Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje

GIEDRIUS TAMAŠEVIČIUS Інститут литовської мови ТЕНДЕНЦІЇ СПРОЩЕННЯ МОВИ У ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ ВСТУПНІ ЗАУВАГИ Публічний простір (нім. Öffentlichkeit, англ. public sphere) — це поле публічних дискусій, соціальна, політична та комунікативна арена. У ньому формується громадська думка, на якій ґрунтуються політичні рішення демократичного суспільства (Pečiulis 2007: 72; Navickas 2007). Основними творцями публічного простору є політики та журналісти. Одні шукають найкращі рішення з питань, важливих для суспільства, публічно обговорюючи їх, інші заохочують такі дискусії та виступають посередниками в них (Taurinskaitė 2009). Саме зі погіршенням мови політиків і журналістів у Литві часто пов’язують і зміни самого публічного простору (Navickas 2007). У теоретичній літературі наголошується, що видатні, визнані суспільством особи, наприклад авторитети політики та медіа, виступаючи публічно, мають говорити елітарною мовою. Згідно з таким поглядом, фамільярне мовлення у публічному просторі, а тим більше вживання жаргону, було б серйозним порушенням мовних і стилістичних норм (пор. Župerka 2005). Із цим погоджується й Rita Miliūnaitė, стверджуючи, що «вульгаризми й жаргонізми, які публічно лунають з уст найвищих посадовців, — išdurti (“обдурити, ошукати”), važiuoti stogui (“з’їхати з глузду” тощо), kabinti makaronus (“обманювати, дурити”), perspjauti (“перевершити, обійти”) тощо — свідчать про брак мовної компетентності цих людей, хоча між вищими верствами та престижною літературною мовою, з одного боку, і нижчими верствами та жаргоном, з іншого, має бути досить чітка межа» (Miliūnaitė 2005: 47–48). Leonidas Donskis пояснює причини погіршення мови публічного простору, звертаючись до образу хамелеона: «Хам у публічному просторі поводиться так, ніби розмовляє в приватній обстановці зі своїми близькими чи приятелями або сидить у компанії напівп’яних чоловіків. Манери й словник не змінюються...» (Donskis 2007: 115). Така мовна поведінка, колись властива лише представникам нижчого- 138 KALBOS KULTŪRA | 82 го соціального прошарку, сьогодні стає звичною як для політичних лідерів, так і для інших діячів, які здобули владу та вплив у суспільстві. Їхнє мовлення поширюється, бо вважається престижним, тому дедалі частіше лунає і на публіці, особливо на телебаченні: «Сумно, коли справді солідні журналісти дозволяють собі вживати такі терміни, як „лузери“ чи „дійти до краю“. Це лише сприяє цілковитій деградації політичної мови. Схоже, що межа між балачками підпилих чоловіків у шинку та політичною мовою поступово стирається» (Donskis 2009). Прикладів, що підтверджують такі твердження, далеко шукати не треба. Будь-який експресивніший вислів політиків або слово розмовної мови миттєво потрапляє до газетних заголовків (наприклад: Brazauskas išsidūrė [Veidas 2003 05 29]; Politikė Tarybą pasiuntė „nafig“ [Panevėžio balsas 2009 03 30]). Журналісти, згадані Donskis, також сподіваються привернути більше уваги читачів, уживаючи ненормативну лексику (наприклад, тексти Rimvydas Valatka: Britų karalienė – ne lygis [2008 04 07]; A. Kubilius perspjaus B. Obama? [2008 11 27]; A. Kubiliaus pasipūtimas papjovė valdžią [2009 01 22] www.lrytas.lt; коментар Algimantas Šindeikis: Reformatoriai pradeda grybauti [Veidas 2008 11 17]; анонс теми тижневика Atgimimas: Psichologinės Seimo narių išpindėjimo priežastys [2009 09 25]). Зміни публічного простору в Литві вже неодноразово обговорювали філософи, політологи та дослідники комунікації (пор. Bielinis 2002; Nevinskaitė 2006; Donskis 2007; Pečiulis 2007; Baločkaitė 2009). Однак досі не проведено ґрунтовніших досліджень, які могли б пояснити проникнення у публічний простір мовного вираження, властивого приватному, неформальному середовищу. У цій статті, спираючись на теоретичну літературу та приклади з публічного усного дискурсу Литви, ставиться за мету окреслити основні тенденції спрощення мови в публічному просторі, приділяючи особливу увагу вживанню лексики, властивої розмовній мові, у мовленні журналістів і політиків. Від часів Аристотеля головна мета публічних ораторів — переконати, спробувати вплинути за допомогою мови. Pathos — один із названих Аристотелем засобів переконання. Це знання співрозмовника, аудиторії, «її поглядів, переконань і розуміння того, як на неї вплинути, як пробудити в ній ті чи інші емоції та почуття» (Keršytė 2005: 383–384). Прагнення впливати є спільним для всіх теоретичних підходів, представлених у цій статті: теорія акомодації розглядає пристосування до мовлення співрозмовника задля досягнення комунікативних цілей; збільшення в публічному просторі лексики розмовного стилю, пов’язане зі змінами в суспільстві, позначають термінами жаргонізація та колоквіалізація. G. TAMAŠEVIČIUS. Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje 139 АКОМОДАЦІЯ Теорія акомодації в соціолінгвістиці описує основні мовні й комунікативні стратегії, спрямовані на пристосування до співрозмовника або аудиторії. У таких випадках намагаються вимовляти слова подібним чином, уживати таку саму лексику, добирати тему розмови, прийнятнішу для співрозмовника, зважати на його почуття. Так мовець постає ввічливим, виявляє взаєморозуміння зі співрозмовником (пор. Holmes 2008: 242). Таким прикладом може бути вітальна промова міністра освіти і науки Гінтараса Степонавічюса, виголошена в телепередачі LTV Діти тисячоліття Литви [2009 06 26] (слова, характерні для розмовної мови, виділені автором статті. – G. T.). Мені особливо приємно бачити, коли навчання, прагнення до знань можуть стати гачком у житті, запалюючою справою і справді спонукати не лише вас — найкращих, а й ваших друзів прагнути висот.1 Міністр пристосовується до молодої аудиторії, вдаючись до слів, загальновживаних у молодіжному мовленні, хоча й пов’язаних із жаргоном наркозалежних. Коннотована лексика ніби «пробуджує» слухачів і посилює грайливість думки, наприклад: Найкращі школярі набувають залежності від навчання, і це постійно приносить їм радість. Так створюється образ толерантного, ліберального політика, близького молоді, виражаються солідарність та емпатія щодо співрозмовників. Вияв солідарності ніби підтверджує схожість співрозмовників, усуває соціальні відмінності (пор. Tannen 1990): я такий, як ви, бо знаю вас і вмію говорити так, як ви. Подібно поводяться й деякі політичні оглядачі, збагачуючи свій словник численними розмовними вставками й у такий спосіб створюючи особистіший, інтимніший зв’язок з адресатом (пор. Koženiauskienė 2009: 13). Ось уривок із виступу оглядача Lietuvos ryto Рімвідаса Валатки в телепередачі LTV Тиждень [2009 08 23]: Загалом сьогодні це [...] проблема коаліції, бо Валінскас як політик уже помер. Якщо Кубілюсу, Масюлісу, Зуокасу та іншим прийнятно бути в коаліції із зомбі, ну, тоді... цю проблему Валінскаса вони ділитимуть між собою. Загалом усе було б добре, але напередодні двадцятої річниці Балтійського шляху видно, що голова Сейму 1 гачок — потяг до чогось; зазвичай до наркотиків або алкоголю, коли, почавши, вже не можеш зупинитися (Zaikauskas 2007: 70); запалювати — стимулювати (про алкоголь і наркотики) (Zaikauskas 2007: 174). 140 KALBOS KULTŪRA | 82 публічно робить гешефт із представниками банди лікарів, ну то це плювок в обличчя всім тим людям, які стояли на Балтійському шляху. Лідери правлячої більшості повинні це зрозуміти й більше не маринувати цю справу... Очевидно, нинішні політики такі слабкі, що готові навіть бути в коаліції з бандитами чи їхніми людьми, аби тільки нічого не змінилося, аби тільки залишитися при владі... У цьому разі жаргонна лексика передусім використовується для негативного емоційного оцінювання політиків при владі та вираження мовної агресії. Коментатор підлаштовується під погляди й мовлення масової аудиторії — людей із середньою або нижчою освітою — і так створює феномен спільного почуття: «Я, як і всі ви, переконаний, що при владі самі бандити» (пор. Pečiulis 2007: 187). Комунікативний успіх у цьому разі майже безсумнівний. ЖАРГОНІЗАЦІЯ Тенденцію в публічному мовленні журналістів і політиків уживати слова розмовного стилю або жаргонізми російські автори називають жаргонізацією (пор. Kostomarov 2005: 235; Krysin 2009). Шукаючи причини зміненої мовної поведінки в публічному просторі, вони насамперед вказують на демократизацію суспільства після звільнення від тоталітарного режиму. Відчуття свободи спонукало частину суспільства «звільнятися» також від певних норм поведінки й етики. Один із наслідків цих змін — ненормативна лексика в публічному вжитку. У недемократичних державах і в публічному просторі, і в літературі обмежується можливість обирати засоби з периферії літературної мови; часто переважає сухий, діловий або штучно піднесений, патетичний стиль (пор. Mečkovskaja 2006: 133). Після краху тоталітарних держав і скасування багатьох їхніх норм лібералізація суспільства проявилася також у ставленні до нестандартного мовного вираження, творчості мовлення та індивідуального стилю. Тому, прагнучи популярності, сучасні мовці публічно користуються свободою слова й сміливо ламають стереотипи, щоб виразити свою індивідуальність. Для цього особливо стає в пригоді лексика розмовної мови, що має особливий функціональний потенціал і здатність впливати на адресата. Експресивні розмовні слова використовують і для жартів — гри слів; за потреби вони допомагають знизити напруження (Chimik 2004). З іншого боку, у пострадянських країнах люди з нижчих соціальних верств, здобувши владу й вплив, пробиваються до суспільної та політичної еліти. Разом із ними «громадянські права» у публічному просторі здобуває і їхній жаргон (Mečkovskaja 2006; Krysin 2009). Саме такий розвиток подій у Литві аналізує і вже G. TAMAŠEVIČIUS. Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje 141 згаданий Леонідас Донскіс, говорячи про утвердження хамів і деградацію політичного мовлення (Donskis 2007: 115; 2009). Інші соціальні чинники жаргонізації, на які вказують російські автори, очевидно, спільні для країн Східної та Західної Європи. Серед них варто згадати міграцію: жителі провінції переїжджають до великих міст, унаслідок чого віддаляються від діалектів (у побутовому спілкуванні використовують міську розмовну мову); у містах інтенсивно спілкуються представники різних соціальних груп, переймають одне в одного певні мовні риси й прискорюють поширення новацій (Krysin 2009). Однак навряд чи цей чинник можна прирівняти до впливу масової популярної культури. Еталоном мови стає публічне усне мовлення засобів масової інформації — багатофункціональне, динамічне, здебільшого діалогічне, спонтанне, нерегламентоване й майже завжди експресивне живе мовлення, у якому поряд зі звичними для публіцистики словами та висловами активно вживаються також експресивні розмовні звороти, жаргонізми, нові запозичення з англійської мови й навіть вульгаризми (пор. Chimik 2004). Таку лексику в загальному вжитку найбільше поширюють саме створені медіа авторитети — телевізійні «зірки» та популярні політики. Тоді «слово чи вислів, який раніше з певних причин не цілком влаштовував нормувальників мови, але вживається відомою, авторитетною особою, здобуває громадянські права й може стати нормою» (Koženiauskienė 2001: 78). За словами білоруської мовознавиці Ніни Мечковської, це процес «згори донизу» — мова публічного життя втрачає свою елітарність і набуває дедалі більше рис, властивих розмовній мові. З іншого боку, дослідження, проведені в різних європейських країнах, свідчать і про протилежне явище — рух «знизу вгору». Стверджується, що внаслідок того самого впливу телекомунікацій і масової культури нижчі соціальні верстви дедалі більше орієнтуються на вищі, а колишня виразна відмінність між ними зменшується (Mečkovskaja 2006: 34). У литовській політиці вже багато років своєю «народною» красномовністю відомий депутат Сейму Юліус Веселка. Ось як він виступав у Сеймі, звертаючись до Арунаса Валінскаса (кандидата на посаду голови Сейму): Шановний кандидате, відповідаючи на економічні запитання, ви там дуже добре відсуваєте, там відсуваєте, але можу сказати, що, беручи участь у переговорах, ви, мабуть, не дуже добре зрозуміли, про що йдеться, тож можу сказати, що вас дуже «розведуть» <...> Коли шановний Арунас Валінскас виголошував свою першу промову, я подумав: ну й хитрий Арунас. Будучи лівим, сам вимиє правих. Далі дивлюся — «розведуть» праві, шановний Арунасе. Тому я хочу, щоб усе ж руки не були викручені, адже й Сталін працював ночами, а потім рішення ухвалювалися одностайно, тож хочу попросити: не давайте викручувати вам руки і пам’ятайте, що ваша антикризова програма — це програма поглиблення та загострення кризи. (Зі стенограми засідання Сейму від 2008 11 17) 142 KALBOS KULTŪRA | 82 Мовець створює образ людини, яка добре знається на закулісних політичних іграх у Сеймі. Він «по-батьківськи» застерігає політичного новачка — кандидата на посаду голови Сейму, — що йому загрожує не просто обман, а «розвод». Це слово, запозичене з кримінального жаргону, застосовується до правих політиків: із ними краще не зв’язуватися, адже вони не менш підступні, ніж злочинці. Наприкінці промови «по-батьківське піклування» підкреслено фамільярною формою однини другої особи («не піддавайся», «пам’ятай»). Так створюється образ досвідченого, свого політика, який просто й прямо застерігає про небезпеки. Мова молоді називається ще одним важливим чинником жаргонізації сучасного суспільства. Вплив молодіжної культури на сьогодення часто пов’язують із тим, що представники активної в соціальному й професійному плані частини суспільства молодшають і сміливо вживають у публічному просторі звичні їм експресивні вислови (Chimik 2004). За словами данського мовознавця Бента Прейслера, «стиль мовлення й словник молоді впливають на мову всього суспільства — особливо на мову засобів масової інформації та реклами» (Preisler 1999b: 50). З іншого боку, саме реклама й засоби масової інформації найбільше сприяють формуванню такої моделі культу молодості, яку подають як ідеал для всього суспільства: «будь або принаймні здавайся якомога молодшим, адже лише молоді люди чогось варті» (пор. Vasiliauskaitė 2007). Тому сучасне суспільство орієнтується на молодість як ніколи раніше: соціальні вікові межі долають не лише характерні для сучасної молоді стиль одягу й спосіб життя, а й мовні елементи (пор. Chun 2007: 3–4)2. Мову молоді вважають основним джерелом оновлення загальновживаної жаргонної лексики та можливим чинником змін літературної мови (пор. Gordienko 2006; Chun 2007: 4–5). КОЛОКВІАЛІЗАЦІЯ Автори, які розглядають джерела жаргонізації, передусім вважають таким джерелом історичний соціальний злам, що відбувся в пострадянській Східній Європі. Зміни в суспільстві, спільні для всього західного світу, понад чотири десятиліття тому описав німецький філософ Юрґен Габермас. Це — розмивання межі між публічною та приватною сферами. Цей процес триває й досі, а вирішальний вплив на нього мають нові комунікаційні технології та умови, що їх диктує ринок, — 2 Соціолінгвістичне дослідження лексики, властивої розмовному мовленню, проведене у Вільнюсі рік тому, підтвердило, що молодіжна лексика відома людям різного віку й часом ними вживається (див. Tamaševičius 2008). G. TAMAŠEVIČIUS. Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje 143 впливу зазнають засоби масової інформації. Це особливо очевидно в найвиразнішому прояві публічного простору — на телебаченні, яке відмовляється від повчального, опікунського способу мовлення й поступається місцем неформальному спілкуванню, характерному для приватної сфери (англ. conversationalisation) (Fairclough 1992: 204). Сучасний глядач очікує від телебачення розваг (модель «розважувач — споживач») (пор. Marcinkevičienė 2008: 61, 2009a), тому перевагу надають не програмам, що заохочують громадянські дискусії, а розважальним передачам — реаліті-шоу, які порушують будь-які межі приватності, журналам про стиль життя, що досліджують індивідуальність публічних осіб та їхні таємниці, шоу талантів тощо (Pečiulis 2007: 198). Мові таких передач властива колоквіалізація (англ. colloquialisation) — велика кількість елементів розмовної мови: лексики, структури речення, характерних для розмовного стилю, цитат з усного мовлення, переказів тощо (Marcinkevičienė 2009a, 2009b: 96). Тиск ринкових законів змушує засоби масової інформації прагнути якомога ширшої аудиторії; вони мають зміцнювати зв’язки зі своїми глядачами, тобто робити те, що популярне. Імовірно, у майбутньому засоби масової інформації ще частіше говоритимуть «мовою простих людей» (пор. Schrøder, Philips 1999: 67). На перший погляд, це свідчило б про демократизацію публічного простору, перехід влади до рук простих людей. Однак Норман Ферклаф, який ґрунтовно досліджував дискурс засобів масової інформації, сумнівається, чи публічний дискурс, що наближається до розмовної мови, відображає реальну зміну владних відносин на користь простих людей. Він порушує питання, чи це не лише частина стратегії влади, спрямованої на маніпулювання суспільством у соціальному й політичному плані та залучення якомога ширшої аудиторії (Fairclough 1995: 13). Відповідь зазвичай шукають, досліджуючи поведінку політиків у публічному просторі й особливо в засобах масової інформації — головній сфері їхнього спілкування із суспільством. У політичному дискурсі ще відносно недавно до розмовного побутового стилю вдавалися лише популісти3. Перші зміни наприкінці XX століття відбулися після приходу до влади нових лідерів у США та Великій Британії. Особливо показовою в цьому сенсі є модель, створена колишнім прем’єр-міністром Великої Британії Тоні Блером. Дослідивши мову політики нових лейбористів і спираючись на слова самого Блера, Ферклаф стверджує, що основа іміджу цього політика — здаватися звичайною людиною (англ. normal person) (Talbot, Atkinson, Atkinson 2008: 63). Тож закономірно, що він, хоча для багатьох це було несподіванкою, заговорив мовою простих людей. На думку багатьох дослідників, Ді 3 У Данії успіх популістських партій на виборах пов’язали з їхнім прагненням «бути ближче до людей» ще кілька десятиліть тому, зокрема й із використанням повсякденної розмовної мови (пор. Orla Vigsø 1996). 144 KALBOS KULTŪRA | 82 Близькість політичної риторики лідера Великої Британії до розмовної мови значною мірою зумовила його політичний успіх (пор. Tolson 2005: 82). Зміцнюючи свій образ і образ близького до народу лідера, сьогодні не уникають характерної для звичайних громадян манери мовлення й керівники інших держав: прем’єр-міністр Росії Володимир Путін, президент Білорусі Олександр Лукашенко, президент Франції Nicolas Sarkozy, прем’єр-міністр Італії Silvio Berlusconi, прем’єр-міністр Австралії Кевін Радд. Так вони демонструють свою невимушеність і здатність до неформального спілкування (пор. Repečkaitė 2006). До таких способів створення іміджу політиків спонукають насамперед вимоги, які висувають самі сучасні засоби масової інформації, особливо телебачення. Борючись за увагу виборців, «політик змушений медіатизуватися» (Pečiulis 2007: 206), ставати привабливим для медіа, що борються за високі рейтинги. Тому із людьми починають спілкуватися передусім як зі споживачами медіа, а не як із громадянами (Fairclough 1995: 13). З тієї самої причини в політичному дискурсі дедалі більше виявів колоквіалізації, властивої медіа. Адже політик, який уживає слова, характерні для повсякденного неформального спілкування, або незвично поводиться на публіці, майже може бути певен, що не залишиться непоміченим медіа: його прізвище з’явиться в заголовках газет, пролунає в телевізійних випусках новин. Такий приклад — жарт колишнього голови Сейму Арунаса Валінскаса з трибуни Сейму під час привітання новопризначеного очільника уряду: Бажаючи вам успішної роботи, насамперед хотів би звернутися до промови шановної депутатки Сейму Інгріди Валінскене. Люба, так підтримуючи прем’єра, державу, може, й збережеш, але сім’ю можеш зруйнувати. (Зі стенограми засідання Сейму від 2009 07 16) У першому реченні промовець наголошує, що звертається до Інгріди Валінскене офіційно — як голова Сейму до депутатки Сейму. Офіційність підкреслюють і звертання «шановна депутатко Сейму [...]», і ім’я Інгріда, зазначене в документах, а не Інга, як вона зазвичай представляється сама. Друге речення — це стрибок до приватної розмови чоловіка й дружини: інтимне звертання «люба» та фамільярна форма однини «збережеш» свідчать про перехід від відносин голова Сейму—депутатка Сейму до відносин чоловік—дружина. Таким уміщенням приватного дискурсу Валінскас домігся того, що під час обговорення затвердження кандидатури прем’єр-міністра і в пресі, і на телебаченні не забули схвально відгукнутися також про самого голову Сейму. Подібну увагу привернуло й розмовне слівце «атя», ужите в останньому офіційному зверненні Арунаса Валінскаса до народу Литви на посаді голови Сейму. G. TAMAŠEVIČIUS. Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje 145 УЗАГАЛЬНЕННЯ У сучасному публічному просторі мова спрощується, набуває більше рис розмовно-побутового стилю не стільки через незнання мовних норм або низьку культуру мовців, скільки задля переконливості й ефективності впливу (акомодація). На таку мовну поведінку впливає не лише лібералізація самого суспільства (жаргонізація), а ще більше — засоби масової інформації. Почавши оприлюднювати приватне й «приватизувати» публічне, телебачення першим заговорило повсякденною розмовною мовою (колоквіалізація). Таке мовлення перейняли й політики, адже вони безпосередньо залежать від спроможності медіа охоплювати суспільство й впливати на нього. Мову публічного простору в Литві досліджено ще мало, тому потрібні ґрунтовніші дослідження усного публічного мовлення журналістів і політиків. LITERATŪRA B a l o č k a i t ė R. 2009: Politikos pornografizacija: ar viešumo gali būti per daug? – Kultūros barai 9, 14–19. B i e l i n i s L. 2002: Šou principų dėsningumai Lietuvos politiniame gyvenime. – Politologija 1 (25), 21–39. C h i m i k V. 2004: В. В. Химик. Большой словарь русской разговорной речи. – Prieiga per internetą: www.philology.ru/linguistics2/khimik-04.htm C h u n M. 2007: Jugendsprache in den Medien. [Disertacija]. Universität Duisburg-Essen. – Prieiga per internetą: www.deposit.ddb.de/cgi-bin/dokserv?idn=984967419&dok D o n s k i s L. 2007: Taip, bet... Vilnius: Versus aureus. D o n s k i s L. 2009: Apie „ketvirtąją“ valdžią. – Prieiga per internetą: www.bernardinai.lt F a i r c l o u g h N. 1992: Discourse and social change, Cambridge: Polity Press. F a i r c l o u g h N. 1995: Media discourse, London: Edward Arnold. F a i r c l o u g h N. 2000: New labour, new language? London: Routledge. G o r d i e n k o V. 2006: В. А. Гордиенко. Формирование общего сленга в современном русском языке. [Daktaro disertacijos santrauka]. – Prieiga per internetą: www.lib.ua-ru.net/diss/cont/266603.html H o l m e s J. 2008: An Introduction To Sociolinguistics, Harlow: Pearson Education. K e r š y t ė N. 2005: Rektorių retorika. – Naujasis židinys 9, 363–391. K o s t o m a r o v V. 2005: В. Г. Костомаров. Наш язык в действии: Очерки современной русской стилистики, Москва. 146 KALBOS KULTŪRA | 82 K o ž e n i a u s k i e n ė R. 2001: Žiniasklaidos retorika ir elitinė kalba. – Kalbos kultūra 74, 74–81. K o ž e n i a u s k i e n ė R. 2009: Žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse. Jono Jablonskio konferencijos tezės. – Prieiga per internetą: www.lki.lt K r y s i n L. 2009: Л. П. Крысин. Надежда на самоочищение. – Prieiga per internetą: www.russkiymir.ru M a r c i n k e v i č i e n ė R. 2008: Žanro ribos ir paribiai. Spaudos patirtys, Vilnius: Versus aureus. M a r c i n k e v i č i e n ė R. 2009a: Nuo Habermaso iki Valinsko. Viešosios erdvės privatėjimas. – Akiračiai 3. – Prieiga per internetą: www.akiraciai.lt/Akiraciai/Tema/Nuo-Habermaso-iki-Valinsko.-Viesosios-erdves-privatejimas M a r c i n k e v i č i e n ė R. 2009b: Colloquialization of the Public Sphere. – The Baltics as an Intersection of Civilizational Identities [8th Conference on Baltic Studies in Europe]. Kaunas, 96. M e č k o v s k a j a N. 2006: Н. Б. Мечковская. Демократизация языков: факторы, коллизии и альтернативы. – Acta Neophilologica 8, 129–138. M i l i ū n a i t ė R. 2005: Kalba kaip žmogaus įvaizdžio dalis. – Kalbos kultūra 78, 32–55. N a v i c k a s A. 2007: Viešosios erdvės pasisavinimas Lietuvoje. – Prieiga per internetą: www.bernardinai.lt N e v i n s k a i t ė L. 2006: Viešosios erdvės transformacija Lietuvoje 1988–2000 m.: laikraščių atvejis. [Daktaro disertacijos santrauka]. Vilnius. P e č i u l i s Ž. 2007: Iki ir po televizijos, Vilnius: Versus aureus. P r e i s l e r B. 1999: Engelsk ovenfra og nedenfra: sprogf orandring og kulturel identitet. Engelsk eller ikke engelsk? Thats the question (Dansk Sprognævns skrifter 28), København-Gyldendal, 39–64. R e p e č k a i t ė D. 2006: „Aštrus“ tautos tėvo įvaizdis. – Atgimimas, lapkričio 3. S c h r ø d e r K., P h i l i p s L. 1999: Mediatised Politics: Political Discourses and the Media in Contemporary Danish Democracy. – Prieiga per internetą: www. nordicom.gu.se/common/publ_pdf/37_schroder.pdf T a l b o t M., A t k i n s o n K., A t k i n s o n D. 2008: Language and Power in the Modern World, Edinburgh: Edinburgh University Press. T a m a š e v i č i u s G. 2008: Sociolingvistinis šnekamajai kalbai būdingos leksikos tyrimas. – Kalbos kultūra 81, 206–217. T a n n e n D. 1990: Rethinking Power and Solidarity in Gender and Dominance. – Prieiga per internetą: https://www9.georgetown.edu/faculty/tannen/pdfs/rethinking_power_and_dominance.pdf T a u r i n s k a i t ė A. 2009: Viešoji erdvė internete? – Prieiga: www.miestoiq.lt T o l s o n A. 2005: Media talk – spoken discourse on TV and radio, Edinburgh. G. TAMAŠEVIČIUS. Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje 147 Vasiliauskaitė N. 2007: Laida „Jeigu“: apie vyrus, moteris ir jaunystės kultūrą. – Prieiga per internetą: www.gap.lt/get.php?f.3819 Zaikauskas E. 2007: Kalbos paribiai ir užribiai: lietuvių žargono žodynėlis, Vilnius: Alma littera. Župerka K. 2005: Elitinė kalba ir jos atstovai. – Parlamento studijos 4. – Prieiga per internetą: www.parlamentostudijos.lt/Nr4/4_kalba_Zuperka.htm Gauta 2009 11 05 LANGUAGE SIMPLIFICATION TENDENCIES IN PUBLIC SPACE Summary During the last years on numerous occasions it has been claimed that language used in public space in Lithuania undergoes simplification. Journalists and politicians make numerous language and style errors, since they lack language competence and understanding of language norms. However, so far language specialists have failed to discuss reasons, why politicians and political analysts, who generally have a good command of the Lithuanian language, suddenly turn to spoken and colloquial style whenever exposed to public view. In linguistic literature this is explained by the theory of sociolinguistic accommodation, investigating ways of adjusting to the audience, and the term of jargonisation, defining the impact of social transformation on the language. The privatisation of public space exerts influence on the language of mass-media and politicians; a tendency towards colloquialisation has been noticed. The language of public life has been very little researched so far; thus the above claims could only be proved or disproved after a thorough investigation into the public spoken language of journalists and politicians. GIEDRIUS TAMAŠEVIČIUS Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius [email protected] 148 KALBOS KULTŪRA | 82