Балтийские и славянские названия овцы у барана

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXX (1993) ПЕРИФЕРІЙНІ ДІАЛЕКТИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ 10. В. ОТКУПЩИКОВ БАЛТІЙСЬКІ ТА СЛОВ’ЯНСЬКІ НАЗВИ ВІВЦІ Й БАРАНА У працях, присвячених аналізу балтійської та слов’янської лексики, досі популярною залишається теза про односторонню спрямованість запозичень зі слов’янської мови до балтійських — за майже повної відсутності протилежного руху (теза А. Брюкнера — О. М. Трубачова). У галузі тваринницької лексики ця концепція знайшла своє відображення, зокрема, в одній із нещодавно захищених кандидатських дисертацій (Проценко, 1985). Слов’янські балтизми (доволі численні в аналізованій цим автором лексиці) або взагалі оминаються мовчанням, або не позначаються як балтизми. Наприклад, білорус. діал. бонда (також укр. діал. бонда "корова"), балтійське походження якого було переконливо обґрунтоване А. П. Непокупним та іншими авторами (див. Лаучюте, 1982, 9–10; там само — посилання на літературу), не позначається як балтизм. Те саме стосується білорус. діал. марага "корова", маргель "бик" (пор. також marġis і польські відповідники) — від лит. margà "строката", márgis, margelìs "бик строкатої масті" та ін. У діалектах польської мови лит. margójì "строкатка" було перетворено за допомогою слов’янського суфікса –к-: margoјka idem. Пор. žalojka — від лит. žalòji (karvė) "бурьонка", balnojka від лит. balnóji "(корова) з білою спиною", žebrojka — від лит. žebrõji "строкатка", szemojka — від лит. šémoji "(корова) попелястої масті", jodis — від лит. júodis "бик чорної масті" тощо (приклади — із зазначеного словника Ю. Лаучюте). Пор. також лит. parščiukas "порося" — слово, запозичене в багато діалектів польської, білоруської, української та російської мов. Подібні факти свідчать про складний взаємовплив лексики балтійських і слов’янських мов, а не про односторонню спрямованість запозичень. Не менш сумнівним є далекосяжний висновок Б. Н. Проценка про "більш розвинену вівчарську термінологію" слов’ян порівняно з балтами (Проценко, 1985, 8). Цей висновок ґрунтується на трьох передбачуваних "проникненнях" зі слов’янських мов до балтійських: лит. ba/ogõnas, лат. avins, дав.-прус. camstian. Однак питомість двох останніх балтійських слів, здається, досі ніхто не ставив під сумнів¹. Ба більше, лит. ãvinas, лат. avins, дав.-прус. awins — загальнобалтійська назва барана, дуже рано 1 Див., зокрема, (Fraenkel LEW, 28; Sabaliauskas, 1966, 16; Топоров, 1980, 197–200). 63 запозичена до фінно-угорських мов: фін. oinas та ін. (Thomsen, 1890, 160; Kalima, 1936, 6–7). Як відомо, балтійські запозичення у фінно-угорських мовах давніші за германські й набагато давніші за слов’янські запозичення (Хакулінен, 1955, II, 39–49). Лит. āvinas утворено за продуктивною балтійською словотвірною моделлю: lāpė "лисиця" → lāpinas "лис", avė, avis "вівця" → āvinas "баран", būrė "вівця" → būrinas "баран", bašė "вівця" → bašinas "баран" (і basinėlis "баранчик"); пор. також родове поняття: ratė (ratėlė) "самка" → rātinas "самець"². На відміну від балтійської, у слов’янському ґрунті словотвірна модель ов(ца) → овынь — унікальна, і якщо вже припускати тут "проникнення", то радше у зворотному напрямку³. Вузький діалектизм vargōnas, який носії литовської мови сприймають як варваризм, належить до пізньої доби й свідчить про ступінь розвитку загальнослов’янської термінології не більше, ніж, наприклад, польський діалектизм baziu̇tka "овечка" (із лит. baziūtė). Окрім розглянутих назв вівці й барана, у російських та литовських народних говорах є досить велика кількість підкликів цих тварин. Підклики дуже часто нерозривно пов’язані з діалектними назвами овець, баранів або ягнят. Пор. підклик баль–баль і бáлька "вівця", бур–бур або бурь–бурь і бырка "вівця" (курськ., воронезьк.) або "ягня" (брянськ., орловськ.), бяш–бяш або бяша–бяша і бяша "баран" (олонецьк., тульськ.), бяшка "баран, вівця", бяшутка "вівця" (псковськ.). Приблизно така сама картина спостерігається і в діалектах литовської мови. Особливий інтерес становлять підклики та назви вівці й барана, спільні для литовських і російських говорів. Так, лит. bas’-bas’ і basià-basià збігаються з російськими діалектними підкликами овець: бась–бась (сибір.) і бас’а–бас’а (тверськ.). Литовську назву вівці bašė, очевидно, можна вважати досить давньою. Опосередковано про це свідчить рос. діал. бáша "вівця" — форма, що, як і лит. bašė, сходить до *basja. Пор. лит. sādse = рос. і болг. сýша "сухість; посуха", лит. šešė = серб.-хорв. šȇsa "сестра" та ін. На відміну від слова баша (і башка), що охоплює значну частину російських говорів, іншу назву вівці — бася — обмежену новгородським і північнодвінським ареалом, можливо, слід розглядати як балтизм. Фонетично близький підклик овець — лит. bazė-bazė і bazį-bazį — можна знайти лише в російських говорах Литви (база–база і базь–базь). Назви овець, пов’язані з цим підкликом, засвідчені лише в литовській мові: baziūtė "овечка" (пор. польське запозичення: baziu̇tka), baziūkas, baziūlis "ягня". 2 Тут і нижче литовський матеріал подається за академічним словником литовської мови (LKŽ), російський діалектний матеріал — за словником російських народних говорів (СРНГ). 3 Говорячи про давню індоєвропейську назву вівці, не можна не зазначити, що лит. avis має відповідники в дав.-інд. āviḥ, дав.-грец. ο(F)ις, лат. ovis, дав.-ірл. oi, тоді як у слов’янських мовах форма з простим коренем не збереглася (пор. стар.-слов. ОВЬЦА, дав.-інд. avikā, лит. avi̇̀kė, а також лит. avikėna = чеськ. ovčná "баранина", але дав.-рос. овьчина "овеча шкура"). 64 Інша велика група назв вівці й барана пов’язана з підкликами barē-barē = burē-burē у литовських і баря–баря = боря–боря у російських говорах. Рос. діал. баря “баран” (архангел.) і лит. būrė “вівця” (Kražiai), а також похідні барька, баринка, борец, борька, бараш “баран” (також слово, яким підкликають барана), лит. bariukas = buriukas “баранчик”, burulis, būrinas “баран”, burikė “овечка” та ін. — усі ці слова свідчать про те, що й у діалектній лексиці як російської, так і литовської мови широко представлені назви овець, баранів і ягнят, етимологічно пов’язані з підкликами баря, боря (із *bъrъ), barē, burē. Деякі з російських діалектних назв вівці й барана, пов’язані з підкликами баря и боря, не можуть бути переконливо пояснені на слов’янському ґрунті через відсутність відповідних словотвірних моделей. І тут на допомогу може бути залучений матеріал литовської мови та її діалектів. Так, рос. діал. борей “баран” (новгород.) можна пояснити за моделлю лит. -ė (жіночий рід) → -ėjas (чоловічий рід), тобто būrė “вівця” → *burėjas (або *burėjus) “баран” (= рос. борей). У сучасній литовській мові суфікс –ėј– утворює численні nomina agentis. Однак, як зазначає П. Скарджюс, це не було давнім значенням суфікса.⁴ Про ширше значення суфікса –ėј– свідчить, зокрема, відома своїм “консерватизмом” топоніміка: Dėglė – Dėglėjus назва лісу (Vanagas, 1970, 111). Рос. діал. борша “вівця” (олонецьк.) було утворено як лит. boba “баба” → bõbšė, kumėlė “кобила” → kumelšė “кляча” (Skardžius, 1943, 316), пор. лит. burė “вівця” → *buršė (= рос. борша). Як запозичення з лит. *buršė, очевидно, слід розглядати рос. діал. бýрший “вівця” (новгород., комі-перм’яцьк.), пор. також бýрши “ягнята”. Наведені вище приклади дають змогу запропонувати нову етимологію російського слова баран та його слов’янських відповідників. Наявні етимології цього слова важко визнати задовільними. Зазвичай вони побудовані лише на співзвучності, ізольовані від інших діалектних назв барана й вівці, не пояснюють, як саме було утворено слово. Передбачуваний зв’язок з і.-є. *bher- “різати”, що допускає, як і у випадку зі словом боров, вихідне значення “кастрований” (ЕСРЯ 1, 39), являє собою типову “кореневідсікальну” етимологію. Посилання на близькозвучні і.-є. слова та на альпійське походження слова, що сходить до підкличного вигуку ber– у цьому віддаленому ареалі (див. Фасмер, 1, 123), слушно були відкинуті О. Н. Трубачовим (ЕССЯ 1, 157). Однак ще менш правдоподібним є припущення про тюркське запозичення (Трубачов, 1960, 74–76) або тюркське посередництво при запозиченні з іранської (ЕССЯ 1, 158). Наявність слова в чеській, словацькій і польській мовах за його, по суті, повної відсутності в південнослов’янських 4 “Отже, суфікс -ėjai спочатку не міг уживатися спеціально для nomina agentis... тоді він, безперечно, уживався набагато вільніше й ширше” (Skardžius, 1943, 84). 65 мовах5, — надто незвичний ареал для передбачуваного тюркізму. Тюркські назви барана, на які тут можна було б спиратися, насправді самі були запозичені з російської мови (Фасмер, 1, 124). В. В. Мартинов, який вбачає у слові баран "італійське проникнення", посилається на лат. repo, repōnis ‘чобіт із сиром’ятної шкіри’ — етимологічно темне слово, цілком ізольоване в латинській мові. Припущення, що це був чобіт із баранячої шкіри (Мартинов, 1978, 32–33), — цілком довільне й нічим не аргументоване. Не виправдане це зіставлення й фонетично: р → b̄- (?), e → a (?). Звернімося, однак, до балто-слов’янського ареалу. Підклик гусей gágù–gáги (або звуконаслідувальне га–га) дає похідне gágan ‘гусак’ (самарк.) — подібно до того, як лит. діал. gãgas ‘гусак’ → gagõnas (Skardžius, 1943, 274). Так само підклик бари–бари (або бар–бар) дає похідне баран. У литовській мові — за тією самою моделлю — barė–barē (пор. būrē ‘вівця’) могло дати *barõnas. Хоча лит. barõnas ‘баран’ загальновизнано є славізмом, це слово цілком природно вписується до лексики литовської мови. Словотвірна модель, за якою утворюються похідні на –опas, надійно засвідчена в литовській мові — як в апелятивній (dirvà → dirvõnas), так і в ономастичній (Dubrà → Dubrõnas) лексиці (Skardžius, 1943, 273–274). Діалектна форма бараш “баран” (в’ятськ.) належить до розглянутих вище назв барана з вигуковою підкличною основою бар так само, як форма крякáш “крякуча качка” — до крячка idem і до звуконаслідувальної вигукової основи кряк-. І тут знову далеко не очевидний на слов’янському ґрунті словотвірний зв’язок між формами баран та бараш прояснюється крізь призму архаїчного литовського словотвору, відображеного в гідронімії: баран (*barõnas): бараш (*barõšius) = річка Ramõnas: озеро Ramõšius (Vanagas 1981, 272). Думка про запозичений характер рос. баран, висловлювана в літературі, видається малоправдоподібною — у зв’язку з розглянутим вище матеріалом. Посилання на розбіжності в кореневому вокалізмі bar–/bor–/ber– (Sadnik-Aitzetmüller, 1968, 4, 240) не переконують в іншомовному походженні рос. баран / боран / чеськ. beran “баран”. Усі три типи вокалізму відображені в російських діалектних формах бáрька “овечка” / бóрька “баран” (пор. лит. burikė “овечка”) / берѝка “підроблена мерлушка на зимовій шапці” ← *“вівця” (вологодськ.)⁶. І в усіх трьох випадках засвідчені підклики з тим самим вокалізмом: баря, барь (лит. barē, barì), боря (лит. burē) і берь ⁵ Im Südslavischen existiert das Wort nicht” (Sadnik-Aitzetmüller, 1968, Lief. 4, 240). Сербо-хорватські діалектні утворення типу бáра, барúца, барањ, барáш, бáраш позначають різних тварин: козу, вівцю, свиню с е р н о – б і л о ї масті (переважно козла або козу). Етимологічно Л. Садник і Р. Айцетмюллер (пор. cit. вище) переконливо пов’язують ці слова з бараст “чорно-білий (про масть)”. Заперечення О. Н. Трубачова (ЭСЛЯ 1, 157) не видаються переконливими. ⁶ Семантично пор. рос. діал. бырка 1) “вівця”, 2) “овеча шкура”, 3) “мерлушка”, 4) “шапка з околишем із ягнячої шкури” (СРНГ, s. v.). Пор. також дав.-інд. meśā- “баран” і стар.-слов. Мѣх. 66 (невідомо). Спроба О. Н. Трубачева пояснити вокалізм дав.-рос. боранъ і чеськ. beran дією дисиміляції аж ніяк не може бути визнана вдалою. По-перше, якщо взяти справжній (а не уявний) тюркізм кабан, то від нього чомусь не засвідчено жодної форми з подібною дисиміляцією. По-друге, ні в підклика барь, ні в слова барька не було жодних умов для дисиміляції. Тим часом усі три типи вокалізму повністю збігаються в підкликах і словах баран, боран, beran. Тому лише категоричний висновок О. Н. Трубачова: "без жодних сумнівів слово *baranъ запозичене слов. мовами" з тюркської (ЕССЯ 1, 137–138) слід так само категорично відкинути. Серед інших назв вівці, що мають близькі утворення в діалектах литовської та російської мов, можна зазначити лит. kūsē “вівця” (у дитячій мові), kiša “підклик овець” і рос. кычча “вівця” (вологодськ., архангел.), кытья idem (у розмові з дітьми — курськ., тульськ.), кить-кить “підклик овець”. Тут російські та литовські форми різняться лише кількістю голосного u: *kutìa > лит. kūsē (з дитячою артикуляцією), *kūčia > кычча (як *svētja > свевча). Нарешті, особливий інтерес становить балто-південнослов’янська ізоглоса: лит. raganė, лат. ragana “рогата вівця” (M.-E. III, 464) — серб.-хорв. rogònja “баран із довгими рогами” (докладніше див. Откупщиков, 1977, 274–275). Виходячи за межі пізніх прикордонних балто-слов’янських контактів, ця ізоглоса свідчить про тісні зв’язки між двома сім’ями індоєвропейських мов у галузі тваринницької (зокрема — вівчарської) термінології. Загалом балто-слов’янські відносини в галузі лексики, пов’язаної з назвами вівці та барана, відображають різні хронологічні шари: 1) лит. āvinas — дав.-рос. овинъ, лит. vilna — рос. вóлна мають відповідники у споріднених індоєвропейських мовах; 2) лит. ēras, лат. jērs — рос. ярка, лит. raganė — серб.-хорв. rogònja являють собою балто-слов’янські утворення; 3) розглянуті на початку статті діалектні назви вівці та барана, очевидно, пов’язані з пізнішими ареально обмеженими балто-слов’янськими контактами. Тут серед спільної діалектної лексики російської та литовської мов часто важко провести чітку межу між споконвічно спорідненими словами та запозиченнями, що виникли в умовах тісних етномовних контактів. У будь-якому разі ми не маємо жодних підстав говорити про односторонній вплив слов’янської вівчарської термінології на балтійську. Ба більше, словотвірний аналіз російських, польських і литовських діалектних назв та підкликів вівці й барана свідчить радше про їхній більш балтійський, ніж слов’янський характер (не кажучи вже про прямі запозичення типу лит. baziùtė → польськ. baziútka “овечка”). Що ж до давнішої доби, то наявність найдавніших запозичень із балтійських мов у фінно-угорські (āvinаs, ēras, vilna та ін.) переконливо свідчить про незалежний характер балтійської вівчарської термінології, сформованої в таку віддалену епоху, коли про будь-які слов’янські "проникнення" не могло бути й мови. 67 ЛИТЕРАТУРА Лаучюте Ю.А. Словарь балтизмов в славянских языках. Л., 1982. Мартынов В.В. Балто–славяно–итальянские изоглоссы. Лексическая синонимия. Минск, 1978. Откушчиков Ю.В. О происхождении лит., лтш. ragana ”ведьма” // ”Baltistica”, 1977. Т. 13(1). Проценко Б.Н. История названий животных в славянских языках. АКД. Минск, 1985. Топоров В.Н. Прусский язык. Словарь I–K. М., 1980. Трубачев О.Н. Происхождение названий домашних животных в славянских языках. М., 1960. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М., 1964. Т. 1. Хакулинен Л. Развитие и структура финского языка. Лексикология и синтаксис. Ч. II. М., 1955. ЭСЯ — Этимологический словарь русского языка. М., 1963. Т. 1. Автор-составитель Н.М.Шанский. ЭССЯ — Этимологический словарь славянских языков. Под ред. О.Н.Трубачева. Вып. 1. М., 1974. Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg-Göttingen, 1955. Kalima J. Itämerensuomalaisten kielten baltilaiset lainasanat. Helsinki, 1936. M.-E. — Mühlenbach K.-Endzelin J. Lettisch-Deutsches Wörterbuch. Bd. 1. Riga, 1923. Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos leksikos raida // ”Lietuvių kalbotyros klausimai”, 1966. T. 8. Sadnik L. Aitzetmüller R. Vergleichendes Wörterbuch der slavischen Sprachen. Lief. 4. Wiesbaden, 1968. Skardžius P. Lietuvių kalbos žodžių daryba. V., 1943. Thomsen V. Berøringen mellem de finske og de baltiske (litauisk-lettiske) sprog. Kobenhavn, 1890. Vanagas A. Lietuvos TSR hidronimų daryba. V., 1970. Vanagas A. Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. V., 1981. BALTŲ IR SLAVŲ KALBŲ AVIES IR AVINO PAVADINIMAI Reziumė Straipsnyje apžvelgiami baltų ir slavų kalbų (tarmių) avies ir avino pavadinimai, analizuojama jų daryba iš šaukimo žodžių (pvz., liet. bas’-bas’, basia-baśia ir bašė’àvis’, rusų tarmių бась-бась, ба́ся’аvis’, liet. bazė-bazė, bazi- 68 bazi ir baziūtė "avis", baziukas, baziulis "ėriukas", Lietuvos rusų tarmių baza-bazą, bazь-bazь, lenkų baziutka "avytė"). Daroma išvada, kad su.avies ir avino pavadinimais susijusi baltų ir slavų kalbų leksika atspindi įvairius chronologinius sluoksnius: 1) liet. āvinas — sen. rus. овьнъ, liet. vilna — rus. волна turi atitikmenų giminingose indoeuropiečių kalbose; 2) liet. ėras, lat. jērs — rus. ярка, liet. raganė, lat. ragana "raguota avis" — serbų-kroatų rogońa rodo baltų ir slavų kalbų žodžių darybą; 3) įvairūs tarminiai pavadinimai sietini su vėlesnių laikų geografiškai ribotais baltų ir slavų kontaktais. Nėra pagrindo kalbėti (kaip daro kai kurie kalbininkai) apie vienpusę slavų kalbų avininkystės terminijos įtaką baltų kalboms. Priešingai, rusų, lenkų, lietuvių tarmių avies ir avino pavadinimų iš šaukimo žodžių daryba leidžia manyti, kad jie būdingesni baltų kalboms nei slavų. Seniausi finų kalbų baltizmai (āvinas, ėras, vilna ir kt.) rodo, kad baltai savo avininkystės terminiją turėjo jau tais laikais, kada slavų terminijos "prasisverbimo" dar negalėjo būti.