Современное состояние социолингвистики в СССР и актуальные проблемы развития языковой жизни советского общества

SOCIALINĖS LINGVISTIKOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XIX (1979) Юнус Дешерієвич ДЕШЕРІЄВ СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІОЛІНГВІСТИКИ В СРСР І АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОВНОГО ЖИТТЯ РАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА За останні два десятиліття в Радянському Союзі відносно широкого розмаху набули соціолінгвістичні дослідження. Вони пов’язані насамперед із вивченням закономірностей функціонування, розвитку та взаємодії мов народів СРСР, розробленням проблеми російської мови як мови міжнаціонального спілкування і як однієї зі світових мов, дослідженням соціолінгвістичних проблем країн, що розвиваються, і світового лінгвістичного (мовного) процесу, а також зі спробами створити загальну теорію соціальної лінгвістики. Уперше в історії радянського мовознавства створено сектори соціальної лінгвістики в Інституті мовознавства АН СРСР, в Інституті сходознавства АН СРСР; соціолінгвістичні дослідження ведуться в Інституті російської мови АН СРСР, Московському державному університеті, Інституті ім. А. С. Пушкіна, Ленінградському відділенні Інституту мовознавства АН СРСР. Важлива робота з вивчення соціолінгвістичних проблем проводиться в низці союзних республік. Особливо слід відзначити соціолінгвістичні дослідження, здійснювані в Українській РСР під керівництвом академіка І. К. Білодіда. Останніми роками значна увага приділяється організації соціолінгвістичних досліджень у Литовській РСР. За ініціативою директора Інституту литовської мови та літератури АН ЛитСРР, академіка АН ЛитСРР К. П. Корсакаса проводиться велика робота з підготовки молодих соціолінгвістів. В Інституті мовознавства АН СРСР закінчив аспірантуру й подав дисертацію Я. С. Грифоновас; над кандидатськими дисертаціями успішно працюють стажери Л. Грумадене, Ю. Каралекос, Н. Мяркене. В інституті створено групу із соціолінгвістики під керівництвом кандидата філологічних наук С. С. Каралюнаса. Ця група взяла найактивнішу участь у підготовці та успішному проведенні конференції „Соціолінгвістика і литовська мова“ (21—22 лютого 1978 р.). Завідувач сектору Інституту литовської мови та літератури, член-кореспондент АН ЛитСРР К. М. Ульвідас бере активну участь у науково-організаційних заходах із соціолінгвістики. Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР надає значну допомогу кандидатові філологічних наук, ученому секретареві Наукової ради з комплексної проблеми „Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй“ при відділенні літератури та мови АН СРСР В. Ю. Михальченко. Вона є авторкою розділу „Розвиток литовсько-російського двомов’я“ у колективній праці „Розвиток національно-російського двомов’я“ (М., 1976); розділ написано на основі конкретних соціолінгвістичних досліджень, проведених у Литві. В. Ю. Михальченко бере активну участь у вивченні мовного життя Литовської РСР. 7 Соціолінгвістичні дослідження проводяться й в інших республіках. Слід відзначити розроблення соціолінгвістичних проблем у Казахській, Молдавській, Білоруській, Азербайджанській та деяких інших союзних, автономних республіках і областях. Питання соціальної лінгвістики розробляються в низці університетів і педагогічних інститутів (наприклад, у Саратовському державному університеті під керівництвом проф. Л. І. Баранникової, у Пензенському педінституті під керівництвом проф. В. Д. Бондалетова) тощо. Зважаючи на величезне практичне й теоретичне значення соціолінгвістичних досліджень, необхідно приділяти їм більше уваги. Такі дослідження мають бути організовані в усіх науково-лінгвістичних установах і вишах країни. Посилення уваги до розроблення проблеми російської мови як мови міжнаціонального спілкування, як однієї зі світових мов, створення структурних підрозділів у філологічних установах академій наук союзних республік (філій) сприятимуть подальшому розгортанню соціолінгвістичних досліджень. Соціально зумовлена тенденція вільного функціонування й розвитку літературних мов Загальновідомо, що Комуністична партія Радянського Союзу завжди проводила й проводить у життя ленінську національну політику — політику безперешкодного розвитку націй, народностей, їхніх культур і вільного функціонування їхніх мов. Усупереч твердженням радянологів, фальсифікаторів видатних досягнень Країни Рад, про асиміляцію мов і культур народів СРСР, літературні мови радянських народів ніколи раніше не досягали такого високого рівня розвитку, якого вони сягнули нині. Це підтверджується неспростовними фактами. Розгляньмо лише деякі з цих фактів. Так, у 1914/15 навчальному році в Україні не було жодної, навіть початкової світської школи з навчанням українською мовою („Соціалістична Україна“, с. 237). Після перемоги Великого Жовтня навчання українських дітей відразу ж було переведено на рідну мову. Уже до 50-річчя Радянської влади — у 1967/68 навчальному році — у 1—4-х класах шкіл УРСР навчалося понад 3420 тис. осіб, зокрема українською мовою — понад 2093 тис., у 5—8-х класах — понад 1997 тис., а в 9—10-х класах — понад 514 тис. А в 1914/15 навчальному році в Україні діяло 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 35 204 особи. У жодному з них українська мова не використовувалася як мова навчання. Зовсім інша картина спостерігалася в Українській РСР у 1974/75 навчальному році: діяло 142 вищі навчальні заклади, у яких навчалося 818 тис. студентів; навчання велося українською та російською мовами — за бажанням учнів. Від перших же днів установлення Радянської влади в Литві було вжито заходів для підвищення ролі литовської мови в суспільно-політичному й культурному житті литовського народу. Радянську владу в Литві було проголошено 16 грудня 1918 р. Уже „13 березня 1919 року було видано декрет про створення університету в приміщеннях Вільнюського університету, закритого царським урядом у 1832 році“ („Народное образование“, с. 430). Як відомо, „широко розгорнута діяльність зі створення нової, радянської системи освіти була перервана міжнародною 8 контрреволюцією, яка 1919 року придушила Радянську владу в Литві“ (Там само, с. 430). У 1939/40 навчальному році, тобто наприкінці панування буржуазії в Литві, „студентів у всіх вищих навчальних закладах було всього 3,5 тис. осіб“ (Там само, с. 431). Тим часом у 1974/75 навчальному році в Литовській РСР діяло 12 вищих навчальних закладів, у яких налічувалося 60,8 тис. студентів. У республіці діяло 3 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося 629 тис. учнів; 78 середніх спеціальних навчальних закладів, у яких навчалося 67,7 тис. учнів („Ежегодник...“, с. 102—103). У вишах, училищах і школах різних типів навчання ведеться переважно литовською мовою. У науково-дослідній роботі також широко використовується литовська мова. Усе це в радянську добу сприяло небувалому функціональному й внутрішньоструктурному розвитку литовської мови. Грузія — республіка давньої культури. І все ж, як зазначається в книжці „Народное образование“, присвяченій 50-річчю Великого Жовтня, „до встановлення Радянської влади більшість населення республіки була позбавлена можливості здобути навіть початкову світську освіту. Сотні тисяч дорослих не вміли читати й писати“ („Народное образование“, с. 401). У 1921 р. у Грузії було поставлено завдання перевести навчання в початкових школах на рідні мови — грузинську, вірменську, азербайджанську, абхазьку, осетинську. Це завдання успішно розв’язали. У Грузії бурхливо розвивалася загальноосвітня національна школа. До 1965/66 навчального року в республіці налічувалося загалом 2959 грузинських, 287 російських, 242 вірменські, 162 азербайджанські, 39 абхазьких, 194 осетинські та 372 змішані школи. Отже, у Грузинській РСР у 3596 школах російська мова не була мовою навчання, її вивчали як предмет. Лише у 287 школах вона виконувала функції мови навчання. Якщо до революції в Грузії не було жодної середньої загальноосвітньої школи з навчанням грузинською мовою, то до 50-річчя Радянської влади в Грузинській РСР діяло 2959 шкіл із навчанням грузинською мовою. Так, у 1967/68 навчальному році для 312 794 учнів 5—10-х класів мовою навчання була грузинська. Як видно з наведених даних, після перемоги Великого Жовтня відбулися докорінні зміни в соціальних умовах функціонування мов, у розвитку їхніх суспільних функцій. Сфери застосування літературних мов розширилися до небачених масштабів. Соціально зумовлена тенденція широкого застосування національно-російської двомовності Як відомо, у Радянському Союзі функціонують різні типи двомовності. Найважливішими типами двомовності, наприклад, у Литовській РСР є литовсько-російська та російсько-литовська; в Азербайджанській РСР — азербайджансько-російська, російсько-азербайджанська, вірменсько-російська, вірменсько-азербайджанська, азербайджансько-вірменська; у Таджицькій РСР — таджицько-російська, російсько-таджицька, узбецько-російська, узбецько-таджицька, таджицько-узбецька тощо. Таким чином, у всіх республіках представлена національно-російська двомовність як головний, основний тип двомовності, за допомогою якого здійснюється спілкування між усіма народами СРСР, культурний взаємообмін. Усі інші типи двомовності мають 9 місцеве, локальне значення. Наприклад, таджицько-російську двомовність неможливо широко застосовувати в соціальних цілях у Литві, Грузії та інших республіках, де дуже мало таджиків і взагалі людей, які володіють таджицькою мовою. Те саме слід сказати про можливість застосування в широких соціальних цілях литовсько-російської двомовності в Туркменії, Дагестані тощо (оскільки там живе мало литовців). Звичайно, слід приділяти належну увагу російсько-литовській та іншим типам двомовності. Наприклад, важливо допомогти росіянам та представникам інших народів, які постійно живуть у Литві, оволодіти литовською мовою, литовсько-російською двомовністю. Зважаючи на те, що головним і найважливішим типом двомовності в СРСР є національно-російська двомовність, зупинимося переважно на питаннях, пов’язаних із її розвитком. Соціально зумовлена тенденція широкого застосування національно-російської двомовності в союзних і автономних республіках, областях та округах призвела до того, що нині роль російської мови в житті народів СРСР, у формуванні та розвитку зрілого соціалістичного суспільства зросла як ніколи. Отже, національні мови й російська мова як мова міжнаціонального спілкування доповнюють одна одну в спільному житті та діяльності радянських людей в умовах розвиненого соціалізму. Усе це зумовлює життєву необхідність розвитку й повсюдного поширення національно-російської двомовності в усіх союзних і автономних республіках, областях та округах. Як відомо, з-поміж різноманітних соціальних функцій російської мови найважливішими визнано такі: 1) функції національної мови російського народу; 2) функції спільної мови міжнаціонального спілкування народів СРСР; 3) функції однієї з мов міжнародного спілкування, однієї зі світових мов; 4) функції мови, що є одним із головних джерел збагачення й розвитку мов радянських народів. Найзагальнішою закономірністю розвитку мовного життя радянського суспільства, що відображає першочергові соціальні інтереси й потреби всіх народів нашої країни, є тенденція до дедалі більшого зростання ролі та функцій російської мови у спільній виробничій і суспільно-політичній діяльності всіх радянських людей. У житті більшості народів СРСР російська мова застосовується не лише як мова міжнаціонального спілкування, а й як основна мова освіти, пізнання (тобто мова середньої загальної, спеціальної та вищої освіти, мова науки й техніки), опанування загальнорадянської та світової культури. Водночас важливо зазначити й те, що російська мова виконує функції мови суспільно-політичного, наукового та культурного життя радянського суспільства загалом, у масштабах усієї країни. Усе це зробило російську мову загальновизнаною мовою, яка з кожним днем дедалі міцніше зміцнює єдність і монолітність радянського суспільства, мовою братерської співпраці та взаємодопомоги всіх народів СРСР. У повсюдному поширенні російської мови, у зростанні її значення в повсякденному спілкуванні радянських людей неабияку роль відіграє й той факт, що російська мова — рідна мова росіян, які становлять понад половину населення нашої країни. Крім того, за даними перепису населення 1970 р., 36,3% українців і 49% білорусів вільно володіють російською мовою, а решта українського й білоруського населення тією чи іншою мірою знає російську мову як близькоспоріднену з українською та білоруською. Водночас вона стала рідною мовою для понад 13 млн представників усіх національностей. 10 Усе викладене не применшує ролі й значення місцевих мов у житті їхніх носіїв (Белоед И. К., 1969; Дешериев Ю. Д., 1966). Значення російської мови для розвитку народів СРСР не можна обмежувати її функціями мови міжнаціонального спілкування. Важко переоцінити видатну роль російської мови в розвитку й збагаченні культур і мов усіх радянських народів. Завдяки російській мові здобутки будь-якої національної культури стають надбанням усіх радянських людей. Як відомо, народи дореволюційної Росії перебували на різних рівнях політичного, економічного й культурного розвитку: її населяли як народи давньої високої культури, так і народності, етнічні групи, що відстали у своєму розвитку. Вирівнювання рівня їхнього соціально-економічного, політичного й культурного розвитку на сучасному, вищому етапі було надзвичайно важкою справою. Малочисельні народності Півночі досягли величезних успіхів у галузі освіти, науки, культури, літератури й мистецтва, головним чином завдяки російській мові (Увачан В. Н., 1971). Найкращі представники малих народів, користуючись російською мовою, творять нові духовні цінності. Наприклад, чукча Юрій Ритхеу, який глибоко знає життя, побут і культуру свого народу, створив російською мовою чудові художні твори, зобразивши своїх героїв в умовах національного життя. Російською мовою видано вірші удегейця Джансі Кименка, мансі Югана Шесталова, ненця Миколи Вилки, нанайця Андрія Пассара та інших поетів Крайньої Півночі, Сибіру й Далекого Сходу. Російською мовою створюють свої твори й багато представників інших народів нашої країни — письменники, учені, журналісти, літературні критики. У цьому відношенні показовими є широко відомі твори киргизького радянського письменника Чингіза Айтматова, написані російською мовою. Особливо значний внесок російської мови в процес взаємозбагачення та взаємодії мов радянських народів. Російська мова щедро ділилася своїм багатством з іншими мовами. У радянській мовознавчій літературі неодноразово стверджувалося, що російська мова — одне з основних джерел збагачення й розвитку молодописемних і давнописемних мов народів Радянського Союзу. Досить зазначити, що 70–80% суспільно-політичних і науково-технічних термінів молодописемні мови запозичили з російської або через неї з інших мов. У працях радянських учених підкреслюється, що в усіх літературних мовах нашої країни під безпосереднім впливом російської публіцистики й творів В. І. Ленина сформувався публіцистичний стиль. Це надає радянському стилю в словесному матеріалі мов усього нашого Союзу тієї монолітності й характерної виразності, які зробили його стилем епохи, як писав видатний радянський філолог Л. А. Булаховский. Основний внесок у формування спільного лексичного фонду національних мов робить російська мова. Переважна частина слів, що ввійшли до цього фонду, походить із російської мови або запозичена через неї. До таких слів насамперед належать інтернаціональні та загальнорадянські терміни: інтернаціонал, інтернаціоналізм, гуманізм, совєт, марксизм, ленінізм тощо. Орфографічні, а нерідко й орфоепічні норми багатьох запозичених слів, які поповнили спільний лексичний фонд (наприклад, молодописемних мов), часто формуються за моделями, запозиченими з російської та через неї з інших мов: комуніст, космонавт, супутник, ракета, кулак, реалізм тощо. 11 Радянські вчені переконливо довели, що запозичення не лише окремих слів, а й словосполучень, словотвірних моделей і моделей різних типів словосполучень, можливість активного впливу процесу взаємозбагачення на розвиток лексико-семантичних систем, на стилістичну диференціацію мов, на створення складного речення є лінгвістичним свідченням подальшого поглиблення процесу зближення націй, народностей та їхніх духовних культур. Усе це, звичайно, не означає, що національні мови втратили свою специфіку й зазнають асиміляції, як стверджують закордонні фальсифікатори мовної політики, яку проводять у СРСР. Процеси взаємодії та взаємозбагачення мов забезпечують поповнення головного джерела розвитку літературної мови — її внутрішніх ресурсів, що сприяє подальшому успішному розв’язанню одного з найважливіших соціологічних завдань — оволодінню неросійським населенням нашої країни російською мовою; створенню спільного термінологічного фонду, який стимулює тенденції інтернаціоналізації деяких мовних явищ в умовах багатонаціональної держави; науковому синтезуванню й використанню всього цінного та прогресивного, що є в багатовіковій історії всіх мов радянських народів. Це відповідає інтересам всебічного розвитку й зближення націй, народностей та їхніх культур, цілям і завданням взаємозбагачення мов. Як відомо, російська мова значно впливала на мови народів Росії й до революції. Але, як зазначав академік В. В. Виноградов, „є глибока принципова різниця між колишнім, дореволюційним впливом російської мови на мови сусідніх народностей і впливом російської мови на мови народів СРСР у наш час“. Подібності й відповідності в мовах країни Рад, зумовлені впливом російської мови, виявляються: 1) у розширенні сфери впливу російських, особливо нових, радянських висловів, у їх калькуванні; 2) у стрімкому поширенні совєтизмів, у їх переході з однієї мови в іншу; 3) в освоєнні основного фонду інтернаціональної лексики через російську мову; 4) загалом у посиленні тенденції до інтернаціоналізації, особливо до мовної інтернаціоналізації (Виноградов В. В., 1945). Російська мова й сама збагачується численними запозиченнями з інших мов народів країни. До революції вона збагачувалася переважно так званими етнографізмами — словами, що відображають особливості побуту, матеріальної та духовної культури різних народів Росії. За радянських часів поряд із такими словами російська мова запозичує різні терміни, що з’явилися у зв’язку з розвитком національного мистецтва, літератури, науки й техніки. Наприклад, учені Вірменії створили нові наукові терміни: наррит, танглерон, сванеїт тощо; вони ввійшли до складу російської та міжнародної термінології відповідної галузі знання. Російська мова запозичує нові необхідні специфічні наукові й технічні терміни, створені вченими України, Білорусі, Азербайджану, Грузії, Литви та інших республік. Усе це свідчить, що російська мова, за влучним визначенням А. С. Пушкина (Полн. собр. соч. в 16-ти томах, 1949), — „переймчива й товариська у своїх стосунках із чужими мовами“. Прагнення радянських людей досконало оволодіти російською мовою зумовлене об’єктивними закономірностями розвитку радянського суспільства й відповідає життєвій потребі всіх народів нашої країни. Вільне володіння російською мовою допомагає неросійському населенню успішно розв’язувати 12 питання середньої та вищої освіти, суспільно-політичного, економічного, наукового й культурного життя країни. «Сам об’єктивний хід розвитку радянського суспільства зумовив зростання двомовності; як правило, це вільне володіння поряд із рідною мовою також російською, як мовою міжнаціонального спілкування» («Правда», 1971, 16 июля). Основним типом двомовності в СРСР є двомовність із російською мовою у функції спільної мови народів нашої країни. Зростання двомовності відповідає інтересам усіх народів СРСР і є одним із виявів демократичної природи радянської національної політики (Баграмов Э. А., 1971). В умовах зрілого соціалістичного суспільства російська мова відіграє провідну роль не лише у взаємодії та взаємозбагаченні мов і культур, а й у повсюдному поширенні єдиної радянської соціалістичної культури — як у процесі повсякденного взаємозбагачення народів СРСР, так і через друковані видання. Розвиток національних літератур і мистецтва мовами народів СРСР, що нещодавно отримали писемність, і російською мовою створив сприятливі умови для використання паралінгвістичних засобів (діапазону модуляції голосу, національної специфіки вияву гучності, характеру пауз, забарвлення мовлення, що виражає ті чи інші експресивно-емоційні властивості тощо), фігур мовлення, які надають висловлюванню в процесі спілкування характеру іронії, пародії тощо. В умовах розвитку зрілого соціалістичного суспільства інтенсивно розгортаються процеси формування нового типу спілкування не лише між представниками одного й того самого народу, а й міжнаціонального спілкування. Велике наукове і практичне значення має створення загальної синхронної та перспективної моделі цього нового типу спілкування, а також її місцевих варіантів, що увібрали елементи місцевої національно-культурної специфіки. Перед соціологами, філософами, соціолінгвістами, психолінгвістами та представниками педагогічної науки стоїть актуальне завдання створити такі моделі нового типу спілкування, які відповідають цілям подальшого розвитку нової історичної спільноти людей — радянського народу. У процесі функціонування цих моделей національно-російська двомовність покликана відіграти важливу роль. Торкаючись питання дослідження закономірностей функціонування, розвитку та взаємодії мов у зв’язку з розвитком і зближенням соціалістичних націй, народностей та їхніх культур, обмежимося спробою стисло охарактеризувати проблематику й дослідження радянських соціолінгвістів, пов’язані з розвитком і зближенням соціалістичних націй, народностей та їхніх культур. При цьому маються на увазі переважно соціолінгвістичні й комплексні дослідження, здійснені в період із 1967 до 1977 рр. Перемозі Великого Жовтня, ідеології марксизму-ленінізму наука завдячує появою низки нових галузей і проблем лінгвістики: мовне будівництво, мови народів, що нещодавно отримали писемність, підвищення ролі національних мов у житті їхніх носіїв, практичне втілення ідеї класиків марксизму-ленінізму про зростання ролі свідомого впливу суспільства на мови в міру подальшого розвитку суспільства, особливо соціалістичного. У 1967 р. у зв’язку з 50-річчям Великого Жовтня відзначалися такі основні напрями лінгвістичних досліджень і результати, досягнуті в цих напрямах: 1) внутрішньоструктурне дослідження мов радянських і зарубіжних народів (головне дослідження — п’ятитомна праця «Мови народів СРСР», у створенні якої основну роль відіграв 13 наш Науковий комітет з комплексних проблем «Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй»); 2) загальне мовознавство; 3) порівняльно-історичне й типологічне дослідження мов. У той час можна було говорити лише про початковий етап відродження вже на новому рівні соціолінгвістичних досліджень. Головним чином завдяки діяльності Наукового комітету з комплексної проблематики «Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй», у роботі якого активно беруть участь філософи, історики, етнографи, літературознавці та представники педагогічної науки, у досить складних умовах вдалося організувати дослідження за новим напрямом — соціолінгвістичним, що має безпосередній стосунок до розвитку національних відносин. За цим напрямом найактуальнішими у практичному й теоретичному аспектах було визнано такі проблеми: 1. Перша проблема — дослідження закономірностей функціонування, розвитку та взаємодії мов у радянському суспільстві. З цієї проблеми створено фундаментальну чотиритомну працю «Закономірності розвитку літературних мов народів СРСР у радянську добу», яка вперше в історії радянського мовознавства представила досить ясну картину мовного життя радянського суспільства, показавши його позитивні й тіньові сторони. Ця праця належить до числа досліджень, які допомагають визначити завдання у сфері здійснення національно-мовної політики та розв’язання практичних питань розвитку мовного життя радянського суспільства. З цієї проблеми створено й інші праці, наприклад, книга К. Х. Ханазарова «Решение национально-языковой проблемы в СССР» (М., 1977), М. И. Исаева «130 равноправных» (про мови народів СРСР) тощо. 2. Друга проблема пов’язана з науковим обґрунтуванням ролі та значення російської мови як засобу міжнаціонального спілкування в радянському суспільстві. У зазначеній колективній праці значну увагу приділено характеристиці функціонування російської мови в національних республіках і розвитку національно-російської двомовності. З цієї проблеми створено праці «Развитие национально-русского двуязычия» (М., 1976), «Проблемы двуязычия и многоязычия», «Русский язык как средство межнационального общения», «Русский язык: его роль в развитии и укреплении советского общества и международного сотрудничества» та ін. 3. Третя проблема — взаємовідносини розвитку мов і культур, мовні питання взаємодії та взаємозбагачення націй, народностей та їхніх культур, розвитку загальнорадянської соціалістичної культури. Ці питання висвітлено в книгах «Развитие языков и культур в их взаимосвязи и взаимодействии», «Взаимоотношение развития языка и культуры» (у друці), «Национальный язык и национальная культура» (1978) та в деяких інших працях. 4. Четверта проблема — розвиток мовного життя соціалістичних країн, мовні питання міждержавного співробітництва соціалістичних країн в умовах подальшого поглиблення процесу соціалістичної інтеграції. З цієї проблеми опубліковано низку статей і ведеться робота з підготовки довгострокової програми спільних досліджень за цільовим проєктом «Національні мови в умовах розвиненого соціалістичного суспільства». 5. П’ята проблема — світовий лінгвістичний процес і тенденції його розвитку. Марксистсько-ленінська ідеологія, роль Радянського Союзу у світовому розвитку зобов’язують нас приділяти істотну увагу й цьому 14 проблемі. Опубліковано важливі дослідження: «Науково-технічна революція і функціонування мов світу», «Соціолінгвістичні проблеми країн, що розвиваються», «Російська мова в сучасному світі» та інші. Нині розгортається робота над такими важливими проблемами, як проблема «Мова в розвиненому соціалістичному суспільстві» (мається на увазі радянське суспільство), «Національні мови в умовах розвиненого соціалістичного суспільства», які пов’язані зі здійсненням головного завдання — побудови комунізму. Проведено і проводиться значний обсяг координаційної науково-організаційної та науково-дослідної роботи. На жаль, далеко не всі можливості використовуються в цій роботі. Ми намагаємося усунути недоліки, поєднувати науково-дослідну й науково-організаційну діяльність із підготовкою науково-практичних рекомендацій. Хотілося б висловити велику подяку всім товаришам, які співпрацюють із нами й допомагають, залучають нас до розроблення комплексних проблем, підтримують наші дослідження та наукові положення у своїх працях. Доповідь Л. І. Брежнєва з нагоди 60-річчя Великого Жовтня, матеріали Спільного ювілейного засідання ЦК КПРС, Верховної Ради СРСР і Верховної Ради РРФСР та інші матеріали, пов’язані з підбиттям підсумків розвитку радянського суспільства за 60 років і визначенням головних завдань у галузі подальшого розвитку зрілого соціалістичного суспільства, стануть для нас новим стимулом і дороговказом у успішному розгортанні наукових досліджень — нашим скромним внеском у справу комуністичного будівництва. Одне з важливих завдань соціолінгвістів — розроблення загальної теорії соціальної лінгвістики. (Як відомо, у працях класиків марксизму-ленінізму було науково поставлено, обґрунтовано й розв’язано з позицій діалектичного та історичного матеріалізму проблему соціальної зумовленості мови й закономірностей її історичного розвитку. Радянські мовознавці почали виявляти значний інтерес до соціолінгвістичних проблем ще у 20–30-х роках (Марр Н. А., Мещанінов І. І., Виноградов В. В., Жирмунський В. М., Поліванов Є. Д., Шор Р. О., Яковлєв Н. Ф., Якубинський Є. Д. та ін.). Тоді було досягнуто вагомих результатів у розв’язанні окремих питань, особливо пов’язаних із мовним будівництвом. У 40–50-х роках у розробленні соціолінгвістичних проблем брали участь О. С. Ахманова, І. К. Білодід, Р. А. Будагов, В. В. Виноградов, В. М. Жирмунський, Ф. П. Філін, А. С. Чикобава та ін. Однак тоді не було створено жодної цілісної теоретичної концепції соціальної лінгвістики. У другій половині 50-х років у СРСР посилюється інтерес до соціолінгвістичних проблем, до питань планування й прогнозування мовного розвитку в Радянському Союзі («Розвиток молодописемних мов», 1958; «Молодописемні мови», 1959 та ін.). На початку 60-х років у США вживаються заходи щодо організації соціолінгвістичних досліджень. Знову зріс інтерес до цих проблем у Франції, Англії, Італії, Японії. Розгортаються соціолінгвістичні дослідження в соціалістичних країнах Східної Європи (у НДР, Чехословаччині, Румунії, Угорщині, Болгарії, Польщі, Югославії). Інтерес до цих проблем виник і в країнах, що розвиваються. Однак загальної теорії соціальної лінгвістики ще не було створено. 15 Радянські соціолінгвісти проводять значну роботу зі створення загальної теорії соціальної лінгвістики. Цій проблемі присвячені монографії Ю. Д. Дешерієва «Социальная лингвистика. К основам общей теории» (М., 1977), Л. Б. Нікольського «Синхронная социолингвистика» (М., 1976), А. Д. Швейцера «Современная социолингвистика. Теория, проблемы, методы» (М., 1976). Цю роботу необхідно поглиблювати й продовжувати. Мовознавці нашої країни розробляють і інші соціолінгвістичні проблеми: праці І. К. Білодіда, Ф. П. Філіна, Р. І. Будагова, Г. В. Степанова, І. Ф. Протченка, О. С. Ахманової, В. Г. Костомарова та ін., присвячені питанням мовного життя народів СРСР і зарубіжних країн. Отже, соціолінгвістичні проблеми в нашій країні розробляються на матеріалі мов народів СРСР і зарубіжних країн у загальнотеоретичному, синхронному, ретроспективному, перспективному й прикладному аспектах, а також у плані вивчення питань інтерлінгвістики. З досвіду проведення спеціальної конференції, присвяченої соціолінгвістичним проблемам розвитку мовного життя Литовської РСР, випливають важливі висновки теоретичного, практичного та науково-організаційного значення. 1. Для обговорення на конференції було запропоновано актуальне й важливе в теоретичному та практичному плані коло проблем, що відображає життєво важливі потреби розвиненого соціалістичного суспільства. 2. Високий професійний рівень доповідей свідчить про те, що в Литві соціолінгвістичні проблеми розроблятимуться на належному методологічному й теоретичному рівні. 3. Передбачається проведення конкретних соціолінгвістичних досліджень відповідно до практичних потреб розвитку мовного життя Литовської РСР. 4. На особливу увагу заслуговує вдале поєднання постановки й наукового висвітлення проблем функціонування та поширення литовсько-російського й російсько-литовського двомов’я, а також функціонування російської мови в Литовській РСР як засобу міжнаціонального спілкування. При цьому враховується першорядне значення розвитку литовсько-російського двомов’я, оскільки національно-російське двомов’я в СРСР є основним типом двомов’я, що має величезне соціальне й практичне значення. 5. У доповідях, повідомленнях і виступах чітко виявилося прагнення розробляти такі проблеми соціальної лінгвістики, які дадуть змогу підготувати науково-практичні рекомендації, особливо важливі для шкіл і вищих навчальних закладів республіки. 6. Корисним і вдалим видається започаткування координації досліджень мовознавців республіки із соціолінгвістики та російської мови як мови міжнаціонального спілкування. 7. До активної участі в роботі конференції було залучено наукову молодь — молодих кандидатів наук, аспірантів і стажистів. Усе це дає підстави сподіватися, що соціолінгвістичні дослідження, зокрема дослідження російської мови як мови міжнаціонального спілкування, у Литовській РСР розгортатимуться відповідно до життєвих потреб розвиненого соціалістичного суспільства. 16 Литература Баграмов Э. А. Развитие и сближение социалистических наций. — Правда, 1971, 16 июля. Белодед И. К. Развитие языков социалистических наций СССР. — Киев, 1969. Виноградов В. В. Великий русский язык. — М., 1945. Дешериев Ю. Д. Закономерности развития и взаимодействие языков в советском обществе. — М., 1966. Ежегодник БСЭ. — М., 1975. Народное образование в СССР. 1917—1967. — М., 1967. Пушкин А. С. Полное собрание сочинений в 16-ти томах. — М., 1949. Соціалістична Україна. — Київ, 1937. Увачан В. Н. Путь многих народов Севера к социализму. — М., 1971. Институт языкознания АН СССР DABARTINĖ SOCIOLINGVISTIKOS PADĖTIS TSR SĄJUNGOJE IR TARYBINĖS VISUOMENĖS KALBINIO GYVENIMO RAIDOS AKTUALIOS PROBLEMOS Reziumė Straipsnyje analizuojamos svarbiausios TSR Sąjungos kalbinio gyvenimo raidos tendencijos. Pateikiama daug neginčijamų faktų, rodančių, kad tarybinių tautų literatūrinės kalbos turi tendenciją laisvai funkcionuoti ir plėtotis, kad po Spalio revoliucijos jų visuomeninis vartojimas iš esmės pakito ir kad jos savo visuomenines funkcijas negreitai išplėtė. Antroji raidos tendencija yra formavimasis ir plitimas nacionalinio-rusų bilingvizmo, kuris yra būtina socialinė įvairiakabės, daugnacionalinės tarybinės visuomenės gyvenimo prielaida. Brandžiojo socializmo visuomenėje nacionalinės kalbos ir rusų kalba, kaip tautų bendravimo priemonė, papildo viena kitą. Rusų kalbos vaidmens didėjimas tarybinės visuomenės — naujos istorinės žmonių bendrijos — gyvenime priklauso nuo objektyvių socialinių priežasčių. Rusų kalbos dėka vienos nacionalinės kultūros laimėjimai pasidaro prieinami visiems tarybiniams žmonėms. Rusų kalba padeda turinti ir plėtoti nacionalinių kalbų leksinę-terminologinę ir stilistinę sistemas, jas internacionalizuoja. Keliamos ir svarstomos pagrindinės tarybinės socialinės lingvistikos problemos: kalbų funkcionavimas, raida ir tarpusavio sąveika socialistinėje visuomenėje; rusų kalbos, kaip tarptautinio bendravimo priemonės, vaidmens ir reikšmės didėjimas tarybinės visuomenės gyvenime; kalbų ir kultūrų, tautų ir jų kultūrų savitarpio sąveika ir turtėjimas; bendrosios socialinės teorijos kūrimas ir kt. Pabrėžiama reikšmė ir perspektyvumas sociolingvistinių tyrinėjimų, ypač klausimų, kurie liečia lietuvių-rusų bilingvizmą ir rusų kalbos, kaip nacijų bendravimo priemonės, plėtimąsi mūsų respublikoje. 2. Užs. Nr. 1554