Finnisch „sii”

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, VI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ФІНСЬКЕ SII E. NIEMINENAS Під час підготовки до друку цього тому «Питань литовського мовознавства» надійшла сумна звістка про те, що 24 травня 1962 р. у Гельсінкі помер відомий фахівець із порівняльно-історичного мовознавства, дослідник зв’язків балтійських і слов’янських мов із фінськими мовами проф. Е. Ніємінена. Смерть цього видатного лінгвіста — велика втрата для балтійської філології та литуаністики, яким він багато прислужився. Стаття проф. Е. Ніємінена «Finnisch sii», отримана від автора 16 квітня 1962 р., є, мабуть, його останньою працею про запозичення балтійського походження у фінській мові. У цій статті я піддаю дещо ґрунтовнішому дослідженню один фінський іменник, що виражає поняття, цікаве з погляду історії культури. Слово, яке я маю на увазі, — фін. sii «стінова балка, що підтримує основу даху й виступає за площину стіни будинку». Оскільки sii не має етимологічних зв’язків з рештою мовного матеріалу, уже здавна легко могло виникнути прагнення зробити це слово зрозумілішим для мовної свідомості. Це досягається за допомогою уточнювального словоскладання. Утворено композит sii-hirsi1, у якому, якщо розглядати суто логічно, обидві частини складного слова означають майже одне й те саме, адже hirsi загалом означає «балка»2. Як другий компонент у діалектах трапляється також puu «дерево» (sii-puu3). Судячи з усього, sii — давня назва, яка споконвіку належить до термінології будівництва житла. Фін. sii пояснюють, зокрема, Тойвонен4 та Ітконен5 як прафінно-угорське успадковане слово, яке вони відносять до такого словесного гнізда: комі śig-er 1 Різні типи siihirsi зображено у Valonen, Satakunta, XV, S. 123. 2 sii або sii-hirsi «центральна балка, що підтримує внутрішню покрівлю, велика балка під внутрішнім дахом», Renvall, Lexicon linguae finnicae (Aboae, 1826), II, S. 170; sii-hirsi «верхня балка, що підтримує нижню конструкцію даху й виступає за площину стіни», Vuorela, Kansatieteen sanasto (Helsinki, 1958), S. 95. 3 S. Valonen, Satakunta, XV, S. 124. 4 Virittäjä XXV (Helsinki, 1922), S. 20 f. 5 Finnisch-ugrische Forschungen, XXX, (Helsinki, 1949), S. 48, Ural-Altaische Jahrbücher, XXVIII, (Wiesbaden, 1956), S. 66. Hier wird für sii als Bedeutung „Dachbalken“ angegeben. 12. Kalbotyros klausimai VI. 177 «кроквяна конструкція; гребінь даху; склепіння», вотяцьке śig «горище; кімната у верхній частині будинку; склепіння, верхівка», остяцьке śij «вигин полоза саней (від землі до передньої частини саней)»6. Що стосується фін. sii, то, за Ітконеном7, для прадавньої прибалтійсько-фінської мови слід реконструювати вихідну форму *sije < *śiŋe. Звукова група -ije- нібито спочатку перейшла в -iji-, звідки внаслідок стягнення утворилося -ī-. Значення розглянутих фінно-угорських слів, на думку Тойвонена, найімовірніше дають змогу вивести первинне значення «склепіння» тощо. На мою думку, зіставлення фін. sii із порівнюваними фінно-угорськими словами надто непевне, щоб на ньому можна було щось побудувати. Значення sii, здається, настільки далеке від значень залучених фінно-угорських іменників, що краще припустити: тут маємо справу з різними, неспорідненими словами. За Valonen8, можливо, у фін. sii міститься шведський іменник sida «бік», у складеній формі side-. Пор. швед. Side-by>фін. Sii-pyy. Це назва церковної парафії, розташованої у Західній Фінляндії на узбережжі Ботнічної затоки. У питомо фінському композиті side hirsi «середня балка стелі» початковий компонент (side «з’єднання») після випадіння -d- у діалектах дав не sii-, а sie- (sie-hirsi). Оскільки просте слово sii безсумнівно старше за композит sii-hirsi, пояснення sii як запозичення зі швед. sida, side- видається малопереконливим. Як уже зазначалося, фін. sii, яке вживається лише щодо балки певного типу, семантично не відповідає наведеному вище фінно-угорському словесному гнізду. Слід особливо наголосити, що розглянуті фінно-угорські іменники не вживаються для позначення довгих дерев’яних балок, жердин тощо. Натомість відповідність литовському й латиському іменнику є не лише звуковою, а й дуже переконливою за значенням. Ідеться про лит. sijà «з’єднувальна, мостова балка; балка, поперечна балка, брус, клямра, настилкова, дахова балка» та латис. sijà «основна, поздовжня балка, поперечна балка під мостом або підлогою. Настилкова, дахова балка». Литовське слово sijà, зокрема, вживає видатний жемайтський письменник Симонас Даукантас (1793—1864) у значенні «товста довга балка, призначена з’єднувати частини мосту або будинку»9. Водночас слід визнати, що розглянуті балтійські іменники та sii дуже подібні за звучанням. Усе це змушує з обережністю ставитися до будь-якої спроби довести, що фінське слово є питомим також і з етимологічного погляду. Цілком слушно постає питання, чи не перебуває фін. sii, наявне у складних словах sii-hirsi і sii-puu, у певних відношеннях запозичення 6 Vgl. auch Collinder, Fenno-Ugric Vocabulary (Uppsala, 1955), S. 56; Joki, Finnisch-ugrische Forschungen, XXXII, Anz. (1956), S. 49. 7 Finnisch-ugrische Forschungen, XXX, SS. 40, 48. 8 Satakunta, XV, S. 129. 9 S. Daukantas, Rinktiniai raštai (Kaunas, 1955), S. 462. 178 до лит. sijà і латис. sija. Попри обмеженість sii західнофінськими говірками10, гадаю, не слід сумніватися в прабалтійсько-фінській давності цього слова. І в інших випадках можна навести достатньо свідчень того, що прадавнє слово в новітню добу збереглося лише в невеликій частині мовної території. Наприклад, зверну увагу на новоболг. бърна «губа», яке не має відповідників в інших слов’янських мовах. Це слово аж ніяк не є новоутворенням, а являє собою успадковане з дослов’янської доби прадавнє слово, про що свідчить його точний литовський відповідник burnà «рот»11. Щодо наголосу, то, за Бюгою, у жемайтській говірці це būrnà12. У словнику литовської мови, виданому Литовською академією наук13, зафіксовано būrnà з Кретингського повіту. Значення болгарського іменника та burnà, звісно, не суперечать одне одному. Щодо семантичних розбіжностей між цими словами див., зокрема, рос. уста «рот; губи»; рос. рот «рот», чеськ. ret «губа» (< праслов. *гъть). Згідно із загальноприйнятим поглядом, наведені вище балтійські назви бруса походять від індоєвропейського кореня sei- «зв’язувати», до якого, зокрема, належать лит. siēti «прив’язувати, зав’язувати; зв’язувати, поєднувати, зав’язувати» і латис. siet «зв’язувати, зав’язувати»14. Отже, для sijà слід реконструювати первісне значення «з’єднувальний брус». Судячи з етимології, колода, яка споконвіку мала цю назву, була брусом, призначеним з’єднувати протилежні стіни будинку, частини покрівельної конструкції тощо. Згадані вище балтійські іменники й досі позначають різні подібні бруси15. Частини покрівельної конструкції, для позначення яких уживається лит. sijà, — це «брус блокованого даху (прогін)», «проміжний прогін» і «коник»16. 10 Картосхема у Валонена, там само, с. 126, дає огляд місцевостей Фінляндії, де вживається sii. 11 S. Mladenov, Indogermanische Forschungen, XXXV (Strassburg, 1915), S. 134, Етимологически и правописенъ речникъ на българския книжовенъ езикъ (София, 1941), S. 54. 12 S. Būga, Tauta ir žodis, I (Kaunas, 1923), S. 406. 13 Lietuvių kalbos žodynas, I (Vilnius, 1941), S. 975. 14 S. u. a. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba (Vilnius, 1943), SS. 41, 48; Pokorny, Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, I (Bern-München, 1950), S. 891 f. 15 S. u. a. Bielenstein, Die Holzbauten und Holzgeräte der Letten (Petrograd, 1918), SS. 16, 25 ff., 86, 716, 777. Einen sijà genannten Querbalken, auf dem die Decke eines Zimmers ruht, zeigt auch die Abbildung, die man bei Straubergs, Latviešu tautas mīklas, sakāmvārdi un parunas (Kopenhagen, 1956), S. 31, findet. 16 S. Gimbutas, Das Dach des litauischen Bauernhauses aus dem 19. Jahrhundert (Stuttgart, 1948), с. 95. 179 Відгадкою до кількох латиських народних загадок є sija — поперечний балок17. Одна з наведених загадок звучить так: Vidus istabā, abi gali ārā, тобто «середина в кімнаті, обидва кінці назовні». Йдеться про обидва кінці поперечного балка, які трохи виступають за стіни будинку. Щоб скласти правильне уявлення про асоціації, пов’язані з назвою sija, доречно навести ще кілька загадок, відгадкою до яких є згадане слово: Gaspāza iekšā, kājas ārā, тобто «господиня всередині, ноги назовні»; Paits iekšā, galva ārā, тобто «сам усередині, голова назовні»; Mārga istabā, bize ārā, тобто «дівчина в кімнаті, коса назовні»; Guovs kūtī, ragi laukā, тобто «корова в хліві, роги назовні». Однак балтійське sija навряд чи могло бути першоджерелом sii, адже балтійсько-фінські народи, найімовірніше, запозичили б таку основу жіночого роду на ā у свою мову як *sija, і в такій фонетичній формі слово збереглося б у фінській незмінним аж до наших днів. Адже слід наголосити, що двоскладові слова типу *sija не були чужими прамові. У прабалтійсько-фінській існував навіть питомий іменник *sija, який зберігся у фінській як sija «простір; місце; місцина». Латиський варіант sijs: Gen. Sg. sijs18, імовірно, виводить нас на правильний слід. Цей іменник, що є іменником жіночого роду з i-основою, дає змогу реконструювати вихідну форму *sijis. Балтійські іменники, відповідники яких у латиській і литовській мовах належать до класу відмінювання i-основ, були запозичені в прабалто-фінську майже виключно як основи на -e, тобто як слова, називний відмінок однини яких спочатку закінчувався на -e. З того, що як балтійські ē-основи жіночого роду, так і майже всі балтійські іменники, які в литовській і латиській мовах трапляються як успадковані i-основи, були запозичені в прабалто-фінську як слова з основою на -e, на мою думку, можна зробити лише висновок, що в давньобалтійській мові, з якої походять запозичення, іменники з i-основою у відмінюванні загалом злилися з ē-основами жіночого роду19. Слід зважати на те, що кінцеве -e вже в прабалто-фінській перейшло в -i. Пор. фін. vuohi «коза» < прабалто-фін. *voše < балт. *ōžē (: давньопрус. wosee «те саме»); фін. niisi «воша» (>s перед i) < прабалто-фін. *nite < балт. *nītē (: лит. nýtis «те саме» і лат. nīts «те саме» i-основи). До речі, іменники жіночого роду з i-основою також у литовській та латиській мовах діалектно мають ē-відмінювання 17 Такі загадки можна знайти, зокрема, у Bielenstein, Die Holzbauten und Holzgeräte der Letten (Petrograd, 1918), с. 26; Ancelāne, Latviešu tautas mīklas (Riga, 1954), с. 252 і наст.; Straubergs, Latviešu tautas mīklas, sakāmvārdi un parunas (Kopenhāgena, 1956), с. 253. 18 S. Mühlenbachs-Endzelīns, Latviešu valodas vārdnīca, III, (Riga, 1929), S. 836; Endzelīns-Hauzenberga, Papildinājumi un labojumi K. Mühlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai, II (Rīga, 1946), S. 485. 19 S. Nieminen, Sitzungsberichte der Finnischen Akademie der Wissenschaften 1956 (Helsinki, 1957), с. 189 і наст., 192. 180 прийнято. Так звучить Nom. Pl. у діалектах литовської мови nýtés (наприклад, в Аріогалі 20) і в латиській мові nītes. Нині наші слова вживаються переважно у множині. Отже, цілком очікувано, що прабалтійсько-фінські мови запозичили іменник, який у латиській виступає як siis, у звуковій формі *sije до своєї мови. Якщо Ітконен указав правильний шлях до пояснення історії розвитку, що призвів до виникнення односкладового слова sii, то навряд чи можна сумніватися, що форма *sije як балтійське запозичення у фінській могла дати лише sii. Навіть якщо припустити, що слово на позначення балки, про яке йдеться, у балтійській мові-джерелі було ā-Femininum *sija, цілком можливо, що й воно могло бути запозичене до прабалтійсько-фінської у формі *sije. Адже не слід забувати, що в прамові вже з давніших часів існував згаданий вище іменник *sija (>фін. sija «простір; місце; позиція»). Адже цілком можливо, що прабалтійсько-фінська мова в цьому випадку відреагувала на омонімію й під час запозичення перевела балт. *sija до e-відміни. Те, що фін. sii і лит. sijà не можна вважати непов’язаними, випливає з щойно викладених міркувань. По суті, фінський іменник настільки добре збігається формою та значенням із балтійськими іменниками, які я зіставив, що їхнє об’єднання не викликає в мене жодних сумнівів. Судячи з кількох балтійських іменників, запозичених у прабалто-фінську, i-основа, здається, була широко поширена в мові-джерелі. За i-відмінюванням відмінювалися такі іменники, відповідники яких у литовській мові відмінюються виключно як основи на -o, а в латиській зазвичай як основи на -o або -ā. З попереднього розгляду видно, що, на відміну від лит. sijà і лат. sija, відповідний i-іменник трапляється лише в латиських діалектах. Фін. orsi «горизонтальна балка, жердина; жердина для підвішування снопів» передбачає балтійську праформу *ardis, тобто іменник з i-основою21. Литовський відповідник ārdas «горизонтальна рухома жердина в зерносушарці для сушіння снопів; жердина, на яку підвішують льон для сушіння» належить до класу відмінювання основ на -o. До того самого класу належить і лат. ārds «горизонтальна рухома балка в зерносушарці для сушіння снопів; горизонтальна балка, жердина для сушіння або копчення»: Gen. Sg. ārda. Лише в латиській трапляється варіант, що належить до i-відмінювання, а саме ārds (<*ardis): Gen. Sg. ārds22. Фін. nuode «швагер, чоловік сестри» можна вивести з балтійського i-іменника чоловічого роду *žnōtis 20 Elisonas, Archivum Philologicum, III (Kaunas, 1932), S. 159. 21 S. Nieminen, Virittäjä, XLIX (Helsinki, 1945), SS. 524 ff., 632, Sitzungsberichte der Finnischen Akademie der Wissenschaften 1956 (Helsinki, 1957), S. 199. 22 Про спорідненість лит. ārds див. тепер E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, I (Heidelberg, 1962), S. 15. 181 вести23. Із цього успадкованого з давніх часів i-маскулінума в латиській мові виник іменник znuōtis «зять; швагер, чоловік сестри», який перейшов до відміни io-маскулінумів. Оскільки латиське znuōtis зафіксоване винятково на території давніх куршів, очевидно, що ця назва спорідненості, про яку йдеться, у латиській мові належить до спадщини давньокуршської мови. В інших місцевостях Латвії вживається znuōts, яке як основа на o передбачає попередню форму *žnōtas. Слід також зауважити, що znuōtis і znuōts є цілком рівнозначними виразами24. Як фінське nuode може походити лише з давньокуршської мови, так цілком імовірно, що й фінські orsi та sii також мають походження в давньокуршських словах. В обох випадках давні прибалтійсько-фінські народи запозичили від балтів і предмет, і слово. Оскільки відповідні іменники в литовській мові не мають відміни на i-основу, не можна аж ніяк припускати литовське джерело. Helsinki ФІНСЬКЕ SII Е. НІЄМІНЕН Резюме У статті заперечуються погляди Тойвонена та Ітконена, згідно з якими фінське слово sii за походженням є угро-фінським. Автор також не погоджується з Валоненом, який вважав фінське sii запозиченням зі шведської мови. На думку автора, фін. sii слід віднести до запозичень із балтійських мов, пор. лит. sijà, латис. sija: лит. siẽti, латис. siēt. Такому припущенню не суперечать ані семантичний, ані фонетичний аспекти згаданих вище слів. ФІНСЬКЕ SII Е. НІЄМІЄНАС Резюме Автор статті не погоджується з поясненням походження фін. sii у Тойвонена та Ітконена, оскільки останнє слово вони вважають угро-фінським за походженням. Він також не погоджується з Валоненом, який вважає фін. sii запозиченням зі шведської мови. На думку автора, фін. sii слід вважати запозиченням із балтійських мов, пор. лит. sijà, латис. sija: лит. siẽti, латис. siēt. Такому припущенню не суперечили б ні значення слів, ні їхня фонетика. 23 S. Nieminen, Lingua Posnaniensis, V (Poznań, 1955), S. 81, Sitzungsberichte der Finnischen Akademie der Wissenschaften 1956 (Helsinki, 1957), S. 192 ff., Virittäjä, LXI, (Helsinki, 1957), S. 25 f., Rakstu krājums, veltījums akadēmiķim profesoram dr. Jānim Endzelīnam viņa 85 dzīves un 65 darba gadu atcerei (Rīga, 1959), S. 205 f. 24 Про споріднену групу znuōtis див. Pokorny, Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, I (Bern-München, 1959), S. 373 f.