Динамика языковых процессов на разноязычной территории

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXVII (1988) LIETUVIŲ KALBA IR BILINGVIZMAS ЯКОВАС ТРИФОНОВАС ДИНАМІКА МОВНИХ ПРОЦЕСІВ НА БАГАТОМОВНІЙ ТЕРИТОРІЇ Вступ. Об’єктивні умови розвитку багатонаціональної держави висувають закономірну потребу у всебічному поглибленні процесів інтернаціоналізації. Це зумовлено збільшенням чисельності корінних національностей за одночасного посилення багатонаціональності населення, зміною етнодемографічних структур на тлі міграційних процесів, що спричиняє постійне зростання масштабів безпосереднього масового спілкування представників різних національностей, неможливого без подальшого розвитку й розширення соціальних функцій російської мови як засобу міжнаціонального спілкування та інтернаціонального згуртування. Російська мова змогла взяти на себе функцію міжнаціонального засобу спілкування в нових соціальних умовах завдяки історично сформованій динамічній структурі, яка через свою відкритість «постійно збагачується і перетворюється у зв’язку з включенням в орбіту її дії дедалі нових соціальних і національних колективів», унаслідок чого змінюються соціальні й національні сфери її вживання, її функціональні зв’язки з іншими мовами та взаємини між різними рівнями мови (Динамика структуры современного русского языка, 1982, с. 10). Одним із конкретних проявів такої зміни став перерозподіл функціональної структури мови, що призвів до зміни функцій діалекту, який, змінюючись під тиском лінгвістично загальних і соціологічно престижніших тенденцій, поступово наближається до розмовного мовлення. Особливий інтерес у цьому плані становлять діалектні системи, що існують в умовах іншомовного оточення, яке консервувально впливає на розвиток діалектної системи й тим самим визначає її стабільність. Вивчення функціонування таких систем становить великий інтерес як конкретний прояв діалектичного характеру мовних процесів — діалектики мови як системи та мови як функції в їхній реальній дії. Такий характер мовного розвитку вирізняє острівні говірки російської мови, зокрема російські говірки старожилів Литви, що утворилися внаслідок переселення російських старообрядців, які рятувалися 107 від релігійних переслідувань після проведення в Росії ніконіанської церковної реформи 1667 р. (Немченко, 1963 а, с. 65—67; Karaliūnas, 1983, с. 23). Об’єктом цього дослідження обрано одну з таких говірок, що утворилася внаслідок подальшого просування російського населення на початку XX ст. з місць первісного заселення (сучасні Зарасайський, Йонавський, Паневежиський райони) у північно-західному напрямку та злиття кількох російських говірок старожилів Литви (РСГЛ) на новій території — у центральній частині нинішнього Шяуляйського району, а тому названа говіркою російських старожилів Шяуляйського району (ГРСШ). Через нечисленність її носіїв і специфіку розселення на новій території (приблизно 300 осіб майже одночасно утворили три російські села, розташовані на відстані 5—7 км одне від одного в оточенні або безпосередньому сусідстві з корінним литовським населенням: у 1908 р. — с. Смилгяй, у 1909 — Амаляй, у 1910 р. — Гілайчяй) острівний характер говірки посилився ще більше, що виявилося в її подвійній ізоляції: не лише від материнських говірок російської мови, а й від основного ареалу РСГЛ (Непокупный, 1964, с. 7—8, 14—15). За часом і характером заселення цю говірку слід віднести до пізніх переселенських говірок, що характеризуються одночасністю й масовістю переселення та високим ступенем ізольованості (Баранникова, 1975, с. 22—31). Мета цієї статті — вивчення окремих особливостей функціонування цієї діалектної системи на іншомовній території в умовах білінгвізму та диглосії. У соціолінгвістичному дослідженні проблеми функціонування та взаємодії мов необхідно визначити суто мовні параметри функціонального розвитку з погляду використання різних форм існування мови, різних її підсистем у різних сферах суспільної та культурної діяльності людей, а також з погляду результатів тривалого застосування мови в тій чи іншій функції (Михальченко, 1984, с. 8). Сам же функціональний розвиток мови завжди зумовлений сукупністю соціальних і мовних чинників, у найзагальнішому вигляді представлених, з одного боку, мовною політикою, а з іншого — мовним станом, що розуміється як сукупність усіх видів варіативності мови, як функціонально навантажених, так і таких, що не мають чітко вираженого функціонального навантаження (Степанов, 1976, с. 30). У цій статті обмежимося аналізом фонетичної варіативності та найзагальнішою характеристикою варіативності на лексичному рівні. Остання найвиразніше зумовлена в соціологічному аспекті. 1. Соціолінгвістична характеристика функціонування фонетичної системи ГРСШ. Попри виняткову стійкість цього рівня мовної системи, фонетичний рівень, як і інші рівні, зазнає певних змін, зумовлених насамперед внутрішніми закономірностями мовного розвитку. Однак це не виключає й впливу зовнішніх чинників, які, як відомо, зазвичай виконують роль своє- 108 рідного каталізатора, що прискорює або уповільнює внутрішні процеси фонетичного розвитку, які відбуваються в тісній взаємодії з проявом тенденцій загального граматичного розвитку. Матеріал досліджуваної говірки підтверджує теоретичне положення про те, що примарні ознаки діалекту, які становлять «найзначніші його відхилення від норм літературної мови або від інших діалектів в умовах змішування» і тому слугують «перешкодою для мовного спілкування з тими, хто говорить інакше», не утворюють якоїсь нерухомої, статично замкнутої групи мовних явищ (Жирмунский, 1976, с. 389—390). Так, наприклад, якщо для носіїв ГРСШ старшого покоління такою примарною ознакою є усічення особових закінчень, особливо в системі дієслова, то для молодого покоління — сильне якання і твердість африкат. Наслідком такого різного підходу до виявлення най«гостріших» діалектних особливостей є різний ступінь наближення діалектного мовлення до літературної норми. Дослідження фонетичної варіативності цієї говірки побудоване на виявленні діапазону варіацій (Variationsbreite) (Fleischel, 1961) таких найважливіших особливостей її фонетики, як сильне якання, дзекання і цекання, депалаталізація африкат, а також деяких інших фонетичних явищ. З іншого боку, вивчення фонетичної варіативності у функціональному аспекті потребує як синхронного, так і діахронного підходу, що передбачає необхідність урахування особливостей становлення й розвитку досліджуваної говірки. Оскільки досліджувана говірка сформувалася внаслідок злиття низки острівних говірок старожилів Литви, основні риси її фонетичної системи свідчать про її спільність із ними. Серед таких спільних рис виділяються: у системі вокалізму — недисимілятивне акання, сильне якання, вокалізм першого переднаголошеного складу після шиплячих і [ц], явища другого повноголосся, характер вимови початкових і кінцевих ненаголошених голосних неверхнього піднесення тощо; у системі консонантизму — дзекання і цекання, нестійкість вимови приголосного /р/, твердість губних приголосних у кінці слова, м’якість зубного /с/ у суфіксі -ск-, йотація початкових голосних у займенниках, спрощення сполучень приголосних на початку й у середині слова тощо (докладніше див.: Трифоновас, 1978б, с. 90—93). Однак у говірці російських старожилів Шяуляйського р-ну за порівняно невеликий період її відокремленого існування виявилися деякі особливості фонетичної системи, що відрізняють цю говірку від інших російських говірок Литви. Найяскравіше ця відмінність виявляється у твердості африкати /ч/ і сполучень /шч/ та /ждж/ відповідно до довгих м’яких /ш’/ і /ж’/ у літературній мові: час, чорт, чыста, чэсный, сичас, ничаво, чылавек, чылный, иччас’йа, иччука, рачют, иччапка, иччак, иччытай; вожжжы, дажжжы, прийджжжайут, прийежджжый тощо (тут і далі діалектні слова й тексти наводяться у спрощеній транскрипції). Водночас у говірці 109 російських старожилів Йонасського району зазначені африкати й сполучення приголосних вимовляються м’яко (Немченко, 1958, с. 156—157). Історично вимову африкат можна поставити в один ряд з аканням і яканням, яким найбільшою мірою властивий розвиток на основі імпульсів внутрішнього характеру (Орлова, 1959, с. 5—23). Твердість африкати /ч/ і сполучень /шч/ та /ждж/ слід віднести до числа найархаїчніших рис, що споріднюють досліджувану говірку з більшістю материкових західних говірок російської мови, де ця особливість поєднується з вимовою довгого твердого /ц/ у суфіксах дієприкметників (там само, с. 58, 64—65), що також характеризує досліджувані говірки. Але явища, які порушують «одноманітність звучання, усталену під дією колишніх власне фонетичних процесів», можуть розвиватися «під дією чинників, викликаних певними історичними умовами» (там само, с. 23). Як умови, що вирішально вплинули на збереження твердості африкат, яка порушує властиву деяким іншим російським говіркам старожилів Литви м’яку вимову цих звуків, можна виділити два ряди явищ. Перше — це вплив фонетики білоруської мови, якого зазнали під час першого переселення віддалені предки носіїв досліджуваної та інших РСГЛ з території материкових говірок південного заходу Псковської області, найближчих до досліджуваної говірки за своїми фонетичними особливостями (Царева, 1962, с. 58, 61; Филин, 1972, с. 244—254, 296—300), у псковсько-білоруське пограниччя, точніше, до колишньої Вітебської губернії, про що є історичні свідчення (Волков, 1866, с. 31—33, 47—51). Цей вплив виявлявся головним чином у царині консонантизму, оскільки для білоруської мови, поряд із дзеканням і цеканням, характерне особливо широке поширення твердості африкат (Карский, 1955, с. 46—47; Орлова, 1959, с. 64; Филин, 1972, с. 312). Сліди такого впливу збереглися не лише у твердості африкат, а й у характері дзекання й цекання, ближчому до білоруського типу дзекання і значно відмінному від аналогічних рис сучасних псковських говірок (Царева, 1954, с. 297) за характером напруження та свистячої ознаки під час вимови м’яких африкат /дз’/ і /д’/. Наступні покоління цих російських переселенців поступово осідали в Прибалтиці — спочатку в литовсько-латвійсько-білоруському пограниччі, а потім у районах середньої зони Литви. На користь такого припущення свідчить збереження твердості африкат у прикордонних російських говірках старожилів Латвії, зокрема в говірці Дагдського р-ну (Новгородов, 1958, с. 353). На території раннього заселення (сучасні Зарасайський, Йонасський, Паневежський, Укмергський р-ни) внаслідок значної кількості російського населення, що переселилося, та компактності його розселення (Корецкий, 1863; Памятная книга Ковенской губернии, 1914, 1915) утворився ареал острівних говірок російської мови, усередині якого мовний розвиток, хоча й дещо уповільнений іншомовним оточенням, тривав за загальними за- 110 закономірностям мовних процесів, що призвели до пом’якшення африкат унаслідок дедалі сильнішого впливу нормалізованого типу мови (Орлова, 1959, с. 64). Досліджувана ж говірка, що сформувалася внаслідок подальшого просування російського населення в північно-західну частину Литви, зокрема на територію сучасного Шяуляйського району, опинилася на периферії мовного ареалу острівних говірок російської мови. Саме це визначило її особливий розвиток порівняно з колишнім осередком або центром ареалу, що виявився у збереженні рис, утрачених в осередку або центрі мовного ареалу (Никонов, 1977, с. 212—215). Цьому сприяла подвійна ізоляція досліджуваної говірки, яка посилила ізолювальний вплив іншомовного оточення на розвиток внутрішньої структури говірки, що й зумовило консервацію її найархаїчніших рис. Привертає увагу той факт, що в окремих джерелах описано аналогічний розвиток фонетики острівних російських говірок в умовах іншомовного оточення — наприклад, збереження ствердлих сполучень /шч/, /ждж/ в одній із печорських говірок (Лисенкова, 1964, с. 7—9, 15). Загальні закономірності вияву соціальної зумовленості фонетичних варіантів діалектного мовлення визначаються: 1) комунікативною доцільністю, що передбачає такий вибір оптимальних мовних засобів, які були б придатними для різних видів мовленнєвої діяльності (Леонтьев, 1974, с. 237); 2) градацією населення — носіїв російської мови — залежно від співвідношення в їхньому мовленні діалектних особливостей (Тарасов, 1974, с. 62); 3) локалізацією напівдіалектних мовних структур тощо. Так, наприклад, у сімейно-побутовій сфері спостерігається значно вища частотність реалізації основних рис вокалізму й консонантизму досліджуваної говірки, ніж в офіційно-діловому спілкуванні, а локалізація носіїв говірки в сільській чи міській місцевості визначає стійкість окремих фонетичних рис. Найважливішими соціальними детермінантами, що передусім зумовлюють фонетичну варіативність, є вікові та статеві ознаки (Баранникова, 1972, с. 9—11). Вибірковий аналіз і статистична обробка мовного матеріалу показують, що найвища частотність реалізації таких особливостей вокалізму досліджуваної говірки, як сильне якання, вокалізм першого переднаголошеного складу після шиплячих і /ц/, поява протетичних звуків на початку або в середині слова, характерна для носіїв ГРСШ старшого покоління. Так, якщо частотність реалізації найяскравішої риси вокалізму — сильного якання — у інформантів цього покоління коливається зовсім незначно, лише в межах 5% (див. табл. 1), то у носіїв говірки молодого покоління це коливання має дуже великий діапазон — від 20 до 95%. Частотність реалізації твердості африкат у чоловіків старшого покоління також коливається від 94 до 100%, а у жінок коливання взагалі відсутні; натомість у інформантів молодого покоління вона коливається від 20 до 83% у чоловіків і від 10 до 97% у жінок. 111 Поряд із зазначеними вище чинниками фонетична варіативність значною мірою залежить і від мобільності носіїв говірки. Так, якщо у немобільних представників старшого покоління коливання частотності реалізації всіх трьох основних фонетичних рис говірки або зовсім відсутні (у групі малограмотних), або є незначними (становлять 2—3%), то у мобільних представників вони сягають 6—12%, причому мобільність притаманна переважно чоловікам, що є наслідком їхньої більшої соціальної активності. Значення цього чинника ще виразніше виявляється у представників молодого й середнього покоління, де коливання частотності реалізації твердості африкат, дзекання та цекання становлять понад 40% у чоловіків і 7—10% у жінок за однакового рівня освіти. Водночас різниця у варіативності сильного якання менш значна залежно як від статі, так і від мобільності інформантів, що, на нашу думку, пояснюється більшою близькістю цієї фонетичної риси говірки до нормованої вимови порівняно з двома іншими. Вищий рівень частотності реалізації окремих фонетичних рис говірки у представників молодого й середнього покоління, які мають середню та вищу освіту, більшою мірою зумовлений причинами суб’єктивного або часткового характеру, однак загалом і в цій групі виявляється та сама обернена залежність: що вищий рівень освіти й мобільності, то нижча частотність реалізації основних фонетичних особливостей говірки. А рівень освіти інформантів молодого покоління, безперечно, значно перевищує рівень освіти інформантів старшого покоління: 67% перших мають незакінчену середню, 25 — середню і 8% — вищу освіту, тоді як 73% інформантів старшого покоління мають лише початкову освіту, близько 20% уміють читати й писати, а близько 7% є неписьменними — це переважно жінки похилого віку (за даними Перспективного плану соціального розвитку колгоспів, до складу яких входять обстежені села, на 1975—1980 рр.). Ізолювальний вплив іншомовного оточення на фонетичну варіативність досліджуваної говірки особливо наочно виявляється під час зіставлення аналізу зразків діалектних текстів російських говірок центральної частини Литви, зокрема Йонавського району, із зазначеними вище характеристиками досліджуваної говірки. У жодному з діалектних текстів російської говірки старожилів Йонавського району не зафіксовано жодного випадку твердості африкати /ц/ або сполучень /шч/, /ждж/, тоді як інші архаїчні риси фонетики спостерігаються приблизно з тією самою частотністю, що й у досліджуваній говірці (Немченко, 1963б, с. 97—110). У зразках текстів російської говірки Ігналінського району (Свищенко, 1963, с. 111—113), у зоні литовсько-білоруського прикордоння, частотність реалізації твердості африкат наближається до рівня, характерного для досліджуваної говірки, коливаючись у межах 70—80%. В обох випадках зразки текстів є записами діалектного мовлення носіїв говірки старшого покоління, малограмотних або неписьменних, про що можна судити за 112 відповідно до змісту тексту або вказівок укладачів, тому частотність реалізації двох інших фонетичних ознак говірок надзвичайно висока (див. табл. 2). Аналіз конкретного мовного матеріалу в синхронному плані в низці випадків виявив різкі відмінності у фонетичній варіативності, характерній для окремих носіїв говірки, які належать до однієї й тієї самої вікової групи. Вивчення індивідуальних соціолінгвістичних біографій цих осіб сприяло виявленню складної та різноманітної взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників у процесі функціонування всієї діалектної системи говірки та, зокрема, у розвитку фонетичної варіативності (докладніше про це див.: Трифоновас, 1978 а, с. 89—90). Вивчення процесів фонетичної варіативності в мовленнєвій практиці носіїв досліджуваної говірки дає змогу зробити висновок, що сучасний стан внутрішньої структури цієї острівної російської говірки старожилів Литви є результатом дифузійної взаємодії мовних систем і підсистем, що співіснують у межах досліджуваної говірки; ця взаємодія зумовлена як внутрішніми особливостями цих систем, так і зовнішніми чинниками. 2. Соціолінгвістична характеристика соціально актуалізованої діалектної лексики. Соціолінгвістичне дослідження діалектної лексики передбачає виявлення функціональної закріпленості тих чи тих її пластів, виокремлених на основі внутрішньоструктурного або міжмовного аналізу, за певними віковими, соціальними, професійними чи іншими групами носіїв цієї мови або говірки, що є окремим виявом соціальної диференціації мови, нерозривно пов’язаної із соціальною диференціацією суспільства (Швейцер, 1983, с. 6). Необхідною передумовою успішного аналізу проблеми соціальної диференціації мови загалом і її окремого рівня — лексики — є дослідження соціальної варіативності мови та мовлення, яка постає у двох видах: стратифікаційній і ситуативній варіативності (Швейцер, 1976, с. 78—79). Розкриттю сутності соціальної диференціації діалектної лексики більшою мірою сприяє стратифікаційна варіативність, безпосередньо пов’язана із соціальною структурою суспільства. З огляду на цілі дослідження діалектної лексики стратифікаційну варіативність можна представити у вужчому понятті соціальної актуалізації діалектної лексики, що є окремим випадком стратифікаційної варіативності. Вона зумовлюється впливом одного соціального чинника — роду занять або виду діяльності суб’єктів, який, як відомо, завжди тісно взаємопов’язаний із впливом цілої низки інших соціальних чинників. На основі загальновизнаної та широко вживаної тематичної класифікації діалектної лексики видається можливим виокремити в лексиці 8. 1880 113 досліджуваної говірки сім тематичних груп, які найповніше відображають її словниковий склад: 1) назви явищ природи, її рослинного й тваринного світу; 2) назви садиби, житлових і господарських споруд; 3) назви предметів домашнього вжитку; 4) назви одягу, взуття, прикрас; 5) назви їжі та продуктів харчування; 6) лексика сільськогосподарського виробництва; 7) назви предметів і понять, пов’язаних із ремеслами та промислами. Щоб виявити процеси соціальної актуалізації діалектної лексики, необхідно зосередити увагу на тих групах лексики, у яких відображено основні якісні зміни соціально-професійного розподілу носіїв досліджуваної говірки: розширення кола доступних професій, поява нових професій та їх певне закріплення за окремими віковими групами, зміна вікового складу соціально активних осіб тощо. Це дає змогу виокремити кілька груп соціально актуалізованої діалектної лексики, що характеризують мовленнєву практику представників найважливіших сучасних сільськогосподарських професій: рільників, тваринників, сільських механізаторів, сільських будівельників і фахівців сільськогосподарського виробництва. На нашу думку, найвиразнішою соціальною актуалізацією характеризується лексика сільських будівельників. Вона містить багатий і різноманітний мовний матеріал — лексику російської літературної мови, діалектну лексику, запозичення з різних мов. Її носіям властивий високий рівень соціальної активності та суспільного престижу, що зберігався відтоді, коли представники цієї професії були нечисленними й дуже широко відомими. Лексика сільських будівельників становить малодосліджений пласт діалектної лексики РСГЛ (Немченко, 1961, с. 147—175; Марченко, 1968, с. 73—81). Вона охоплює терміни й поняття, що використовуються для позначення процесів будівництва, заготівлі та обробки будівельних матеріалів (у минулому — переважно ручним способом), інструментів і знарядь праці, способів організації та оплати праці тощо. При розподілі діалектної лексики на основі її функціональної залежності від роду діяльності носіїв говірки та інших позамовних чинників виокремлюють дві великі групи: власне професійну лексику, тобто слова, що є специфічними назвами, термінами певної професійної групи, і семантичні професіоналізми, тобто багатозначні слова, які набувають специфічного вжитку завдяки своїй здатності розвивати додаткові значення й зберігати їх у синхронному вживанні поряд з основним значенням (Баранникова, 1973, с. 111). З погляду соціолінгвістичного аналізу особливий інтерес становлять семантичні професіоналізми, які у своєму основному значенні 114 використовуються всіма носіями досліджуваної говірки, незалежно від роду їхньої діяльності та інших соціальних детермінант. У вторинному, або переносному, значенні ці самі слова, завжди маючи обмежені можливості вживання, у цій мовленнєвій спільноті використовуються лише у вузькоспеціальному значенні, характеризуючись суворо обмеженим семантичним розмежуванням, тобто є соціально актуалізованими, наприклад: гнать, ставить, крутить та їхні префіксальні форми выгнать, прогнать, поставить, выкрутить, прокрутить у досліджуваній говірці можуть використовуватися а) у тому самому значенні, що й у літературній мові, — у цьому значенні вони вживаються всіма носіями говірки; б) у спеціальному значенні як назви певних будівельних процесів — лише в мовленні сільських будівельників, переважно старшого покоління (докладніше див.: Трифоновас, 1978б, с. 152—154). 3. Внутрішньоструктурна взаємодія контактуючих мовних систем і підсистем. Попри високий ступінь стійкості фонетики, наявний мовний матеріал свідчить про існування певних фактів внутрішньоструктурної взаємодії контактуючих мовних систем на цьому рівні. І в рідному, і в литовському мовленні російських старожилів старшого покоління іноді спостерігається дифтонгізація окремих наголошених голосних, наприклад, вимова дифтонгоїдів ᵘо, ᵘе замість наголошених голосних не верхнього піднесення /о/, /е/ — і в рідному мовленні (мноᵘго, зарабᵘотана, Смолᵘенска, губᵘернию — ‘багато’, ‘зароблено’, ‘Смоленська’, ‘губернію’), і в литовському (tᵘoki, senᵘovė, kalᵘėjimas — ‘такі’, ‘у давнину’, ‘в’язниця’). Наявність подібних дифтонгоїдів у литовському мовленні російських старожилів навіть замість ненаголошеного кінцевого литовського /ė/ або в інших ненаголошених позиціях свідчить про вплив особливостей фонетики місцевих говірок литовської мови, у яких вимова довгих голосних /o/, /ė/ коливається від широких /aː/, /æː/ до вузьких напружених /oː/, /eː/ або дифтонгів і дифтонгоїдів ᵘо, ᵘo, ᶦe, ᶦe (Zinkevičius 1966, p. 68, 74) (пор.: Гаршва, 1983, с. 159). Водночас у цьому випадку можна говорити про збереження субстрату материнських говірок, оскільки для деяких материкових говірок російської мови, щоправда, нині нечасто, характерна дифтонгічна вимова звуків на місці фонем /o/, /e/, яка зазвичай уживається поряд із недифтонгічною (Русская диалектология, 1964, с. 33). Підтримувальним впливом звучання литовського голосного /e/ у першому переднаголошеному складі можна пояснити відносно високий ступінь збереження сильного якання в мовленні російських старожилів середнього й молодого покоління, які значно частіше стикаються з литовською вимовою цього звука, ніж із нормованою російською вимовою (пор. російську діалектну й литовську літературну вимову: вᵘаду ‘веду’ — degù, вᵘаду ‘веду’ — vedu, вᵘазу ‘везу’ — vežu, нᵘасу ‘несу’ — nešu, сᵘестра ‘сестра’ — sesuo). 115 У сфері консонантизму взаємодія контактуючих мов виявляється у вимові шиплячих і африкат, причому вплив литовського консонантизму є двоїстим. З одного боку, «закон африкат», характерний для місцевих литовських говірок, певною мірою сприяє збереженню їхньої архаїчної твердості в досліджуваній російській говірці. Водночас м’яка нормативна вимова африкати /ч/ і в литовській, і в російській мовах справляє протилежний вплив, унаслідок чого така вимова переважає в мовленні представників молодого покоління та поступово проникає в мовлення окремих представників старшого покоління. Певний вплив фонетики іншомовних говірок особливо виразно простежується в деяких тематичних групах лексичних запозичень із литовської мови, зокрема в оформленні литовських топонімів (Garšva, Trifonovas, 1977, p. 27—31). Унаслідок вияву загальної тенденції до перенесення наголосу із закінчення на корінь, характерної для досліджуваної та інших російських говірок Литви, наголос у запозичених литовських топонімах завжди переноситься з кінцевого складу на попередній; цьому сприяє вплив тяжіння частини наголосу з кінця слова до його початкових складів, яке охоплює майже всю територію жемайтського наріччя, зокрема й обстежену місцевість (Grinaveckis, 1973, p. 38—39), наприклад: Буби, Грузди, Кужи, Шавли, С’ада, Тэл’шы — пор. лит. літ. Būbiai, Gruzdžiai, Kužiai, Šiauliai, Seda, Telšiai. Спостерігається нівеляція розрізнювальних ознак литовських голосних /е/ і /ё/, які в досліджуваній говірці здебільшого об’єднуються в /а/ після твердого або м’якого приголосного: Акм’аны, Дуб’аны, Куршаны, Нывар’аны, Шавк’аны, Шыланы — пор. лит. літ.: Akmenė, Dubėnai, Kuršėnai, Nevarėnai, Šaukėnai, Šilėnai; заміна другого компонента литовського дифтонга /au/ приголосним /в/: Давгели, Каунас|Ковна, Тавреги, Шавли — пор. лит. літ. Daugėliai, Kaunas, Tauragė, Šiauliai, що характеризує й інші говірки Литви (Немченко, 1958, с. 4); узагальнення литовських закінчень -iai- і -is, -ė, які повсюдно замінюються закінченням -ы (після твердих) або -и (після м’яких приголосних): Смил’ги, Гуроги, Минейки, Ужвенты, Радывилишки, Кел’мы, Жагоры — пор. лит. літ. Smilgiai, Gūragiai, Mineikiai, Užventis, Radviliškis, Kelmė, Žagarė. У процесах узагальнення литовських закінчень у говірці російських старожилів Шуляйського району виявляється й така яскрава особливість її фонетики, як твердість африкат /ч/, /дж/, а також залишкові явища цокання, наприклад: Байайцы |-чы, Буткайцы |-чы, Гил’вйцы |-чы, Станайцы |-чы, Груджджы — пор. лит. літ. Baisčiai, Butkāčiai, Gilvūčiai, Stonāčiai, Gruzdžiai. Висновки. 1. Динаміка мовних процесів на обстеженій території найяскравіше виявляється у фонетичній варіативності, зумовленій низкою соціальних детермінант, таких як вік і стать, мобільність, рівень освіти тощо. 2. Подвійна ізоляція досліджуваної говірки посилила консервувальний вплив іншомовного оточення та зумовила збереження в 116 досліджуваній говірці окремих архаїчних рис, які вирізняють цю говірку з-поміж інших російських говірок Литви. 3. Соціальна актуалізація діалектної лексики як окремий випадок стратифікаційної варіативності становить соціально зумовлене функціональне розмежування професіоналізмів, що ґрунтується на їхній здатності розвивати додаткові значення та зберігати їх у синхронному вжитку поряд з основним значенням. 4. Функціональна та внутрішньоструктурна взаємодія контактуючих мовних систем і підсистем — російської та литовської мов і їхніх місцевих діалектів — визначила поступову трансформацію структури досліджуваної говірки, яка нині зберігає діалектну основу й водночас містить елементи трьох мовленнєвих норм: діалектної архаїчної, діалектної, зміщеної в бік літературної, та літературної. Соціально детерміноване співвідношення цих елементів у мовленнєвій практиці носіїв говірки визначає формування напівдіалекту, що наближається до розмовного мовлення. 5. Оптимальні умови для широкого функціонування обох контактуючих мов на обстеженій території зумовили розвиток масового білінгвізму та високий рівень володіння другою мовою Таблиця 1. Частотність реалізації основних фонетичних особливостей говірки залежно від віку, освіти й мобільності мовців,% Старше покоління | Молоде та середнє покоління | Основні фонетичні особливості | з початковою освітою | з 8-річною освітою | з неповною середньою та вищою освітою | немоб. | моб. | немоб. | моб. | моб. | Сильне якання чол.* | 100 | 95–97 | 85–90 | 88 | 75 | якання жін.** | 100 | 100 | 95 | 90 | 20 | Декання чол. | 97 | 88–100 | 93 | 50 | 25 | і цекання жін. | 100 | 100 | 95 | 85 | 83 | Твердість чол. | 98 | 94–100 | 60 | 20–63 | 83 | африкат жін. | 100 | 100 | 97 | 92 | 10 *чоловіки, **жінки. Таблицю складено на підставі вибіркового аналізу діалектних текстів, що представляють розшифровані магнітофонні записи мовлення представників різних груп носіїв ГРСШ. Цифри вказують відсоток реалізації основних фонетичних рис говірки на одній машинописній сторінці діалектного тексту. Примітка. У мовленні малограмотних немобільних представників старшого покоління основні фонетичні особливості говірки реалізуються повністю (на 100%), а в мобільних малограмотних представників цього покоління та немобільних представників молодого й середнього поколінь із неповною середньою та вищою освітою — практично не реалізуються. 117 Таблиця 2. Порівняння частотності реалізації основних фонетичних особливостей трьох російських старожильських говірок Литви,% Фонетичні особливості Шяуляйський р-н Ігналінський р-н Йонавський р-н Сильне якання 95…100 85…100 100 Дзекання і цекання 88…100 75…100 100 Твердість африкат 94…100 70…80 — Таблицю укладено на основі зіставного аналізу діалектних текстів представників старшого покоління носіїв відповідних говірок. Таблиця 3. Національний склад трудових колективів і колишніх російських сіл, що територіально до них належать Назва трудових колективів і сіл Загальна кількість осіб, зокрема за національністю росіян осіб% литовців осіб% Колгосп «Раудонасис Спаліс» 478 120 25 358 75 зокрема с. Смільгяй 186 94 50,5 92 49,5 Колгосп «Тарибу Летува» 329 106 32 223 68 зокрема с. Амаляй 169 96 56,5 73 43,5 Колгосп ім. Калініна 432 118 28 314 72 зокрема с. Гілайчяй 241 98 41 143 59 Разом: у трудових колективах 1239 344 27,7 895 72,3 в обстежених селах 596 288 48,3 308 51,7 Таблицю укладено за даними господарських книг колгоспів станом на 1 січня 1975 р. Таблиця 4. Національний склад сільського населення Литовської РСР Шяуляйського району та обстеженої території Назва території Загальна чисельність, осіб зокрема окремих національностей,% 1959 1970 росіян 1959 1970 литовців 1959 1970 Литовська РСР 1 665 500 1 556 500 3,2 2,6 85,7 87,1 Шяуляйський р-н 42 500 42 200 3,5 2,6 95,3 96,2 Обстежена територія 723 638 62,3 48,3 36,8 51,7 Таблицю укладено за даними кн.: Підсумки всесоюзного перепису населення 1970 року по Литовській РСР. Вільнюс, 1971. Т. 1. С. 261, 274, 285–288. Дані щодо обстеженої території є результатом статистичної обробки даних сільськогосподарського обстеження, зіставлених із даними правлінь колгоспів та апілінкових Рад народних депутатів. 118 Таблиця 5. Форми та ступінь володіння другою мовою представниками різних національностей на обстеженій території Форми володіння другою мовою | Кількість позитивних відповідей,%: росіяни, литовці | Ступінь володіння другою мовою | Кількість позитивних відповідей,%: росіяни, литовці Розуміють | 100 | 98 | Вільно говорять | 88 | 61 Розмовляють | 94 | 85 | Говорять із труднощами | 6 | 24 Читають і пишуть | 79 | 71 Таблицю складено за результатами статистичної обробки даних соціолінгвістичного обстеження. Відсоток позитивних відповідей обчислюється від загальної кількості обстежених інформантів — близько 600 осіб. Таблиця 6. Функціональний розподіл литовської та російської мов на обстеженій території,% Сфери використання мов | Обстежені населені пункти: Амалій, Гілайчяй, Смільгяй | росіяни, литовці Мова спілкування в сім’ї | рос. 100 — 100 — 100 24 | лит. 20 100 46 100 20 100 На роботі, у школі | рос. 50 48 72 63 85 54 | лит. 94 96 96 100 91 100 Мова публічного та офіційно-ділового спілкування | рос. 20 9 24 3 15 4 | лит. 80 91 76 97 85 96 Мова читання книжок, газет | рос. 74 44 46 57 60 48 | лит. 76 92 84 99 63 98 Мова радіо, телебачення | рос. 100 78 100 75 96 88 | лит. 92 98 90 100 87 100 Таблицю складено за результатами статистичної обробки даних соціолінгвістичного обстеження; відсоток обчислюється за тією самою методикою, що й у табл. 5. J. TRIFONOVAS ДИНАМІКА МОВНИХ ПРОЦЕСІВ НА БАГАТОМОВНІЙ ТЕРИТОРІЇ Резюме У статті розглядаються особливості функціонування говірки росіян-старожилів Шяуляйського району. Говірка сформувалася внаслідок злиття кількох говірок росіян Литви, коли росіяни-старожили переселилися з центральної частини Литви до цього району на початку XX ст. До відновлення радянської влади в Литві говірка була ізольована від основного ареалу російських говірок та інших російських говірок Литви. З цієї причини деякі архаїчні фонетичні особливості говірки збереглися до наших днів. Це вирізняє її з-поміж інших російських говірок Литви. 119 Функціонування говірки в умовах білінгвізму й диглосії зумовило істотні зміни в ній. На говірку постійно впливали місцеві литовські говірки та норми литовської й російської літературних мов. Ці зміни залежали від характеру мовних контактів, який визначали різні позамовні чинники (вік мовців, освіта, соціальна активність, мобільність тощо). Сучасна трансформована структура говірки росіян-старожилів зберегла діалектну основу й містить елементи трьох мовних норм: архаїчної діалектної; напівдіалектної, наближеної до літературної мови; літературної мови. Унаслідок цього в говірці формуються три напівдіалекти (Halbmundart), властиві різним віковим групам мовців. Діалектні й нормативні (літературні) системи російської та литовської мов у мовленні носіїв досліджуваної говірки доповнюють одна одну. Оптимальні умови для вживання обох мов зумовили масовий характер білінгвізму та добре володіння другою мовою. У багатьох сферах спілкування вживається литовська мова, а російською спілкуються в родині. Будучи засобом міжнаціонального спілкування народів СРСР, російська мова поряд із литовською широко використовується в культурному житті та сфері масової інформації. Потребу в російській мові в інших сферах зумовлює формування інтернаціональних виробничих колективів. J. TRIFONOVAS ДИНАМІКА МОВНИХ ПРОЦЕСІВ НА БАГАТОМОВНІЙ ТЕРИТОРІЇ Резюме У статті розглядаються функціональні особливості говірки росіян-старожилів Шяуляйського району. Говірка розвинулася на початку XX ст. внаслідок злиття кількох російських говірок Литви, коли росіяни-старожили переселилися з центральної Литви до цього краю. До того часу говірка була ізольована від інших російських говірок. Тому окремі фонетичні особливості архаїчної говірки збереглися донині. Саме це вирізняє цю говірку з-поміж інших російських говірок Литви. Функціонування говірки в умовах білінгвізму й диглосії істотно впливало на її зміни. На говірку постійно впливали місцева литовська говірка та норми обох літературних мов. Їхні взаємні співвідношення змінювалися залежно від рівня розвитку й характеру мовних контактів, які зумовлювали різні позамовні чинники (вік мовців, їхня освіта, соціальна активність тощо). Структура сучасної трансформованої говірки росіян-старожилів зберегла свою основу й містить елементи трьох мовних норм: норми архаїчної говірки; норми говірки, близької до літературної мови; норми літературної мови. Тому в говірці виникають три так звані напівдіалекти, типові для різних вікових груп мовців. Найуживаніші в мовленнєвій практиці діалектні й літературні системи російської та литовської мов доповнюють одна одну. Оптимальні умови використання обох мов визначають характер білінгвізму та добре володіння другою мовою. У спілкуванні найчастіше вживається литовська мова. У родині розмовляють російською. Як засіб спілкування народів СРСР, вона широко використовується в культурному житті та в засобах масової інформації. Формування інтернаціональних виробничих колективів зумовило поширення російської мови. 120 ЛИТЕРАТУРА Баранникова Л. И. О соотношении внутренних и внешних факторов в развитии диалектных систем // Тез. IV диалектологич. конф. по изучению говоров и языковых контактов в Прибалтийских республиках. Вильнюс, 1972. С. 9—11. Баранникова Л. И. Введение в языкознание. Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та. 1973. Баранникова Л. И. Говоры территорий позднего заселения и проблема их классификации // ВЯ. 1975. № 2. Волков В. Сведения о начале, распространении и разделении раскола в Витебской губернии. Витебск, 1866. Гаршва К. Развитие двуязычия в Литовской ССР//Тр. АН ЛитССР. Сер.А. 1982. Т. 3(80). Гаршва К. Сопоставление фонологических систем литовского и русского языков // Kalbų kontaktai Lietuvos TSR. V., 1983. Динамика структуры современного русского языка. Л., 1982. Жирмунский В. М. Марксизм и социальная лингвистика. Проблема социальной дифференциации языков // Жирмунский В. М. Общее и германское языкознание. Л., 1976. С. 235—252. 386—400. Карский Е. Ф. Белорусы. Вып. 1: Язык белорусского народа. М., 1955. Корецкий П. И. О раскольниках в Ковенской губернии // Памятная книга Ковенской губернии на 1863 г. Ковно, 1863. Леонтьев А. Н. Общее понятие о деятельности // Основы теории речевой деятельности. М., 1974. Лисенкова Д. Т. Русский старожильческий говор села Трусово Усть-Цилемского района Коми АССР: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Сыктывкар, 1964. Марченко Е. З. Названия некоторых хозяйственных построек в русских говорах Зарасайского района Литовской ССР//Диалектологический сборник / Учен. зап. Латв. гос. ун-та им. П. Стучки. Рига, 1968. Т. 92. С. 73—81. Михальченко В. Ю. Проблемы функционирования и взаимодействия литовского и русского языков. Вильнюс, 1984. Немченко В. Н. Словарный состав говора русского населения Йонавского района Литовской ССР//Учен. зап. вузов ЛитССР. Языкознание. Вильнюс, 1961. Вып. 3. Немченко В. Н. Фонетические и морфологические особенности говора русского населения Йонавского района Литовской ССР// Учен. зап. Вильнюсск. гос. ун-та им. В. Капсукаса. Языкознание. Вильнюс, 1958. Т. 26. Вып. 1. Немченко В. Н. Русские старожилы Литвы и их говоры // Учен. зап. вузов ЛитССР. Языкознание. Вильнюс, 1963 а. Т. 7. С. 63—86. Немченко В. Н. Образцы текстов русского говора центральной части Литовской ССР (рассказы, сказки, заговоры, песни, частушки, загадки, пословицы и поговорки) // Учен. зап. вузов ЛитССР. Языкознание. Русские говоры в Прибалтике (сб. ст.). Вильнюс, 1963б. Т. 8. С. 97—110. Непокупный А. Н. Ареальные аспекты балто-славянских языковых отношений. Киев, 1964. Никонов В. А. Очаг и периферия // Ареальные исследования в языкознании и этнографии. М., 1977. Новгородов М. А. Из наблюдений над фонетикой и морфологией говора русского старожильческого населения Дагдского района Латвийской ССР // Учен. зап. Даугавпилс. гос. пед. ун-та. Даугавпилс, 1958. Вып. 1. Орлова В. Г. История аффрикат в русском языке в связи с образованием русских народных говоров. М., 1959. Памятная книга Ковенской губернии на 1905—1914 гг. Ковно, 1914. Памятная книга Ковенской губернии на 1915 г. Поневеж, 1915. Русская диалектология / Под ред. Р. И. Аванесова и В. Г. Орловой. М., 1964. Сницине М. К. Образцы текстов русского говора Игналинского района Литовской ССР // Учен. зап. вузов ЛитССР. Языкознание. Вильнюс, 1963. Т. 8. С. 111—113. 121 Сивицкене М. К. О двуязычии сельского русского населения Литовской ССР / Socialinės lingvistikos problemos. V., 1979. Степанов Г. В. Типология языковых состояний и ситуаций в странах романской речи. М., 1976. Тарасов Е. Ф. Социолингвистические проблемы теории речевой коммуникации // Основы теории речевой деятельности. М., 1974. Трифонова Я. С. Функционирование и взаимодействие русского и литовского языков в Литовской ССР: Дис.... канд. филол. наук. М., 1978а. Трифонова Я. С. Основные особенности вокализма и консонантизма островного говора русского языка // Проблемы внутренней и внешней лингвистики. М., 1978б. С. 88—96. Трифонова Я. С. Явления социальной дифференциации диалектной лексики в островном говоре // Проблемы внутренней и внешней лингвистики. М., 1978в. С. 144—155. Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Историко-диалектологический очерк. Л., 1972. Царева Л. И. Говоры юго-западной части Псковской области (фонетика и морфология): Дис.... канд. филол. наук. Л., 1954. Царева Л. И. Аканье и яканье в говорах юго-западной части Псковской области // Псковские говоры: 1. Псков, 1962. С. 58—76. Швейцер А. Д. Современная социолингвистика. Теория, проблемы, методы. М., 1976. Швейцер А. Д. Социальная дифференциация английского языка в США. М., 1983. Garšva K., Trifonovas J. Lietuvių vietovardžių tarimo ypatybės Šiaulių rajono rusų senbuvių šnektoje // Mūsų kalba. 1977. Nr. 6. Grinaveckis V. Žemaičių tarmių istorija (Fonetika). V., 1973. Karaliūnas S. Respublikos lingvosocialinės situacijos charakteristika // Kalbų kontaktai Lietuvos TSR. V., 1983. Šiaulių Metraštis 1918—1938. K., be datos. Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966.