Методологические аспекты упорядочения понятий научных областей знания

MOKSLO KALBOS KULTŪROS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIV(1985) ВІКТОР ФІЛІППОВИЧ ЖУРАВЛЬОВ МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПОРЯДКУВАННЯ ПОНЯТЬ НАУКОВИХ ГАЛУЗЕЙ ЗНАННЯ Останнім часом широкого поширення набув термін упорядкування термінології, що слугує для позначення нормативної діяльності в галузі термінології певної галузі знання. Упорядкування термінології має на меті усунення таких її недоліків, як багатозначність, синонімія тощо. Практично упорядкування термінології здійснюється шляхом розроблення словників системного типу, під якими маються на увазі збірники рекомендованих термінів і термінологічні стандарти. Основним положенням радянської та зарубіжних термінологічних шкіл визнається визначальне значення формування системи понять певної галузі знання при упорядкуванні її термінології. Для позначення діяльності, спрямованої на розроблення системи понять, пропонується термін упорядкування понять. Упорядкування понять передбачає проведення таких досліджень, як виявлення специфічних для цієї галузі знання понять, їх формування й уточнення, формулювання поняттєвих виразів, встановлення відношень між поняттями. У результаті упорядкування понять створюється поняттєва картина тієї проєкції об’єктивної реальності, яка досліджується в цій науковій галузі. Побудова системи понять сприяє успішному розв’язанню питань упорядкування термінології: мотивованому вибору рекомендованих (стандартизованих) термінів, встановленню нерекомендованих (неприпустимих) термінів і прийнятних на цей момент синонімів, прийняттю еквівалентних іншомовних термінів. Легко помітити, що на відміну від терміна упорядкування термінології, термін упорядкування понять має не стільки лінгвістичну, скільки змістово-наукову та логіко-методологічну спрямованість, що свідчить про комплексний характер досліджень, пов’язаних з упорядкуванням термінології. Очевидно, що найважливішою умовою упорядкування понять є об’єктивно значуще фіксування конкретно-наукового змісту понять, що відповідає сучасному рівню розвитку цієї галузі знання. Виконання цієї умови вимагає розв’язання питань змістово-наукового забезпечення упорядкування понять. 59 Науковий характер упорядкування понять досягається, крім того, використанням методів низки інших наук, наприклад, лексикології, лексикографії, науки про мову науково-технічної літератури. Це дає змогу формулювати поняттєві вирази з урахуванням норм загальнолітературної мови та мови розглядуваної галузі знання. Загальною методологічною основою здійснення упорядкування понять є діалектичний матеріалізм, марксистсько-ленінська теорія пізнання. Наприклад, як один зі способів систематизації понять використовується групування понять за категоріями. При цьому застосовуються такі категорії діалектичного матеріалізму, як об’єкт, властивість, відношення, процес, функція, величина тощо. Водночас необхідно брати до уваги результати досліджень у різних галузях сучасної логіки: теорії знака і значення, логічній семантиці, теоріях класифікації та визначення. Найбільшу цінність для методологічного забезпечення розроблення систем понять наукових галузей знання становить сучасна теорія поняття. Нижче коротко розглянемо деякі питання теорії поняття: гносеологічну природу поняттєвої форми пізнання; визначення самого поняття; уточнення логічної структури поняття та його змісту; аналіз видів понять, що розрізняються за логічною формою, і логічних відношень між поняттями. Дослідження гносеологічної природи поняття має на меті виявити особливості, які дадуть змогу відрізнити його від таких форм пізнання, як судження та уявлення, визначити його роль у процесі пізнання, у формуванні та функціонуванні мови. Щоб відрізнити поняття від судження, корисно зіставити уявлення про певну науку у вигляді сукупності суджень і у вигляді сукупності понять. Загальновідомо, що кожна галузь знання має справу з певним фрагментом об’єктивної реальності, що характеризується власними об’єктами дослідження. У процесі дослідження цих об’єктів виокремлюються істотні властивості та відношення, за допомогою яких встановлюються закономірності цього фрагмента реального світу. Закони науки з логічного погляду є судженнями, що відображають цей рівень пізнання об’єктивних закономірностей і дають змогу пояснювати та передбачати поведінку об’єктів дослідження. Мовою цієї галузі знання ці судження виражаються за допомогою речень певного виду. Аналіз таких речень дає змогу виокремити в їхньому складі дескриптивні та логічні компоненти. Серед дескриптивних компонентів, своєю чергою, виокремлюються терміни, тобто слова або словосполучення, що представляють класи об’єктів, узагальнених за певними ознаками. Наприклад, перший закон термодинаміки (в одному з його формулювань) виражається 60 Наступним реченням: Теплота, що передається термодинамічній системі, дорівнює сумі приросту внутрішньої енергії та роботи, виконуваної цією системою проти зовнішніх сил1. Це речення виражає одне з вихідних суджень термодинаміки, що відображають фундаментальні закономірності матеріального світу. У цьому реченні трапляються такі специфічні для термодинаміки терміни: теплота, термодинамічна система, внутрішня енергія, робота, що виражають одні з основних понять термодинаміки. Якщо метою судження є ствердження певного відношення між об’єктами або наявності властивості в об’єкта, то поняття не містить у собі жодного ствердження й слугує представником об’єктів певного класу у свідомості людини. При цьому, на відміну від такої чуттєво-конкретної форми пізнання, як уявлення, за допомогою поняття об’єкти виділяються за наявністю в них істотних ознак. Прийом абстрагування, застосовуваний під час утворення поняття, відрізняється від того, за допомогою якого встановлюється відношення власного імені й окремого предмета. Якщо в останньому випадку має місце ототожнення різних станів і стадій окремого предмета, то під час утворення поняття об’єкти ототожнюються за їхніми істотними ознаками, але їхні відмінності за іншими ознаками не ігноруються. Так, поняттю термодинамічна система відповідає довільна система з класу систем, істотною ознакою яких є здатність до обміну енергією та (або) речовиною. Водночас за іншими ознаками розрізняють відкриті, закриті, ізольовані, адіабатні, гетерогенні, гомогенні, багатокомпонентні термодинамічні системи. Однак у понятті термодинамічна система ці ознаки не актуалізуються. Виходячи з такого стислого розгляду гносеологічної природи поняття, можна прийняти таке його визначення: Поняття — це форма пізнання, за допомогою якої об’єкти дослідження узагальнено відображаються й виділяються за їхніми істотними ознаками. Для впорядкування понять особливо важливе сучасне тлумачення структури поняття. Воно досягається за допомогою застосування мови числення предикатів. Уперше таке застосування запропонував Е. К. Войшвілло2. Центральним поняттям числення предикатів є поняття предиката, який становить форму ствердження наявності властивості в об’єкта або відношення між об’єктами. У загальному вигляді структуру поняття можна подати виразом розширеного числення предикатів: εΦ(ε), де ε — предметна або предикатна змінна, а Φ(ε) — сталий предикат. 1 Физический энциклопедический словарь.— М.: Сов. энциклопедия, 1963, т. 3, с. 602. 2 Войшвилло Е. К. Понятие.— М.: Изд-во МГУ, 1967. 61 Як приклад такого аналізу структури поняття наведемо поняття відкритої термодинамічної системи: Термодинамічна система, яка може обмінюватися речовиною з іншими системами3. Роль предметної змінної тут виконує термін термодинамічна система, а предикат виражено за допомогою означального підрядного речення яка може обмінюватися речовиною з іншими системами. Вираження змісту понять за допомогою предикатів (простих або складних) дає змогу виявити всі логічно можливі, тобто такі, що відрізняються логічною формою, види понять. Як приклади таких видів понять можна навести, наприклад, такі: — безвідносні поняття, основою узагальнення предметів у яких є властивості (якості, стани) предметів: xA(x), де x — предметна змінна; A(x) — предикат, у якому стверджується наявність властивості A у предмета з класу предметів, представленого змінною x. Напр., x четное (x), де x — натуральне число, що загальнолітературною мовою виражатиметься так: те натуральне число x, яке є парним; — поняття з відношеннями, що виділяють клас n-ок предметів на основі відношень між цими предметами: x₁, …, xₙR(x₁, …, xₙ), де x₁, …, xₙ — n-ка предметів; R — відношення між предметами x₁, …, xₙ. Напр., x₁, x₂ больше (x₁, x₂), тобто: пара чисел, перше з яких більше за друге; — відносні поняття, що узагальнюють предмети на основі властивості, похідної від відношення: перший випадок — xR(x, a), де a — певний предмет. Напр., x більше (x, 3); другий випадок — x∃yR (x, y), де ∃ — квантор існування, що зв’язує предметну змінну y. Таку логічну форму має, напр., таке поняття: термодинамічна система, здатна обмінюватися речовиною з іншими системами; третій випадок — x∀yR(x, y), де ∀ — квантор загальності, що зв’язує предметну змінну y, а «¬» — знак заперечення. Напр., термодинамічна система, яка не може обмінюватися речовиною з іншими системами; — поняття про властивості (відношення), що представляють клас властивостей (відношень), виділений на основі наявності в цих властивостей (відношень) певної спільної властивості: RΦ(R). Напр., поняття R рефлексивно (R) узагальнено представляє клас відношень R, що мають властивість, яка виражається предикатом ∀ xR(x, x). У цьому разі R є вже не певним, фіксованим відношенням, а предикатною змінною, що представляє клас відношень. 3 Термодинамика. Терминология. Проект. — М.: Наука, 1982. 62 Перевага використання предикатної форми вираження змісту понять полягає в тому, що між змістом деяких понять вдається встановити відношення вивідності, яке слугує засобом упорядкування понять. Практичне застосування формалізму числення предикатів під час упорядкування понять є тим актуальнішим, чим складнішим є зміст цих понять. Для вираження понять зі складним змістом можна використовувати складні предикати, тобто предикати, що містять такі логічні константи, як диз’юнкція, кон’юнкція та імплікація.