Языковые контакты и словарь

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989) KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS ЕЛЕНА ИВАНОВНА ЧАРИКОВА МОВНІ КОНТАКТИ І СЛОВНИК В умовах життя нашої багатонаціональної держави, де рівноправно існують понад сто націй і народностей, які володіють більш ніж ста тридцятьма мовами народів СРСР, мовні контакти мають свої особливості. У сучасному радянському мовознавстві ці питання й далі перебувають у центрі уваги, проте доводиться зазначати, що дослідження в цій галузі поки що мають частковий характер. Зазвичай вони не виходять за межі окремих національних республік, дослідження не охоплюють різних лінгвістичних ареалів і всієї країни загалом, де можна спостерігати певні мовні закономірності й де так відчутно відбувається контактування мов та їхніх носіїв у зв’язку з міграційними процесами населення СРСР, а також різним національним складом населення республік. Виразно відчувається брак узагальнювальних наукових праць у цій актуальній галузі досліджень, немає й мовного прогнозування загалом по нашій країні. Для отримання реальних наукових результатів сьогодні питання мовних контактів не можна ефективно розв’язувати без комплексного підходу до них. Необхідні спільні зусилля мовознавців, психологів, соціологів, юристів, економістів, істориків, етнографів, які безпосередньо займаються саме цим аспектом проблеми. Сучасне вивчення питань контактування мов потребує дослідження багатьох сторін нашої дійсності, безпосередньо пов’язаних з історичним минулим союзних республік і різними часовими термінами їх входження до складу СРСР, їхнім культурно-економічним розвитком у минулому й тепер, їхнім географічним розташуванням щодо інших республік, щільністю населення в кожній окремій республіці, процентним співвідношенням міського й сільського населення, а також процентним співвідношенням різних національностей, які проживають у ній (пор.: у Башкирії проживають понад сто національностей). У цій проблемі ці сторони дійсності є вельми важливими, оскільки контакти різних народів СРСР не минають безслідно для їхніх мов. Проблема контактування мов є багатоаспектною, і тому в мовному плані наукову й практичну цінність для подальшого її вивчення матиме чітке розмежування основних (лінгвістичних) проблем мовних контактів і суміжних (екстралінгвістичних) проблем у цій галузі. Суміжні проблеми можуть охоплювати переважно питання, 158 що сприяють мовним контактам: політико-економічного та соціально-культурного співробітництва між народами в межах СРСР. Від загальніших за характером досліджень і висновків у цьому аспекті необхідно переходити до конкретних культурно-історичних і логіко-філософських питань дослідження; значну роль тут мають відігравати демографічні й соціологічні висновки щодо етнічної спільності та мови. До основних лінгвістичних проблем можна віднести такі: вивчення мовних контактів у сфері літературних і розмовних мов та їх розмежування; внутрішньоструктурні зміни мов у зв’язку із взаємодією елементів під час контактування; запозичення як результат контактування мов; питання засвоєння й освоєння лексем під час контактування; мовні контакти на структурному рівні мов: на рівні семантичних об’єднань, на рівні лексеми, на рівні семеми, на рівні окремого елемента слова тощо. Проблеми лінгвістичного аспекту вивчення мовних контактів слід розглядати на тлі суміжних проблем, але не змішувати з ними, що часто призводить до нівелювання мовного плану й висуває на перший план екстралінгвістичний рівень дослідження, хоча його метою є лінгвістичне дослідження. Належить і далі працювати над удосконаленням поняттєвого апарату через відсутність єдності поглядів на природу мовних контактів. Не можна залишити поза увагою той факт, що в енциклопедії «Русский язык» (М., 1979) відсутні терміни «языковые контакты», «двуязычие», словникові статті про взаємодію та взаємовплив мов народів СРСР тощо. На спеціального наукового розв’язання чекають і питання входження слів із мови-джерела запозичення до мови-реципієнта під час контактування, а точніше — як результат їхнього контактування. У цьому плані дані словників мови-реципієнта становлять для нас значний інтерес. При докладнішому розгляді питання про причини запозичення й входження іншолексем до системи мови-реципієнта з’ясувалося, що цей аспект дослідження найтіснішим чином пов’язаний також із питаннями контактування близькоспоріднених і неспоріднених мов та їхніх носіїв. Відомо, що найуживанішу частину запозичуваної лексики укладачі словників вносять до тлумачних словників мови-реципієнта, а іншомовне слово у словнику мови-рециптора кваліфікують як запозичене й освоєне. У лінгвістичній літературі з питання запозичення існують такі термінологічні розмежування: загальні проблеми запозичення під час контактування мов, запозичені слова, запозичені елементи слів. Термін «запозичення» дослідники визначають як «складний мовний процес, завершенням якого є створення нового для мови слова; а сутністю, що зумовлює весь процес і веде його до завершення, є фонетична зміна запозичуваного 159 іншомовного матеріалу та надання йому граматичного оформлення1. Запозичення визначають і „як процес переміщення слів з однієї мови до іншої“2. Цей процес у межах проблеми запозичення передбачає: шляхи проникнення іншомовної лексики (письмовий і усний) до мови-реципієнта, засвоєння й освоєння запозичуваної лексики, її входження до словника мови, що запозичує, тощо. Як засвідчують лексикографічні дані3, запозичені слова з мов національних республік СРСР у тлумачних словниках сучасної російської мови представлені переважно лексикою, що характеризує предмети домашнього вжитку й сімейного побуту, назвами представників тваринного та рослинного світу, а також різноманітними явищами, пов’язаними з культурою, культовими обрядами та іншою діяльністю людини (її працею, відпочинком, святами) тощо. Запозичена лексика етимологічно неоднорідна, причини та шляхи її проникнення до російської мови різні. З розглянутих нами видань видно, що лише небагато іншомовних лексем із мов народів СРСР посіли міцне місце в тлумачних словниках російської мови. Але як пояснити явище, безпосередньо пов’язане з тим, що деякі запозичені мовні одиниці відсутні в такій праці АН СРСР, як „Словарь современного русского языка“ (у 17 томах), але є в інших, значно менших за обсягом, наприклад, у „Словаре русского языка“ С. И. Ожегова? Імовірно, причину цього слід шукати в тому, що важливі проблеми теорії та практики сучасної лексикографії ще недостатньо науково розроблені, зокрема в тій її галузі, що пов’язана з питаннями взаємозбагачення та взаємодії мов народів СРСР і відображення запозиченої лексики в російських тлумачних словниках. У наявних наукових відомостях, що стосуються збирання, відбору й систематизації лексичного матеріалу для словників, ми не знайдемо принципів відбору слів щодо внутрішнього запозичення. Відомо, що формування словника залежить від типу словника, цілей і завдань видання, його обсягу, що знаходить відображення у вступних статтях до словників, а також у різного роду окремих наукових статтях, інструкціях і словникових розробках. Однак щодо запозиченої лексики з мов національних республік СРСР у російській мові в розглянутих виданнях ми не виявимо жодних відомостей з питання, що нас цікавить, — цій важливій проблемі поки не приділено належної уваги, саме тому в цьому аспекті вступні статті до словників не видаються настільки суттєвими. Аналіз із погляду лексичних запозичень із мов народів СРСР журналь 1 Єфремов Л. П. Сущность лексического заимствования и основные признаки заимствованных слов: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Алма-Ата, 1959. С. 9. 2 Крысин Л. П. Иноязычные слова в современном русском языке. М., 1968. С. 32—33. 3 Словник сучасної російської літературної мови: У 17 томах. М.; Л., 1948—1965; Словник російської мови: У 4 томах. М., 1981—1984; Тлумачний словник російської мови / За ред. Д. Н. Ушакова. М., 1935—1940; Словник російської мови / Упоряд. С. І. Ожегов / За ред. Н. Ю. Шведової. 13-те вид. М., 1981. 160 вих статей, приурочених до чергового випуску якогось словника і найчастіше висвітлюють досвід його укладачів, дає підстави зробити висновок, що ці питання в них також не відображено й не порушено. Укладання національного словника — складна, серйозна й відповідальна робота, що потребує професійних навичок авторів словників і їхньої громадянської позиції. Лексика, що ввійшла до російської мови з мов корінного населення, яке проживає на територіях союзних республік, має бути представлена окремою картотекою, формуватися в процесі вироблення спеціальних словникових принципів і настанов для неї та входити складовою частиною до загальної картотеки словника (своєрідний словник у словнику), водночас підпорядковуючись загальним правилам словника (стосовно його цілей і завдань) і не вступаючи з ними в суперечність. За наявності спеціально розроблених правил і методів формування картотечного матеріалу, принципів словникового тлумачення запозичень їхні кількісні та якісні показники в тлумачних словниках сучасної російської мови, безсумнівно, зросли б. Лише так можна буде досягти певних результатів у лексикографічній практиці щодо запозичених лексем на сучасному етапі розвитку мовних контактів. 11. 678