Gibt es im Estnische lettische Landschaftsnamen?

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXII (1993) BALTŲ ONOMASTIKOS TYRINĖJIMAI ЛЕМБІТ ВАБА ЧИ Є В ЕСТОНСЬКІЙ МОВІ ЛАТИСЬКІ НАЗВИ ЛАНДШАФТУ? Коли в сімдесятих роках вийшла написана автором цієї статті монографія про латиські запозичення в естонській мові (VABA 1977), було відоме лише одне географічне апелятивне слово латиського походження, яке ще 1937 року Пеетер Арумаа (ARUMAA 1937, 42) визначив як латиське запозичення: atak Gen. atagu «стариця, відокремлений вигин річки, який під час повені з’єднується з основним руслом» (HARGIA Koikkula) < лат. attaka, atteka «рукав річки, що впадає назад у річку; старе русло, яке наповнюється водою під час високої води; ставок, озеро, зокрема таке, що утворилося в колишньому руслі річки» (ME I 203). Семантичний аналіз давніх латиських запозичень в естонській мові показує, що саме назви харчових продуктів і напоїв становлять чисельно значну поняттєву групу, що досить недвозначно вказує на естонсько-латиські контакти в родинному середовищі. Примітно, що у великому словниковому запасі латиського походження, уживаному на естонських мовних островах (Луці та Лейва), які нині розташовані на території Латвії, для якого у VABA 1977 проаналізовано 876 латиських основ, не виявлено жодної латиської назви ландшафту. Під час подальшого дослідження походження естонського словникового складу несподівано виявлено ще три такі естонські назви ландшафту, які, ймовірно, можуть бути латиськими запозиченнями. Далі їх буде розглянуто докладніше. (1) lõnk Gen. lõngi «вологе (поблизу річки) сінокісне угіддя; болото» (KARKSI Mäe, Vöhmast), longas Gen. lonka~lõngas Gen. lõnka «земля, розташована на вигині річки» (HARJU-JAANI) <лат. lunka «морська затока; низько розташований луг (на вигині річки), який навесні затоплюється» (ME II 513–514); див. також: VABA 1991, 56. Потрібні додаткові дослідження, щоб з’ясувати, чи етимологічно пов’язане слово lõngas «вузький перешийок, що виступає в море» (KADRINA Tõugu) з топонімом латиського походження, який розглядається тут. (2) läva «велике відкрите сінокісне угіддя; відкритий болотистий луг» (KARKSI Metsakuru) <лат. pļava «луг, сінокісне угіддя» (ME III 367). З огляду на можливий телматологічний зміст läva (ma_i·lma suu lāva «великий відкритий болотистий простір», Lāve/soo mets (назва лісу в Карксі; soo «болото») тут можна розглядати латиські апелятивні 172 і топонімічних основ ʃeu(a)-, lava-, lev(e)- не слід цілком нехтувати, наприклад, lava «місце, що рухається, заболочене, напівзаросле озеро» (ME III 533); див. також: VABA 1988, 47—48. (3) tiir Gen? «болото» (WIED 1163) < латв. tīrs = tīrelis (EH II 686); tīrelis «(велике й глибоке) трясовиння, високо розташоване болото, болото (або чагарник), розчищене для заготівлі сіна; незасіяне поле» (ME IV 203). Рідкісне позначення болота зафіксував Г. Гезекен у своїй праці «Manuductio ad Linguam Oesthonicam. Anführung zur Öhstnischen Sprache» (Ревель 1660, 406): Sumpff /lacuna/ Tiir (palus). Від Відемана це слово перейшло до його естонсько-німецького словника. Варто зазначити, що у Гезекена можна знайти й інші застарілі слова, очевидно поширені саме в естонському західному діалекті, а частково також в острівному діалекті (докладніше див.: VALMET 1960, 616—617). Юліус Мягісте включив це слово до свого етимологічного словника, зазначивши: «етимол[огічно] незрозуміле» (EEW X 3157). Однак на балтійське походження цієї назви ландшафту вказував і Казімерас Яунюс; вона з’являється в його рукописі литовсько-естонського етимологічного словника (див. Jaunius 1972, 355). Докладніших пояснень, як це зазвичай буває у випадку зіставлень, Яунюс у своєму переліку не навів. Детальніші відомості про поширення та етимологію tiir містяться у VABA 1991, 59. Назви ландшафту atak і läva поширені біля латвійського кордону, тобто в активній зоні контакту естонської та латиської мов. Те саме стосується lońk, яке, однак, трапляється не лише в прикордонному Карксі, а й далі в глибині країни; цілком можливо, що воно поширене як анклав у двох різних районах Естонії. Щодо tiir виникає кілька запитань, на які, однак, немає однозначних відповідей. Визначити поширення цього слова неможливо. Як уже зазначалося, tiir трапляється лише у словнику Гезекена, який містить переважно мовний матеріал із Кулламаа та його околиць (більшу частину життя Гезекен був пастором у Кулламаа). Проте цей словниковий запас, безсумнівно, був поширений на той час у всій Західній Естонії, як установила Айно Валмет. Проблематичним є також власне походження слова. Щодо ест. tiir не можна виходити з широкого поширення латиського позначення болота tīrelis (або tīrulis; джерелом запозичення може бути лише непоширена основа *tir, яка, зокрема, трапляється як позначення болота в литовській мові: týras «пустельна земля, степ, трясовина, порожнє, безлюдне місце, пустка» (LEW II 1099—1100 sub týras), але вона трапляється й у латиській мові, якою розмовляють у Курляндії: tirs² (EH II 686; LAUMANE 1987, 199). В ест. tiir немає таких фонетичних ознак, які дозволили б визначити, чи є воно раннім балтійським або пізнішим латиським запозиченням. Етимологічний аналіз естонської лексики назв ландшафту дає підстави зробити висновок, що значна кількість окремих назв ландшафту балтійського походження зосереджена в Західній Естонії (VABA 1989, 138ff., особливо 217—218; карта поширення — с. 209). Я ви- 173 сунув гіпотезу, що частина таких назв ландшафту є балтійськими реліктовими словами субстратного характеру, поширеними внаслідок мовного вжитку балтів, які злилися з прибалтійсько-фінськими народами. Можливо, що ест. tür, яке, ймовірно, поширене в Західній Естонії, належить до такого шару запозичень. У прикордонній зоні зі змішаним естонсько-латиським населенням трапляються типові для латиської мови назви хуторів. Особливо багато їх, наприклад, у колишніх повітах Кааг’ярве та Ланнамется, розташованих на схід від Валги. Ґрунтовне дослідження цих районів і подальші експедиції, можливо, допоможуть відкрити досі невідомі латиські назви ландшафту в естонському мовному просторі. Поширення назв ландшафту латиського походження в естонському мовному ареалі ЛІТЕРАТУРА ARUMAA 1937 — Arumaa P. Läti laensõnu lõuna–eesti murdeis, II.—Eesti Keel 1937, 42–50. EEW — Mägiste J. Estnisches etymologisches Wörterbuch. Helsinki, 1982. T. 1–12. EH — Endzelīns J., Hauzenberga E. Papildinājumi un labojumi K. Mīlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai, Rīga, 1934–1946. JAUNIUS 1972 — Kalbininko Kazimiero Jauniaus rankraštinis palikimas, Katalogas ir publikacijos. Vilnius. 174 LAUMANE 1987 — Laumane B. Lejaskurzemes fiziogeogrāfiskie apēlatīvi (kuršu—prūšu paralēles). // Onomastikas apcerējumi, Riga, P. 170—214. LEW — Franken E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg—Göttingen, 1962—1965. ME — K. Mühlenbacha Latviešu valodas vārdnīca/Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns. Rīga, 1923—1932. VABA 1977 — Vaba L. Läti laensõnad eesti keeles. Tallinn. VABA 1988 — Vaba L. Läti laensõnu eesti murdekeeles. // Emakeele Seltsi Aastaraamat 32 1986, Tallinn, P. 46—56. VABA 1989 — Vaba L. Balti laenud läänemeresoome maastikusõnavaras // Keel ja Kirjandus, 1989, P. 138—141, 206—218. VABA 1991 — Vaba L. Läti laensõnu eesti murdekeeles II // Emakeele Seltsi Aastaraamat 34 1988, Tallinn, P. 55—61. VALMET 1960 — Valmet A. H. Gösekeni sõnaraamatust. // Keel ja Kirjandus 10 1960, P. 612—617. WIED — Wiedemann F. J. Eesti—saksa sõnaraamat. Neljas, muutmata trükk teisest, Jakob Hurda redigeeritud väljaandest. Tallinn, 1973. ЧИ Є В ЕСТОНСЬКІЙ МОВІ ТОПОНІМИ ЛАТИСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ? Резюме У монографії про латиські запозичення в естонській мові, написаній у сімдесяті роки, наведено лише один апелятив (географічний термін), який, на думку Петера Аруми, є запозиченням із латиської мови — atak Gen. atagu “затока, стариця... < лат. attka, atteka “рукав річки, де вода тече назад; старе русло річки...” Семантичний аналіз давніх латиських запозичень в естонській мові свідчить про тісні й близькі контакти естонської та латиської мов у побутовій та інших сферах. У статті розглянуто ще три географічні терміни, топоніми, які, як вважають, також є запозиченнями з латиської мови. 1. lonk Gen. lõngi “волога лука, болото, трясовина”, longas Gen. lonka~lõngas Gen. lõnka “земля, розташована у вигині річки, берег” < лат. lunka “морська затока, бухта; низька лука, що навесні заливається водою, розливається”. 2. lāva “велика відкрита багниста місцевість, трясовина”, < лат. pļava “сінокісна лука”. 3. tīr Gen.? “болото, багно” < лат. tīrs—tirelis “велике й глибоке болото, трясовина”. Юліус Мягісте, включивши цей апелятив до свого етимологічного словника, щоправда, зауважив, що це “слово з неясною етимологією”. Однак Казімерас Яунюс у своєму рукописному етимологічному словнику литовської та естонської мов пояснив балтійське походження цього слова. Ці три географічні назви трапляються також в естонських топонімах. Географічні назви місцевостей atak і lāva зафіксовано біля кордону з Латвією, в активній зоні контактів естонської та латиської мов. Подібна ситуація і з назвою lonk, яка починається на околиці Карксі й поширюється вглиб краю. Поширення апелятива tīr залишається неясним, проблематичним є також його походження. Однак гіпотетично можна стверджувати, що частина термінів такого типу — географічних назв місцевостей — є балтійськими субстратними реліктами на території Естонії, які поширилися тут після зіткнення прибалтійських фінів із балтами. 175