Dėl kai kurių žodžių literatūrinės formos ir kirčio

IŠ LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS IR LEKSIKOGRAFIJOS LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA Нотатки, рецензії ПРО ЛІТЕРАТУРНУ ФОРМУ ТА НАГОЛОС ДЕЯКИХ СЛІВ Визначення літературної форми діалектних слів і слів зі старих писемних пам’яток — це проблема, яку тим, хто працює над великим «Словником литовської мови», доводиться розв’язувати постійно. Тут наведено кілька подібних дрібниць із лексикографічної практики. 1. Amelėti чи omelėti? Слово āmėlėti уперше зафіксовано у «Словнику литовської мови» К. Бюґи, де воно тлумачиться як «лагідно звернутися, привітно заговорити» — Ужпалі, «приручати, привчати» — Вижуонас, і ілюструється реченнями: Āmelėdama prisiprātino į savę mergiōtę. Paāmėlėk (припаскай, приголубь) ir priprāsk! Ужпалі¹. В іншому місці свого словника К. Бюґа намагається пов’язати āmėlėti з āmalioti «торочити дурниці»², а з ним зіставляє слово āmas «речь, сознание, Bewusstsein, žādas»³. Можливо, саме цей обґрунтований зв’язок спонукав К. Бюґу відновити форму āmėlėti4, хоча, наприклад, використана ним для засвідчення цієї форми картка з Вижуонас (Д. Тускеніса) виразно вказує на іншу форму — omelėti5. Очевидно, К. Бюзі тут було не все зрозуміло, адже у своєму зверненні до громадськості «Чоловіки й жінки, до праці!», опублікованому незадовго до появи коректур його словника, він просить надати відомості й про слово amelėti6. Сьогодні форму ōmelėti7 підтверджено — і не лише у Вижуонасах: її засвідчено й в інших місцевостях — Дусетах, Судейкяї, Лелюнах, Утені, навіть в Ужпалі. Наприклад: Omelēja vaika ant kelių Dusetos. Gal ir tave reikēs omelėti kaip mažą! Dūsetos. Turi vieną dukterį, tai ir omelēja Лелюни. 1 Žr. K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, p. 436. Beje, čia pat nurodomas tarminis tarimas – āmalāt veikiausiai yra korektūros klaida (po m turėtų būti ne a o e), nes ir paties K. Būgos iš Užpalių užrašytame lapelyje randame formą āmėlėti. 2 Див. K. Būga, цит. праця, III, с. 432. 3 Див. там само, с. 433. 4 Цей зв’язок залишається обґрунтованим і тоді, коли ми відновлюємо форму omelėti: пор. тут також omuo «пам’ять; розуміння, кмітливість», omenis «розум, інтелект, свідомість; пам’ять»; aumuo «розуміння, кмітливість», āumenys «пам’ять» (отже, тут маємо чергування голосних кореня). 5 Характерно, що пізніша редакція «Словника литовської мови» не використовує цю картку (пор. Lietuvių kalbos žodynas, I, Vilnius, 1941, с. 98; 2-ге вид., Vilnius, 1968, с. 119–120) і, хоча залишає її на тому самому місці картотеки, проте виготовляє її дублікат і переносить його до літери o. 6 Див. K. Būga, цит. праця, III, с. 488. 7 Циркумфлекс тут відновлюється умовно, оскільки в ареалі вживання слова довготу голосних не розрізняють. Наявність циркумфлекса тут можна бодай дещо обґрунтувати тривалим характером дії, що позначається цим словом. 189 Ніяк не хочеться вірити, що це інше слово, ніж подане К. Бугою з Ужпалів і в I томі «Словника литовської мови» (а також у його II виданні) з Ужпалів і Южінтай слово āmėlėti. Найімовірніше, це одне слово, лише по-різному відновлене. То котра з цих форм є справжньою літературною? Щоб відповісти на це запитання, маємо поглянути на відповідники a· та o· літературної мови на території вживання цих форм. Форму omėlėti можна було б запідозрити в походженні з ротинінської говірки. Однак, по-перше, у формі omelėti o· довге (o·), отже, воно не може бути рефлексом літературного a, оскільки в ареалі ротинінців останній зазвичай коротший (ɔ або ă·), лише на південному сході, ближче до Укмерге, де розглядуване нами слово вже не вживається, воно довге (ɔ·)⁸; по-друге, серед усіх зазначених місць поширення слова лише Лелюнай хоч трохи наближаються до ареалу ротинінців, але не входять до нього (за свідченням К. Моркунаса, Лелюнай, розташовані праворуч від шосе Анікщяй—Рокішкіс, не ротинінізують). Отже, припущення, що omelėti є ротинінською формою, відпадає. А діалектну форму āmėlėti — з Ужпалів і Южінтай — цілком сміливо можна вважати жадінінською (наголошене в літературній мові o·: a· (ă·)⁹, особливо з огляду на давніші записи (К. Буга записав це з Ужпалів щонайменше пів століття тому), адже, за словами З. Зінкявічюса, «мабуть, іще зовсім недавно, принаймні на території утенської говірки, повсюдно вимовляли ă· або a·»¹⁰. Форма omelėti, записана (рідше) в Дусетосі, Судейкяї, Вижуоносі, Лелюнаях та Утені, легко пояснюється і зрозуміла, адже жадінінізація там є діалектною рисою, що зникає. Записи інформантів omelėti (частіше це записи останніх років) у багатьох випадках можуть відображати реальне діалектне o· або принаймні ɔ·, рідше — ă·, яке «не завжди легко відрізнити від ɔ·, тобто o з відтінком a»¹¹. Нарешті, слід нагадати й про те, що записувачі-неспеціалісти полюбляють також літературно унормовувати форми. Отже, діалектна фонетика свідчить, що є достатні підстави вважати форму āmėlėti жадінінською. У літературній мові її слід відновити як ōmėlėti. 2. Жемайтське oršas — син (в)аша, приятель дуба В етнографічній літературі, коли йдеться про облаштування димаря в жемайтській хаті, згадується слово oršas. Ось що пише В. Мілюс: «Для підвішування казана влаштовано vašas (oršas) з гаком у нижній частині. Він дерев’яний або зроблений із товстого залізного ланцюга, пристосований до балки, перекинутої на висоті стелі хати»¹². Серед інших діалектних варіантів oršas згадує і К. Чербуленас: «Vašas у діалекті називають ašas, onšas, vonšas, oršas, anšas»¹³. Крім згаданих тут, відомі також форми vanšas, ošas, vošas ir oušas. Розвиток усіх цих варіантів зрозумілий: an > on > o > ou (жемайтська) або an > ą (аукштайтська). Зрозуміла й наявність або відсутність звука v на початку слова. Вирізняється лише форма oršas (ōršas). За даними картотеки Академічного словника литовської мови (записи М. Унтуліса), картотеки Атласу литовської мови та В. Мілюса¹⁴, вона Žr. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 50. Див. Z. Zinkevičius, зазнач. праця, с. 69 і карта № 28. Див. там само, с. 69. Див. там само. Див. V. Milius, Житлові будинки околиць Плателяя, «З історії литовської культури», II, Vilnius, 1959, с. 218. Див. K. Čerbulėnas, Хата («нумас») — первісний тип литовської житлової будівлі, там само, I, Vilnius, 1958, с. 129. Див. V. Milius, цит. праця, с. 214. 190 уживається на невеликій території — у Віндейках, Нотенах, Ґінталішке, Плателях? Переконливіше «дѣгусъ, дѣгаусъ» dėgus, dėgaus із «Постилії» М. Дауґши можна інтерпретувати як dángus, dángaus. На користь цього свідчать факти сучасної мови: 1. Як відображення dángus, dángaus у говорах зберігся твердий наголос кореня у похідних прикметниках: dángiškas у Паграманті²², Даукшяй, Байтінінкай, Пілвішкіс, dánginis у Кетурвалакяй, Казлу-Руда. 2. Поряд із сучасним dángus, dángaus форми dėgus, dėgaus з «Постилії» М. Дауґши можуть існувати так само, як у говорах існує аналогічна пара наголошування слова danga — слова з тим самим коренем і словотвором, але з іншою основою: dángą, dangõs ir dánga, dángos у Шакяї, Кетурвалакяй, Капсукасі, Калварії, Даукшяї, Марцінконісі, наприклад: Dánga dengia duonkubilį — Даукшяй. Gerai prispausk avilio dángą, kad lytus neilytų — Шакяй. Su dánga užvėriau drevę, kad meškos neišplėštų — Марцінконіс²³. Сюди ж належить і слово dángos «діафрагма» у жителів Дусетоса та Рокішкіса: Neprapjauk dángų, viduriai susikraujuos — Рокішкіс; воно існує поряд із dángų у купишкенців²⁴. Той факт, що ареали як слова dángos (Східна Литва), так і слова dánga, а особливо прикметників dángiškas, dánginis (Південно-Західна Литва), досить віддалені від рідного краю автора «Постилії» М. Дауґши, не обов’язково суперечить нашій інтерпретації: у XVI столітті ареали цих мовних явищ могли бути зовсім іншими. Таку реконструкцію чудово підтверджують і історичні дані: dángus, dángaus — давній девербальний іменник із метатонічним наголосом (пор. dengti). К. Бюґа у своїй праці «Die Metatonie im Litauischen und Lettischen», говорячи про цей випадок метатонії (девербальний іменник /: дієслово ~), наводить також уже згадані нами приклади: dánga «Deckel der Bachtroges» у Кетурвалакяї, dángos, Gen. dángų Ds «Zwerchfell, Diaphragma»: dángo 3 praes. frequ. von deńgti «decken»²⁵. Там само К. Бюґа зазначає: «Hierher gehört auch le. (kurisch) dánga BGr. „Ecke“²⁶. Безперечно, сюди належить також латиське (куршське) dándzis «Kranz, aus einem Stück bestehende Radfelge»²⁷. Дані пруської мови — acc. sing. dangon 151₁₉, 155₄, 159₆, 161₈, 163₅–₆, 167₃, 169₁₂,₁₆, 219₂, 239₄,₁₃, dangan 169₆ і deńgijĸas gen. sing. f. 231₃, deńgijĸanſ acc. pl. f. 229₇,₂₈ — також указують, що в литовській мові існувало dángus (і dángiškas). ²² Див. Lietuvių kalbos žodynas, II, с. 174. Шкода, що в інших випадках приклади такого наголошування у Словнику не наведено. Наприклад, не використано dánginis, записане надійним збирачем у Казлу-Руді, а подано, безперечно, новіше danginis (див. там само, с. 173). ²³ У II томі «Lietuvių kalbos žodynas» знаходимо лише dangà (с. 171). Чомусь до всього обсягу матеріалу з досить великої суцільної території, який засвідчує наголошування dánga, поставилися недовірливо. ²⁴ Див. Lietuvių kalbos žodynas, II, с. 174. ²⁵ Див. K. Būga, згад. праця, II, Вільнюс, 1959, с. 397. ²⁶ Див. там само. ²⁷ Žr. E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg–Göttingen, 1955–1965, p. 88. ²⁸ Žr. Prūsų kalbos paminklai, parengė V. Mažiulis, Vilnius, 1966. Skaičiai rodo puslapius ir eilutes. 192 Усе це свідчить, що в «Постіли» М. Даукши dāgus, dāgaus насправді є dāngus, dāngaus. Отже, це, мабуть, єдиний справжній приклад іменника u-основи з акцентуацією I типу не лише в «Постіли»29, а й у всій литовській мові30. Хронологія неспростовно свідчить, що форма dāngus у М. Даукши старша за сучасне наголошення dāngùs. Перехід від постійного наголосу на корені до наголосу на закінченні (I > IV тип наголошення)31 у цьому прикладі відповідає загальній основній тенденції розвитку наголошення іменних частин мови в литовській мові. J. Klimavičius ПРО ОДНУ ДРІБНУ ТЕРМІНОЛОГІЧНУ ДЕТАЛЬ У ПРАЦЯХ К. БУГИ ТА Е. ФРЕНКЕЛЯ По всій Литві, у купах каміння, стосах уламків, отворах у кам’яних підмурках та інших схованках гніздиться невеликий птах, якого орнітологи називають латинською Oenanthe oenanthe L. Проф. Т. Іванаускас пише про нього так: «У Литві їх можна зустріти на відкритих полях, особливо в малородючих місцевостях. Часто вони трапляються біля шосейних доріг і великих лісових шляхів, а також по сусідству з містами, на військових плацах, стадіонах, поблизу залізничних станцій, особливо там, де складено каміння, уламки… Після війни, коли наша країна була густо всіяна руїнами різного штибу, для гніздування цього птаха склалися дуже сприятливі умови, бо руїни замінюють йому передгір’я та кам’янистий краєвид. Так, після війни чимало кам’янок з’явилося і в самому Вільнюсі, де цілими міськими кварталами пролягли руїни»1. Для назви цього птаха в литовській мові використано слово жемайтського діалекту kūltupys (у словниках і науковій періодиці трапляються ще три варіанти цього слова: kūltupis, kultupis і kultupys2). Словотвірна будова цього терміна зрозуміла: він утворений від жемайтського слова kūlis «камінь» + tupėti. У Східній Литві на позначення кам’янки вживають слова antukas || antikas і intukas3. Варто згадати також форми antuka, antukys, antukytis тощо. К. Буга у статті «Славяно-балтийские этимологии»4 зауважив, що «слов’янське ot-oka 29 людина 843, людини 1328 тощо в «Постіли» М. Даукши. П. Скарджюс також схильний вважати цю форму словом із наголошенням I типу, але це лише припущення, як зазначає і сам автор, хоч і дуже ймовірне (див. P. Skardžius, зг. праця, с. 124). 30 Пор. зауваження К. Буги: «Не маю прикладу для іменника» (див. K. Būga, зг. праця, III, с. 35). 31 Причиною цього, як правильно зауважив А. Ґірденіс, мабуть, є «потреба розрізняти різні відмінки» (див. A. Girdenis, Kodėl įsigali „galūninis“ vardžodžių kirčiavimas, „Mokslinės aukštųjų mokyklų dėstytojų konferencijos lietuvių kalbos klausimais, skirtos Spalio 50-mečiui, programa ir pranešimų tezės“, Vilnius, 1967, с. 6). 1 Žr. T. Ivanauskas, Lietuvos paukščiai, III, V., 1955, p. 309–310. 2 Ненормоване вживання варіантів цього терміна помітне навіть в академічному «Словнику литовської мови»: при словах akmenė та antikas (I, V., 1968) у ньому подано kultupys, при слові girnakalis (III, V., 1956) — kultupis, при словах gudžvirblis (III, V., 1956) та intukas (IV, V., 1957) — kultupys, а при заголовному слові kūltupis (VI, V., 1962) наведено лише форми kultupys і kultupis. 3 Варто згадати й такі синоніми: akmenė (цим терміном орнітологи називають не кам’янку, а Arenaria interpres), čėkšla, čėkšta, girnakalis, gudžvirblis і, мабуть, čekutis. Хоча в академічному «Словнику литовської мови» (II, V., 1969) біля останнього слова зазначено, що це «бекас» (Scolopax gallinago), ілюстративне речення це спростовує: «Ой ти, čekut, čekutėli, чого ти лізеш у купу каміння» (Швенчоніс). 4 K. Būga, Rinktiniai raštai, I, V., 1958, с. 472. 13. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos 193