Lietuvių kalbos pirminiai veiksmažodžiai tranzityvumo atžvilgiu (bendraties homoformos)

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989) KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS STASĖ KRINICKAITĖ ПЕРВИННІ ДІЄСЛОВА ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ТРАНЗИТИВНОСТІ (ІНФІНІТИВНІ ГОМОФОРМИ) Досліджуючи взаємодію багатьох мов, було помічено, що однією з її характерних ознак є інтерференція керування, особливо прийменникового (Гавранек 1972, 103; Ыым 1982, 30—31; Михальченко 1984, 185; Кононенко 1985, 26; Пути повышения культуры русской речи на Украине, 1986, 105—120; Панькин 1987, 13; Исаченко-Лисовая 1987, 118). Тут маються на увазі й нерідкі коливання у дієслівному керуванні, що виникають під впливом інших мов, коли певні моделі керування переймаються або коли зростає частота їх уживання. Очевидно, варіанти керування в мові можуть виникати й самі собою, а відрізнити їх від явищ інтерференційного походження нелегко. Наприклад, вважають, що тенденція німецької мови до транзитивізації інтранзитивних дієслів, відчутна вже давно, у Федеративній Республіці Німеччина набула нинішньої очевидної форми під впливом американського варіанта англійської мови (Бок, Гарниш, Лангнер, Штарке 1979, 277). Щоб передбачити принаймні більшість можливих випадків інтерференції (усі, мабуть, і неможливо), слід, як показує сучасна мовна практика, пам’ятати не лише про валентність литовського дієслова, а й про своєрідність його морфологічної системи та основні функціональні групи. У литовській мові, як і в інших мовах синтетичного типу, поряд із семантичною валентністю треба говорити й про формальну валентність, яка є характерологічною властивістю мови і яка або зливається із семантичною валентністю, або суперечить їй (Кацнельсон 1987, 21—22). Взаємодія й суперечності семантики та формальних ознак є наслідком різних чинників історії мови, а водночас і початком подальших змін. Якщо вважати речення-висловлення основною одиницею спілкування, то на речення, як стверджує семіологічна граматика, можна дивитися лише як на щось семантично цілісне, єдине. Якщо цю семантичну єдність поділяють на частини, тобто на слова, то й характеризуючи кожне слово, не слід забувати, що воно є відображенням цієї єдності. Інакше кажучи, у кожному слові треба бачити те, що семантично пов’язує його з іншим, приєднаним до нього словом і називається семантичним узгодженням. (Степанов 1981, 250). З цього погляду жодної наперед заданої семантичної спільності слів не існує; семантична спільність властива по суті лише висловленню. Якщо йдеться про схильність якогось слова сполучатися з певними словами, то лише тому, що цю схильність абстрагують із уживання цього слова у висловленнях і узагальнюють як своєрідну властивість слова. 167 Семантичне узгодження (семантична сполучуваність) виявляється в кожному висловленні, яке складається більш ніж з одного слова. Узгоджувальна складова змісту висловлення називається наскрізним семантичним компонентом (длинный семантический компонент). Можна сказати, що цей наскрізний компонент складається зі спільних семантичних ознак слів (синтетичний підхід) або абстрагується з єдності речення (аналітичний підхід) (Там само, 257–258). Наскрізний семантичний компонент, простягаючись через усе висловлення, по-різному виявляється в різних його частинах. В одному напрямку він посилюється — або від попереднього слова до наступного, або від наступного до попереднього, залежно від того, яке з них домінує у висловленні. Своєю чергою, рухаючись в іншому напрямку, він слабшає і переривається, якщо подальша частина висловлення контрастує з першою (Там само, 261). Дієслово зазвичай узгоджується з іменними словами, що позначають суб’єктів або об’єкти. У різних мовах і в різні часи це узгодження буває неоднаковим. Для прабалтійської та праслов’янської епох реконструюють два типи синтагм, або цілісних речень, які ілюструють колишнє семантичне узгодження іменних слів і дієслів. Один такий тип становили сполучення іменних слів, що позначають живих істот, із дієсловами відповідного «живого» стану (застави). Ці сполучення об’єднував наскрізний семантичний компонент «живість» («одушевленность»). Другим типом були сполучення іменних слів, що позначають неживі предмети, з дієсловами відповідного «неживого» стану. Наскрізним семантичним компонентом останнього типу було «неживість» («неодушевленность»). Згодом це узгодження розпалося. У слов’янських мовах семантичний компонент «живості—неживості» зосередився на іменних словах, а для дієслів він утратив значення. Через це слов’янським мовам властивий лексико-семантичний поділ іменників на 2 групи за ознакою «живості—неживості» («одушевленные – неодушевленные»). Натомість у дієсловах відповідних станів не розрізняють. У балтійських мовах усе відбувалося інакше. Тут семантичний компонент «живості—неживості» зосередився на дієслові, і через це виникла опозиція дієслів «живого, або активного» стану та дієслів «неживого» стану (пор. daūžti (про живих істот) | dūžti (про неживі предмети), а також laužti | lūžti). З цієї опозиції згодом розвинулися транзитивний (каузативний, або причинний) та інтранзитивний стани дієслів. Іменники, що позначають живих істот і неживі предмети, у балтійських мовах не розрізняються жодними формальними ознаками. У слов’янських мовах, коли дієсловами вже не потрібно було виражати опозицію живого й неживого, другі минулі часи дієслів із закінченнями основ -ā та -ē спеціалізувалися як показники дієслів, протиставлених за категорією виду. Через це пари первинних дієслів у балтійських і слов’янських мовах репрезентують ту саму дію з різних поглядів. У балтійських мовах дію показано з погляду суб’єкта | об’єкта (транзитивності | інтранзитивності), за одного з видових значень, наприклад, у литовській мові beriu žirnių | žirniai byra з аспектуальним (видовим) відтінком початку дії (пор. barstyti з аспектуальним відтінком тривалої або повторюваної дії; також merkti, але mirkyti). У слов’янських мовах дію репрезентують з погляду наявності чи відсутності межі дії (визначеної чи невизначеної тривалості), за одного з транзитивних або інтранзитивних значень, наприклад: старослов’янське соуму сопе | -сыпати, -сыпна «сипати» (Там само, 322–323). 168 Розрізненням транзитивної та інтранзитивної діатез пояснюються також семантичні словотвірні протиставлення первинних1 дієслів (Степанов 1975; Грамматика литовского языка 1985; Paulauskienė 1979; Криницкайте 1980). В узагальнювальній класифікації Ю. Степанова виокремлюються два основні класи литовських дієслів — інтранзитивні й транзитивні. Ці класи відрізняються між собою за чотирма ознаками. Для першого класу характерні: 1) корені типів TAT-, TET-, TIT-, TIR- з короткими голосними (T позначає проривний приголосний, R — сонант, A, E, I — голосні відповідного типу); у теперішньому часі ці корені набувають інфікса -n- або форманта -st-, або обох разом; 2) закінчення теперішнього часу -a; 3) закінчення простого минулого часу -o; 4) ефективне інтранзитивне значення (дієслово не може мати додатка), наприклад: à˙nka, à˙ko, à˙kti; geñda, geñdo, geñsti. Характерні ознаки дієслів другого класу такі: 1) корені типу TER(T) з дифтонгами або довгими голосними; 2) закінчення теперішнього часу -ia; 3) закінчення простого минулого часу -ė; 4) ефективне транзитивне значення (дієслово зазвичай має додаток, що позначає об’єкт, змінюваний дією, наприклад, «копати землю»): baigia, baigė, baigti; braukia, braukė, braukti. (Степанов 1975, 169). Ці два класи дієслів, протилежні за формою і значенням, є найчисленнішими й відображають основну тенденцію розвитку системи литовського дієслова. Усі інші утворювані групи дієслів характеризуються тим, що за однією, двома або трьома із зазначених ознак відрізняються від основних класів. Таким чином, усі литовські дієслова поділяються загалом на 13 класів. До першого основного класу (I, 1) за всіма чотирма ознаками належали б також, наприклад, bÿra, biro, birti; liñksta, liñko, liñkti тощо. Більшість із них співвідноситься з відповідними дієсловами другого основного класу, що характеризуються транзитивністю, наприклад: bÿra, biro, birti | bẽria, bẽrė, bẽrti; liñksta, liñko, liñkti | leñkia, leñkė, leñkti тощо. Другий клас (I, 2) відрізняється від першого за однією ознакою — дієслова цього класу в усіх формах мають довгий голосний кореня, наприклад: grįžta, grįžo, grįžti; nyksta, nyko, nykti. Дієслів цього класу, що співвідносяться з іншими щодо транзитивності, менше, і зазвичай їх можна пов’язати лише з похідними дієсловами, наприклад: nyksta, nyko, nykti – naikina, naikino, naikinti; sprógsta, sprógo, sprógti – sprogdina, sprogdino, sprogdinti. Третій клас (I, 3) складається лише з двох дієслів, які мають інше закінчення минулого часу — -ė, а не -o: miršta, mirė, mirti; gimsta, gimė, gimti. До четвертого класу (I, 4) зараховуються дієслова з інфіксом -n- у формах теперішнього часу. Крім того, вони мають нерегулярну семантику: означають не перехід у стан, а рух або дії, спрямовані на результат дії, наприклад: kañka, kãko, kãkti; rañda, rãdo, rãsti. Таке граматичне значення, коли дієслово позначає дію, спрямовану на результат дії, а не на реально змінюваний об’єкт, називається неефективним транзитивним. П’ятий клас (I, 5) складається з дієслів уже без інфікса -n-, але з такою самою неефективною транзитивною семантикою, наприклад: brūka, brūko, brūkti; lipa, lipo, lipti. Шостий клас (I, 6) відрізняється від цього одним показником — закінченням минулого часу -ė, а від основного класу — ще й іншою, семантичною ознакою, наприклад: dẽga, dẽgė, dẽgti; kẽpa, kẽpė, kẽpti. 1 Pirminiais, kaip ir „Lietuvių kalbos gramatikoje“ (V., 1971. T. 2.) vadinami tie veiksmažodžiai, kurie dabartinės kalbos požiūriu laikomi neišvestiniais, nes neturi priesagų nei priešdėlių, iš kurių visos trys pagrindinės formos yra dviskiemenės. 169 Щодо другого основного класу також розрізняються шість класів. Перший (II, 1), крім згаданих, складається з більшості дієслів ефективної транзитивності, які мають відповідники серед інтранзитивних дієслів, наприклад: keičia, keitė, keisti (пор. kinta, kito, kisti), merkią, merkė, merkti (пор. miršta, mirko, mirkti). Другий клас (II, 2) характеризується однією розрізнювальною ознакою — у корені теперішнього часу наявні дифтонги з голосними типу e, а в корені минулого часу — довгі голосні, наприклад: bėria, bėrė, bėrti; karia, korė, karti. Третій клас (II, 3) складається з дієслів, які відрізняються від основного класу також лише будовою кореня. Співвідношення коренів теперішнього часу, минулого часу й інфінітива тут таке саме, як і в другому класі, тільки спільна форма кореня тут має структуру TIR (а не TER), тобто з голосними типу i. Наприклад: giria, gyrė, girti; iria, yrė, irti; duria, dūrė, durti; kulia, kūlė, kult. Четвертий клас (II, 4) складається з дієслів, що мають дві розрізнювальні ознаки: закінчення теперішнього часу -a (а не -ia) та іншу структуру кореня. Співвідношення кореня інфінітива з коренями минулого й теперішнього часу таке саме, як і в третьому класі, наприклад: gina, gynė, ginti; mina, mynė, minti; pina, pynė, pinti. Для п’ятого класу (II, 5) характерно, що довгий голосний кореня тут не узагальнений у всій парадигмі (як у головному класі), а наявний лише в корені минулого часу та інфінітива. Наприклад: drėbia, drėbė, drėbti; drėskia, drėškė, drėksti; gręžia, gręšė, gręžti. Шостий клас (II, 6) складається з двох груп дієслів: a) sėja, sėjo, sėti; spėja, spėjo, spėti; joja, jojo, joti; b) bliauna, bliovė, bliūti; džiaunga, džiovė, džiūti; griauna, griovė, griūti. У діалектах утворення основ теперішнього й минулого часу дієслів цих груп варіює (bliauna < bliaują). Їхнє характерне значення — неефективна транзитивність. Нарешті, залишається ще один клас, який можна виокремити лише щодо обох основних класів (I, 7 — II, 7), оскільки в корені теперішнього часу наявний голосний історично сильного ступеня, а в корені минулого часу — слабкого ступеня, наприклад: kemša, kimšo, kimšti; kerpa, kirpo, kirpti; keršta, kirto, kirsti. За семантикою ці дієслова також неоднорідні — одні ефективно транзитивні, інші ефективно інтранзитивні (Там само, С. 169—179). Відображені в цій класифікації закономірності значення й форми дієслів свідчать, що розглянуті два класи дієслів із різною структурою кореня й неоднаковими закінченнями, а також відповідно з неоднаковою семантикою, охоплюють лише частину дієслів (близько 42 пар). Лише частина інтранзитивних дієслів має відповідні їм транзитивні дієслова за всіма чотирма згаданими ознаками. Інші можна зіставити лише з похідними дієсловами або дієсловами з цілком іншим коренем, іншими лексемами. Колись сильне протиставлення інтранзитивності й транзитивності в балтійських мовах ослабло, а в деяких латиських діалектах його можна вважати цілковито зниклим (Kazlauskas 1968, 355). Особливо з огляду на останній проміжний клас литовських дієслів, транзитивність литовського дієслова описується у трьох випадках: 1) співвідношення коренів TeRT — | TiRT може траплятися в парадигмі того самого дієслова (як у дієсловах останнього класу), наприклад: perka, pirko, pirkti; perša, piršo, piršti; 2) воно характерне для двох окремих співвідносних дієслів, наприклад: sv(e)rti | svĭrti, ž(e)rti | žirti; 3) дієслова можна пов’язати за значенням, але за формою вони ніяк не співвідносяться, являючи собою цілком різні лексеми. По суті, останній випадок ілюструють також дієслова, співвідношення між якими нерегулярне або 170 форм, або з погляду значення. Наприклад, і gėlti, і gilti в сучасній мові мають те саме значення — «жалити, кусати», хоча закономірно воно мало б бути властиве лише першому. Крім того, перше дієслово має й інші значення, наприклад «дуже боліти», «бути дуже холодним», які більше пасували б другому, але зовсім йому не властиві. Порівнюючи закономірно співвідносні за формою nėria, nėrė, nérti (у воду) і nyra (пірнає), niro, nirti, можна було б очікувати, що перше дієслово буде перехідним. Однак це не так. Це дієслово зі значенням руху, яке не вимагає додатка у знахідному відмінку. Деякі закономірно співвідносні дієслова існують лише в різних литовських діалектах (одне — в одному, інше — в іншому) або навіть у різних балтійських мовах, наприклад литовське svilti і латиське svel’u svelt (Степанов. Указ. соч. 180—183). Ще одна нерегулярність дієслів полягає в тому, що, як видно з класифікації, розрізняючись голосними кореня та закінченнями теперішнього й минулого часу, усі вони мають однакове закінчення інфінітива -ti. Інфінітиви деяких дієслів близької фонетичної будови повністю збігаються й стають гомоформами, тобто формами зовсім різних слів з однаковою фонетичною структурою (Jakaitienė 1980, 43), пор. lipti (limpa, lipo) (I, 4) || lipti (lipa, lipo (I, 5). До речі, у цих дієслів, як і ще в кількох, збігаються також форми минулого часу. Спочатку може здатися, що такі форми, які збігаються (пор. також форми майбутнього часу virs (vėrda, virė) (I, 6) || virs | virsta, virto (I, 1), не узгоджуються з цілеспрямованою природою мовного знака. Проте такі форми в мові все ж існують, і можна сказати, що їхній збіг зазвичай навіть не помічають. Це, очевидно, частково пояснюється й тим, що всі форми кожного слова на семантичній основі асоціюються у свідомості мовців в одну окрему цілісність. Значення, за твердженням В. Виноградова, у мові утворюють пов’язані внутрішніми зв’язками парадигми (ряди), об’єднані спільним для них елементом або ознакою, і насамперед співвідносяться всередині цих парадигм. Ці ряди, своєю чергою, на тій самій основі входять до парадигм вищого рангу і так далі. Парадигми не лише співвідносяться між собою, а й пов’язані одна з одною та залежать одна від одної. Так виявляється системність мови. Тому в цій системі можливі різні випадки омонімії, коли значення, що належать до різних, іноді дуже віддалених парадигм, виражаються формами однакового вигляду (Виноградов 1975, 297—298). На це можуть указувати й чотири пари первинних дієслів, наведені у «Словнику сучасної литовської мови» (В., 1972; далі — DLKŽ), що мають гомоформи минулого часу та інфінітива: 1. Dūja, dūjo, dūiti (I, 1) 1. затягуватися якимись випарами, туманом. 2. втрачати тяму, дуріти. 2. Dūja, dūjo, dūiti (II, 6) швидко бігти, мчати: Dūiti namo. 1. Kērpa, kirpo, kirpti (I, 7—II, 7) 1. різати ножицями: Plaukus, barzdą, nagus kirpti. Avių kerpamos žirklės. 2. розкроювати ножицями тканину, готувати до шиття: Marškinius kirpti. 3. перен. їсти, щипати, завдавати болю: Gira liežuvį kerpa. Šaltis ausis kerpa. 4. розм. весело йти: Kad kerpa per lauką. 2. Kirpsta, kirpo, kirpti (I, 1) див. gižti. Lipa, lipo, lipti (I, 5). 1. іти, ступати вгору чи вниз; підійматися: Lipti į kalną. Lipti į kalną vis aukštyn. Lipti į medį. Lipti iš traukinio. Lipti nuo stogo. Lipti per slenkstį, per tvorą. Iš lovos nelipti (sirgtį). Ant palinkusio karklo visos ožkos lipa (присл.). 2. перен. підніматися й переливатися через край: Tešla iš geldos lipa. 2. Lim- 171 pa, lipo, lipti (I, 4) 1. прилипати, клеїтися: Tie klijai gerai limpa. Sniegas limpa prie kojų. 2. бути привабливим, липнути: Vaikinai limpa prie jos. 3. бути заразним: Limpamoji liga. Šiltinė limpa. 1. Žūva (žūsta), žuvo, žūti (I, 1) 1. загинути, померти: Žuvo fronte, kovoje. Žuvo nuo priešo rankos. 2. зникнути, пропасти: Žuvo visos brangenybės. Kur tu buvai žuvęs? Žuvo paskutinė viltis. Kilnūs darbai nežūsta. 3. бідувати, мучитися: Žūva moteriškė per dienas su vaikais. 2. Žūsta, žuvo, žūti (I, 4) сх. рибалити, ловити рибу: Žuvome ežere su tinklu. Vyrai išėjo žūti. Як видно, останні два дієслова можна вважати майже справжніми омонімами, оскільки збігалися б також їхні форми теперішнього часу, якби вони не відрізнялися частотністю варіантів. Вважається, що мова уникає лексичних омонімів, тобто таких слів, у яких збігаються всі форми (Степанов 1975, 27). Це видно й із уже наведених прикладів: дієслова зі збіжними формами, будучи словами з різними лексичними значеннями, відрізняються одне від одного принаймні одним звуком або хоча б інтонацією. У DLKŽ є дві форми теперішнього часу й інфінітива з різними інтонаціями (омографи): 1. Bręsta, brendo, bręsti (I, 1) 1. ставати придатним до використання; достигати (про плоди): Javai, riešutai bręsta. || перен.: Planas bręsta (прояснюється); 2. дорослішати, міцніти: Augęs, bet nebrendęs. || перен.: Idėjiškai bręsta. 2. Brėsta, brėto, brėsti (I, 1) гнити, трухлявіти: Raštai lauke brėsta. Про омонімічність форм цих дієслів можна говорити, звісно, лише маючи на увазі читання текстів без наголосів. У парадигмах цих двох дієслів, крім різниці інтонації, є також різні кінцеві приголосні основи минулого часу (-d-, -t-). Завдяки обом ознакам ці дієслова розрізняються як слова з неоднаковими лексичними значеннями. Як було видно, граматична класифікація спирається на чотири згадані загальніші ознаки, пов’язані з граматичною семантикою, що охоплює певні групи лексичних значень. Тому в цій класифікації bręsti і brėsti належать до того самого класу. У значної частини дієслів (23 пари) збігаються лише інфінітиви. Серед них, як і в уже наведених прикладах, є як такі, що належать до того самого класифікаційного класу, так і ті, що віднесені до різних класів. Найцікавіше, що більшість (18 пар) становлять дієслова, одне з яких належить до основного перехідного класу (із закінченнями -ia, -ė), а інше — до основного неперехідного класу (із закінченнями -a, -o). Серед дієслів із закінченнями -a, -o, віднесених до того самого класу (I, 1), гомоформи інфінітива мають 2 пари: 1. Genėda, gėdo, gėsti (I, 1) 1. псуватися, втрачати добрі властивості: Mašina pradėjo gesti (давати збій). Dantys genėda (руйнуються). Nešiūdyta mėsa greit genėda (гниє). 2. перен. розпухати, розпускатися: Žmogus, nieko nedirbdamas, genda. 3. хворіти на сказ, скаженіти: Šuo genda. 2. Gęsta, gęso, gęsti (I, 1) 1. згасати (про вогонь, світло); згасати: Ugnis, žvakė, žarijos gęsta. Vakaro žara gęsta. 2. перен. слабшати, згасати: Sveikata jau gęsta. Negėstantis skausmas. Gęsta paskutinė viltis. 1. Kinta, kito, kisti (I, 1) 1. змінюватися, мінятися: Gamtoje viskas nuolat kinta. Oras kinta. Žmonių sąmonė kinta. 2. Ki̇nda, ki̇do, ki̇sti починати трухлявіти, старіти, рватися: Marškiniai ki̇nda. 172 Ще дві пари дієслів мають омоформи інфінітива поряд з однаковими закінченнями теперішнього й минулого часу -ia, -ė. Напр.: Jaučia, jautė, jausti (II, 1) 1. відчувати внутрішні переживання, почуття: Відчувати задоволення, біль, симпатію. || звор. Jaučiuosi pailsėjęs. 2. бути здатним відчувати зовнішні враження: Відчувати холод, запах, смак. 3. передчувати, здогадуватися: Відчувати небезпеку. Я відчуваю, що він має гроші. || звор. Nesijaučiu kaltas. 2. Jaušia, jaušė, jaušti (II, 1) східн. наводити безлад, перевертати, перекидати: Порпатися в шафах, скринях. 1. Siaudžia, siaudė, siausti (II, 1) 1. накривати або відкривати, заколисуючи: Siaudžia pečius skara. Siaudžia skarą ant pečių (nuo pečių). || звор.: Siaūškis kailinidis. 2. гойдати: Kariuomenė priešą siaudžia. 3. провіювати зерно, щоб відокремити полову чи гірше зерно: Віяти жито. Принеси ночви для віяння. 4. бігати, пустувати, бешкетувати: Діти пустують. 5. буяти, шаленіти: Лютує страшна буря. Бушує вітер, заметіль. 6. безконтрольно панувати, сваволити, ширитися: Лютують розбійники. Лютують хвороби, епідемії. 7. кидати, жбурляти: Кидає папір у піч. 8. завиватися в качан (про капусту): Капуста почала завиватися. 9. перен. весело щось робити (іти, бити, пити): Siausk, vyru, namo! Kad siautė diržų (kirto)! Потроху й він хильнув (випив). 2. Siaudžia, siaudė, siausti (II, 1) 1. приємно шелестіти, шуміти, гудіти: Куди не прислухаєшся, скрізь весело: шелестить, шумить, гуде. Вітерець повіяв, сосонки шуміли. 2. звучати (зазвичай приємно): Тихо звучали людські пісеньки. Siaudžia trake bitinėlis (d.). Птахи шумлять у верболозі. Два дієслова мають омографічні інфінітиви при однакових закінченнях (-a, -ė) і особливо відрізняються співвідношенням голосних кореня в парадигмі, належать до різних класів, пор. 1. Mina, mynė, minti (II, 4) 1. топтати ногами: Топтати луг. Топтати багнюку (брести). Ходить щодня витоптаними стежками. Топтати глину, торф (місити). Топтати воза, солому в стозі. || звор. Картопля мнеться під ногами. 2. ставити ногу, ступати, спиратися ногами: Ступи на цей камінь. Ступити в багнюку. 3. відділяти волокно від костриці: Тіпати льон || звор.: Чи добре тіпається льон? 4. обробляти, пом'якшувати: М'яти хутра, шкіру. 5. натискати на підніжку, педаль: Крутити прядку (прясти). Натискати міхи. Машина приводиться в рух ногою. 6. іти, крокувати: Він часто крокує. Стоїть на місці. 2. Mėna, minė, mini (I, 7–II, 7) 1. мати на думці, пам'ятати: Я пам'ятаю своє дитинство. Не пам'ятаю, коли це було. 2. оживити у свідомості, нагадати: Дитинство нагадує кожен закуток. 3. загадувати: Загадувати загадку. Думаю, завтра буде ясно. 4. давати (ім'я): Хто дав тобі ім'ячко? В інших випадках інфінітиви, що збігаються, мають дієслова з різними закінченнями. У двох таких парах дієслів одне має закінчення -a, -ė, а друге — -da, -o. Напр.: 1. Rāka, rākė, rākti (I, 6) 1. колупати, довбати: Довбати дірку: Колупав, колупав і розколупав нарив. 2. перен. робити щось неохайно, незграбно, колупатися: Колупати рукавичку. 3. східн. діал. копати, виривати: Копати буряки. 4. перен. розм. кривдити, обманювати; обіграти в карти: Дивись, він тебе обдурює. 2. Rāka, rāko, rākti (I, 1) (I, 1) про дірку — ставати меншою, стягуватися, закриватися: Озеро вже майже заросло. 1. Sėka, sėkė, sėkti (I, 6) 1. іти, рухатися слідом: Прошу йти за мною (слідом за мною). Іти чиїми слідами. Собака йде за людиною. Іти за плугом (орати). 2. стежити поглядом за рухомим предметом: Очима стежити за тінями риб, що пливуть. Стежити за польотом літака. 3. стежити (зазвичай таємно) за чиїмись діями, щоб їх викрити: Стежити за рухом. Стежити за ворожим агентом. Пильні очі стежать за ним. 4. заглиблюватися в якусь справу, цікавитися: Стежити за останніми науковими новинами. 5. триматися (правильного шляху): Хороший кінь і вночі дорогу знаходить. 6. робити, як робить інший, наслідувати, бути схожим: Він 173 наслідує свого вчителя. Дівчинка повторила слова бабусі (повторювала). Дотримуйся моєї поради. 7. розповідати: Розповідати казку. 8. бути схожим на предків: Син успадкує батьківські риси. 2. Sėnka, sėko, sėkti (I, 1) 1. спадати, знижуватися (про воду): Річка вже міліє || перен. Запаси сировини різко вичерпуються. 2. перен. зникати, слабшати: Здоров'я слабшає. В інфінітивних омоформах інших дієслів (15 пар) представлені такі, у яких одне належить до основного перехідного класу й має закінчення -ia, -ė, а друге — до неперехідного й має закінчення -a, -o. Напр. (для стислості в подальших прикладах інфінітив подано першим, як і в словниках): 1. Barškšti, -škia, -škė (II, 1) 1. брязкати: Дощ уже брязкотить. 2. їхати з брязкотом: Возом гуркоче шосе. 2. Barškšti, -ta, barško (I, 1) східн. Горох уже брязкає. 1. Būbti, -ia, -ė (II, 1) 1. бурчати, дзижчати: Літак бурчить. Прядка дзижчить, коли прядуть. 2. говорити нерозбірливо, бурмотіти. 3. забруднювати (про мух): Мухи бруднять вікна. 2. Būbti, -sta, -o (II, 1) східн. пухнути, набрякати: Нарив набрякає. Обморожений ніс набрякає. 1. Kaisti, -čia, -tė (II, 1) 1. ставити посудину на вогонь, щоб нагріти чи закип'ятити: Гріти горщик, казан, воду. Нагрій вечерю. 2. розм. швидко йти, їхати, бігти: Як припустить, то припустить чоловік! 2. Kaisti, -sta, -to (I, 1) 1. нагріватися, ставати теплим (від вогню, тертя): Піч уже нагрівається, скоро буде гаряча. 2. пріти, псуватися: Пріє сіно, борошно, зерно (вологе). 3. пітніти: Він швидко пітніє. Кінь пітніє. 4. червоніти, палати від сорому чи якогось іншого хвилювання: Коли бреше, вуха червоніють. 1. Kaũšti, -ta, -o (I, 1) гир. п'яніти, паморочитися від алкоголю: У тих, хто випив, голова паморочиться. 2. Kaũšti, -ia, -ė (II, 1) 1. жадібно пити, їсти: Пити молоко. Дитина наминає кашу. 2. пити алкогольні напої: Вони хильцем п'ють пиво. 3. Kaũšti, -ia, -ė (I, 1) видовбувати, викопувати: Видовбати яму в камені. 1. Niũkti, -ia, -ė (II, 1) 1. стогнати, мукати: Чую, що хтось мукає за дверима. Німий тільки мукає і більше нічого. Хворий ледве стогне. 2. глухо гудіти, шуміти: Осінній ліс гудів. Вітер гуде. 3. дзв. східн. розм. говорити: Старі балакали весь вечір. 4. розм. підганяти когось до дії: Лінивця весь час треба підганяти. 5. розм. сварити, лаяти: Він усе сварить і сварить своїх дітей. 6. розм. важко нести, тягти або щось робити: Тягни й тягни ту воду. 2. Niũkti, -sta, -o (I, 2) затягуватися хмарами, хмаритися: Небо почало хмаритися. 1. Nók ti, -sta, -o (I, 1) 1. достигати: Ягоди, плоди, зернові достигають. Сири визрівають. 2. слабнути, занепадати: Мати й далі слабла на лікарняному ліжку. 3. в'янути: В'яла рута, в'яла м'ята, в'яла лілейка (нар. пісня). 4. діал. голодувати. 2. Nók ti, -ia, -ė (II, 1) діал. іти слідом, гнатися: Ти маєш постійно за ним гнатися. 1. Parp­ti -ia, -ė (II, 1) видавати повторюваний, нерівний, монотонний звук; бурчати, гуркотіти: Мотоцикл бурчить. Старий затягується димом із люльки, що пихкає. Деркач бурчить. 2. фиркати, сопіти: Коні пирхають. Він тільки сопе носом. 3. хрипіти, деренчати: Горло хрипить. Голос хрипить. 4. хропіти, спати. 2. Parp­ti, -sta, -o (I, 1) розм. пухнути, набрякати: Редиска почала пухнути. 1. Pėpti, -ia, -ė (II, 1) тонко верещати, пищати: Гусенята пищать. Вона тільки пищить, а не співає. 2. Piẽpti, -sta, -o (I, 1) розм. занепадати, слабнути, хиріти. Pūrpti, -ia, -ė (II, 1) 1. спати, хропучи; пихкати, хропіти: Хропе, як кіт. Досить уже хропіти, вставай! 2. дзижчати, гудіти: Мотор, мотоцикл гуде. 3. муркотіти (про кішку). 4. розм. голосно сьорбати: Їж суп гарно, не плямкай. 5. летіти, махаючи крилами: Перепілки з шумом знялися з-під ніг. 2. Pūrpti, -sta, -o (I, 1) див. pursti. 1. Raũsti, -ia, -ė (II, 1) копати, рити, перевертати: Рити яму, землю. Кабан риє луг. || звор. Рак заривається в мул. 2. Raũsti, -sta, -do (I, 1) 1. червоніти: Помідори вже червоніють. Схід червоніє. 2. від холоду, від сорому 174 червоніти: Він червоніє і калюжу. Червоніють щоки. Почервонів від сорому. 1. Skaudžia, skaudė, skausti (II, 1) див. skriausti: Усі мене кривдять. 2. Skausta, skaudo, skausti (I, 1) спричиняти біль: Голова болить. Від пива болить голова (фолькл.). 1. Skilti, skyla, -o (I, 1) 1. розколюватися: Сухе дерево добре розколюється. Дуб не розколюється. 2. тріскатися, лущитися: Від вітру губи тріскаються. 3. вилуплюватися, виходити з яйця: Гусенята вже вилуплюються. 4. розділятися, розпадатися: Організація розкололася на групи. 5. розпадатися на частини, розкладатися: Атоми деяких речовин розпадаються самі собою. 2. Skilti, skýla, skýlė (II, 3) 1. добувати вогонь кресалом: Вогонь добували кресалом. 2. рубати, розколювати: Вдар його по вуху. 3. розм. швидко бігти, їхати верхи, мчати: Оце заєць мчить полем. 1. Skuisti, -sta, -to діал. шаленіти, пустувати. 2. Skuisti, -čia, -tė діал. див. kuisti 2. 1. Sūnkti, -ia, -ė (II, 1) проціджувати рідину; вичавлювати, щоб витік сік: Картопля вже зварилася, треба її відцідити. Вичавлювати мед, віск. 2. Sūnkti, -sta, -o (I, 1) важчати: Уже важчає голова, хочеться спати. 1. Tinti, -a, týne (II, 4) 1. клепати косу: Чоловіки клепають коси. 2. розм. бити, лупцювати: Почав бити палицею по боках. Отримаєш прочухана. 2. Tinti, -sta, -o (I, 1) ненормально збільшуватися, набрякати (про тканини): Рука набрякає. Від голоду набрякає. З цих прикладів можна зробити висновок, що в мові прийнятні збіжні інфінітиви транзитивних та інтранзитивних дієслів різних класів. Імовірно, це пояснюється тим, що мовці відчувають зв’язок форм парадигми, тобто те, що інфінітиви належать до різних парадигм. Крім того, у мовознавстві здавна опорними формами дієслівної парадигми вважають форми теперішнього й минулого часу, а не інфінітив; пор. наявні 4 пари: kaisti (kaǐčia, kaǐtė) || kaisti (kaista, kaito); kaušti (kaušia, kaušė) || kaušti (kaušta, kaušo); skaūsti (skaudžia, skaudė) || skaūsti (skaūsta, skaūdo); skilti (skilia, skylė) || skilti (skyla, skilo). З огляду на те, що так зберігаються омографічні форми й послідовно розрізняються парадигми, важко навіть уявити, що вони могли б якось змінитися. Однак із наведеної класифікації дієслів уже було видно, що колишні парадигми значно розладналися й частково зруйнувалися. Чи не свідчать ці парадигми та їхнє співвідношення про схильність і надалі змінюватися? Однією з передумов змін є те, що в мові парадигми не лише розрізняються між собою, а й певною мірою пов’язані одна з одною та залежать одна від одної. Зв’язок між ними ґрунтується як на спільності форми, так і на спільності значення. Співзвуччя слів, їхня фонетична подібність впливають і на їхнє сприйняття, відбиваються на семантичних зв’язках між ними (Виноградов 1976, 298). Розглядувані дієслова зі спорідненими коренями дуже подібні фонетично. Коли інфінітиви збігаються, збігається й чимало форм, утворених від інфінітива, — давноминулий час і активний дієприкметник цього часу, майбутній час та дієприкметники обох станів, дієприслівник цільового значення та умовний спосіб, наказовий спосіб, напівдієприкметник, пасивний дієприкметник минулого часу, дієприкметник необхідності, прислівник способу дії. Отже, чимало форм цих дієслів є нейтральними щодо формального транзитивного статусу. Збіжні інфінітиви в цьому сенсі можна вважати джерелом нейтралізації цієї опозиції. Тут не йтиметься про те, що інфінітив впливає на нівелювання цієї опозиції також тому, що за ним можуть вирівнюватися голосні кореня у формах теперішнього часу (Zinkevičius 1981, 90). Якщо зважати лише на більш відмінні інфінітиви, уже можна очікувати й більшої відмінності їхніх парадигм, навіть коли інфінітиви різняться тільки наголосом. У DLKŽ знайдено 175 п’ять таких пар дієслів (із закінченнями -ia, -ė і -a, -o), які мають омографічні форми інфінітива. Однак про жодну з них не можна сказати, що дієслова, які її утворюють, пов’язані транзитивністю, тобто мають споріднені корені. Напр.: 1. Dulk­ti, -ia, -ė (II, 1) дрібно дощити: Тут і дощу немає, тільки мжичить, та й усе. 2. Dulk­ti, -sta, -o (I, 1) пилитися: Пилиться дорога, пір’я. 1. Juosti, -ia, -ė (II, 1) 1. обв’язувати, оперізувати стрічкою, поясом тощо: Опоясай талію поясом ‖ звор. Батько підперізується поясом (розстібає або підперізується). 2. перен. бити, лупцювати, сікти: Бити батогом, поясом, палицею. 2. Juõšti, -sta, -do (I, 1) чорніти: Руки чорніють. Від куріння чорніють зуби. 1. Kaŕšti, -ia, -ė (II, 1) 1. чесати вовну спеціальними пристроями (перед прядінням): Чесати вовну. 2. прочісувати чесальними гребенями (головки льону): Вони вже закінчують чесати льон. 3. розм. щось робити швидко й енергійно (йти, їхати, їсти тощо): Мчать через поля. Швидко їдять капусту. Дощ ллє як з відра. Шкуру (кому) дерти (сікти, бити). 2. Káršti, -ta, -o (I, 1) 1. доживати віку, старіти: Він здоровим старів біля сина. 2. уже не мати змоги нічого робити, бути слабким, не мати сил через старість. 1. Kliõkti, -ia -ė (II, 1) 1. сильно дощити, лити, текти бурхливим потоком: Дощ лив як з відра. Струмки шумлять. 2. сильно лити: Навіщо ви так ллєте воду? 3. кипіти, клекотіти. 4. голосно кричати, сваритися; погано співати. 2. Kliõkti, -sta, -o (I, 1) діал. западати, спадати: Порожній живіт западає. 1. Skóbti, -sta, -o (I, 1) киснути з неприємним смаком: Пиво кисне. 2. Skóbti, -ia, -ė (II, 1) 1. стругати, видовбувати: Довбати корито. Вирізати ложки. 2. зривати, обривати: Зривати яблука. Про ці та раніше згадані пари дієслів, інфінітиви яких омонімічні, але які не пов’язані транзитивністю, можна сказати, що деякі з них виникли внаслідок утворення нових віддієслівних похідних від іменників, форми інфінітива яких уподібнилися до форм уже наявних дієслів; пор. rausti (rausia, rausė) ‖ rausti (rausta, raudo). Вторинний характер цих похідних і нині може відчуватися, оскільки поряд із ними вживаються також іменники та прикметники, наприклад: dulk­ti (: dulkė), juosti (: juodas), niūkti (: niūkus), rausti (: rausvas), skausti (: skaudūs), sunk­ti (: sunkūs). Отже, тут відображено певну продуктивність інфіксальних дієслів і дієслів зі стемою -sta. З іншого боку, деякі дієслова із закінченням -ia також можуть сприйматися як похідні звуконаслідувальні дієслова; пор. barškėti (barškia, barškė), parpti (parpia, parpė), purpti (purpia, purpė), piepti (piepia, piepė), kliokti (kliokia, kliokė). Ці дієслова, своєю чергою, свідчать про продуктивність стеми -ia, найпродуктивнішої стеми (Там само, 89). Отже, новоутворені від іменників транзитивні й інтранзитивні дієслова можуть уподібнюватися до інших уже наявних дієслів за інфінітивом та відповідними іншими формами й, можливо, навіть потрапляти в поле їхнього тяжіння. Транзитивні й інтранзитивні дієслова зі спорідненими коренями мають значно реальніші можливості уподібнитися. І передусім це пояснюється тим, що, як свідчить DLKŽ, частина цих дієслів послідовно не протиставляється за значенням. У певних аспектах деякі з них мають більше спільного у значенні, ніж відмінного (Urbutis 1981, 60). Крім того, більшість транзитивних дієслів, наведених у DLKŽ, можуть уживатися й інтранзитивно. Поряд із транзитивними значеннями, відповідно до семантичних закономірностей, не 176 небагато з них набувають також і інтранзитивних значень. Звідси випливає висновок, що деякі дієслова, які вживаються інтранзитивно, можуть перетворитися на інтранзитивні (коли їхні транзитивні значення стають непопулярними або неактуальними). З інтранзитивними дієсловами таке, здається, трапляється рідше, оскільки їх важче вживати транзитивно, і лише деякі з них набувають транзитивних значень. Пор. двояке вживання žerti, žerti (Krosnį žerti. Žarijas žerti. Saulutė spindulius žeria ir Kur taip sveikas žeri? (ідеш, їдеш)) і вживання лише інтранзитивно žirti (Žiežirbos žyra į šalis. Akys žyra (блищать, мерехтять). Однак у таких дієслів зберігається відмінність у семантичному узгодженні із суб’єктом: žerti вживається з іменниками, що позначають активних суб’єктів, а žirti — з іменниками, що позначають неживі предмети, неактивні суб’єкти. Проте деякі транзитивні дієслова виявляють більшу семантичну гнучкість і можуть узгоджуватися з тими самими суб’єктами, що й інтранзитивні. Пор. три значення вже згаданого nerti, два з яких цілком збігаються з обома наявними значеннями nirti: 1.1. опускатися, занурюватися у воду: Nerk, kur giliau. Nėrė į gilumą; Jis niro gilyn. 3.2. швидко йти, бігти, тікати: Vaikai nėrė pro duris. Lėktuvas neria į debesis; Vaikas niro iš akių. Jei matysi, kad blogai — nirk. Як видно, обидва ці дієслова в реченнях уживаються цілком однаково, семантично узгоджуючись із тими самими іменниками. Відсутність виразного семантичного протиставлення цілком узгоджується з ширшим утвердженням основи на -ia. Тому ніщо не заважає, наприклад, представникові східноаукштайтського діалекту, переймаючи слово літературної мови skauda, несвідомо пристосувати його до основи на -ia й переробити на skaudžia, принаймні поки він не знає літературної форми skaudžia. ([Gydytojas] klausia: kur tau skaudžia?). У мовній практиці іноді плутають dulkia ir dulksta, особливо коли вони вживаються із суб’єктами, у яких «живе — неживе» або «активне — неактивне» не виражено чітко (kelias, lietus). Без контексту незрозуміло, за якими парадигмами відмінювати barškšti I ir barškšti II, якщо ми не знаємо, про що йтиметься. Зрештою, навіть barškia ir baršksta у практиці викладання мов прирівнюються до паронімів, які є одним із найчастіших випадків інтерференції (Михальченко 1984, 181—188). Гомоформи особливо виразно засвідчують, що у словниках, аби вони були корисними для викладання чи вивчення мови, біля кожного значення дієслова потрібно вказувати суб’єкти й, звичайно, за можливості, об’єкти. Психологічна наука встановила, що розпізнавання зорових стимулів починається з їхньої найзагальнішої характеристики, яку згодом послідовно доповнюють дедалі нові помітні деталі (Гофман 1986, 25). Мовець, як і слухач, суб’єктивує та фокусує саме діяча (Engelkamp, Zimmer 1983). Що активніший суб’єкт, то вища ймовірність транзитивності (Hopper, Thompson 1982, 3). Словники, звичайно, потрібні не лише для гомоформ чи омонімів із суб’єктами й об’єктами, а й особливо для автоматичного аналізу текстів (Пиотровский 1987, 73). Увага мовця й мовознавця до мови має бути принаймні достатньо близькою, щоб не забувати ані про семантику, ані про форму. LITERATŪRA Engelkamp J., Zimmer H. D. Dynamic Aspects of Language Processing: (Focus and Presup- position). B., etc.: Springer, 1983. 12. 678 177 Hopper P. J., Thompson S. A. (eds.) Studies in Transitivity (Syntax and Semantics 15). N. Y.: Academic Press, 1982. Jakaitienė E. Lietuvių kalbos leksikologija. V., 1980. Kazlauskas J. Lietuvių kalbos istorinė gramatika. V., 1968. Lietuvių kalbos gramatika / Vyr. red. K. Ulvydas. V., 1971. T. 2. Paulauskienė A. Gramatinės lietuvių kalbos veiksmažodžio kategorijos. V., 1979. Urbutis V. Baltų etimologijos etiudai. V., 1981. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorinė gramatika. V., 1981. T. 2. Бок Р., Гарниш Г., Лангнер Г., Штарке Г. К вопросу о современном немецком языке в ГДР и ФРГ // Актуальные проблемы языкознания ГДР. М.: Прогресс, 1979. С. 267—281. Виноградов В. В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М., 1976. Гофман И. Активная память. Экспериментальные исследования и теории человеческой памяти / Пер. с нем. М.: Прогресс, 1986. Грамматика литовского языка / Гл. ред. В. Амбразас. Вильнюс, 1985. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М., 1982. Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М., 1973. Исаченко-Лисовая Т. А. Номоконан с толкованиями Вальсамона в переводе Евфимия Чудовского (конец 17 в.). Особенности языка и перевода // ВЯ. 1987. № 3. С. 111—121. Кацнельсон С. Д. К понятию типов валентности // ВЯ. 1987. № 3. С. 20—32. Кононенко В. И. Функционирование русского языка на Украине // ВЯ. 1985. № 5. С. 25—34. Красикова Т. И. Историческое развитие омонимии в английском языке. Владивосток, 1984. Криницкайте С. А. К общей теории глагольной переходности (на материале литовского языка): Автореф. дис.... канд. филол. наук. М., 1980. Михальченко В. Ю. Проблемы функционирования и взаимодействия литовского и русского языков. Вильнюс, 1984. Панькин В. М. Русский язык в межнациональном общении. Проблема интерференции // ВЯ. 1986. № 2. С. 7—15. Пиотровский Р. Г. Лингвистические автоматы и машинный фонд русского языка // ВЯ. 1987. № С. 69—73. Пути повышения культуры русской речи на Украине. Киев, 1986. Розенталь Д. Э. Управление в русском языке: Словарь-справочник. 2-е изд., доп. М.: Книга, 1986. Степанов Ю. С. Имена. Предикаты. Предложения. М., 1981. Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. М., 1975. Степанов Ю. С. Основы общего языкознания. М., 1975. Ыйм А. Отражение семантики слова в переводном словаре // Вопросы сопоставительного изучения лексики и грамматики (на материале эстонского и русского языков). Таллин, 1982. С. 24—41. ПЕРВИЧНЫЕ ГЛАГОЛЫ ЛИТОВСКОГО ЯЗЫКА С ТОЧКИ ЗРЕНИЯ ПЕРЕХОДНОСТИ (ОМОФОРМЫ ИНФИНИТИВА) Резюме В статье представлены все омоформы первичных глаголов литовского языка с точки зрения формальной и семантической переходности. Для предупреждения ошибок управления, характерных для взаимодействия языков, а также для автоматического анализа текстов рекомендуется в словарях указывать при глаголах употребительные субъекты и объекты. Обращается также внимание на возможные случаи смешения парадигм переходных и непереходных глаголов. Утверждается, что взгляды на язык говорящего и языковеда должны совпадать хотя бы в такой мере, чтобы одинаковое внимание уделялось как семантике, так и форме. 178