D. Poškos žodyno genezė ir likimas

LIETUVIŲ LEKSIKOS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI. XXIX (1991) KAZIMIERAS PAKALKA ГЕНЕЗА І ДОЛЯ СЛОВНИКА Д. ПОШКИ Діонізас Пошка (близько 1757–1830 рр.) був не лише видатним поетом, а й добрим укладачем словників, етнографом. Він розумів потребу в новому словнику литовської мови й не раз писав про це. 1821 року він закликав Вільнюський університет подбати про написання історії Литви, словника литовської мови та граматики (Poška, 1959, 271). Пошка вважав, що неможливо написати добру граматику, доки ми не маємо точного словника. Словник, мовляв, є фундаментом мови (Poška, 1959, 489). Пошка шукав, хто міг би написати такий словник. Не знайшовши автора, на схилі літ він сам узявся до праці укладача словника. Його лексикографічну діяльність підтримували й інші жмудські літератори. Як зазначено на титульному аркуші, польсько-латинсько-литовський словник він почав писати 8 березня 1825 року. Сам автор назвав словник «Słownik języka Litewskiego, Polskiego i Łacinskiego». Насправді словник є польсько-литовсько-латинським. М. Бренштейн (1874–1938) вважає 1825 рік датою, коли Пошка почав переписувати словник «начисто» (Brensztejn, 1934, 20–21). До такого висновку Бренштейн, мабуть, дійшов, спираючись на свідчення Л. Юцевича (1813–1846), який добре знав Д. Пошку: «А всі вільні хвилини свого життя він присвячував написанню словника литовської мови» (Jucewicz, 1837, 23). Свідчення Юцевича підтвердив і сам Пошка в «Матеріалах до словника» (Notose). Він писав: «Ще над тим словником я мав багато роботи — сам власною рукою писав і переписував» (Poška, 1959, 199). В. Мацюнас вважає, що Пошка виконав підготовчу роботу до словника ще до 1825 року. «[1825 року] він, мабуть, лише почав переписувати зібрані раніше матеріали словника, бо важко повірити, що літня людина за п’ять років до смерті змогла б написати такий великий словник (понад 2000 сторінок рукопису)» (Maciūnas, 1981, 31). Пошка мав на меті включити до словника, який укладав, якомога більше слів. Пошка порівнював словник із лісом: як у великому лісі маєш знайти різні дерева, так у словнику — кожне потрібне слово. На звороті титульного аркуша словника він навів такий власний чотиривірш: Той ліс має справжню назву — добрий ліс, Де знаходиш кожне дерево, яке шукаєш і якого потребуєш: Так і наш словникар, хочу, щоб таким був, Щоб знаходив кожне слово, якого хтось шукав би (Poška, 1959, 87). 8. Lietuvių kalbotyros klausimai 29 t. 113 Реєстр польських слів для свого словника він узяв із шеститомного словника С. Б. Лінде «Słownik języka polskiego» (1807—1814). Ознайомившись зі словником Лінде, Пошка зрозумів, що не зрівняється з Лінде. Тому на титульному аркуші він написав своєрідне скромне виправдання: Лінде створив для поляків чудового словника, Гідного славного імені доброго писаря, Та про словник, що нині пишеться, не один хлопчак скаже: «Ет, ні сяк, ні так його нашкрябав старий жмудин» (Poška, 1959, 85). Відомість про словник, який укладав Пошка, як зазначає Бренштейн, швидко поширилася серед друзів Пошки: поет С. Валюнас (1789—1831) створив літературного листа (Valiūnas, 1957, 293—294). У цьому листі Валюнас із захопленням підтримав задум Пошки укласти словник і дав укладачеві важливі поради. Чутка про словник Пошки ширилася у Вільнюському університеті. Професор цього університету Й. Лобойко (1786—1861) повідомив Н. Румянцева про Пошку та його словник. Адже Лобойко 1825 року їздив до Жмуді, щоб побачити словник Пошки (Maciūnas, 1981, 32). Пошка не завершив укладання словника. За п’ять років він написав більше половини, дійшовши до польського слова «sianie». Ще не закінчивши словника, Пошка вже думав про його друк. Про це свідчить уміщена у словнику примітка для друкарні («Przestroga dla drukarni»), де Пошка радить під час друку використовувати такі друкарські знаки, щоб читач міг бачити відмінності між окремими частинами мови (Słownik..., I t., 163, 671). Тяжко хворіючи, Пошка дбав про долю своїх рукописів і словника. За заповітом він залишив усі литовські рукописи Каєтону Незабітаускісу (1800—1876). В останньому пункті заповіту, написаного польською мовою, він писав: «Бажаю, щоб мої литовські рукописи, які будуть знайдені, передали шановному Каєтону Незабітаускісу, який мешкає у Варшаві, місті Королівства Польського, і працює на благо литовської мови» (Poška, 1959, 672—677). Виконання заповіту він доручив братові покійної дружини Уршулі, Вінценту Сосновському, підполковнику російської армії (Brenštejn, 1934, 17). Як побачимо з подальшої історії словника, той не виконав заповіту Пошки. Щаслива доля судила так, що рукопис словника Пошки, який не раз оголошували зниклим, після різних мандрів дійшов до наших часів. Рукопис словника побував у руках багатьох людей. Звісно, бракує даних, щоб точно простежити його шлях. Про литовський словник Пошки вперше повідомив Jucevičius у виданій 1837 року книжці «Уривки з творів нових польських поетів і кілька слів про литовську мову та літературу» (Jucewicz, 1857, 23). Цей факт повторено і в рецензії невідомого автора на цю книжку — «Новий твір» (Magazyn Powszechny“, 1837, 229). Редакція періодичного видання «Magazyn Powszechny» додала таку примітку щодо рукопису словника Пошки: «З достовірних джерел ми дізналися, що цей рукопис, заповіданий Каєт. Незабітаускісу, мав бути надісланий йому ще 1830 року, але непередбачені обставини затримали цей рукопис у Каунасі, в адвоката [Юрґевічюса] 114 у руках. Було б бажано, щоб рукопис потрапив до місця призначення, адже це виконало б останню волю покійного автора, а литовсько-жемайтська література, безперечно, лише виграла б від цього» (Jucevičius, 1959, 667). Певні відомості про подальшу історію словника Пошки подав автор рукописної граматики литовської мови Juozas Čiulda (1796–1861). У своїх «Коротких нарисах про правила граматики жемайтської мови» він писав про долю рукопису словника Пошки. «Дехто хоче вважати згаданий тут словник лише уявним, але це неправильно. Не знаю, як сам автограф словника потрапив до Kaunas, який зовсім не знав жемайтської мови. Я й сам позичив його на кілька днів. Словник складався з двох великих томів in 4° minori, від літери A до P включно, трьох мов; литовською, польською та латинською. Я хотів його придбати, але ціна 18 rb. сріблом тоді була для мене надто високою. Після смерті Jurgevičius, яка спіткала його в нещасті, відверто кажучи, у цілковитій нужді й самотності, невідомо куди зникли всі його речі, а також цей рукопис. І, здається, він загинув назавжди» (Jurgutis, 1960, 25). Čiulda намагався оцінити словник Пошки: «Хоча словник і складався з двох томів, на мою думку, він охоплював, мабуть, лише половину слів, що починаються на ці літери. Це праця не однієї людини й не короткочасна (Jurgutis, 1960, 25). Čiulda був краще знайомий зі словником Пошки, ніж інші. У шостому розділі своєї граматики «Короткі нариси…» — «Про написання жемайтських віршів» — він посилався на віршовані приклади зі словника Пошки (Čiulda, 70–72). Твердження Čiulda, що словник Пошки складався з двох томів, не викликало жодних сумнівів. До нашого часу дійшли два томи словника. Перший том охоплював: A — Oziębło (1116 стор.), другий том: Oziębłość — Sianie (969 стор.). Увесь рукопис — 2040 стор. Невідомо, чому Čiulda не згадує частину словника Пошки R — Sianie. Можливо, Čiulda помилився, вказуючи обсяг словника за літерами, а можливо, Jurgevičius позичив Čiul­dai не весь рукопис словника. Сам Poška поділяв словник не на томи й сторінки чи аркуші, а на аркуші. Увесь рукопис становить 255 аркушів. В одному аркуші — 4 аркуші. Польський мовознавець J. Karlovičius цікавився словником Пошки, як і литуаністикою загалом. У розділі «Нариси литовської бібліографії» дослідження «Про литовську мову» він подав відомості про словник Пошки. Karlovičius рукопису не бачив. Він обмежився повторенням відомостей Jucevičius і Čiulda про словник Пошки. Сам Karlovičius зазначив, що рукописи граматики Čiulda «Короткі нариси…», підготовлені до друку, для ознайомлення йому надав віленський книгар J. Zavadskis (Karlovicz, 1875, 226–227). Повністю повторюючи інформацію Čiulda, Karlovičius пропустив факт, що сам Čiulda хотів купити словник Пошки у Jurgevičius. Як писав сам Čiulda, вони з Jurgevičius не дійшли згоди щодо ціни словника. На думку Karlovičius, відомості про подорож словника Пошки до Kaunas подав анонімний рецензент книжечки Jucevičius «Уривки з нових польських поетів…». Насправді ж не рецензент, а сама редакція «Magazyn Powszechny» повідомила, що рукопис Пошки опинився в Kaunas. Tolesnį Poškos žodyno likimą, nenurodydamas šaltinių, atskleidė K. Jokantas (1880–1945), rašęs slapyvardžiu A. Miškonis (Miškonis, 1905). 9. 115 Poškos žodyno rankraštį, Jokanto liudijimu, rado A. Juška (1819–1880) kažin kokiame dvare Žemaitijoje užmestą su visokiu šlamštu ant užlų. Matyt, Poškos žodynas paskui ir buvo pas A. Jušką. Mirus A. Juškai, Poškos žodynas su visais kitais Juškos rankraščiais likęs jo broliui Jonui (1815–1886). Mirus J. Juškai, Poškos žodynas atiteko jo žmonai Felicijai Juškienei, gyvenančiai Dorpate. За відомостями біографа Пошки Бренштайна, після смерті Юшки його дружина 1908 р. подарувала словник Пошки разом із рукописами чоловіка Литовському науковому товариству у Вільнюсі (Brensztejn, 1934, 27). Доповнення до літер A—P словника Пошки «Notas», за свідченням Бренштайна, 1912 р. передав цьому товариству Яблонскіс (1860—1930) (Brensztejn, 1934, 28). Бібліотеку Литовського наукового товариства разом із рукописом словника Пошки успадкував Інститут литовської мови та літератури Академії наук Литви. Нині рукопис словника Пошки та фотокопії зберігаються у відділі рукописів бібліотеки Інституту литовської мови та літератури. LITERATŪRA Brensztejn M. Dionizy Paszkiewicz, pisarz polsko-litewski na Żmudzi w pierwszej połowie XIX wieku. Wilno, 1934. Čiulda J. Krótkie pomysły o prawidłach gramatycznych języka Żmudzkiego (rankraštis). Jucewicz L. Wyjątki z nowoczesnych poetów polskich tłumaczone na język litewski z przydaniem kilku słów o języku i literaturze litewskiej. Wilno, 1837. Jucevičius L. A. Raštai. V., 1959. Jurgutis V. Rasta Juozo Čiuldos 1854 metų gramatika // Bibliotekų darbas. 1960. Nr. 1. Karłowicz J. O języku litewskim // Rozprawa, 1875 (išspausdinta atskiru atspaudu). Mačiūnas V. Vilniaus universitetas ir lietuviškasis XIX a. pr. sąjūdis // Lituanistikos instituto 1979 m. suvažiavimo darbai. Chicago Illinois, 1981. Miškonis A. [K. Jokantas]. Dionizas Poška // Vilniaus žinios. 1905. Nr. 18. Nowe Dzieło //Magazyn Powszechny, dziennik użytecznych wiadomości. Rok czwarty w Warszawie 1837. Poška D. Raštai. V., 1959. Słownik języka Litewskiego, Polskiego i Łacińskiego przez Dionizego Paszkiewicza Żmuydzina (rankraštis). Valiūnas S. Kaszanten lietuwiszka żodini // Lietuvių literatūros istorijos chrestomatija / Feodalizmo epocha / Sudarė K. Korsakas, J. Lebedys. V., 1957. P. 293—295. К. ПАКАЛКА ГЕНЕЗИС И СУДЬБА СЛОВАРЯ Д. ПОШКИ Резюме Д. Пошка (ок. 1757—1830) был не только поэтом, но и лексикографом. Он хорошо осознал нужду в новом литовском словаре. Чтобы заполнить этот пробел, в 1825 г. он начал составлять трехъязычный литовско-польско-латинский словарь „Słownik języka litewskiego polskiego i łacinskiego“. Но по существу словарь является польско-латинско-литовским. Реестром польских слов послужил известный словарь С. Б. Линде „Słownik języka polskiego“ (1807—1814). Пошка ставил перед собою цель подготовить полный словарь. Но этой цели не достиг. Рукопись словаря обрывается на слове „Sianie“. Составил два тома: I A — Ozjębło, II Ozjębłość — Sianie. Всего в словаре 2040 с. 116 По завещанию Пошки рукопись словаря перешла к литератору Каетонасу Незабитайскису, который жил в Варшаве. Однако непредвиденные обстоятельства помешали передать рукопись по назначению. Она досталась адвокату Юргявичюсу в Каунасе. Адвокат собирался словарь продать. После смерти Юргявичюса рукопись исчезла. По сведениям К. Йокантаса, рукопись словаря А. Юшка обнаружил в одном имении в Жемайтии. После смерти Юшки рукопись попала в руки его брата Йонаса. В 1908 г. вдова Й. Юшки подарила словарь Пошки Литовскому научному обществу в Вильнюсе. Библиотека общества была передана Институту литовского языка и литературы Академии наук Литвы. В рукописном отделении упомянутого института словарь хранится и поныне.