспільстві ідеологія чистоти й правильності мови добре відома, і мовці застосовують її, оцінюючи власну мову. Як буде видно далі, учасники соціолінгвістичних досліджень настанов, що проводяться в нас, без труднощів оцінюють свої мовні здібності — і коли їх запитують безпосередньо за заданою якісною шкалою, і під час відкритих якісних інтерв’ю. На жаль, слід визнати, що результати литовських досліджень, проведених прямими методами, можуть зазнавати впливу офіційних прескриптивних настанов. Крім того, під час таких досліджень надзвичайно рідко з’ясовують, що саме респонденти мають на увазі, кажучи «не вмію говорити». 2. КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ, ПРОВЕДЕНИХ У ЛИТВІ На замовлення Міністерства освіти і науки Литви у 2006 р. було проведено два актуальні дослідження: зокрема, методом репрезентативного прямого структурованого інтерв’ю вивчали мовні установки суспільства. Перше дослідження було присвячене ставленню до мови школярів, учителів і суспільства загалом. Було опитано 1612 учнів 8–12 класів різних національностей і 240 учителів литовської мови 2 Наприклад, на Фарерських островах, де ідеологія нормативізму особливо виразна й існують давні пуристичні традиції, як стверджують, люди вважають, що погано знають фарерську мову. За даними одного дослідження гімназистів, 17 відсотків респондентів заявили, що дуже добре знають рідну мову, 58,5 відсотка — добре, 23 відсотки — задовільно, а 1,5 відсотка — погано. На думку дослідників, такі порівняно низькі самооцінки зумовлені тим, що мовці оцінюють свою компетентність, спираючись на офіційне уявлення про чисту й правильну мову, і порівнюють себе з тією жменькою людей, які володіють цим різновидом мови. Справжня фарерська мова, мовляв, — це не та мова, якою послуговуються люди, а певний ідеальний зразок (Petersen 2007). L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 237 із 30 різних шкіл. Крім того, додатково було проведено репрезентативне опитування 1110 жителів Литви віком від 15 до 74 років. Цільовою групою другого дослідження були студенти й викладачі закладів вищої освіти: за подібною анкетою опитали 1200 студентів університетів і коледжів (89 відсотків із них — литовської національності) та 414 викладачів (див. «Дослідження шкіл» 2006; «Дослідження закладів вищої освіти» 2006). У статті розглянуто три питання цих досліджень, найбільш актуальні для порушеної проблеми: 1) Що, на Вашу думку, найважливіше для сучасної людини, яка послуговується литовською мовою?; 2) Як Ви особисто оцінюєте свої знання й навички литовської мови?; 3) Наскільки особисто для Вас важливо правильно говорити, писати й висловлювати думки литовською мовою [у зазначених ситуаціях]?. Відповіді на перше запитання свідчать, що і представники окремих цільових груп, і суспільство загалом вважають правильність найважливішою ознакою доброї мови. Цей результат не можна приймати беззастережно, оскільки на відповіді, безперечно, вплинули тип і формулювання запитання: респонденти мали позначити лише один із чотирьох запропонованих варіантів відповіді, причому в першому йшлося саме про правильність і лише в ньому згадувався писемний різновид мови: 1. Правильно говорити й писати литовською мовою; 2. Вільно й плавно висловлювати думки на різні теми в різних ситуаціях (хоча й не завжди правильно); 3. Говорити образною й багатою мовою; 4. Інше3. Перший варіант відповіді обрали 42 відсотки студентів, 45 відсотків литовських дітей і стільки ж учителів, 50 відсотків викладачів і 55 відсотків жителів Литви. Не дивно, що дівчата й жінки більше наголошували на правильності. Мовну свободу й плавність як бажану здатність обрала більш ніж третина респондентів. Друге запитання про власні знання й навички литовської мови, схоже, поставили лише учням і студентам. Цільова група молодих людей, які навчалися, оцінила свої мовні здібності дуже непогано: респонденти найчастіше обирали відповідь добре, а іноді й дуже добре (див. таблицю 1)4. 3 Можна було б поміркувати, якими були б результати, якби варіанти відповідей розташували в іншому порядку й сформулювали інакше (наприклад: «вільно й плавно говорити та писати»; «висловлювати думки образною й багатою мовою в різних ситуаціях» тощо). 4 Цікаво, що результати цього дослідження дуже подібні до результатів згаданого раніше дослідження на Фарерських островах. 238 KALBOS KULTŪRA | 82 ТАБЛИЦЯ 1. Оцінювання студентами й учнями власних мовних здібностей Дуже добре (відс.) | Добре (відс.) | Посередньо (відс.) | Погано (відс.) | Дуже погано (відс.) уч. | студ. | уч. | студ. | уч. | студ. | уч. | студ. | уч. | студ. Читаю | 30 | 51 | 49 | 39 | 19 | 9 | 2 | 0 | 0 | 0 Пишу | 6 | 17 | 44 | 56 | 42 | 24 | 6 | 3 | 2 | 0 Говорю | 13 | 17 | 57 | 58 | 28 | 23 | 2 | 1 | 0 | 1 Підготувала Л. В. за матеріалами: Дослідження шкіл 2006; Дослідження закладів вищої освіти 2006. З відповідей видно, що впевненість у власному володінні мовою залежить і від того, яку мовну компетенцію оцінюють: молодь дуже високо оцінила свої навички читання (цілком природно, що студенти — вище за учнів), дещо нижче — говоріння, а найнижче — письма (особливо учні, серед яких аж 42 відс. обрали відповідь посередньо). Такі результати свідчать про те, що впевненість у власних здібностях мала б бути пов’язана з практикою виправлення мовлення: мовлення учнів контролюють більше, ніж мовлення студентів, і, ймовірно, особливо їхнє писемне мовлення. Це підтверджують і дані дослідження, на яке тут посилаються: понад третина студентів коледжів і близько половини студентів університетів, переважно не гуманітарії, не отримували від викладачів жодних зауважень щодо свого мовлення і не чули, щоб їхніх колег-студентів виправляли. Відповідаючи на третє запитання про потребу в правильному мовленні, респонденти, особливо дівчата, цілком очікувано стверджували, що правильне мовлення важливе в різних ситуаціях (це запитання також ставили лише учням і студентам). Аж 97 відс. студентів обрали відповіді дуже важливо і досить важливо щодо «правильного висловлення думок під час лекцій». 91 відс. учнів усіх національностей (особливо тих, у кого високий середній бал з литовської мови за рік) вважали, що дуже важливо і досить важливо правильно висловлювати думки на уроках литовської мови, а 74 відс. учнів так само відповіли щодо уроків загалом. На думку 93 відс. студентів і 88 відс. учнів, правильно говорити важливо й поза межами школи, у публічному просторі («спілкуючись із працівниками різних установ»). Навіть говорячи про приватний простір — сім’ю та друзів, — молодь стверджувала, що важливо правильно говорити й писати (відповідь «у сім’ї» обрали 58 відс. студентів і 48 відс. учнів (60 відс. учнів-литовців5); «з одноліт- 5 У звіті дані про учнів-литовців наводяться окремо не всюди; найчастіше зазначено лише загальні відсотки відповідей респондентів усіх національностей. L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 239 ками» — 55 відс. студентів і 58 відс. учнів; «пишучи SMS, електронні листи»6 — відповідно 54 відс. і 56 відс.). Парадоксальність останніх відповідей показує, як метод дослідження може впливати на результати: якщо очевидно спрямовувати респондента ціннісно й давати йому лише один варіант відповіді, отримуємо бажані відповіді. Оцінюючи результати таких досліджень (пор. подібне дослідження мотивації студентів говорити правильно; Kruopienė 2006), це варто мати на увазі7. Варто також згадати, що в цих дослідженнях вивчали причини зниження грамотності населення та чинники, які негативно впливають на знання респондентами литовської мови8. Респонденти найчастіше обирали два з наведених (типово нормативних і негативно забарвлених) варіантів відповіді: «неправильне мовлення засобів масової інформації (преси, телебачення тощо)» і «неправильне мовлення деяких литовських політиків та інших відомих людей». Найбільше звинувачували ці дві інституції (особливо політиків) учителі та викладачі. Погляд молоді був значно нейтральнішим, однак примітно, що «політично коректні» погляди, тобто ближчі до офіційної позиції та позиції вчителів, висловлювали дівчата й найуспішніші учні9. Не хотілося б погоджуватися ані з тим, що мовлення працівників ЗМІ настільки неправильне, ані з тим, що воно може мати такий значний (негативний) вплив, як це випливає зі звіту дослідження Міністерства освіти. Самі телевізійні та радіожурналісти 6 Цікаво, що і учням, і студентам це запитання формулюють, подаючи в дужках звичні для молоді англійські назви електронного спілкування: «Писати телефонні повідомлення (SMS), електронні листи (e-mail)» (в оригіналі запозичені слова не виділено курсивом. — L. V.). 7 Двозначне враження справляє й мова самих оприлюднених звітів: у анкетах повсюдно наголошують на необхідності правильного мовлення, а у звітах трапляються орфографічні та мовні помилки. 8 Варто зазначити, що формулювання цих запитань із соціолінгвістичного погляду були вкрай тенденційними (і об’єктивно необґрунтованими): запитували, які причини зниження грамотності населення (отже, грамотність безперечно знижується), чому знання литовської мови студентами закладів вищої освіти не поліпшується (отже, студенти справді погано знають литовську мову) тощо. 9 Питання про те, чи можуть засоби масової інформації взагалі впливати на мовлення респондентів, досі не вирішене. Хоча є дані, що люди самі вважають: на їхнє мовлення впливає телебачення, традиційна думка соціолінгвістів полягає в тому, що телебачення впливає лише на мовні погляди й щонайбільше може поширювати лексику чи ідіоми. На саму мовну систему, фонологію чи синтаксис воно не впливає, за винятком випадків, коли глядач свідомо докладає зусиль, щоб вивчити літературну мову (Chambers 1998). Вважається, що мовний вплив здійснюється тоді, коли люди спілкуються й несвідомо впливають одне на одного. З іншого боку, найновіші дані останнього десятиліття, особливо про мобільні молодіжні спільноти, свідчать, що деякі мовні риси, можливо, переймають не лише від знайомих, а й від екранних «зірок». Наразі немає надійних даних, які дали б змогу краще вивчити цю проблему, тож чіткої відповіді ми досі не маємо. 240 KALBOS KULTŪRA | 82 не вважає свою мову цілком неправильною. За даними опитування 100 журналістів, проведеного Інспекцією з питань мови, більшість стверджувала, що припускається випадкових помилок, однак лише 8 респондентів сказали, що говорять правильно. Оцінюючи результати цього дослідження та впевненість журналістів у власному мовленні, слід пам’ятати про асиметричний розподіл влади: тут запитувала контрольна установа, яка стежить за мовленням респондентів і має право їх карати. На запитання, чи часто вони отримують зауваження від Інспекції з питань мови, аж 67 респондентів відповіли, що «досить часто» (див. Опитування журналістів)10. З іншого боку, не завжди і не всіма журналістами й політиками мовлення вважається лише поганим прикладом. Так, у невеликому дослідженні, присвяченому елітарному мовленню, поряд із письменниками та діячами культури, яких можна вважати взірцем мовлення, 43 викладачі Шяуляйського університету, студенти й учителі гімназій назвали прізвища також політиків і журналістів, а крім правильності як обов’язкової ознаки елітарного мовлення, вони перелічили й інші вимоги: логічність, стилістичність, образність, оригінальність, етичність тощо (Župerka 2005). Як буде видно далі, в опитуванні респондентів із нижчим рівнем освіти отримано подібні результати. Загалом, хоча в литовських дослідженнях цієї сфери нерідко надмірно зосереджуються на правильності, поряд із нормативним аспектом слід розглядати також комунікативний та етичний аспекти, особливо оцінюючи (і виправдовуючи!) різноманітні варіанти мовлення в медіа (пор. Koženiauskienė 2001). Погляди теле- й радіожурналістів досліджували також в іншому дослідженні мовних настанов щодо усного мовлення в медіа, присвяченому стандартам публічного мовлення, нормам і мовній політиці. У 2009 році методом якісного структурованого інтерв’ю опитали по 24 відомих журналістів і ведучих у Литві та Латвії11. Хоча метод прямого опитування дає відомості лише про офіційні стандартні настанови, якісне інтерв’ю все ж дає змогу розкрити їхній зміст. За поставленими питаннями й теоретичними передумовами це дослідження найближче до розглянутого у статті дослідження респондентів із нижчим рівнем освіти. Його дані ще лише аналізують, проте попередні результати використовуються далі у статті для інтерпретації отриманих даних. Можна згадати, що під час інтерв’ю литовські журналісти назвали багато різноманітних ознак доброго мовлення 10 У звіті про дослідження, опублікованому на вебсайті Інспекції з питань мови, не зазначено, у якому році проводилося опитування. Також слід звернути увагу, що в наведених у звіті числах залишено деякі неточності. 11 Проєкт реалізовував Інститут литовської мови, і він мав назву Балтійська соціолінгвістика (BalSoc): мовна самосвідомість суспільства в Литві та Латвії. Його підтримував Фонд науки й навчання Литви. Партнерами проєкту були Латвійський і Лієпайський університети. Представлене у статті дослідження використовувалося як пілотне дослідження BalSoc. L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 241 ознак (образності, багатства, плавності, цікавості, жвавості, спонтанності, гумору, ясності, логічності, милозвучності, етичності, виразності тощо). Як одну з ознак, але не головну й не єдину, вони згадували також правильність. Цікаво, що на прохання оцінити власну мовну компетентність переважна більшість не застосовувала до себе висловлене розуміння доброго мовлення, а ґрунтувала свою оцінку лише на правильності, ніби мала поставити собі шкільну оцінку за засвоєння мовних правил і норм (пор. Petersen 2007). Більшість оцінювала свої мовні здібності як добрі або середні. Це свідчить, що журналісти, з одного боку, замислюються над мовою і можуть висловити свою думку як професіонали, а з іншого — відчувають (і зазнають) значного тиску прескриптивної мовної політики Литви, який не дає їм цілковито довіряти власним мовним здібностям. З огляду на офіційне ставлення та самооцінки працівників медіа можна зробити висновок, що їхні коректори — установи, наділені офіційними повноваженнями карати, за якими, як стверджували журналісти, ведеться нагляд, — спираються на так зване уявлення про мовний дефіцит, або недостатнє мовлення. Працівники медіа з вищою освітою та багаторічним досвідом роботи оцінили свою мовну компетентність нижче, ніж учні й студенти, опитані в дослідженні Міністерства освіти, і, як буде видно далі, нижче, ніж респонденти з нижчим рівнем освіти. Дослідження респондентів із нижчим рівнем освіти, представлене далі у статті, проведено методом традиційного кількісного опитування; воно, звісно, також виявляє офіційні настанови, однак належність респондентів до менш освіченого соціального прошарку дає підстави сподіватися на меншу стандартизованість, ніж у випадку середнього класу, а можливість вибрати кілька із запропонованих варіантів відповіді — на більшу різноманітність відповідей. 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕСПОНДЕНТІВ ІЗ НИЖЧИМ РІВНЕМ ОСВІТИ Під час підготовки анкети було проведено два пілотні інтерв’ю: вони дали змогу уточнити формулювання запитань і підготувати варіанти відповідей на них. Наприклад, під час пілотних інтерв’ю респонденти найчастіше згадували, що їхнє мовлення виправляли вчителі, батьки й друзі, тому саме ці варіанти відповіді включили до анкети. З’ясувалося, що респондентам важко сформулювати, що саме виправляли в їхньому мовленні. Це запитання виявилося найскладнішим. Наприклад, відповідь одного респондента- 242 KALBOS KULTŪRA | 82 Питання було таким: не знаю, як це називається науковою мовою, але, скажімо, замість «обличчя» кажу «морда». Тому до цього запитання вирішили додати кілька варіантів відповіді, виявлених під час розмов (наголошування, словник, інше). Пробні інтерв’ю також показали, що респонденти, говорячи про свої мовні здібності, розрізняють навички письма й усного мовлення. У анкеті пропонувалося окремо оцінити писемне й усне мовлення. Далі у статті розглядаються деякі запитання дослідження та узагальнюються відповіді респондентів. 3.1. Оцінювання власної мовної компетенції (умінь письма й усного мовлення) Респондентів попросили оцінити своє мовлення (запитання Як ви оцінюєте своє мовлення порівняно з іншими жителями Литви?). Їм запропонували окремо оцінити вміння писати й говорити, обравши один із запропонованих варіантів: відмінно; добре; посередньо; погано; дуже погано. З відповідей видно, що респонденти дуже впевнені у своїх мовних уміннях — як письмових, так і особливо усних. Уміння писати як відмінні та дуже добрі оцінили 81% респондентів (відповідно 18% і 63%); своє письмо оцінювали як посереднє 17%, як погане — 2%, а варіант дуже погано не обрав ніхто. Усне мовлення як відмінне й дуже добре оцінили аж 87% респондентів (відповідно 11% і 76%); 13% позначили варіант відповіді — посередньо, а варіантів погано і дуже погано не позначив ніхто. За статтю відповіді майже не відрізнялися, однак жінки оцінили свої навички письма дещо вище, ніж чоловіки (відповіді пишу відмінно і добре обрали відповідно 27% і 58% жінок — загалом 85%; серед чоловіків — відповідно 7% і 70%, загалом 77%). І навпаки, чоловіки дещо вище за жінок оцінювали свої навички усного мовлення (відповіді говорю відмінно і добре обрали відповідно 12% і 72% жінок — загалом 84%; серед чоловіків — відповідно 9% і 83%, загалом 92%). Такі відповіді чоловіків-респондентів цього усного опитування підтверджують відомі соціолінгвістам факти, а вищу оцінку жінками власних навичок письма можна було б інтерпретувати як стандартну відповідь, що вказує на їхню схильність приписувати собі компетенцію, яка офіційно цінується вище. Литовське писемне мовлення справді більше нормується, і в школі йому приділяють більше уваги (пор. згадані дослідження Міністерства освіти, у яких компетенцію письма також було оцінено нижче, а стандартні мовні настанови були особливо характерні для жінок, школярок і найуспішніших учнів) (Дослідження шкіл 2006; Дослідження вищих навчальних закладів 2006). L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 243 Оцінки мовлення також практично не залежать від віку респондентів: усі вікові групи здебільшого оцінювали навички говоріння й письма як добрі та відмінні. Варто лише зазначити, що найстарші респонденти виявляли дещо меншу впевненість (див. таблицю 2). ТАБЛИЦЯ 2. Оцінювання мовних навичок і вік респондентів 18–25 років (%) 26–35 років (%) 36–45 років (%) 46–55 років (%) > 55 років (%) Пишу відмінно/добре 83 91 78 87 53 Говорю відмінно/добре 79 91 93 84 69 Далі видно точніший розподіл відповідей (див. рис. 1 і 2). Як уже зазначалося, більшість респондентів оцінювали свої вміння як добрі, а частина — як відмінні. У цьому плані вирізнялися учасники опитування віком 26–35 років: у цій групі тих, хто оцінив себе на відмінно, було найбільше. Аж третина респондентів віком 26–35 років заявила, що чудово вміє писати, а п’ята частина — говорити. Порівняно з іншими віковими групами, свої навички усного мовлення частіше на відмінно оцінювали й наймолодші респонденти (18–25 років). Як уже зазначалося, серед вікових груп вирізнялися найстарші респонденти, які частіше за інших обирали варіант відповіді посередньо: майже половина респондентів цієї вікової групи так оцінила своє письмо, а майже третина — усне мовлення. РИС. 1. Оцінювання компетенції усного мовлення респондентами різних вікових груп 244 KALBOS KULTŪRA | 82 РИС. 2. Оцінювання компетентності письма респондентів різних вікових груп 3.2. Мовні виправлення та впевненість у власних мовних здібностях Респондентів також просили відповісти на кілька запитань про мовні виправлення (запитання були сформульовані так: Чи виправляв хтось Вашу мову? (так або ні); Укажіть, хто виправляв Вашу мову (вчителі; батьки; друзі; інші); Що виправляли? (наголос у словах; замість одного слова радили вживати інше; інше (до цих варіантів відповідей просили навести приклади). Більшість (83 відс.) респондентів зазначили, що їхню мову виправляли, і найчастіше згадували вчителів, рідше — друзів або і тих, і інших, оскільки обирали кілька запропонованих варіантів відповідей (див. рис. 3). РИС. 3. Указані респондентами особи, які виправляли їхню мову L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 245 Дані дослідження свідчать про зв’язок між мовними виправленнями та мовною впевненістю. Респонденти, чию мову хтось виправляв, дещо менше впевнені у своїх навичках як письма, так і усного мовлення, ніж ті, чию мову не виправляли. Письмо оцінили на «відмінно» та «добре» 80 відс. респондентів, чию мову виправляли, і 88 відс. респондентів, чию мову ніхто не виправляв; усне мовлення оцінили на «відмінно» та «добре» 86 відс. учасників опитування, чию мову виправляли, і 94 відс. респондентів, чию мову не виправляли. Цей зв’язок ще більше залежить від «інституції» виправлювача, тобто від того, чи має вона офіційні повноваження виправляти і чи необхідно зважати на її авторитет (у цьому разі це були б школа та вчителі), чи діє на основі практики особистої домовленості (батьки, друзі). Щоправда, розподіл влади між тим, хто виправляє, і тим, кого виправляють, також був би нерівним у стосунках між батьками й дітьми та ґрунтувався б на вимозі підкорятися, однак для цього дослідження це мало актуально, оскільки батьків як тих, хто виправляє мову, згадала лише дуже мала частка респондентів. Далі показано, як відрізнялися самооцінки респондентів, яких виправляли вчителі та невчителі (більша різниця в оцінюванні навичок письма, ймовірно, пов’язана з нашою педагогічною практикою і загалом із нормативною практикою частіше виправляти писемне мовлення) (див. рис. 4 і 5). РИС. 4. Оцінювання компетентності письма залежно від того, хто виправляв мову РИС. 5. Оцінювання компетентності усного мовлення залежно від того, хто виправляв мову 246 KALBOS KULTŪRA | 82 Як згадувалося під час обговорення пробного опитування, респондентам було важко класифікувати виправлення мовлення. Загалом, імовірно, їм було складно точно пригадати, що саме виправляли в школі. Можливо, тому більшість респондентів у відповідях на запитання про конкретні виправлення мовлення позначала в анкетах або один, або інший, або — найчастіше — обидва запропоновані варіанти. Дані також було отримано з прикладів помилок, наведених респондентами. Найчастіше тут згадували небажані з погляду культури мовлення застарілі й нові запозичення (biškis «трохи», baranka «бублик», benzakolonke «АЗС», šniūras «мотузка», papkė «папка», sasyska «сосиска», išmiera «розмір», kaldra «ковдра», grafkė «скріпка», čipsai «чипси» тощо), небажані кальки (neužilgo «незабаром», kaip taisyklė «зазвичай, найчастіше», kas liečia «що стосується» тощо). Респонденти згадували також помилки словотвору (morkavas «морквяний», batareika «батарея», davesti «довести», Vycka «Віталію» тощо) та помилки вживання прийменників (skubu ant autobuso «поспішаю до автобуса», susižiūnošiu pas vaistininkę «порадюся з фармацевткою» тощо). Ми б наважилися стверджувати, що ці типові приклади помилок, згадувані в усіх підручниках із культури мовлення, радше ілюструють не реальні мовні факти з мовлення самих респондентів, а закостенілу й хибну практику викладання литовської мови. Як бачимо, результати цього дослідження дуже подібні до результатів досліджень Міністерства освіти: учні, яких виправляли частіше, оцінювали свої здібності нижче, ніж студенти, яких виправляли рідше. Вони показують, що тиск прескриптивних норм і ті контексти або сфери вживання мови, у яких вимогу правильності застосовують безпосередньо й реалізують через практику виправлень (у цьому випадку — школа), зумовлюють нижчу самооцінку та меншу впевненість у власних мовних можливостях. 3.3. Поняття доброго мовлення У дослідженні було висунуто припущення, що, крім виправлень мовлення, з оцінюванням власних мовних здібностей має бути пов’язане й поняття доброго мовлення. В анкеті респондентам поставили таке запитання: Яке мовлення, на Вашу думку, є добрим? (на основі пробних інтерв’ю було запропоновано такі можливі варіанти відповідей: правильне, без помилок; плавне, вільне; образне, багате; інше). Можна було позначити кілька запропонованих відповідей. Найбільше респондентів (41%) обрали твердження, що добре мовлення — це плавне, вільне мовлення (цю рису мовлення як найважливішу назвали також понад 30% респондентів згаданого дослідження Міністерства освіти (Mokyklų tyrimas 2006; Aukštųjų mokyklų ty- L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 247 rimas 2006). Atsakymo variantą taisyklinga, be klaidų pažymėjo 16 proc. apklausos dalyvių. 13 proc. apklaustųjų teigimu, geros kalbos požymis yra jos vaizdingumas, turtingumas. Likę respondentai įvairiai derino atsakymus. 15 proc. respondentų pažymėjo visus siūlomus variantus ir teigė, kad gera kalba turi būti ir taisyklinga, be klaidų, ir sklandi, laisva, ir vaizdinga, turtinga. Kad, be vaizdingumo ir turtingumo, gera kalba dar turi būti ir sklandi, laisva, manė 9 proc. respondentų; 3 proc. apklausos dalyvių nuomone, gera kalba yra taisyklinga, be klaidų ir vaizdinga, turtinga. Atsakymo variantą kitą pažymėjo 2 proc. respondentų, tik, deja, nė vienas nepaaiškino, kokius kalbos bruožus turi galvoje. 1 proc. respondentų gerą kalbą manė esant taisyklingą, be klaidų ir sklandžią, laisvą. Оцінюючи ці дані з перспективи обмежувальної традиції викладання литовської мови, можна стверджувати, що, на думку респондентів дослідження, правильність, на якій наголошують мовні коректори, може бути однією з ознак доброго мовлення, але не найважливішою. Більшість респондентів (63%) узагалі не позначили правильність. Ці результати дещо суперечать згаданому раніше дослідженню шкіл і суспільства, за даними якого люди з нижчим рівнем освіти досить високо оцінюють правильність мовлення: правильність обрали 57% респондентів із нижчим рівнем освіти та 49% респондентів із вищою освітою (останні ж віддавали перевагу вільному й плавному висловленню думок, навіть якщо воно не завжди було правильним) (див. Mokyklų tyrimas 2006). Це репрезентативне дослідження, і його результати мають бути надійними, однак, як уже зазначалося, слід зробити суттєві застереження щодо можливого впливу анкети на респондентів, тобто надмірного наголошення на правильності. З цього погляду досить цікавими є результати згаданого раніше дослідження журналістів. Як зазначалося, під час інтерв’ю журналісти, крім образності, багатства й плавності, називали й інші різноманітні ознаки доброго мовлення, однак, оцінюючи власну мовну компетентність, практично не застосовували поняття доброго мовлення, а спиралися лише на поняття правильного мовлення. Порівняно з доволі високими оцінками власного мовлення респондентами розглянутого дослідження, оцінки журналістів, які використовують мову як робочий інструмент, виглядають парадоксально низькими12. Варто зазначити, що на прохання назвати приклад доброго мовлення в дослідженні, представленому в цій статті, більшість респондентів (понад 70%) згадали засоби масової інформації. Ця суперечність порівняно зі згаданим дослідженням Міністерства освіти, у якому 12 Звичайно, не можна виключати ймовірності, що респонденти можуть бути схильні дещо занижувати свої оцінки. 248 KALBOS KULTŪRA | 82 Засоби масової інформації (і політиків) звинувачували у шкідливому впливі, що ще раз нагадує про важливу методологічну проблему таких досліджень і залежність результатів від формулювань запитань анкети. Респонденти назвали й конкретні прізвища — це журналісти Ґражина Сведерските, Едмундас Якілайтіс, Ґінтарас Декснис, Вільма Черешкене, Роландас Вілкончюс, Марюс Веселіс, Алґімантас Чекуоліс; актори Андрюс Жебраускас і Саулюс Баландіс; політики Рокас Жилінскас, Арунас Валінскас та Інґа Валінскене13. Як приклади гарного мовлення найчастіше називали телеканали LRT, LNK, TV3, Литовське радіо, газету й портал Lietuvos rytas, журнал Žmonės. Обравши варіант відповіді інше, респонденти найчастіше згадували вчителів литовської мови та мовознавців. Якщо респонденти застосовують висловлене ними уявлення про гарне мовлення не лише до мовного ідеалу, а й до себе, можна припустити, що порівняно високі оцінки власних мовних здібностей не обов’язково зумовлені вимогою нормативності. На оцінки могло вплинути й те, що респонденти, імовірно, оцінюють мовленнєву поведінку у звичному для себе середовищі, тобто приватне мовлення або мовлення з обмеженою публічністю, до якого не висуваються вимоги прескриптивної норми. ВИСНОВКИ Хоча вибірка дослідження була порівняно невеликою (опитано 200 литовців із міст Литви з нижчим рівнем освіти — середньою та спеціальною), його результати вказують на певні тенденції. Видно, що респонденти схильні довіряти своїм мовним здібностям: аж 87% із них (особливо молоді чоловіки) оцінили свої навички говоріння як відмінні або добрі, а навички письма так само оцінили 81% (особливо молоді жінки). З’ясувалося, що на оцінювання власної мовної компетентності впливають виправлення мовлення. Респонденти, чиє мовлення хтось виправляв, менше впевнені у своїх навичках як письма, так і говоріння, ніж ті, чиє мовлення не виправляли. Важливим для інтерпретації цих та подібних результатів є те, хто саме виправляв мовлення респондента. Учасники опитування, чиє мовлення виправляли за асиметричного розподілу влади (тобто його виправляли вчителі як представники інституції, наділені повноваженнями виправляти), менше впевнені у своїх здібностях говорити й особливо писати литовською, ніж ті, чиє мовлення виправляли не вчителі. Такі результати підтверджують погляд, що викладання литовської мови 13 Гадаємо, що згадка про цих політиків більше пов’язана з їхньою попередньою роботою на телебаченні. L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 249 є доволі обмежувальною: замість того щоб заохочувати гордість мовця та впевненість у можливостях рідної мови, вона їх послаблює. Цей висновок підтверджує порівняння результатів дослідження з результатами досліджень учнів, студентів і — особливо — журналістів литовських телебачення та радіо. Працівники засобів масової інформації з багаторічним досвідом найгірше оцінили власну мовну компетентність. Це дає змогу стверджувати, що тиск прескриптивної норми у сферах використання мови, де вимога нормативності застосовується безпосередньо й реалізується через практику виправлень (у школі, засобах масової інформації), зумовлює нижчу самооцінку та меншу впевненість у власних мовних здібностях. Респонденти дослідження, розглянутого у статті, — люди з нижчим рівнем освіти — є специфічною цільовою групою. Тривалість їхнього навчання невелика, а практика нормативних виправлень щодо них, імовірно, обмежувалася школою в минулому. Крім того, на відміну від публічних мовців, для яких мова є робочим інструментом, їм значно рідше доводиться говорити в офіційному середовищі. Імовірно, респонденти оцінювали звичне для себе приватне мовлення або мовлення з обмеженою публічністю, до якого не висуваються вимоги прескриптивної норми. Респонденти схильні вважати гарним мовленням плавне, вільне мовлення, до якого вимога нормативності може застосовуватися, але не є обов’язковою. Це дає підстави припустити, що вища мовна впевненість респондентів із нижчим рівнем освіти зумовлена також їхнім власним розумінням того, яким є гарне мовлення. LITERATŪRA Aukštųjų mokyklų tyrimas 2006 – Lietuvių kalbos vartojimas aukštosiose mokyklose. Tyrimo ataskaita Lietuvos Respublikos Švietimo ir mokslo ministerijai, Universitetinių studijų skyriui. – Prieiga per internetą: http://www.smm.lt/svietimo_bukle/docs/tyrimai/ataskaita_liet_aukst.pdf (žiūrėta 2009 08 24). B o u r d i e u P. 1991: Language and symbolic power. Ed. John B. Thompson. Polity Press. C h a m b e r s J. K. 1998: Myth 15. TV Makes People Sound the Same. – Language Myths. L. Bauer, P. Trudgill (ed.). Penguin. K o ž e n i a u s k i e n ė R. 2001: Žiniasklaidos retorika ir elitinė kalba. – Kalbos kultūra 74, 74–81. K r u o p i e n ė I. 2006: Taisyklingos kalbos vartosena studentų akimis. – Žmogus ir žodis 1, 74–79. L a b o v W. 1991: Sociolinguistic patterns, Philadelphia: University of Pennsylvania Press. Mokyklų tyrimas 2006 – Lietuvių kalbos (gimtosios ir valstybinės) ugdymo organizavimas bendrojo lavinimo mokyklose. Tyrimo ataskaita Švietimo ir mokslo 250 KALBOS KULTŪRA | 82 ministerijai. – Prieiga per internetą: http://www.smm.lt/svietimo_bukle/docs/tyrimai/galutine_lietuviu_klb_ugdymo_org.pdf (žiūrėta 2009 08 24). Pedersen I. L. 1998: Livsformer og sprogformer i forandringens tegn. – M. Reinhammar (red.), Nordiske dialektstudier. Föredrag vid Femte nordiska dialektologkonferencen Sigtuna 17–21 augusti 1994. Uppsala, 223–232. Petersen P. H. 2007: Sprog og identitet på Færøerne. Et spørgsmål om ord. – Språk og identitet, 26. Sandøy H. 2004: Språkstyring og språkendring i Noreg. Politikk eller kulturelt hegemoni? – Prieiga per internetą: http://www.sprakrad.no/upload/sandoy.pdf (žiūrėta 2009 06 02). Vaicekauskienė L. 2008: Preskriptyvumas ir deskriptyvumas (skolinių) norminimo politikoje. – Darbai ir dienos 50, 31–41. Župerka K. 2005: Elitinė kalba ir jos atstovai. – Parlamento studijos 4. Žurnalistų tyrimas – Radijo ir televizijos žurnalistų apklausa. Atliko Valstybinė kalbos inspekcija. – Prieiga per internetą: http://vki.lrs.lt/doc/tv_anketa.pdf (žiūrėta 2009 07 14). Gauta 2009 11 13 LANGUAGE ERRORS AND LINGUISTIC SELF-CONFIDENCE: A SOCIOLINGUISTIC RESEARCH INTO LINGUISTIC ATTITUDES Summary The paper introduces the results of research conducted in 2009 and based on questionnaires collected from 200 respondents of lower than higher education (secondary and specialised) in the age group of 18–60 years. The respondents were from three major cities of Lithuania and their neighbourhood: Vilnius, Kaunas and Šiauliai. The investigation was aimed at identifying how the concept of well-formed language and how correcting language errors influenced the respondents’ linguistic self-confidence. Differently from traditional studies focusing on the norm, the present investigation presupposes that for ordinary language users, well-formed language is not confined to grammatically correct language and that linguistic self-confidence should be determined by other factors not limited to the knowledge of language rules. The results of the investigation have shown that the representatives of the above social group give a fairly high evaluation to their own language skills, especially speaking, and a well-formed language for them is fluent, free language which L. VAICEKAUSKIENĖ, V. ŠVEŽAITĖ. Kalbos taisymai ir kalbinis pasitikėjimas: sociolingvistiniai tyrimai 251 might be grammatically acceptable but could also be ungrammatical. At the same time, it can be seen that linguistic self-confidence might be reduced by language errors which are corrected: the respondents whose language was corrected in situations with an asymmetric distribution of power (e.g. the corrections were made by teachers), expressed less positive attitudes towards their own skills. The conclusion is supported by preliminary data obtained from television and radio journalists of Lithuania. LORETA VAICEKAUSKIENĖ Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] 252 KALBOS KULTŪRA | 82