Dėl įvardžiuotinių būdvardžių raidos

GRAMATINĖS KATEGORIJOS IR JŲ RAIDA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XVIII (1978) Z. ZINKEVIČIUS РОЗВИТОК АТРИБУТИВНИХ ФОРМ ПРИКМЕТНИКІВ У 1957 році вийшла праця автора цієї статті, у якій розглянуто історію атрибутивних прикметників литовської мови (російський переклад опубліковано 1958 року). Відтоді минуло близько двох десятиліть, за які накопичилося чимало нових даних, що дають змогу розвинути далі деякі думки та дещо уточнити. Цій меті й присвячено цю статтю. Почнімо з визначення періоду злиття прикметника та займенника в одне складне слово. Це доволі складне питання, яке нелегко розв’язати. Атрибутивні прикметники литовської мови й донині зберегли виразну первісну будову: вони й досі є складними словами, обидві частини яких мають власні закінчення, що не відрізняються або ще порівняно недавно не відрізнялися від відповідних флексій простого прикметника та займенника jis «він». Це видно з наведених прикладів (поряд із формами літературної мови подано також давніші діалектні відповідники або форми з пам’яток мови): ПАРАДИГМА ЧОЛОВІЧОГО РОДУ Однина наз. geràsis = gẽras + (j)ìš род. gẽrojo = gẽro + jõ дав. gerájam, gerámjam, geramujam = gerám < geramų(i) + jám < jamu(i) зн. gẽrąjį = gẽrą+jį ор. gerúoju, gerúojuo = gerù < *gerúo + juõ місц. gerájame, gerámjame, geramėjame = geramè < *geramé + jamè < < *jamę Множина наз. gerieji, geriejie = geri < *gerié + jiẽ род. gerųjų = gerų + jų дав. geriesiems, geriemsiems, geriemusiem(s) = geriems < ger iems + jiems < < зн. gerúosius, gerúosiuos = gerùs < *gerúos + juõs орудн. geraisiais, geraišjais = gerais + jais місц. gerúosiuose, geruosėj(u)ose = geruõsę < *geruõsę + juosè < *juosę Двоїна наз.-зн. (дв.) добро́ю, добро́юо = (дв.) добру́ < *добро́ + juó(дв.) дав. (двом) добрим, добрим = (двом) добрим + їм(двом) оруд. (двом) добрим, добрим = (двом) добрим + їм(двом) 7* 99 ПАРАДИГМА ЖІНОЧОГО РОДУ Однина nom. geróji < gerājī = gerà < *gerā + jì < jī gen. gerõsios, gerõsios = gerõs + jõs dat. gerõjai, gerõjai = gerãi + jai acc. gerąją = gerą + ją instr. geràja = gerà < *gerā + ją < *ją loc. gerójoje, gerojéjoje = gerojè < *gerojé + jojè < *jojé Множина наз. gerõsios, gerõsios = gerõs + jõs род. gerųjų = gerų+jų dat. gerõsioms, gerõmsioms, gerõmusioms = gerõms < gerõmus + jómis < jómus зн. gerąsias, gerósias, gerósias = geràs < *gerā(n)s + jąs < *ją(n)s оруд. gerõsiomis, gerõmsiomis, *geromísiomis = geromìs < *geromís + jomis < *jomís місц. gerõsiose, geroséjose = gerosè < *gerosè + josè < *josé Двоїна наз.-зн. (двоє) geréji = (двоє) gerì < *gerē + jé(dvi) дав. (двом) gerójam, gerómjom = (двом) gerõm + jóm(dviem) оруд. (двома) gerójam, gerómjom = (двома) gerõm + jóm(dviem). У формах місцевих відмінків постпозиція додається не в кінці складного слова, а повторюється після закінчень прикметника та займенника, ніби це два самостійні слова, напр., ad. sg. m. gerámpjam < gerám-pi + jám-pi, all. sg. m. gerópjop < geró-pi + jó-pi, f. gerõsjos < gerõs-pi + jõs-pi, pl. geruñmpjum < geruñ-pi + juñ-pi тощо. Займенник приєднався до прикметника чоловічого роду, який має не давню іменну, а вторинну займенникову флексію, напр., d. sg. gerá(m)jam < gerám + jám, d. pl. gerìe(m)siems < gerìems + jìems тощо. У слов’янських мовах займенник приєднувався до прикметника з іменним закінченням, пор. д.-сл. novujemu «новому» < novu + jemu. Отже, прикметник і займенник мали злитися в одне слово в балтійських (литовській) і слов’янських мовах незалежно й у різний час. Остаточне злиття їх у литовській мові мало відбутися порівняно пізно, оскільки тут закінчення обох компонентів займенникового прикметника та окремо вживаних прикметника й займенника ще зовсім не відійшли одне від одного. Самостійність компонентів засвідчують і такі форми старих писемних пам’яток, як pa-jo-prasto «простого», де займенник стоїть не після прикметника, а перед ним. Пор. також у Knygos nobažnystės ne iokaltoia 258₁₆ < ne-jo-kalto-jo «невинного» з двома займенниками, повтореними один за одним. Наголос знахідкової форми gyvąją поряд з ілативом gyvón ніби вказує, що займенник приєднався до прикметника пізніше, ніж постпозиція ілативу, яка прикріпилася ще до окситонної форми прикметника; пор. латиське dzīvo, dzīvu, російське живого, давньоіндійське jīvám. Отже, остаточне злиття компонентів в одне слово, найімовірніше, відбулося вже після розпаду східнобалтійської мовної єдності. Однак у литовських діалектах і старих писемних пам’ятках є форми займенникового прикметника, що свідчать про раннє злиття компонентів, напр., у рибалок Куршської затоки d. sg. m. geruojám «доброму» (з іменним закінченням першого компонента, пор. *geruoi + jamuoi), у жемайтів geruojo «доброму» (пор. vilkuo «вовкові»), у багатьох східноаукштайтських і деяких жемайтських говірках d. sg. f. báltoja «білій» (зі збереженим рефлексом ā у кінці основи, що виник дуже давно у відкритому складі, пор. * baltāi + jāi), можливо, також у старих писемних пам’ятках 100 мн. род. geruoji ‘gerųjų’ (зі збереженим рефлексом закінчення першого компонента *-ō[n]) — якщо тільки ця остання форма не є гіпернормалізмом жмудських «дунінінків», адже найкраще вона засвідчена в жмудських писемних пам’ятках Мажвідаса й Вайшнора1. Зазначені давно зрослі форми слід вважати реліктовими, успадкованими з дуже давніх часів, так само як і форми типу pa-jo-prasto ‘paprastojo’ або dangvė-jis ‘dangiškasis’; пор. препозиційне вживання і.-є. займенника *io- та вживання означеного артикля при іменниках в іранських мовах, особливо в Авесті (Reichelt 1909: 370 tt.). Усе це змушує вважати, що злиття прикметника й займенника в одне слово було не одноразовим процесом, а відбувалося поступово й протягом дуже тривалого часу. Очевидно, здавна вживалися (як варіантні) форми окремих відмінків або навіть усієї парадигми, у яких компоненти злилися в одне слово, а також сполуки з двох слів — прикметник + займенник. Найімовірніше, ситуація була схожою на ту, яку маємо тепер, наприклад, уживаючи дублети greitakōjis || greitų kojų (людина), kraićvėžys || kraičio vežėjas, gaidykštė < gaidgystė || gaidžių giedojimo laikas, dvidešimt || dvi dešimtys, vienuoliktas || sen. raštų pirmas liekas, abipus || abejose pusėse, nusiprausti || nuprausti savę тощо. Займенник приєднався до прикметника як енклітика. Під час злиття в одне слово змінилося фонетичне оточення колишніх закінчень прикметника й займенника: на прикметникове закінчення впливали вже не фонетичні закони кінця слова, а середини слова, тоді як займенникове закінчення змінювалося не за законами закінчення наголошеного односкладового, а ненаголошеного багатоскладового слова. Через це з часом обидва компоненти мали дедалі більше віддалятися від флексій звичайного прикметника та займенника jis. Однак цьому процесові перешкоджав приклад звичайного прикметника й займенника jis, через який замість фонетично віддалених закінчень компонентів нерідко знову відновлювали звичні. Унаслідок дії цих двох протилежних сил з часом мала виникнути значна кількість варіантних форм того самого відмінка, що відображали неоднакову давність злиття компонентів. Деякі з них збереглися до наших днів; пор. д. одн. жін. р. bált oji < *báltāi + jai і báltajai < bál-tai + jai. Поки поряд зі складним словом уживалася варіантна сполука з двох слів (прикметника й займенника), про тісніше злиття компонентів не могло бути й мови. Лише після зникнення варіантної двослівної конструкції, точніше кажучи, після остаточного витіснення її варіантом, «злитим» в одне слово (пор. заміну в старих писемних пам’ятках сполуки pirmas liekas складним словом vienuoliktas), мала почати формуватися сучасна парадигма займенникових прикметників. Однак і надалі вона не була вільна від впливу окремо вживаних звичайних прикметників і займенника jis, який мав перешкоджати, а частково й досі перешкоджає, віддаленню закінчень компонентів від звичної флексії2. Коли сполуку прикметника й займенника витіснило з ужитку складне слово, можна лише здогадуватися: жодних точніших даних ми не маємо. Однак тісніше злиття обох компонентів, відповідно, віддалення їхніх закінчень від звичної флексії, найімовірніше, мало відбутися пізно — очевидно, вже після розпаду мовної єдності східних балтів. Саме це тісніше злиття компонентів я мав на увазі в праці, що вийшла 20 років тому, де йдеться про пізнє приєднання займенника до прикметника. Тривалий і складний процес цього злиття в праці не було розглянуто, його раннього початку не було наголошено (є лише натяки). Найбільше уваги приділено завершенню цього процесу, ніби йшлося про одноразовий акт. Це, звісно, неточно й потребує коригування. 1. Пор. гіпернормалізми в писемних пам’ятках Мажвідаса (цитовано за фототипічним виданням 1922 р.): būti 237₁₃ ‘būti’, būk 251₁₆ ‘būk’, Nūjunte 164₄ ‘nusijuntė’, grab̄is 199₃ ‘gražusis’, mūs 224₆ ‘mus’, priegimims 179₂ ‘prigimimas’, biedi 220, ‘žydi’ тощо. Поряд із закономірними «дунінінкськими» формами, наприклад, duk 88₂ ‘duok’, dukem 92₁₄ ‘duokime’, duna 137₉ ‘duoną’, branguiu 87₃ ‘brangiuoju’, neįchmeruta Maie flota 85₁ ‘neišmatuoto majestoto’, Menu 176₁₆ ‘mėnuo’, Piemu 180₁ ‘piemuo’, prapules 25₆ ‘prapuolęs’, wandu 233₇ ‘vanduo’ тощо. У «Žemčiuga teologiška» Вайшнора, який походив із околиць Варняй, таких прикладів ще більше. 2. Виняток становить сучасний жмудський діалект, у якому немає займенника jis (уживають aņs jis’, f. ana ji’). У ньому займенникові прикметники вже трактуються як прості (не складні) слова, що відрізняються від інших прикметників значенням і довшими закінченнями (форми на один склад довші). 101 1972 року вийшла стаття Й. Казлаускаса «Розвиток означених прикметників у балтійських мовах»³, у якій автор, подібно до згаданої моєї праці 1957 року, розглядав злиття компонентів як одноразовий акт. Відмінність лише в тому, що Й. Казлаускас фіксував не завершення цього процесу, а його початок, а тому саме злиття відносив до дуже давніх часів. Однією з методологічних передумов такого підходу було заперечення впливу займенника на другий компонент (визнається вплив прикметника на розвиток першого компонента) і загалом намагання замінити динамічний процес злиття статичним. Такий погляд не можна виправдати, бо йому суперечать фактичні мовні дані. Досить зазначити, що й тепер у говорах існує багато означених форм, які чітко свідчать про пристосування компонентів до форм звичайних прикметників і займенників, наприклад: а) наз. одн. чол. р. didisai Svedasai, Skapiškis ‘великий’, baltesnisei Adutiškis ‘біліший’ (пор. didis, baltesnis), оруд. одн. чол. р. gerūdmsiu⁴ Linkmenys, Daugėliškis ‘добрим’ (пор. gerūom ‘добрим’), місц. одн. жін. р. gerõjoj Gervečiai ‘доброю’ (пор. gerõji ‘доброю’), оруд. мн. жін. р. gerūnsiom Шяуляй ‘добрими’ (пор. gerūms || gerūn ‘добрими’), факультативне наголошування в говірці Паграмантіса (а також щонайменше в частині говірок колишніх східнопрусських литовців): оруд. одн. чол. р. báltuoju ‘білим’ поряд із gerūoju, жін. р. báltaja (báltānia) ‘білою’ поряд із gerāja (gerānia), знах. мн. чол. р. báltuosius (báltūsius) ‘білих’ поряд із gerūosius (gerūsius), жін. р. báltąsias ‘білих’ поряд із gerāsias (пор. оруд. одн. чол. р. bál­tū поряд із gerū, жін. р. bálta поряд із gerā, знах. мн. чол. р. báltus поряд із gerūs, жін. р. báltas поряд із gerās); б) наз. одн. жін. р. raibójy Pūnskas ‘строката’ (у народній пісні, пор. jy ‘вона’), оруд. одн. чол. р. gerójuom Daugėliškis ‘добрим’ (пор. juõm ‘ним’), оруд. одн. чол. р. gerūojo, наз. мн. чол. р. gerieji ‘добрі’, знах. мн. чол. р. gerūosius ‘добрих’ у багатьох західно- (частково також східно-) аукштайтських говорах (пор. juõ, jìe, juõs), наз. одн. жін. р. gerójoj ‘добра’, оруд. одн. чол. р. gerūoju ‘добрим’, наз. мн. чол. р. gerieji ‘добрі’ у південних аукштайтських говорах (пор. jój ‘вона’, juój ‘ним’, jiei ‘вони’), род. одн. жін. р. gerõsios ‘доброї’, наз. мн. жін. р. gerõsios ‘добрі’, знах. мн. жін. р. gerósias ‘добрих’, оруд. мн. чол. р. geraisiais ‘добрими’ в говірці Лінкменіса, де йота зберігається факультативно (пор. jós, jās, jāis). Пор. також місц. одн. чол. р. першамейіме 43₁₂ < pirmanėjime ‘у першому’ в постилі Даукши (поряд із imė 519₂₄ < imė ‘у ньому’). Згодом компоненти, зазвичай другий, почали пристосовуватися не лише до прикметника або займенника, а й загалом до відмінювання іменних слів. Звідси такі діалектні форми, як род. одн. чол. р. skauddausiads Padovinis Lt I 260₄ ‘болючого’, оруд. одн. чол. р. gerūjum Šimnas, Kaltnėnai ‘добрим’ (пор. sūnum < sūnumi), оруд. одн. чол. р. ilgamiĵ Gervečiai ‘довгому’ (пор. kelý < kelyjė), жмуд. дав. одн. чол. р. gerūojo ‘доброму’ (пор. vyrūo ‘чоловікові’), наз. мн. чол. р. geriejai ‘добрі’ (пор. brólai), дав. мн. чол. р. geriesiams ‘добрим’ (пор. bróliams), місц. одн. чол. р. geramėje або geramėje, geramėjuo ‘доброму’ (пор. miškė, mõlė ‘у лісі’, turguo ‘на ринку’), місц. одн. жін. р. gerõjė < gerõjėje ‘добрій’ (пор. žemė < žemėje), дав. одн. чол. р. gerā(n)jui ‘доброму’ в багатьох аукштайтських говорах (пор. vyrui), наз. мн. чол. р. geriesies || geriesys ‘добрі’ у східноаукштайтських вільнюських говорах (пор. ā́kies || ā́kys, ā́ nies || ā́ nys ‘вони’) тощо. Варто зазначити, що форми цього типу здебільшого зовсім нові. У давніших писемних пам’ятках засвідчено лише дві з них: дав. одн. чол. р. із закінченням -ui (наприклад, artimoiui BrP II 201₁₈ < artimuoju ‘близькому’) та місц. одн. чол. р. на -amėje (наприклад, amszinamėie MT 10a₈ ‘вічному’). Інших поки що зовсім немає. Припускають, що таким походженням може пояснюватися й закінчення -a у формі наз. одн. жін. р. gerõja ‘добра’ (пор. gerā, šakā)⁵, яка нині вживається в західній і східній частинах литовського мовного ареалу, у двох не сполучених між собою ареалах⁶. Але це може бути й архаїзм глибокої давнини (пор. старослов’янське novaja ‘нова’) зі збереженим первісним займенниковим закінченням; пор. грецьке ἡ ‘яка’, давньоіндійське yā ‘вона, яка’⁷. Форма gerõja трапляється в давніх писемних пам’ятках, автори яких походили із зазначених ареалів. Вона вживається навіть у Славочинського (1646 р.) 3 Автор написав його приблизно в 1960—1961 роках і дав рукопис прочитати колегам. Зазнавши критики, статтю не опублікував. Опубліковано після смерті автора. 4 З gerūomų з замість йота після m за аналогією до дав. мн. чол. р. geriesiems ‘добрим’. Пор. дав. одн. чол. р. gerāmsiam ‘доброму’. 5 Див. Stang 1929: 127; 1966: 273; Gerullis — Stangas 1933: 42. 6 Plotai tiksliau aptarti aut. 1966: 288—9. 7 Див. також Endzēlīns 1948: 153 (1957: 139; 1971: 177); Bezzenberger 1877: 156. 102 у збірці гімнів, хоча тепер у говірці автора (перекладача) в районі Нямашчяй — Відукле є лише тип geroji (aut. 1974: 165–6). І зібрані Й. Спрогісом топоніми з документів XVI ст. показують, що раніше в цьому селі були форми типу gerója, пор. Дидея – нива в Видуклев. вол. (Спрогис 1888: 94). Загалом тепер у діалектах форма geróji переважно вживається там, де займенниковою формою є ji, а gerója — де anà ji (aut. 1966: 289). Отже, дублети gerója || geróji могли пізніше уподібнитися до anà || ji. Тепер у литовських діалектах помітна тенденція усувати флексію першого компонента, поширюючи на всю парадигму або принаймні на її частину кінцевий приголосний основи a в прикметниках чоловічого роду або o в прикметниках жіночого роду. Такі явища найширше трапляються в ареалі, де займенникові прикметники вже не є продуктивними, занепадають і мають неповну парадигму. Наприклад, південні аукштайти, які вживають займенникові прикметники переважно лише для називання тварин (наприклад, корів, свиней, коней), відмінюють: margóji margóji, margõjos || margõsios, margõji, margõją || márgoja, márgoja ‘строката’, множина márgojos || márgosios, margõjų, margõjom(i) || margõsiom(i) (дав. і оруд.), márgojas (форм місцевого відмінка немає). Тут іноді (спорадично) o вводиться і в парадигму чоловічого роду, навіть у топонімах, наприклад, Aukštõjis Punskas або Áukštõjis Lazdijai (назва гори). Загалом у парадигмі займенникових прикметників чоловічого роду закріплюється кінцевий приголосний основи a, наприклад, назви озер Báltajis, Juódajis, Įlgajis (пор. baltãjis ‘білий’ Gimtoji kalba, 1936, 34)⁸. Спорадично a трапляється навіть у формах жіночого роду, пор. рядок народної пісні per girelas, per tamsiajas, per pievelas, per žaliajas Merkinė (тут очікувалося б žaliasias > žaliasias або žaliosias). У говорах, де повні прикметники не зникають, основи на a та o вводяться замість першого компонента закінчень рідше. Трапляється лише поодинока форма в окремих говорах чи говірках, наприклад: a) у північних паневежиських г. sg. m. gėrajo⁹ ‘gerojo’, a. sg. m. gėrajį¹⁰ ‘gerąjį’, f. gėrają¹⁰ ‘gerąją’, біля Жеймелі, а також dat., instr. pl. m. gėrajiem ‘geriesiems’; gerasiais’ (може бути латвізмом), у говірці Сведасая i. sg. m. gerájuo (поряд із gerúoju) ‘geruoju’; b) у деяких жемайтських (Рієтавас, Тиркшляй, Векшняй, Куршенай, Каркленай...) та аукштайтських (Каршакишкіс, Скяпішкіс...) говірках i. sg. f. gerója ‘gerąja’, подекуди також a. sg. f. géroja ‘gerąją’, m. géroji ‘gerąjį’ (Каркленай, Каршакишкіс, Скяпішкіс...), навіть i. sg. m. geróju ‘geruoju’, ill. sg. m. gerójan ‘gerajan’ (наприклад, Скяпішкіс), в інших місцях dat. sg. m. gerójam Ceikiniai, gėrojui Шакына, Жагаре, gerójuo Лауксува ‘gerajam’. Трапляються випадки змішування кінцевих приголосних основи a, u, iia > i, i тощо (особливо часто в ареалі, де займенникові прикметники занепадають), наприклад, didasai (Сведасай) ‘великий’ (пор. mažāsai ‘малий’), baltūjis (Ершкяй; така риба; замість *baltūsis, пор. platūsis), mažysai (Лінкува, Укмерге, Лазунай) ‘малий’ (пор. didysai ‘великий’), жін. žalija (Тверячюс) ‘зелена’ (пор. platyja ‘широка’) тощо. Пор. також pirmujis 60₁₀ ‘перший’ у постилі Даукши (якщо це не друкарська помилка). Коли займенникові прикметники занепадають, іноді спорадично форми інших відмінків утворюються безпосередньо від називного, наприклад: а) род. одн. чол. didžiaso (Бірштонас) ‘великого’ (від didžiasai ‘великий’), ramusio (Валкінінкай) ‘спокійного’ (пор. ramūsis), знах. одн. чол. pirmąjį (Гельвонай) ‘першого’ (пор. pirmasis), оруд. мн. чол. sunkūsiais (Валкінінкай) ‘важкими’ (пор. sunkūsis) тощо; б) žālējis ‘зелений’, žālėjo ‘зеленого’, žālėjui ‘зеленому’, žālējie ‘зелені’, žālėju ‘зеленим’... (Гельвонай; пор. наз. мн. чол. žālējį) тощо.¹¹ Сюди належать і жмудські форми двоїни дав.-оруд. чол. gerúojum (gerúojun), жін. ⁸ Також у районі Ігналіни (де повні прикметники не зникають) є озеро Baltā jis. Пор. там назву хутора Raudōnajis. Форма з говірки Жеймелі (зовсім біля Латвії) baltājis > baltaj’s ‘baltasis’ може бути наслідком впливу латиської мови. Не зовсім зрозуміла форма з околиць Прекуле baltāis ‘baltasis’, можливо, її слід виводити з baltāis’s (у говірці дуже сильна редукція закінчень) < baltāisis, гіпернормалізму замість жемайтського baltā sis, пор. форму з творів Даукантаса pirmasis ‘pirmasis’ (Pamokimas ape auginimą taboku, Peterburgas, 1847, 9) і жем. vākas < vaikas. ⁹ Форма gėra- може бути зумовлена впливом діалектної форми звичайного прикметника gėra < *gerā ‘доброго’. ¹⁰ Чи не втратило в давнину закінчення *-anjin, *-anjan один n унаслідок дисиміляції? Пор. дав. одн. чол. baltāmjam > baltājam. ¹¹ Daugiau tokių pavyzdžių žr. aut. 1966: 282–284. 103 gerėjim (gerėjim), утворені від n.-acc. m. geróju, f. gerėji із формантом m. Форми, утворені від інших відмінків, трапляються значно рідше, наприклад, у південно-жемайтських говірках n. pl. m. dididė ‘великі’ і n. sg. m. didisis ‘великий’ (пор. didiji), d. pl. m. juosniams Baltistica VIII 164 замість jiesiems (пор. juos). Інші перероблені форми займенникових прикметників, які трапляються в сучасних говірках, були досить докладно розглянуті (авт. 1957; 1966: §§ 442–481). З’ясування тенденцій розвитку, наявних нині в говірках, може дати чимало даних для висвітлення історії займенникових прикметників в інших балтійських мовах, особливо латиській. Вони мали б зацікавити й славістів, оскільки такі або подібні явища, які нині відбуваються в литовських говірках, у слов’янських мовах відбувалися в доісторичні часи. LITERATŪRA Bezzenberger A. Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache. Göttingen, 1877. Endzelīns J. Baltu valodu skaņas un formas. Rīgā, 1948. Endzelīnas J. Baltų kalbų garsai ir formos. V., 1957. Endzelīns J. Comparative phonology and morphology of the Baltic languages, transl. by W. R. Schmalstieg and B. Jegers. Hague, Paris, 1971. Gerullis J., Stang’as Chr. Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose. K., 1933. Kazlauskas J. Įvardžiuotinių būdvardžių raida baltų kalbose. — „Kalbotyra“, 1972, t. XXIV (1), p. 57–74. Reichelt H. Awestisches Elementarbuch. Heidelberg, 1909. Stang Chr. S. Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas. Oslo, 1929. Stang Chr. Vergleichende Grammatik der Baltischen Sprache. Oslo—Bergen—Tromsö, 1966. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai. V., 1957. Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966. Zinkevičius Z. S. M. Slavčinskio giesmyno (1646 m.) kalba. — Kn.: Žodžių formos ir jų vartosena (Lietuvių kalbotyros klausimai, t. XV). V., 1974, p. 137–170. Спрогис И. Я. Географический словарь древней жемайтской земли XVI столетия. Вильна, 1888. Зинкявичюс З. П. Некоторые вопросы образования местоименных прилагательных в литовском языке. — „Вопросы славянского языкознания“, 1958, вып. 3. с. 50–100. З. ЗИНКЯВИЧЮС К ИСТОРИИ МЕСТОИМЕННЫХ ПРИЛАГАТЕЛЬНЫХ Резюме Даются уточнения и дополнения к книге автора „Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai“ (Вильнюс, 1957; русский сокращенный перевод в ВСЯ, 1958, вып. 3). Устанавливается, что срастание прилагательного и местоимения jis (ж. jì) в одно сложное слово было не однократным явлением, а происходило постепенно и в очень продолжительное время, так как данному процессу препятствовало влияние простого прилагательного и местоимения jis (jì) на оба компонента местоименного прилагательного. По-видимому, в древности наряду с падежными формами, представляющими сложное слово, употреблялись также варианты, состоящие из сочетания двух слов, т.е. прилагательного и местоимения. В литовских диалектах сохранились местоименные формы, свидетельствующие о неодновременном срастании, напр., дат. п. ед. ч. м. р. geruojãm и gerájam (в первом случае местоимение присоединилось к прилагательному с номинальным окончанием, во втором — к прилагательному, имеющему уже pronominalų окончание), ж.р. gerojai и gėrajai (ср. *gerāi + jāi и gerai + jai). Процесс срастания форм прилагательного и местоимения в одно сложное слово начался еще в глубокой древности, а завершился сравнительно поздно, по всей вероятности, уже после распада восточно-балтийского языкового единства. В статье также рассматриваются некоторые особенности дальнейшего развития местоименных форм в современных литовских диалектах, в том числе тенденция к ликвидации флексии первого компонента. Изучение указанных процессов, по убеждению автора, должно способствовать освещению истории местоименных прилагательных в славянских языках, так как те процессы, которые происходят в современных литовских диалектах, в славянских языках завершились еще в далекой древности. 104 Z. ZINKEVIČIUS CONCERNING THE HISTORY OF PRONOMINAL ADJECTIVES IN LITHUANIAN Summary An attempt is made to revise and supplement the author's study „Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai“ (Vilnius, 1957). The merging of the adjective and the pronoun jis (fem. ji) is assumed to have been a long and gradual process rather than a single change. In ancient times alongside with inflected forms as compound words there also may have occurred variants consisting of two-word combinations — the adjective and the pronoun. The process of the merger of the components must have begun in ancient times and completed comparatively late, most probably after the disintegration of the East Baltic linguistic unity. The article also deals with certain peculiarities of the further development of pronominal forms in the dialects of modern Lithuanian as well as with the tendency to eliminate the inflection of the first component. The author hopes that the investigation of these processes can shed some light on the history of pronominal adjectives in Slavic, as the changes that are observed in modern Lithuanian dialects could have taken place similarly in Slavic in prehistoric times.