„[P] + [s] + V + s“ tipo sangrąžiniai veiksmažodžiai rytinėse žemaičių šnektose

GRAMATINĖS KATEGORIJOS IR JŲ RAIDA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XVIII (1978) V. VITKAUSKAS ЗВОРОТНІ ДІЄСЛОВА ТИПУ «[P] + [s] + V + s» У СХІДНИХ ЖЕМАЙТСЬКИХ ГОВІРКАХ У мовознавстві давно відомо, що місце зворотної частки у зворотних дієсловах литовської (і латиської) мов дуже варіюється, а іноді слово має навіть кілька зворотних часток. Упродовж уже кількох десятиліть, збираючи такі зворотні дієслова в жямайтських говірках, було виявлено чимало нових фактів. Тут зроблено спробу класифікувати їх за значеннями, встановити випадки наявності кількох часток або перенесення однієї з середини слова в його кінець. Мета — показати варіативність, тонкощі вживання, зникнення певних форм або їх частіше використання. I. У східних жямайтських говірках сформувався властивий лише їм тип зворотних дієслів, якими зазвичай виражається узагальнена дія (Якучене 1968: 10). У північних жямайтських (донінінкських) говірках навколо Папіле, Акмене, Вегеріса, Кліколи, Тришкяй, Ейгірджяй, Рауденай, Кауна-тави, Убішке, Вешвенай, Янаполе та ін., а також у південних жямайтів (дунінінків) навколо Куршеная, Шаукеная, Ужвентіса, Відсодіса, Варпетенай, Вайгува, Павендене, Варняй, Каркленая та ін., щоб підкреслено або узагальнено описати щось, уживають дієслова типу «[P]+V+s». (1) a tā·p | a tā·p mirė·s | kuo čė kįntietį nerū·kuos (Krš, с. Руденай); (2) kā·p važiuojė·s | pri.mietuos tuo šeina (Rdn); (3) kad á.udā·s lė.nc | tuo.ke·t.taisa nerei.k (Užv, с. Шуники); (4) kū·n žeñuos | žėnuos | pasā·kuos (Pvn, с. Шлапгире); (5) jaunė·sne bovuos | ženuojios (Векшняй, с. Жадувени); (6) dabā· bapėges | veškō·n galė·s ženuotė (Žn); (7) kuōdiel tā·p siedās be dā·rba | uo darbū· gal·bes (Krš); (8) kī·k nutėi.sė·s | tī·k gā·usė·s (Krš); (9) užiedās kuo į rā·ugiejė·s (Krš); (10) kuol priprasė·s pri nau.je kā·tila «страв нової господині» | tri·sė·s (Krš); (11) tōrė·s dabā·r pī·na (Pvn); (12) dė.rbūos dė.rbūos par vė·sa omžė·lė e prisidė·rbūos (Varn); (13) rāstu·s kuoks pamā·uoms nūmūks | pirkṭu·s (Krš); (14) ka torietomė·s | šlūgtomė·s laukūo tiuoķei šlamā· (Rdn, с. Гірінінкай); (15) negėrbū·s darbā· tā·p lė·ngvė· | nemamī·k (Trš); (16) je torie·s | dōusė·s (Pp) тощо. Численні приклади такого типу, почуті у східних жямайтських говірках, і нещодавня згадка про них у мовознавчій літературі (Якучене 1968: 10; LKT 95, 97 та ін.) спонукають уважніше розглянути вживання, словотвір і значення таких зворотних дієслів. Безособове вживання цих зворотних дієслів досить очевидне (пор. LKG II 211–212). Безособово вживається лише третя особа (в усіх часах і способах). Крім того, ці дієслова мають узагальнене значення. Наприклад, форма третьої особи дієслова в першому реченні mirė·s тут виражає неминучість думки й найкраще відповідає формі другої особи у вислові аукштайтів (ar taip, ar taip) mirsi. Тут наче відчувається узагальнений діяч, наприклад: (2) važiuojė·s… — pri.mietuos || važiuoji… — primėtai, (3) á.udā·s lė.nc || ūdi liną; (4) žeñuos… — pasā· 1 Apie sangražinių veiksmažodžių galūnes šiose šnektose žr. Z. Zinkevičius 1966: 335–344, 361–362; apie tariamosios nuosakos 3 asm. žr. Vitkauskas 1976a: 6; apie nukeltinio kirčio atsiradimą sangražinių veiksmažodžių galūnėse žr. V. Vitkauskas 1960: 67–68; V. Grinaveckis 1972: 69, 72–73. 171 kūos || žiną... — pasakai; (5) bovuos — žėniõjos || buvai — žinõjai; (6) galė’s || gali; (14) toriẽtomė’s — šlūotome’s || turėtumei — шльотумеї тощо. Представники аукштайтських говорів, бажаючи показати дію, відсторонену від діяча, ще вставляють сюди якесь звертання (риторичне), зазвичай слово «людина»: Vargsti vargsti žmogus, ir galo nėr (LKG III 743 — Ds); dierbi dierbi žmõ’gus ir nieko neusidierbi (Jd, с. Мішюнай), пор. жямайтський «відповідник» dė.rba’s dė.rba’s ir oṣedė.rba’s šė.šes lė.ntas (Trš). За значенням такі зворотні дієслова, здається, мають певні спільні риси з відповідними складеними формами минулого часу пасивного стану (пор. áudõ’s lėnc — áudžiamas linas «льон ткуть»). Однак жямайтським формам властивіше узагальнення, тверда констатація, певне відсторонення від діяча. Нерозуміння цього відтінку значення іноді спонукало дослідників (і автора цієї статті) вважати, що тут маємо пасив (P. Jonikas 1939: 66; LKT 1970: 95), подібний до пасиву в російській мові, який виражається зворотними формами дієслів. За значенням російські зворотні дієслова ближчі до литовських зворотних дієслів із медіальним значенням, які, мабуть, уживаються на всій території литовської мови; пор. речення з цих говірок: dvìli.n.kes «оббиті постільною тканиною» suñ.ke’ plá.nas (Krš), skėñ.s ōugas sō žėvė (Rdn), i. tūn pli.ta gė.rā pėilis galō.ndā’s (Kaunatava) тощо. Відсутність узагальнення дії зазвичай відрізняє їх від розглянутих вище форм. Можна лише припустити, що зворотні дієслова з медіальним значенням могли стати підґрунтям для вживання й утворення зворотних дієслів з узагальненим значенням. Оскільки в цих говірках загалом уживаються зворотні дієслова з властивим літературній мові словотвором «P + + s + V»², то в зворотних формах з узагальненим значенням частка -s неодмінно має стояти в кінці слова. а) Незворотні дієслова, вжиті в узагальненому значенні, отримують одну зворотну частку в кінці (модель P + V + s) (1) paiėse’s | pasidėse’s ir nuvai.se’s (Krš); (2) pasieda’s į prė’n tas dūšuli’s (Varn); (3) išėi.se’s par lėtū, suslāpė.se’s (Krš); (4) še’nc dā.kc «старенький» | jōu pavā.rkstā’s (Ub); (5) pavā.rkstā’s er acesiedā’s (Pp); (6) pėlė.ngvā rā.kta pasōkė.niejė’s | pasōkė.niejė’s er adā.rōs (Trš); (7) vai.stu parvėžies | pageriejus (Krš); (8) prisiesė’s pū.pu | ėšvė.rsė’s kūošes (Kaunatava); (9) ė pā.tis pavā.gles | ė rublieli pā.jiemes (Eig); (10) jaunì.stuo prisūn.tā’s | tuo pruōta niẽr (Krš); (11) jū.ka prī-kretā’s puo švėta (Pvn); (12) rė’nkō.ni ta sōjiedā’s kūoke ūuga | ta sōjiedā’s (Rdn); (13) pė.rā ė.lga čiesa (Pp); (14) nėšėt lėižu.vis | ė paklā.ušas nereikė.nt (Rdn); (15) kā.(p) pasė.nctā’s | nebė.tmenā’s (Vidsodis); (16) par tēik lā.ika pa-mė.ršōs (Žr); (17) suvi.nuosė’s | uždėse’s un viršaus džiėkis ir užrišes (Krš); (18) kā.p užmin.gā’s į perkūnėjes nejūn.tā’s (Krš, Dirvonenai); (19) ka padarītōmė’s tā.p | bū.to dėdė.lė gerā (Všv); (20) jė.žlī.nuotī’s | vėsė šuoktū.ės džauksma (Vieks-naliai, с. Жадувени) тощо. Поодинокі такі форми записано й далі на захід від цього ареалу; вони відомі навіть зі старіших текстів. Наприклад: daugiesu daug kęn ir nudirbus (M. Valanč ŽW 103); uo dėivė keik tūn mē.tu pā.rle.dūos (Jdr); pavā.rkstā’s še’nc grė.tā (Jdr); muša vios kūoki pā.ukšti | t’k tuos [medžiojimo] gerūoves bō.va (Šv); par tris vā.karus e pa-dė.rpses Ms; je dėdėlė nuories | atė.šes Ms; padā.rous kā.p | ė negerā Vvr; пор. також речення, записане М. Унтулісом у Шатесе 1943 року: Mūsa darbā kojoms nuspardomi, nepavargstas; крім того, у LKŽ IV 158 наведено інше речення з говірки Шачяй: Išginus bandą iš visos (= упродовж усього дня), praalkstas. У західних жямайтських говірках і говірочках згадані зворотні дієслова дуже рідкісні; пор. уже згадані кілька прикладів із говірки Паграмантіса та вислів, почутий 1965 року поблизу Гірджішке (р-н Шилале): pasė.nstas | kas iš tuo škrā.bala biė (с. Пожере). Такий розпорошений характер явища за відсутності ізоглоси, можливо, свідчить і про ширший ареал у минулому, але з різних причин уживання таких зворотних дієслів у південних і північних західножямайтських говірках згасло. 2 За винятком утворень із частками te-, be-, ne-, де частка s(i) зазвичай вимовляється в кінці, див. Z. Zinkevičius 1966: 334. 172 b) Дієслово отримує дві частки (модель «P+s+V+s»), коли узагальнювального значення набуває від походження зворотне дієслово. Напр.: (1) su-siverš [spragalgėlei] nebi-pakulsė's (Krš); (2) prasistūmsė's ži:ma šė:p tā:p su_tum pāletūku (Krš); (3) ri:meti kad acėkela:s | tā:p viešė | gražė | tā:p kvėp (Eig); (4) pašė.dedā's kā:rtā's er osemė-rštā's (Trš); (5) šo žmuoni:ms pašėsnekėtę sosėti:n-kā's (Kaunatavā); (6) kuokė čė sveikata | pasival.kubė's nuo trioba | į gerā (Krš; LKŽ III 67); (7) vaivori:nūsi nu gai.lu apsigerā's (Krš); (8) vi.ns kita pasilākukā's į nesusipi:kstā's (Šauk); (9) bātu didelė gerā | ka susima:l.tus (Krš) тощо. У цих прикладах виразно відчувається узагальнення, відсторонення від дії, а форми відповідають конструкції говірок верхньолитовського діалекту з дієсловом у другій особі однини. Пор.: (1) susi-veršės... — nebi-pakūlsė's || susiverš — nebepakūlsi; (2) prasistūmsė's || prasistūmsi [žmogus]; (3) ri:meti acėkela:s || rytmetį atsikeli тощо, і т. д. Тут вислови мають виразне безособове значення. Такі випадки вживання трапляються і на захід від досліджуваних говірок. Напр.: kā:rc pašėšlūrnejęs | kā:p kā:lna nāgė:l (Šv); sosė.sokas er esenėšuojes (Jdr) та ін. Іноді їх можна почути й у сусідніх західних верхньолитовських говірках³: tām kārtui prasistūmes | ir gerā (Sk); us pinigus tai nusiperkas (Žg). II. Однак у східних жмудських говірках уживається багато зворотних дієслів словотвірного типу «P+s+V+s», які не мають узагальнювального значення. a) Велика група зворотних дієслів має дві зворотні частки тоді, коли хочуть особливо наголосити на якійсь виконаній дії, напр.: išsijemė ons ton plū:nēksna | žūr.t | žūr (Varn); šeimė:t ons sošėmėties dė.rptė (Pp); nu:sėvėdies į sklė:pā.blu pė:rktė (Vidsodis); pasėriemēs on ro:nkę u nasosėdžėties (Pvn); nu brūolu acėskī-ries ir išsistāties (Vārputėnai); kas sāva išižadā's | tas ne žmuogus (Krš) та ін. У цих випадках зворотні форми вже не мають безособового значення. Тому форми з двома зворотними частками можуть уживатися також в інших особах і в інфінітиві, напр.: vākara's susimėsmuos pušīnėti | paju:kūti | negė:rsma lū:b (Šauk); pu:n.čekums vīlnu prasivėrpu's | nuo tā:p kita nieka (Krš); ar fiėse pac eševe:rd's | a valgė:kliuo mi:nti (Rdn); nuoru ūgu prasivīrti's (Krš); a velniu nuori | ka usikabinėji:s visa lai.kā (Krš). Пор. також речення із західних жмудських говірок: sosemālsi's | esevė.rsī's (Vn) та ін. У мовленні молодших носіїв говірок (35—50 років) це явище трапляється навіть частіше, ніж у старших або найстарших. Ось дві характерні розмови: a) a tas būva vielė:k užvil.kis (75-річна жінка) || jė:m ir užvilkā's | nuo tā:p ānuo „berno“ neniōru (25-річна дівчина) (Vārputėnai); b) šnekīniejėmuos | ka dau:k su mā:šinums užimās (70-річна жінка) || užimūšā's dau:g | nuo ar bėje | lėk su vieje's (35-річна жінка, дочка) (Krš). Частіше вживання нині, можливо, свідчить про поширення цього явища. Так чи інакше, тут зворотна частка лише трохи увиразнює, підкреслює дію. b) Досить часто дві зворотні частки мають зворотні дієслова із самостійним значенням. Напр.: esetārā's kas | nuors pašėsk (Rdn); tīrpi tā:rukus | prisirū: kies truobā (Dirvōnėnai); šeimė:t tā:p gė:rs pašā:rs sošėvėžės (Vgr); on dojė:nes vē:rd | ne pū:c ese pāišuos | ne pāc nu:sepāišuos (Pvn); gālo apruodi.tė | kas pase dā:ries (Vidsodis); pšė.nėšies juomārks «дуже розсердилися всі ярмаркові торговці» | vėšė pašō.ta dōutė (Ub); pšė.plakies žē:me | blūoks li:tōs (Vidsodis) та ін. У цьому разі не відчувається навіть якогось особливого наголошення. Тут зворотну частку, мабуть, формально додають за моделлю «P+s+V+s», яка мала вмотивоване значення в дієсловах з узагальнювальним значенням, описаних вище, тоді як тут важко побачити в ній якусь розрізнювальну функцію. Молодші носії говірки також уживають тут дві зворотні частки частіше, ніж старші. Це може свідчити про пізніше поширення явища або навіть його виникнення за певним зразком. Загалом мовне явище чи навіть окрема одиниця, розвиваючись, іноді прагне проникнути в інші або подібні мовні явища. Збіднюючись, зближуючись із західними верхньолитовськими говірками, втрачаючи деякі свої специфічні риси, східні жмудські говірки іноді починають поширювати одне зі своїх явищ і без умотивованого значення, ніби так активізуючи свою життєздатність; пор. аналогічне зникнення того- 3 Інформація A. Jonait y tės. 173 саме в цих говірках — прагнення іменників на -ā-основу перейти до e-основи (Vitkauskas 1976 b: 80–2)⁴, а також нове й широке вживання суфікса -ikė для творення жіночих прізвищ⁵. Мабуть, усі наші сучасні говірки мають такі явища; досліджувати їх дуже важливо, тому тут докладніше розглянуто поширення появи двох зворотних часток у зворотних дієсловах із самостійним значенням, яка на перший погляд не має мотивації або має слабку мотивацію. Описане тут явище загалом пов’язане з варіюванням місця зворотної частки в балтійських мовах⁶. Коли частина діалектів балтійських мов почала утворювати зворотні дієслова з префіксом за моделлю «P + V + s» (середні латиські говірки та сучасна літературна мова, раніше — середні говірки Литви, як свідчать писемні пам’ятки М. Дауґші, а можливо, і жмудські говірки), склалися умови для різного тлумачення говірками наявної (або набутої) словотвірної тенденції та її нового використання. Тому й почала варіюватися будова зворотних дієслів і виникли умови для диференціації значень⁷. Західні жмудські говірки утворили тут перехідні дієслова (пор. відмінність між pasemė•stė «пропасти, зникнути» і pamėštėis [pim.ngus] (Krt), pasėnė•rte i• vọ.ṇḍeni та panė•rtėis vã•ka i• ọ.pe (Krt) тощо). Модель зворотних дієслів «P+V+s» (як і безпрефіксна «V+s») на сході Жмуді була самостійно пристосована спеціально для позначення значення дієслів — узагальнення, хоча й тут іноді трапляються притаманні західним говіркам форми моделі «P+V+s», які не мають узагальнювального значення: pamė•skis vã•ka on ė•žės ė prū•ni•k (Pvn), tēvi ešmėšės ež dė•rba oš ti.ngiejema (Všv), і особливо поширена форма pasū•skis (Pvn, Varn, Všv, Lk, Ub, Kaunatava), pasūškis (Krš), якою висловлюють висновок або підтримують зв’язок: pasū•skis | tiek ōudega ōžvė•rtes (Janāpolė – Viržuvėnai), pasūškės | ri•škė•s | tava valė (Krš) та ін. Згадані моделі «P+V+s» і «P+s+V+s» були також пристосовані для підкреслення виконаної дії і, очевидно, пізніше — для утворення дієслів, що позначають самостійну дію. Як свідчать наведені тут факти, властиву діалектам балтійських мов тенденцію мати одну й ту саму модель зворотних дієслів із префіксом і без нього (Й. Казлаускас 1966: 145) говірки використовують для розрізнення значень слів. Тепер, під впливом різних аналогій або навіть соціальних чинників, діалектна модель префіксальних зворотних дієслів поширюється навіть без якоїсь виразнішої мотивації. LITERATŪRA Aleksandravičius J. Kretingos tarmės veiksmažodis. – „Vilniaus valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai“, 1959, t. VIII. Endzelīns J. Latviešu valodas gramatika. Rīga, 1951. Grinaveckis V. Žemaičių tarmių istorija. V., 1972. Jonikas P. Pagramančio tarmė. K., 1939. Kardelytė J. Gervėčių tarmė. V., 1975. Rudzīte M. Latviešu dialektoloģija. Rīga, 1964. Vitkauskas V. Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė. – „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1960, t. III. Vitkauskas V. Šiaurės rytų dunininkų šnektų žodynas. V., 1976 a. Vitkauskas V. Į kamieno veržimasis į e kamieną. – „Kalbotyra“, 1976 b, t. XXVII(1). Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966. Казлаускас И. О месте возвратной морфемы и ее ударения в литовском языке. – „Baltistica“, 1966, t. I. Якулене А. История возвратных глаголов в литовском и других балтийских языках (автореферат канд. диссертации). В., 1968. 4 Apie latvių šnektų analogišką reiškinį žr. M. Rudzīte 1964: 337–9. 5 Bemaž iki 1940 metų šios priesagos dariniai turėjo niekinamąją reikšmę, o dabar to nebesuvokiama. 6 Apie sangrąžinių veiksmažodžių darybos istoriją žr. J. Endzelīns 1951: 908–16; Казлаускас И. 1966: 143–9. 7 Apie sangrąžinių veiksmažodžių darybą tarmėse išsamiau žr. Z. Zinkevičius 1966: 333–4; plg. dar J. Kardelytė 1975: 78–80. Vakarų žemaičių sangrąžiniai veiksmažodžiai nagrinėjami J. Aleksandravičiaus (J. Aleksandravičius 1959: 108–118). 174 В. ВИТКАУСКАС ВОЗВРАТНЫЕ ГЛАГОЛЫ ТИПА „[P]+[s]+V+s“ В ВОСТОЧНО-ЖЕМАЙТСКИХ ГОВОРАХ Резюме В диалектах балтийских языков у возвратной частицы нет постоянного места. В восточно-жемайтских говорах имеются модели возвратных глаголов „V+s“ для выражения обобщенного, несколько отдаленного от субъекта действия: kuòdiél tã:p siedá:s be dárba (Куршенай) „почему так хочется сидеть без работы“; tòre:s dàbàr pi'na (Павандене) „имеется теперь молоко“. В этом случае возвратная частица приставочных глаголов не переносится в середину (модель „P+V+s“): jauni'stuo prišùn.tá:s | tuõ pruõta niër (Куршенай) „в молодости перебесится, ума-то нет“; prisiesé:s pù.pu | éšvė.rsé:s küõses (Каунава, Тяльшяйский р-он) „бывало, насеешь бобов, наваришь каши“. Могут быть и две возвратные частицы (модель „P+s+V+s“), напр.: pasè.dedá:s kãr-tã:s er òžmė'rštá:s (Тришкяй) „положит(ся) иногда и забывается“: vi'nc kìta pasilá'uká:s ìr nesù-sìpi'kstá:s (Шаукенай) „один другого дождутся и не ссорятся“. Безличное значение этих оборотов не вызывает сомнения. Иногда две возвратные частицы употребляются и для других целей: а) для подчеркивания и более яркого выражения совершенного действия: pasèriemés on rò'nku er nasosėdaužės (Павандене) „на руки уперся и не ударился“; в) для выражения произвольного действия: šėimė't tã'p gė'rs pašà'rs sošėvėžies (Вягяряй) „в этом году такие хорошие корма были свезены“. В этих случаях количество образований с двумя возвратными частицами возрастает в речи младших представителей говора — это явление даже расширяется. Его истоки следует искать в склонности балтийских диалектов обобщить употребление частицы -si возвратных глаголов в конце слова, т.е. создать один словообразовательный тип для всех возвратных глаголов. В восточно-жемайтских говорах эта тенденция используется для различения значений. V. VITKAUSKAS REFLEXIVE VERBS OF THE “[P]+[s]+V+s“ TYPE IN EASTERN DIALECTS OF ŽEMAČIAI Summary In the dialects of Baltic languages the place of the reflexive particle often varies. Eastern dialects of Žemaičiai have formed the ”V+s“ model to express the action which is generalized and slightly abstract: kuòdiél tã:p siedá:s be dárba (Kuršėnai) (why does one feel like sitting), tòre:s dàbà'r pi'na (Pãvandėnė) (there is much milk now). In that case the reflexive particle of verbs with a prefix is not drawn into the middle of the word (the ”P+V+s“ model): jauni'stuo prišùn.tá:s | tuõ pruõta niër (Kuršėnai) (one sows one’s wild oats when young, no common sense at all), prisiesé's pù.pu | éšvė.rsé's küõses (Kaunatava) (he who sows beans cooks porridge), etc. Here there can be two reflexive particles (the ”P+s+V+s“ model), e.g.: pasè.dedá:s kãr-tã:s er ošemė'rštá:s (Tryškiai) (one puts something somewhere and forgets), vi'nc kìta pasilá'uká:s ìr nesù-sìpi'kstá's (Šaukėnai) (one waits for the other and doesn’t get angry). Here the usage is definitely impersonal. Sometimes two reflexive particles are used for other purposes: a) to emphasize an accomplished action: pasèriemés on rò'nku er nasošėdaužės (Pãvandėnė) (one leans upon one’s hand and doesn’t hurt oneself), kas sàva išžádė's | tas ne žmùogus (Kuršėnai) (he who renounces ones own blood is not a man); b) to express a spontaneous action which goes on by itself: šėimė't tã'p gė'rs pašà'rs sošėvėžies (Vegėriai) (this year such a good forage was brought together). In these cases the number of combinations with two reflexive particles increases in the speech of representatives of the younger generation — the fact tends to spread. The roots of this phenomenon lie in the tendency of Baltic dialects to generalize the reflexive particle -si in the end, to form one type of building for all reflexive verbs. Eastern dialects of Žemaičiai have used this tendency for specific ends — to distinguish the meanings of words.