Konstancija ir Jonas Jablonskiai

JONO JABLONSKIO GYVENIMAS IR VEIKLA ЕГЛЕ ЛУКЕНАЙТЕ-ГРИЦЮВЕНЕ Національний музей Литви КОНСТАНЦІЯ І ЙОНАС ЯБЛОНСКІСИ Йонас Яблонскіс народився 30 грудня 1860 року (за старим стилем — 18 грудня). Батько, Юозапас Яблонскіс, удівець із трьома малолітніми дітьми, вдруге одружився з Агнешкою Шипайлюйте. Окрім найстаршого Йонаса, Агнешку й Юозапаса Яблонскісів народилося ще троє дітей: Антанас — 1867 року, Юргіс — 1870 року та Маріте — 1875 року. Тоді Яблонскіси господарювали в Кубіляйлі*, неподалік від Науместиса, а згодом родина з усіма сімома дітьми переїхала до Ригішкяйської садиби, у парафію Гришкабудиса. Йонас Яблонскіс почав відвідувати початкову школу в Науместісі 1869 року, а з 1872 року — гімназію в Маріямполе. Навчання в гімназії оплачував дядько матері, священник Юозапас Шипайла. Батьки теж мріяли про сина-священника, однак Йонас зовсім не тяжів до священства. Що далі, то виразніше виявлялися його здібності до філології, а надто до класичних мов. Й. Яблонскіс закінчив гімназію 1881 року із золотою медаллю. Вирішивши вивчати класичну філологію в Московському університеті, юнак утратив підтримку свого доброчинця, дядька Шипайли, і вирушив до Москви, ледве назбиравши грошей на дорогу. На першому курсі він заробляв на хліб, навчаючи інших, а з другого курсу вже отримував стипендію. У Москві сталося те, що вдома було надто своїм, звичним і близьким, — любов, зацікавлення рідною литовською мовою, національне самоусвідомлення самого Йонаса Яблонскіса. Великий вплив на нього справили професори-філологи, які викладали в університеті: знавець класичних мов Фіодорас Коршас і балтист та славіст * У Литовській мовній енциклопедії (2008) зазначено, що Йонас Яблонскіс народився в Кубілюсах. Про те, що рідне село Й. Яблонскіса — Кубіляйлі, пишуть мовознавці Шяуляйського університету Гедре Чепайтене й Альгірдас Малакаускас у статті «Де насправді народився Йонас Яблонскіс?» — див. Mokslo Lietuva, № 3, 2011 02 03. Примітка редакції. E. LUKĖNAITĖ-GRICIUVIENĖ. Konstancija ir Jonas Jablonskiai 9 Філіпас Фортунатавус. У Литві офіційна політика русифікації в деяких школах тоді врівноважувалася полонізацією та польщизною — мовляв, інтелігентові має бути соромно розмовляти «по-мужицькому». Потрібен був перелом у свідомості молоді, що навчалася. Студенти, зібравшись гуртом серед чужинців і підбадьорюючи одне одного, почали позбуватися свого «панського» польського духу. 1885 року Йонас Яблонскіс закінчив студії класичної філології в Московському університеті. На нього, який повернувся до Литви, чекали розчарування: гуманітарій, не православний — отже, непридатний. Не знайшлося місця ні у Віленському, ні у Варшавському навчальному окрузі, навіть у гімназіях Казані, Харкова та Закавказзя. Дипломованому філологові залишилася тільки робота репетитора. Почавши навчати дітей поміщика Томаса Зана в Жемійоі-Панемуне, Йонас Яблонскіс досяг успіху — Зан рекомендував його писарем Маріямпольського суду. Виявившись великим трудівником, він отримав подальші рекомендації кураторові Ризького навчального округу, і той призначив його в Мітаві (нині Єлгава) помічником «начальника столу» канцелярії, а в листопаді 1889 року — учителем стародавніх мов у Мітавській гімназії для хлопців. Коли вчитель гімназії Йонас Яблонскіс натякнув своєму другові Габріелю Ландсбергісу-Жямкальнісу, що шукає дружину, яка розмовляла б удома литовською, той нагадав йому про сестру знайомого з московських часів Адамаса Скетяріса з-під Йонішкеліса. Габріель сказав, що Констанція Скетерите більш литовка, ніж литовка, і дуже освічена. Була лише одна перешкода — наречений католик, а наречена — євангелістка-реформатка. У ті часи це було серйозною перепоною для створення сім’ї. Констанція Скетерите вийшла заміж за Йонаса Яблонскіса того самого літа, коли вони познайомилися. Вінчання відбулося на батьківщині дружини — у євангелістсько-реформатській церкві Швобішкіса 24 липня 1890 року, після отримання всіх канонічних і цивільних дозволів. Спільна життєва подорож Констанції та Йонаса Яблонскісів почалася в Мітаві, де молода сім’я провела, мабуть, шість найпрекрасніших і найщасливіших років. Там народилися й найстарші діти Яблонскісів: син Константінас — 1892 року, доньки: Она — 1894 року та Юлія — 1896 року. У Мітаві Й. Яблонскіс викладав класичні мови в гімназії для хлопців. Тоді третина, а згодом аж половина її учнів були литовцями. «Ми, учні молодших класів, відчували, що Й. Яблонскіс відрізняється від інших учителів гімназії. Він запрошує до себе учнів старших класів. Ті, повернувшись сповнені якоїсь серйозної таємниці, частіше збираються і, зачинившись, про щось радяться. [...] Здалеку ми всі любили Яблонскіса й пишалися ним». (Mironas 1921: 536–537). 10 KALBOS KULTŪRA | 83 З Мітави Й. Яблонскіс інтенсивно писав Варпас, дбав про мовні питання, виправляв статті інших авторів, адже далеко не всі вміли добре писати литовською. Влітку 1894 року під приводом хрестин новонародженої Оніте (хрещеними батьками були Вінцас Кудірка та Габріеле Петкевічайте-Біте) у квартирі Яблонскіса відбувся з’їзд варпінінкай. У цій єдиній домівці могли збиратися й розважатися литовські школярі. Разом святкували весілля, хрестини, іменини, відзначали інші події. Там влаштовували вечори з виставами, піснями, читали доповіді. Антанас Сметона, учень Й. Яблонскіса в Мітаві, писав: «У святкові дні ми ходили до дому Яблонскісів [...]. Усіх огортали чутливий литовський дух і родинне тепло [...]» (Smetona 1921: 534). У домі Яблонскісів збиралися активні литовські інтелігенти, яких об’єднував один ідеал — Батьківщина. «У Мітаві влаштовували таємні зібрання, приурочуючи їх до храмових свят, коли всюди було багато людей, щоб поліція не помітила; про всяк випадок на столі ставили пиво й закуски. Збиралися Кріщюкайтіс, Булота, Машіотас, Ляндзбергіс-Жемкальніс, ксьондз Тумас та інші. Засідали під час меси, бо в інший час було небезпечно. Рукописи, листи й пакунки на пошту носили брат Йонаса Юргіс і сестра Маріона, яких він навчав». (Strimaitis 1921: 522). Особливо важливо було не мовчати в роки заборони друку. Йонас Яблонскіс залучив до своєї просвітницької діяльності й дружину Констанцію. К. Яблонскене сама писала, переписувала тексти, відредаговані чоловіком. Під час переслідування литовського національного руху, преси та її співробітників влада звернула увагу на діяльність гімназійного вчителя Й. Яблонскіса. У 1896 році Яблонскіси мусили залишити Мітаву: вчителя перевели до іншого, значно віддаленішого від литовського середовища місця — Ревеля (нині Таллінн). Настрої Й. Яблонскіса в Ревелі можна краще зрозуміти зі спогадів сучасників. Його колишній учень у Мітаві Казимерас Йокантас писав: «Коли я почав частіше навідуватися, доводилося про дещо розмовляти. Одразу впадала в око постійна журба. Стане біля печі, замислиться й мовчить цілу годину, нічого не кажучи, нічого не помічаючи з того, що діється довкола. Було зрозуміло, що тут йому все чуже, що ніщо не миле, ніщо не приваблює. Переведення з Мітави він сприймав як заслання». (Jokantas 1921: 542). Слід зауважити, що за царських часів діяльність службовця, а особливо педагога, перебувала під надзвичайно пильним наглядом. Найближчий приятель у Ревелі Йонас Булота писав: «Діяльність Яблонскіса в Ревелі чітко поділялася на дві частини: як учителя російської влади та як діяча литовського руху. [...] Він був тим магнітом, який притягував до себе всю тогочасну інтелігенцію Литви. Усі, хто так чи інакше постраждав або зазнав кривди, шукали й знаходили в нього особливе сердечне співчуття та корисні поради, а дуже часто й матеріальну допомогу, особливо школярі — у вигляді уроків: приїхавши, вони найчастіше просто в нього й зупинялися.» E. LUKĖNAITĖ-GRICIŪVIENĖ. Konstancija ir Jonas Jablonskiai 11 (Bulota 1921: 544–546). Петрас Авіжоніс, вивчаючи медицину в Дерптському університеті, часто навідував Яблонскісів. «Не минало жодного свята, щоб до нього з Дерпта [Тарту] не приїхало кілька студентів, його колишніх учнів із Мітави [...] ми були щасливі, що могли поміж навчанням поспілкуватися в такій сердечній атмосфері. А Яблонскіс, пригощаючи нас тиждень чи й довше, ще й “на дорогу” вкладав щось у руку, вибачаючись, що більше не має.» (Avizonis 1921: 532–533). Літо родина Яблонскісів завжди проводила в Литві, найчастіше в родичів або друзів. Сам Й. Яблонскіс їздив до Литви досліджувати діалекти, брав із собою родину, «щоб діти, як він казав, полюбили Литву і, вирісши, скрізь почувалися литовцями». (Bulota 1921: 554). 16 лютого 1899 року в Ревелі в Яблонскісів народився ще один син — Вітаутас. У 1900 році Й. Яблонскіс підготував одну зі своїх найважливіших праць — Граматику литовської мови, яку в Тільзиті видали 1901 року під псевдонімом Петраса Кряушайтіса. У 1900 році неподалік Паланги затримали перевізників литовської преси, а згодом і її розповсюджувачів; було викрито цілий ланцюг підозрюваних, проводилися обшуки, які дісталися й до Ревеля. Звісно, обшукали й Й. Яблонскіса та знайшли «докази». Тут було повно литовських книжок, слів, зібраних для словника, фольклорних записів, а ще виявили, хто ховається за псевдонімом Обелайтіса, який писав до Варпаса. Рівно рік Й. Яблонскіс залишався без офіційної роботи, а родина — без жодних прибутків. А за рік надійшла ще неприємніша звістка: Й. Яблонскіса висилають до Пскова. У 1902 році родину вперше розлучили: разом із батьком виїхав старший син, десятирічний Кастукас. Після задоволення прохання про помилування Й. Яблонскіс повернувся із заслання через рік, без права відвідувати столицю. Почалися нескінченні сімейні поневіряння: родина оселялася в одному місці лише на кілька років. У 1903–1904 рр. Яблонські жили в Шяуляї. Й. Яблонскіс не мав державної роботи, отримував лише випадкові заробітки. Восени 1904 р. вся родина переїхала до Вільнюса. Й. Яблонскіс почав працювати в редакціях першої литовської щоденної газети Vilniaus žinios, а також Lietuvos ūkininko, у видавничому товаристві «Аушра», виправляв мову різних книжечок, що видавалися, редагував переклади. Після повернення литовської преси відчували безмежну радість, а водночас і розчарування, адже все було не так, як хотілося б. У Вільнюсі вирувало політичне та громадське життя. Й. Яблонскіс був демократом, виявляв громадянську мужність і принциповість у своїх статтях і підписуючи колективні протестні звернення. Після дозволу викладати в школах литовську мову з ініціативи Г. Ландсбергіса-Жямкальніса було створено Комітет з навчання литовської мови, 12 KALBOS KULTŪRA | 83 який узявся опікуватися цією справою. Після значних зусиль Й. Яблонський почав викладати литовську мову на правах факультативу в кількох школах Вільнюса, однак із оплатою уроків виникали труднощі. Влітку 1906 року в Яблонських народилася ще одна дитина — син Йонукас. Восени 1906 року Й. Яблонський отримав посаду позаштатного вчителя в Паневезькій учительській семінарії й разом із родиною переїхав до Паневежиса. Мовознавець і педагог, стурбований долею літератури рідною мовою, залучив молодь до перекладацької роботи. До цієї діяльності він долучив не лише дружину й дітей, а й своїх учнів. Усюди, де жив Й. Яблонський, його супроводжувала праця, а дружина була найближчою помічницею. У Паневежисі на родину чекало нове нещастя — Й. Яблонський захворів на хворобу нирок. Хвороба затягнулася, і, очевидно, її підступні наслідки визначили подальший стан його здоров’я. У 1908 році родина знову роз’їхалася. Завдяки великим зусиллям Й. Яблонський отримав штатну посаду вчителя в Бересті. Дружина з п’ятьма дітьми залишилася в Паневежисі. Так вони прожили окремо два роки. Бачилися влітку, хоча батько присвячував вільний час питанням литовської мови або їздив лікуватися. Старший син Костянтин навесні 1909 року закінчив Паневезьку гімназію й виїхав навчатися до Петербурга. Наприкінці літа 1910 року Констанція з дітьми вирушила до чоловіка в Берестя. Життя на новому місці принесло й нові турботи. Навіть дітям було непросто призвичаїтися до чужого середовища. З листів матері до сина постає дедалі гірший стан здоров’я Й. Яблонського: «Тато, як і раніше, багато працює, тепер готує статтю з мовних питань. Ноги, здається, слабкі, цього року набагато гірше, ніж торік у цей час». (Lukėnaitė-Griciuvienė 2009: 91). 1911 року Й. Яблонський під псевдонімом Ригішкю Йонас видав свою другу важливу працю Синтаксис литовської мови, а через рік — ще одну книжечку Питання писемної мови. У 1912 році, коли Й. Яблонський отримав посаду вчителя в Гродненській чоловічій гімназії, родина переїхала ближче до Литви. У Гродні до Яблонських не раз навідувалася Юлія Жимантене-Жемайте. Саме тоді видавалися твори Жемайте, а Й. Яблонський їх редагував. Мовознавець якось сказав: «З творів Жемайте я сам учився найживішої, найкрасивішої народної мови». (Rimantas 1956: 127). Найбільшу тривогу викликало помітне погіршення здоров’я Й. Яблонського: «[...] Татові слід би почати чимось зміцнюватися, бо, здається, він уже дуже виснажений, їжа йому не смакує, та й спить погано [...]. Коли він не пише жодної статейки, то ще сяк-так, але якщо починає щось писати, тоді вже прощавай і їжа, і сон». (Lukėnaitė-Griciuvienė 2009: 97). E. LUKĖNAITĖ-GRICIUVIENĖ. Konstancija ir Jonas Jablonskiai 13 Восени 1914 року Й. Яблонського перевели до Велижа. Родина переїхала у віддалену глушину Вітебської губернії, далеко від залізниці й далеко від рідних. Хоч які злидні тяжіли над домом Яблонських, гроші на благодійність чи якусь шляхетну національну справу завжди знаходилися. Тут Й. Яблонський не був скупим. У листах батька до сина Костянтина читаємо: «Синку! Надсилаю тобі 25 рублів, 5 рублів на голодний день і 10 рублів на потреби вашого товариства». (Lukėnaitė–Griciuvienė 2009: 122). У Велижі прожили лише рік. Після початку Першої світової війни й окупації Литви німцями багато литовців подалися вглиб Росії. Комітет Литовського товариства допомоги постраждалим від війни відправив до Воронежа багато литовської молоді. З ініціативи Мартінаса Йчаса, за підтримки доньки царя Миколи Тетяни, восени 1915 року у Воронежі відкрили одразу дві литовські гімназії — чоловічу й жіночу; директором призначили Пранаса Машіотаса. Й. Яблонського офіційно запросили викладати литовську мову. Діяльність Й. Яблонського у Воронежі, попри його тяжку хворобу, була надзвичайно значущою й потрібною. «Його праця серед своїх людей, навчання учнів і вчителів рідної мови там, де зібралося так багато молоді, була просто неоціненно плідною. Навколо нього почали гуртуватися вчителі, літератори, мовознавці, учнівські гуртки. Установлювали терміни, готували шкільні підручники, видавали книжки. Кожну важливу справу обговорювали за участі Яблонського; кожен більший твір чи книжка виходили лише після його редагування. У самій гімназії, серед учнів і вчителів, його авторитет як досвідченого педагога був дуже високим...» (Yčas 1921: 570). У 1917 році через стан здоров’я Й. Яблонський мусив відмовитися від посади вчителя гімназії, проте залишився членом опікунської ради чоловічої гімназії, редагував підручники, виправляв мову. Влітку організували перші литовські учительські курси «Саулес», лектором яких запросили й Й. Яблонського. У Воронежі він підготував і видав читанку з литовської мови Школі нужди (1916), підручник Арифметика. Початок науки й терміни (1917), Наш словничок (1918). Яблонські разом з усією литовською колонією повернулися до Литви в червні 1918 року. Уся Воронезька гімназія вмістилася у товарні вагони або пасажирські вагони третього класу (через хворобу чоловіка родина Яблонських їхала другим класом). Подорож була довгою й виснажливою. До Вільнюса дісталися за два тижні. Й. Яблонський уже не підвівся зі свого візка. Grįžęs į Vilnių, jis išleido Lietuvių kalbos gramatiką (1919). Tų pačių metų balandį Vilnių užėmus lenkams, dalis lietuvių inteligentų pasitraukė 14 KALBOS KULTŪRA | 83 до Каунаса. Лише за кілька місяців Й. Яблонскіс із родиною отримав дозвіл переїхати до тимчасової столиці. У Каунасі життя Яблонскієв було скромним, доводилося й надалі переїжджати з однієї квартири до іншої. Здоров’я Й. Яблонскіса вже настільки погіршилося, що він не лише більше не ходив, а й не завжди міг писати власною рукою. Восени 1919 року його запросили керівником і викладачем литовської мови на вищих курсах товариства «Саулє» для вчителів. Після заснування 1922 року Литовського університету в Каунасі Й. Яблонскіса обрали його почесним членом і професором. Лекції він читав у квартирі (нині вул. Яблонскіо), більшу кімнату якої перетворили на аудиторію. Так він працював в університеті до осені 1926 року. У тій домашній аудиторії відбувалися навіть засідання ради факультету, наради, засідання комісій з правопису й термінології. Останнє десятиліття свого життя Й. Яблонскіс працював дуже інтенсивно. 1922 року вийшла його Граматика литовської мови (нове доповнене видання), 1925 року — Підручник литовської мови, 1928 року — Відмінки та прийменники. У той час він написав аж 234 статті з мовних питань. Свої статті він уже не писав сам, а диктував дружині, синові або студентам. Таких добровільних писарів було чимало. «Яблонскіс зазвичай працював від ранку до обіду. Обідав у сусідній кімнаті, куди його підвозили до столу дружина чи студент (студента-писаря часто запрошували обідати разом). Відпочивши, професор знову інтенсивно працював до вечора, інколи й допізна». (Masiliūnas 1974: 21–22). Останнє десятиліття життя з напівпаралізованим чоловіком було для Констанції Яблонскене особливо тяжким. Деякий час поживши на вулиці А. Міцкявічяуса, 1928 року вони переїхали до доньки, окулістки Они Ландсбергене, на вулицю Кястучя. Хоча розум залишався ясним, а дух не занепав, тілом Й. Яблонскіс зовсім занепав. Улітку К. Яблонскене щороку возила чоловіка до Паланги. Подорож була складною: їхали санітарним поїздом до Клайпеди, а звідти — автомобілем. Потрібна була значна допомога, наймали служницю, а згодом і медсестру. У лютому 1930 року Йонас Яблонскіс захворів на грип. 23 лютого в лікарні «він спокійно і навіки заснув, оточений членами своєї родини» (Vaičiūnas 1930: 67). Через три роки, після поховання одного з побратимів Йонаса Яблонскіса, Юозаса Туми-Вайжгантаса, композитор Йонас Набажас записав у своєму щоденнику: «улюблена всіма людина зібрала величезні натовпи й усі організації, але все ж похорону Яблонскіса в Незалежній Литві досі ніхто не E. LUKĖNAITĖ-GRICIUVIENĖ. Konstancija ir Jonas Jablonskiai 15 vienas dar neaplenkė, nes, be Kauno, ir provincija jose dalyvavo“ (Nabažas 2007: 118). Констанція Яблонскене померла 19 квітня 1948 року, її поховали поруч із чоловіком на міському кладовищі Каунаса. До речі, через десятиліття останки Яблонскієв довелося перенести на цвинтар Петрашіунай. Донька Яблонскієв Юлія писала в листі братові Вітаутасу до Клівленда: «Думаю, ти маєш знати, що нам довелося перенести наших дідів із міського кладовища до Петрашіунай. На старому кладовищі зроблять парк». (Lukėnaitė-Griciuvienė 2009: 42). LITERATŪRA Avižonis P. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvos mokykla 12, 530–533. Bulota J. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvos mokykla 12, 544–547, 554. Yčas M. 1921: Vėl už Lietuvos sienų: Breste, Gardine, Veliže, Voroneže. – Lietuvos mokykla 12, 565–573. Jokantas K. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvos mokykla 12, 540–543. Lukėnaitė-Griciuvienė E. 2009: Konstancijos ir Jono Jablonskių šeima, Vilnius: Lietuvos nacionalinis muziejus. Masiliūnas K. 1974: Atsiminimai. – Mūsų kalba 7, 21–22. Mironas V. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvos mokykla 12, 536–537. Nabažas J. 2007: Dienoraščiai 1922–1945, Vilnius: Typoart. Rimantas J. 1956: Žemaitė gyvenime ir kūryboje, Vilnius: Valst. grožinės lit. 1-kla. Smetona A. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvos mokykla 12, 533–536. Strिमaitis J. 1921: Iš jaunystės laikų, mokslo ir pirmųjų darbo metų. – Lietuvos mokykla 12, 516–522. Vaičiūnas V. 1930: A. a. Jablonskį atsimінus. – Kalba 1 (2), 67. Gauta 2010 11 05 16 KALBOS KULTŪRA | 83 THE FAMILY OF KONSTANCIJA AND JONAS JABLONSKIAI Summary Jonas Jablonskis was born on 30 December 1860 in Kubilėliai near Naumiestis. Besides their eldest son Jonas, Agnieška and Juozapas Jablonskiai had another three children: Antanas, Jurgis and Marytė. Soon after Jonas’ birth, the family moved to Rygiškiai. Jonas Jablonskis attended the Naumiestis elementary school, then continued his schooling in the Marijampolė gymnasium which he finished in 1881 with distinction and was awarded a gold medal. His interest in languages encouraged him to choose Classical Philology for studies at the University of Moscow. Professors Fiodor Korsh and Filip Fortunatov had a major influence on Jablonskis’ growing interest in his native Lithuanian language. In 1885, J. Jablonskis graduated from the university but it took him another four years to get a teacher’s position in the Mintauja boys’ gymnasium where he started teaching ancient languages. In 1890 Jonas Jablonskis, a Catholic, married a very well-educated Konstancija Sketerytė who belonged to the Reformed Church. Their first children were born in Mintauja: son Konstantinas (1892) and two daughters, Ona (1894) and Julija (1896). The other two sons, Vytautas (1899) and Jonas (1906), were born in other places to which the family moved from Mintauja. J. Jablonskis was extensively writing on language. His articles were published in the Varpas and the liberal Russian press. The Jablonskis’ family home was frequented by the activists of the Lithuanian intelligentsia who shared a common future vision of their motherland. In 1896, teacher J. Jablonskis was transferred to Revel (currently Tallinn) which was far away from Lithuania and the ideas of freedom. The Jablonskis family could only visit their homeland during summers. In 1900, J. Jablonskis completed one of his most significant works, Lietuviškos kalbos gramatika (Grammar of the Lithuanian Language), which came out in 1901. Yet soon after this he was trialed and charged in a notorious case related to the violation of the Lithuanian press ban. As a consequence, in 1902 Jablonskis was deported to Pskov in Russia. Upon his return, Jablonskis lived in Šiauliai (1903–1904), Vilnius (1904–1906), taught part-time in the Panevėžys teachers’ seminary (1906–1908). His second major work, Lietuvių kalbos sintaksė (Syntax of the Lithuanian Language), came out in 1911 and a year later Rašomosios kalbos dalykai (On the Written Language) appeared. When two Lithuanian gymnasia in Voronezh for war immigrants were opened in 1915, J. Jablonskis was officially invited to teach Lithuanian. It was during this period that he prepared and published a reader in Lithuanian titled Vargo mokyklai E. LUKĖNAITĖ-GRICIUVIENĖ. Konstancija ir Jonas Jablonskiai 17 (1916), a textbook in mathematics Aritmetika. Mokslo pradžia ir terminai (1917) and a dictionary titled Mūsų žodynėlis (1918). 1918 saw the return of the whole Lithuanian colony, the Jablonskis family included, from Russia to Lithuania. In Vilnius, J. Jablonskis published Lietuvių kalbos gramatika (The Grammar of Lithuanian) (1919). When Vilnius was occupied by Poland, the family moved to Kaunas. J. Jablonskis’ health was getting weaker, he could hardly walk and sometimes could not even write. As a sign of recognition, the linguist was awarded the title of professor and honorary member of the University of Kaunas, which was established in 1922. During the last ten years of his life he intensely worked and published the following books: Lietuvių kalbos gramatika (1922), Lietuvių kalbos vadovėlis (A Textbook of Lithuanian) (1925), Linksniai ir prielinksniai (Cases and Prepositions) (1928). He also prepared 234 articles on language which were dictated to his wife, son or students. In February 1930, Jonas Jablonskis got the flu and died in hospital on 23 February. EGLĖ LUKĖNAITĖ-GRICIUVIENĖ Lietuvos nacionalinis muziejus Arsenalo g. 1, LT-01100 Vilnius [email protected] 18 KALBOS KULTŪRA | 83