Nominatyviniai sakiniai

LIETUVIŲ KALBOS GRAMATINĖ SANDARA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ V. LABUTIS § 1. У працях із синтаксису литовської мови про номінативні речення почали говорити лише останнім часом1. Тепер постає потреба докладніше розглянути будову, значення та вживання цих своєрідних речень литовської мови2. § 2. Номінативні речення — це односкладні речення, утворені іменником або субстантивованим словом в іншому відмінку — називному (самостійно або з означенням), яким повідомляється, що предмет чи явище є, існує, про нього сповіщається, повідомляється або на нього вказується. Номінативні речення вирізняються з-поміж інших речень специфічними ознаками вираження, змісту та функцій. Варто розглянути ці ознаки дещо докладніше. 1) Номінативні речення, як і інші односкладні речення, мають один головний член речення, який загалом не збігається ні з підметом, ні з присудком двоскладного речення3. 1 У литовській мові термін «номінативні речення» ще остаточно не усталився; пор. J. Žiugžda ir P. Gailiūnas, Lietuvių kalbos gramatika, II, Sintaksė (Bandomasis vadovėlis), Kaunas, 1964, p. 53, де йдеться про «називні речення», та J. Balkevičius, Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius, 1963, p. 146 (тут є розділ «Номінативні речення»). У працях із синтаксису російської мови поряд із терміном «номинативные предложения» трапляється також термін «назывные предложения»; пор. А. Н. Гвоздев, Современный русский язык, II, Москва, 1958, p. 80. 2 Щодо як поняття номінативних речень, так і їх відмежування від двоскладних речень та реченнєвих еквівалентів у загальному мовознавстві немає єдиної думки. Особливо дискусійним є питання синтаксичних функцій головного слова номінативного речення. 3 У низці праць із синтаксису російської та інших мов головний член номінативного речення нині не співвідносять ні з підметом, ні з присудком двоскладного речення; пор.: Грамматика русского языка, т. II, Синтаксис, ч. II, изд-во АН СССР, Москва, 1960, p. 55; Н. С. Валгина, Д. Е. Розенталь, М. И. Фомина, В. В. Цапукевич, Современный русский язык, изд. 2-е, Москва, 1964, p. 346; В. И. Борковский, П. С. Кузнецов, Историческая грамматика русского языка, Москва, 1965, p. 429; Б. П. Ардентов, Номинативные предложения в современном русском языке, «Ученые записки Кишиневского государственного университета», т. 60 (филологический), Кишинев, 1959, p. 76; В. П. Шутова, Семантические типы номинативных предложений в современном русском языке, «Ученые записки Саратовского государственного педагогического института», вып. 17, Саратов, 1955, p. 258—259; Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, II, Sintakse, Rīgā, 1962, p. 479, 488, Daug kas tie vardi- 117 Осінь. І що ж іще буде, якщо літо минуло зеленим. MontvR I 134. Вечір. Сонце приблизно на добрий п’ядь від землі. SimonNTP 164. Іноді головний член номінативного речення нагадує підмет двоскладного речення (a) або іменну частину присудка (b) (щодо цього пор. § 3 цього параграфа). a) Відповідати треба швидко й голосно, щоб і глухий почув. Ім’я та прізвище кожного. Сімейні дрібниці. Адреса... SruogDM 50. О ліси, ліси!.. як приємно згадувати... MairRR I 56. b) — Андрюс Варнеліс? — запитав редактор. — Так, — весело відповів хлопчина... VencIGD 278. У перших реченнях (a) називні відмінки, хоч і пов’язані з присудком сусіднього речення, вимовляються з окремою, завершеною інтонацією; ними насамперед важливо назвати предмет. В іншому випадку (b) називним відмінком називається предмет (особа), і водночас запитується про те, що мається на увазі із ситуації чи контексту. Саме цією останньою ознакою цей називний відмінок і близький до іменної частини присудка. Однак і тут він має інтонацію не окремого члена речення, а цілого речення. Щодо номінативного речення не втратили значення слова А. Шахматова про те, що «головний член односкладного речення формально можна порівняти або з підметом, або з присудком, але, звичайно, необхідно пам’ятати, що такий „присудок“ відрізняється від присудка двоскладного речення тим, що викликає уявлення і про присудок, і про підмет»4. Отже, головний член номінативного речення можна порівнювати з підметом чи присудком лише відносно5. 2) Головним членом номінативного речення виступає іменник або називний відмінок іншого слова, ужитого як іменник (числівника, займенника). Це відрізняє ці речення від неповних речень, утворених іншими відмінками іменника. (У певному контексті окремим неповним реченням може виступати будь-який відмінок іменника.) 3) Головному членові номінативного речення властива номінативна функція — ним називають, іменують предмет або явище. Називний відмінок вважали присудком, пор. напр. А. М. Пешковский, Русский синтаксис в научном освещении, изд. 7-ое, Москва, 1956, а іноді його називають просто підметом, пор. А. Г. Руднев, Синтаксис современного русского языка, Москва, 1963, p. 44. У працях із синтаксису литовської мови головне слово номінативного речення іноді також вважають підметом, див. J. Žiugžda ir P. Gailiūnas, min. veik., p. 53. 4 А. А. Шахматов, Синтаксис русского языка, изд. 2, Ленинград, Учпедгиз, 1941, p. 30. 5 Визнаючи односкладність номінативного речення, деякі мовознавці все ж в одних випадках вважають його головний член підметом, а в інших — присудком, див. E. М. Галкина-Федорук, К. В. Горшкова, Н. М. Шанский, Современный русский язык, Синтаксис, Москва, 1958, p. 127. Функцію головного члена номінативного речення іноді розмежовують і в працях із синтаксису литовської мови, пор. J. Balkevičius, min. veik., p. 148—149. 118 Речення не виконує цієї функції, коли називний відмінок іменника, що його утворює, пов’язаний із відповідними частинами попереднього речення виразним зв’язком підмета або іменної частини присудка (пор. § 1 цього розділу). А хто вам дасть ту землю? Пан? А за що пан дасть вам землю? Myk-PutS I 43. Ти — це інша річ. Ти — пан. Велика людина. VaičiūnD 39. А тоді була ніч. Темна, холодна зимова ніч. SimonOBT 7. Це своєрідні неповні речення. Вони відрізняються від номінативних речень також своєю інтонацією. 4) Головний член номінативного речення може мати означення. Однак у таких реченнях завжди важливо акцентувати саму наявність предмета чи явища, а не висувати на перший план його ознаку. Речення подібної структури, у яких підкреслюються ознаки предмета, є не номінативними, а двоскладними, оскільки в них слово, що називає ознаку, виступає присудком, а іменник у називному відмінку — підметом. Номінативні речення: Добірні легкі закуски, солодощі, лікери, міцна чорна кава. Ірена спочатку лише смакувала закуски... VaižgRR II 93. Пізній пообідній час. Вітер жене клапті хмар, крізь які дедалі тепліше визирає сонце. AvyžŽLŽ 59. Двоскладні речення: Божевільний день! Марта Карейвене не могла назвати його інакше. VenclGD 28. — Нові дерева, нові лісоруби,— сказав Антанас Ціно́кас. ŽemR II 70. Іноді означення, що поширює номінативне речення, може мати відтінок обставинного або додаткового значення (а), однак тут не може бути виразних слів групи присудка (додатків чи обставин), оскільки вони затьмарюють номінативну функцію цього речення (б). а) Парк. Річка. На лузі квіти. Студентські часи... Вино, чоловік, його друзі порушували Аделину рівновагу. TilvR II 112. Тут, у цьому зошиті, склеєна вся його велич. Кілька друкованих рядків про успіх сівби. Це перша крапля, що впала в чашу пихи, яка тоді ще була порожня. Листування про кукурудзу. Це друга крапля, яку він тоді солодко проковтнув... AvyžŽLŽ 226. б) У гайку спокійна тиша. Десь-інде налякана білочка, стрибаючи в гущавину, шурхотить гілочками. ŽemR II 323. Наближається полудень, сонце хилиться на південь. KrèvAP 72. — Ось тобі лист,— сказав лісничий. ŽemR II 334. Останні речення (б) не є номінативними, хоча й дещо нагадують їх. 5) Номінативна функція речення не вимагає чітко вказувати час називаного предмета чи явища, однак зміст такого речення зазвичай співвідноситься із сучасністю; якщо ж у ньому констатуються назви предметів (явищ) минулого чи майбутнього, мовець сприймає їх так, ніби вони існують тепер. 119 Вечір. Природа дедалі більше затихає. Череда задихається. TPrg III 123. До столиці — так, до столиці! І там я знайду собі чимало розваг. Театр, книжки, концерти, товариства! VaičiūnD 230. Петрас, склавши папери, замислився... Пиво, пироги, горілка... Купив, усе за гроші сплачено. ŽemR I 181. Отже, номінативні речення необхідно розрізняти з огляду на весь комплекс їхньої структури, змісту й функцій. Якби брали до уваги лише їхнє формальне вираження (називний відмінок), то часто неможливо було б провести жодної межі між номінативними та неповними реченнями, які також можуть складатися лише з іменника в називному відмінку6. Чи є речення номінативним, часто з’ясовується лише з ширшого контексту або ситуації, з мовного ритму, інтонації речень (пор. § 8). § 3. З погляду структури розрізняють непоширені й поширені номінативні речення. Непоширене номінативне речення має лише головний член — один або з деякими несамостійними словами (див. § 4). Поширеним вважається таке номінативне речення, головний член якого має одне чи кілька означень (див. § 5). Непоширені номінативні речення § 4. Головним членом непоширеного номінативного речення найчастіше виступає іменник і лише зрідка — числівник або займенник, ужитий як іменник. До головного члена номінативного речення іноді приєднуються деякі частки, сполучники чи вигуки. Крім того, у номінативному реченні можуть бути й слова, не пов’язані з його головним членом, — звертання, вставні слова. Весняночка. Усюди гарно, тихо. ŽemR I 131. Яунмієстас! Біжи швидше! Ой, який гарний! CvR II 24. Знову день. Золотий ранок. Голова Петра покотилася. TilvR II 169. Але незнайомець не сидів, а все біг попереду воза й, озираючись, показував дорогу. Ось і хатинка. VienR I 336. А ось озеро. У ньому жаби кумкають свої особливі пісні. SimonAŠL 91. У роті гидко, у вухах дзвенить. Втома. А може, хвороба? AvyŽLŽL 104. Кинув погляд у вікно — та там пожежа. LKŽ III 281. Та це ж джерельце! А що, закручує вас у баранячий ріг, малечо? BalčAP 271. Або нігті... Та не такі вже й чудові в нього нігті! І мої не гірші. KrėvP 251. Ах, мистецтво, мистецтво! Хай буде проклятий, якщо він не вирветься з неволі! SruogR III 13. Вітер, ой вітер! Вітер і вітер! SNėrP1 52. Пильна людина, спостерігаючи збоку, могла помітити багато відмінностей між Рімасом і Нерімасом... Насамперед — зовнішність. VaižgRR II 11. Тітонька, звісно, служниця... Де там про таке подумати, не вискочиш. ŽemR I 118. 6 Номінативні речення можна було б виокремити лише за називним відмінком хіба що тоді, коли поруч із ними так само виокремлювалися б речення, виражені родовим, знахідним та іншими відмінками; пор. Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, II, p. 485. 120 Подумай, дістати такого багатого чоловіка! Три тисячі! SimonNTP 351. — П’ять, десять, п’ятнадцять, двадцять... — рахувала сотні перев’язаних папірців LzPR VII 64. Ось ми, ваші слуги! Чого бажає ваша милість? DonM 16. Номінативне речення, у якому при головному члені є частка, часто наближається до двоскладного речення, оскільки частка (наприклад, знову, вже, авжеж...) передає відтінок обставини явища або якийсь інший логічний, модальний чи емоційний відтінок, що послаблює номінативну функцію цього речення. Якщо частка в реченні особливо підкреслена, речення не слід вважати номінативним. Цей, щойно вибігши з-під ялівцю, каже: — Ось пастух! DaukŽP 47. Ось хліб, бери! Užv. (Логічний наголос у реченні падає на ось, он). З наведених вище прикладів видно, що головний член номінативного речення може повторюватися. Є непоширені номінативні речення, що мають кілька однорідних головних членів. Поляни, хащі, пагорби. SruogDM 17. Паркан, хвіртка, поріг, передпокій... Ще трохи вагається — іти чи не йти? TilvR II 219. Сталося йому у банківських справах їхати до Вільнюса. Вітер, мокрий сніг. І собаку надвір не виженеш. VaižgRR II 66. Поширені номінативні речення § 5. Головний член номінативного речення може мати залежне від нього самостійне слово — узгоджене чи неузгоджене означення (або обидва разом). Узгодженим означенням найчастіше буває прикметник, але ним може бути також дієприкметник, займенник, числівник, іменник (прикладка). Чорна ніч. Небо огорнулося густим туманом. ŽemR I 102. Дорогою Зосика радіє такій швидкій їзді, здавалося, летить просто в небо. Усе нові враження, нові люди, усілякі розмови, здебільшого незрозумілі їй. ŽemR II 17. Саме молотьба. Треба було б обійти бригади. AvyžŽLŽ 199. Повідомляють газетні рядки. 1944 рік. Цими днями розпочне роботу текстильна фабрика «Нямунас» у Соделях. T 1964 208. Несподіваний удар. Важко. Зрозуміле хвилювання й горе батьків. T 1964 177. Ох ті бідолашні пастушки! Їм ні дощу, ні ясної погоди... ŽemR I 106—107. Неузгодженим означенням при головному слові номінативного речення можуть бути: а) родовий відмінок, б) інші відмінки та в) прийменникові конструкції. а) Кінець березня. Уночі добре приморозило. SruogDM 121. Фабричні димарі! Колись ви ввижалися мені привидами. MiežŽ 95. Рідна земля... думками до неї линуть багато литовців, відлучених від неї. T 1964 184. б) Осінь у Парижі. Мокро. На бульварах світло. SNėnP₁ 177. Дев’ятий форт у Каунасі. У його музеї, серед багатьох інших, тут 121 знімків ув’язнених борців: з одного на нас дивляться сміливі, відкриті очі на робітничому обличчі. Т 1964 208. c) Невдовзі Йонас домовлявся з тим чоловіком. Позов до суду. Йонас не писав менше ніж за рубль, а чоловік пропонував пів рубля. ŽemR II 301. Майдан біля старого прусського замку. Десь удалині гуде гармата. Входить Мантас. GrušHM 9. Якийсь підозрілий рух. Прискорене дихання двох чоловіків. Розлючене сопіння крізь зуби. SruogDM 43. Номінативне речення часто поширюється одночасно узгодженим і неузгодженим означенням. Глуха осіння ніч. CvR₁ I 39. Спекотний літній полудень. Перепочив. Узяв лук і йду до гайка. MašlAMB 202. Холодний сфінкс із граніту! Побачити раз і кохати до ранку, і не вимовити ані слова. SNėrP 82. Тихий, легкий день завершення боїв. Сніг, що вкриває поля, почорнів, розтанув і, можливо, вже останній. CvR₁ I 352. Окремо слід згадати поширені номінативні речення, утворені кількісним числівником і родовим відмінком іменника. — Три десятки років... прошепотів Януліс... VienR I 140. Зайди до мене якось. Сьогодні вранці я отримав премію. Сто п’ятдесят кілограмів пшениці — наче золото AvyžLŽ 166. Означення, що поширюють номінативне речення, самі можуть мати уточнювальні, порівняльні чи інші самостійні слова, приєднані до них. Утворюються досить складні поширені номінативні речення. Рівно 16-та година. Найважливіше — вчасно розвантажити. T 1964 208. Щодня мені — сонце й пісні туги, щодня збираю для тебе польові квіти. Небо й юність — море, що дихає. Лише тебе, лише тебе там не знаходжу. SNėrP 40. Ескіз Гайлюна мав назву «Сівба». Широке, щойно зоране поле, і на всю двометрову ширину полотна крокує патріархальний сіяч. Сонце, ясне небо й червоні дахи ферм удалині. MarcinkPKJ 31. Означення, що поширює номінативне речення, найчастіше стоїть перед головним членом і лише зрідка — після нього. Столітні ялини, витесані з чорного каменю. І крізь темряву дерев прорізається білий березовий паросток. Trš. І перед очима пропливає картина з ще не такої далекої минувшини: ось хатинка, зліплена з глини, вкрита соломою. SimonAŠL 10. Слово, що називає ознаку чи стан і стоїть після іменника в називному відмінку, значно частіше виконує функцію іменної частини присудка, і все речення є не номінативним, а двоскладним. До речі, як зазначалося (пор. § 1), коли наголошують слово, що називає ознаку чи стан, речення іноді буває не номінативним, а двоскладним і тоді, коли це слово стоїть перед іменником у називному відмінку. 122 Ранок чудовий. Видався гарний теплий день. ŽemR II 328. Короткі, але й неприємні осінні дні. Небо захмарене, майже безперервно дощить. MašIAMB 187. Сорочки грубі, але свої. PP 131. Отже, хоча розгорнутому номінативному реченню й властиві певні тенденції щодо порядку слів, однак лише за порядком слів не можна визначити, коли речення є номінативним. § 6. Номінативні речення можуть бути не лише окремими, самостійними синтаксичними одиницями, а й складниками складних речень. У складнопідрядному реченні номінативне речення вживається досить рідко і як головне, і як підрядне. Дещо частіше номінативне речення виступає лише головним реченням, до якого за допомогою слова яке приєднане підрядне речення. Картини недавніх днів постають у моїх спогадах. Люди — лише мигцем бачені їхні обличчя, міські будинки — із згаслими, але зрячими очима дивляться в ніч сорок першого року й чекають атаки, і пил смоленських доріг, що тисячі людей принесли на своїх віях... CvR I 394. Навіть самому сонечку стає сумно, коли воно з безкраїх небес дивиться вниз: стерня та стерня, що з кожним днем стає все сірішою й чорнішою. SimonaASL 178. То віяння, то згрібання — а в хлібі постол знайшовся! PP 425. Якщо повстання, то й Сродського піднімемо... Myk-PutS I 116. Якщо літня спекотна спека — то хмари комарів. LKŽ V 82. Набагато частіше номінативне речення поєднується з іншим реченням сурядними сполучниками і, а, але, проте або лише інтонацією та змістом — без сполучників. Одні двері, інші: коридор, двір, двері — і я вже в підземному царстві. SruogDM 29. Земля там, щоправда, трохи гірша, зате її більше. До того ж пасовиська, ліс, а якщо з паном добрі стосунки, то вони матимуть і палива, і луки, щоб накосити сіна... Myk-PutS I 524. Затінок, листочки шелестять, пташки щебечуть — чого ще треба, чого ще треба!.. GriCLG 153. Ми маємо добре придивитися до цього місця. Камінь... з другого боку горбок... між ними заглибина. AvyžŽLŽ 315. Тепер у нас так гарно: сонце, усе зазеленіло. VaičiūnD 246. У голові майнула ця думка: батько. Мені треба поговорити з батьком. MarcinkPKJ 14. У наведених безсполучникових реченнях між номінативним реченням, що виступає складником складного речення, та іншим складником зазвичай робиться виразна пауза, змінюється інтонація, тому називний відмінок іменника тут є не простим підметом (чи присудком) сусіднього речення, а новим предикативним центром — головним членом номінативного речення. За значенням номінативні речення, що виступають складниками складного речення, не відрізняються від самостійних, тому про їхні значення можна говорити разом. 123 Розподіл номінативних речень за функціями та характером змісту § 7. У всіх номінативних реченнях називається предмет або явище, однак функції цих речень, їхнє призначення в мові не цілком однакові: одними з них констатується предмет або явище як наявне тепер (або принаймні уявлюване, згадуване як наявне тепер), іншими повідомляється про появу, виникнення предмета або явища, на нього вказується, його представляють, а ще в інших — предмет або явище не лише констатується, а й водночас виражається його емоційна оцінка. Функції номінативного речення, його призначення в мові визначають його інтонацію, а разом із нею і характер змісту. Усе це виявляється зі стилю мовлення, ситуації та контексту. За функціями та призначенням у мові можна виокремити три групи номінативних речень: 1) екзистенційні, або констатувальні наявність предмета чи явища, 2) із виразною комунікативною функцією та 3) емоційні, або оцінні. Звичайно, чітких меж між цими групами немає. Крім того, у кожній групі є речення з досить різноманітним змістом. Усі номінативні речення можуть вимовлятися з констатувальною, питальною або окличною інтонацією, однак для речень однієї семантико-функціональної групи характерніший один модальний та емоційний відтінок, для іншої групи — інший; наприклад, так звані оцінні номінативні речення майже завжди є окличними (див. § 16). 1. Екзистенційні, або констатувальні наявність предмета чи явища, речення § 8. Найзвичнішими й найвиразнішими є екзистенційні, або констатувальні наявність предмета чи явища, речення. Їх уживають в описах або розповідях для змалювання статичної, стислої картини чи ситуації. Для номінативних речень цього типу найчастіше характерна спокійна констатувальна інтонація з виразними паузами, що відокремлюють їх від контексту. Екзистенційні речення бувають також окличними, а зрідка й питальними. За характером змісту можна розрізнити три групи екзистенційних номінативних речень: а) констатувальні природні явища, б) констатувальні предмети та в) ті, що виражають образи й спогади. а) Реченнями, що констатують природні явища, найчастіше передається загальна ситуація, обставини (особливо час). Осінь. Ми стоїмо на валу фортеці й дивимося вдалину, на блакитні морські простори. BalčAP 119. Глибока ніч, а я все не засинаю, чекаю на тебе. SNėrP1 105. Восьма година вечора. Машина просвистіла — робочий день скінчився. PaukštK 197. Жнива. Нестерпна спека мучить людей і худобу. SimonASL 29. Широке весняне небо! Поля сміються квітами! І летимо крізь вікно світу — діти вільних вихорів! SNėrP1 58. Відлига. Снігу намело на пів стопи, білого, м’якенького. MašiAMB 168. Набиває кабіну повнісінько людей і везе через двір. Гомін, веселощі, а Кампайт усміхається й посвистує. DovPK 202. 124 Речення, що описують обставини або ситуацію, найчастіше є своєрідним вступом до подальшої розповіді, а тому зазвичай уживаються на її початку. Лише зрідка такі речення вставляються між іншими реченнями або звучать як висновок, узагальнення того, про що йшлося раніше. Минуло те літо. Зима. І вже й наступна весна. CvR1 II 317. Ти вільно заходиш до ворожого замку й знову повертаєшся. Воєнний час. Замок оточений. Ти повідомляєш нам, що командир у замку, а командир вільний. GrūšHM 71. Потім раптом почали сміятися з сестрою: ранок, ще вдома, півень проспівав, а ми злякалися мерців! BiIR I 172. Зашумів новий порив вітру, з дерев закапала вода. І знову тиша, глуха, неспокійна тиша лісу. BaltPV I 85. Із саду й парку з подувами вітру долинають дивні свисти, шелест, виття. Непривітна ніч. Myk-PutS I 149. б) У констатувальних номінативних реченнях, що називають предмети, рідко називається один предмет; найчастіше в одному такому реченні перелічується кілька предметів або речення, що констатують окремі предмети, утворюють цілу низку номінативних речень. Такі номінативні речення особливо характерні для ремарок драматичних творів, хоча вживаються також і в описах загалом. Вони також найчастіше стоять на початку контексту, ситуації, але за потреби можуть вставлятися в середину контексту або звучати наприкінці фрази як певне пояснення, результат чогось чи характеристика. Село між Йонішкісом і Жагаре. Садиба Паугаса осторонь від вулиці. SruogAD 51. Клас. Ранок. Учні збираються. BinkA 51. Дзвінок. Обід. Тепер мерщій до відділення — годувати дітей. SimonNTP 24. Гарний берег. Схили. Вента. Солов’ї. Чибіси. І сонця, сонця! TPrg II 112. Мікас їде повільно, лише коли його супроводжує господар. За урвищами дає волю і рукам, і ногам. Галоп. Пил. Мчить повз ціле село з бабами, худобою тощо. CvR1 I 105. Телефон дзвонить. Коротка точна відповідь, кілька слів нотатки, вправна рука повертає перемикач... Усе це свідчить, що агрегат беруть у свої руки вже не новачки, а досвідчені енергетики... T 1964 212. Пізніше двері знову рипнули. Кроки. CvR1 I 119. Тимчасово від’їжджаю. Справи. GricLG 224. Цієї миті бомба влучає в міст. Оглушливий вибух. DovPK 259. Я бачив, щоправда, лише Вільнюс і шлях до Каунаса. Зелені поля, струмки, ліси, ще зеленіші за поля, й невисокі пагорби... VencIGD 246. Номінативні речення цього типу вживаються не лише для опису статичних картин або ситуацій, а й для констатації предмета, який раптово з’явився або був помічений. Він уже звернув на дорогу, але раптом помітив канат, натягнутий упоперек річки. Пором... AvyžŽLŽ 76. Алізас ошелешено дивився на ці гроші, наче не вірив власним очам. І раптом сплюнув. — Німецьке залізяччя. BaltPV I 245. — Та справді ж, дядьку! — здивовано й радісно вигукнув 125 Петрас. Myk-PutS I 55. Якою ж була моя радість, коли я раптом побачив у сутінках розріджену прогалину в лісі. Поляна! Поляна! BaltPV I 86. Гості із Сокайчяй!.. І так несподівано!.. MairRR II 26. Глянув одним оком крізь щілину — а там теля! CvR I 125. Ось і галявина, алея, споруди, газони. LzPR VII 236. Якийсь знайомий голос лунає за Мастайтісом. Мастайтіс обертається. Вершники! Gud-GuzB I 265. Такі номінативні речення не мають чіткої комунікативної функції: мовець повідомляє в них про факт ніби самому собі. Маючи окличну інтонацію, вони зазвичай виражають також подив перед раптово поміченим предметом або інші емоційні відтінки (пор. § 10). Вимовлені з питальною інтонацією, такі номінативні речення найчастіше виражають сумнів, непевне твердження про те, що це саме цей, а не інший предмет чи явище. — Концентраційний табір?! — ми так і схилилися від подиву. SruogDM 47. Забобон? Хай це буде забобон, хай. SimonVK II 109. Звуки рідної мови так незвично прозвучали у моїх вухах, збудили таку тугу, що я й не помітив, як, пробившись крізь гурт солдатів, запропонував військовим і одного схопив за лікоть: — Литовці? CvR III 256. Лист? Мені? BinkA 119. Своєрідними констатувальними номінативними реченнями з питальним відтінком і відтінком подиву може бути повторений називний відмінок іменника (займенника або числівника) з попереднього речення. ...Ось, бачиш, літає волосся мавок. — То павутиння віщує ясну погоду. Павутиння? Звідки його стільки набралося? KrevAP 143. (Маруте)... А де матуся? (Юкукас) Матуся? Вона пішла до хліва. BaltR II 22. — Ось і наймити-підлітки просяться на роботу. — Наймити-підлітки? А куди ж я їх подіну? VaižgRR II 119. — Ти скоро повернешся додому? — Я?.. Ще не скоро... VienR V 56. Якщо сприймати таке речення лише як звичайне повторення підмета або іменного присудка з попереднього речення, то, звісно, воно було б неповним двоскладним реченням. Однак ці повтори є репліками іншого персонажа, якими він називає предмет, згаданий попереднім мовцем. На ізольованість називного відмінка, що виступає окремим реченням, указують не лише паузи й інтонація, а й те, що на той самий предмет (павутиння, наймитів-підлітків, матусю...) далі вказують займенниками (його, їх, вона...). Контекст залишився б цілком зрозумілим і без ізольованого номінативного речення. Інша річ — повторення називних відмінків, ужитих тим самим персонажем і відповідних підмету або присудку попереднього речення (щоб виділити додаткову ознаку чи з іншою метою). Колись, дуже давно, у цьому лісі жили боги. Дивні боги. SruogDM 18. Наприкінці поля, просто на межі, дивлюся — лежить собака. Великий, рудий собака. MašiAMB 42. А тоді була ніч. Темна холодна зимова ніч! SimonOBT 7. І йду я до сонця. Я? Ми? MiežŽ 112. Ці називні відмінки пов’язані чіткими предикативними зв’язками з дієсловами попередніх речень, тому вони утворюють неповні двоскладні речення, а не номінативні речення. 126 c) Окрім констатації наявності предмета чи явища, є й такі номінативні речення, у яких називається уявний або пригадуваний предмет чи явище; однак назва подається так, ніби в момент мовлення сам предмет чи явище перебували перед очима. Номінативним реченням, що виражають образи або спогади, часто властива інтонація обірваного речення (на письмі її зазвичай передають трикрапкою). Номінативне речення, що називає уявний предмет, часто має окличну інтонацію. Кімжа, повертаючись додому, почув у своїй хаті галас, і йому майнуло в голові — гравці. ŽemR III 251. Він насупився і зціпив зуби. Скродський! — пронизала його страшна думка. Myk-PutS I 116. (Віктор) (взявши в неї статуетку). Орел! Прекрасний, дивовижний птах. VaičiūnD 296. Війна! Невже це та сама війна, про яку він читав у книжках? AvyžŽLŽ 228. Мати... Це слово в нашій країні вимовляють з любов’ю і пошаною. Tsp. Петро вже чимало наслухався нарікань на панів і владу. Ось лікар Димша. Послухаєш його — і кулаки самі стискаються. А священник із Пабержє Маккевич! Той і пошепки серед людей, і привселюдно з проповідей таке ллє, що аж страшно слухати. Myk-PutS I 64. Домас згадав свої парубоцькі літа. Вечорниці, жнива, толоки на молотьбі... AvyžŽLŽ 200. Щойно почала формуватися литовська дивізія, я пішов до війська. Довгі місяці навчання, потім фронт. Сліди вогню й крові, могили на землі Орловщини й Курщини. CvR III 269. До суперечки долучилися й інші, дедалі дорікаючи маєтку й перелічуючи свої біди: — А скільки ще всякого добра забирають! — А підводи!.. Ліс!.. Поїздки до міст! Ночівлі!.. — А льон, вовна, масло, сири, горіхи, ягоди! Myk-PutS I 207—208. І вже не впізнаєш: як швидко поблякли деякі образи. Одні стерлися, а інші чомусь стали виразнішими. Маєток... Удар наглядача в обличчя... Біла дорога звивається, мов змія. AvyžŽLŽ 130. Ах, та молодість! Чого тільки вона не змушувала її терпіти! MarcinkKP 49. Три роки, три роки... Жілайтене заплакала. Уперше після смерті чоловіка. BaltVRA 79. 2) Номінативні речення з виразною комунікативною функцією § 9. До екзистенційних близькі номінативні речення, якими не стільки констатується, що предмет чи явище існує, скільки про нього повідомляють, його проголошують або вказують на нього. Це речення з виразною комунікативною функцією: ними прагнуть привернути чиюсь увагу. За характером змісту їх можна поділити на: a) повідомлювальні, або сигнальні, b) вказівні та c) такі, що виражають назви й заголовки. 127 a) Розповідні номінативні речення часто бувають окличними, можуть бути й питальними. — Ти чув? Страйк! — сказав він, прочинивши двері в бік брата. VienR V 99. — Вільнюс, панове! Здайте свої квитки! — закричали кондуктори. VaižgRR II 81. Ластівки помітили розбійника й поспішили попередити мешканців острова. Підлетівши до яструба, вони почали шмигати повз нього, вигукуючи: «Злодій! Злодій!» MašiAMB 112. — Чого це ти, дитинко, кричиш, залізши на дерево? — Скажений собака! — кажу. — Де? — Та ось, дядьку, біля тієї канавки лежить. MašiAMB 42. Друзі! Далі — ані кроку. Небезпека! T 1964 177. Пожежа! Пожежа! Варложяй горять! ŽemR III 362. Або, коли Адамеліс вигукував: — Ей, дівчата, бочку! — Ану тепер — білячий танець! Усі! — то знову хлопці й дівчата кидалися танцювати так, ніби давно чекали на це слово. Myk-PutS I 370. Іноді такі номінативні речення є своєрідними сигналами або закликами (пор. Небезпека! Усі!). З іншого боку, вони можуть бути близькими й до констатувальних речень про предмет (пор. § 8). б) Вказівні номінативні речення зазвичай починаються вказівними частками štai, aure, antai, va і часто бувають окличними. Ось двадцять запечатаних аркушиків. Роздаси всім по одному. BinkA 65. Ось тютюн, прошу. ŽemR I 24. Оце велике дерево! — сказала відьма, показуючи на дерево, що стояло неподалік. BalčAP 104. — Чоловіки, дивіться, ось наші, кауняни! — хтось із нас вигукує. SruogDM 46. — Матусю, це моя Казеле, це моя дружина Доміце. ValR 254. Ці номінативні речення найчастіше вживаються препозитивно — перед реченнями, з якими їх пов’язує зміст. Іноді предмет або явище, назване номінативним реченням, що починається часткою štai (šit, štai ir...), не вказується виразно, а лише виокремлюється, згадується окремо. Або ось ще один приклад. Чотири роки тому з’явився роман естонського письменника Р. Сірге «Земля і народ»... KorsLD 123. Ось хоча б Бернотас Рінгеле. Скількох людей він обдурив за своє життя... KrėvŽ 17. Ось ще одна безглузда жертва! І яка жертва! GrušHM 48. До вказівних номінативних речень дуже близькі речення, якими когось представляють (знайомлять). Прошу познайомитися... Моя дружина, гості, сусіди... GričLG 228. Потім, кивнувши на того, хто сидів за столом, сказав: — Антанас Лукашунас, кремезний чоловік із Зарасайського повіту. Myk-PutS I 120. Йому ніхто не відповів, тоді він підійшов до мене й представився: — Зенонас... Восени повернувся з армії... MarcinkPKJ 120. Юнак простягнув Домасу долоню. — Познайоммося. Старшина запасу Ладіга. AvyžŽLŽ 217. 128 c) До сповіщальних і вказівних номінативних речень прилягають також номінативно сформульовані назви установ, підприємств, вулиць, міст тощо, заголовки книг, журналів, газетних рубрик і т. д.8. Крамниця слонової кістки. Веселий продавець пропонує мені кістяний сувенір, поклавши його на прилавок. MiežŽP 220. Тов. Вайшвіла з ентузіазмом розповів про поїздку на фабрику, назва якої багатьом здається трохи дивною. Пташина фабрика! T 1964 217. Стояв чудовий стовп, смугасто пофарбований у червоний і зелений кольори, з табличкою та правильним литовським написом: Сакалине Відмантай Даржінінкай. TPrg II 31. Відділ культурних товарів. Тут мають великий попит папір підприємства імені Я. Яноніса та вироби з нього. T 1964 228. Петрас усміхнувся: «Анікщяйський лісок». Він не раз читав цю «казочку» сам собі й Катри́те. Myk-PutS I 372. Проходячи повз, ми зупинилися біля вітрин: державна торгівля, видавництво. MontvR I 209. 3. Емоційні, або оцінні, номінативні речення § 10. Емоційного забарвлення можуть набувати багато з уже згаданих номінативних речень, особливо окличних (пор. §§ 8; 9). Однак є номінативні речення, призначення яких — не лише констатувати предмет чи явище, а й водночас висловити подив і захоплення ним. Емоційність номінативних речень цього типу, яка нерідко затьмарює саму номінативну функцію, зумовлюється переважно особливою окличною інтонацією та підсилювальними й емоційними частками (ось так, що...) або словосполученнями з близьким значенням (що за, ось і, та ще й, ну й...), а також займенниками який, хто, такий. Перед тією війною я був у Харківській губернії: — ото ґрунти, широчезні простори! CvR₁ II 217. Оце собачий гавкіт, оце гавкіт!.. GricLG 139. Оце плач, оце жаль — годі й не піти послухати! Gs (LKŽ III 24). Та ще й багнюка!.. Щоб її грім побив... KrėvRg 233. Ну й публіка! Ну й публіка! VaičiūnD 307. Що за свиня, що за поросята! Lp. Яка вродлива! MiežŽP 144. Яка дрібнота у ваших птахів! JabIRR I 487. Зібралися майже всі мешканці й оточили лисицю... Ото рудизна! — Ото хвіст! — Ото м’якість! VaižgRR II 176. Усе ж наведені речення є номінативними, оскільки ними констатується сама наявність предмета чи явища, предмет або явище просто називається (хоча водночас висловлюється і його емоційна оцінка). Порівняймо з ними суто оцінні речення, утворені зі слів, значення яких має оцінний характер. 8 Різноманітні речення-назви, як і презентаційні, сповіщальні та зображально-виражальні речення, нерідко відокремлюють від номінативних, оскільки вважають, що вони не мають констатувального значення наявності; пор. Грамматика русского языка, т. II, ч. II, р. 68—69. 9. Lietuvių kalbos gramatinė sandara 129 За що ти там так уперся, хай йому грець? От якби ж то був чоловік... П’яниця, волоцюга, шахрай... змучишся, мов мушка в сироватці. ŽemR II 309. Ділдо, як справи? Майстер! BaltPV I 196. Жебрак із жебраків... а, бачиш-но, делегат. Gud-GuzKlt 47, Злодії! Жаби! Щоб ти здох із тим медом і тим борошном! VenclR III 157. — Чоловік! — раптом засміявся Повілюкас, коли всі були приголомшені. BaltPV I 302. У цих реченнях називний відмінок іменника не має безпосереднього номінативного значення, а пов’язаний предикативними відношеннями з тим, про що йшлося раніше (або що зрозуміло із ситуації). До речі, це неповні речення, які найважче відмежувати від номінативних9. § 11. Не є номінативними також питальні речення, утворені з займенника який, хто, що за та іншого іменника в називному відмінку. Питальне слово в них є іменною частиною присудка. (Пор. згадані раніше окличні номінативні речення, що починаються тими самими словами, див. § 10.) Яка погода? LKŽ VI 300. Хто він, цей письменник надзвичайного таланту? — починаємо цікавитися. KorsLD 584. § 12. Форму номінативних речень можуть мати модальні слова, привітання, побажання тощо. Ті помідори мені очі печуть. Ганьба. Ніби я вдерлася в чужий город. AvyžŽLŽ 105. Було село — і села немає. Неправда! Це село є. MarcinkKP 5. Та повір же мені. Я впораюся. Слово комуніста! AvyžŽLŽ 75. (Яскунас) Здорова, тітко. (Даубене) Здоров, голубчику, здоров. VaičiūnD 13. На добраніч! — насвистуючи, Йонеліс поїхав верхи. ŽemR I 156. У таких реченнях бракує виразної номінативної функції, тому вони є або неповними реченнями, або еквівалентами речень. § 13. Номінативними реченнями думка висловлюється дуже конденсовано, стисло, тому їхнє вживання значною мірою залежить від стилю мовлення. Екзистенційні номінативні речення, що передають образи й спогади, властиві переважно розповідній та описовій мові прозових творів, а також ремаркам драматичних творів; емоційні й вказівні — здебільшого розмовній мові діалогів і поезії. У мові публіцистичних і наукових творів дещо частіше трапляються лише номінативні речення, що виражають різні назви та заголовки; інші номінативні речення досить рідкісні. § 14. Отже, номінативні речення становлять специфічну групу односкладних речень, об’єднаних вираженням субстантивного називного відмінка, номінативною функцією та своєрідною інтонацією, проте вони аж ніяк не однорідні й не завжди чітко відмежовуються від двоскладних (особливо неповних) речень або від еквівалентів речень. 9 Не дивно, що аналогічні приклади з російської мови дехто розглядає як номінативні, пор. E. M. Галкина—Федорук, К. В. Горшкова, Н. М. Шанский, min. veik., p. 129, В. П. Шутова, min. veik., p. 265. 130 НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ В. ЛАБУТИС Резюме Основні ознаки номінативних речень такі: 1) У номінативних реченнях, як і в інших односкладних реченнях, є один головний член речення, який загалом не збігається ні з підметом, ні з присудком двоскладного речення, хоча в деяких випадках може нагадувати те чи інше. 2) Вираження головного члена номінативного речення називним відмінком іменника (рідше — числівника або займенника) відрізняє ці речення від неповних двоскладних речень, які часто виражаються іншими відмінками тих самих частин мови. 3) Головному членові номінативного речення властива номінативна функція. У реченні, що також складається з називного відмінка, але безпосередньо пов’язане з підметом або присудком іншого речення, номінативна функція відходить на другий план — і речення стає неповним двоскладним. 4) При головному члені номінативного речення можуть уживатися означення, іноді навіть з відтінком обставинності або додатковості, але тут завжди важлива назва самого предмета чи явища, а не його ознака або стан. Виразна обставина чи додаток свідчить про послаблення номінативної функції речення та про перетворення його на двоскладне. 5) Зміст номінативного речення співвідноситься з дійсністю. Навіть факти минулого чи майбутнього в номінативному реченні стверджуються як дійсні. Структурно номінативні речення бувають непоширеними або поширеними. Найчастіше вони виступають як самостійні речення, але можуть бути й компонентами складних речень. За функціями та змістом номінативні речення можуть бути: 1) екзистенційними, що стверджують наявність предмета (явища), 2) з підкресленою комунікативною функцією та 3) емоційно-оцінними. До першої групи, на нашу думку, належать також ті речення, у яких називним відмінком названо уявлення або спогади. Номінативними реченнями з підкресленою комунікативною функцією вважаються вказівні, сповіщальні речення, а також речення, що номінативно виражають різні назви (у власному розумінні). В емоційно-оцінному номінативному реченні висловлюється одночасно оцінка й безпосередня назва того самого предмета, а не оцінка раніше сказаного, пор. Na ir publika! Na ir publika! Vaičiūn D 307 (Ну й народ! Ну й народ!) і Kad bent būtų vyras... Girtuoklis, valkata, apgavikas... Žem R II 309 (Хіба ж він чоловік... П’яниця, волоцюга, обманщик...) Останнє речення — неповне. Не є номінативними й близькі до них за своєю формою речення, що виражають привітання, побажання тощо. У номінативних реченнях думка фіксується конденсовано, лаконічно. Їх уживання значною мірою залежить від стилю мовлення. 9* 131