Įterpiniai, jų aiškinimas Jono Jablonskio gramatikos darbuose

ГІНТАУТАС АКЕЛАЙТІС Університет імені Міколаса Ромеріса ВСТАВНІ КОНСТРУКЦІЇ, ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ У ГРАМАТИЧНИХ ПРАЦЯХ ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА ВСТУП Вставні конструкції — периферійне явище синтаксису речення литовської мови та його опису. Однак без їх розгляду опис синтаксису речення був би не лише неповним, а й незавершеним. І зовсім неважливо, як їх називатимуть і оцінюватимуть: чи традиційно вставними конструкціями, чи термінами й поняттями, придатними для німецької та англійської мов, де формальне вираження зв’язків між членами речення відрізняється від литовської, — Satzadverbiale, Sentence adverbs – прислівники речення (див. Holvoet, Pajėdienė 2005: 107 та ін.), чи терміном, успадкованим від класичної риторики, — parentete (див. Koženiauskienė 2001: 176 та ін.; Rulíková 1973). Тепер очевидно, що вставні конструкції, не належачи до ядра речення, відносяться до рівня речення як висловлення, входять у різні ранги речення і навіть тексту: це і засіб формування модальності, і елементи вираження дискурсивності речення, а в тексті — також засіб когезії речення, тобто граматичного зв’язку. Щоб зрозуміти, яким був і яке значення мав опис вставних конструкцій у граматичних працях Йонаса Яблонскіса, потрібен принаймні стислий огляд історії досліджень синтаксису литовської мови — що було сказано про вставні конструкції до Й. Яблонскіса. 1. У граматиках литовської мови до Й. Яблонскіса якогось опису вставних конструкцій не було. У граматиках, написаних не литовською мовою, — навіть у працях Августа Шлейхера та Фрідріха Куршайтіса — самого опису речення було зовсім мало; синтаксичні явища викладали за так званим принципом синтаксису частин мови (пор. Būda 1987: 13 та ін.). Але вже з’являлися перші приклади, які нині вважають вставними конструкціями. Наприклад, А. Шлейхер, розглядаючи прийменник anot, що вживається лише у вставних конструкціях, писав: «значення anot мені незрозуміле; він G. AKELAITIS. Įterpiniai, jų aiškinimas Jono Jablonskio gramatikos darbuose 57 (тобто anot. – G. A.) вживається в таких сполуках: anot tevo, anot jo žodzo» (Schleicher 1856: 280). 2. В опублікованих литовською мовою граматичних описах — Антанаса Баранаускаса (1896), Пятраса Гражбіліса (Повіласа Янюшявічюса) (1905), Адомаса Стюобріса (1906) — хоч вставні конструкції й не описуються, у розділах про пунктуацію з’являються перші терміни, якими позначено те, що нині називають вставними конструкціями. А саме: слова, вставлені для мовлення, мовленнєво вставлені слова (А. Баранаускас); вставлені слова, втиснуті речення (Гражбіліс-Янюшявічюс); вставні слова й речення (Адомас Стюобріс). Ці терміни з експресивними узгодженими компонентами не протрималися довго, і жоден із них не закріпився. Отже, першість і щодо усталених термінів, і щодо опису вставних конструкцій як синтаксичних одиниць речення належить Йонасу Яблонскісу. ВИКЛАД ВСТАВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ГРАМАТИЧНИХ ПРАЦЯХ ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА У граматичних працях Йонаса Яблонскіса (тобто підручниках) вставні конструкції, цілком зрозуміло, найповніше описано в синтаксисі литовської мови 1911 року Lietuvių kalbos sintaksėje. У граматиці литовської мови 1901 року Lietuviškos kalbos gramatikoje, історія написання та видання якої загальновідома в литовському мовознавстві, відомостей про вставні конструкції немає: як об’єкт опису вони не потрапили до розділу «Кілька синтаксичних правил» (див. Jablonskis 1957: 158–177), оскільки в цьому розділі не прагнули подати систематичний, хай і стислий, опис литовського синтаксису, а хотіли порушити «лише найважливіші питання граматики», причому спираючись іще не на принципи граматики Яблонскіса, а на принципи раніших мовних підручників. Хоча є розділ «Кілька слів про граматичний правопис», про пунктуацію там навіть не згадано — отже, і цим шляхом вставні конструкції не могли потрапити до граматики 1901 року. (Навіть у Lietuvių kalbos sintaksėje (с. 102) Й. Яблонскіс стверджував: «Розділові знаки та наука про них, правду кажучи, стосуються не стільки синтаксису, скільки правопису», — так він наголошував, що правопис і пунктуація становлять єдність знань про письмове вираження мови.) Те, що Й. Яблонскіс написав про вставні конструкції в розділах «Перших питань синтаксису» та в описах пунктуації, які містяться в граматиці литовської мови 1922 (і 1919) років Lietuvių kalbos gramatikoje і підручнику литовської мови 1925 року Lietuvių kalbos vadovėlyje, під час дослідження було зіставлено з відповідним матеріалом синтаксису литовської мови 1911 року Lietuvių kalbos sintaksės. І дійшли висновку: і в граматиці, і в підручни- 58 KALBOS KULTŪRA | 83 ку про вставні конструкції Й. Яблонскіс виклав те, що вважав найважливішим, запозичивши це із Lietuvių kalbos sintaksės. Лише одна дрібниця: у граматичних працях 1922 і 1925 років він уже не вживав префікса in- у компонентах термінів interptinis, interptiniai — ці компоненти він уже подавав із префіксом į- (див. Jablonskis 1957: 412–413). Отже, предметом подальшого аналізу є те, що Й. Яблонскіс написав про вставні конструкції в синтаксисі литовської мови 1911 року Lietuvių kalbos sintaksėje. ТЕРМІНИ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА МІСЦЕ ВСТАВНИХ КОНСТРУКЦІЙ В ОПИСІ СИНТАКСИСУ Й. Яблонскіс не вживав простого терміна įterpiniai — як уже згадувалося, він використовував складені терміни з узгоджуваним компонентом įterptinis. Найчастіше він виокремлював термін įterptiniai sakiniai. З пояснення, що «є не лише вставні речення, а й вставні та відокремлені вислови, слова» (Lietuvių kalbos sintaksė, с. 76; далі вживається скорочення S 1911), можна чітко вивести терміни įterptiniai žodžiai ir įterptiniai pasakymai. Ці терміни мають класифікаційне значення. Класифікація вставних явищ насправді двочленна: 1) вставні речення, 2) вставні вислови та слова. Те, що вставні конструкції другого типу, які поділяються на два різновиди, Й. Яблонскіс розглядав як єдність, свідчить про його розуміння близькості вставних висловів, які за сучасним тлумаченням вважаються застиглими, до вставних слів. Особливим є те, як Й. Яблонскіс вписав вставні конструкції в опис синтаксису. Він надав їм дуже важливого, хоч і формального, статусу: поряд із приєднанням, сурядністю та співвіднесеністю речень prijungimo, sujungimo, sutapimo (нині — реченнями з однорідними членами) він розмістив уставлення речень interpimą. Отже, на думку мовознавця, речення зі вставною конструкцією є складним реченням. Він сказав це цілком чітко: «У складному реченні розрізняємо: 1) приєднання речень, 2) сурядність речень, 3) співвіднесеність речень і 4) уставлення речень». (S 1911: 87). Однак, з іншого боку, в самому описі синтаксису вставні конструкції розглянуто не в розділі «Побудова речень», тобто не в розділі про граматичні типи речень, а докладно обговорено в розділі «Інші особливості речень та їх різновиди». Причому розгляд починається саме з них; далі йдуть пряма мова, її різновиди — речення спогаду та оповідна мова, або непряма мова, так звана мова учасників. Отже, обережно можна стверджувати, що Й. Яблонскіс сприймав вставні конструкції і як явище простого речення або речення загалом як мовної одиниці, і як явище побічного характеру. G. AKELAITIS. Įterpiniai, jų aiškinimas Jono Jablonskio gramatikos darbuose 59 ПОНЯТТЯ ВСТАВНИХ КОНСТРУКЦІЙ З опису (навряд чи його можна назвати визначенням) видно, що Й. Яблонскіс розумів вставні конструкції дуже широко й дещо суперечливо. Опис значною мірою зумовлений тим, що вже самим терміном він передусім наголошував на тому, що вставні конструкції є реченнями, а речення зі вставними конструкціями, як уже згадувалося, вважав складними. «Самостійне речення, яке, будучи вставленим в інше, не має з ним граматичного зв’язку (тобто граматичного відношення. – G. A.) і вносить у все висловлення деяке пояснення думки, уточнення, звуження, – називається вставним реченням», – ось так Й. Яблонскіс описав (ну, визначив) вставні конструкції. Щоправда, одразу ж він додав, що «вставляються також і висловлення та окремі слова» (S 1911: 76). Таку неузгодженість тверджень він ніяк не пояснив. Як сам зазначав, спирався на тодішні «звичайні підручники синтаксису». А, наприклад, російські мовознавці Димитрій Овсянико-Куликовський, а згодом і Олександр Пешковський вказували, що вставні слова й вирази є елементами або неповного, або скороченого речення. Отже, якщо стверджувати обережно, основний опис вставних конструкцій у Й. Яблонскіса видається дещо суперечливим. Й. Яблонскіс зазначав, що вставні конструкції, висловлюючись сучасною мовою, є лише другорядним елементом — вони не виражають змістових складників, переданих реченням. Про це мовознавець пише: «Вставне речення іноді легко й зовсім опустити, і це опущення жодною мірою не змінює повноти синтаксичного значення. Висловлення: „Ти, кажуть, учора в місті був“ означає те саме, що й речення „Ти учора в місті був“» (S 1911: 78). Звичайно, у такому прикладі, супроводженому пояснювальним словом «іноді», вставна конструкція sako дублює, кажучи терміном Й. Яблонскіса, мову учасників. Але як вставні конструкції модифікують зміст і значення речення, він не взявся пояснювати. З погляду сучасних описів синтаксису литовської мови Й. Яблонскіс запропонував своєрідне широке розуміння вставних конструкцій. Широту розуміння вставних конструкцій і обсягу вставних конструкцій як конкретних синтаксичних елементів речення зумовило те, що на час написання Й. Яблонскісом своїх граматичних праць утвердилася формальна течія в граматиці (щоправда, він залишився вірним логічній течії в граматиці). Через це автори граматик приділяли мало уваги семантиці мовних явищ. Ця тенденція очевидна й у граматичних працях Й. Яблонскіса. Тому й семантику, або значення, вставних конструкцій, як було видно з наведеного опису, він указував дуже узагальнено й приблизно: «вносить у все висловлення деяке пояснення думки, уточнення, звуження». Ба більше, цей опис- 60 KALBOS KULTŪRA | 83 не відображає значень найхарактерніших вставних конструкцій литовської мови, які Й. Яблонскіс навів насамперед, — sako, girdi, vadinas, rodos, regis, žiūrėk, matyti, anot (ko nors) і под. Пор. наведені приклади (S 1911: 76–78) із цими найхарактернішими вставними конструкціями литовської мови: «Dabar eikit», sako, „namo“, „paskui“, girdi, „surasim, kas čia kaltas“. Tu, regis, nebuvai tą dieną nė iš namų išvažiavęs. Priėjo višta, kiaulė arba koks galvijas – žvirbliui nė motais, lesa sau gretymais su jais ir dar, žiūrėk, ant nugaros atsistos. Tu nieko, matyti, iš to nelaimėsi. Tuomet ir žmonių, matai, nedaug buvę. Reikėjo „pačiupinėti“, anot motynos, ir nebebūtų lindęs. Reikėtų jam, vienu žodžiu, galas padaryti тощо. Й. Яблонскіс, на відміну від пізніших праць із синтаксису литовської мови, навіть не намагався класифікувати вставні конструкції чи якось розглядати їх за значеннями. Серед граматичних ознак вставних конструкцій важливо й те, що Й. Яблонскіс указував на їхню вільну потрійну позицію: «Вставні речення часто можуть стояти також у кінці й на початку інших речень, а не лише посередині» (S 1911: 78). Отже, інтерпозиція — найхарактерніше місце вставних конструкцій. Але що визначає їхню позицію, від чого вона залежить, — як і багато пізніших синтаксистів, зокрема й сучасних, — він не пояснив. СВОЄРІДНІ ВСТАВНІ КОНСТРУКЦІЇ Дуже узагальнений опис значень вставних конструкцій, ще й без належного усвідомлення того, наскільки застиглими стали слова, вирази й навіть речення, що функціонують як вставні конструкції, дав змогу Й. Яблонскіу зараховувати до вставних конструкцій такі структури, які не пасували до інших груп синтаксичних явищ, а були пов’язані зі вставними конструкціями лише тим, що в писемному реченні їх виділяють розділовими знаками, а в усному — очевидно, виразнішими чи слабшими паузами. Тому серед вставних конструкцій з’явилися структури з be: Buvo septyni vyrai, be Petro. Be šių išrodymų, buvo daugybė ir kitų, dar didesnių. Lietuvoje, be lietuvių, gyvena dar lenkų, rusų (baltųjų ir didžiųjų), žydų, vokiečių, nemaža latvių... (S 1911: 78). До речі, і в сучасних описах синтаксису, особливо пунктуації, структури цього типу досі відносять до вставних конструкцій, насамперед через їхню подібність до справжньої вставної конструкції be to. З іншого боку, і сам Й. Яблонскіс вагався щодо структур згаданого типу з be: у розділі «Розділові знаки» в реченні Kitų švenčių, be sekmadienių, anglai beveik neturi конструкцію be sekmadienių він трактував як прикладку (див. S 1911: 97). G. AKELAITIS. Įterpiniai, jų aiškinimas Jono Jablonskio gramatikos darbuose 61 Вставними конструкціями Й. Яблонскіс вважав авторські слова, вставлені в речення прямої мови: «Ти, матусю, будь біля хворого», — сказав батько, — «а я поїду привезти лікаря». «Боже борони, не треба! — вигукнув Юозапас: — зажену в яму, та й годі» (S 1911: 76). До вставних конструкцій він також зараховував авторські слова, які не вставлені в пряму мову, а йдуть після неї, тобто наприкінці всього речення: «Треба спочатку помити», — додав старий (S 1911: 76). У працях із синтаксису наукової литовської мови рішення Й. Яблонскіса вважати авторські слова вставними не лише не обговорювалося, а про нього навіть не згадували. Й. Яблонскіс вважав вставними, кажучи сучасною мовою, також цілком вільні, не застиглі, навіть нестандартні вислови, переважно у формі речення, вставлені в речення. Однак жодного з них він не навів серед 80 прикладів у описі вставних конструкцій, а розмістив у розділі «Розділові знаки» як конструкції, що відокремлюються тире й особливо дужками, чітко називаючи їх вставними конструкціями. Ось ці приклади: Одного разу — дівчинці вже було дванадцять років — заговорили пани. Якщо джерело невелике й води в ньому небагато, — так буває дуже часто, — то п’ють люди. Незабаром настане час, коли жоден німецький емігрант (їх щороку виїжджає з Німеччини до Америки понад сто тисяч), який збирається займатися в Америці землеробством, не вирушатиме туди з Європи без клітки з кількома або кільканадцятьма горобцями. (S 1911: 100, 101). Місце подання прикладів свідчить, що мовознавець не вважав вільні конструкції, уживані як вставні, справжніми вставними конструкціями, рідкісними в живому розмовному мовленні та текстах цього стилю. Приклади, наведені Й. Яблонскісом, високо цінуються всіма дослідниками його праць і сьогодні багато що розповідають про мовне явище, яке нас цікавить, тобто про те, що не було написано в тексті підручників. Речення зі вставними конструкціями Й. Яблонскіс наводив не лише з мовлення людей, яке особливо цінував, а й зі спеціальної літератури, хоча наголошував, що це треба робити обережно; отже, опосередковано він певною мірою показав і вставні конструкції, властиві спеціальній мові, пор.: Життя мешканців гуртожитку, як ви могли помітити, було нам цілком зрозумілим. Їхні переклади я, як казав, редагував і порівнював. Пор. також окремі вставні конструкції: по суті, що найважливіше, наприклад, на думку істориків (див. S 1911: 77–79). Різні вставні форми того самого слова й вислови з цим словом він намагався наводити поруч, наприклад: каже, каже Юргіс; розповідають, розповідають старі люди тощо. З прикладів, наведених Й. Яблонскісом, дещо можна виснувати про зміну вставних конструкцій, хоча майже ціле століття розвитку мови показує небагато. Ось 62 KALBOS KULTŪRA | 83 тепер маємо лише можливо, мабуть, а за часів Й. Яблонскіса були навіть варіанти, уживані як вставні: 1) може бути, має бути; 2) може бут, має бут; 3) може бут, тур бут і 4) гал бут, тур бут — останні на тлі трьох попередніх варіантів сприймалися як двослівні. Пор., наприклад: Ще, може бут (має бут), гостей приїде. Й. Яблонскіс зафіксував прийменникову форму anote, відому тепер лише з Литовського словника: «Що мені зробить той “поганець”, anote батька!» (S 1911: 77). Тривалий час визначене Й. Яблонскісом розуміння вставних конструкцій і приклади з його багатого матеріалу (80 речень зі вставними конструкціями) переносилися повністю або з незначними змінами до численних підручників із синтаксису литовської мови, написаних для шкіл того часу. * На опис вставних конструкцій Й. Яблонскіса очевидно спираються й два різні наукові розуміння вставних конструкцій у сучасній литовській мові. Це вузьке розуміння, викладене в академічних описах синтаксису литовської мови (LKG III 1976: 701–713; DLKG 1997: 641–644): тут вставними вважаються застиглі, стандартні слова й вислови з визначеним набором значень; вільні вставні конструкції, які є «несистемним явищем плану мовлення» (DLKG 1997: 645), називаються вкрапленнями (на цій концепції ґрунтуються й дослідження вставних конструкцій автора цієї статті). Очевидно, Й. Яблонскіс тяжів до вузького розуміння вставних конструкцій, але, уважно ставлячись до синтаксичного матеріалу, навів і такі приклади вставних конструкцій, які більшою чи меншою мірою дали змогу сформувати широке розуміння вставних конструкцій. Його найважливіша відмінна риса полягає не стільки в тому, що вкраплення не відмежовують від вставних конструкцій, скільки в тому, що вставними вважають також конструкції, граматично пов’язані зі словами речення (див. Balkevičius 1963: 267–281; Labutis 2002: 343–353). ВИСНОВКИ 1. Йонас Яблонскіс неодноразово розглядав вставні конструкції у своїх граматичних працях (1911, 1919 і 1922, 1925 рр.), а найдетальніше — 1911 року в окремому розділі Синтаксису литовської мови; деякі додаткові відомості про вставні конструкції містяться в розділі цього видання «Розділові знаки». Переносячи скорочені варіанти опису вставних конструкцій до пізніших граматичних праць, мовознавець анітрохи не змінював ні самого розуміння вставних конструкцій, ні ілюстративного матеріалу. G. AKELAITIS. Įterpiniai, jų aiškinimas Jono Jablonskio gramatikos darbuose 63 2. Вставні конструкції Й. Яблонскіс прирівняв до предикативних частин складного речення (сучасний термін); речення зі вставними конструкціями він вважав складними, хоча самі вставні конструкції розглядав як своєрідність речень, їхню різноманітність. Самі вставні конструкції він також визначав як речення (тобто предикативні частини складних речень). 3. Окрім реченнєвої форми, у визначенні вставних конструкцій Й. Яблонскіс указав і на інші їхні форми — висловлювань і окремих слів. Характеризуючи вставні конструкції, він виокремив такі їхні розрізнювальні граматичні ознаки: відсутність граматичного зв’язку (тобто граматичного відношення) з іншими словами речення, вільне розташування в реченні у трьох позиціях, можливість вилучити вставні конструкції з речення (відокремленість). Дуже незначна увага до значень вставних конструкцій стала передумовою того, що поряд із переважними характерними групами вставних конструкцій литовської мови було наведено такі елементи речення, які, як і вставні конструкції, мають ознаку інтонаційного й пунктуаційного виокремлення (безпосередньо Й. Яблонскіс цього не зазначив). 4. Й. Яблонскіс охопив основне ядро інвентарю вставних конструкцій литовської мови, увиразнивши його кількістю прикладів і способом їх подання; на це ядро спирається й сучасне вузьке розуміння вставних конструкцій. Відносячи до вставних конструкцій різні конструкції, що мають певну ознаку вставності, мовознавець заклав передумови для формування широкого розуміння вставних конструкцій. LITERATŪRA Balkevičius J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Būda V. 1987: Lietuvių kalbos prijungiamieji sakiniai: tyrimo istorija, Vilnius: Moks las. DLKG 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Red. V. Ambrazas. 3-iasis patais. leid., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Holvoet A., Pajėdienė J. 2005: Aplinkybės ir jų tipai. – Lietuvių kalbos gramatikos darbai 3. Gramatinių funkcijų tyrimai. Red. R. Mikulskas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Jablonskis J. 1957: Rinktiniai raštai. Sud. J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Koženiauskienė R. 2001: Retorika: iškalbos stilistika. 2-asis patais. leid., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Labutis V. 2002: Lietuvių kalbos sintaksė. 3-iasis patais. leid., Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. LKG III 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3. Sintaksė. Vyr. red. K. Ulvydas, Vilnius: Mokslas. 64 KALBOS KULTŪRA | 83 S 1911: Rygiškių Jono Lietuvių kalbos sintaksė 1, Seinai: Laukaičio, Dvaranausko, Narjausko ir B-vės spaustuvė. Rulíková B. 1973: Parenteze v současné češtinč, Praha: Academia. Schleicher A. 1856: Handbuch der litauischen Sprache von August Schleicher. Bd. 1. Grammatik, Prag: Clave. Gauta 2010 11 03 INSERTS AND THEIR TREATMENT IN JONAS JABLONSKIS’ GRAMMARS S u m m a r y The creator of Standard Lithuanian, Jonas Jablonskis, was also a grammarian who wrote several grammar books that became widely used and that had a major impact on the work of future textbook authors and linguists. The article analyzes one grammatical (syntactical) topic, namely, the treatment of inserts by J. Jablonskis. The study of J. Jablonskis articles revealed several issues. There had been no descriptions of inserts in pre-Jablonskis grammars though some sources had proposed various Lithuanian terms for the insert. These terms, however, were not broadly accepted. Thus the authorship of the term įterpinys should be ascribed to J. Jablonskis who was also the first to define the term and explain the principles of its establishment. His definition includes such features of the insert that do occur in more recent explanations, namely, the absence of grammatical relation to the other words of the sentence, a free placement in the sentence, secondary importance to the basic meaning of the sentence. J. Jablonskis paid little attention to the semantics of inserts and he treated as inserts such constructions that only had a formal intonational and punctuational feature. Some of these aspects gave rise to the tradition of narrow and broad treatment of inserts in the Lithuanian syntax. An interesting yet linguistically unfruitful was J. Jablonskis’ understanding of the insert: he treated inserts as sentences, and a sentence with an insert, in his view, was a complex sentence. GINTAUTAS AKELAITIS Mykolo Romerio universitetas Ateities g. 20, LT–08303 Vilnius [email protected] G. AKELAITIS. Įterpiniai, jų aiškinimas Jono Jablonskio gramatikos darbuose 65