R. Eckert. „Baltistische Studien“

Використання матеріалу литовських діалектів і давніх писемних пам’яток, латиської, прусської, а також інших індоєвропейських, особливо слов’янських мов, опертя на статистичні дані дали авторові змогу висловити нове, дуже аргументоване слово щодо формування сучасної литовської системи наголошування, походження й розвитку багатьох граматичних форм. Книга Й. Казлаускаса має велике значення не лише для литовського мовознавства, а й для балтистики, індоєвропеїстики та мовознавства загалом. К. Моркунас R. Eckert, Baltistische Studien, Berlin, 1971, 102 p. Професор Лейпцизького університету Райнер Екерт для мовознавців нашої республіки — «своя людина»: ми часто зустрічаємося з ним на різних конференціях і нарадах, часто читаємо його цікаві статті, що публікуються як у виданнях Німецької Демократичної Республіки, так і Радянського Союзу (передусім, звичайно, нашої республіки), а також інших країн; його ім’я раз у раз трапляється нам в інформації про діяльність балтистів НДР, переклади художньої литовської літератури німецькою мовою тощо. Нещодавно Саксонська академія наук у Лейпцигу окремою книжкою видала у своїй серії повідомлень збірку статей цього мовознавця під назвою «Baltistische Studien». Вихід цієї книжки — радісна подія вже хоча б тому, що це перша видана в НДР книжка, присвячена суто проблемам балтистики. Вона ніби відлунює давні славні традиції Лейпцизького університету й німецької балтистики загалом, які видатні німецькі вчені започаткували ще в минулому столітті. Піонера цих традицій Августа Шлейхера вшановано у передмові, написаній спеціально для цієї книжки відомим славістом НДР Рудольфом Фішером; у ній, зокрема, нагадується, що останнім часом інтерес до балтійських мов знову зростає. Згадуючи А. Шлейхера, можна констатувати приємний факт: за останні кілька років про цього німецького мовознавця — «героя мовознавства», як колись назвав його Фрідріх Куршайт, — опубліковано особливо багато цікавих праць (Й. Дице (Dietze), Р. Фішера та ін.)1. Книга Р. Екерта також починається статтею про А. Шлейхера «Zu August Schleicher's ‘Litauischer Grammatik’» (с. 9–20). Автор статті влучно характеризує знамениту граматику Шлейхера, розповідає цікаву історію появи цієї книжки, нагадує про її значення для історії дослідження литовської мови, розвитку нашої літературної мови тощо. Звичайно, вказано й на слабкі місця праці А. Шлейхера, за які здебільшого був відповідальний не автор, а рівень тогочасної лінгвістики. Мабуть, лише один закид Р. Екерта на адресу А. Шлейхера дещо «суворий». Автор статті нагадує вислів А. Шлейхера, який, напевно, вже став «крилатим» для багатьох балтистів: латиська мова — «eine in Laut und Grammatik jüngere Sprache (ist), die sich zum Litauischen etwa verhält wie das Italienische zum Latein» (пор. с. 13). Р. Екерт має рацію, стверджуючи, що на той час латиську мову ще не було достатньо досліджено і що цю прогалину заповнили лише праці Я. Ендзелина. Однак навіть після Я. Ендзе- 1Американці передрукували, мабуть, одну з найцікавіших статей про А. Шлейхера як людину й ученого, написану понад століття тому його славетним учнем Йоганом Шмідтом; пор. Portraits of Linguists, A Biographical Source Book for the History of Western Linguistics, 1746–1963, edited by Thomas A. Sebeok, I, Bloomington and London, 1967, p. 374–395. 16* 243 На нашу думку, образний вислів А. Шлейхера, який стосується фонетики й морфології литовської та латиської мов, не втратив своєї актуальності. Щоправда, Р. Екерт, який упродовж кількох років дуже інтенсивно досліджує проблеми індоєвропейської, особливо балтійської та слов’янської, гетероклізії, схильний знаходити в латиській мові більше слідів гетероклізії, ніж у литовській. Однак деякі приклади Р. Екерта видаються досить сумнівними. Наприклад, поряд із лит. šaulė, лат. saūle, давньопрус. saule він наводить лат. sāuls (ця форма, на його думку, є залишком основи на /). Тут, очевидно, надто поклалися на дані словників. Адже лат. sāuls зафіксовано лише один раз — у доповненнях Й. Ендзелінса й Е. Гаузенберги до словника К. Мюленбаха. Туди вона потрапила з опису скайстської говірки Л. Латковскі². Однією з найхарактерніших морфологічних особливостей цієї говірки є тенденція іменників основи на -ē- переходити до основи на -i-. У цій говірці замість apse, upe знаходимо apss, ups тощо³. Так само, очевидно, поряд із лат. zeme, лит. žemė, давньопрус. semmē («на землі») виникло й лат. zems. Зрозуміло, такі факти не можуть свідчити про якісь архаїчні риси морфології латиської мови. Зовсім інша річ — лексика латиської мови, яка справді зберегла чимало фактів глибокої давнини, що зникли з литовської мови. Автор статті, можливо, не зовсім вдало обрав наведений А. Шлейхером приклад чергування голосних i: e: a: o (с. 15), оскільки лит. mórai — не питомо литовське слово, а запозичення зі слов’янських мов. Перелічуючи започатковану А. Шлейхером традицію німецькомовних підручників литовської мови, мабуть, слід було згадати й «Kleine litauische Sprachlehre» А. Сена, видану 1929 року в Гайдельберзі. У ґрунтовній статті «Slawismen mit i- Stamm im Litauischen» (с. 21–55) подано надзвичайно ретельний морфологічний і словотвірний аналіз слов’янізмів з основою на i у литовській мові. Лише в одному-двох місцях, мабуть, викликають сумнів позначки біля литовських слів: Lit. (= литовська мова), Lit. dial. (= діалектна форма), Alit. (= давня, давньописемна). У цьому разі, мабуть, краще було б подати в одній групі як слов’янізми з позначкою Lit., так і слов’янізми з позначкою Lit. dial.. Крім того, чи справді лит. kūtis, лат. kūts є германізмами? Чи не більш імовірно, що це слово потрапило до литовської з латиської, а лат. kūts як питомо балтійське слово можна було б спробувати пов’язати з відповідними словами слов’янських мов? Звичайно, категорично стверджувати й це неможливо. У статті «Altpreussisch brendekermnen und seine Teilentsprechungen im Slawischen» (с. 56–59) для другого компонента цього давньопрусського слова наведено семантичні паралелі зі слов’янських мов (пор. давньослов. črěvo «нутрощі», словен. črevata «вагітна» та ін.). Цікаво, що, як зауважує автор статті у відповідній примітці, подібне пояснення походження прусського слова вже намагався дати Ф. Несельман. Однак у пізніших працях із прусистики цьому поясненню не приділяли достатньої уваги. Особливо цікава остання стаття книжки — «Zur Heteroklisie im Baltischen und Slawischen» (с. 60–74), у якій автор, очевидно, цілком аргументовано полемізує зі скептиками щодо теорії гетероклізії, виявляючи нові цікаві факти гетероклізії в балтійських і слов’янських мовах. 2 L. Latkovskis, Skaistas izloksne, „Filologu biedrības raksti“, XV, Rīgā, 1935, p. 37. 3 L. Latkovskis, ten pat, p. 38; plg. t. p. M. Rudzīte, Latviešu dialektoloģija, Rīgā, 1964, p. 337–339. 244 Наприкінці книги подано широку бібліографію балтистики, надрукованої у 1948–1968 рр. у Німецькій Демократичній Республіці, а також праць учених цієї країни, опублікованих у періодичних виданнях інших країн. У ній зафіксовано 249 позицій, присвячених різним проблемам балтійського мовознавства, литовської та латиської літератури, фольклору й історії балтистики. Ще 52 бібліографічні позиції стосуються культурних зв’язків лужицьких (сорбських) народів із литовцями. Цю широку бібліографію разом із професором Р. Екертом підготував інший щирий наш друг, активний пропагандист литовської культури, доктор із НДР Фрідо Метшка. Як зазначають самі автори бібліографії, одразу скласти цілком досконалу бібліографію було б надзвичайно важко, тому вони й просять своїх читачів допомогти її доповнити. Відгукуючись на це прохання, вкажемо на кілька речей, які, мабуть, варто було б включити до цієї бібліографії: Ambr. Jonynas, Der Kampf der Fronbauern gegen die Gutsherrschaft im Spiegel der litauischen Märchen, Schwänke und Schwankmärchen, „Deutsches Jahrbuch für Volkskunde“, Bd. VII, Berlin, 1961, p. 205–214. K. Korsakas, Bericht über die Folklorerforschung in Litauen, „Deutsches Jahrbuch für Volkskunde“, Bd. VI, T. 2, Berlin, 1960, p. 451–453. Кілька дрібних виправлень: словник К. Міленбаха та Я. Ендзелінса видано в 1923–1932 рр., а третій том граматики литовської мови Я. Отрембського — у 1956 р. (цей том вийшов раніше за інші томи). Хотілося б, щоб ця праця професора Р. Екерта була не лише прекрасним відгомоном традицій німецької балтистики, а й початком нових вагомих балтистичних досліджень у Німецькій Демократичній Республіці. Р. Екерт присвячує цю свою працю колишньому товаришеві студентських років — російському мовознавцеві В. М. Іліч-Світичеві, ніби ще раз нагадуючи цим, що трагічна смерть цього вченого боляче зачепила й балтистику. A. Sabaliauskas Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак, Мінск, 1968 [Izoglosų interpretacija], 318 p.; Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак, Мінск, 1969 [80 lingvistinių žemėlapių]* Білоруська лінгвістична географія значно просунулася вперед і за масштабами досліджень та цінною продукцією далеко випередила інші республіки Радянського Союзу, які ведуть аналогічні дослідження діалектів. Великим науковим досягненням у цій галузі став перший монументальний «Діалектологічний атлас білоруської мови» (Дыялекталагічны атлас беларускай мовы), підготовлений колективом авторів і виданий 1963 р. У його 338 картах (більшість із них кольорові) та коментарях відображено найхарактерніші фонетичні й морфологічні особливості білоруських говірок, синтаксичні конструкції, розмаїття та поширення окремих фразеологізмів і діалектної лексики. Спираючись на цей атлас, білоруські діалектоло- * Склали колектив авторів: член-кореспондент АН СРСР Р. Аванесов, кандидат філологічних наук А. Арашонкова, доктор філологічних наук М. Біріла, доктор філологічних наук Н. Вайтович, доктор філологічних наук А. Груц, молодший науковий співробітник І. Кавалічук, кандидат філологічних наук А. Кривицький, член-кореспондент АН БРСР, доктор філологічних наук Я. Мацкевич, кандидат філологічних наук Я. Раманович, молодший науковий співробітник А. Чаберук. Редактори: член-кореспондент АН СРСР Р. Аванесов, академік АН БРСР К. Астрахович (Крапіва), доктор філологічних наук Я. Мацкевич. 245