Lietuviškų terminų vaizdingumo klausimu

LIETUVIŲ LEKSIKOS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIX (1991) KAZIMIERAS GAIVENIS ПИТАННЯ ПРО ОБРАЗНІСТЬ ЛИТОВСЬКИХ ТЕРМІНІВ 1. Вступні зауваги 1. 1. Найхарактернішими рисами наукової мови є абстрактність, логічність, об’єктивність, точність тощо. Виразність і образність не належать до найважливіших загальних особливостей наукової мови. Тому вважали, що емоційно-експресивна конотація взагалі не властива науковій мові й термінології. Однак уже давно почали висловлювати думку, що наукова мова не є цілком стилістично нейтральною, що їй притаманні своєрідні риси емоційно-експресивної конотації (Кожина, 1971, 32; Калмыкова, 1974, 83—88; Сенкевич, 1976, 46—109). У науковій мові майже не знайдемо виразних слів, які в загальних словниках позначаються спеціальними стилістичними ремарками, наприклад: fam. (фамільярне), iron. (іронічне), juok. (жартівливе), malon. (пестливе), menk. (зневажливе), niek. (презирливе), vulg. (вульгаризм) тощо. Отже, науковій мові не властиві ні виразні мелиоративи, ні пейоративи. У ній дуже мало фразеологізмів, порівняно небагато й переносних значень слів. В інших функціональних стилях виразно конотовані слова в науковій мові часто вживаються зовсім інакше. Наприклад, вигуки в текстах наукової мови або взагалі не вживаються, або в деяких її жанрах і підсистемах виконують лише спеціальну називну (номінативну) функцію (наприклад, описування голосів птахів у науковій орнітологічній літературі). Emocinė-ekspresinė konotacija laikyta ir mokslo kalbos yda (Панфилов, 1968, 26; Лаптева, 1968, 136—139 ir kt.). Antra vertus, buvo ir tebėra kalbininkų, kurie mokslo kalbos emocinę-ekspresinę konotaciją energingai gina, tvirtindami, kad ji reikalinga mokslo kalbos paveikumui, kad mokslininkas negali būti vien tik faktų konstatuotojas, bet turi būti ir jų vertintojas (Сенкевич, 1976, 29 ir kt.). Šis reikalavimas ypač pabrėžiamas kalbant apie visuomenės mokslų kalbos specifiką. Nepritardami kraštutinėms nuomonėms šiuo klausimu, manytume, kad teisus M. Senkevičius, teigęs, kad emocingumo ir ekspresyvumo elementai nėra vidinė ir būtina mokslo kalbos ypatybė (Сенкевич, 1976, 32). Šis dalykas tik leistinas ir toleruotinas tam tikrose ribose. Емоційно-експресивна конотація в науковій мові залежить також від індивідуальності автора (науковця): вчені однієї спеціальності й однакової кваліфікації пишуть далеко не однаково — один образніше, розгорнутіше, інший — сухіше, стисло. Отже, можна стверджувати, що виразність наукової мови зумовлюють як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. Розглядаючи роль емоційно-експресивної конотації в науковій мові, слід ще наголосити, що вона пов’язана з модальністю наукової мови, а в найзагальнішому значенні — з антропоцентризмом. 26 1.2. Зміст лексичного значення слова складається з двох частин — інтенсіонала (ядра лексичного значення) та імплікаціонала (периферії семантичних ознак) (Никитин, 1983, 24). Крім того, у лінгвістичній семантиці лексичні значення нині прийнято описувати як семи — найменші одиниці смислу. Сукупність сем — це не проста, а впорядкована система. Деякі дослідники стверджують, що існує ієрархія сем: у верхній її частині розташовані найабстрактніші й найзагальніші (категорійні) семи, а внизу — найконкретніші (Гудавичюс, 1985, 19 та ін.). Одні дослідники пов’язують емоційно-експресивну конотацію з імплікаціоналом лексичного значення або взагалі не відносять її до лексичного значення, вважаючи певним надшаром лексичного значення, а інші не лише відокремлюють емоційність від експресивності, а й поділяють останню на різновиди (інгерентну й адгерентну експресивність). Не заглиблюючись у тонкощі структури лексичного значення та розбіжності поглядів із цього питання, у цій статті розглянемо лише питання, пов’язані з термінологією, дотримуючись думки, що термінологічне значення входить до лексичного значення слова як сукупність спеціальних сем. Отже, у цій статті розглянемо переважно лише один аспект — лексичне (термінологічне) вираження емоційно-експресивної конотації та її найважливіші риси в литовській науковій мові. 2. Вираження емоційно-експресивної конотації в термінології 2.1. Поширена думка, що лексику наукової мови становлять три шари: лексика літературної мови, загальнонаукова лексика й термінологія. Остання також неоднорідна. Можна виокремити загальнонаукову, міжнаукову та конкретно-наукову термінологію. Крім того, термінологію доповнюють номенклатура й професіоналізми. У науковій мові загалом переважають іменники та іменникові конструкції. На думку М. Сенкевича, з-поміж стилістичних засобів у науковій мові не вживаються персоніфікації, гіперболи й алегорії, проте досить часто вживаються порівняння та синекдохи (Сенкевич, 1976, 56). Е. Калмикова зазначала, що метафори в науковій мові вживаються дуже своєрідно. Двоїстість семантичної метафори (назвати предмет і охарактеризувати його), нібито, не властива науковому стилю. Тут виявляються лише комунікативна, інформативна й номінативна функції метафори (Калмыкова, 1974, 83). Ця думка Е. Калмикової правильна лише частково: у деяких підсистемах наукової мови дистинктивна функція термінів затьмарює номінативну. Через це метафора набуває виразних експресивних рис (про це йтиметься далі, під час розгляду термінів систематики). Метафора, виражена загальновживаною та загальнонауковою лексикою, дуже рідко потрапляє до наукової мови. Набагато частіше в науковій мові емоційно-експресивна конотація пов’язана з різноманітними порівняннями, адже аналогія — один із найважливіших способів наукового мислення. С. Никитина поділяє метафори наукової мови на кілька груп: 1) засновані на перенесенні традиційних значень за зовнішніми ознаками або функціями (не всі мовознавці вважають такі перенесення значень метафорами); 2) номінативні та предикативні метафори; 3) епіфори й діафори (Никитина, 1987, 37). На її думку, у науковій мові переважно вживаються номінативні метафори. Ці метафори є перши- 27 наукові об’єкти не мають інших назв. Цим наукові метафори відрізняються від поетичних метафор. Мабуть, помиляються ті дослідники (М. Сенкевич та ін.), які стверджують, що експресивність слова чи словосполучення згасає, коли воно термінологізується або тривалий час уживається в термінології. Насправді такі терміни, як-от: чола баранів (геоморфологія), сідло (геоморфологія, математика), котяче око (мінералогія), шапка (метеорологія), черв’як (техніка), відьмина мітла (ботаніка), заячі слізки (систематика рослин), равлик (анатомія тварин і людини) тощо, зберігають (мають) експресивність, оскільки одні з них (наприклад, сідло, шапка, черв’як, равлик) набувають емоційно-експресивної конотації разом із термінологізацією, а інші (наприклад, відьмина мітла, заячі слізки) не втрачають її внаслідок термінологізації, оскільки змінюється лише їхнє лексичне значення, набуваючи термінологічних сем. Щоправда, мотивація та загалом внутрішня форма термінів, які довго вживаються, згасають, але експресивність, на нашу думку, у багатьох випадках зберігається. Літературна мова та загальнонаукова лексика часто стають образними, коли слова вживаються в незвичних значеннях, коли слова одного стилю переносяться до іншого. Автори часто відчувають стилістичну недоречність таких слів і намагаються виділити їх лапками, наприклад: «прищеплені» полімери, «реанімація» старих міст, «обличчя» корови тощо. Таке пожвавлення наукової мови насправді пов’язане не з прагненням до образності, а з мовною некомпетентністю авторів, із невмінням знайти потрібне нейтральніше й точніше слово. Фахівцям у науковій мові іноді важко відмовитися також від жаргонізмів і професіоналізмів, які теж часто бувають своєрідно образними й виразними. 2.2. Проф. Й. Пікчілінгіс зауважив, що суфіксальні синоніми розрізняються за емоційністю та експресивністю. Наприклад, суфікс -ybė виражає ознаку предмета, названу відповідним прикметником, сильніше, ніж суфікс -umas, а відповідні похідні із закінченнями нібито поетичніші за обидва згадані типи похідних (Pikčilingis, 1975, 31). На думку П. Кнюкшти, прикметники із суфіксом -inis сухіші й раціональніші за родові відмінки іменників (Kniūkšta, 1971, 14). С. Кейнис зауважив, що в термінології предмети, названі демінутивними похідними, зазвичай менші за предмети того самого виду, позначені твірними іменниками (Keinys, 1975, 46). Наприклад, термінологізовані слова gaubtas ir gaubtelis, graižas ir graiželis, juosta ir juostelė, lakštas ir lakštelis, plokštė ir plokštelė тощо. Зрозуміло, що демінутиви в цих парах емоційні й експресивні. Отже, не можна стверджувати, що в термінології зовсім не зважають на професійні конотації. Крім того, для термінології важливо, щоб похідне слово чи запозичення не було смішним, вульгарним або таким, що викликає оманливі асоціації. В історії наукової мови й термінології можна знайти багато прикладів, коли новотвори не прижилися переважно через виразну емоційно-експресивну конотацію. Лінгвістичні терміни asmenavimas, riestinis (знак наголосу) свого часу легко витіснили новотвори lankstymas, stoglytis, мабуть, тому, що останні були надто образними. З тієї самої причини складені терміни морфології рослин, створені Й. Пабрежою, rėpliojanti šaknis, apuokuotas lapas, kryžinė karūna тощо, були замінені нейтральнішими термінами palaipinė šaknis, pūkuotasis lapas, kryžminis vainikėlis тощо. Загалом у нашій науковій мові та 28 на початку формування термінології (XIX–XX ст.) образних назв уживали значно більше. Нині в термінології образності найчастіше не уникають там, де розрізнювальна (дистинктивна) функція термінів важливіша за називну (номінативну). Так, експресивні терміни часто створюють у систематичній термінології, адже тут, щоб відрізнити один вид рослин чи тварин від іншого, часто вдаються до образного порівняння, наприклад: пальчаста осока (Carex digitata), підковонісові (Rhinolophidae), гребенястий папороть (Dryopteris cristata), вухатий верболіз (Salix aurita), шоломоносна зозулинець (Orchis militaris) тощо. Такі терміни здебільшого (приблизно у 3/4 випадків) не є оригінальними, а перекладені з латинської або російської мов. Образності систематичних термінів не уникнути й тоді, коли за розрізнювальну ознаку беруть враження, яке названа рослина чи тварина справляє на дослідника, або суб’єктивно оцінюють певні властивості рослини чи тварини, наприклад: пишна гвоздика (Dianthus superbus L.), струнка липа (Tilia x euchlora), сумна вечорниця (Hesperis tristis L.), стрункий пухівник (Sriophorum gracile), дурманна пажитниця (Lolium temulentum), неправдивий овес (Avena strigosa) тощо. Зрозуміло, що такі терміни образні, і ця образність спеціально створюється в науковій мові. В інших випадках образність переноситься до наукової мови з народної (шляхом термінологізації експресивних народних назв), наприклад: молодило (Sempervivum L.), вороняча лапка (Coronopus), сморчок (Morchella), лопатень (Helvella), журавець (Gerum), заячі слізки (Briza media) тощо. У термінології техніки, астрономії, хімії, медицини та інших галузей образні терміни здебільшого є міжнародними кальками, наприклад: ластівчин хвіст (пор. рос. ласточкин хвост, англ. swallow tale), заяча губа (пор. рос. заячья губа, лат. labium leporinum), точка роси (пор. рос. точка росы, англ. dew point, нім. Taupunkt) та ін. 2.3. Мова суспільних наук має своєрідні риси емоційно-експресивної конотації. У ній не знайдемо образних термінів типу бахувригі, створених на основі синекдохи, які, як ми бачили, дуже характерні для систематичної термінології. Рідкісними в ній є також міжнародні фразеологічні кальки. Однак термінам філософії, політики та літературознавства часто властиві своєрідні ідеологічні семи, пов’язані не з формою поняття, а з емоційно-експресивною конотацією його змісту. Образність наукового тексту може бути й оказіональною. 2.4. У науковій мові образність буває двох видів: фрагментарна й синтетична. Досі ми говорили переважно про фрагментарну образність (одного слова чи словосполучення). Синтетична образність виникає тоді, коли дослідник, дуже докладно описуючи досліджуваний об’єкт, немовби конструює його узагальнений образ. Такий опис особливо характерний для посібників із розпізнавання тварин чи рослин. Наприклад, ось як створено образ тополі волохатоплідної (Populus trichocarpa) у книжці П. Снарскіса та В. Галініса «Посібник із розпізнавання декоративних дерев і кущів Литви» (Вільнюс, 1974): «Дерева з тичинковими квітками, а з маточковими трапляються дуже рідко. Тичинок 40–60. Зав’язь, коробочка й оцвітина густо опушені. Коробочка розкривається трьома стулками. Молоді пагони темно-бурі або зеленувато-бурі, ребристі. Листки яйцеподібні, ромбічні— 29 яйцеподібні, видовжені або загалом ромбічні, широколанцетні або видовжено-трикутні, завдовжки 7–14 см і завширшки 4—9 см, з округлою, прямо зрізаною, ледь серцеподібною або клиноподібною основою, поступово загострені до верхівки, дрібнозубчасті, принаймні молоді — з війчастими краями, жорсткі, шкірясті, темно-зелені або зелені, з блискучим верхнім боком і білим або сірувато-білим, іноді з бурим відтінком нижнім боком, молоді опушені, старші голі, часто з червонуватими жилками. Черешки завдовжки 2—6 см, принаймні молоді опушені, часто червоні. Бруньки завдовжки до 1,2 см, липкі, запашні. Запашні й молоді листки, особливо їхня головна жилка. Кора молодого стовбура відшаровується тонкими пластинками. Крона широка тощо.» (с. 53—54). Цей опис створюється за певною схемою, дотримуючись правил опису морфології рослин. Випадки синтетичної образності трапляються також у працях з літературознавства та мистецтвознавства. 3. Висновки 3.1. Емоційно-експресивна конотація в науковій мові виражена нечітко й трапляється рідко. Вона пов’язана з модальністю наукової мови, а в найширшому розумінні — з антропоцентризмом. Образність не є обов’язковою властивістю наукової мови, а лише допустима й прийнятна в певних межах. Її роль неоднакова не тільки в мові окремих галузей науки, а й у різних її жанрах. Образність наукової мови може бути двох типів: фрагментарна й синтетична. 3.2. Емоційно-експресивна конотація пов’язана з характером лексичного значення слова. Образної семи слова або їхні сполучення набувають у народній мові або в термінології. Термінологізація не усуває емоційно-експресивної конотації, але надмірна або хибно спрямована образність слова може перешкоджати його термінологізації. 3.3. Ознаки емоційно-експресивної конотації можуть мати всі три лексичні шари наукової мови — літературна лексика, загальнонаукова лексика й термінологія — і всі три групи термінології — загальнонаукова, міжнаукова та конкретно-наукова термінологія. Стилістичне вираження емоційно-експресивної конотації в науковій мові здебільшого пов’язане з різними порівняннями. Терміни набувають емоційних та експресивних ознак особливо тоді, коли актуалізується їхня розрізнювальна (дистинктивна) функція. LITERATŪRA Keinys S. Priesaginė lietuviškų terminų daryba // Lietuvių terminologija. V., 1975. Kniūkšta P. Ar poetiška priesaga -inis. // Mūsų kalba, 1971. Nr. 2. P. 14. Pikčilingis J. Lietuvių kalbos stilistika. V., 1975. T. 2. Гудавичюс А. Сопоставительная семасиология литовского и русского языков. Вильнюс, 1985. Калмыкова Е. И. О динамике метафоры в научном стиле // Филологические науки. 1974. № 2. Кожина М. К. К проблеме экспрессивности в научной речи // Исследования по стилистике. Пермь, 1971. Вып. 3. 30 Лаптева О. А. Внутристилевая эволюция современной русской научной прозы // Развитие функциональных стилей современного русского языка. М., 1968. Никитин М. В. Лексическое значение слова. М., 1983. Никитина С. Е. Семантический анализ языка науки. М., 1987. Сенкевич М. П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. М., 1976. К. ГАЙВЯНИС К ВОПРОСУ ОБ ОБРАЗНОСТИ ЛИТОВСКИХ ТЕРМИНОВ Резюме Эмоционально-экспрессивная коннотация — малозаметная особенность языка науки. Она связана с его модальностью, а в общем смысле — с антропоцентризмом. Экспрессивность, образность и вообще стилистическая окрашенность — не внутренняя, существенная, а только внешняя, допустимая особенность языка науки. Ее роль не одинакова не только в отдельных отраслях, но и в отдельных научных жанрах. Образность языка науки бывает двух видов: фрагментарная (отдельного слова или словосочетания) и синтетическая (более крупных текстовых единиц, напр., абзаца и т. д.). Эмоционально-экспрессивная коннотация связана с лексическим значением слова. Сему образности слова или словосочетания получают в народном языке или в терминологии. Терминологизация не нейтрализует и не стирает эмоционально-экспрессивную коннотацию. Однако слишком большая или ложно ориентирующая образность слова может быть помехой в его терминологизации. Все основные группы терминолексики — общенаучная, межнаучная и конкретно-научная терминология — обладают специфическими чертами эмоционально-экспрессивной коннотации. Термины образными становятся особенно тогда, когда актуализируется их дистинктивная функция, напр., в систематике растений и животных (ср. paukščiažolė viksva — Carex ornithopoda — осока лапчатая, šalmuotoji gegužraibė — Orchis militaris — ятрышник шлемоносный и др.) 36