Dvikalbystės problemų tyrimas Estijos TSR

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989) KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS ОГЛЯДИ, РЕЦЕНЗІЇ, ПОКАЖЧИК DALIA BARAUSKAITĖ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ДВОМОВНОСТІ В ЕСТОНСЬКІЙ РСР Нині проблеми двомовності інтенсивно досліджують і обговорюють у Радянській Естонії. Відлуння дискусій досягло й загальносоюзної преси (пор. Правда 04.01.1988, 09.02.1988 та ін.). Проблеми визріли внаслідок суперечностей в економічній і соціальній сферах, специфічних історичних, культурних (Savisaar 1987, 50, 54) та демографічних обставин Естонської РСР (Vahemetsa 1987, 47). В Естонській РСР, окрім форм однобічної двомовності, представлених національними меншинами Естонської РСР (українцями, фінами, білорусами, латишами, німцями та ін.), розрізняють такі основні форми двосторонньої двомовності — естонсько-російську та російсько-естонську (див. Пялль 1985, 13). Уже багато років розвиток естонсько-російської та — дещо меншою мірою — російсько-естонської двомовності, а також практичні заходи є особливо важливими питаннями національних відносин. Нині почали вживати певних заходів і для розвитку російсько-естонської двомовності: у Талліннському педагогічному інституті відкрито спеціальність учителя естонської мови та літератури для російських шкіл, у великих містах організовують курси естонської мови; упродовж 1980—1987 рр. вийшло аж два підручники естонської мови (Валмер А., Ууспылд Э., Туру Э. Учебник эстонского языка. Таллин: Валгус, 1981; Leberecht H. Räägime eesti keelt ||Мы говорим по-эстонски. Tallinn: Valgus, 1983), російсько-естонський розмовник (Рейцак А. К. Русско-эстонский разговорник. 6-ое испр. изд. Таллин: Валгус, 1985). Оперативно видають також естонсько-російські та російсько-естонські словники: 1986 р. вийшло 6-те видання естонсько-російського словника Ю. Тамма (Tamm J. Eesti—vene sõnaraamat. Tallinn: Valgus, 1986) і 4-те видання російсько-естонського словника В. Мухеля (Muhel V. Vene—eesti sõnaraamat. Tallinn: Valgus, 1982). Для дослідження мовних контактів естонців та інших жителів республіки в Інституті мови й літератури АН Естонської РСР створено сектор мовних контактів, який видає словники та збірники статей1. Нині співробітники сектору завершують підготовку великого (понад 80 000 слів) російсько-естонського словника, а до 1990 р. планують підготувати й тритомний естонсько-російський словник. Естонсько-російську та російсько-естонську двомовність розвивають і термінологи, які видають численні двомовні та багатомовні словники термінів із різних наук. Лише у 1980—1987 рр. вийшов словник медичних термінів латинською—естонською—російською мовами (Valdes A., 1Питання зіставного вивчення лексики та граматики на матеріалі естонської та російської мов. Таллінн, 1982; Проблеми естонсько-російської та російсько-естонської двомовності (на матеріалі Естонської РСР). Таллінн, 1985 та ін. 14. 678 201 словник Veski J. V. «Латинсько-естонсько-російський медичний словник». Tallinn, 1982–1983. Т. 1–2), словник хімічних термінів російською та естонською мовами (Vene–eesti keemiasõnaraamat | Упоряд. J. Hüsse, H. Karik. Tallinn, 1982), морський словник англійською, естонською та російською мовами (Olev K. Inglise–eesti–vene meresõnastik. Tallinn, 1981), двотомний багатомовний словник тваринництва (Loomakasvatuserminid eesti, saksa, inglise ja vene keeles. Т. 1: Seakasvatus, Т. 2: Põllumajandusloomade füsioloogia. Tallinn, 1983–1984). Підготовлено також російсько-естонський військовий словник (Veskimägi E., Ernits H. Vene–eesti sõjanduse sõnaraamat. Tallinn: Valgus, 1986), термінологічний довідник з гістології (Histoloogia eesti-, vene- ja ingliskeelne seletav terminoloogia | Упоряд. J. Tehver. Tallinn, 1985) та пояснювальні посібники з термінів зв’язку (Vene–eesti sidesõnavara | Упоряд. E. Vatter. Tallinn, 1984). Однак ці посібники, як зазначають науковці, самі собою не гарантують достатнього рівня російсько-естонської двомовності й, найголовніше, дотримання прав естонської мови в республіці. З великою стурбованістю говорять про те, що в Естонській РСР фактично не ухвалено закону, в якому було б чітко сформульовано роль естонської мови в суспільному житті республіки (Hint 1987ᵦ, 49; Ruutsoo 1987, 722), який захищав би естонську мову як «природне й беззаперечне право естонського народу» (Hint 1987ₐ)2. Останніми роками, що позначають початок не лише радикальної перебудови економічної та соціальної сфер, а й якісно нового осмислення суспільного буття, глибше поглянули й на двомовність, порушивши такі проблеми, які тривалий час через кон’юнктурні міркування пом’якшували або й зовсім ігнорували. Новий імпульс дискусіям в естонській пресі та публічним розмовам, які організовують редакції газет і журналів та різні культурні організації, дала стаття M. Hinto «Погляд на двомовність без рожевих окулярів», опублікована в номерах 6–7 журналу «Vikerkaar» («Веселка») за 1987 рік (див. Hint 1987ᵦ; дещо скорочена й «відредагована» стаття з’явилася також у російськомовному виданні того самого журналу «Padūra»)3. Хоча дехто з опонентів автора не зрозумів суті найважливіших думок, порушених у статті, або витлумачив їх по-своєму (див. Karotom 1987; Михальченко, Шахнарович 1987), більшість мовознавців, філософів, соціологів, психологів та науковців інших галузей, які брали участь у дискусії, підтримали позицію автора даними власних досліджень і спостережень та порушили нові аспекти двомовності. Нині констатують, що двомовність як в Естонській РСР, так і в інших союзних республіках недостатньо досліджена науково (Hint 1987ᶜ, 68; Laast 1987, 70). «Дуже багато радянських соціолінгвістів, за словами R. Ruutsoo, роблячи висновки, спираються не на реальні дослідження, а спекулюють абстрактними схемами, в основі яких лежить властива періоду застою концепція „єдності й одноманітності“. Тому недостатньо висвітлюються питання можливих негативних наслідків двомовності для особистості, дестабілізації рідної мови під впливом другої мови, а також того, як і яка саме друга, тобто російська, мова функціонує в двомовному середовищі (Hint 1987ᵦ, 52; 1987ᶜ, 68, 70).» 2 Після тривалої праці й обговорень Закон про мову Естонської РСР було ухвалено 20 січня 1989 року (див.: Tiesa. 1989. Sausio 24). 3 Straipsnis lietuvių kalba paskelbtas rinkinyje „Mintys apie gimtąją kalbą“ (V., 1989). 202 Як особливо небезпечну практику науковці називають метафоричне вживання найважливіших понять і термінів соціолінгвістики (Ruutsoo 1987, 723), що дає підстави для необґрунтованих тверджень і висновків (докладніше про це див. Пялль 1985, 10–11) та необдуманих практичних заходів. Абсурдним вважають термін «друга рідна мова» (Vahemetsa 1987, 49; Laast 1987, 70)4. Висловлюють сумнів щодо лінгвістичної обґрунтованості поділу мов на рідну, російську, мови народів СРСР і іноземні, адже з лінгвістичного погляду «іноземною» (ест. vöörkeel «чужа мова») є будь-яка нерідна мова (Hint 1987b, 51; 1987c, 69). Коли поняття «перебудовують», штучно розмежовують методики навчання російської та інших, так званих іноземних, мов. Однак той факт, «що між народами СРСР немає політичних кордонів, не полегшує вивчення мов цих народів, тому й російська мова для майже ста мільйонів радянських людей по суті є іноземною» (Hint 1987b, 51; пор. також Laast 1987, 70). Нестабільне й метафоричне вживання поняття «двомовність» у радянській соціолінгвістичній літературі (Пялль 1985, 31) спонукає критичніше оцінювати й наявні статистичні дані. За даними переписів населення СРСР 1970 і 1979 років, кількість естонців Естонської РСР, які володіли російською мовою, за 10 років зменшилася на 4,5% (1970 року російською володіли 27% естонців, які проживали в республіці, а 1979 року їхня частка становила 23,3%), хоча кількість жителів, які вважали естонську рідною мовою, за цей час лише незначно зросла (див. Пялль 1985, 14–16). Однак ці статистичні дані не відображають реального рівня естонсько-російської двомовності5, оскільки «сама проблема вільного володіння будь-якою мовою, особливо другою, ніде серйозно не розглядається» (Пялль 1985, 31; курсив мій – D. B.). Результати перепису значною мірою залежать від суб’єктивної думки опитуваної людини про власні мовні здібності. Тому «трапляється чимало курйозних випадків, коли люди, особливо учні старших класів загальноосвітніх шкіл, які непогано володіють російською мовою, вважають, що не розмовляють нею вільно. Формально вони, мабуть, мають рацію, бо не володіють російською досконало. Насправді ж вони помиляються, адже російська мова по суті виконує для них найважливішу функцію — бути засобом спілкування між народами» (Пялль 1985, 32). Зрозуміло й не підлягає дискусії те, що в сучасному світі необхідно володіти другою (третьою, четвертою тощо) мовою, і це особливо актуально для представників малих народів (Ruutsoo 1987, 724). Проте для вивчення будь-якої другої мови недостатньо лише практичних мотивів (побут, умови праці, дитячі садки й система загальної освіти, джерела інформації тощо). Не менш важливою є культурна мотивація, яка «дає справді добровільний стимул до вивчення мови» (Hint 1987b, 51). Ігнорування цього чинника та переоцінювання адміністративних заходів викликають занепокоєння, адже «двомовність, нав’язана адміністративними заходами, — це експеримент над цілими народами, він може мати непередбачувані наслідки. Навіть невеликі помилки в цьому разі можуть обернутися трагедією, яка торкнеться кількох поколінь» (Hint 1987b, 51). Після проголошення тези про масову й необхідну двомовність жителів союзних республік занепокоєння почала викликати однобічність двомовності в Естонській РСР (Vahemetsa 4 Kaip sociologijos terminą jį gina N. Karotom (1987). 5 У 1965 і 1973 роках соціологи Інституту історії АН Естонської РСР досліджували естонсько-російську та російсько-естонську двомовність населення Естонської РСР, виокремивши три ступені володіння другою мовою, і отримали інші результати (Пялль 1985, 33). 14* 203 metsa 1987, 47). Per pastarąjį dešimtmetį respublikoje įgyvendinta daug estų—rusų dvikalbystės praktinių priemonių: tobulinamas rusų kalbos mokymas mokykloje, rusų kalbos mokymui pradėtas leisti žurnalas „Русский язык в эстонской школе“. Padidėjo net leidinių rusų kalba santykinis svoris, rusų operos statomos vien rusų kalba. Estų—rusų dvikalbystei plėtoti 1977 m. prie Mokslų Akademijos įsteigta Rusų kalbos Estijos TSR problemų mokslinio darbo koordinavimo taryba. Drauge Estijos TSR pastebimas estų kalbos funkcijų siaurėjimas (Kallas 1987, Ruutsoo 1987, 718). Kai kuriose mokymo įstaigose, pvz., Narvos, Silamėjos, Kohtla-Järvės visose specialiosiose vidurinėse mokyklose, Talino milicijos mokykloje, Geležinkelio transporto technikume, dėstoma vien rusiškai; steigiami mišrūs vaikų darželiai; mažėja spaudos gimtąja kalba, ypač verstinės užsienio autorių, mokslo populiarinamosios literatūros, leidinių tautos istorijos, kultūros klausimais; siaurinama televizijos laidų gimtąja kalba apimtis (Ruutsoo 1987, 720–721). Естонську мову витісняють і з науки, тому виникають сумніви, чи доцільно писати дисертації з гуманітарних наук лише російською мовою (Ruutsoo 1987, 719–720). У громадських установах, трудових колективах, особливо міських, естонську мову поступово витісняє російська (Ruutsoo 1987, 718). Констатується також незначне зниження престижу рідної мови в Естонській РСР (Savisaar 1987, 54, Ruutsoo 1987, 717). Silpnai estų kalbą moka vietiniai ne estų tautybės gyventojai (Vilo 1987): oficialiosios statistikos duomenimis, vietinių rusų, mokančių estų kalbą, procentas per 10 metų sumažėjo nuo 12,8% 1970 m. iki 11,5% 1979 m., rusų tautybės gyventojų skaičius per tą laiką padidėjo. Nyksta ir ukrainiečių—estų bei latvių—estų dvikalbystė (Пялль 1985, 15). Таке становище склалося через легковажне ставлення до естонської як найважливішої в республіці мови спілкування. «У багатьох російських школах уроки естонської мови стали формальністю; необов’язково навіть брати на роботу педагога зі спеціальною освітою» (Vahemetsa 1987, 48). Низький рівень російсько-естонської двомовності зумовлений також низькою культурною орієнтацією мігрантів, відсутністю культурної мотивації, яка спонукала б вивчати мову місцевих жителів і цікавитися культурою республіки (Hint 1987b, 49). Великі сумніви у лінгвістів, психологів і педагогів викликає ранній початок навчання другої мови — у дошкільному віці, у першому класі (Hint 1987c, 68–69)6. Як свідчать дослідження мовленнєвого розвитку дітей, основ граматики рідної мови дитина навчається до п’яти-шести років. Стилістичні засоби мови починають вивчати лише в десять років. Навичок мовного стилю та мовного етикету найважче досягти (Kuresoo, 1984). «Якщо спілкування іншою мовою починається ще до усвідомлення нюансів стилю рідної мови, рідна мова може залишитися стилістично нерозвиненою. У такому разі, говорячи двома мовами, нівелюють особливості стилю та мовні нюанси. Багато двомовних дітей другої 6 Про це ще 1938 року писав ректор Тартуського університету професор А. Корт: «Думка про те, що рання двомовність сприяє інтелектуальному й духовному розвитку дитини, безпідставна. Рання двомовність не подвоює інтелектуального та духовного розвитку дитини, а, навпаки, зменшує його вдвічі» (Koort A. Kakskeelsus ja väikelaps. P. 36 // Akadeemia. 1938. Nr. 1 P. 33–43). Див. також: Jacikevičius A. Daugiakalbystės psichologija. V., 1970. 204 найвищого рівня культури мови (у гірших випадках — і рідної) так і не досягають» (Hint 1987, 53). Науковці звертають увагу й на те, що за надто раннього одночасного впливу двох мов порушується розвиток координації мовленнєвих органів, може виникнути заїкання, проявитися дисграфія. Крім того, зазначається, що дитина, на яку впливають дві мови й яка не має міцних основ граматики рідної мови, переносить граматичну модель однієї мови на іншу (Kuresoo 1984; Hint 1987b, 53). Як найнебезпечніші з можливих порушень мовленнєвого розвитку дитини психолінгвісти називають недостатнє формування понять, нечіткість абстрактних понять і невпевнене оперування ними. Науковці не заперечують, що словниковий запас двомовної дитини значно більший, ніж у ровесника, який виріс в одномовному середовищі, однак у двомовної дитини менше понять, що сформувалися повністю, і вона невпевнено ними оперує. Загальний психолінгвістичний рівень двомовної дитини значно нижчий, ніж одномовної (Hint 1987b, 54). Не заперечуючи позитивних аспектів двомовності й того, що в певних випадках діти можуть вільно та досконало говорити кількома мовами (Hint 1987b, 49), зазначається, що «негативні явища двомовності набагато небезпечніші для дітей із низькими та середніми здібностями й слабкою психічною конституцією. Якщо зважати на таких дітей, цілком обґрунтованим є риторичне запитання деяких науковців: двомовність чи напівмовність?» (Hint 1987b, 54). Ознаками напівмовності, тобто нездатності дитини (і дорослого), на яку впливають дві мови, чітко висловлювати думки жодною з них, є: 1) недостатньо сформовані поняття, низький рівень абстрактного мислення; 2) нерозуміння граматичних зв’язків і нездатність будувати правильні речення; 3) недостатня координація мовленнєвих органів (Hint 1987b, 53). Це явище спричиняє надто раннє й примусове навчання другої мови без урахування рівня зрілості та здібностей дитини (Ruutsoo 1987, 650). Досвід інших країн із заснуванням змішаних дитячих садків особливо застерігає. У дитячому садку, де розмовляють не рідною мовою дитини, наприкінці дошкільного віку вона може відставати в психолінгвістичному розвитку навіть на 1–2 роки. У школі, де викладання ведеться не рідною мовою, відставання прискорюється (за даними досліджень, 12-річна дитина, яка зростала в таких умовах, за рівнем володіння мовою може залишатися на рівні 8–9-річної дитини) (див. Hint 1987b, 49). Тому в країнах, де розмовляють кількома мовами (Швеції, Фінляндії, Канаді), навчання другої мови починають лише у 2–3 класі. Лінгвісти, які досліджують мовні контакти, вказують на можливу дестабілізацію рідної мови під впливом мови іншого, чисельнішого народу. «Коли культури відрізняються або є рівноправними, боятися швидкої асиміляції немає підстав. Однак є підстави побоюватися дестабілізації мовної структури. Насамперед розмиваються найвищі рівні мовного вжитку — стилістичні особливості, чуття доречності мови в тій чи іншій ситуації, мовний етикет. Поступово починають плутати значення слів і зв’язки між словами. Далі під впливом іншої мови змінюються моделі речень і частотність уживання граматичних форм, мовне керування стає неточним, проникають паразитичні слова та кальковані фразеологізми з іншої мови, і зрештою може змінитися навіть вимова» (Hint 1987b, 55). 205 Ці коротко висвітлені проблеми є плодом роздумів багатьох лінгвістів, психологів, соціологів, філософів і письменників Естонської РСР. Спершу порушені переважно в публіцистичній формі, вони мають стати предметом досліджень науковців різних галузей (Hint 1987, 69). Наукові засади двомовності та вірність істині допомогли б уникнути багатьох поспішних, недостатньо обдуманих кроків. LITERATŪRA Hint M. Demokraatia ja keel // Edasi, 29. mai, 1987. Hint M. Vaateid kakskeelsusele roosade prillideta // Vikerkaar. 1987. Nr. 6. P. 51—56; Nr. 7. P. 46—50. Hint M. Kakskeelsus ja kaksmeelsus // Vikerkaar. 1987. Nr. 9. P. 67—70. Kallas T. Need keerulised keelevahekorrad // Sirp ja vasar, 6. märtsi, 1987; 13. märtsi, 1987. Karotom N. Keelest, kakskeelsusest ja rahvussuhetest // Õhtuleht, 12. novembri, 1987. Kuresoo U. Emakeeleõpetuse mureprobleemid ja keelekorraldus // Keel ja kirjandus. 1984. Nr. 12. P. 713—725. Laast A. Veel kakskeelsusest // Vikerkaar. 1987. Nr. 9. P. 70—71. Ruutsoo R. Keelest, kultuurist ja keeleökoloogiast // Keel ja kirjandus. 1987. Nr. 10. P. 587—598; Nr. 11. P. 646—654; Nr. 12. P. 716—724. Savisaar E. Rahvussuhetest Eestis: 1970.—1980. aastad. I. // Vikerkaar. 1987. Nr. 9. P. 50—56. Vahemetsa A. Kakskeelsusest nii, nagu see reaalselt ühiskonnas eksisteerib // Vikerkaar. 1987. Nr. 8. P. 47—49. Vilo A. Kas me ikka oleme täisväärtuslikud // Edasi, 13. oktoobri, 1987. Михальченко В. Ю., Шахнарович А. М. Не следует драматизировать // Радуга. 1987. № 11. Пялль Э. Н. Развитие национальных языков в СССР и современные проблемы двуязычия // Проблемы эстонско-русского и русско-эстонского двуязычия (На материале Эстонской ССР). Таллин, 1985. С. 5—39.