Несколько замечаний о балтийских глаголах на «-sta» в связи с происхождением этого форманта (индоевропейская перспектива)

БАЛТУ КАЛБУ ВЕИКСМАЖОДЖИО ТЫРИНЕЙИМАИ ЛИЕТУВОС ТСР МОКСЛУ АКАДЕМИЯ В. Н. ТОПОРОВ КІЛЬКА ЗАУВАЖЕНЬ ПРО БАЛТІЙСЬКІ ДІЄСЛОВА НА -sta У ЗВ’ЯЗКУ З ПОХОДЖЕННЯМ ЦЬОГО ФОРМАНТА (ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА) В останні роки увагу багатьох дослідників було спрямовано на балтійські основи теперішнього часу з елементом -st(a). Ці утворення аналізувалися як у синхронному1, так і в історичному2 плані, унаслідок чого накопичився значний матеріал, який дав змогу зробити істотні узагальнення щодо характеру цього типу основ теперішнього часу. Нині доречно знову звернутися до питання про походження самого форманта -st(a), тим більше що з цього приводу не лише немає одностайності, а й існує ціла низка конкуруючих поглядів, часто цілком протилежних. Складність визначення найвірогіднішого розв’язання, очевидно, зумовлена тим, що на підставі балтійських даних важко або навіть зовсім неможливо здійснити внутрішню реконструкцію того блоку дієслівної системи, у якому оформився формант -st(a). Коли ж звертаються по допомогу до індоєвропейського стану, то нерідко виявляють картину, яка, хоч як це парадоксально, хронологічно є пізнішою за балтійський стан. Звідси — численні непорозуміння, спотворення відносно-хронологічної перспективи та очевидне прагнення довести не лише вторинність, а й узагалі пізнє (недавнє) походження цього типу утворення основ теперішнього часу. У цьому сенсі доцільно виокре- 1 J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, II, Nauka o budowie wyrazów, Warszawa, 1965, с. 320—326; A. Senn, Handbuch der litauischen Sprache, Heidelberg, 1966, с. 266—268; Lietuvių kalbos gramatika, II, Morfologija, Vilnius, 1971, с. 226—228; Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, I, Fonētika un morfoloģija, Rīga, 1959, с. 673—675 та ін. 2 См. J. Kazlauskas, Lietuvių kalbos istorinė gramatika, Vilnius, 1968, стр. 316—336; J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīga, 1951, стр. 751—763, — в том, что касается отдельных балтийских языков, и также: Chr. S. Stang, Das slavische und baltische Verbum, Oslo, 1942, стр. 131—138; его же, Vergleichende Grammatik der Baltischen Sprachen, Oslo—Bergen—Tromsö, 1966, стр. 338—349; J. Endzelīns, Baltu valodu skaņas un formas, Rīga, 1948, стр. 190—192; E. Fraenkel, Die baltischen Sprachen, Ihre Beziehungen zueinander und zu den indogermanischen Schwesteridiomen als Einführung in die baltische Sprachwissenschaft, Heidelberg, 1950, стр. 90 и след., — в том, что касается сравнительно-исторического анализа этих образований. Ср. также обращение к глаголам на -st(a) в работах по индоевропеистике — прежде всего: J. Kuryłowicz, The Inflectional Categories of the Indo-European, Heidelberg, 1964, стр. 50—51; В. В. Иванов, Общеиндоевропейская, праславянская и анатолийская языковые системы (сравнительно-типологические очерки), М., 1965, стр. 154 и след. 151 мити давній погляд К. Ф. Йоханссона, який схилявся до того, щоб бачити в балтійському форманті -sta відображення давнього суфікса третьої особи медіального сигматичного аориста -s-tо3, а всі інші погляди, суть яких полягає в твердженні про вторинне й пізнє походження цього типу 4 (*-st- < *-sk- або *-st < *-t-t- тощо). Перш ніж перейти до питання про можливі джерела балтійського -st(a) в основах теперішнього часу, доцільно відповісти на два питання: що мають на увазі, коли говорять про вторинне й пізнє походження цього типу, і яке місце посідає цей тип основ у системі балтійського дієслівного словотвору й формотворення. Про вторинність форманта -st(a) у балтійських мовах можна говорити лише в тому сенсі, що він, очевидно, складається з елементів, які можуть з’являтися, зберігаючи те чи інше граматичне або словотвірне значення, і окремо, тобто у незв’язаному вигляді. Пор. дієслова на -soti типу murksōti, vēpsōti, snopsōti тощо, де -s- своїм іменним походженням (пор. murksà і mùrksa, vēpsà, snòpsa тощо) та неперехідністю (позначенням стану) перегукується, з одного боку, з -s- у ilgsta або sénsta (пор. вихідні іменні типи ìlgas і sēnas та неперехідне значення відповідних дієслів), а з другого — дієслівними утвореннями з елементом -t- (пор. предикативні типи, наприклад, kárvē pašērta або pēdos pālikta, або дієслова зі значенням миттєвої одноразової дії на -telēti: žvilgtelēti5, čiūptelēti, báubtelēti тощо). Наявність пар корінь + telēti і корінь + stelēti (тобто -t-: -st-), за умови, що в цілій низці випадків ці форманти трапляються при одному й тому самому корені (пор. dùrtelēti і dùrstelēti тощо), також може розглядатися як аргумент на користь виділення в -st- складових елементів. Нарешті, про вторинність і пізнє походження типу на -st(a) нерідко говорять, маючи на увазі експансію цього типу серед дієслів, які раніше передавали те саме значення іншими засобами6. Таке уявлення про вторинність неконструктивне, оскільки воно враховує лише цю сукупність фактів, а не всі можливі випадки вживання розглядуваного форманта. Інакше кажучи, за такого підходу спростовується лише факт наявності- 3 См. К. F. Johansson, Eine analoge Neubildung der Verbalflexion im Altindischen und Baltisch-Slavischen, — KZ, Bd. 32, 1893, стр. 476; ср. также H. Hirt, Indogermanische Grammatik, Bd. IV, Heidelberg, 1928, стр. 236. 4 Обзор этих точек зрения см. в кн.: Chr. S. Stang, Das slavische und baltische Verbum, стр. 134 и след.; J. Kazlauskas, Op. cit., стр. 330 и след. 5 Пор. žvilgtelēti у «Поситле» Даукши (335, 44) и сходные образования в диалектах. 6 Пор. J. Kazlauskas, Op. cit., стр. 324—325: „Kad formantas -sta- šiuose veiksmažodžiuose yra vėlesnis, rodo ne tik dvilyпė jų esamojo laiko formų daryba (infiksas ir -sta-), bet ir tai, kad neretai tie veiksmažodžiai vienose tarmėse turi formantą -sta, o kitose yra tik infiksiniai, plg. glęžta ir glęžta; gęsta ir gęnsa, gęsa;... glūžta ir glūna тощо. Немає сумнівів, що інфіксні литовські форми давніші; про форманти -sta тут ідеться як про пізніші, особливо якщо розглядати випадки. Також Chr. S. Stang, Vergl. Gramm., S. 342: „Der Umstand, daß es (scil. das Suffix -sta-) als Supplement zum Nasalinfix auftritt, d. h. daß dessen Verbreitung vorwiegend nach der Gebräuchlichkeit bzw. nicht-Gebräuchlichkeit des Nasalinfixes geregelt ist, deutet darauf, daß die Produktivität dieses Suffixes nicht besonders weit zurückreicht. In dieselbe Richtung deutet auch die Tatsache, daß s nach r und k nicht durch š vertreten ist: wir stehen also einer Expansion des Suffixes in der Form -st- gegenüber…“ 152 …чия -st(a) у певному колі дієслів, але сам факт уживання -st(a) не спростовується. Ба більше, коли стверджують, що -st(a) з’являється лише після втрати носового інфікса або — що особливо важливо — у дієсловах, де через звукову структуру кореня носовий інфікс був неможливий, то ігнорують питання про те, яким чином передавалося це значення дієслівної основи, якщо його не міг передавати інфікс. Нарешті, розглядаючи питання про вторинність і пізнє походження того чи того форманта стосовно таких унікальних архаїчних мов, як балтійські, слід пам’ятати, що багато процесів, які припинили діяти ще в епоху найдавніших пам’яток індоєвропейських мов, у балтійських мовах продовжують діяти й охоплюють нові шари фактів⁷. Так само як було б неправомірно вважати, що -и-основи в литовській мові є вторинними, оскільки цей спосіб іще довго залишався продуктивним і поширював свою дію на цілу низку нових іменників, — так само ми не маємо підстав вважати, що -st(a) є вторинним і виник лише у відносно пізній час. Слід гадати, що відмінність в інтерпретації цих двох формантів пояснюється тим, що основотворчий -и добре відомий у найрізноманітніших індоєвропейських мовах, тоді як -st-(a) визнається утворенням виключно балтійським, звідки роблять неправомірний висновок: балтійське, отже, післяіндоєвропейське. Але про це нижче. Хай там як, прийняте тут розуміння вторинності аж ніяк не повинно перешкоджати пошуку індоєвропейських відповідників цього форманта. При цьому (і це також вельми істотно) під відповідниками слід розуміти не лише випадки ізофункціонального (стосовно балтійських фактів) уживання цього форманта, а й випадки, коли цей формант (або навіть його складові частини) виступає в інших значеннях і навіть змінює ранг (розширення кореня, морфологічний чи словотвірний елемент, його складова частина тощо). Усе це, зрозуміло, справедливе за умови, що можна побудувати як завгодно довгий ланцюг реконструкцій, який зрештою дає змогу поєднати зіставлювані форманти в різних індоєвропейських мовах. Друге питання, від розв’язання якого багато залежить у проблемі походження -st(a), полягає у визначенні місця, яке цей формант посідає в системі балтійських дієслівних типів. У зв’язку з цим доведеться нагадати кілька більш або менш відомих фактів, надавши деяким із них виразнішого спеціального наголосу або помістивши їх у дещо інший контекст. Одним із здобутків індоєвропеїстики останніх десятиліть слід вважати визнання того факту, що поява в презенсі певного кола основотворчих формантів при одному конкретному корені не є… 7 Зокрема, цим, звичайно, пояснюються численні випадки співіснування в низці говірок основ на -st- з іншими основами (пор. у верхньолатиських говірках: l’ēpiri і lēpstu від l’īpt’, tÿuki і tÿukstu від mukt, klÿuri і klÿupstui від klupt’ тощо) або наявність у низці говірок основ на -st- у тих дієсловах, презенс яких в інших говірках або в літературній мові оформлюється інакше (пор. латиське/діалектне izsmōkstu, smokstu, apsūpst та ін. (Калупе). Див. M. Rudzīte, Latviešu dialektoloģija, Rīga, 1964, с. 360; пор. почасти K. Draviņš, V. Rūķe, Verbalformen und undeklinierbare Redeteile der Mundart von Stenden, Lund, 1958, с. 14–15. 153 …ється випадковістю; що це явище (співіснування основ) підпорядковане досить суворим (у принципі) закономірностям системного характеру; і що, отже, наявність цих формантів дає змогу з більшим чи меншим ступенем імовірності робити висновки про наявність інших формантів, системно пов’язаних із ними. Те, що в різних індоєвропейських мовах виявлено досить значну кількість дієслівних коренів, які за допомогою низки формантів (-n-, -s-, -sk-, -io- тощо) утворюють серії подібних презентних основ, слід тлумачити як практичне підтвердження реальності зв’язків між різними типами презентних основ, по-перше, і можливості віднести ці закономірності до досить раннього часу, коли зв’язки між різними частинами індоєвропейського мовного ареалу ще продовжували діяти. У зв’язку з цим слід особливо наполегливо наголосити на винятковому характері відношень, що існують у балтійських мовах8 між презентними основами на -st(a) і презентними основами з носовим інфіксом. Балтійські презентні основи на -st(a)- та з носовим інфіксом (-n-, -m-), що сягають дуже давніх утворень, набули в історії балтійських мов широкого розвитку9. Набувши низки нових особливостей (зокрема змістових), вони, проте, зберігають деякі вельми архаїчні риси, що дають змогу (принаймні в загальних рисах) реконструювати певні відношення найдавнішого типу, наприклад ті, що належать до епохи до формування й актуалізації часових протиставлень. Ці два типи утворення презенса перебувають у додатковому розподілі, звідки випливають їхні спільні риси, які дають змогу на певному вищому рівні об’єднати ці два типи в один (на рівні граматичної семантики), та їхні відмінності на рівні формальних ознак. Серед рис, що об’єднують ці два типи, передусім слід зазначити їхнє інтранзитивно-інхоативне значення. Водночас немає підстав вважати саме ці два способи утворення презентних основ (-st(a)- і носовий інфікс) питомим або винятковим засобом вираження цього значення, оскільки поза системою презенса воно передається іншими засобами. У зв’язку з цим доречно відзначити й іншу спільну рису зазначених двох типів утворення презентних основ — обидва вони утворюють претерит з елементом -ā, який зазвичай пов’язують саме з неперехідністю (на відміну від… 8 Особливо показовими є саме литовські дані, зокрема дані тих його діалектів, у яких носовий інфікс не втрачався, як, наприклад, у латиській мові. Щодо прусських даних, то їх надто мало, щоб робити на їхній основі самостійні висновки (пор.: wiršt, polinka, sindats / syndens, пор. poprestemmai / issprestun). 9 Слід зауважити, що виняткова продуктивність презентного типу з носовим інфіксом у балтійських мовах становить своєрідний pendant до такого ж поширення основ на -sta. Як і в останньому випадку, носовий інфікс з’являється у значної кількості литовських дієслівних коренів, хоча відповідні корені в інших індоєвропейських мовах (навіть у тих, які, як давньоіндійська, хетська й тохарська, добре зберегли цей тип презентних основ) не знають інфіксального утворення основ теперішнього часу. Факт експансії основ із носовим інфіксом у литовській мові тим дивовижніший, що в слов’янській він дуже рідкісний (sed̑a, leģa, b̑eḑe, пор. готське rēsti із перехідним значенням), а в германській представлений лише одним прикладом (пор. готське standan-stop). 154 -ē, пов’язане з перехідністю)¹⁰; винятки мінімальні й піддаються поясненню¹¹. Третя риса, про яку тут варто згадати, — спільний (загалом) набір фонем, якими закінчується корінь, до якого приєднується -st(a) або в який інкорпорується носовий інфікс. Утім, тут намічаються й розбіжності, причиною яких слід вважати фонетичні явища. Пор. досить численні, з одного боку, випадки типу gel-sta (але: gelto), nīrsta (але: nīrto), výsta (але: výto), výsta (але: výdo), žýsta (але: žýdo), skýsta (але: skýdo) тощо і, з іншого боку, випадки типу džīuva, lýja, drýska, tīška, dīna тощо, де передбачається носовий інфікс¹². Однак із погляду завдань реконструкції важливішими є відмінності між основами на -st(a) та основами з носовим інфіксом. Серед цих відмінностей важливо вказати на наявність інтонаційних протиставлень у корені основ на -st(a), пор. ė: ė̃ (drėksta, plėksta, але: šėlsta); ó: õ (nóksta, slópsta, sprógsta, але: blõgsta, lóbsta); ū: ũ (džīūsta, rīgsta, slūgsta, trāksta, але: dūksta, rūksta); ý: ỹ (dýgsta, klýsta, але: dýksta, klýpsta, krýpsta, nýksta, pýksta, výksta); il: il (ilgsta, tvilksta, але: silpsta, smilksta); ir: ir (tvirksta, але: mirksta, sirpsta, tirpsta); in: in (brinksta, stingsta, tiñsta, tvinsta, pažįsta: pažinti, але: dingsta, linksta, sprīngsta, tvinksta); im: im (kimsta, rimsta, але: gimsta, klim̄psta); ul: ul (smūlksta, але: stulbsta); al: al (ālksta, але: alpsta). У презентних основах, утворених носовим інфіксом, інтонаційні розрізнення відсутні й усюди виступає циркумфлекс: aīka, teīka, krīnta, jūnka; taīra, leīra, līt́ra, kluītra; bāla, skāra, glēra, kȳla, bȳra, skȳla, svȳra, gūra; drȳska, mȳzga, īȳska тощо. Це співвідношення свободи — несвободи інтонації в презенсі, наявне в основах на -st(a) та основах із носовим інфіксом і таке, що розмежовує їх, набуває іншого вигляду щодо інших ланок дієслівної системи. Основи на -st(a) характеризуються однаковою інтонацією в цього дієслова і в презенсі, і в претериті, і в інфінітиві (пор. ālksta, ālko, ālkti; alpsta, alpo, alpti; kimsta, kimo, kimti тощо)¹³. Основи з новим інфіксом, ніби компенсуючи відсутність вибору інтонаційних моделей у презенсі, співвідносяться з такими претеритними та інфінітивними основами, де інтонація, як правило, інша (принаймні в одній із цих основ), ніж у презенсі. Пор. презенс — претерит, але інфінітив: raīnda, rādo, але rāsti; senka, ¹⁰ Див. Chr. S. Stang, Das slavische und baltische Verbum, с. 98, 189; P. Arumaa, Von der Eigenart des Ablauts und der Diathese im Baltischen, — ZfsIPh, Bd. 26, 1957, с. 118—149. ¹¹ Пор.: „sta-kamieniai veiksmažodžiai būtajame laike visada turi taip pat kamiengalį -ā, išskyrus gimsta, gimė ir miršta, mirė. Tačiau veiksmažodis gimsta kamieną -sta gavo neseniai, plg. gėma: gimė, o ē-kamienė būtojo laiko forma mirė, matyt, atsirado tada, kai būtojo laiko ē-kamienas nustojo buvęs tranzityvumo rodikliu“. Див. J. Kazlauskas, Op. cit., с. 319. Цікаво, що miršta є винятком і щодо переходу s у š після r, про що див. Chr. S. Stang, Vergl. Gramm., с. 342—343. Однак можливе й зовсім інше пояснення (-š- у miršta з -sk’-), див. J. Endzelin, Über den slavisch-baltischen Reflex von idg. sk’, — ZfsIPh, Bd. 16, 1939, с. 114; J. Kazlauskas, Op. cit., с. 330. ¹² Пор. також: bāla, būra, glīma, kīrža, bīzga тощо. ¹³ Винятки рідкісні й зрозумілі, пор. sēnsta, sēno, sērti; tēnsta, tēmo, tēnti. У латиських основах на -st- спостерігається та сама картина, пор. tirpstu, tirpu, tirpt; klistu, klidu, klīst; tūlstu, tūlzu, tūlzt; rīgstu, rīgu, rīgt тощо. 155 sėko, але sėkti; šlam̃pa, šlāpo, але šlāpti; stẽmba, stẽbo але stẽbti; sãla, sãlo, але sálti; gvẽra, gvẽro, але gvẽrti тощо; презенс, але претерит — інфінітив (за кореневого -in-, -un-, -im-, -um-, -y-, -ū-): kiñta, але kito, kisti; buñka, але būko, būkti; kiñba, але kibo, kibti; grūmba, але grūbo, grūbti; dỹla, але dilo, dilti; žiūra, але žiūro, žiūrti; rỹzga, але rizgo, rizgti тощо. Ще одна відмінність, так чи інакше пов’язана з уже зазначеними, полягає в тому, що коло кореневих голосних у презентних основ на -st(a) ширше (практично необмежене), ніж в основ із носовим інфіксом, де явно переважають -i- та -u- (drīñka, kiñta, kriñka, kriñta, miñga, miñta, driñba, kiñba, liñpa, stiñpa, šim̃pa; juñta, kruñta, pluñka, puñta, siūñta, buñda, buñka, guñda, šūñta, truñka, čiūñpa, duñba, grūmba, kluñpa, skuñba тощо)14 і значно рідше, можливо, вторинно виступають -a- та -e- (añka, kañka, rañda, šlam̃pa, tam̃pa, bãla, sãla, skãra, šãla; geñda, señka, smeñga, teñka, gleñba, kneñba, leñpa, skrem̃ba, šeñpa, glẽra, gvẽra15. Ці відмінності в будові вокалічного центру та інтонаційної парадигми між дієсловами, що утворюють презенс на -st(a)-, і дієсловами, що утворюють презенс за допомогою носового інфікса, показові передусім тим, що свідчать про давню ізофункціональність цих типів і про їхнє формальне (для певного періоду) протиставлення. Лише в межах цих двох класів, узятих разом, реалізуються всі властиві цілому можливості (усі види кореневого вокалізму, усі типи інтонаційних схем — як у межах презенсу, так і в сукупності дієслівних основ). З огляду на ці особливості можна висловити припущення про те, які типи і в якому відношенні є провідними (тобто сприяють якнайповнішому розрізненню можливостей)16 Але зараз і тут важливіше наголосити, що і спільні елементи, і відмінності між типом на -st(a) та типом із носовим інфіксом незаперечно свідчать про найтісніший — актуальний та історичний — зв’язок між цими двома типами презентних основ, про їхню настільки розвинену кореляцію та збалансованість, що в багатьох випадках вона наближається до рівня додаткового розподілу і, головне, цілком виключає можливість припущення про випадковий і зовсім недавній характер цього співвідношення. Наявність можливості по-різному оформлювати презентні основи в діалектах (пор. glẽta, основа на -st(a): gleñza, основа з інфіксом; gẽsta: geñsa, kiūžta: kiuñza, gniūžta: gniuñža, dūžta: 14Пор. латис. tirpstü, gibstu, atzilstu, vīstu, atbilstu, klīstu, svīstu, nīstu, škīstu, likstu, mirstu, nikstu, slīkstu, trīkstu, digstu, ligstu, sirgstu, atspirgstu, stingstu, birstu, irštu, mirstu, silstu, svilstu, dilstu, pazīstu, grimstu, rimstu, dzimstu, bīstos, [dzīst; skurbstu, stulbstu, plūstu, trūkstu, tū̄kstu, kūstu, listu, skumstu, grīstu, klūstu, pūstu, žīstu тощо 15Пор. латис. pampstu, slāpstu, skābstu, kalstu, alkstu, sprāgstu, vārģstu, salstu тощо. 16Зокрема, експансію основ на -st(a) у презенсі можна пояснити саме тим, що вони відкривають найширші можливості для входження до системи презенсу дієслів із найрізноманітнішими типами кореневого вокалізму та інтонацій (що, однак, не виключає можливості вираження інших протиставлень, наприклад, неперехідності — перехідності залежно від ступеня голосного в корені, пор.: лит. dỹgsta: diegia, латис. digstu: diẽdzu тощо). Дієслова, що набувають у презенсі носового інфікса, навпаки, виявляються найпридатнішими для розрізнення дієслівних основ (зокрема, часових) за допомогою інтонації. 156 duñža, priñsta: pruñsa, gniñsta: gniñsa, dūsta: duñsa, čyžta: čiñža, šąžta: šañša, sūsta: suñsa, dvýsta: dviñsa, gyžta: giñža, glyžta: gliñža та ін.)17, строго кажучи, передбачає не лише діахронічну суміжність інфікса -n- / -m- із формантом основотворення -st(a) типу (dūsti) du-n-ś(a): *dūs-sta, а й синхронічну спільну появу цих формантів типу *du-n-s- + sta > dūsta, неминучу для всіх основ з інфіксом, які набувають форманта -st(a). Ба більше, форми типу dūsta або grýsta < *gris-sta < *grins-sta, безсумнівно, у початковий період свого оформлення мали сприйматися не як прості основи на -sta: dus-sta або gris-sta, а саме як презентні основи à deux termes — -n і -st(a), тим паче, що ū і y̆ у корені цих дієслів (як, утім, і в інших аналогічних випадках) є архіфонемами, у яких нейтралізуються відповідно ū та un (um), y і in (im). Зважаючи на такий тісний і давній зв’язок основ із носовим інфіксом та основ на -st(a), не кажучи вже про дані інших давніх індоєвропейських мов, доводиться визнати дискусійним пояснення генези -st(a), запропоноване нещодавно Ю. Куриловичем18, оскільки воно не враховує зв’язку цих двох типів основ. Було б вкрай дивно, якби балтійська картина, що передбачає зв’язок основ на -st(a) і основ із носовим інфіксом, лише випадково імітувала індоєвропейський стан. Натомість Ю. Курилович, безсумнівно, має рацію, окреслюючи загальні принципи виникнення й поширення формантів з урахуванням відношень між первинною та вторинною семантичними функціями. Особливо важливо, що з цієї схеми випливає принципова рухливість семантичних значень цього фонетичного комплексу — від нульового до словотвірних і формотворчих значень. У різних індоєвропейських мовах, зокрема й у балтійських, елемент -s- якраз і фіксує різні семантико-граматичні ранги та переходи з одного рангу до іншого. До речі, цим переходам сприяла та архаїчна система флексій у дієвідмінюванні, яка стає дедалі зрозумілішою завдяки останнім дослідженням (пор. безфлексійне 3-тє лице дієслова, нерозрізнення флексій 2-го і 3-го лиця в дієвідмінюванні, зв’язок флексій дієвідміни 2-ї серії (хеттськ. -ḫi) з медіопасивом і перфектом, виявлення широкого шару ін’юнктивних утворень тощо). 17 Див. J. Kazlauskas, Op. cit., с. 324—325. Латиські приклади такого типу див.: J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, с. 762—763. 18 Див. J. Kuryłowicz, Op. cit., с. 50—51. Джерелом цього форманта вважають дієприкметникові форми на -tas від дієслів із виходом кореня на -d, -t, -s, -š, -z (-sk, -šk). Ці форми дають підстави для подвійного трактування, наприклад, vìrstas = 1. virt-tas (первинна форма) або 2. virt-stas (вторинна форма). Пор. далі (с. 51): ”This possibility is exploited if the respective verb shows a double function, e. g. if, fundamentally transitive, it has in certain contexts an intransitive value or if it is a verb of state with a secondary durative function. Thus a participle like vìrstas having the primary passive meaning ”which has been turned over“ and a secondary intransitive meaning „which has turned (over)“, can be split into vìrt-tas (primary semantic function) and vìrt-stas (secondary function). Purely virtual in the participle and in the infinitive in -ti, the split is actualized in the corresponding present tense: vìrt-tas: vìrt-st-as=vert’ù: virt-st-ù. According to § 36 we get the subtraction of -t- in virt-t-(as) entailing the restitution of the full grade vert’ since the zero-grade of the root is only a corollary of the addition of -tas, hence participle vert’-: virt-st-= presence vert’-: virt-st- representing a correct proportion…“ тощо. 157 У зв’язку з додатковим відношенням -n-/-m-: -st- у балтійських презентних основах напрошуються численні паралелі й аналогії. Пам’ятаючи, що балтійські, слов’янські та германські мови з трьох типів індоєвропейського презенса з носовим формантом (1. *linekʷ-: *linkʷ-, 2. *k’l̥neu-: *k’l̥nu-, 3. *kʷrineH₂-: *kʷriṇ₂) засвоїли лише один із типів (балтійські — перший, слов’янські — другий, германські — третій), зберігши за ним загальне значення інтранзитивності, доводиться зробити висновок про певну правомірність зіставлення балтійського інфіксального і слов’янського суфіксального типів презентних основ з елементом -n-. У такому разі дуже показово, що спочатку праслов’янські основи на -ne- (*dvignoti, *dvigneši) утворювали виключно асигматичний аорист (*dviǵō), що, наприклад, засвідчено й у старослов’янських пам’ятках. Отже, для певного періоду реконструюється така схема розподілу форм в аористі: презентні основи з носовим суфіксом (-n-) → асигматичний аорист; презентні основи без носового суфікса (хоч і не всі) → сигматичний аорист, тобто *dvigneši — *dviǵō, але *znaješi — *znaxъ. Зважаючи на стадію, коли з ін’юнктива почали виділятися особливим чином оформлені основи, можна й для праслов’янської мови окреслити співіснування та збалансованість цих самих двох типів — із -n- та із -s-. Характерно, що й у слов’янських мовах доводиться зважати на експансію сигматичного типу; пор. пізні форми сигматичного утворення аориста від дієслів із -n- у презенсі dvigoхъ поряд із давнім dviǵō. Ба більше, як і в литовських формах, доводиться констатувати спільну появу носового елемента та -s-(-x-, -š-) у межах однієї словоформи в сигматичних аористах від презентних основ із носовим елементом: КОСНѦХЪ, ПО-МѦНѦХЪ, ОУСЬКНѦХЪ тощо¹⁹ (тобто в кінцевій перспективі *-šek-non-s-). Ці аналогії, звичайно, роблять ще правдоподібнішим припущення про зв’язок -s- у балтійських презентних основах із показником слов’янського аориста й підводять до гіпотези про зв’язок -t- у -st- у балтійських формах із -t- в аористичних формах 2-ї та 3-ї особи однини типу ritō, jetō, а можливо, і dadtō, якщо не вбачати тут подвоєння. Оскільки останнім часом дедалі більше утверджується погляд на цю форму як на просту (*da-stō), доречно порівняти її з прус. dāst, ст.-лит. dūosti, а також із низкою інших утворень, пор. хетт. daš (2-га—3-тя особа однини претерита hi-дієвідміни), алб. dhashë (1-ша особа однини аориста, ‘я дав’), венет. dona.s.to тощо.²⁰ Уже з наведених вище прикладів видно, що -s- з’являється то як показник презентних основ, то як показник аориста, то як флексія (або її частина) особи в дієслівному дієвідмінюванні. Цю «рухливість» -s-, звичайно, не можна не враховувати, розв’язуючи питання про його походження. Залишаючи осторонь подальші міркування про слов’янський аорист, доречно лише нагадати, що розподіл його форм був зумовлений 19 См. Н. Ван-Вейк, История старославянского языка, М., 1957, стр. 342—345. 20 Див. В. Rosenkranz, Historische Laut- und Formenlehre des Altbulgarischen, Heidelberg, 1955, с. 129; В. В. Иванов, Указ. соч., с. 82; його ж, Отражение двух серий индоевропейских глагольных форм в праславянском, — „Славянское языкознание“, М., 1968, с. 257; В. Н. Топоров, К вопросу об эволюции славянского и балтийского глагола, — ВСЯз, 5, 1961, с. 69. 158 не лише типом основ, а й акцентною парадигмою дієслова. Пор. акцентно-морфологічне правило, що існувало ще до появи писемних пам’яток старослов’янської мови й пояснювало розподіл аористичних форм21: непохідні баритоновані дієслова з рівноскладовими основами утворювали простий аорист, якщо основа закінчувалася на приголосний, і сигматичний кореневий аорист, якщо основа закінчувалася на голосний або сонант. Непохідні окситоновані дієслова того самого типу утворювали сигматичний аорист типу ВѢСЬ — ВЕДЕ, якщо основа закінчувалася на приголосний, і сигматичний дентальний аорист, якщо основа закінчувалася на голосний або сонант (див. В. А. Дыбо, Указ. соч., стор. 37—38). Звідси: pirъ, але bi або idъ, але věsъ тощо. Якщо в балтійському та слов’янському дієсловах елементи -n- і -s- конкурують між собою, лише зрідка виступаючи одночасно в одній і тій самій формі (причому такі утворення або мають нестійкий, проміжний характер, або передбачають забуття колишніх значень у поєднуваних елементів), то деякі інші індоєвропейські мови розвинули регулярні утворення, що характеризуються поєднанням носового й сигматичного елементів. Насамперед тут слід відзначити тохарські дієслова класу VIII в тохарській A та дієслова класу X в тохарській B, яким властиві (відповідно) суфікси -nās-, -nās- і nāšk-, -nāsk-. Пор. тох. A yār- ‘купатися’ — yārnāssi (Inf.), wäl — ‘помирати’ — wällāstār (< *wäl-nās-tär) тощо; тох. B yāp- ‘входити’ — yänmaskau (< *yäp-naskāu), päk- ‘мати намір’ — päknās-tär, käm- ‘приходити’ — kämmaššäm (mm < mn), täm- ‘народжуватися’ — tänmastär (nm < mn) тощо, не кажучи про низку дієслів із коренем на -n: klin- ‘бути зобов’язаним’ — klinassäm, aun- ‘починати’ (у med.) — aunastär, pin- ‘дути’ — pinasle (Ger. I), rin- ‘залишати’ — rinastär, sain- ‘захищатися’ — sainaskentär тощо22. Членованість цього тохарського форманта -nās- (-nās-), -nāšk- (-nāsk-) забезпечується наявністю низки презентних основ, що характеризуються лише одним із двох зазначених формантів або входженням цих формантів до інших сполучень. Досить нагадати, наприклад, такі класи, як тох. B VIII (-s-: -s-): er-: ersām, aip-: aiyesem, kāil-: kāilsām, kau-: kausām тощо; IX (-sk-: -ss-): yām-: yamskau, we-: wskau, ai-: aiskau тощо; XI (-s-…sk-: -s…ss-): auk-: auksāsšām, tu(twā-): twāssām тощо (змішання класів VIII і IX), з одного боку, і класи VII (носовий інфікс): kätk-: kättankām, pik-: pinkām тощо; VI (-nā-): alp-: alpanam, rap-: rapanam тощо; XII (-ññ-): käsk-: käskannitär, klänts-: kläntsannī тощо, з другого боку. У світлі цих співвідношень формування класу X у тохарській B (і класу VIII у тохарській A) дістає вичерпне пояснення. 21 Це правило сформулював В. А. Дыбо; див. його статтю: Ударение славянского глагола и формы старославянского аориста, — „Краткие Сообщения Института Славяноведения“, вип. 30, М., 1961, стор. 33—38. 22 Див. W. Krause, Westtocharische Grammatik, Bd. 1, Das Verbum, Heidelberg, 1952, стор. 96 і наст.; W. Krause, W. Thomas, Tocharisches Elementarbuch, Bd. 1, Grammatik, Heidelberg, 1960, стор. 214; E. Sieg, E. Siegl i ng, W. Schulze, Tocharische Grammatik, Berlin, 1931, стор. 357 і наст. 159 Серед анатолійських фактів, що стосуються цього питання23, насамперед слід відзначити хетські дієслова, у яких презентна основа утворюється поєднанням суфікса з носовим елементом і суфікса -šk- (-šš-); перший із них зазвичай має каузативне, а другий — ітеративне значення. Пор. arnušk- ‘приносити повторно’ при ar- ‘перебувати’, ‘досягати’ та arni- ‘приносити’, ‘доставляти’; пор. також: huš-nu-šk- тощо або дієслова на -nešk- (лувійські на -nešš-): пор. хет. ti-ia-ni-eš-ni-mi при лув. ti-ia-ni-eš-šu-i, пор. хет. tešḫannešk- тощо. Особливий інтерес становлять випадки, коли -šk- приєднується до презентної основи з носовим інфіксом; пор. ḫarninkisk- ‘неодноразово губити’ при ḫarnink- ‘погубити’ та ḫark- ‘загинути’. Як і в тохарських мовах, розглядаючи в хетській мові утворення зі складним формантом із носового елемента та -š(k)-, слід пам’ятати й про інші типи презентних основ (-annai-, -nu-, -nin-, -eš-; пор. відіменні дієслова типу parkueš- ‘очиститися’ при parkui- ‘чистий’, šalleš- ‘збільшитися’ при šalli- ‘великий’ тощо). Послідовність -n-s- передбачається на основі й у лувійському ↑e-n-s ‘ставити’, ‘присвячувати’. Анатолійські факти і, звісно, насамперед хетські, дуже промовисті, зокрема, тим, що експансія суфікса -šk- засвідчена вже на наших очах у писемній історії хетської мови й пов’язана з витісненням суфікса *-šša- (із *-so-). Тому не виключена реконструкція давніших презентних основ із формантом, що поєднував носовий елемент із -š- (а не -šk-). Однак спеціалізація суфікса -šk- у хетській мові (насамперед для вираження ітеративності) та його універсалізація (можливість приєднання до будь-якої дієслівної основи) дещо знижують евристичну цінність цього утворення для реконструкції первісного кола випадків, у яких уживався складний формант такого типу. Те саме з належними застереженнями можна сказати про давньогрецькі дієслова типу ἀλύσκάνω ‘уникати’, ‘рятуватися’ (вже в Гомера й Гесіода), при ἀλύω ‘бути в сум’ятті’, ‘метатися’, ἀλύσσω (у Гомера), або про давніші утворення типу αὐξάνω ‘збільшувати’, ‘виростати’ тощо при αὔξω ‘вирощувати’ тощо, де порядок елементів інвертований порівняно з розглянутими досі прикладами. Такий самий інвертований порядок спостерігається й у вірменських дієсловах типу harç-an-em ‘питаю’ (замість очікуваного harçem), де виявляється первісна послідовність *-sk’- + *-n- (пор. д.-інд. prcchámi, лат. poscō). Однак у зв’язку з вірменськими даними важливо підкреслити дві такі особливості — медіальне значення елемента -n- у презентних основах (пор. melkel ‘послабити’ [активний] — melkanal ‘ослабнути’ [медіальний]24) та формування аористичного показника ç (пор. sireac від sirem ‘я люблю’ або gorceaç від gorce. 23 О них подробнее см. И. Фридрих, Краткая грамматика хеттского языка, М., 1952, стр. 82 и след.; G. Bechtel, Hittite Verbs in -sk-, Ann Arbor, 1936; В. В. Иванов, Общеиндоевропейская, праславянская и анатолийская языковые системы, стр. 139 и след., особенно стр. 147—148. О соотношении носового форманта и форманта *-sk- в индоевропейских языках см. W. Couvreur, Les dérivés verbaux en -ske/o- du hittite et du tokharien, — „Revue des études indoeuropéennes“, t. 1, fasc. 1, 1938; см. также C. Watkins, Indogermanische Grammatik, Bd. III: Formenlehre, Heidelberg, 1969, стр. 70 и след. 24 Див. Э. Г. Туманян, Древнеармянский язык, М., 1971, стор. 334—335; А. А. Абрамян, Учебник грабара, Ереван, 1964, стор. 116 та ін. (вірм.). 160 «я роблю») з і.-є. -sk-²⁴а. Той факт, що -sk- виступає як формант аористу при -s- в аористі інших індоєвропейських мов, імовірно, слід взяти до уваги у зв’язку зі співвідношенням балтійського -st- і -s- у низці інших споріднених мов. Утім, зважаючи на проникнення -sk- до системи претерита в тохарській мові (і, як припускають деякі дослідники слідом за Карстином, у слов’янській: -ахъ < *-ā-ske-), можна думати, що протиставлення основне дієслово: дієслово з показником -sk- було відоме так званим «понтійським» мовам (анатолійській, тохарській, вірменській, слов’янській)²⁴⁶. Однак у зв’язку з балтійською проблематикою важливішими є приклади, у яких представлена послідовність -n- + -s-. Серед них заслуговує на увагу співвідношення гомерівського χνέω: ἔχυσσα, що дає змогу думати про реконструкцію *χu-vε-σ-μ²⁵, а також ведійські форми типу gr-niṣ-e (від gir-) або pu-niṣ-e (від pū-)²⁶, у яких показник -niṣ- пов’язується з медіальним закінченням; або венетські форми типу zonasto, де -nas- чітко виокремлюється завдяки паралельній формі zoto. Пор. mexo zona.s.to re.i.tiia.i. ner.ka lemeto.r.na «Нерка, дочка Леметора, присвятила мене Рейтії» (PID 26. Este) або mexo zona.s.to sahnate.i re.i. tiia.i porah «Пора присвятила мене Рейтії Санатіс» (PID 31. Este), але: vhremah.s.tna zoto re.i.tiia. i «Фремастна присвятила (мене) Рейтії» (PID 19. Este); пор. лідійське ↑ens при ↑es- ‘присвячувати’, ‘класти’ (а також лікійське tas-: ta- або хеттське zikk- [t-sk-] від tehhi ‘класти’, ‘ставити’)²⁷, не кажучи вже про низку інших випадків²⁸. Після розгляду цих матеріалів доречно нагадати безсумнівний висновок про зв’язок хеттських дієслів на -s- (як і деяких інших сигматичних форм) зі спряженням на -ḫi і, отже, з 2-ю серією індоєвропейських дієслівних форм²⁹. Звідси — медіальні значення відповідників хеттських форм в інших індоєвропейських мовах, що пояснюють зв’язок ²⁴а Див. R. Godel, Les aoristes arméniens en -ć-, — „Studia classica et orientalia Antonio Pagliaro oblata“, II, Roma, 1969, стор. 253—258. ²⁴⁶ Див. B. Rosenkranz, Zur Entstehungsgeschichte der indogermanischen Verbalflexion, — „Arbeitspapier“, N 16. Institut für Sprachwissenschaft — Universität, Köln, 1971, стор. 5—7. Розенкранц тут же відзначає наявність у зазначених мовах утворень саме походження на -l-, введених до системи дієслова, і відсутність перфекта індоєвропейського типу. ²⁵ Пор. аналогічно: dvigneši — dvigoxъ — dvignoxъ (пор. КОСНЖЖХЪ). ²⁶ См. об этих формах Т. Я. Елизаренкова, Аорист в Ригведе, М., 1960, стр. 29. Следует также напомнить, что в древнеиндийском, помимо трех презентных классов с носовым элементом, существовали многочисленные глагольные образования на -s-: сигматический аорист разных видов (в частности, на -sa- и даже на -ṣiṣ-; последний тип — результат неправильного анализа существовавших сигматических форм и аналогических выравниваний), будущее время, прекатив, дезидератив и даже презентные основы, см. F. B. J. Kuiper, Zur Geschichte der indoiranischen s- Präsensia, — „Acta Orientalia“, 12, 1934. ²⁷ Пор. також фригійське ε-δαες ‘поставив’. ²⁸ Пор., наприклад, авестійське činas ‘він призначить’ (із припустимого *ki-na-s-t?). ²⁹ Див. В. В. Иванов, Указ. соч., стор. 173—174; пор. його ж, Отражение двух серий..., стор. 257 та ін. 11. 902 161 -s- із медіопасивом у тохарській мові, медіальним станом у ведійській30 і — у цьому випадку цей висновок є основним — з інтранзитивно-інхоативними дієслівними утвореннями на -st(a) у балтійських мовах. Імовірно, що литовський претерит неперехідних дієслів на -o (з *-ā)31 також співвідносний саме з 2-ю серією індоєвропейського дієвідмінювання. На нашу думку, балтійський -st- як формант презентних основ може бути зіставлений — з огляду на все сказане вище — з флексією -st-, що виступає в низці індоєвропейських мов. Передусім ідеться про флексію 2-ї та 3-ї особи претерита в дієвідміні на -ḫi (за відсутності цієї флексії в претериті дієслів на -mi), пор. dāišta, від dāi- ‘ставити’, ‘класти’ (1-ша особа одн. презенса -teḫḫi) при 2-й особі мн. імператива dāišten; temišta, від tema- ‘говорити’ (1-ша особа одн. презенса — temaḫḫi) при 2-й особі мн. імператива temišten; eš(š)ešta, від ešša- ‘здійснювати’ (1-ша особа одн. презенса — eššaḫḫi); aušta, від au(š)- ‘бачити’, ‘дивитися’ (1-ша особа одн. презенса -uḫḫi) при 2-й особі мн. імператива aušten і 2-й особі мн. презенса aušteni, ušteni (а також autteni)32, що безпосередньо зіставляється з лит. aušta (: aušo, aušti) і латис. àust (: àussa, àust)33. Ці самі флексії трапляються в низці змішаних за своїм характером парадигм, у яких поєднуються особливості дієвідмін на -mi і на -ḫi; пор. dalešta, від dala-, daliia- ‘залишати’ (1-ша особа одн. презенса dalaḫḫi та daliiam(i)) при 2-й особі мн. презенса dalešteni тощо. Ще цікавіше, що поряд із флексією -šta у 2-й і 3-й особі одн. претерита існують також поширеніші флексії, що становлять наче складові частини зазначеної флексії, а саме -š і -ta, пор.: dāš (2-га і 3-тя особа одн. претерита від dā- ‘брати’), dāiš (3-тя особа одн. претерита від dāi- ‘ставити’, ‘класти’, при dāišta і навіть dāitta у 2-й особі), paiš (3-тя особа одн. претерита від pāi- ‘давати’ при pešta у тій самій формі та pāišta і навіть pāitta у 2-й особі), nāiš (3-тя особа одн. претерита від nāi- ‘спрямовувати’, ‘посилати’ при nāešta у тій самій формі), zāiš (від zāi- ‘переходити’), ḫalzāiš (від ḫalzāi- ‘кликати’), tarnaš (2-га і 3-тя особа одн. претерита від tarna- ‘залишити’, 30 Причому йдеться не лише про форми типу puniše або griṇiše, а й про нещодавно відзначений факт беззаперечного переважання в індикативі медіальних форм аориста на -s- (аорист 4). Дослідник ведійського аориста схильний пов’язувати цю тенденцію з тим, що саме серед вторинних медіальних закінчень переважають закінчення, які починаються з голосного. Характерно, що й серед тих форм, де -s- стоїть перед приголосним, більшість є медіальними. Звідси випливає правдоподібний висновок, що цей елемент -s- загалом почав асоціюватися з медіальною парадигмою. Див. Т. Я. Елизаренкова, Указ. соч., стр. 78. 31 У латиській літературній мові, як і в більшості діалектів, узагальнився претерит на -ā, хоча в середньолатиських текстах XVI—XVII ст. та в частині сучасних говірок (південно-західна частина Курземе, більшість верхньолатиських говірок) відомий також претерит на -ē. Див. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, стр. 863 и след.; M. Rudzīte, Op. cit, стр. 367 и след. Пруських даних (претерит на -ā та -ē) надто мало, щоб сподіватися на їх достовірне тлумачення. 32 Про індоєвропейські паралелі див. В. В. Иванов, Общеиндоевропейская…, стр. 153 и след. 33 Пор. також J. Endzelīns, — FBR 17, 1937, стр. 164; його ж, — ZfslPh, Bd. 16, 1938, стр. 107 и след. та ін. 162 ‘поставити’, ‘пустити’ при tarništa у 3-й особі — дублетна форма), šarraš (3-тя особа одн. претерита від šarra- ‘розділити’, ‘розламати’, при šarratta у 2-й особі), uaštaš (2-га і 3-тя особа одн. претерита від uašta- ‘грішити’), temaš (3-тя особа одн. претерита, при temišta у 2-й і зрідка в 3-й особі), dališ (3-тя особа одн. претерита) — щодо флексії -š, а також: šakta (2-га і 3-тя особа одн. претерита від šak- ‘знати’), datta (2-га особа одн. претерита, при dāš у 3-й, а іноді у 2-й особі), dāitta (2-га особа одн. претерита, при dāiš у 3-й особі та іноді dāišta у 2-й особі), daliiat (3-тя особа одн. претерита при конкурентних формах dališ і dalešta), hašta (3-тя особа одн. претерита від haš ‘породжувати’) тощо — щодо закінчення -ta. Цікаво, що ці -š і -ta можуть співвідноситися з флексіями відповідних форм дієвідміни на -mi, пор. hatraēš і hatraīt (є також hatraiš), від hatrai- ‘писати’; daškēš і daškit, від dašk- ‘говорити повторно’; harši (частіше ḥarti) і ḥarzi, від har(k)- ‘тримати’, ‘мати’ тощо. Пор., утім, і уніфіковані флексії 2-ї та 3-ї особи одн. претерита в дієвідміні на -mi — -t (-ta): epta від ep- ‘хапати’; kuenta від kuen- ‘бити’, ‘вбивати’; puništa від puniš- ‘питати’; uuatet від uuate- ‘приносити’; iijat від iia- ‘робити’ тощо. Отже, форми 2-ї та 3-ї особи одн. претерита найнаочніше демонструють, як виникла флексія -šta в хеттській мові, наскільки легко й чітко виокремлювалися її складові частини і навіть у якому напрямку відбувалася експансія цієї флексії (пор. форми імператива)³⁴. Усе це має значення для історії формування балтійського -st(a). Тохарські факти, що стосуються імперфекта, претерита, кон’юнктива й оптатива претерита, багато в чому нагадують хеттські. Наведімо лише кілька прикладів: тох. A — wolkašt (2-га особа одн. претерита від wätk- ‘наказувати’, при 3-й особі wotäk); kakläšt (та сама форма, як і далі, від käl- ‘переносити’, ‘терпіти’, при kakäl, 3-тя особа); тох. B — yamassit (2-га особа одн. імперфекта 34 Завдання хеттолога — визначити первісну картину та етапи поширення флексій -š, -ta і -šta у 2-й та 3-й особі одн. претерита. Поки що важко сказати щось певне з цього приводу, оскільки в збережених текстах відображено два протилежні варіанти: одна форма в 3-й особі (dāš, dāiš) за наявності конкуруючих форм у 2-й особі (dāš і datta, dāišta і dāitta) та одна форма в 2-й особі (tarnaš, temišta) за наявності конкуруючих форм у 3-й особі (tarnaš і tarništa, temaš і temišta). Природне припущення, що колись існував розподіл типу: 2-га особа одн. претерита -š, 3-тя особа одн. претерита -ta (як, очевидно, у хеттській ієрогліфічній: -sa/-s і -ta; у лувійській: -s (?) і -ta; можливо, у палайській: -si і -til-i та в лікійській, де, однак, форми 2-ї особи одн. претерита не засвідчені), звідки надалі виникла спільна для 2-ї та 3-ї особи флексія -šta, — звісно, потребує суто хеттологічних аргументів. Здається, можна впевненіше говорити про поступову експансію флексії -šta як репрезентативнішої (зокрема, завдяки поєднанню в ній окремих особових показників). До речі, щось подібне спостерігалося в історії флексії простих минулих (сигматичних) часів у слов’янських мовах, особливо в період розпаду системи цих часів (пор. орієнтацію на найхарактернішу форму). Про флексії 2-ї та 3-ї особи одн. претерита див. И. Фридрих, Указ. соч., стр. 106 и след.; H. Kronasser, Vergleichende Laut- und Formenlehre des Hethitischen, Heidelberg, 1956, стр. 190–193; C. Watkins, Indo-European Origins of the Celtic Verb, I, The Sigmatic Aorist, Dublin, 1962, стр. 90 и след., 97 и след.; пор. також його ж, Indogermanische Grammatik, Bd. III и др. Ю. Курилович розглядає також хетт. -š у 2-й (і 3-й) особі одн. претерита як результат пізнього, суто хеттського розвитку (те саме стосується і -š у давньоперс. akunaus ‘він зробив’ тощо), див. J. Kuryłowicz, Op. cit., стр. 156 и след. 11* 163 від yām- «зробити», при yamaṣṣi (3-тя особа); śälasta (2-га особа однини претерита від käl- «приносити», при śala- (3-тя особа)); yamit (2-га особа однини оптатива від yām-, при yami (3-тя особа))³⁵ тощо. Флексії такого типу могли так чи інакше відбиватися й в інших мовах (пор. венет. zonasto або vhaxṣδo, лат. -īstī тощо). Подальше їх перелічення в цьому контексті стає необов’язковим. Натомість винятково важливими й такими, що стосуються можливої історії балтійського дієслівного форманта -st(a), слід визнати такі факти двох типів. По-перше, йдеться про засвідчену писемними пам’ятками експансію -s- у формах давньоіндійського прекатива (оптатива аориста)³⁶. Пор. відповідні фрагменти прекативних форм у ведійській мові (в активі): 1-ша ос. одн. ч. bhūyām 1-ша ос. дв. ч. bhūyāva 1-ша ос. мн. ч. bhūyāma 2-га ос. одн. ч. bhūyās 2-га ос. дв. ч. bhūyātam 2-га ос. мн. ч. bhūyāta 3-тя ос. одн. ч. bhūyās 3-тя ос. дв. ч. bhūyātām 3-тя ос. мн. ч. bhūyur і в пізнішій класичній санскритській мові (в активі): 1-ша ос. одн. ч. bhūyāsam 1-ша ос. дв. ч. bhūyāsva 1-ша ос. мн. ч. bhūyāsma 2-га ос. одн. ч. bhūyās 2-га ос. дв. ч. bhūyāstam 2-га ос. мн. ч. bhūyāsta 3-тя ос. одн. ч. bhūyāt 3-тя ос. дв. ч. bhūyāstām 3-тя ос. мн. ч. bhūyāsur Як видно зі зіставлення цих парадигм, саме сигматичні форми 2-ї та 3-ї особи однини послужили відправною точкою для поширення цього -s- уже як складової частини показника прекатива у формі 1-ї особи однини, а згодом і у формах інших чисел. Немає нічого неймовірного в тому, що щось подібне могло відбутися й у розвитку цього форманта в балтійських мовах³⁷. По-друге, для припущуваного процесу перерозкладу, пов’язаного зі зміною первісного (або, точніше, давнішого) локусу -st- у балтійській мові, вельми істотним є врахування таких форм, у яких -st- уже не можна, строго кажучи, розглядати лише як флексію, але він ще не набув статусу показника дієслівного класу в межах одного й того самого часу (наприклад, презенса), а зберігає проміжне становище. Пор. давньогр. λέκτο, для якого цілком правдоподібно реконструюють давнішу форму *λέχ-στο при вторинному λέξατο, вед. a-tam-sta (=авест. mə-sta) тощо³⁸. ³⁵ Пор. відповідно в тохарській A: *kälñāsiṣt – *kälñāsi тощо. ³⁶ Див. T. Burrow, The Sanskrit Precative, — „Asiatica. Festschrift Friedrich Weller“, Leipzig, 1954, стор. 35—42. ³⁷ Пор., наприклад, таку гіпотетичну схему: I: 1-ша ос. одн. ч. -ō→ II: 1-ша ос. одн. ч. -ō → III: 1-ша ос. одн. ч. -ō→ IV: 1-ша ос. одн. ч. -stu 2-га ос. одн. ч. -s 2-га ос. одн. ч. 2-га ос. одн. ч. -st(i) 2-га ос. одн. ч. -sti 3-тя ос. одн. ч. -(t) 3-тя ос. одн. ч. -st (-s, -t) 3-тя ос. одн. ч. -st(a) 3-тя ос. одн. ч. -sta. Якщо ця схема має (у найзагальніших рисах) шанси на правдоподібність, то ключовим стає питання про перерозподіл, що призвів до утворення показника презенса з матеріалу флексії. ³⁸ Пор. H. Kronasser, Op. cit., стор. 193. 164 Якщо припустити, що саме 2-га й 3-тя особи однини були тими формами, у яких могло розпочатися перерозкладання, результатом якого стала трансформація -st- на показник основи теперішнього часу39, важливо згадати численні випадки нерозрізнення закінчень у 2-й і 3-й особах однини в різних індоєвропейських мовах, про що частково йшлося вище і неодноразово писали, зокрема, останніми роками40. Водночас потрібно пам’ятати й про випадки зміни закінчення у 2-й і 3-й особах порівняно зі звичнішою картиною (пор. -s у 3-й особі, вед. dhās тощо41 або -t у 2-й особі, хет. datta тощо)41а. Звичайно, ці умови сприяли як початку самого процесу перерозкладання, так і тому, що саме ці форми зумовили поширення -st- у парадигмі дієвідмінювання в балтійських мовах. Характерно, що й у слов’янських мовах близькі типи, зокрема сигматичний аорист та імперфект, не розрізняють закінчень у 2-й і 3-й особах і, можливо, принаймні в частині випадків ніколи їх не розрізняли (про це див. в інших працях автора)42. Загалом слід визнати, що численні реконструкції закінчень 2-ї та 3-ї особи з -s-, приєднуваним до вихідного приголосного кореня, типу... (t)-s-s- (пор. хет. daiš < *dejk’-s-s) або (t)s-t, які колись мали евристичну й методологічну цінність, нині дедалі більше перешкоджають виявленню давнішої та специфічнішої картини, згодом перекритої аналогічними тенденціями. Загалом, як це не парадоксально, обговорюючи питання походження -st-, дослідник не повинен обмежувати себе жорсткими рамками. Відповідь може міститися в інших частинах слова (наприклад, у закінченні, а не в основотворчому елементі) та в інших блоках парадигми (наприклад, в аористі, а не в теперішньому часі). Характерний приклад — дієвідмінювання атематичного дієслова dati у теперішньому часі й аористі в старослов’янській мові та dúoti у литовській43. 39 Строго кажучи, тієї основи, яка згодом характеризувала теперішній час. Можливо, точніше було б говорити про ін’юнктивні основи, які в балтійських мовах перейшли до системи теперішнього часу, в інших — до системи (сигматичного) аориста, а ще в інших — і до системи теперішнього часу, і до системи аориста. 40 Див. T. Burrow, An Archaic Verbal Termination in Early Indo-Iranian, — „Indo-Iranian Journal“, vol. 1, 1957, с. 61—76; A. S. C. Ross and R. A. Crossland, Supposed Use of the 2nd Sg. for the 3rd Sg. in „Tocharian A“, Anglo-Saxon, Norse and Hittite, — „Archivum Linguisticum“, vol. 6, 1954, с. 112—121; пор. також — KZ, Bd. 69, 1951, с. 150—164. 41 Об этих формах ср. J. N. Narten, Die sigmatischen Aoriste im Veda, Heidelberg, 1964, стр. 18 и след.; C. Watkins, Indogermanische Grammatik, Bd. III, стр. 53 и след. 41а Останнім часом Розенкранц указав на відповідність хеттським закінченням претерита особових закінчень еламської мови (пор. 1-ша особа однини -h, 2-га особа -t, 3-тя особа -š тощо). Можливо, у цьому зв’язку багато що можна прояснити, звернувшись до інших «ностратичних» мов, у дієвідмінюванні яких є очевидні паралелі із зазначеними закінченнями. 42 Інакше, очевидно, стоїть справа з прикладами нерозрізнення дієслівних закінчень у прусській мові. 43 Про дієвідмінювання dúot у латиській див. J. Endzelins, Latviešu valodas gramatika, с. 723—725; M. Rudzīte, Op. cit, с. 359 та ін.; пор. прус. dāst тощо. 165 Теперішній час Одн. 1 ос. datь dasi 3 ос. dastъ Дв. 1 ос. (davē) 2 ос. dosta 3 ос. daste, dosta Мн. 1 ос. datь 2 ос. daste 3 ос. dadētъ Аорист daxъ dastъ, da dastъ, da daxovē dasta daste, dasta daxomъ daste daše Теперішній час duomi duosi⁴⁴ duosti, duost duova duosta duosti, duost duome duoste duosti, duost У цьому зіставленні на увагу заслуговують передусім (якщо виходити з поставленого в цій статті завдання) дві особливості: по-перше, так би мовити, омонімічність -st- (пор. -stъ як закінчення 3-ї особи однини, dastъ — da та -sta у 2-й особі двоїни як результат перекодування… d-ta, пор. ideta або sukata, у -sta тощо); по-друге, крос-темпоральність цього -st- (пор. dasta, 2-га й 3-тя особи теперішнього часу й аориста), що дає підстави — поряд із багатьма іншими — реконструювати стан до виокремлення системи часів із континууму ін’юнктивних форм, що, очевидно, особливо реально для балтійського дієслова. Нарешті, важливо зауважити, що в наведених парадигмах -st- зосереджене саме у формах 2-ї та 3-ї особи. Останнє, про що слід сказати, обговорюючи питання залучення -st- до системи показників основ теперішнього часу в балтійських мовах, — це відмінність умов появи -st- там, де воно виступає як закінчення (хетська або тохарська мова), і там, де є основотворчим формантом (балтійські мови). У першому випадку цьому -st- завжди передує голосний (пор. tarništa, pahhašta, dāišta; šälästa, wotkast; dastъ тощо), у другому — завжди приголосний (пор. alpsta, dȳksta тощо). Ця відмінність умов мала вирішально позначитися на подальшій долі -st- у балтійських мовах: воно не могло залишитися закінченням, оскільки в такому разі кінцевий приголосний кореня й -st- утворювали б триконсонантні ланцюжки, що завершували б слово: … p-st, … k-st, … t-st тощо. Структури типу … a-st тощо практично не існували (за винятком окремих прикладів з атематичного дієвідмінювання, де до того ж чітко відчувався зв’язок -s- із -d-, пор. kliest, 3-тя особа однини від kliedeti; nusėst від nusėdėti, giest від giedoti тощо). Звичайно, питання про -st- як показник основ теперішнього часу нерозривно пов’язане з питанням про похідне дієвідмінювання дієслів на -styti (barštyti: berti, dūrstyti: durti, dāigstyti: dėgti тощо)⁴⁵; пор. типологічно подібне використання -s- для утворення теперішнього часу або аориста, з одного боку, і похідного дієвідмінювання (дезидератива), з іншого, у давньоіндійській мові. Характерно, що в похідному дієвідмінюванні -st- може приєднуватися й до голосного в кінці кореня (klōbyti: klōti, krāustyti: krāuti, kāustyti: kāuti тощо), що протиставляє це коло форм основам теперішнього часу з тим самим елементом⁴⁶ і тим самим дає додаткові підстави для визначення перво- 44 Пор. у «Постиллі» Даукши: duosi, duosi, duost — форми, що становлять особливий інтерес у зв’язку зі слов’янськими паралелями. 45 Див. P. Skardžius, Op. cit., с. 537—539; J. Otrębski, Op. cit., т. 2, с. 388—390 тощо. 46 Пор. також звичайну перехідність (або зворотність) дієслів на -styti. 166 початкових умов диференціації цих двох типів47. Слід вважати, що й дієслова на -soti, які виражають ідею тривалості48, також мають низку спільних рис як із уже названими типами, так і з іншими утвореннями, що містять формант -s-, але тут не розглядаються. Беручи до уваги всі ці утворення й пам’ятаючи про нерідкі в історії балтійського дієслова процеси зміни граматичного та семантичного статусу одного й того самого звукового елемента або їхнього комплексу49, можна сподіватися на поступове розв’язання всього кола проблем, пов’язаних із походженням дієслівних форм з елементом -s-, зокрема -st-. Деталі загальної картини важко передбачити, але все, що наразі відомо з царини відносної хронології еволюції балтійського дієслова, здається, схиляє до припущення, що формування низки s-ових форм дієслова і передусім основ з елементом -st- відбувалося в істотно інших умовах, ніж подібні явища в більшості інших індоєвропейських мов, а саме за наявності типологічно давнішої ситуації. Що це була за ситуація, тобто яким набором граматичних категорій та окремих грамем вона визначалася, поки що сказати важко. Ба більше, нині ця неясність становить головну перешкоду для інтерпретації значень, колись пов’язаних із -st-. Зіставляючи балтійські дієслова на -st(a) із медіальною формою 3-ї особи однини сигматичного аориста, К. Ф. Йоханссон мав рацію лише в тому сенсі, що принципово й зрештою ці два форманти можна зіставити. І все ж із цього висновку аж ніяк не випливає, що виникнення балт. -st(a) передбачає наявність у системі аориста (сигматичного) або середнього стану на зразок давньогрецького чи давньоіндійського (або будь-яких інших конкретних форм, що пояснюють це -t-: дієприкметників на -to-, дієслівних флексій на -tha, основи вказівного займенника *-to-, типу основ на -to на зразок лат. plecto: explicāre, дав.-грец. πέπτο: πέλω, хет. mant-: дав.-грец. μένω тощо). 47 Вельми показова формальна тотожність таких генетично споріднених слів, як лит. māsto «він думає», «він розмірковує» (з *man-stā, пор. māstyti: manȳti: mīnti, пор. P. Skardžius, Op. cit., стор. 538), вед. a-mam-sta (пор. a-mam-sata) «він думав», авест. māsta «він думав» (*man-sta), хоча -sta в індоіранських прикладах не може бути пов’язане за значенням із лит. -sta. 48 Пор. ітеративні дієслова на -sa у ієрогліфічній хетській мові: pipas(a)- «давати» від pi(a)- «дати», aias(a)- «поводитися з чимось» від aia- «робити» (пор. -s(a)- у лувійській) тощо, за відсутності — на відміну від хетської — суфікса -sk-. У цьому зв’язку вельми цікаві хотан-сакські дієслова із суфіксом -s- (який, як вважають, сходить до загальноіранського -sa-, а той — до *-ske-/*-sko*), що мають інтранзитивно-інкаузативне значення (як і балтійські дієслова на -sta), пор. stās- «залишатися»; sta- «стояти», pars- «звільнятися»; parrij- «рятувати» тощо; подібний тип засвідчено і в шугнанській. З інших фактів хотан-сакської мови пор. основи -sta типу sūh-: śūsta «оснащувати», pyū-: pyūšta «чути» тощо, причому s пов’язане з відповідним приголосним у кінці кореня (пор. також bai-: basta «зв’язувати», з *bad-, а також дієприкметники минулого часу на -sta). Пор. Л. Г. Герценберг, Хотан-сакский язык, М., 1965. 49 Звичайно, те саме можна сказати й про низку інших мов. Див. про виникнення -s у флексії 3-ї особи однини та в аористі: C. Watkins, Indo-European Origins of Celtic Verb, стор. 90 і далі, пор. його ж, Indogermanische Grammatik, Bd. III, стор. 53 і далі.