Tarmių medžiagos rinkimas lietuvių kalbos atlasui

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, III LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ЗБИРАННЯ ДІАЛЕКТНОГО МАТЕРІАЛУ ДЛЯ АТЛАСУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ E. GRINAVECKIENĖ У нашій республіці з 1951 року щороку в широкому масштабі проводиться дослідження діалектів литовської мови та збирання діалектного матеріалу для підготовлюваного атласу литовської мови. Для цього Литовською академією наук РСР було підготовлено й 1951 року видано «Програму збирання матеріалу для атласу литовської мови»1. 1954 року було підготовлено й видано також «Інструкцію зі збирання матеріалу для атласу литовської мови»2, яка містить конкретні методичні вказівки щодо того, як вислуховувати ту чи іншу діалектну особливість від носіїв діалекту, як її записувати, як упорядковувати зібраний матеріал тощо. Щоб робота зі збирання діалектного матеріалу проводилася планомірніше й систематичніше, всю територію Литовської РСР було поділено на понад 700 населених пунктів, віддалених один від одного приблизно на 10—12 км. Досліджуються діалекти таких населених пунктів. Нині кількість пунктів, діалекти яких треба дослідити, дещо більша, оскільки під час експедицій чи індивідуальних досліджень з’ясувалося, що з огляду на історичний розвиток мови й діалектів кількість пунктів потрібно збільшити в місцях проходження меж діалектів, де перетинаються особливості кількох різних діалектів. Слід також сказати, що діалектний матеріал для підготовлюваного атласу литовської мови збирали й досі збирають також в ізольованих литовських селах у західних районах Білоруської РСР (Гродненському, Родунському, Юротиському, Варанавському, Астравецькому, Зітельському, Видзькому та Браславському). До роботи зі збирання діалектного матеріалу від самого початку (1951 р.) долучилися співробітники сектору історії мови та діалектології Інституту литовської мови й літератури, викладачі та студенти кафедр литовської мови Вільнюського державного університету імені В. Капсука та Вільнюського державного педагогічного інституту. Останнім часом до роботи зі збирання діалектного матеріалу активно долучився також колектив викладачів і студентів кафедри литовської мови Шяуляйського педагогічного інституту, а також деякі вчителі-литуаністи республіки. На початку збирання діалектологічного матеріалу насамперед увагу зосереджували на тих діалектах литовської мови, які становили основу літературної литовської мови, — на південно-західних аукштайтських діалектах (капсуків і занавіків) та інших діалектах Південної Литви. Протягом перших трьох років збирання матеріалу (1951—1953), можна сказати, 1Žr. Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programa, Lietuvos TSR Mokslų akademija, Lietuvių kalbos ir literatūros institutas, Vilnius, 1951, II leid., 1956. 2Žr. Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo instrukcija, Lietuvos TSR Mokslų akademija, Lietuvių kalbos ir literatūros institutas, Vilnius, 1954, II leid., 1957. 191 було досліджено всю територію діалектів Південної Литви (зокрема частину середньолитовських і дзукських діалектів). З 1954 р. почали досліджувати діалекти східних аукштайтів, з 1957 р. досліджують центральних аукштайтів, а в 1958 р. перейшли до дослідження найскладніших діалектів литовської мови — жемайтських. Слід зазначити, що лише за 1959 рік діалектний матеріал для атласу литовської мови було зібрано у 85 населених пунктах. На цей час уже досліджено діалекти загалом більш ніж у 500 населених пунктах. Роботу зі збирання діалектного матеріалу планують завершити близько 1963 року. Про те, як проводиться робота зі збирання діалектного матеріалу литовської мови, найнаочніше свідчить діалектний матеріал, зібраний 1959 року. Його тут і розглянемо в загальних рисах. 1959 року діалектологи Інституту литовської мови й літератури організували три наукові експедиції, у яких загалом брали участь 20 осіб і які дослідили діалекти 40 населених пунктів. (Річним планом передбачалося дослідити 30 пунктів.) Перша експедиція проходила в ізольованих литовських острівцях західної Білоруської РСР — у районах Юротиськів (нині Ів’я), Варанава, Родуні та Гродна. Під час цієї експедиції було досліджено діалекти 7 населених пунктів. У ході експедиції зібрали багато цінного діалектного матеріалу, досі мало відомого або нечуваного; зібрали також дані, які дають змогу розширити ареал і межі діалектних особливостей, що трапляються на території Литовської РСР; записали багато нових слів та їхніх форм, що відображають місцевий колорит, чимало гарних усталених висловів і давніх фразеологічних сполучень, значну кількість фольклору, особливо голосінь і замовлянь; зібрали близько 500 місцевих географічних назв цього краю та інший цінний матеріал. (Декілька записаних у цьому краї фольклорних творів наприкінці статті наведено як діалектні приклади, див. с. 199—204). Так, у околицях Каргаудів (Родунський район, досліджував V. Vitkauskas), Рамашконів (Варанавський район, досліджував J. Šukys), Азіерків (Гродненський район, досліджував A. Vidugiris) зібрані діалектні дані свідчать, що тут відбувається монофтонгізація литовських дифтонгів ie, uo та їх перехід у y, ū, наприклад: dynā3 (diena), nỹkas (niekas), kūdėlis (kuodelis), šlūtėlė (šluotelė), gydōt (dainuoti), spytỹs (spiečius), klūnas (kluonas). 3Діалектні приклади в статті записано літерами литовської літературної мови там, де їхня вимова збігається з вимовою літературної мови; натомість особливості вимови, відмінні від літературної мови, позначено. Так, у прикладах з ізольованих литовськомовних острівців Білоруської РСР трапляються звуки ė, ə, ь. Їх вимовляють після твердих приголосних (тому твердість l у цьому разі також не позначено), і вони відповідають таким звукам літературної литовської мови: e-ė (no-rejo~norėjo); ə-ę (regėj ~ regėjo), ь — i, j, y (stīrbis ~ sūris, žīda ~ žydi, rūtas ~ rytas; pirkėlė ~ pirkėlė). У прикладах жмудських діалектів трапляються розширені голосні ę, ǫ. Їх вимовляють замість коротких голосних літературної литовської мови i, u та дифтонгів, утворених із ними (kệš ~ kiša, bōva ~ būvo), а також у кінці слова замість ненаголошених e, ė, io, e літературної мови (sākę ~ sakė, lāukę ~ laukė, brōlę ~ brolio). Голосні ę, ǫ завжди короткі. У прикладах діалектів Центральної Литви вживаються голосні e, o, відмінні від голосних літературної мови й такі, що трапляються в ненаголошеному кінці слова замість дифтонгів ai, au (vaikę ~ vaikai, sākę ~ sakau). У ненаголошеному кінці слова в цих діалектах голосний ę вимовляється замість дифтонгів літературної мови iai, ei та голосного ę (kviečę ~ kviečiai, sākę ~ sakei, kâtę ~ katę). Голосний ǫ вимовляється в кінці слова діалекту замість ą літературної мови (vaikǫ ~ vaiką). Замість короткого a літературної мови в закритому кінці слова тут вимовляється дещо редукований звук ə з відтінком u (vaikəs ~ vaikas). Відмінну від літературної мови м’якість окремих приголосних або груп приголосних завжди позначено. Звуки в звуки літературної мови не транспонуються. Довготу наголошеного звука зазвичай позначають відповідні знаки інтонації: голосні з падаючою, висхідною та переломною інтонацією завжди довгі, із середньою — напівдовгі. Знак середньої інтонації, крім того, ставлять і над довгими голосними в тих випадках, коли інтонації не розрізняються. Довготу звука в цьому разі позначають звичайним для літературної литовської мови способом (рискою, знаком носового голосного). Так само позначають і довгі ненаголошені звуки. Напівдовготу ненаголошеного звука позначає крапка внизу збоку від звука. Коли в слові є кілька наголосів, головний із них — перший, 192 Матеріал із Пелеси (Родунський район, досліджувала D. Gargacaitė) та пункту Азерки засвідчує цікаве перетворення приголосних цих говірок t, d на g, k перед голосними e, ė, наприклад: vángenio (vandenio), kėvas (tėvas), kekės (tekės), sūgege (sudegė). Матеріал досліджуваної території свідчить, що у формах однини місцевого відмінка та 3-ї особи однини простого минулого часу в кінці слова перед j або v випадають литовські голосні e, ė, o, наприклад: ažvacioj (užpakalyje), gerklėj (gerklėje), ažnorėj (panorėjo), atėj (atėjo), atpjov (atpjovė), spiov (spiovė), insispirdzinėj (priešinosi). Це явище найчастіше спостерігається тоді, коли j, v стоять перед складом із довгими голосними або дифтонгами. В околицях Лазунів (Юротиський район, досліджувала E. Grinaveckienė) зафіксовано такі форми називного відмінка однини іменників із приголосною основою, як mūoj (motina), žmuoj (žmogus); старі форми прикметників із займенниковим компонентом, а також цікаві форми іменників із займенниковим компонентом, як-от jaunamėjam mūžkobs žaidžia (у молодого грають на гармоніці), ažėn tu radunūpjamp susiedėliump (зайди до справжніх сусідів), martėlėsis andarėkas (спідниця молодої дружини), žmogauškasai darbas (людська праця), arganistasai (органіст) тощо; трапляються подвійні форми орудного відмінка однини особових і зворотних займенників maimĩ ir maimĩm (мною), taimi ir taimĩ (тобою), saimi ir saimĩm (собою); засвідчено вживання давніх постпозиційних місцевих відмінків і різноманітність їхніх форм: kláusk tãmp kitàmp žmogėp (спитай у того іншого чоловіка), tibp (у тебе), vaikėp (у дитини, дитини), peliūmp (до мишей), durump (біля дверей), manĩp (біля мене); vartuosai (у воротах), apivaraitešbi (з мотузочками, зі шнурками), jājūosbi (у клуні), dviðjocbi momosbi (двох матерів, до двох матерів) тощо; замість литовського дієслова būdavo вживається форма середнього роду: būlo, ėnas ateima manāp momāp (бувало, він приходить до моєї матері); у дієсловах збереглися сліди давнього кінцевого наголосу: stos (буде, з'явиться), stojós (стало), stojomės (ми підвелися), vijós (гналася), radós (з'явився). У Лазунах, а також у деяких інших досліджених пунктах (Каргаудах, Пелесі) вживається незмінна, застигла форма дієприкметника активного стану простого минулого часу, наприклад: berniūkas susnebivę (хлопець стомився), mergutaitė ažmigį (дівчинка заснула), anà numirį (вона померла), vaikas apsisžūcinį (дитина обпеклася), šuvà predį (собака підійшла), aš atėj (я прийшов), brigadierius apsįrdį (бригадир розсердився) тощо. Чи не є ця форма, яка на перший погляд здається формою називного відмінка множини, насправді давньою формою середнього роду, узагальненою для обох родів і обох чисел, що вже не трапляється в інших литовських говірках? Для вираження орудного відмінка множини в цих говірках уживається, ймовірно, давня форма двоїни, наприклад: у Лазунах, Каргаудах і Пелесі із закінченням -mi: akìmi (очима), durìmi (дверима), nósimi (ніздрями), lápėmi (лисами), rankòmi (руками); у Білюнах (поблизу Ночі, Родунський район, досліджувала A. Jonaitytė) — із закінченням -ma: žmonìma (людьми), šunìma (собаками), rankòma (руками); у Рамашконісах — із закінченням -mu: avimù (вівцями), piemenimù (пастухами), šunimù (собаками). Дієприкметники активного стану теперішнього часу тут трапляються рідко. Буває (пункт Лазуни), що їхні функції виконує напівдієприкметник, наприклад: pamàtė žmogų sėdėdamų (побачив людину, що сидить), daũg eidamų žmonių (багато людей, що йдуть), rado arklį ėsdamų (знайшов коня, що їсть), pamėčiau valgydamų (залишив того, хто їв), regėjau anų sėdamų (бачив його таким, що сіяв) тощо. У цих говірках трапляється також багато прислівників, відмінних від літературної мови- 13. Kalbotyros klausimai, III 193 ників, наприклад: tadùkai (тоді), šėjaũkai (сюди), tėjaũkai (туди), dabàrkai (тепер), dàrkai (тепер), ingi kẽtverelìa (на чотири частини) та ін. Більшість дієслів із суфіксом -(d)inėti у цих говірках, на відміну від літературної мови, здебільшого не мають значення повторюваної дії, наприклад: (Лазуни) išėidzinėja senas žilas dziedas (виходить старий сивий дід), ãnas jau davydzinėja manę (він мене вже наздоганяє), atnešùžinèk dàrkai savus grašùs (принеси тепер свої гроші); (Пелеса) išdarindzinėja ravèlį dėl sàmąnų (робить канавку для моху); (Рамашконіси) jau pritemdzinėja (вже сутеніє) тощо. Поблизу Лазунів трапляється давній прийменник pie. Тут він уживається зі знахідним відмінком замість прийменника літературної мови prie із родовим відмінком, наприклад: anà stõu pie kraštų (вона стоїть біля краю), mēs gyvenam pie medžių (ми живемо біля лісу). Прийменник pie тут уживається також у значенні «про», наприклад: pie maną nepamirš (не забудь про мене), ką sakė pie obelas (що казали про яблуні). Для позначення напрямку після дієслів руху (eiti, grįžti, siųsti…), на відміну від літературної мови, тут завжди вживається давній родовий відмінок без прийменника, наприклад: eik manęs (іди до мене), ãnas negrįžo jòs (він не повернувся до неї), nuvėj bernùkas dẽdės (хлопчик пішов до дядька), àciuntė jaunikį dukterìes (послала нареченого до дочки) тощо. У досліджених говірках є також чимало лексичних відмінностей від літературної мови, багато давніх литовських слів і гарних фразеологічних сполучень, які в інших литовських говірках зазвичай не трапляються, наприклад: (Лазуни) mèdžas (ліс), mèdžiaga (дерево), lãpė, laputáitė (білка), sprùndagalvis, stumbagalvis (молотоголовий), làkštas (лист дерева), plùksna (цибулиння), grùšcis (картопляне пюре), kùsnis (крихта), krìmisc (гризти), nuplùk (відплисти), vienàra (усе одно), sekmė (казка), priimtùvės (подарунки), nusmainyce (обмінятися), apsikėpce (облиснути), degùs, deguncì (гарячий, -а), insivìlgynce (намокнути), skraidýce (бігати), rìžke (брати, вести), kienas darbas (чия робота), vienas vienõp neùturbja (один з одним не розмовляє), ant pirmojo slbnìksčio pasakiau (насамперед сказав) тощо; (Каргаудаї) sekėc (могти: jùms dár sekėjo pamiegoc), pìktauc (сердитися: piktauja vaikas, kàd žindos nieko nèra), rėkia, kaip inskeltas (кричить, як навіжений, голосно), pjovacis (різкий біль, колючий біль), apsegtùvas (одяг), plõnas, kàp mušõžamis; (Рамашконіси) dudėnt (говорити), tarpùpėdžis (боковий сарай біля клуні), draugė (родина), pàisy (дивитися: pàisau per lãngų), raudõns (червоноголовець), grýnas (голий), kràmtyt (жалити: dilgynė kràmtos); (Пелеса) žmogùs (чоловік: anyta žmogaus mokrà), kodė (діжка), kėltuva (корова), dievàitis (місяць: kiek aždarbujì ant dievaičio; ažu dievaičio mire), nastràž (зима, рот: nastrai mažì, šaukštas didzidžìlis), žingelis (ремінець ціпа), žolynas (квітка), stacinys (копиця), straublỹs (веселка), pliuskúoja, kaip botàgas per vàndeni (верзе нісенітниці), neva-rýta nuvėj, neaprašyta testa parein, sùkti nosį (сердитися) та ін. Зібраний під час першої діалектологічної експедиції діалектний матеріал науково узагальнено, і одна чи кілька написаних на його основі праць підготовлені до друку. Друга діалектологічна експедиція відбулася в районах південно-західних жемайтів — Прекуле, Шилуте, Пагегяй і Клайпеда. Тут досліджено говірки 9 населених пунктів. Під час дослідження зібрано чимало, можна сказати, нового цінного діалектного матеріалу. Наприклад, у Клайпедському районі поблизу Плікяй (досліджувала D. Gargasaite) виявлено цікаве явище вокалізму — у всіх випадках дифтонг ai в кінці слова переходить у дифтонг uo (див. у цьому виданні статтю D. Gargasaïtės «Кінцеве слово говірки Плікяй 194 дифтонг -ai»). Під час експедиції цим явищем зацікавилися також ширше. Зроблено спробу додатково визначити межі його поширення. За попередніми даними встановлено такий трикутник поширення цього явища: Плікяй — Калоте — Довилай. В. Фенцлау, досліджуючи топоніми цього краю та намагаючись визначити найзагальніші особливості діалектів цього краю, окреслив також межі поширення окремих особливостей, які в багатьох випадках не підтвердилися сучасними діалектними даними⁴. Отже, під час цієї експедиції уточнено й визначену В. Фенцлау межу між жемайтськими прибережними діалектами та клайпедським і шилутським. До прікульського діалекту належить також частина діалектної території, яку В. Фенцлау відніс до шилутського й клайпедського діалектів. Уточнено також наголошування та написання топонімів. Зокрема, топоніми околиць Прекуле Grūmbliai, Kānwonai, Derėkliai, Drēverna, Prōtnēšai, Kūkorai В. Фенцлау наголошує на закінченні й вважає словами із кінцевим наголосом, тоді як ми зафіксували їх із наголосом на корені, і сьогодні їх вимовляють так: Grūmblē, Kānwōna, Dērėklē ar Dēcklē, Drēverna, Prōtnēšē, Kūkorā тощо. Топонім Drežiai ми зафіксували як такий, що належить до четвертої акцентної парадигми (у давальному й знахідному відмінках наголос падає на кінець слова): Drežē, Drežiams, Drežius, тоді як В. Фенцлау, на нашу думку, помилково відносить його до другої акцентної парадигми (у давальному відмінку наголос на корені, у знахідному — на закінченні) тощо. Під час експедиції вперше встановлено, що голосний e, самостійно й у сполуках із l, m, n, r, перед м’яким приголосним у прікульському діалекті (досліджувала Е. Grinaveckienė) звужується і вимовляється приблизно як літературномовне ė, наприклад: kēršys (keršys), pēmpe (pempe), gērž (geri), dēve (davė), nēšt (nešti), žērpē (verpti), але: kēršts (kerštas), pēnkts (penktas), gērs (geras), dēvus (davusi), nēs, vērpām (verpiame) тощо. Звуження або розширення голосного e, залежне від наступного за ним приголосного, характерне для багатьох литовських діалектів, а також для латиської мови наших північних сусідів. Зафіксований у прікульському діалекті факт значною мірою доповнює цікаву територію поширення цього явища. Поряд із цим на всій дослідженій території зафіксовано живе й широко вживане двоїнне число іменників, займенників і дієслів, наприклад: anodō pačiūdō tur išimaitį (anie abu patys turi išsimaitinti), abōdo lȳgu bōva (abu lygūs buvo), dvi danti nū dākta išmušē (du dantis šalia vienas kito išsimušė), dvi mergiki abidi venōki (dvi mergaitės, abi vienokios), du sūnu žōvorusu (du žuvę sūnūs), mōdo pačiūdo nabōvova susiōščiusiu (mudu patys nebuvome pažįstami, susipažinę), ar nesusipȳksetau jōdo (ar judu nesusipyksite), su dōm vežēmom (su dviem vežimais) тощо. Двоїна, як відомо, не властива іншим литовським діалектам і самій літературній мові та зникає або вже цілком зникла. Тут також зафіксовано вживання двох зворотних часток у формах дієслів із префіксами, наприклад: rēk nūsilēstis (reikia nusileisti), nenusitēpkis (ne-nusitepk), isilāptis (įsilipti), izilākos (išsilaiko), izisūkos (išsisuko) тощо. За наявними нині даними, крім жемайтів, майже ніде більше широко не трапляються дієслова з двома зворотними частками. У Шилутському районі, поблизу Русне й Шишранте (досліджувала Л. Surgailaitė), уперше зафіксовано перехід кінцевого давнього дифтонга en (який нині в літературній мові перейшов у e) у дієприкметниках у дифтонг ei, наприклад: būvēi (buvę), pardāvēi (pardavę), priējēi (priėję), 4 Žr. W. Fenzlau, Die deutschen Formen der Litauischen Orts- und Personennamen des Memelgebiets“, 12, Halle, 1936. 195 šókėi (šokę) тощо. Цей новий мовний факт цікавий тим, що досі з діалектів було відомо лише про перехід давніх an, en (літературномовних ą, ę) в ai, ei, коли вони наголошені й мають висхідний наголос, наприклад, spręsti (spręsti), kąsnis (kąsnis), однак дані нинішніх досліджень виразно свідчать, що й давній ненаголошений кінцевий (підкреслено мною — E.G.) en може перейти в дифтонг ei. Цікаво також, що в матеріалах, зібраних у цьому краї, записано приклади, де в ei перейшов і давній спадний en (літературномовний ẽ). Наприклад, поблизу Прекуле кажуть lėšas (lęšis, такий горох: dãuk lėšu bõva į rūgiùs), skėišė (skęsk) тощо. Цей факт допоможе з’ясувати походження деяких слів і форм нашої мови. На відміну від деяких інших литовських діалектів і літературної мови, означені прикметники в цих діалектах утворюються двома способами, наприклад: lėsąsis⁵ і lėsąis (худий), jāunāsis і jāunāis (молодий), mažāsis і mažāis (малий), gērāsis і gērāis (добрий). Можливо, що перші форми (gērāsis...) утворені за зразком літературної мови, а другі (gērāis..., у діалекті вони трапляються рідше) — за зразком латиської мови. Однак, як мені здається, утворення форм gerāsis... за зразком літературної мови начебто суперечить цій думці, адже суфікс a в цих діалектах, навіть не маючи основного наголосу, вимовляється довго (будучи довгим, він отримує побічний відтягнений наголос), тоді як у літературній мові він наголошений і вимовляється коротко. Голосний a в цих формах вимовляється довго й в усіх інших жемайтських діалектах, а походження його довготи досі не з’ясоване. Можливо, що подвійне вживання означених форм на дослідженій нами території проллє більше світла й допоможе краще та правильніше пояснити варіативність творення означених форм у всіх жемайтських діалектах. Поблизу Прекуле вдалося записати й кілька інших прикметників цікавого творення, наприклад: apatējis — apatējis krāštš yr nūbrikis (облізлий), rēk nūdāžīt; kraštējis — kraštējē kõrē pilni mēdāus yr; pačiūjis—nū pačiūju išgerdau pėta žōdį; vidurējis — vidurējis rēms yr išvīrtis; viršutējis — viršutējē lentīna; viršūjysis — viršūjosios dānės iškrēta (верхні зуби випали) тощо. Як видно з прикладів, ці прикметники позначають характерну ознаку предмета. Отже, за значенням вони наблизилися до означених прикметників⁶ або прикметників із суфіксом -inis⁷. Існує думка, що такі прикметники могли виникнути з відмінкових форм іменника та займенника jis, ji⁸. На дослідженій території зафіксовано також повний перехід дієслів основ на ia- та i- до основи на a-, наприклад: audām (тчемо), kenčiu (терплю), mylām (любимо), pēṛ (пере), šērat (годуєте), gēram (п’ємо) тощо. Серед найцікавіших випадків словотворення варто згадати суфікс -ininkas, який у цих діалектах трапляється дуже часто. Він позначає осіб із постійним заняттям, характеризує людей за походженням і місцем проживання, за їхнім заняттям, наприклад: lāukinīaks (селянин, колгоспник), kōpinīaks (рибалка, мешканець дюн), žvējininīks (рибалка), žēminīaks (селянин), kūrminīaks (той, хто ловив кротів), lētūvinīaks (мешканець Клайпеди), vēntinīaks (мешканець Венте), kēmīninīks (сільський жи- 5 Суфікс a має побічний відтягнений наголос, оскільки тут вимовляється довго. 6 Plg. A. Valeckienė, Dabartinės lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių vartojimas, žr. Literatūra ir kalba, 2, 175, Vilnius, 1957. 7 Plg. Ten pat, 260. 8 Див. Z. Zinkevičius, Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai, 11–12, Vilnius, 1957. 196 мешканець), butėlininks (той, хто має маленьку хатину), susirinkimininks (особа, яка виконує обов’язки священника), išimtinininks (дідусь, який жив на допомогу з виняткової каси) тощо. Цікаво згадати також, що поблизу Прекуле та Гробштів для називання дружин за іменами чоловіків уживається утворена від чоловічого імені форма іменника жіночого роду з означеним закінченням, наприклад: Kristupoji (дружина Кріступаса), Anskioji (дружина Анскіса), Martynoji (дружина Мартінаса), Mikioji (дружина Мікіса), Jūrioji (дружина Юргіса), Endrikioji (дружина Андрєя), Krizioji (дружина Крізаса) тощо. Із синтаксичних особливостей варто згадати вживання знахідного відмінка при запереченні, наприклад: nebeat rāda tän väika (не знайшов тієї дитини), žiaurōma nerōdžiau kareivis būdāms (жорстокості не виявляв, коли був солдатом), šoferi dā nemačiau (шофера ще не бачив), juk mes arklēna nevalgōm (адже ми конини не їмо), aš nenorėjau tēvi trukdyti (я не хотів тебе турбувати) тощо; вживання прийменника і префікса py замість лит. загальнолітературного prie, наприклад: py tvōrōs (біля огорожі), py väika (біля дитини), py manęs (біля мене), pygalvėlis (подушечка), pýgals (нічліг), pýbutis (притулок). Під час цієї експедиції було зібрано понад 200 місцевих назв. Це дуже важливо, зважаючи на те, що назви місцевостей цього краю досі взагалі не збирали систематично. Вдалося також записати близько 20 старовинних народних пісень із мелодіями. (Мелодії записав працівник Будинку культури Прекуле A. Jovaiša.) Третя діалектологічна експедиція Інституту литовської мови та літератури була зосереджена переважно на говірках північної та центральної Литовської РСР — у Паневежиському, Пакруойському, Шедувському, Рамигальському та Кедайняйському районах. Крім того, досліджувалися також рідні або близькі до них говірки окремих учасників експедиції. Під час експедиції досліджено говірки 24 населених пунктів, з них 16 — рідні говірки учасників. Слід зазначити, що в цій експедиції, крім діалектологів Інституту литовської мови та літератури, брали участь двоє викладачів республіканських вищих навчальних закладів і п’ятеро вчителів республіки. Під час експедиції було зібрано значний матеріал, що уточнює ареал говірок пантининків і понтининків. Зібраний у цьому краї діалектний матеріал свідчить, що нині до пантининків належать також Смилгяй і околиці Кловайняй. Крім того, за різною вимовою литовських спадних дифтонгів am, an (в одних місцях вони переходять в om, on: pakrōmtė (погриз), kõmps (кут), в інших — в um, un: ruṅk(a) (рука), kūmps (кут)) саму підговірку пантининків було знову поділено на дві говірки. У підговірці пантининків навколо Сурвілішкіса, Трускави, Рамигали та Еришкес також встановлено, що неакцентовані довгі спадні дифтонги am, an зберігаються незмінними: brangùmas, pūsamėžis, тоді як акцентовані переходять в um, un: unksĭvas (ранній), atkumpĭs (закуток, закапелок) тощо. Під час експедиції зібрано багато нового матеріалу про відтягування наголосу, скорочення закінчень, різні коливання вокалізму досліджуваних говірок тощо; зібрано понад 600 місцевих назв, а також чимало лексичного й фольклорного матеріалу. В описи рідних говірок, розташованих за межами досліджуваної території, під час експедиції було зібрано багато цінного, важливого для картографування та нового діалектного матеріалу. Скажімо, в описі говірки Калналіса (Салантайський район; досліджував учитель P. Kniūkšta) не лише висвітлено характерні для того краю мовні особливості, а й зроблено спробу 197 визначено межі поширення деяких особливостей, характерних лише для цього діалекту, зібрано понад 300 назв місцевостей, уперше висунуто припущення, що в ненаголошеному закінченні дієприкметників теперішнього часу активного стану голосному lk a відповідає діалектне ą, наприклад: rašos (rašas), žėnos (žinas), а в наголошеному — дифтонг ou, наприклад: kėrtous (kertas), bėgous (bėgas); у розділі синтаксису висвітлено цікаве й незвичне явище — уживання прийменників ant, iš, lig, be, nuo, prie, po, už, dėl šalia з родовим відмінком у сполученні з давальним, наприклад: ba kūosė (без каші), es rūoba (з хати) тощо. Таке саме явище зафіксовано і на території жемайтського донінінкського говору між Гробштами, Довілами та Калоте. Багато нового й цінного діалектного матеріалу зібрали також вищі навчальні заклади республіки. Діалектологи Вільнюського державного університету імені В. Капсука досліджували службові говори західних і середніх аукштайтів (райони Аріогали, Кедайняй, Шедуви). В експедиції взяли участь 18 студентів і керівниця (викладачка J. Kardelytė). Досліджено говірки 8 населених пунктів. Матеріали досліджених пунктів уточнюють межу говорів західних і середніх аукштайтів, ізоглосу ствердіння приголосного l, виявляють випадки скорочення ненаголошених довгих голосних і подовження наголошених коротких, варіативність вимови дифтонгів ie, uo, розширення голосних i, u, e залежно від їхньої позиції у слові; робиться спроба встановити закономірності скорочення закінчень, подано чимало матеріалу про відтягнення наголосу, уточнено ізоглосу поширення закінчення u давального відмінка однини іменників першої відміни: vaikū (vaikui), ārkliu (arkliui) тощо. Діалектологи Вільнюського державного педагогічного інституту 1959 року досліджували говори Кельмеського району. Загалом в експедиції взяли участь 27 студентів і двоє керівників (старші викладачі J. Aleksandravičius ir V. Grinaveckis). Досліджено говірки 11 населених пунктів. У зібраному матеріалі багато важливих і цінних для атласу литовської мови мовних фактів: матеріали пунктів Адамайчяй (досліджували B.Rokaitė, A.Iksalaitė ir A. Stunžėnaitė), Кубіляй (досліджували R. Baltrušaitytė ir Z. Dzemionaitė), Кражяй (досліджували G. Narauskaitė, D. Jonikaitė ir G. Čičelytė), Кушлейкяй (досліджували Ž. Urbonavičiūtė, E. Tamošaitytė ir J. Kelioytė), Титувенеляй (досліджували A. Žigytė, S. Kurmanskis, G. Stielėnytė) та Салопелкяй (досліджували H. Blažytė ir Z. Kantminaitė) дають багато нових відомостей про відтягнення наголосу в усіх випадках із короткого закінчення на кожен попередній склад (довгий і короткий). Це мовне явище, яке свідчить, що в говорах литовської мови, крім загального відтягнення наголосу (коли наголос у всіх випадках переноситься з останнього складу зі спадною інтонацією або короткого складу слова на початкові склади) і умовного відтягнення наголосу (коли наголос переноситься з короткого закінчення лише на попередній довгий склад), існує ще й третій тип відтягнення наголосу, було зафіксовано вже в попередні роки досліджень⁹, однак точніших меж його поширення не було встановлено. Діалектний матеріал, наведений для пунктів Кушлейкяй, Титувенеляй і Кубіляй, розширює ареал уживання закінчення -ai дієслів III особи теперішнього часу на -a: ėina, gaũna, nėša (він іде, отримує, несе) тощо, а також ареал закінчення -iums орудного відмінка множини іменників та займенників жіночого роду: lāpiums (лисицями), vargšūms (бідними), kačiūms (кішками). Крім того, під час цієї експедиції вперше зафіксовано, що у знахідному відмінку однини односкладових слів… 9 Пор. V. Grinaveckis. Скорочення закінчень у говорах литовської мови. Див. VVPI Mokslo darbai, Lietuvių kalba ir literatūra, 8, 103—104, Vilniaus Valstybinis pedagoginis institutas, Vilnius, 1959. 198 …закінченні замість голосного lk ą тут вимовляється дифтонг au (його перший елемент має легкий відтінок голосного o), наприклад: kàu (ką), tàu (tą), jàu (ja) та ін. Шяуляйський педагогічний інститут 1959 року дослідив говірки 21 населеного пункту. Роботами керувала старша викладачка M. Kuosienė. Матеріали досліджених пунктів — це виключно описи рідних говорів. Це особливо підвищує цінність зібраного матеріалу, адже людина, яка змалку зрослася з рідним говором, може описати його найточніше. Позитивним аспектом роботи слід назвати також те, що значна частина цих описів стосується жемайтських говорів і тієї території Литовської РСР, що належить до зони загального відтягнення наголосу. Система цих говорів важка й складна, тому збирачі зіткнулися зі значними труднощами, особливо під час позначення наголосу й інтонацій. Так, в описах говорів Гедканчяй (Кельмеський район, досліджувала N. Ribinskytė) та Швекшни (Шилутський район, досліджувала A. Raukytė) наведено чимало конкретного й достовірного матеріалу про відтягнення наголосу з короткого закінчення на кожен попередній склад, а описи говорів Прішманчяй (досліджував J. Lukauskas), Ужвентіса (досліджувала M. Sabutytė), Шаукотаса (досліджувала I. Pranevičiūtė), Гімбогали (досліджувала M. Švėgždaitė), Гілвичяй (досліджувала D. Šidlauskaitė), Грузджяй (досліджували Z. Ruškytė ir R. Andrijaitytė) висвітлюють закономірності та коливання загального відтягнення наголосу в цих говорах. У багатьох досліджених пунктах, крім належного опису системи говору, наведено також новий діалектний матеріал, що дає змогу розширити ареал окремих діалектних особливостей, визначити інтенсивність їх поширення тощо. Наприклад, в описі говору Швекшни численними прикладами підтверджено цікаве фонетичне явище, уже раніше відзначене й описане в лінгвістичній літературі10: перехід діалектного голосного e (якому в lk відповідають e та ė) у a, якщо він стоїть перед твердим приголосним: màtà (metai), pamalàti (pameluoti), ràtà (reta), sáns (senas), svàkàtą (sveikata), šìmat (šimet), ràk (reikia). Діалектний матеріал з Аукшташлінаса (досліджувала S. Dobilait y tė) та Лаужу (досліджувала I. Paulauskaitė; обидва пункти — у Расейняйському районі) показує, що в цих околицях іменники та займенники жіночого роду в місцевому відмінку множини мають закінчення чоловічого роду, наприклад: dilgėliuose (dilgėlėse), akiuose (akyse), gėlduose (geldose), širdžiuose (širdyse), marčiuose (marčiose). Багато цінних діалектних особливостей висвітлено й в інших описах говорів. Нині досліджену територію говорів Південної Литви починають картографувати: окремі діалектні особливості фіксують на карті, зазначаючи ареал та межі їх поширення. На окремих картах буде видно вузли перехрещення та перетину діалектних особливостей, їх варіативність, центри виникнення тощо. Зображені на картах діалектні особливості дадуть чітке уявлення про формування та розвиток литовської мови, висвітлять історичні взаємини литовської літературної мови й говорів, проллють світло на зв’язки литовської мови зі спорідненими мовами тощо. ТЕКСТИ Про церкву Ось пішла мати з сином до церкви. Каже: іди до церкви, той пішов. Не зайшов до церкви, а до млина, там походив, подивився, як у млині мелють, і прийшов додому. Мати його питає: каже, то що ти там бачив у церкві? А він каже: 10 Žr. Vl. Grinaveckis, Šiaurės vakarų dunininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida, filologijos mokslų kandidato laipsnio disertacijos autoreferatas, 8, Vilnius, 1956. 199 бачив пана Ісуса й святих панів, а свята пані сидить і все каже: «Ітліум-пітліум, ітліум-пітліум». Тоді мати каже: то ти дурний, то де ти був, невже ти не заходив до церкви, а до млина. Розповіла Plakina Juzefa, 52 роки, із с. Бебренів, Лазунська околиця. Про яєчню Спекла одна баба яєчню в неділю й пішла до церкви не поївши, яєчню ж залишила вдома на полуденок (обід), і в церкві ніяк не може забути про яєчню, що без неї ніхто не наїсться, скільки вона буде в церкві. І вона читає молитви, перехрестившись, а в голові думає, ніби хтось однаково каже, що твою яєчню вже їдять. Отак, коли хтось погане думає в голові, то вважають, що чорти тобі нашіптують, тож треба поставити дулю, і чорти відчепляться. От вона в церкві за спиною показала дулю, а чорта ж там немає, де ж буде чорт у церкві, там баба стояла навколішки за спиною. Вона дивиться й сама собі думає: мабуть, та баба здуріла: у церкві дулі показує. А там і справді була причина через яєчню: малі діти зібралися погратися, поки мати була в церкві, і вони так гралися: були молоді, хлопчик убрався за молодого, дівчинка — за молоду. Ну то ж молодих треба пригощати. Тоді той хлопчик із тієї хати, де була яєчня, поставив яєчню й з’їв. Прийшла мати з церкви й бачить — яєчню з’їли. І мати відлупцювала свого хлопчика. Розповіла Plakina Juzefa із с. Бебренів, Лазунська околиця. Дитяча казка Ішов я стежкою поміж дерев (лісом), знайшов я — вовк злякався, лежить, мух налетіло — повні пащі. Я подумав, що він злякався. А кажу: треба подивитися, чи не роздулося інше ребро. Я випустив кігті (нігті) й почав його перевертати на інший бік. Як він підвівся, як стрибнув, як швиргонув мене об пеньки, мене страшенно налякав, та й сам злякався, перескочив через річечку й утік, а в мене два тижні болів бік. Розповів Авіжичюс Юозас, 49 років, із села Пасалі, волость Дауноряй. Пригодницька казка Почув я, що там, на небі, обмірковують: комара влучити, а заодно й муху — корову. Я спіймав комара й муху, поніс на небо виміняти. Прийшов я до дуба, виліз на цей дуб, а небо не хоче опуститися нижче трьох метрів. Що мені робити? Взяв я кілок, підпер і вибрався. Дали мені там теличок, наділили мене коровами, повертаюся я до того дуба — верхівка обвалилася. Що мені робити, ніяк не спуститися на землю. Зарізав я тих корів, зарізав теличок, зі шкур повирізав ремені, пошив їх і спускався на землю цими ременями. А небо не дозволяє мені спуститися на землю з п’ятдесятиметрової висоти. Піднялася буря (віхола), як почала мене розкидати: то до Москви мене вітер занесе, то до Петербурга, я на ремені гойдаюся. 200 Розкидало мене, розкидало, поки я не відірвався. Як відірвався, то в таку калюжу (болото), аж по шию, бухнувся і сиджу в болоті — нікуди вибратися. Прилетіла качка, звила над головою гніздо, знесла яйця, а я сиджу в болоті. Прийшов пес, схопив ті яйця, а я як вчепився йому за хвоста, то він мене витягнув, і ось я до Вільнюса приїхав. Розповів Авіжичюс Юозас Казка Був бідний чоловік, бідно жив. Вийшов на дорогу й іде. Зустрів діда, старого-престарого. «Куди йдеш?» — питає. «Іду, дідусю, шукати, як людям життєву долю (життя) виправити. А де знайдеш, іди до мене, разом підемо лікувати людей». Ну, і пішли вони удвох туди, де людина гірко плаче, вилікували її, і так вони ходили весь час. Уже якось надвечір вони зупинилися в цілому заїзді. Прийшов той дідусь і каже: «Відпочинемо тут, іди, візьми барана (ягнятко), заріжемо, на вогні засмажимо й повечеряємо». Дідусь ліг спати, а цей зарізав барана, дістав нирки, шкуру засмажив на вогні й з’їв. Дід прокинувся: «От, — каже, — дістань мені нирки, я засмажу й з’їм». «Дідусю, у чорного барана нирок немає». «Як це немає? У кожного барана є». Він не зізнався, що з’їв, збрехав дідусеві. Тоді він з’їв того баранчика, і дідусь цього чоловіка залишив тут, а сам, каже, піду додому, з того часу не лікуватиму без мене. І він його таки залишив. Де був, захворіла панська донька. Прийшов хтось до того бідного чоловіка лікувати її. «О, — каже, — я вилікую». Він дивився, як дідусь лікував, і сам її вилікував. А той дідусь не лікує, а Бог — дає йому здатність жити. Він пішов лікувати, взявся дівчину ножем зарізати, зарізав — не складається, руки в крові, і сам вимазався, та нічого не зробив — не вилікував. Уже його повели пана на вечорниці, вже його повісили, вже взялися вішати, як прийшов дідусь. «От, негіднику, що ти наробив! Я тобі казав не лікувати, а ти без мене пішов лікувати, і ось тебе повісять. Ну, чи є в чорного барана нирки?» «Дідусю, немає». «Ну, якщо тебе повісять, то твоя смерть, і нирок однаково немає». «Ну, така біда, уже нічого немає», — і пішов дідусь до пана лікувати ту дівчину, яку він зарізав. Дідусь зібрав дівчину докупи, склав шматочки, куди зарізав, в одне вухо подмухав, в інше подмухав — дівчина ожила, встала здоровою. Ну от, прийшов до пана й розповів цю історію: «Нічого, я її вилікував». Пан і відпустив його. Дідусь каже йому: «Ну, хлопче, не ходи лікувати без мене, бо тебе повісять, і твоя смерть уже зовсім близько». Дідусь пішов далі. Назбирав одну купку, назбирав другу купку, назбирав третю купку. «Дідусю, що ти робиш? Три купки назбирав, знову збираєш; ми ж удвох лікували, третьої в нас не було». «От, — каже, — хлопче: оця купка — твоя, оця — моя, а третя — тому, хто з’їв баранячі нирки». Він засміявся: «Дідусю, то я їх з’їв». «Де ж ти, — каже, — їх дів? Тобі вже смерть була, не зізнався, а як побачив, що знову помираєш, тоді зізнався, що нирки з’їв. Іди, іди, не бійся». «Дідусю, клянуся честю, я їх з’їв». «От, негіднику, тебе там збиралися повісити, смерть твоя була, не зізнався, а як знову побачив, що помираєш, зізнався — життя дорожче за смерть». Дідусь зібрав усі купки в торбинку й віддав йому. «На, живи й більше не ходи лікувати сам». Люди тоді не ходили, куди Бог знає, а ходили будь-куди. Розповів Авіжичюс Юозас 201 Про бджіл Було так: ось дід обдурив чорта. Чорт доглядав бджіл, а в діда були ті черви, що точать кору, коней. Дід побачив, що бджоли носять мед, дідові захотілося меду, тоді він почав із чортом торгуватися: давай поміняємося, ти мені даси бджіл, а я тобі червів. Чорт почав торгуватися: а може, це ти мене обдуриш, може, не вийде добре, якщо помінятися. Дід погодився, і треба було домовитися, коли помінятися, щоб чортові черви не виявилися поганими: він же не знає, може, його черви кращі, ніж бджоли. Тоді дід сказав: поміняємося, коли опаде все листя з дерев. Чорт знав, що восени листя опаде, а дід тоді вигадав сосну й ялину, з яких листя ніколи не опадає. Тоді чорт восени приходить до діда, коли листя вже опало. Тоді дід каже й торгується: чи ти сліпий, озирнися, чи опало. Чорт озирнувся, що там є, і бджоли залишилися в діда. І дід людям сказав: де бджоли, туди грім ніколи не вдарить. Розповів Spiečys, 58 років, із села Дерваги, Даунорська округа. Голосіння за померлою матір’ю Ой моя матусю, чому ти мене покинула, ось я залишилася сиротою, а в людей діти, у них є матусі; а хто волосся розчеше, хто заплете, сорочечку випере, роботу зробить, і ще колиску: до сну не заколише, та й не покладе в колисочку. Ой моя матусю, ти мені зробила ліжечко; воно темненьке, а світла в ньому немає. Ой мої дідунечки, яке ви ліжечко поставили, яке невеселе. Ой моя матусю, ти лежиш тихенько, ти нам не відповідаєш, не піднімаєш ручок, не можеш розмовляти. Ой моя матусю, прийди тихенько, розбуди мене гарненько, підійди під віконце, поклич своїх діточок, щоб вони не заснули, щоб устали робити роботу, бо вони можуть заснути, бо вони не навчаться без своєї матусі, без своєї рідної. Тітки по чоловікові — це не матері, вони не пожаліють, бо так тяженько, так недобре, нікому нас покликати, нікому нас приколисати, нікому їсти приготувати, нагодувати нас без своєї матусі, без своєї рідної. Напиши ти листа, дай пташці, щоб вона його принесла, щоб вона покликала, щоб я могла поговорити, щоб я почула слова своєї матусі. Ой ти моя матусю, я туди більше не поїду, я туди не зазирну, ой моя матусю, коли ти мене забереш. Проголосила Audzevičiūtė Vikčia, 72 роки, із села Уосіагіри, Даунорська округа. Голосіння за померлою донькою Ой донечко моя, ой моя люба, ягідко моя, пташечко моя, я тебе більше не побачу, не буде твоїх слідів, не буде твоїх слів, не буде кому мене замінити, не буде твоєї роботи. Чому ти такою молодою померла, чому так рано зів’яла, як травичка восени, як квіточка в садочку? Чому ти мене покинула, чому мене, стару, покинула, ти молодою пішла в землю, чому ти засмутилася, чи то я стара, чи тобі було так важко бути? Хто мою старість догляне (диви- 202 (…), хто мене закопає (поховає)? Я думала, що ти, моя донечко, ще побачиш мою могилу, а мені випало бачити, як ховають твою молодість, і класти тебе в землю. Буде твоя оселя без вікон, ще й темненька, сумненька: ні слівця не почую, не побачу твоїх слідів — ні почути, ні відчути, ти мені не надішлеш листа, ні листів твоїх я не прочитаю, ти до мене не прийдеш, нічого не скажеш, яке твоє життя під тією землею, моя донечко. Оплакала Avižičienė Paulina, 48 років, із села Дервагі, Даунорська округа. Голосіння за померлим чоловіком Ще мій чоловіченьку, ще мій найкращий, ще мій коханий, чого ти помер, чого мене покинув? Люди підуть орати, а мені не буде кому орати, моя нивка залишиться незораною. Господарчик-батько, синок маленький, нікому його навчити, наставити, свого татка він не згадає, не знатиме батька. Діти людські підуть косити сіно зі своїми татками, а він, мов пеньочок, стоятиме, діти його кривдитимуть, і не буде кому за нього заступитися. Мені важко самій залишатися, що я робитиму тепер, куди мені подітися, куди йти? Чого ти мене покинув саму, чого не взяв із собою? Ти про мене не забув, покликай до себе, візьми, щоб я, бідолашна, не бідувала! Інші невістки підуть зі своїми чоловіками, а мені треба самій іти. Ще ти мій чоловіченьку, травичка зелена зросте на твоїй могилці, прийде літечко, зозуленька закує, пташечки зацвірінькають, мурашки, жучки всі оживуть, а ти один лежатимеш у землі. Хай Бог дасть тобі небо, щоб тобі було краще йти на небо. Оплакала Spiecienė Ona, 60 років, із села Дервагі, Даунорська округа. Колискова Засинай, засинай, котику чорненький, не буди мені дитятка! Я з тієї шкірки зніму, своєму дитятку шубку пошию. Спи, спи, котику строкатенький, не буди мені дитятка! Я з тієї шкірки зніму, дитятку кожушок пошию. Спи, спи, котику біленький, не буди мені дитятка! Я з тієї шкірки зніму, дитятку сорочечки пошию. Заспівала Audzevičiūtė Vikcia, 72 роки, із села Уосіагіряй, Даунорська округа. Колискова Люлі, люлі, я тебе гойдаю, моя донечко красненька, моя донечко люба, я тебе заколисую, я тебе гойдаю, тобі пісеньку співаю, щоб ти заснула. Заспівала Audzevičiūtė Vikcia 203 Пісня пастухів Не йди, не йди, дощику, бо твоє дитя змерзне, змерзне: під кущами сидячи, окраєць хліба маючи, зачерпуючи ложкою, по шматочку ділячи. Заспівали: Kavalčiuk Paulina, 49 р., Tulko Juzefa, 60 р., Stankevič Vladislava, 45 р., Žaldak Olesia, 56 р., Tulko Ana, 53 р., Žaldak Olimpija, 48 р., і Plakina Juzefa, 52 р. Усі з с. Бебренай, Лазунська округа. Молитва до місяця 1) Молоденький місяченьку, царю небесний, тобі прибувати, а нам бути здоровими. Записано в с. Шешку, Даунорська округа, від Škarbeliosios Vikčios, близько 65 р. 2) Молодий місяцю, царю небесний, нехай буде тобі корона, а мені — здоров’я та життя. Записано від Audzevičiūtės Vikčios Пісня Зайчик стрибав по вуличках, а дівчата — по світлицях (світлиця): хотів зайчик подивитися, що дівчата роблять. А дівчата прядуть, прядуть, на базар везуть, а хлопці грають у м’яч, а хлопці грають у м’яч. Заспівала Audzevičiūtė Vikčia Загадки 1) Ходить по стінах із червоним каптаном (пруссаки). 2) Живе мати під п’ятьма синами, а ім’я в усіх одне (руки). 3) Повна стайня ягнят, а вийде один пан (церква і священник). 4) Бочка без дна і без обручів, і без нічого, а повна вина (яйце). 5) Без рук і без сокири, а поставлена хатинка (пташине гніздо). 6) Із голови — хвіст, і з хвоста — хвіст (кінь). 7) Зернятко маку пробиває комору (блоха кусає людину). 8) Усе дерево рівне, одна гілка довга (доїльне відро). 9) На дереві на гілці димить (яблуко). 10) Мати гладенька, батько горбатий, діти всілякі (тертка, клуня, ціпи). 204 ЗБИРАННЯ ДІАЛЕКТНОГО МАТЕРІАЛУ ДЛЯ ЛІНГВІСТИЧНОГО АТЛАСУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ Е. І. ГРІНАВЕЦКЕНЕ Резюме У статті вказується на важливу галузь литовського мовознавства — вивчення литовських говірок і збирання діалектного матеріалу для литовського лінгвістичного атласу. Ця робота проводиться в нашій республіці з 1951 року. У ній активно беруть участь кафедри литовської мови вищих навчальних закладів республіки та Сектор історії мови й діалектології Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР (який у цій роботі є керівним і координаційним центром). Досі зібрано діалектний матеріал із понад 500 населених пунктів на території Литовської РСР, а також із деяких ізольованих литовських мовних островів, розташованих на території західної Білорусі. У майбутньому залишається дослідити говірки решти 200 населених пунктів, включених до мережі нашого Діалектологічного атласу, і тоді збирання даних для Атласу литовських говірок буде завершено. Записування й вивчення діалектного матеріалу особливо активізувалися в останні роки. Лише за 1959 рік зібрано діалектний матеріал із 85 населених пунктів. У статті висвітлено перебіг діалектологічних досліджень, виявлено наукову цінність зібраного діалектного матеріалу, вказано на важливі для литовської діалектології мовні явища, що зберігаються в говірках, і підкреслено велике значення підготовлюваного лінгвістичного атласу литовської мови.