J. Balčikonis – A. Mickevičiaus „Gražinos“ vertėjas

LIETUVIŲ KALBOS SANDAROS TYRINĖJIMAI LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVI (1987) VANDA BARANAUSKAITĖ Я. Бальчиконіс — перекладач «Гражини» А. Міцкевича У першому номері «Нашої мови» за 1974 рік А. Жиргулис опублікував статтю «Згадуючи Я. Бальчиконіса», у якій розповідає, як 1966 року проф. Я. Бальчиконіс хотів видати переклад «Гражини» А. Міцкевича. Професор зі скромності не зізнався, що сам переклав «Гражину», а розповів А. Жиргулису, який тоді працював у видавництві в Каунасі, історію про кедайняйського шляхтича, який попросив професора виправити мову перекладу. На жаль, перекладач помер, тож видати цей переклад означало б виконати волю шляхтича. Проте цей переклад так і не побачив світу: адже вже вийшли два переклади «Гражини» (В. Сирійоса-Гіри та Юст. Марцінкявічюса), і «Вага» не хотіла видавати третій. Мова перекладу видалася працівникам видавництва надто вже бальчиконівською, але вони повірили версії професора, вважаючи, що, вдосконалюючи переклад, Бальчиконіс так змінив мову. І якби не свідчення мовознавця А. Либеріса, родича професора, який бачив рукописи перекладу «Гражини», ми так і не знали б, що професор переклав «Гражину». Kad profesorius mėgo poeziją ir galėjo ją versti, patvirtina dar ir toks faktas: jaunystėje J. Balčikonis rašė ir vertė eilėraščius. Jie buvo spausdinami „Viltyje“ ir „Lietuvos ūkininke“. „Tuo metu jie buvo gana populiarūs. Antai Mikas Petrauskas parašė muziką pagal Balčikonio eilėraštį „Mes ir žuvom ir kentėjom…“, labai išpopuliarėjo „Kalinys“, virtęs liaudies daina, vėliau harmonizuotas J. Švedo, kaip tautosakos kūriniai, užrašyti eilėraščiai „Ateis laikai“, vertimas iš rusų poeto A. Pleščėjevo „Paukštytė“. Balčikonio revoliucinę poeziją gerai vertino prof. B. Pranskus – statė ją greta poeto Jovaro1. Eilėraščius J. Balčikonis pasirašinėdavo įvairiausiais pseudonimais: Trimittas, Sparnaitis, Bijūnėlis. „Gražiną“ vertė Silvestro Rimgaijos slapyvardžiu. Багато чого перекладач Бальчиконіс трактує по-своєму. У передмові до «Вибраних творів» Я. Бальчиконіса зазначено, що він опублікував низку цінних праць із литовської ономастики та писав про литовізацію прізвищ. Про те, що професор мав власні погляди, свідчить і переклад імен у поемі. Ім’я головної героїні поеми Гражина він змінює на Гражине, ім’я князя Ліутаура змінює на Ліутвдру, топонім Наугардукас стає Наугарду, назва держави Німеччина — Німеч, а мозури називаються мазовами. 1 Pupkis A., Mažiulis V. Juozas Balčikonis. – Kn.: J. Balčikonis. Rinktiniai raštai. V., 1978, t. 1, p. 11. 38 Читаючи перекладену Я. Бальчиконісом «Гражине», ми відразу звертаємо увагу на багатий словник. Замість звичних слів, що зблякли через часте й повсюдне вживання, мовознавець добирає виразніші синоніми. Мова «Гражини» Я. Бальчиконіса народна, жива. Перекладач не уникає розмовних слів. Він щедро вживає діалектизми та діалектні форми, наприклад: «якщо ту оповідь (розповідь) уважно слухав», «урешті вирішив зробити навпаки» (вирішив), «а щоб слово те перевернути (замінити), вистачало милого» (вистачило), «Ліутвара її князем ставлять» (призначають), «не маємо тут баритися» (гаятися), «піду ще раз чоловіка підняти хутенько» (швидко), «ставши поруч, спільного ворога градом б’ють» (б’ють), «погода невдала (так собі), якийсь вітер», «утомлених одразу назад відтиснули» (прогнали), «не заповзявшись (упертість) він би, мабуть, не взявся», «негоже нам сваритися між собою», «обличчя її пашить, страшенно вона схвильована» (схвильована), «пам’ятай, що наказано, будьте готові» (підготовлені) тощо. У «Гражині» чимало й архаїзмів, вони дуже доречні: надають оповіді загадковості, ніби переносять у давні часи, наприклад: «до дверей княгині (княжни) наважуються піти»; слово «княгиня» вживається у творах М. Мажвідаса та словнику К. Сирвідаса. «Посланців (гостей) хрестоносців удалося випровадити» — слово «хрестоносці» трапляється у працях А. і Й. Юшка, С. Даукантаса, а «посланці» — у співаннику С. Славочинського та словнику К. Сирвідаса. У давніх писемних пам’ятках трапляються й інші вжиті Я. Бальчиконісом архаїзми: «що, володарю, чую?», «то князь» (князівський володар), «далі десь у дворах (селах) оселився», «а сокіл — справжня честь мисливця», «то жінка (дружина), хоч і підперезана чоловічою зброєю». У перекладі трапляється й одне-друге рідкісне слово — слово «ґарда», вживане Й. Басанавічюсом і В. Пєтарісом, але так і не прижите: «одним він дає ґарду (місто), дає землю». Привертає увагу і слово самого мовознавця «орати», вжите в новому значенні: «тут польську землю вирушаємо орати» (спустошувати). Слова з різних лексичних груп, ужиті в перекладі, мають значний естетичний потенціал. У сенсі культурної традиції архаїзм «медєяс» семантично не тотожний слову «мисливець», «князя» не можна замінити «князем-володарем», а «двір» — «селом». Діалектизми й архаїзми створюють історичний колорит. Майже всі діалектизми — виразні розмовні слова, однак їхнє поетичне перетворення не завжди вдале: вони не пасують романтичній поемі, викликають інші асоціації, наприклад: «страшенно вона схвильована» (схвильована), «але різниця між твоїми чоловіками є суттєвою». Тепер спробуймо розглянути довший уривок перекладу. Зіставмо переклад Я. Бальчиконіса з працями інших перекладачів. Чим вирізняється переклад Я. Бальчиконіса? Візьмімо для прикладу опис світанку: Ще ніч розбіглася, вже рожеве волосся Зоря розкидає східною хмарою. У перекладі Я. Бальчиконіса немає сяйливого волосся зорі, уособлення; думку перекладач передає простою народною мовою, так, як про світанок сказав би сільський чоловік: Хоч іще ніч, небесний край один Ранковий відблиск зорі вже багрянить… 39 Зміст оригіналу передано, хоча й не тотожним образом, хоча й без алюзій на античну літературу (для романтиків антична література була ідеалом). Змінено й синтаксис перекладу. Перекладач подовжує перше речення половиною другого, зникає повторюване «вже», однак це не шкодить змісту перекладу: речення плавне, хоча й без поетичної жилки. Юст. Марцінкявічюс розбиває перше речення оригіналу на два, завдяки чому зберігає динаміку й звучання мови оригіналу, однак також змінює художній образ: Страшна ніч минула. Скоро розвидниться, На сході небо наче пурпуром залите. Переклад В. Сирійос-Гіри нагадує народну пісню. У перекладі «зоряниця» й «хмара» стають зменшувальними формами, художній образ не зберігається. Синтаксис також змінено, але, як і в попередніх перекладах, зміст передано. Й. Жилюс — Йоніла перекладає ці рядки дослівно: Вже день світає, вже коси зоряниці Білим світлом своє небо вкрива… Перекладач точно відтворює художній образ оригіналу, зберігає персоніфікацію, алюзії на античну літературу (згадаймо багатопалу рожеву Зорю з «Одіссеї» Гомера), однак переклад звучить невдало, нагадує прозовий текст. Синтаксис оригіналу Й. Жилюс-Йоніла змінює: абзац оригіналу з двох речень перетворюється на одне, однак через це зміст не змінюється, повторюване «вже» збережено. Ще один приклад. У ньому змальовано таємничий нічний вигляд Новогрудського замку, докладно описано кожну деталь: По валах із дерну та по синьому піску Громіздким стовпом там тінь бурає, Падаючи в рів, де серед вічних тіснин Дихала вода під зеленими пліснявами. Синтаксис оригіналу не збережено в жодному перекладі, змінено порядок слів, речення поєднано неадекватно оригіналу. У перекладі Й. Балчиконіса з’являється інформація, якої в оригіналі немає (уявна інформація), ми лише відчуваємо її присутність: Удалечінь тінь вежі довгу кидає. Навколо глибокий рів чорніє, Спокійна його поверхня тванню вкрита, Та через нього не пройде несподіваний гість. Переклад образний, зміст передано, хоча художній образ і не зовсім точний. Зникає колірне враження оригіналу: «синюватий пісок», «зелені плісняви». Однак «твань» сама собою передає і колірне враження та звучить значно природніше за «зелені плісняви». У перекладі вжито тропи: синекдоха «тінь кидають вежі», антропоморфізація «вежі кидають». Ці художні засоби пожвавлюють переклад. 40 Майже дослівно ці рядки переклав В. Сирія-Гіра: Тінь замку, мов стовп, лягла На синюватий пісок, вал, у глиб Рову впала, де у вогкій тіні Вода дихала серед зелених плісняв. Тут, як і в оригіналі, збережено уособлення «вода дихала» та колористичне враження, однак переклад звучить неживо, реченню бракує жвавості, воно переступає через межі рядків. Переклад П. Арміна-Трупінеліса: На жовтуватих пісках і на замкових валах Тіні лежали, мов велетні, Наче частину їх у рів затиснуто, Де стара вода й пліснява гниють. Поряд з одним «персонажем» оригіналу (водою) у перекладі з’являється ще й другий, створений з обставини місця (пліснява). Не кажучи вже про звучання «стара вода», заважає віршування. Зважаючи на те, що це був найперший переклад «Гражини», не варто бути надто прискіпливими. Переклад Юст. Марцінкявічюса, хоч і граційний та милозвучний, спотворює зміст оригіналу: Піднявшись угору валом дерну, Піском повзуть великі тіні. Втомившись, вони падають у глибокий рів, Де серед трав дзюркоче свіжа вода. Створено цілком новий художній образ. Щоправда, романтичний, яким він і має бути в романтичній поемі, але автор цієї поеми прагнув передати не світлий настрій дзюркотливої води, а показати таємничий і моторошний нічний спокій, який дзюрчання води лише порушило б. До того ж у рові, що оточує замок, вода не може дзюрчати, а тим паче бути свіжою. Порівнюючи переклади з оригіналом і між собою, ми знайшли б чимало цікавого, але для цього потрібна була б ґрунтовніша праця. Можна згадати, що не лише Балчіконіс змінював ім’я Gražinos. П. Армінас-Трупінеліс переклав Gražiną як Gražioji. Йоніла намагався якнайбільше литуанізувати поему: Naugardukas став Naujapile, Liutauras — Liūtudaru. В. Сирія-Гіра переклав pasiuntinius як legatais, а Ю. Балчіконіс — як siuntiniais. Для Балчіконіса орден хрестоносців схожий на «багатоголову змію», для Гіри — на «гідру», для Марцінкявічюса — на «дракона». Уже з короткого порівняння перекладів можемо зробити певні висновки. У перекладах Ю. Жилюса-Йоніли та П. Арміна-Трупінеліса прагнуть до якнайбільшої точності образів, часом забуваючи перевірити, чи мова перекладів гнучка й легка для читання. Переклад В. Сирії-Гіри не завжди художньо точний, місцями автор намагається перекладати дослівно, однак поетичний талант багато що компенсує. Для Юст. Марцінкявічюса найважливіше зберегти колорит оригіналу, настрій і динаміку звучання. Ю. Балчіконіс свідомо архаїзує переклад, образи оригіналу подає так, як вони були б близькими литовцеві 41 світосприйняттю. Відчувається тенденція до народного мовлення. Силабічний одинадцятискладовий рядок він перекладає п’ятистопним ямбом, який є найближчим замінником силабічного віршування. Праця Й. Балчиконіса — один із найкращих зразків філологічного перекладу: майже скрізь дотримано точного способу перекладу, вжито пояснення ідіоматичних висловів, речення плавні, хоча й позбавлені поетичного пориву. Переклад «Гражини» професор не раз виправляв, шукав образніших і живіших висловів. Іменникові конструкції він замінював засобами вираження, характернішими для народного розмовного мовлення, удосконалював рими. Намагався висловитися якомога образніше й конкретніше, хоча через це подекуди змінювалася поетика оригіналу. Ось кілька прикладів: Він не спить — близькі це знали, Та придворні й охоронці замку, Поважні мужі із самої ради, Постукати до владаря у двері не зважали. Ці рядки він виправляє так: Не спить він, свої знали, Хоч справа важлива така постала, Яку без ватажка не розв’язати, Та стукати до вождя у двері боялися. Слово свої конкретніше за слово близьких, а заміна владаря на ватажка свідчить про важливість дії поеми, адже всі чекали, що Лютаур не лише владар, а й воєначальник. Другий і третій рядки змінено повністю. Вони стають інформативнішими, зникає перенесення думки, мовлення стає жвавішим: розгорнуте просте речення замінено складнопідрядним реченням із двома рівнями підрядності. Перекладаючи рядки У раді — наймудріший він за всіх, На полі бою — найхоробріший з них, перекладач, імовірно, уникав одноманітності мовлення, тому римовані прикметники найвищого ступеня замінює зовсім іншими словами. У раді завжди добре рішення подає, На полі бою його зброя гору бере. Крім того, уособлення «зброя гору бере» образніше й народніше. Скажуть, ти хотів награбувати скарбів І мусив напасти на чужу землю. Ці рядки він виправляє так: Скажуть: його чужий скарб вабив, Жадібний, він вирушив у путь і напав. 42 Виправлення пожвавлює образне дієслово кортіло, заміна другої особи третьою, адже прагнуть передати погляд інших на володаря, а не звертатися до нього безпосередньо. Емоційного відтінку надає назва персонажа гожішим. Винахідливіша рима. Рядки Ошатні замки хрестоносці зводять, Поглянуть на них — прусів страх проймає. удосконалюються аж двічі: Ошатні фортеці хрестоносців зводяться, Від них пруси зазнають лиха немало. ir Ошатні замки хрестоносців у землі прусів, Звідти вони чигають, щоб край наш поневолити. Так робиться, мабуть, заради рими. У другому й третьому виправленнях утрачається персоніфікація першого перекладу, зате вдається уникнути «ошатного будівництва». «Ошатні замки» у третьому перекладі звучать переконливіше, ніж «ошатні фортеці». За словами А. Жиргуліса, «це праця не професійного поета, а фахівця з мови. Хоча він і відчував потяг до поезії, усе життя він карбував і шліфував прозову мову, лише вряди-годи стикаючись із розвитком поетичної мови. Короткочасні контакти не могли дати стільки можливостей поетичної мови, скільки доступно людям, для яких мистецтво поезії є основною спеціальністю…»2 Ю. БАЛЬЧИКОНІС — ПЕРЕКЛАДАЧ «ГРАЖИНИ» А. МІЦКЕВИЧА Резюме Стаття знайомить із Ю. Бальчиконісом — перекладачем поезії. Розглядається переклад поеми А. Міцкевича «Гражина», виконаний Ю. Бальчиконісом. У перекладі Ю. Бальчиконіса багато мовних явищ трактуються по-своєму, вживаються слова різних лексичних шарів. Переклад Ю. Бальчиконіса порівнюється з іншими литовськими перекладами «Гражини» (Й. Жилюса-Йоніли, П. Армінаса-Трутнігеліса, В. Сирієс-Гіри, Юст. Марджикявічюса). Звертається увага й на виправлення перекладу, внесені самим Ю. Бальчиконісом із метою досягнення найбільшої народності мови. 2 Жиргуліс А. На літературних шляхах. — В., 1976, с. 105.