Dėl sąvokos „periferinės tarmės“

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXX (1993) PERIFERINĖS LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS Kazys MORKŪNAS ЩОДО ПОНЯТТЯ ПЕРИФЕРІЙНІ ДІАЛЕКТИ 1. 0. Говорячи про периферійні діалекти литовської мови (відповідно, говірки), слід знати, до яких діалектів застосовується це поняття або за якими ознаками їх відрізняють від інших діалектів. Буквальне значення слова периферійний, -а вказувало б, що так називають діалекти, найбільш віддалені від центру. Однак і поняття центр не завжди є однозначним. Розглядаючи питання периферійних діалектів, це поняття можна розуміти і з географічного, і з адміністративного, і суто лінгвістичного погляду. Щоправда, у першому й другому випадках також неможливо відмежуватися від лінгвістичного аспекту — розглядати той чи інший регіон, виокремлений із цілого мовного ареалу, не зважаючи на історично сформовану в ньому мовну ситуацію. 1. 1. Географічним, а водночас і етнографічним центром сучасної Литви слід вважати околиці Кедайняй. Вони разом із діалектами, якими там розмовляють, займають приблизно центральну частину сучасного ареалу литовської мови. У XVI–XVII ст. Кедайняй були також одним із найважливіших культурних центрів Великого князівства Литовського. Перші литовські видання, що з’явилися у Великій Литві майже 400 років тому, були написані так званим середнім варіантом писемної мови, близьким до діалекту околиць Кедайняй1. Це видання, що належать до класичного фонду давньої писемності, — праці Мікалоюса Даукші (близько 1527–1613), прихильників Реформації Меркеліса Петкевічюса (близько 1550–1608), Якубаса Моркунаса (віленський друкар, близько 1550 — після 1611) та інших. Зі зміною політичного, економічного, культурного й релігійного становища Кедайняй і діалект тих місць утратили особливу роль у Великій Литві, а на деякі околиці істотно вплинула хвиля полонізації. 1. 2. Другий історично сформований центр — Вільнюс, який упродовж багатьох століть був і залишається найважливішим осередком політики, економіки, культури, освіти, науки та інших сфер суспільного життя литовського народу. У XVII ст. вільнюською (східною) писемною мовою, сформованою на основі діалекту східних аукштайтів, було видано важливі для того часу й литовської писемності загалом праці, підготовлені Константінасом Сирвідасом (близько 1579–1631), Йонасом Якнавічюсом (1598–1668) та іншими представниками цього краю й призначені для Віленської єпархії. За словами З. Зінкявічюса, "якби історичні обставини Литовської держави та міста Вільнюса склалися інакше, східна писемна мова XVII ст., що постала в економічному й культурному центрі краю та столиці держави — Вільнюсі, звичайно, могла б стати загальнонаціональною літературною мовою Литви"2. 1 Plg. Zinkevičius Z. Dėl lietuvių raštų kalbos kilmės // Baltistica, 1977. T. 13(1). P. 239. 2 Zinkevičius Z. Rytietiškoji XVII a. lietuvių raštų kalba, jos kilmė ir išnykimas // Baltistica, 1972. T. 8(1). P. 99. 4 Через складні й дуже несприятливі для Литви обставини, особливо після її приєднання до Російської імперії 1795 року, що тривало понад 120 років, найближчі околиці Вільнюса поступово слов’янізувалися, а вживана там литовська мова (говірки цих околиць) занепадала. Цей процес по суті тривав і у XX столітті: у міжвоєнні роки полонізацію Віленського краю здійснювала окупаційна польська влада, а після Другої світової війни радянський лад створив сприятливі умови для слов’янізації. Литовський діалект ближчих і дещо віддаленіших околиць Вільнюса нині не відіграє особливої ролі в усій системі діалектів литовської мови. 1. 3. З лінгвістичного погляду найважливіше — центральне — місце в системі литовських діалектів, можна сказати, загальновизнано й обґрунтовано відводять діалекту, на основі якого створено загальнонаціональну літературну мову. Основою сучасної літературної литовської мови став діалект західних аукштайтів-каунасців. Він став одним із головних варіантів мови перших литовських писемних пам’яток; подальші історичні обставини були для нього значно сприятливішими, ніж для варіантів писемної мови, що формувалися на основі інших діалектів (центральних і східних аукштайтів, а в окремих випадках і жемайтів). Автор першої граматики литовської мови, написаної латиною (Grammatica Litvanica) і виданої 1653 року в Кенігсберзі, Даніелюс Кляйнас у «Передмові до читача з привітаннями», стисло оглянувши різноманітність литовських діалектів, проникливо зауважив, що прусським литовцям ближчі за діалектом, ніж інші, «мешканці Каунаського краю» і що «каунаським діалектом, як найкращим і найпридатнішим, ми послуговуємося у Прусському князівстві»3. Значно пізніше цю думку підтвердив і автор іншої «Граматики литовської мови» Фрідріх Куршат (1806–1884), назвавши діалект, поширений на південь від Німану — між Каунасом і Сталупенами, — діалектом литовської писемної мови4. Остаточно сучасна літературна литовська мова сформувалася на основі згаданого діалекту західних аукштайтів у другій половині XIX — на початку XX ст., під час національного, політичного й культурного відродження та інших процесів консолідації литовського народу, а також із початком видання граматик для шкіл і різноманітних праць із практичного вивчення литовської мови (особливо багато в цьому плані визначили праці Йонаса Яблонскіса, батька литовської писемної мови). З географічного погляду деякі говірки каунаського діалекту — зокрема найближчі до літературної мови говірки Грішкабудіса, Кудіркос-Науместіса, Вілкавішкіса та прилеглих околиць — нині розташовані на одному з окраїв ареалу литовської мови, тобто на його південно-західному прикордонні. Однак ще не так давно — до Другої світової війни — географічне положення цих говірок було іншим: литовськомовні корінні мешканці жили значно далі на захід і південний захід. Останні, тобто говірки литовців Малої Литви (Східної Пруссії), здебільшого були продовженням діалекту західних аукштайтів (за винятком вузької смуги Куршської затоки, близької до західних жемайтів Клайпедського краю5), до того часу займали південно-західний окрай ареалу литовської мови. 3 Pirmoji lietuvių kalbos gramatika. 1653. Atsak. red. J. Kruopas. V., 1957. P. 406. 4 Plg. Kurschat F. Grammatik der litauischen Sprache. Halle, 1876. S. 9-11. 5 Plg. Gerullis J. ir Stang’as Chr. Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose. K., 1933. 5 2. Порівнюючи литовські говірки різних місцевостей, легко помітити: що далі вони географічно віддалені одна від одної, то більше в них мовних особливостей, які їх розрізняють. Найвіддаленішими й такими, що мають найбільше відмінностей від каунаських, є північні жмудські говірки, а серед верхньолитовських — східні (особливо говірки північної частини). Щодо каунаських — центральних — говірок, останні посідають периферійне становище, хоча каунаські, як і всі західні верхньолитовські говірки, водночас є посередниками між східними верхньолитовськими та жмудськими говірками — як з географічного, так і з лінгвістичного погляду. 3.0. У литовській діалектології, виокремлюючи периферійні говірки серед інших, беруть до уваги й інші особливості. Одна з них — безпосередні зв’язки (контакти) певних литовських говірок з іншими мовами (їхніми говірками). 3. 1. Найчастіше поняття периферійних говірок застосовують, мабуть, до говірок східного та південно-східного окраїв литовського мовного ареалу, до території яких тепер належать і околиці Вільнюса. Литовські говірки цього окраю, як і ті, що розташовані за межами Литви — у Білорусі та Польщі, — зазнали дуже сильного впливу слов’янських мов (білоруської, польської, а подекуди й російської). 3. 2. За тими самими ознаками ще одну групу периферійних говірок становили згадані говірки Малої Литви, які протягом кількох століть зазнавали значного впливу німецької мови (східнопрусських німецьких говірок). У багатьох випадках ці литовські говірки були своєрідними посередниками, що сприяли поширенню різних германізмів і в інших литовських говірках. 3. 3. Взаємодія говірок північного окраю Литви із сусідніми говірками латиської мови не така сильна. Результати цієї взаємодії не завжди очевидні ще й тому, що в говірках окремі явища обох — литовської та латиської — дуже близьких за походженням мов можуть бути спільними, тобто успадкованими з давніх часів. Подекуди литовці живуть (або жили) і на території Латвії: в околицях Акністе, Цискоде, Даугавпілса, Краслави та ін. Їхня мова (говірка) зазнала значно більшого впливу латиської мови або цілком асимілювалася з нею6. 4. З усіх периферійних говірок литовської мови з різних поглядів найбільше досліджували східні та південно-східні говірки. Про це виразно свідчить опублікований «Бібліографічний покажчик літератури з дослідження периферійних говірок литовської мови» (уклала Ana Romančiuk)7. Однак у цьому покажчику наведено лише важливі дослідження мови (говірок) литовців, які здавна живуть (жили) за межами території сучасної Литви — у Латвії, Білорусі, Польщі, Малій Литві (Східній Пруссії), — або в новіші часи (XIX-XX ст.) утворили колонії (виїхали, були вислані) у деяких країнах (Білорусі, Росії, Америці). Можна припустити, що периферійними литовськими говірками дехто (не лише упорядниця згаданого покажчика) схильний вважати тільки ті, що розташовані за межами Литви. Однак сучасні кордони Литви здебільшого розділяють дуже близькі або, по суті, ті самі говірки, які, крім того, зазнали подібних процесів розвитку; пор. говірки литовців на східній і південно-східній околицях території Литви та в околицях Апсо, Камої, Гервечяй, Пелеси, Родуні, Лазунів (Білорусь), Пунська, Сейни (Польща). Їх 6 Про поширення литовської мови (говірок) за сучасними кордонами Литви (у Малій Литві, Латвії, Білорусі, Польщі) та її зникнення див.: Garšva K. Kalbinės situacijos raida pakraščių šnektose // Kalbų ryšiai ir sąveikos (Lietuvių kalbotyros klausimai. T. 28). V., 1989. P. 12-38 (su nurodyta literatūra). 7 Kalbų ryšiai ir sąveikos. P. 215-230. За останні кілька років бібліографія досліджень периферійних литовських говірок дещо поповнилася. 6 Цей зв’язок очевидно засвідчують праці з лінгвістичної географії8. Тому периферійними слід вважати діалекти всього цього поясу — розташованого по обидва боки кордону Литви. 5. Периферійними іноді називають також говірки, віддалені від центру більших діалектів, які мають багато їхніх особливостей, наприклад південно-східні говірки південних жемайтів (расейняйців), у яких численні особливості верховинських діалектів. Деякі говірки більших діалектів (відповідно, піддіалектів), розташовані в центрі литовського мовного ареалу, також мають більше ознак, властивих периферійним діалектам (відповідно, говіркам), — тісну взаємодію зі слов’янськими (польською, російською) мовами; наприклад, у ареалі шяуляйців — говірки Шети та частини околиць Йонави; в ареалі кауняйців — говірки Ванджогали та інших околиць. Однак ці литовські діалекти (відповідно, говірки) досі мало досліджені з різних поглядів. 6. У литовській діалектології часто вживають також інші терміни: прикордонні діалекти (відповідно, говірки), окраїнні діалекти. Щоправда, перший із них — прикордонні діалекти — не завжди чітко вказує, про що йдеться: про діалекти на окраїнах сучасної території Литви, найближчі діалекти, розташовані за межами Литви в інших державах, діалекти на окраїнах колишніх етнічних литовських земель тощо. Другий термін — окраїнні діалекти — менше асоціюється з адміністративними, політичними чи іншими межами й у багатьох випадках може бути синонімом терміна периферійні діалекти. ПРО ПОНЯТТЯ ПЕРИФЕРІЙНИХ ДІАЛЕКТІВ Резюме Західно-верховинський литовський діалект (або кауняйський — діалект, яким розмовляють у Каунасі та його околицях) посідає центральне місце в системі литовських діалектів і становить основу стандартної литовської мови. Діалекти, географічно віддалені від кауняйського діалекту й мовно відмінні від нього, посідають периферійне місце. Характерною особливістю периферійних діалектів є безпосередні контакти з іншими мовами (або їхніми діалектами), наприклад зі слов’янськими мовами (білоруською, польською, російською) на східному та південно-східному кордоні, німецькою (до Другої світової війни) на південно-західному кордоні й латиською на північному кордоні Литви. Периферійними можна назвати також говірки, віддалені від центру більших діалектів і такі, що мають певну домішку особливостей інших діалектів. Наприклад, південно-східні говірки південних жемайтів (або расейняйців) мають багато ознак, характерних для верховинського литовського діалекту. Ці говірки взаємодіють з іншими мовами (польською, російською), наприклад говірка околиць Ванджогали, розташованої на межі ареалу кауняйського діалекту. Одне й те саме поняття в литовській діалектології можна виразити по-різному, наприклад: прикордонні діалекти, окраїнні діалекти. Останній термін найменше асоціюється з політичними, адміністративними та іншими межами. У більшості випадків він є синонімом терміна «периферійні діалекти». 8 Пор. Атлас литовської мови. Т. 1. Лексика. В., 1977; Т. 2. Фонетика. В., 1982; Т. 3. Морфологія (друкується). 7