Iškilusis bendrinės lietuvių kalbos ugdytojas Kazys Ulvydas

JONAS PALIONIS ВИДАТНИЙ РОЗБУДОВНИК ЛИТОВСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ КАЗИС УЛЬВІДАС (до 100-річчя від дня народження академіка) Kazys Ulvydas (1910–1996) – vienas iš XX a. antrosios pusės kalbininkų, daug ir labai vaisingai pasidarbavęs ne tik lietuvių kalbos mokslo (gramatikos, leksikologijos bei leksikografijos), bet ir įvairiuose lietuvių bendrinės kalbos kultūros baruose. Sunkiais pokario sovietinės okupacijos metais jis (drauge su kitais) parengė praktikos reikalui labai reikalingą Lietuvių kalbos rašybos žodyną (1948), kurio pavadinimas neatspindi jo turinio, nes jame konspektiškai apžvelgti ne tik rašybos, bet ir skyrybos, kirčiavimo, linksnių vartojimo, tarmių klasifikacijos, vardyno dalykai, be to, pateiktas didokas rašybai ir kirčiavimui skirtas bendrinių žodžių sąrašas. Šis žodynas, keletą metų buvęs vienintelė daugialypė lietuvių kalbos sistemos pažinimo priemonė, nenustojo savo praktinės reikšmės ir ligi mūsų laikų. Найвиразніше масштаби й зміст діяльності К. Ульвідаса з розбудови литовської літературної мови розкриваються у започаткованому за його ініціативи 1961 року виданні Kalbos kultūroje — неперіодичному виданні, призначеному для широкої громадськості, редактором якого 366 KALBOS KULTŪRA | 83 Відповідальним редактором він був до 1991 року, а членом редакційної колегії — до кінця життя. Тут він опублікував аж 45 статей, у яких розглядаються актуальні теоретичні й практичні питання унормування літературної мови. У вступній статті «Завдання розбудови культури мови» першого номера Kalbos kultūros К. Ульвідас окреслив основні орієнтири цього видання: удосконалювати литовську писемну мову, приділяючи особливу увагу мові газет; постійно дбати про те, щоб літературна усна мова (за тодішнім терміном literatūrinė šnekamoji) не відставала від писемної; дбати про правильність новостворюваних термінів (надаючи консультації мовознавців) тощо. Тут висловлено й беззаперечний погляд, що «[д]о культури мови слід ставитися як до невіддільної частини культурного рівня особистості» (с. 8). У теоретичних статтях пізніших номерів Kalbos kultūros, більшість яких були вступними (їх цілком обґрунтовано можна назвати програмними), К. Ульвідас розглядав проблеми поняття культури мови (№ 9), мовної норми (№ 33), суспільної сутності мови (№ 27), мови преси (№ 7, 28), школи як найважливішого чинника піднесення культури мови, взаємозв’язку рідної мови з літературою (№ 39), з іноземними мовами (№ 45) та інші. У статтях практичного спрямування він писав про значення й уживання прийменника pas у сучасній литовській мові (№ 3), подав «дрібку» фармацевтичних і медичних термінів (№ 21), розглянув термінологію харчової промисловості (№ 43), мову дисертацій (№ 4). Не оминав він увагою й ролі окремих мовознавців у розбудові литовської літературної мови. З нагоди вісімдесятирічного ювілею він написав про академіка Юозаса Бальчіконіса (№ 8), про раптово померлого головного редактора великого Lietuvių kalbos žodyno Йонаса Круопаса (№ 30, 54), про дослідницю синтаксису й лексики Аделе Валецкене (№ 30), про погляди Йонаса Яблонскіса на мову (№ 42). Хоча К. Ульвідас високо цінував погляди Йонаса Яблонскіса та його внесок у творення й унормування литовської літературної мови, навчаючись у Каунаському університеті Вітаутаса Великого, він мав нагоду ознайомитися й із новими теоріями літературної мови Празької лінгвістичної школи, які поширювали учні Я. Яблонскіса Пранаса Скарджюс, Петрас Йонікас та інші. Тому в концепції культури літературної мови К. Ульвідаса злилися яблонскіанська традиція й новаторські погляди. Як і Я. Яблонскіс, він вважав найважливішим і основним джерелом розбудови літературної мови діалекти, зокрема один із них, що через історичні обставини утвердився в писемності (у випадку литовської літературної мови — південно-західноаукштайтський діалект), а з іншого боку — літературну мову, J. PALIONIS. Išklisusis bendrinės lietuvių kalbos ugdytojas Kazys Ulvydas 367 подібно до пражців, трактували як «цілком самостійну й цілісну систему, що має власну фонетичну та граматичну будову, власні норми й закони розвитку та існує в обох своїх формах: писемній і усній» (KK, Nr. 2, p. 5). Відомий мовознавець Пранас Кнюкшта в некрологічній за характером статті «Зламався дуб мовної культури» (GK 1996, Nr. 4, p. 3) писав: «Висловлені ним [тобто К. Улвидасом] думки й висновки утворюють цілісну систему праці над культурою мови, яку можна назвати школою Улвидаса.» У статті невеликого обсягу неможливо охопити багатогранну працю К. Улвидаса з упорядкування літовської літературної мови. Тому далі доводиться обмежитися лише деякими актуальними й сьогодні напрямами цієї праці, а саме турботою про поліпшення літературної усної мови, вдосконалення термінології різних наук і поширення культури мови. Про турботу К. Улвидаса про літературну усну мову свідчить його вступна стаття «Більше уваги літературній усній мові», опублікована в Kalbos kultūroje (Nr. 2). Спершу він указав на причини відставання літературної усної мови від писемної. Це порівняно пізнє зацікавлення її усним вираженням, значне розширення сфери вживання усної мови в повоєнні роки, недостатня увага до вимови й наголошування в школах, на лекціях, доповідях і загалом у суспільному житті. Крім того, однією з причин відставання він цілком обґрунтовано вважав і специфіку усної мови — поспішність її вираження та структурні відмінності, що виникають через цю поспішність і вільніший та швидший потік засобів вираження. Однак цими причинами К. Улвидас не виправдовував дуже частих тоді, як і нині, помилок у вимові й наголошуванні, яких припускалися на радіо, телебаченні та в інших випадках публічного мовлення. Навпаки, він стверджував, що «ніщо не виправдовує таких випадків, коли освічена людина зовсім не дбає або дбає лише трохи про культуру власного усного мовлення» (там само, p. 9–10). І можна лише шкодувати, що на такі слова К. Улвидаса, сказані ще 1962 року, наша інтелігенція не зважила належним чином не тільки за радянських часів, а й після відновлення незалежності Литви, коли склалися значно сприятливіші умови для розвитку літературної литовської усної мови. Тепер навіть з уст депутатів Сейму, обраних суспільством, часто можна почути неправильно наголошені форми, які К. Улвидас обґрунтовано виправляв: Lietuvojøje (=Lietuvoje), sąjungà (=sąjunga), komìtet as (=komitètas), kilògramas (=kilogrãmas) та багато інших. Гадаю, не помилюся, якщо скажу, що помилок у наголошуванні й загалом у вимові не лише не поменшало, а з’явилася безліч інших, нових, про які нинішні нормувальники літературної мови мали б говорити частіше й голосніше. 368 KALBOS KULTŪRA | 83 Про турботу К. Улвидаса щодо вдосконалення нашої термінології свідчать статті, опубліковані в Kalbos kultūroje, Kultūros baruose та інших виданнях. У згаданій статті про деякі фармацевтичні й медичні терміни він розглядав відмінності у вживанні таких висловів, як akių lašai || lašai akims, vaikų pudra || pudra vaikams, пояснював неприйнятність словосполучень išvesti iš narkozės, išvesti iš šoko būsenos тощо через те, що вони нібито є дослівними кальками з російської мови. Загалом у цій статті він відповів на 17 запитань термінологічного характеру (Nr. 21). В іншій статті в тому самому виданні — «Про словотвір і вживання деяких термінів або просто слів» (Nr. 25) — К. Улвидас писав про вживані працівниками харчової промисловості терміни, дуже подібні за звучанням, але різні за значенням: skerdiena «м’ясо випотрошеної тварини» та skerdenà «забита тварина», а також про iškaulinėti «видаляти кістки» (замість iškaulinėta mėsa він пропонував уживати bekaulę mėsą) тощо. До тематики харчової промисловості належить і його стаття «Уточнюючи термінологію харчової промисловості» (Nr. 43), надрукована 1982 року в Kalbos kultūroje. Тут К. Улвидас критикував як невдалі кальки з російської мови назви різновидів молока pilnas pienas (=nenugriebtas pienas), sausas pienas (=pieno milteliai), однак чомусь допускав вислів žalią pieną (тобто щойно доставлене), хоча таке молоко краще називати звичним словосполученням šviežias pienas. Він пропонував уживати пов’язані з молочною промисловістю терміни primilžis, а не išmilžis, primelžimas, для позначення кількості надоєного молока. Загалом К. Улвидасові був властивий широкий погляд на кодифікацію термінів, як і на саме плекання культури літературної мови. На відміну від деяких інших мовознавців, він не вважав головним критерієм оцінювання термінів їхню литовськість, а зважав на правильність їх творення, поширеність уживання та виразність значення. Тому він не засуджував ані деяких широко вживаних запозичених, особливо міжнародних, термінів, ані нових спеціальних назв, творчо утворених відповідно до словотвірних законів литовської мови. «Нові терміни слід запроваджувати лише після глибокого осмислення суті понять, які вони виражають» (KK 1965, Nr. 9, p. 5). Типовим прикладом того, як К. Улвидас заглиблювався в поняття, виражені термінами, може бути тлумачення згаданих вище харчових термінів skerdiena і skerdenà: Слово skerdiena у жодному разі не можна плутати зі словом skerdenà, утвореним від тієї самої основи за допомогою суфікса -ena. Фахівцям потрібні два терміни: skerdenà і skerdiena, бо вони чітко розмежовують тут два поняття. Забиту тварину до її потрошіння, оброблення в м’ясній промисловості J. PALIONIS. Iškilusis bendrinės lietuvių kalbos ugdytojas Kazys Ulvydas 369 Фахівці називають словом skerdenà, і це слово вживають у множині. Наприклад, туші рахують, пор.: dvi skẽrdenos, du šimtai skerdenų тощо. М’ясо випатраної, обробленої тварини, підготовлене до споживання, називають терміном skerdienos. Отже, у магазині ми можемо купити skerdienos, а працівники м’ясокомбінату, щойно забивши тварину, вже мають skerdèną, забивши двох тварин — dvi skẽrdenas тощо. І лише після того, як тушу випатрано, оброблено й підготовлено до споживання, її називають skerdienos. Слово skerdenà утворене правильно, і редактори часом безпідставно не хочуть його визнавати, безпідставно замінюють його словом skerdiena. Обидва ці слова потрібні, вони позначають різні поняття, обидва слід уживати. (KK 25, p. 34). Визначити внесок К. Улвида у створення та кодифікацію литовської термінології досить складно, адже його діяльність у цій царині була дуже широкою. Вона виявлялася не лише у спеціальних статтях, присвячених проблемам термінології, а й особливо в редагуванні нормативних словників литовської мови, оскільки К. Улвид був членом редакційної колегії не одного такого словника: крім згаданого Lietuvių kalbos rašybos žodyno, він редагував видання Dabartinės lietuvių kalbos žodyno 1954, 1972 і 1993 років, а також був відповідальним редактором III–V і XI–XVI томів великого Lietuvių kalbos žodyno. Немає сумніву, що він активно долучався до кодифікації термінології цих словників, і голос К. Улвида визначив долю не одного терміна. Про необхідність більше дбати про поширення культури мови, про чинники її піднесення К. Улвид писав у багатьох своїх статтях. Найважливішим чинником піднесення літературної мови він обґрунтовано вважав школу: «...саме школа найбільше визначає рівень культури мови кожного юнака, який навчається» (KK, Nr. 14, p. 3). Однак учителі литовської мови часто скаржаться, що їхню роботу псують учителі інших предметів, які викладають недбалою мовою і взагалі не дбають про культуру мови (там само, p. 5). Ці слова стосуються й сучасної школи відновленої незалежної Литви. Окрім школи, К. Улвид, як і інші теоретики літературної мови, часто наголошував на значенні преси, особливо періодичної, літератури, кіно, театру, радіо, телебачення та сім’ї для піднесення культури літературної литовської мови. Він згадав лише про роль комп’ютера, оскільки за його часів комп’ютеризація ще не набула поширення, а нині вона затьмарює багато інших чинників і, на жаль, часто негативно впливає на зусилля школи та тих, хто дбає про культуру літературної мови, поліпшувати мовлення. 370 KALBOS KULTŪRA | 83 Розвиткові культури літературної мови ще за радянських часів сприяла радіопередача Литви «Говорімо й пиши́мо правильно», у якій К. Улвид пояснював слухачам актуальні питання фонетики, морфології, синтаксису та правопису. Ця передача була дуже популярною й переконливою завдяки виразній вимові ведучого, логічному викладові думок і простоті. Завершуючи цей побіжний огляд характерних рис діяльності К. Улвида — одного з найвидатніших плекальників літературної литовської мови другої половини XX століття, — хотів би додати, що, як і в працях багатьох інших литовських науковців радянського часу, у його роботах не обійшлося без тогочасного ідеологічного підґрунтя: применшення культури літературної литовської мови в незалежній Литві міжвоєнного періоду та звеличення умов її розвитку за радянських часів. Однак у багатьох випадках це було необхідно, щоб узагалі можна було публічно обговорювати актуальні проблеми, як він висловлювався, «величезного національного надбання» — літературної литовської мови. Це підґрунтя не применшує вагомого внеску Казиса Улвида в плекання нашої літературної мови. J. PALIONIS. Iškilusis bendrinės lietuvių kalbos ugdytojas Kazys Ulvydas 371