Žymiajai gramatikos tyrėjai Nijolei Sližienei – 90 metų

РАСУОЛЕ ВЛАДАРСКЕНЕ Інститут литовської мови ВИДАТНІЙ ДОСЛІДНИЦІ ГРАМАТИКИ НІЙОЛЕ СЛІЖЕНЕ — 90 РОКІВ Фото АСТИ ЛЕСКАУСКАЙТЕ. У 2022 році поважний ювілей відсвяткувала одна з найвидатніших дослідниць граматики литовської мови, докторка габілітована Нійоле Сліжене (Палюшите). Нійоле Палюшите народилася 7 листопада 1932 року в Расейняй, навчалася в Радавілішкській середній школі. У 1951 році вона приїхала до Вільнюського університету вивчати литуаністику. На факультеті історії та філології тоді лекції із синтаксису читав Казис Улвідас, водночас він придивлявся до здібніших студентів і пропонував їм прийти працювати до Інституту литовської мови та літератури. Як розповідала сама ювілярка, згадуючи Казиса Улвідаса1, саме завдяки його турботі вона потрапила до цієї установи. Сам К. Улвідас зателефонував їй, коли після закінчення університету вона працювала в бібліотеці одного з міністерств, і запросив працювати до Інституту, адже формував авторський колектив академічної граматики литовської мови. Ця пропозиція визначила подальший професійний шлях ювілярки. Інститут литовської мови та літератури 1 Спогади колег про Казиса Улвідаса. Загальновживана мова 94, с. 8. Доступно в інтернеті: https://journals.lki.lt/bendrinekalba/article/view/2070/2177. 242 BENDRINĖ KALBA | 95 В Інституті (з 1990 року — Інститут литовської мови) вона пропрацювала 44 роки — з 1956-го до 2000-го, і весь цей час займалася переважно граматикою2: спочатку працювала в групі граматики Відділу словників, згодом — у Відділі граматики, тому й найвагоміші наукові праці дослідниці присвячені граматиці. У 1965 році Н. Сліжене захистила кандидатську дисертацію з філологічних наук про складені форми литовського дієслова3; її науковим керівником був К. Улвідас, хоча, як вона сама казала, він керував нею мало, а під час написання дисертації вона більше радилася з Вітаутасом Амбразасом. Нійоле Сліжене була однією з головних авторок найважливіших граматик литовської мови. У другому томі «Граматики литовської мови» (Вільнюс, 1971) вона написала розділи про категорію стану дієслова, складені дієслівні форми, інфінітив, інфінітив цільового призначення та прислівникову форму дієслова; у третьому томі (Вільнюс, 1976) було надруковано написані нею розділи про простий і складений присудки, безсполучникові, змішані й складнопідрядні речення. Граматику писали дуже відповідально: як розповідала сама ювілярка, спочатку написані тексти редагували Вітаутас Амбразас і Аделе Валецкене, а потім текст усього видання — Казис Улвідас. Він «запрошував авторів до себе в кабінет, пояснював, що написано неправильно; якщо комусь вдавалося, доводив, що там усе добре, а якщо не вдавалося — той мав виправити»4. Однак дослідниця із задоволенням згадує, що їй одній вдавалося дипломатично довести К. Улвідасу, що її текст не потрібно виправляти: спочатку вона дозволяла керівникові енергійно висловити зауваження, а потім потроху породжувала сумнів, чи, може, текст і справді написаний добре, і вони домовлялися, що нічого виправляти не треба. Мовознавиця багато працювала й над написанням однотомних граматик литовської мови. У «Граматиці сучасної литовської мови» (1994–2006) надруковано підготовлені нею розділи про часи дієслова, особові форми, ядро речення та його моделі, безсполучникові речення, змішані складні речення; її розділи також увійшли до граматик литовської мови російською (Grammatika litovskogo jazyka, 1985) та англійською (Lithuanian Grammar, 1997, 2006) мовами. Разом з іншими авторами граматик вона отримала нагороди за роботу над «Граматикою литовської мови»: у 1977 році присуджено Державну премію Литовської Республіки, 2 Детальніше про граматичні праці Н. Сліжене див.: Семенене Лорета. Вітаємо Нійоле Сліжене. Мова 75, 166–169. 3 Альгірдас Сабаляускас. Історія дослідження литовської мови. 1980–2010 рр. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2012, с. 221. 4 Спогади колег про Казиса Улвідаса. Загальновживана мова 94, с. 8. Доступно в інтернеті: https://journals.lki.lt/bendrinekalba/article/view/2070/2177. RASUOLĖ VLADARSKIENĖ. Žymiajai gramatikos tyrėjai Nijolei Sližienei – 90 metų 243 За роботу над однотомними граматиками литовської, англійської та російської мов у 1999 році — Державна премія Литовської Республіки з науки. У 2002 році науковицю нагороджено Хрестом офіцера ордена Великого князя Литовського Гедиміна. Про свої граматичні дослідження Сліжене писала також у статтях у різних журналах. Однак найважливіша наукова праця дослідниці, на думку і колег5, і її самої, — Словник сполучуваності дієслів литовської мови (т. I — 1994, т. II(1) — 1998, т. II(2) — 2004), адже вона, спираючись на праці зарубіжних дослідників, по-своєму інтерпретувала їхню теорію валентності та застосувала її до литовської мови. Призначення видання чітко визначено в його передмові: «У словнику показано, як дієслова вживаються в мові, з якими словами, у яких формах і конструкціях вони сполучаються, яке значення мають ці слова та які семантичні функції виконують у реченні. Сполучуваність дієслів описано на основі їхніх валентнісних властивостей. У словнику подано ті дієслова, вживання яких різноманітніше й складніше; також враховано коливання у вживанні та допущені помилки». За дослідження сполучуваності дієслів литовської мови Нійоле Сліжене 1994 року присуджено ступінь габілітованого доктора. Поряд із теоретичними дослідженнями граматики мовознавицю завжди цікавили й питання мовної практики. І тут вона зробила чимало. Одна з найважливіших її праць — укладання правил литовського правопису. Тривалий час вона була найавторитетнішою фахівчинею з литовського правопису; укладені нею правила правопису й нині є основою оновлених правил. Разом з Аделе Валецкене вона підготувала нормативне видання Литовський правопис і пунктуація (1976, 1989, 1992), написавши для нього розділ про правопис. Зміни в правилах правопису вона докладно описала у статті Чи багато змінився правопис (Культура мови, далі — KK 28, 1975). На початку статті зазначено, що в розділі Правопис «узагальнено дотеперішню практику правопису без проведення якихось істотних правописних реформ. Основні правила правопису залишилися тими самими, що утвердилися за часів Йонаса Яблонскіса. Питання правопису тут висвітлено лише ширше та рясно проілюстровано прикладами. Щоправда, усунуто деякі розбіжності, подекуди правопис пристосовано до вимови, тут і там зроблено спробу стабілізувати несталі правописні норми — через це з’явилася й та чи інша правописна зміна» (там само, с. 4), а далі розглянуто ці зміни: написання j після приголосних b, p у коренях bjaurus, pjauti, spjauti; написання голосних y, ū та i, u у третій особі майбутнього часу двоскладових дієслів; пояснено правила написання слів разом і окремо, а також написання прийменникових конструкцій 5 Sabaliauskas Algirdas. Історія дослідження литовської мови. 1980–2010 рр. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2012; Semėnienė Loreta. Вітаємо Нійоле Сліжене. Культура мови 75, 166–169. 244 BENDRINĖ KALBA | 95 правила; скориговано написання дефіса між власними іменниками; запропоновано простіші правила перенесення слів на наступний рядок; дещо уточнено написання великих літер у власних назвах, що починаються з власних географічних назв; узаконено оригінальне написання іншомовних власних імен, рекомендувавши так писати імена в наукових працях, довідковій літературі та оголошеннях. У 1990–2002 роках Н. Сліжене була членкинею Державної комісії з литовської мови. Необхідно згадати й те, що Н. Сліжене була однією з найактивніших авторок Культури мови: для цього видання вона написала 51 статтю, а також брала участь у підготовці випусків. Уже в найпершому випуску Культури мови (1961) знаходимо дві статті мовознавиці, і надалі вона протягом аж 44 років писала для цього видання про актуальні питання мовної практики. Теми статей різноманітні, хоча більшість публікацій присвячено проблемам синтаксису й правопису. Перші публікації Н. Сліжене в Культурі мови розкривають один з основних предметів її досліджень — закономірності вживання слів у реченні. Упродовж усього життя мовознавиця прагнула не лише дослідити їх і описати на основі сучасних на той час лінгвістичних теорій, а й послідовно та аргументовано пояснювати проблемні випадки вживання, приділяючи особливу увагу лексичному значенню слова, адже воно «визначає певні можливості сполучення» (KK 78, 2005, с. 128). На цю тему можна нарахувати 10 написаних статей: це публікації про загальні значення відмінків (називного (KK 45, 1983), родового (KK 1, 1961), давального (KK 1, 1961), місцевого (KK 16, 1969)) або про вживання прийменників iš, nuo (KK 66, 1994). У публікаціях також розглянуто конкретні актуальні випадки слововживання, що дуже виразно видно з промовистих заголовків; деякі з них одразу розкривають і проблему, яку обговорюють: «Трапитися, ставатися, бути кому і з ким» (KK 54, 1988); «Піклування і турбота: про кого чи про що?» (KK 67, 1995); «Радість, скарга — не чим, а через що» (KK 68, 1995); «Засудити — кого, за що і яке покарання» (KK 71, 1998); в інших названо лише дієслово, вживання якого розглядається: «Значення та вживання дієслова tarpininkauti» (KK 75, 2002); «Синонімічне значення дієслів stigti, stokoti, trūkti та особливості їх уживання» (KK 78, 2005). Однак найбільше публікацій мовознавиці (19) у Культурі мови присвячено проблемним випадкам правопису. Це статті, написані тоді, коли обговорювалися правила правопису, тож нині цікаво поглянути, які правописні питання поставали в той час. Насправді актуальні питання правопису мало змінилися: і 50 років тому цікавилися, як правильно писати довгі та короткі голосні в корені слова (KK 17, 1969; KK 20, 1971; KK 28, 1975), особливо майбутнього RASUOLĖ VLADARSKIENĖ. Žymiajai gramatikos tyrėjai Nijolei Sližienei – 90 metų 245 форми 3-ї особи однини (KK 47, 1984), відповідні приголосні («Правопис слів Baugštus, bugštus, baikštus і похідних від них», KK 21, 1971). Дуже ґрунтовна стаття мовознавиці про написання складених назв (KK 18, 1970), у ній пояснюються особливості написання складених назв, критерії розрізнення загальних і власних назв, розглядаються система їхнього правопису, мотивація та виняткові випадки. Також аргументуються зміни правописних правил, які, на думку авторки, допоможуть уникнути коливань і непослідовності в написанні. Оскільки написання складених власних назв загалом не змінилося, ця стаття актуальна й досі, хоча змінилися державний лад і державні установи, проте основні правила написання їхніх назв залишилися такими самими. Про назви з прямим значенням (називаючи їх реальними) Н. Сліжене пише так: «Власні назви держав, державних установ, підприємств, організацій, визначних дат та історичних подій та інші назви пишуться за двома правилами. За загальним правилом з великої літери пишеться лише перше слово складеної назви, а також власні іменники та інші назви, що входять до її складу й пишуться з великої літери. <...> За цим правилом пишуться майже всі власні складені назви. Лише для невеликої частини за усталеною традицією застосовується виняткове правило: усі їхні слова, крім службових слів і слова partija, починаються з великої літери» (KK 18, 1970, с. 58). Кілька статей присвячено правопису власних імен і назв: розглядається написання географічних назв (KK 32, 1977), позначення особового імені та імені батька (KK 38, 1980). Чимало сумнівів викликають перехідні випадки, які можна тлумачити по-різному. Н. Сліжене дуже точно пояснює, коли імена осіб можна писати з малої літери: «<...> перетворення власних імен на загальні найвиразніше тоді, коли їх уживають у формі множини, оскільки тоді очевидним є відрив індивідуальної назви від однієї конкретної особи та перенесення її на багатьох осіб, щоб так чи інакше їх охарактеризувати. Власне ім’я стає видовою назвою». Далі міркується, що складніше сказати, чи перетворилося власне ім’я на загальну назву, «коли його вжито у формі однини й пов’язано лише з однією особою, оскільки тоді воно не набуває виразного загального значення і більшою чи меншою мірою зберігає своє індивідуальне значення», тому можливі й варіанти написання (KK 19, 1970, с. 53). Одна з найактуальніших і найскладніших тем правопису — написання власних імен і назв інших мов; їй присвячено кілька статей, у яких водночас ознайомлюють із постановами, ухваленими Комісією з питань мови (KK 36, 1979; KK 53, 1987). Думки Сліжене щодо написання загальних і власних слів інших мов у литовських текстах актуальні й сьогодні: «<...> власних слів інших мов… 246 BENDRINĖ KALBA | 95 Кінцівка запозичених слів українізується за тими самими основними правилами, що й загальних назв. Традиції українізації кінцівок запозичених слів досить давні й усталені, потрібно лише їх берегти й дотримуватися їх» (KK 24, 1973, p. 7). У публікаціях Сліжене актуальні питання правопису відображають також зміни культурних реалій, пов’язані з політичними перетвореннями в державі: із посиленням національного відродження постало питання, як писати назви народних танців (KK 56, 1989), коли писати слово святий (св.), а хвилю західної культури супроводжувало й питання правопису диско-, поп-, відео- (KK 64, 1993). Писала вона також про скорочення слів і назв установ (KK 39, 1980; KK 53, 1987), про складні слова з компонентом напів- (KK 22, 1972), про написання j (KK 58, 1990). Мовознавицю цікавили не лише проблеми слововживання, безпосередньо пов’язані з її дослідженнями: як і більшість мовознавців її покоління, вона активно плекала рідну мову, відчувала обов’язок просвітлювати широку громадськість і заохочувати до правильного мовлення. Тому низка публікацій присвячена розгляду питань, пов’язаних з особливостями вживання мови в різних сферах. Було написано чотири публікації про канцелярську мову: про те, як адресувати листи й службові документи (KK 16, 1969), розглянуто недоліки мови на зборах (KK 17, 1969; KK 55, 1988), наведено кілька виправлень канцелярської мови (KK 35, 1978). Також писала про мову медиків (KK 23, 1972; KK 52, 1987); про мову праць з мистецтва (KK 33, 1977). Авторці цієї статті довелося працювати разом із Ювіляркою, щоправда, не в одному відділі, але наші шляхи часто перетиналися: спочатку, на початку професійної кар’єри, я відчула доброзичливу підтримку та щедро отримувала поради. А згодом нас зблизив інтерес до проблем правопису: понад десятиліття тому ми разом запропонували на розгляд зміни до правил написання власних назв (щоправда, їх не було схвалено). Увесь цей час мене дуже захоплювали тепле, привітне спілкування шановної колеги та її діловий підхід до пошуку способів розв’язання проблем, адже в основі всіх її праць були творення системи, її обґрунтування та послідовне дотримання. З нагоди поважного ювілею хочеться ще раз порадіти численності й значущості праць, виконаних Ювіляркою, а їй самій побажати світлих і довгих років життя. RASUOLĖ VLADARSKIENĖ Інститут литовської мови вул. Петра Вілейшиса, 5, LT-10308 Вільнюс [email protected] RASUOLĖ VLADARSKIENĖ. Žymiajai gramatikos tyrėjai Nijolei Šližienei – 90 metų 247