О типах терминологических фондов

MOKSLO KALBOS KULTOROS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIV (1985) ТАТЬЯНА ЛЕОНІДІВНА КАНДЕЛАКІ ПРО ТИПИ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ФОНДІВ У процесі формування термінологій національними мовами народів СРСР велике значення має термінологічний фонд російської мови. Російська мова — мова нашого міжнаціонального спілкування. Вона також є засобом офіційних, державних, дипломатичних, наукових, культурних, торговельних та інших відносин з іншими країнами. Російська мова — одна із шести офіційних мов Організації Об’єднаних Націй і представляє радянську науку, літературу, мистецтво за кордоном. Вона належить до світових систем комунікації (радіо- й телепередачі, авіаційні та космічні повідомлення). Російська мова має глибоко розроблені поняттєві й, відповідно, термінологічні системи, пов’язані з вивченням природи й суспільства, природничих, технічних і суспільних наук, літератури та мистецтва. Російські термінологічні системи зафіксовано в російській науковій і навчальній літературі, у російській термінографії, в упорядкованих термінологіях — збірниках рекомендованих термінів і державних стандартах на терміни та визначення. Д. С. Лотте — основоположник радянської термінологічної школи — постулював підхід до іншомовного терміна (запозичуваного, упорядковуваного або просто використовуваного) як до члена конкретної термінологічної системи. Він поширив висунуті ним ідеї системності термінологій (у плані змісту й у плані вираження) на процес запозичення під час створення та впорядкування термінологій. Процес він розглядав як взаємодію двох термінологічних систем, перша з яких — термінологічна система мови-джерела (її членом є запозичуваний термін із певною «сіткою» значень і терміноелементами, що утворюють його лексико-семантичну структуру), а друга — приймальна, термінологічна система іншої мови, що запозичує термін. У приймальній термінологічній системі автор ніби окреслює навколо майбутнього значення запозичуваного терміна «сферу» зі значень, пов’язаних із ним, і термінів, що вже існують у цій мові (одного 64 класифікаційного ряду, цілого та його частин й інших типів відношень між об’єктами називання). Під час оцінювання терміна-запозичення залучаються: 1) лексико-семантична структура термінів, пов’язаних із цим поняттям; 2) структура синонімів і дублетів, співвідносних із цим терміном; 3) ступінь «одиничності»—«множинності» цього терміна або терміноелемента в термінології, що запозичує; 4) характер терміноелементів, з яких складається термін («уже побутують» чи «не побутують» у мові), та деякі інші. Докладно концепцію Д. С. Лотте викладено в його монографії «Питання запозичення та впорядкування іншомовних термінів і терміноелементів», виданій 1982 р. у видавництві «Наука». У двох взаємодіючих термінологічних системах — російській і мов народів СРСР — сучасними дослідниками виокремлено предметно-поняттєві сукупності термінів, що виконують різні завдання в масштабах країни. Під час розроблення й уніфікації термінологій мовами народів СРСР необхідно попередньо виявити її склад і обсяг, що визначають різний підхід до тієї чи іншої групи термінів. При цьому, очевидно, можна виокремити три термінологічні фонди: А. Фонд, спільний за обсягом для всіх народів нашої країни, який охоплює терміни, що відображають соціалістичну систему (спільний для всіх народів Радянської країни уклад життя, економіку, культуру — це поняття, пов’язані з обороною, транспортом, зв’язком, пресою, державною торгівлею, медичним обслуговуванням, народною освітою, мистецтвом, літературою, спортом). Б. Фонд термінів науки, виробництва, індустріалізованого сільського господарства — різний за обсягом для кожної республіки; його склад залежить від конкретних галузей науки, промисловості та індустріалізованого сільського господарства, що розвиваються в кожній окремій республіці, а також від ступеня їхнього розвитку. В. Фонд, що характеризує специфіку цього народу — національний уклад життя, традиції, обряди й звичаї, народну творчість, народні види спорту тощо. У взаємодії двох термінологічних систем — російської та національної — принцип мінімальних розбіжностей термінологій виявляється насамперед у семантичній ідентичності їхнього змісту, у прийнятті єдиної поняттєвої основи всіх термінологічних систем. Національні мови народів СРСР значно відрізняються за формою вираження — писемними традиціями, історичним досвідом їхнього розвитку як літературних мов, структурно-типологічними особливостями, походженням та обсягом суспільних функцій. 5 Užsak. Nr. 1007 65 Тому традиції термінотворення вельми різноманітні. Терміни, що належать до фонду А, і терміни фонду Б мають природну тенденцію до зближення також і в плані вираження. Тому, окрім використання національного лексичного матеріалу, у всіх національних термінологіях тією чи іншою мірою можуть бути присутні: 1) запозичення з російських термінологій (зокрема: російські терміни, утворені з греко-латинських елементів; російські запозичення із сучасних іноземних мов, а також терміни споконвічно російського походження — з різним ступенем переоформлення); 2) кальки з російських термінів; 3) описові переклади російських термінів. Термінологічні системи для науки, виробництва, індустріалізованого сільського господарства, як відомо, розробляються для галузей, характерних для цієї республіки. Однак нині практика повсякденної роботи показує, що суспільні функції національних мов народів СРСР уже потребують більшого, додаткового фонду термінів з найрізноманітніших галузей знань, що виходить за межі розроблюваних галузей знань і видів виробництва. На нараді «Проблеми розроблення та впорядкування термінології в академіях наук союзних республік» (Москва, березень 1981 р.) А. Я. Блинкена зупинилася на цьому явищі. Спираючись на дані латиської мови, вона показала, що в художній літературі, у пресі, на радіо й телебаченні широко використовуються латиські терміни галузей виробництва, яких у Латвії немає. Таким чином, на додачу до фонду Б, що охоплює систему термінів науки й виробництва, вливаються поодинокі терміни. Перед термінологами союзних республік постає нове завдання — розробити принципи введення до національних мов не лише цілих терміносистем (як це було дотепер), а й поодиноких термінів, які нерідко не мають опори в наявних термінологіях. Єдиний правильний шлях у цьому разі — виходити з висунутої Д. С. Лотте ідеї про взаємодію двох термінологічних систем. 66