Dėl lietuviško „Marselietės“ pavadinimo

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXVII (1988) LIETUVIŲ KALBA IR BILINGVIZMAS ДИСКУСІЯ. РЕЦЕНЗІЇ ПРО ЛИТОВСЬКУ НАЗВУ «МАРСЕЛЬЄЗА» У ніч із 25 на 26 квітня 1792 року молодий артилерійський офіцер страсбурзького гарнізону Руже де Ліль (Rouget de Lisle), який, за словами А. де Ламартіна (A. de Lamartine), любив боротьбу як солдат, а революцію — як мислитель, створив «Бойову пісню Рейнської армії», що починається словами «Allons, enfants de la patrie…» Ця пісня швидко поширилася, а найбільшої слави їй додали марсельські добровольці. Через це невдовзі її почали називати «Гімном марсельців» («l’Hymne des Marseillais»), або просто «Марсельєзою» («La Marseillaise»). Саме під цією назвою вона й увійшла в історію. Невдовзі «Марсельєзу» проголосили гімном республіки, однак за часів реставрації та Другої імперії її було заборонено, аж поки нарешті 1879 року вона знову стала і донині залишається державним гімном Франції. Будучи сповненою патріотизму, пробуджуючи мужність борців і прагнення до свободи, «Марсельєза» поширилася й за межами Франції. За мотивами її музики та слів створювали революційні робітничі пісні. Одну таку пісню, написану П. Лавровим «Робітничу марсельєзу», від 80-х років XIX століття дуже любили російські робітники та революційна інтелігенція. На початку цього століття пісню вільно переклав литовською мовою Юозас Балтрушайтіс, який підписувався псевдонімом Й. Мємеле, і вона називалася то «Робітничою піснею» (Мємеле, 1904, с. 12–14), то «Робітничою марсельєзою» (Пісні революції, 1905, с. 7–8), то просто «Марсельєзою» (Пісні революції, 1918, с. 5–6), то ще якось. Перший рядок перекладу (а може, точніше — наслідування) Й. Мємеле — «Ми відмовляємося від старого світу». У ті часи існувало й чимало інших революційних пісень, які називали марсельєзами: крім згаданої «Робітничої марсельєзи», відомі також «Комуністична марсельєза», «Молодіжна марсельєза», «Литовська марсельєза» тощо. Отже, у революційній поезії слово марсельєза стало загальною назвою. Так називають гімн революційної боротьби, урочисту революційну пісню, створену за мотивами французької «Марсельєзи». Цікаво, що в збірці «Пісні революції», виданій 1905 року в Лондоні (?), відразу після «Інтернаціоналу» поспіль вміщено три марсельєзи — переклад французької «Марсельєзи» та два переклади-наслідування «Робітничої марсельєзи» П. Лаврова: «Робітнича марсельєза» Й. Балтрушайтіса (підписана псевдонімом J. Mėmelė) і «Литовська марсельєза» В. Міцкевича-Капсукаса (підписана псевдонімом Revoliucionierius). Це, безперечно, свідчить і про значущість цих пісень, і про їхню популярність. У сучасній літературній литовській мові слово марсельєза зазвичай подається як загальна назва (Словник сучасної литовської мови, 1954, с. 444; Словник сучасної литовської мови, 1972, с. 385; Словник литовської мови, 1966, т. 203 7, с. 877; Словник міжнародних слів, 1951, с. 427; Словник міжнародних слів, 1969, с. 480; Словник міжнародних слів, 1985, с. 305; Литовсько-французький словник, 1962, с. 304; Французько-литовський словник, 1957, с. 328; Французько-литовський словник, 1976, с. 568; Литовсько-російський словник, 1971, с. 378; Російсько-литовський словник, 1967, т. 1, с. 458; Російсько-литовський словник, 1983, т. 2, с. 182; Англійсько-литовський словник, 1978, с. 496; Німецько-литовський словник, 1972, с. 603; Італійсько-литовський словник, 1983, с. 417 та ін.). Цим іменником зазвичай позначають лише французьку «Марсельєзу» (саме так значення цього слова визначено у «Словнику сучасної литовської мови», «Словнику литовської мови» та повоєнних словниках міжнародних слів). Однак вважати марсельєзу лише загальною назвою і так тлумачити її значення неточно, хоча так роблять і в деяких інших мовах. Коли значення цього слова пояснюють як «французька революційна пісня, створена 1792 року, що стала національним гімном Франції» (Словник сучасної литовської мови, 1972, с. 385), мають на увазі назву цієї пісні, нині державного гімну Франції, яку, безперечно, слід писати так само, як і всі інші назви творів, — «Марсельєза». Інша річ, коли йдеться про наслідування «Марсельєзи», коли слово марсельєза, яким їх позначають, має значення «революційна пісня, створена за мотивами “Марсельєзи”». У таких випадках це слово цілком слушно пишеться, як і всі інші загальні назви, з малої літери — марсельєза. До речі, два значення слова марсельєза розрізнялися у «Словнику міжнародних слів», виданому пів століття тому (1936, с. 600): «1. Гімн Французької революції, створений 1792 року Руже де Лілем; нині національний гімн Франції; 2. російська та інші революційна пісня, яку співають на мотив марсельєзи». Лише в цьому словнику ці два значення не розмежовано з погляду правопису¹. У «Малій литовській радянській енциклопедії» (1968, т. 2, с. 519) та «Литовській радянській енциклопедії» (1981, т. 7, с. 267) подано лише статтю про власну назву «Марсельєза», але там згадано й наслідування П. Лаврова «Робітнича марсельєза» та його переклад литовською мовою. У цій та інших складених назвах слово марсельєза пишеться як загальна назва (з малої літери). Загальне значення цього слова — «революційна пісня» — наводять і словники деяких інших мов, наприклад «Короткий етимологічний словник чеської мови» (Holub, Lyer, 1967, с. 304), а у гаслі Марсельеза академічного словника сучасної російської літературної мови виокремлено переносне вживання цього слова на позначення революційної пісні загалом (Словарь современного русского литературного языка. 1957, т. 6, с. 643). Далі варто бодай стисло поглянути на історію литовських відповідників «La Marseillaise», розглянути, як виникла назва «Марсельєза», якою є її традиція і чого варті вживані в тих чи тих джерелах інші варіанти цієї назви. Це актуально і для сучасної мовної практики, адже й тепер час від часу ще сумніваються, чи справді литовською треба казати й писати «Марсельєза» та марсельєза. У французькій мові La Marseillaise — «державний гімн Франції, створений Руже де Лілем» — зазвичай розрізняють як окрему від слів marseillais, -e (вимовляється: 1 Докладно розмежовуючи значення слова марсельєза, звісно, не слід забувати й про значення «жителька міста Марселя», яке ще 1923 року було наведене поряд зі значенням «французька революційна пісня 1792 року» (Словничок чужих і міжнародних слів. 1923. С. 59). 204 марсезьєн, марсез, прикметника та іменника) — значення (Larousse de la langue française, p. 1114). Прикметник marseillais, -e із суфіксом -ais, -e утворений від назви міста Марсель (Marseille) і означає «з Марселя, пов’язаний із Марселем». Українською це передається словами марсельський, -а або, відповідно до сучасних тенденцій, радше марсельський, -а, хоча між ними є певна різниця у значенні. З таким самим суфіксом утворені й назви людей за місцем походження та проживання marseillais m «марселець» і marseillaise f «марселка». Точне етимологічне визначення значення La Marseillaise — «пісня з Марселя» (Holub, Lyer, 1967, p. 304) або «пісня марсельців». Перші перекладачі цієї пісні та її наслідувань литовською мовою утворили назву за французьким зразком іменника — «Марсельєза», хоча можна було використати й прикметникову назву «Марсельська» або «Марсельська». У збірці «Пісні революції», виданій 1905 року, — можливо, це перша публікація перекладу французької «Марсельєзи», адже вважають, що її перекладено 1905 року (Kubilius, 1958, p. 210; див. також: Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, 1981, t. 7, p. 267), — ця назва написана як Marselietė (Revoliucijos dainos, 1905, p. 4). Імовірно, на перекладачів (і тих, хто наслідував оригінал) вплинула також польська назва «Марсельєзи» — «Marsyljanka» (Encyklopedya powszechna, 1864, t. 18, p. 47) або «Marsyljanka» (Wielka ilustrowana encyklopedya powszechna, t. 10, p. 58)², утворена від польської назви Марселя Marsylia (за сучасним правописом). Крім того, міг вплинути й аналог популярної на той час революційної польської пісні «Warszawianka» (Wielka encyklopedia powszechna, 1969, t. 12, p. 127)³. Переклад останньої пісні в згаданій збірці революційних пісень уміщено відразу після пісні марсельців і названо «Варшав’янка» (Revoliucijos dainos, 1905, p. 11; у змісті книжки написано «Варшавянка»). Про популярність назв із суфіксом -ietė у литовській революційній поезії початку століття свідчить також вірш «Вільнянка» у збірці [Mėmelė] Ю. Балтрушайтіса 1904 року (Mėmelė, 1904, p. 5), що починається словами «Піднесімо сміливо папороть...» До речі, у цьому вірші легко помітити деякі мотиви «Варшав’янки» — перші слова: «Піднесімо високо наш прапор сміливо...» (Revoliucijos dainos, 1905, p. 11), польською: «S’miało podnieśmy sztandar nasz w górę...» Трохи згодом, у виданих у двадцятих роках словничках іншомовних слів написання «Марсельєзи» і навіть її адаптація до литовської мови дещо варіювалися. У «Словничку чужих і міжнародних слів», виданому 1923 року в Шяуляї, подано Marselijėtė; до речі, значення цього слова тут визначено так: «французька революційна пісня з 1792 року; жителька міста Марселя» (M. ir S., 1923, p. 59). З сучасного погляду таке написання невиправдане — адже словотвірною основою литовською є Marselis, тож у відпо- 2 Dabar lenkų kalba rašoma „Marsyljanka“ (Wielka encyklopedia powszechna, 1966, t. 7, p. 74; Słownik wyrazów obcych, 1971, p. 456; Lenku — lietuvių kalbų žodynas, 1964, p. 212; Lenkų—lietuvių kalbų žodynas, 1979, p. 256). 3 До речі, польська назва «Warszawianka» також виникла не без впливу французької мови. Адже, крім революційної пісні, створеної наприкінці XIX ст., існує на пів століття давніша патріотична польська пісня з такою самою назвою, оригінал якої був написаний французькою — «La Varsovienne» (Wielka ilustrowana encyklopedia powszechna, t. 18, p. 47; Wielka encyklopedia powszechna, t. 12, p. 127). 205 нування перед суфіксом цілком безпідставне. Через рік у «Словничку чужих і незрозумілих слів» Ю. Норкуса подано зовсім інший адаптований варіант — Marsaljeza: «французький республіканський революційний народний гімн, який склав Руже́-де-Ліль 25 квітня 1792 р., у роки Великої французької революції. Тепер — національний гімн Франції» (Norkus, 1924, p. 55). Написання Marsaljez[a], запропоноване Ю. Норкусом, близьке до звичної в деяких інших мовах назви «Марсельєзи», наприклад: російською Марсельеза (Словарь русского языка, 1986, т. 2, с. 230), білоруською Марсельеза (Тлумачальны слоўнік беларускай мовы, 1979, т. 3, с. 112), чеською Marseillaisa (вимовляється: марсейеза; Чешско — русский словарь, 1973, т. 1, с. 374), болгарською марсилеза (Бернштейн, 1975, с. 309), спорідненою латиською marseljeza (Bojāte, Subatnieks, 1964, p. 377; Balkevičius, Kabelka, 1977, p. 370; Latviešu literārās valodas vārdnīca, 1984, t. 5, p. 98), а також далекими естонською «Marseljees» (Lõugas, 1969, p. 171) і фінською marseljeesi мовами (Финско-русский словарь, 1975, с. 363). Те, що адаптована форма має закінчення -a, очевидно, зумовили найближчі сусідні слов’янські мови, насамперед, мабуть, російська, адже французькі іменники із суфіксом -aise, потрапивши до литовської мови, частіше, здається, стають словами чоловічого роду, пор. majonezas (із французької mayonnaise f.), polonezas (із французької polonaise f.). Щоправда, і тут не обійшлося без посередництва ближчих сусідів. Але це вже інша річ. Ні «Marsaljeza», ні будь-які інші подібні варіанти (точніше, можливо, було б «Marselježė» або «Marseježė») не поширилися в литовській мові й сьогодні можуть згадуватися лише як історичні дрібниці серед колишніх реальних або нереалізованих, але можливих варіантів адаптації цього слова. До наших днів час від часу вживається ще один, цілком несподіваний варіант адаптації «Марсельєзи». Це «Marseljetė» (Kubilius, 1958, p. 210; Lietuvių literatūros istorija, 1958, t. 2, p. 535) і marseljetė (Lietuvių kalbos tarties žodynas, 1985, p. 177). Цей варіант намагаються запровадити в ужиток літературної мови (про це свідчить його внесення до словника вимови), проте його все ж слід відкинути. Чому не можна прийняти marseljetės? Передусім тому, що ця marseljetė — штучне слово, вигадка, що не відповідає вживаному слову ані в мові-джерелі (французькій), ані в можливих мовах-посередницях (російській, польській, німецькій). Зменшувальний суфікс -etė (від французького -ette), який має, наприклад, запозичене з тієї самої французької слово šansonetė «пісенька», зовсім не пасує для нової назви «Марсельєзи» — довгої, урочистої пісні та гімну Франції. Крім того, чому marseljetė, а не marseletė, якщо вже намагаються створити в литовській мові нібито міжнародну назву гімну іншого народу? Цілком очевидно, що слово marseljetė не має підстав ані в іншій (щоб його можна було вважати запозиченням), ані у власній мові (щоб його можна було вважати звичним похідним словом). Історію змінити не можна. Її можна лише по-різному тлумачити. Знаменита французька пісня і державний гімн «La Marseillaise» увійшли в історію литовської революційної поезії, а також самої литовської мови під назвою «Марсельєза». Цим самим словом, як і в сусідніх народів, називали й революційні пісні, створені або перероблені за мотивами «Марсельєзи», — «Марсельєза робітників», «Литовська марсельєза» та ін. Отже, це очевидне питання усталеності й традиції. Назва «Марсельєза» вживається протягом усього цього століття, очевидно, від найперших перекладів самої пісні та її наслідувань литовською мо- 206 ву. Цю назву подають у нормативних тлумачних, а також перекладних словниках, її вживають в енциклопедіях та іншій літературі. Нині немає жодних вагоміших підстав відмовлятися від цього слова й запроваджувати інші варіанти, вживані кимось або вигадані наново. Stasys Keinys LITERATŪRA Anglų–lietuvių kalbų žodynas / Sud. A. Laučka, B. Piesarskas, E. Stasiulevičiūtė. 2 leid. V., 1978. Balkevičius J., Kabelka J. Latvių–lietuvių kalbų žodynas. V., 1977. Bojatė A., Subatnieks V. Lietuvių-latviešu vārdnīca. Rīga, 1964. Dabartinės lietuvių kalbos žodynas / Ats. red. J. Kruopas. V., 1954. Dabartinės lietuvių kalbos žodynas / Ats. red. J. Kruopas. II papild. leid. V., 1972. Encyklopedja powszechna. Warszawa, 1864. T. 18. Holub J., Lyer S. Stručný etymologický slovník jazyka českého. Praha, 1967. Karsavina I., Kairiūkštytė E. Lietuvių–prancūzų kalbų žodynas. V., 1962. Kubilius V. Revoliucinė lietuvių poezija 1890–1907 metais // Literatūra ir kalba. V., 1958. T. 3. Larousse de la langue française / Lexis. Paris, [1979]. Latviešu literārās valodas vārdnīca. Rīgā, 1984. 5. sēj. Lenkų–lietuvių kalbų žodynas / Sud. V. Vaitkevičiūtė. V., 1964. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija. V., 1981. T. 7. Lietuvių kalbos tarmių žodynas / Sud. V. Vitkauskas. V., 1985. Lietuvių kalbos žodynas / Ats. red. J. Kruopas. V., 1966. T. 7. Lietuvių literatūros istorija / Red. K. Korsakas. V., 1958. T. 2. Lyberis A. Lietuvių–rusų kalbų žodynas. V., 1971. Lõugas V. Leedu – eesti sõnaraamat. Tallinn, 1969. Mažoji lietuviškoji tarybinė enciklopedija. V., 1968. T. 2. Mémelė J. Pirmosios Gegužės balsai. Londonas [?], 1904. M. ir S. Svetimų ir tarptautinių žodžių žodynėlis. Šiauliai, 1923. Norkus J. Svetimų ir nesuprantamų žodžių žodynėlis. K., 1924. Petrauskas V. Italų – lietuvių kalbų žodynas. V., 1983. Prancūzų – lietuvių kalbų žodynas / Sud. E. Juškienė, M. Katalienė, K. Kaziūnienė, D. Šlapoberskis. V., 1957. Prancūzų–lietuvių kalbų žodynas / Sud. A. Juškienė, M. Katalienė, K. Kaziūnienė. V., 1976. Revoliucijos dainos. Londonas [?], 1905. Revoliucijos dainos. V., 1918. Rusų–lietuvių kalbų žodynas / Reng. V. Baronas, V. Galinis. V., 1967. T. 1. Rusų–lietuvių kalbų žodynas / Sud. Ch. Lemchenas. V., 1983. T. 2. Słownik wyrazów obcych PWN. – Warszawa, [1971]. Šlapoberskis D. Vokiečių–lietuvių kalbų žodynas. 2 leid. V., 1972. Tarptautinių žodžių žodynas / Ats. red. V. Kvietkauskas. V., 1985. Tarptautinių žodžių žodynas / Sud. K. Boruta, Pr. Čepėnas, A. Sirutytė-Čepėnienė. Red. J. Žiugžda. K., [1936]. Tarptautinių žodžių žodynas / Vert. O. Doveikienė, J. Kabelka, Ch. Lemchenas. V., 1969. Tarptautinių žodžių žodynas / Vert. O. Katinskaitė, Ch. Lemchenas, J. Talmantas. V., 1951. Vaitkevičiūtė V. Lenkų–lietuvių kalbų žodynas. V., 1979. Wielka encyklopedia powszechna. Warszawa, [1966]. T. 7; [1969]. T. 12. Wielka ilustrowana encyklopedja powszechna. Kraków. T. 10, 18. Бернштейн С. Б. Болгарско-русский словарь. М., 1975. Словарь русского языка / Под ред. А. П. Евгеньевой. 3-е изд., стереотип. М., 1986. Т. 2. 207 Словарь современного русского литературного языка. М.; Л., 1957. Т. 6 Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1979. Т. 3. Финско-русский словарь / Сост. Й. Вахрос, А. Щербаков. М., 1975. Чешско-русский словарь / Под ред. Л. В. Копецкого, Й. Филиповича, О. Лешки. М.; Прага, 1973. Т. 1. KIETOJO r TARIMAS VIETOJ MINKŠTOJO ŽEMAIČIŲ ŠNEKTOSE 1. Priebalsio r kietinimas prieš priešakinės eilės balsius yra kai kurių rytų ir pietų aukštaičių dėsninga fonetikos ypatybė. Ji išsamiai aprašyta Z. Zinkevičiaus (1966, p. 165—166, 519) bei Ž. Urbanavičiūtės (1970, p. 61—65; 1971, p. 55—69), žr. LKA II 87 žem. Žemaičių šnektose tam tikro kietojo ir minkštojo r varijavimo taip pat esama. Tai faktiškai visai kitokio tipo „kietinimas“ ar „minkštinimas“ negu aukštaičių tarmėje, nes žemaičių šnektas apima vadinamasis jotinis r minkštėjimas ir šitaip suminkštėjusių priebalsių keitimas kietaisiais. Šitoks žemaičių tarmės fonetinis reiškinys yra jau atkreipęs mūsų dialektologų dėmesį (Зинкявичюс, 1973, p. 93—97). Konkrečių faktų nemažai mini Z. Zinkevičius, stengdamasis nurodyti ir geografiją (Zinkevičius, 1968, p. 153—156). Panašiai apie tai rašo ir V. Grinaveckis, daugiau dėmesio skirdamas minkštojo r tarimui ir to dėsnio geografijai, pateikdamas daug faktų, kur matyti įvairios analogijos / drāuks — drāugas „draugas“, uždrāude — uždriaudė ir kt. / (Grinaveckis, 1973, p. 313—316), kartu pabrėždamas, kad tai kai kur „be abejo, yra naujas reiškinys“ (Grinaveckis, 1973, p. 316). Šiuo fonetikos dalyku dabar susidomėjo ir A. Girdenis, ypač atkreipęs dėmesį į dažną kietojo r tarimą šiaurės rytų žemaičių (dūnininkų varniškių) šnektose, kur „toks visiškai reguliarus [išretinta A. Girdenio] reiškinys gali būti tik fonetinės kilmės“ [išretinta A. Girdenio] (Girdenis, 1980, p. 34). Gaila, žinoma, kad šito reiškinio nesiekė išaiškinti „Lietuvių kalbos atlasas“, tokio klausimo nebuvo įtraukta į programą (atskiri žodžiai trobā, riogsōti gali išsamiai neparodyti to dėsnio veikimo geografijos). 2. Rašant „Šiaurės rytų dūnininkų šnektų žodyną“ (Vitkauskas, 1976) ir šiaip tyrinėjant pietų žemaičių tarmę, susikaupė iš tiesų gana daug pavyzdžių, kur kamieno *rįa, *rįau, *rįu, *rįū, *rįo garsų junginiai, skirtingai nuo bendrinės kalbos, aukštaičių ir netgi žemaičių šnektų, daugelyje tyrinėtų tarmių yra pasidarę ro, rau, ru, rū, ruo, o ne rio, riau, riu, riū, rio. Šiuo atveju norima panagrinėti, kaip daugelį tokių žodžių taria išsamiau tyrinėtų Kuršėnų (Šiaulių r.), Vidsodžio, Užvenčio (Kelmės r.), Pāvandenės, Viekšnių (Telšių r.) šnektų žemaičiai dūnininkai (varniškiai). Ten užfiksuota: braũ.nà Krš, Užv, Vds || brãũnà Pvn, Vkšn „briauna“, grã.u-t’į Krš || grã.ut’ę Pvn, Užv, Vds, Vkšn „griauti“, graus’t’ɪn’is Krš || graus’t’ɪ.n’is Pvn, Užv, Vds, Vkšn „griaustinis, perkūnija“, grúov’ims Krš || grúov’ems Užv, Vds || grúov’ę.ms Pvn, Vkšn „griovimas“, gruy’iesa Krš || groj’ėšā Pvn, Vkšn „griuvėsiai“, grūt’t’i Krš || grū’t’e Pvn, Užv, Vds, Vkšn „griūti“, gruv’in’let’į Krš || grov’ę-n’let’e Pvn, Užv, Vds, Vkšn „griuvinėti“, grúov’i:s Krš || grúov’ɪ:s Pvn „griovys“, karù’m’en’į Krš || karù’m’en’ę Pvn, Užv, Vds, Vkšn „kariuomenė“, senosios kartos 208