Du rumunų kalbininko darbai baltoslavikos klausimais

«гіпс» (пор. лит. sūd-ūkļis «гіпсова ступка»), лит. saud-alis «цмин пісковий — Helichrysum arenarium» (Варена) і, можливо, sūdė «такий гриб, схожий на рижик» (Шимкайчяй). Фізіографічний термін sūd-uva «трясовина» має таку саму будову, як інші литовські терміни цього типу: siet-uvà «глибоке місце в річці», rag-uvà «промита водою канава або глибоко розбита місцевість на дорозі», kūl-iavà «річковий поріг», kriok-uvà «потік, водоспад». Як балтійські топоніми, так і загальна лексика вказують на прабалтійське *sū-d-, що, найімовірніше, означало «розмоклий від води, мокрий, грузький» і, мабуть, не відрізнялося від індоєвропейського *sūro-s²³; пор. лит. sūrùs, цсл. syrъ «мокрий, вологий», давньосканд. súrr «кислий, гострий, їдкий». Балтійські sū-d- і sū-r- споріднені, але мають різні кореневі детермінативи. Про це свідчить і лит. sū-d-yti, утворене від кореня sū- з ітеративним детермінативом -d-. Отже, Судавія — край трясовин, лісових боліт і топей. Таке значення назви цілком відповідає фізіографічній характеристиці краю між Мазурськими озерами та Німаном, де містився центр етнічного ареалу судувів. У праці М. Рудницького є й інші інтерпретації, яким суперечать дані балтистики, наприклад питання давніх слов’янізмів у балтійських мовах, хронології деяких міграцій, доісторичної території балтів, але це потребує значно ширшої статті. Тут ми мали на меті лише уточнити питання, пов’язані з балтійською ономастикою, і показати, наскільки необачно робити узагальнені висновки, спираючись на випадкові мовні дані. Vilnius B. Savukynas ДВІ ПРАЦІ РУМУНСЬКОГО МОВОЗНАВЦЯ З ПИТАНЬ БАЛТОСЛАВІСТИКИ 1. A. V r a c i u, Problema comunității lingvistice balto-slave, „Romanoslavica“, IV, București, 1960, p. 87—106. 2. A. V r a c i u, Studiul actual al cercetărilor în domeniul raporturilor lingvistice dintre balto-slavă și germanică, „Romanoslavica“, VI, București, 1962, p. 41—47. У філологічному журналі «Romanoslavica» Румунської Народної Республіки привертають увагу дві статті румунського мовознавця Артона Враціу з питань генезису балтійських мов. Розглянуті у статтях проблеми надзвичайно актуальні. Від самого зародження порівняльно-історичного мовознавства постали питання походження балтійських мов, їхнього місця серед інших індоєвропейських мов і зв’язків з іншими індоєвропейськими мовами. Особливо цікавила й досі цікавить мовознавців велика подібність балтійських і слов’янських мов. Ці проблеми існують і сьогодні. Рішучих зусиль для розв’язання цих проблем, особливо проблеми взаємин балтійських і слов’янських мов, докладають нині у зв’язку з організованими 23 Alois Walde, Vergleichendes Wörterbuch der indogermanischen Sprachen, B. II, Berlin und Leipzig, 1927, p. 513. 325 міжнародними конгресами славістів. Актуальність цих проблем засвідчують і згадані статті.1 У першій статті А. Врачю торкається питання найдавніших взаємин балтійських і слов’янських мов. Спочатку автор викладає й обговорює різні погляди мовознавців на це питання. А. Врачю зазначає, що за існування прабалтійсько-слов’янської мови виступала більшість мовознавців XIX і XX ст. — А. Шлейхер, А. Потебня, Ф. Фортунатов, В. Поржезинський, А. Шахматов, А. Погодін, А. Ульянов, В. Богородицький, Я. Карлович, Я. Розвадовський, О. Хуер, Т. Лер-Сплавінський, Я. Отрембський, Я. Сафארевич, О. Семерень, Вл. Георгієв, Ю. Курилович, А. Ваян, П. Арума, М. Лойман, В. Кипарський та ін. Далі А. Враціу розглядає концепцію А. Мейє, згідно з якою балтійські й слов’янські мови, успадкувавши від індоєвропейської прамови деякі спільні тенденції розвитку, розвивалися паралельно. Цим і пояснюється велика подібність цих мов. До прихильників цієї теорії А. Враціу зараховує погляди А. Зена, В. Меттьюза, В. Мажюліса та ін. Представниками теорії конвергенції автор статті вважає Я. Ендзелінса, С. Бернштейна, Б. Горнунга, Т. Лер-Сплавінського, археологів та антропологів В. Генселя, Я. Чекановського, К. Мошинського. Згідно з цією теорією, балтійські й слов’янські мови походять із різних індоєвропейських діалектів і зблизилися лише пізніше. Румунський мовознавець вважає правильною ту концепцію, згідно з якою балтійські й слов’янські мови належать до єдиної індоєвропейської діалектної області. Цієї концепції, як стверджує А. Враціу, дотримуються мовознавці Я. Отрембський, Вл. Георгієв, В. Іванов, В. Топоров і археолог П. Третьяков. Групування А. Враціу концепцій окремих мовознавців щодо взаємин балтійських і слов’янських мов викликає певні сумніви. Здається, що В. Мажюліс у практичних дослідженнях схильний керуватися принципами мовної диференціації та інтеграції, висунутими Я. Ендзелінсом.2 Доцільно було б розмежувати погляди В. Іванова й В. Топорова, з одного боку, та Я. Отрембського й Вл. Георгієва — з іншого. Адже Я. Отрембський, змінивши свої попередні погляди3, і Вл. Георгієв не задовольняються виведенням балтійських і слов’янських мов з одного індоєвропейського діалекту, а вважають, що балтійські й слов’янські мови походять із мовної єдності, яка, своєю чергою, виокремилася з індоєвропейської прамови.4 Зараховувати погляди Я. Отрембського й Вл. Георгієва до концепції, яка стверджує походження балтійських і слов’янських мов з єдиної індоєвропейської діалектної області, означає 1 Треба сказати, що ці статті — не єдині праці такого типу А. Враціу. Балтійські мови цікавлять його вже давно; про це свідчать такі його статті: Problema vechilor relaţii lingvistice balto-slave în discuţia celui de — al IV-lea congres internaţional al slaviştilor. „Studii şi cercetări ştiinţifice“, IX, 1-2, 1958, p. 151-164; De la indo — europeană la balto-slavă — inovaţii morfologice, „Analele ştiinţifice ale Universităţii „Al. J. Cuza“ din Iaşi“, V, 1959, p. 115-123; Caractere generale ale limbilor baltice, „Studii şi cercetări ştiinţifice“ X, 1-2, 1959, p. 109-138. 2 Див. литовський варіант його доповіді на IV конгресі славістів «Зауваги до питання про найдавніші взаємини балтійських і слов’янських мов», „Lietuvių kalbotyros klausimai“, т. 2, 1959, p. 15. 3 Див. „Slavia Occidentalis“, т. 16, 1939—1947, p. 448. 4 Я. С. Отрембский, Славяно-балтийское языковое единство, «Вопросы языкознания», 1954, № 6, р. 43. В. Георгиев, Исследования по сравнительно-историческому языкознанию, Москва, 1958, р. 220. 326 зіставити з поглядами А. Мейє, який не раз стверджував тотожність індоєвропейських діалектів, з яких постали балтійські та слов’янські мови,5. В. Іванов і В. Топоров дійшли висновку, що окремі фонологічні та морфологічні моделі балтійських і слов’янських мов збігаються і що слов’янська модель є результатом зміни балтійської, тобто слов’янські мови порівняно молодші.6 На підтвердження концепції, що балтійські та слов’янські мови належать до єдиної індоєвропейської діалектної області, А. Врачіу наводить інновації балтійських і слов’янських мов у фонетиці, граматиці та лексиці. Трактування деяких явищ тут також викликає сумніви. 1. Говорячи про рефлекси індоєвропейських ă, ŏ у слов’янських мовах, А. Врачіу, відкидаючи традиційне пояснення, повторює твердження J. Otrembskio, що в слов’янських мовах, як і в балтійських, індоєвропейські ă, ŏ перетворилися на a і лише згодом на o7. Це твердження J. Otrembskio було слушно розкритиковане8. Було б простіше й зрозуміліше, якби А. Врачіу, бажаючи знайти новий аргумент на користь балто-слов’янської прамови, стверджував, що індоєвропейські ă, ŏ у балтійській прамові, як і в слов’янській, дали o і лише згодом a. Ґрунтовні аргументи на підтвердження існування ŏ у балтійській прамові в останні роки навели E. Nieminen і J. Kazlauskas9. 2. Схожий рефлекс індоєвропейських сонантів ṛ, ḷ, ṃ, ṇ, крім балтійських і слов’янських мов, очевидно, мають пелаззька (ur [ru], ul [lu], un, um [on, om] або ir, il, in, im)10 і фракійська мови (ur, ul, un, um)11. 3. Суфікс -r- для утворення збірних числівників мають, крім балтійських (ketveri) і слов’янських (давньослов. četvoro), також тохарська мова (śwerār «четверо»)12. 4. Інфінітив на -ti вважають інновацією балтійських і слов’янських мов (nešti і нести). Цей факт втрачає доказову силу, оскільки такий самий суфікс має тохарська мова (пор. тох. A kärs-nā-tsi, тох. B karsa-tsi «знати», де — tsi походить від давнішого — ti13. 5 A. Meillet, Les dialectes indo-européens, Paris, 1922, p. 40—48. 6 В. В. Иванов и В. Н. Топоров, К постановке вопроса о древнейших отношениях балтийских и славянских языков, Москва, 1958, p. 39. 7 Я. С. Отрембский, Славяно-балтийское языковое единство, ВЯ, 1954, № 5, p. 28. 8 J. Otrembskio kritiką dėl ide. ă, ŏ žr. С. Б. Бернштейн, Балто-славянская языковая общность, «Славянская филология», I, 1958, p. 51—52; С. Б. Бернштейн, Очерк сравнительной грамматики славянских языков, Москва, 1961, p. 145—146. 9 Е. Ніемінен, Про деякі властивості балтійської мови, що відображені в найдавніших балтійських запозиченнях у східнофінських мовах (окремий відбиток із протоколів засідань Фінської академії наук, 1956, Гельсінкі, 1957), с. 199—200; И. Казлаускас, К развитию общебалтийской системы гласных, ВЯ, 1962, № 4, с. 23—24. 10 В. Георгиев, Исследования по сравнительно-историческому языкознанию, Москва, 1958, p. 92. 11 В. Георгиев, Op. cit., p. 136. 12 E. Fraenkel, Граматика тохарської мови і балтійські мови, «Archivum Philologicum», т. 3, 1932, p. 12—13. 13 B. Краузе, Тохарский язык, «Тохарские языки (сборник статей)», Москва, 1959, p. 69, 77. 327 5. Уживання родового відмінка в балтійських і слов’янських мовах після заперечних дієслів (пор. Dvarininkas nedavė kaimiečiams ganyklos nė žingsnio (Žemaitė) і Я не знал другой жизни (M. Gorkis), предикативний інструменталь (пор. Jis buvo mano gelbėtoju ir Он был писателем), найімовірніше, є не інноваціями цих мов, а елементами угро-фінського субстрату. 6. До списку спільної лексики балтійських і слов’янських мов, наведеного А. Врацієм, потрапили також запозичення з цих мов: а) слов’янське rąka, найімовірніше, слід вважати запозиченням із балтійських мов¹⁴, як і такі балтійські слова, наведені автором, що ввійшли до слов’янських мов: рос. героть, ковш, кресло, пакля, янтарь (від лит. degutas, лат. deguts; лит. kaušas, лат. kauss; лит. kėslas, лат. krēsls, прус. creslan; лит. pąkulos, лат. pakulas; лит. gintaras, прус. gentars)¹⁵. Пор. слов’янське rąnka є ізольованим, тоді як у балтійських мовах воно легко піддається етимологізації, пор. лит. ranką, лат. rūoka, прус. ranco, rancko і дієслово rinki, rēnka; щодо чергування голосних rēnka: rañką пор. kélti: kálnas, pagelbėti: pagalba, sémti: sámtis. б) Лат. nazis, лит. norãgas (яке А. Враціс помилково вважає давнім литовським терміном), лат. nãrags, лат. klanīt зазвичай вважають словами слов’янського походження¹⁶. 7. Фонетична невідповідність не дає змоги пов’язати лит. krūtis і рос. тру́бы (пор. давньопольське grędzi). Рос. трубы пов’язане з гр. βρέφος, «Stolz», лат. grandis «великий, піднесений, значний», тоді як лит. krūtis не відділяється від krauti, krauja, krõvė. Румунський мовознавець скористався багатьма працями радянських литовських мовознавців (В. Мажюліса, З. Зінкявічюса, А. Валецкене) і оперує досить багатим матеріалом балтійських, особливо литовської, мов. Однак замість káusas (89), kaimiečiams (102), jìs (102), mãno (102), krūtinė (103) слід писати й наголошувати káũšas, kaimiečiams, jis, mãno, krūtinė. Апріорі визнавши генетичну єдність балтійських і слов’янських мов, у другій статті А. Враціс говорить про місце «балто-слов’янських» мов серед інших індоєвропейських мов. А. Враціс, наслідуючи Вл. Георгієва, стверджує, що з-поміж інших індоєвропейських мов найближчими до балтійських і слов’янських є германські. Для цього наведено сім балто-слов’яно-германських ізоглос (давальний відмінок множини на -m; відмінювання дієприкметників активного стану жіночого роду, утворення слова «1000» тощо). Ці ізоглоси, можливо, й дають підстави вважати балтійські, слов’янські, германські (а також тохарські) мови групою індоєвропейських діалектів, але не менше підстав можна мати й для твердження про діалектну групу германських та італійських мов. Однак до цих ізоглос не слід зараховувати закінчення називного-знахідного відмінка множини середнього роду -ā, оскільки воно є і в індоіранських мовах (пор. санскр. yugá). Однак, з іншого боку, не можна забувати, що балтійські й германські мови поєднують ізоглоси, які, здається, не властиві слов’янським мовам. Серед них можна згадати такі: 14 Plg. C. Б. Бернштейн, Очерк сравнительной грамматики славянских языков, Москва, 1961, p. 92. 15 Інші слова слов’янських мов балтійського походження наводить А. Сабаляускас, Naujas etimologinis rusų kalbos žodynas, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, т. 4, 1961, с. 319 і далі. 16 К. Мюленбахс, Latviešu valodas vārdnīca. Redigējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns, Rīga, I–IV, 1923–1932. 328 1) *ide. a, ō у балтійських і германських мовах перейшло в a, пор. гот. ahtáu «вісім», лит. aštuoni: лат. octo; давньоверхньонім. ahsa, лит. ašis: лат. axis, санскр. akṣa-h17; 2) утворення числівників: гот. ainlif: лит. vienuolika, гот. baiōþs «обидва»: лит. dvėjetas, гот. fruma, давньоангл. forma, давньосакс. formo:18 лит. перший (слов’янські мови тут мають інший суфікс, пор. давньосл. prъvъ); 3) двоїна займенників, 1-ша особа гот. wit (<*we-dwō): лит. vėdu (<*ve-duo), 2-га особа давньоскан. it: лит. judu19; 4) часті збіги у словотворі, пор. давньоісл. brún «Rand, Kante, Braue»: лит. briaunà (давньосл. brъ-v-ъ), гот. fairns «vorjährig»: лит. pérnai (формант -n-) тощо;20 5) численні спільні слова для позначення природних явищ (конструкція лит. sniegas drimba, лат. sniegs drēbj=давньоісл. drif snær), назв частин тіла (лит. blauzdà: давньоісл. blaudr «weich, zart, furchtsam», середньоверхньонім. blōt «bloß, nackt, arm»; лит. kenklė, kinka: давньоангл. hōh (<*hank) «Ferse, Kniekehle», давньоісл. háell «Ferse»), термінів спорідненості (лит. sváinis: давньоверхньонім. swein «Diener, Hirt») тощо.21 Ці балто-германські ізоглоси дослідникам не слід оминати. Вони свідчать, що можна говорити навіть про епоху спільності балтійських і германських мов у межах північної діалектної групи22 ide, яка існувала ще до палаталізації та африкатизації гутуральних приголосних. Нечисленні паралелі між слов’янськими й германськими мовами, очевидно, значно пізніші. З іншого боку, є підстави говорити про спорідненість слов’янських мов з індоіранськими мовами.23 Перехід сполук ус, іс, кс, рс у уш, іш, кш, рш (ш > сл. х) — спільне явище для слов’янських та індоіранських мов, і воно виразно свідчить про тісні зв’язки, що існували між цими мовами. Часткове відображення цього явища в балтійських мовах (ш після к, р) свідчить про автономність балтійських мов у період дії цього закону. Звичайно, не можна виключати й паралелей між балтійськими та індоіранськими мовами, але вони, очевидно, є результатом пізніших контактів. Поява статей А. Врачюса в румунському філологічному журналі свідчить про те, наскільки важливими для мовознавства є балтійські мови і наскільки важливо розв’язати пов’язані з ними проблеми. Однією з таких проблем є проблема генези балтійських і слов’янських мов. Правильно розв’язати цю проблему 17 Э. Прокош, Сравнительная грамматика германских языков, Москва, 1954, p. 98. 18 Э. Прокош, Op. cit., p. 315, 319. 19 Э. Прокош, Op. cit., p. 311. 20 E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1955 tt. 21 E. Fraenkel, op. cit. Plg. H. C. Чемоданов, К вопросу о германо-балтийских языковых связях, «Вопросы германского языкознания» (Материалы второй научной сессии по вопросам германского языкознания), Москва—Ленинград, 1961, p. 75 tt. 22 H. C. Чемоданов, Op. cit., p. 74. 23 Slavų-indų-iranėnų izogloses žr. T. Burrow, The Sanskrit Language, London, 1955, p. 18—23. 22. Kalbotyros klausimai VI. 329 можна лише після глибшого й усебічного дослідження балтійських мов, аналізу відмінностей між балтійськими та слов’янськими мовами й постійного врахування балтійсько-германських паралелей. Статті А. Врачюса, безперечно, сприяють розв’язанню цих важливих проблем. Vilnius S. Karaliūnas ПРО ЕТИМОЛОГІЇ НАЗВ ДЕЯКИХ МІСТ ЛИТВИ Raymond Schmittlein, Quatre toponymes germaniques en Lituanie, «Revue International d'Onomastique», Paris, 1949, с. 15—20. Ця стаття — одна з багатьох праць Р. Шмітлейна про литовські топоніми. За методом, напрямами дослідження та характером лінгвістичного аналізу вона загалом типова для більшості досліджень Р. Шмітлейна з литовської топоніміки й патроніміки. У статті Р. Шмітлейн без ґрунтовніших доказів і пояснень стверджує, що чотири назви населених пунктів Литви — Alsėdžiai, Kėdainiai, Raseiniai ir Šiauliai — нібито мають германське походження. 1. Назву містечка Alsėdžiai Р. Шмітлейн пов’язує з германським особовим ім’ям1 Elisaidis. На перший погляд, ця паралель видається цілком можливою, оскільки назва містечка Alsėdžiai, діалектна форма якої — alsėdė, в історичних документах записується як Aliseiden, Alizeyde, Alizeyde2 1253 року. Однак ця зовнішня подібність ще нічого не говорить про походження Alsėdžiai. Передусім дифтонг ei у старих документах після s(z), схоже, є не фактом живої мови, а породженням писемності, що могло, зокрема, виникнути й унаслідок народної етимології за згадуваним Р. Шмітлейном особовим ім’ям Elisaidis. По-друге, що тут не було ei, свідчить спотворений варіант цієї назви того самого часу Olsiady3; пор. латинський текст 1421 року Olsedy4, озеро; російський текст XVI ст. Ольсягъ5. По-третє, те саме засвідчує й сучасна діалектна форма alsėdė: жмудське (дуонінінське) ie, що відповідає літературномовному ė, могло походити лише від балтійського ē (Alsėdžiai, діал. alsėdė < *alsēd’jai). Отже, виведення Alsėdžiai від Elisaidis вже викликає сумнів через -sed-, -said-. Те, що назва містечка насправді не має нічого спільного з германським особовим ім’ям Elisaidis, засвідчує весь масив назв литовських населених пунктів, що за своєю струк- 1 Скорочення вживаються такі самі, як і в топонімічних статтях, надрукованих в інших томах «Питань литовського мовознавства». 2 Межі латиського племені та латиської мови в сучасності й у XIII столітті... доктора A. Bielenstein. Санкт-Петербург, 1892, с. 241. 3 Там само. 4 Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon dioeceseos Vilnensis, Kraków, 1948, p. 741. 5 І. Я. Спрогіс, Географічний словник давньої Жемайтської землі XVI століття, Вільно, 1888, с. 212. 330