Nekaitomosios kalbos dalys pirmosiose lietuvių kalbos gramatikose

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIII (1995) GRAMATIKA IR LEKSIKOLOGIJA KAZYS ULVYDAS НЕВІДМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ МОВИ В ПЕРШИХ ГРАМАТИКАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ I. D.Kleino ”Grammatica Litvanica”1 Прислівник. Досліджуючи прислівник литовської мови, важливо з’ясувати, як цю частину мови розглянуто й висвітлено в перших граматиках литовської мови. Серед усіх найдавніших граматик литовської мови не лише найдавнішою, а й найповнішою та найважливішою вважається «Grammatica Litvanica» Даніеля Клейна, видана 1653 року в Кенігсберзі. Саме тут уперше в історії литуаністики з’являється розділ про прислівник — De adverbio. Надзвичайно цікаво, що Д. Клейн, знаючи класичні мови (латину, давньогрецьку й навіть іврит), у своїй граматиці не обмежується лише литовською мовою, а іноді наводить зіставні приклади з класичних мов або, описуючи явища литовської мови, зіставляє їх із явищами цих мов. Наприклад, поділяючи прислівники за значенням, він зазначає, що прислівники, як у латинській і грецькій, так і в литовській мові мають багато значень. У граматиці трапляються й інші такі зауваги. Отже, тут Д. Клейн постає також як перший зіставний мовознавець в історії литуаністики. Прислівники литовської мови в граматиці Д. Клейна не лише зіставляються, а іноді й порівнюються з прислівниками класичних мов. Ось після прикладів dežinęp dextrorsum, keiręp sinistrorsum dangųn coelum versus, namųp (=namop), namųfna, namopři domum versus додається: ”more Graeco-rum, qui dicunt οὐρανόυδε, οὐρανόσε, in coelum, οἴκαδε domum” G 135. У граматиці Клейна не знаходимо докладнішого визначення прислівника, однак тут про нього сказано найсуттєвіше й найнеобхідніше: наприклад, що прислівники — незмінювані слова, а також що вони мають ступені порівняння. Отже, їхня незмінюваність обмежена. Просто дивує семантика прислівників, подана Д. Клейном. Він виокремив аж 17 рубрик значень прислівника, не рахуючи кількох дрібніших. Ось назви цих рубрик: 1) місця, 2) часу, 3) кількості, 4) якості й подібності, 5) уточнення й виділення, 6) відокремлення, 7) поступки, 8) підсилення та не- 1 Grammatica Litvanica... primum in lucem edita à M.Daniele Klein, Pastore Tils. Litv... Regiomonti... 1653 (toliau sutr. G). Vokiška šios gramatikos santrauka: M.Danielis Kleinii Compendium Litvanico-Germanicum... Königsberg... 1654 (toliau sutr. C). 7 …ження, 9) способу, 10) бажання, 11) спонукання, 12) питання, 13) сумніву, 14) вихідної точки, 15) порядку, 16) порівняння, 17) замовчування. Більші з цих розділів мають іще по кілька дрібніших груп, наприклад, серед прислівників місця й часу налічується по чотири групи, а прислівники кількості утворюють три групи. Погляньмо, які існують групи прислівників місця: 1) i n l o c o (на місці): čia, čionai, iščia, tenai,... kitur,... wi[s]ur,... toli, niekur; 2) d e l o c o (з місця): iš kur?, iš čia, iš ten; 3) p e r l o c u m (через місце): šiu daiktu, niekatru (виправлено nekatru) daiktu, anu daiktu; 4) a d l o c u m (у напрямку до місця): žen, žia, ten,... žengu? ‘сюди?’,... niekur, widun, laukan,... žemyn, namų (виправлено namo), mane[p], tawe[p],... mušump,... anump, kop, kuriop. Звісно, якщо відкинути частки, сполучники та окремі модальні слова, що потрапили до цих розділів і груп, їхня кількість зменшиться, але нас усе одно не може не дивувати розмах і прагнення Д. Клейна заглибитися в семантику прислівника, не маючи під рукою жодного джерела, жодного дослідження прислівника чи бодай спроби визначити його значення, адже про прислівник литовської мови тоді ще ніхто не сказав жодного слова. А ця обставина знову свідчить про науковий характер граматики Клейна. Крім прислівників, перелічених у сімнадцяти семантичних розділах, в інших місцях граматики наведено й чимало інших. Наприклад, у висловах ganà žodžiu, apstai lobū, maž dünos, menkay išminties прислівники ganà, apstai, maž, menkay класифікуються як прислівники достатку й нестачі. Багатство й різноманітність семантичних розділів і груп прислівників у граматиці Д. Клейна, мабуть, зумовили дві обставини: 1) те, що він був видатним мовознавцем європейського масштабу й великим знавцем литовської мови; 2) те, що в граматиках інших мов його епохи частини мови не були чітко диференційовані й відмежовані одна від одної, особливо незмінні, які й нині в багатьох випадках змішують. Уживаний нами сьогодні термін частини мови точно відповідає запозиченому Д. Клейном із класичних граматик терміну partes orationis. Щоправда, поняття «частини мови» у нього в деяких випадках можна було б передати литовською також словосполученням різновиди слів, оскільки слова він іноді називає латинською voces, а різновид — species. Відсутність у XVII ст. чіткіших критеріїв визначення частин мови не дала змоги Д. Клейну виразніше відмежувати прислівник від інших частин мови, тому до прислівників у його граматиці потрапило чимало слів, що належать до інших частин мови, особливо часток, наприклад: esle, tegul, ne, šitay, štay, wey, te, nuggi, lyže ‘tik’, tikt, tiktai, žin ‘gal’, gu ‘ar’, bes ‘ar’, raßi, artes ‘argi, gal’, ben, ras ‘gal’; сполучників — priegtam; часток і водночас сполучників: ar, argi; навіть вигуків: ak, ey, ajman; а також числівників, уживаних у модальному значенні (для позначення порядку): pirmà, antrà, trečià (гравіс тут може бути цілком випадковим і не позначати наголосу). Таке розмаїття класифікації прислівників властиве всім старим граматикам. Граматика Д. Клейна в цьому відношенні не є винятком. Слід сказати, що й досі існують граматики інших мов, у яких незмінні частини мови 8 не розмежовуються так суворо, як, скажімо, у деяких сучасних граматиках російської чи польської мов. Значна свобода у розмежуванні незмінних частин мови властива навіть дуже поширеним граматикам, пов’язаним із відомими іменами Larousse та Duden. Цікавим є розподіл частин мови у граматиці D. Kleino. Він виокремлює вісім частин мови: nomen (ім’я, іменна частина мови), pronomen (займенник), verbum (дієслово), participium (дієприкметник), adverbium (прислівник), praepositio (прийменник), conjunctio (сполучник) і interjectio (вигук). Термін nomen тут охоплює іменник, прикметник і числівник. Таке вживання цього терміна цілком логічне, адже його зміст тут становлять три категорії: назви предметів, властивостей і чисел. Загалом D. Kleinas уживає також такі назви іменних частин мови: substantivum, adjectivum, nomen numerale. Як окремі частини мови D. Kleinas не виокремлює ще часток і вигуків-звуконаслідувань, хоча сам латинський термін particula уживає. А загалом у його системі частин мови представлені всі інші частини мови, які є і в сучасних граматиках литовської мови. До речі, як окрему частину мови D. Kleinas виокремлює дієприкметник. З огляду на вже згадані причини D. Kleinas, поділяючи слова на частини мови, не завжди послідовний: те саме слово в одному випадку вважає прислівником, в іншому — часткою. Наприклад, на тій самій сторінці частки ne, nė він називає прислівниками заперечення: netiek (=ne tiek) nenoru, nevienas (=ne vienas), dáiktas ne eſti geréſnis už Dievo baimę, nieka negelbt, а тут же заперечення ne-jau — часткою заборони, що найчастіше вживається з наказовим способом: ne užmušk, ne woki G 166—167. D. Kleinas уперше в історії литуаністики порушує також питання ступенювання прислівників, яке у «Граматиці» розв’язано стисло, але водночас надзвичайно чітко. Тут сказано, що прислівники мають ступені порівняння, наприклад: didey, didžiaus, didžiaſey; daug, daugiau, daugiaſey; gražey, gražiaus, gražiaúſey; greitai, greičiaus, greičiaúſey G 139. Форми ступенів порівняння таких прислівників трапляються й в інших місцях граматики D. Kleino (наприклад, у розділі про ступенювання прикметників): geraus atmenus, geráuſey atmenus, didžiaus turys, didžiaúſey turys, didžiaus pawarges, didžiaúſey pawarges G 26. Цікаво, що форми вищого ступеня у граматиці D. Kleino послідовно подано з кінцевим -s. Це мало б свідчити про те, що за його часів у пруссько-литовському діалекті або взагалі ще не було форм такого типу без -s, або він їх унормував, як і вчинив у багатьох інших випадках. Серед інших цікавих прислівників або близьких до них слів, наведених D. Kleino, слід згадати вже згадане kartunta у реченні: Jey jis kartunta ateitu; форми дієприслівників (ужиті, утім, уже в Compendium’e) wadinte, kweste, nežinnote у сполуках: wadinte wadinau, kweste pakwėčiau, nežinnote nežinojau C 110, де ще виразніше підкреслюється стверджувальне або заперечне значення дієслова. Із місцевих відмінків D. Kleinas у парадигмі відмінювання залишає лише один — внутрішній місцевий, але й то лише пов’язавши його з орудним відмінком і назвавши їх обох спільною назвою аблатива. Загалом же інші місцеві відмінки він схильний зараховувати до прислівників. Це видно з примітки у розділі про прислівники: ”huc referri possunt Nomina et Pronomina quaedam cum Praepositione inseparabili ip vel imp composita, ut: Diewipi et objecto i Diewip apud Deum, Jonipi apud Johan-nem, manip, tawip, ſawip..., manimp, tawimp, ſawimp apud me, apud te, 9 apud se G 134. Так само й в іншому місці граматики, де йдеться про відмінки іменних частин мови, форми на -p(i), -n(a): bažnyčiosp, bažnyčiospi ad templum, bažnyčieip apud templum, bažnyčion, bažnyčiona in templum, bažnyčiump, bažnyčiumpi ad templa, bažnyčiosna in templa, не вважаються відмінками, а відсилають до розділу про прислівники, де розглянуто подібні явища. Отже, і тут такі форми зближуються з прислівниками (G 29—30). D. Kleinas першим у литуаністиці порушив проблему адвербіалізації. Це свідчить про те, що він був надзвичайно проникливим дослідником граматики. Він розглядав не лише адвербіалізацію постпозиційних місцевих відмінків, а й адвербіалізацію орудного відмінка множини. Говорячи про те, що множина деяких іменників (наприклад: laulė, wakaras, raſſa, giwata, išgánimas, ſmetis, jaunyste, ſenyſte...) не вживається або принаймні вживається рідше, він каже: ”...wakarais vero adverbialiter exponitur, vesperi, seu vespertino tempore” G 69—70. На наступній сторінці, знову розглядаючи дефектні (позбавлені деяких відмінків) іменні частини мови, D. Kleinas стверджує: ”Iſku, grąžu, tilomis, žinnomis, peſčiomis... rectius ad Adverbia referuntur” G 71. Ці надзвичайно важливі й цікаві зауваги свідчать, що вже у XVII столітті наш мовознавець, ще не відмежовуючи прикметник середнього роду від прислівника, цілком чітко усвідомлював прислівниковий характер орудних відмінків множини деяких іменників, а разом із тим і процес їхньої адвербіалізації. У нашому столітті цей процес настільки посилився й набрав розмаху, що вже можна сміливо говорити не лише про прислівники із суфіксами -(i)ai, -yn, а й із -(i)om(is), -(i)ais. Поряд з адвербіалізацією орудного відмінка множини, яка загалом виразніша, D. Kleinas помітив також адвербіалізацію орудного відмінка однини та місцевого відмінка. Про це свідчить примітка I, додана наприкінці розділу про прислівники, і такі відмінкові форми, що перейшли до прислівників: pulka ir pulkais, wardu, skirtu, atwiromis, žinnomis, tilomis, widuj. У граматиці є й інші такі адвербіалізовані форми орудного або місцевого відмінка, особливо в розділі про прислівники, наприклад: kartais, naktimis, neticzomis, ſlaptomis, apačioj, dienoj, lauke. D. Kleinas першим в історії литовського мовознавства торкнувся також проблеми творення прислівників, дуже точно міркуючи, що прислівники, утворені від прикметників на -as, мають у кінці -ay (=ai), а утворені від прикметників на -is ir -us — мають -ey (=iai), наприклад: від géras – geray, piktas – piktay, didis – didey (=didei), grąžintelis – grąžinteley (=grąžinteliai), matonus – matoney, priderąs – priderančey G 138—139. До сказаного тут майже 350 із лишком років тому про творення прислівників за допомогою суфікса -(i)ai сьогодні ми могли б додати небагато, хіба що дещо уточнити й доповнити це правило. Тож закономірно постає питання: чим можна пояснити те, що автор першої граматики литовської мови, оперуючи у своїй праці таким небагатим фактичним матеріалом, зумів вивести настільки проникливі й обґрунтовані закономірності граматики та словотвору? Відповідь на це питання також ніби напрошується сама собою. Проникливість автора першої граматики литовської мови та порівняно значну точність його тверджень, найімовірніше, зумовили блискуче знання не лише рідної литовської мови, а й інших мов, особливо класичних, творче запозичення ідей з граматик інших мов, а також уміння скористатися ними для литовської мови 10 для потреб граматики. Щоправда, словотвірні пояснення Д. Клейна, як і розв’язання інших питань, не завжди точні. Наприклад, прикметник tolas він виводить від прислівника toli, а artimas — від arti (G 68). Це легко пояснити рівнем граматичної науки XVII ст. Але найважливіше, безперечно, те, що автор «Граматики» вже тоді наважився зробити перші кроки у сфері словотвору литовської мови. У «Граматиці» порушено й проблему омонімії, дуже важливу для лексикографії. Тут, наприклад, стверджується, що деякі прислівники керують родовим відмінком, маючи властивості прийменників: arti mieſto, pokim Diewo, widuj mieſto, lauke bažnyći; G 166. Насправді наведені тут слова arti, pokim, widuj, lauke у зазначеному випадку є не чим іншим, як прийменниками, що вживаються з родовим відмінком. Отже, ці слова є певними граматичними омонімами. У граматиці Д. Клейна є також дуже влучне зауваження щодо значення сполучення «прислівник + прислівник». Там сказано, що в таких сполученнях, як, наприклад, labay rettay, nelabay graźiey, перший прислівник підпорядковується другому. Хоча в «Граматиці», якщо розглядати її загалом, використано дуже обмежений матеріал рідної мови, твердження розділу про прислівники все ж ґрунтуються на надзвичайно різноманітних за словотвірними й семантичними ознаками прикладах. Тут знаходимо основну частину прислівників, уживаних і нині, та дуже мало таких, що властиві лише давнішим століттям. До останніх можна віднести такі: abelnay «загалом», kartunta «коли-небудь, раз, хоча б раз», kodrin «чому», miernay «помірно», nobaźnay «побожно», namopri «додому», pokim (=po akim), todri «тому», wieźlibay «ввічливо, пристойно». Частка і сполучник juo у граматиці Д. Клейна досі є прислівником зі значенням «більше, значніше», що вживається для вираження вищого ступеня, наприклад: jū mokintas ‘mokytesnis’, jū paniekintas ‘зневажений більше’; прислівник kada у цій граматиці вживається також замість сполучника kad, який, своєю чергою, схоже, зберігає і значення «коли» (у такому разі Д. Клейн пише його з апострофом — kad’). Прислівник pridertanćiey свідчить, що в діалекті прусських литовців уже тоді було живим творення прислівників із суфіксом -iai від дієприкметників активного стану. Близьке до прислівників запозичене модальне слово rodas на той час уже перетворилося на rods, пор.: Rods norim išganytais būti C 108. Як уже згадувалося раніше, у граматиці Д. Клейна знаходимо майже всі основні словотвірні типи прислівників, які є й у сучасній мові. Ось їхні приклади: Займенникові й числівникові прислівники із суфіксом -aip; taip, įzitaip, kitaip, katraip, antraip, kaip, niekaip. Із них kaip і taip мають у кінці також -o: kaipo, taipo. Що це -o тут походить від давнішого a, чітко засвідчують форми taipag, taipajeġ (=taipajaġ) «також», пор.: dūna taipajeġ ir wunas G 173. Займенникові прислівники із суфіксом -iek: kiek, tiek. Про те, що в діалекті Д. Клейна існували займенники kiekas, tiekas, від яких утворилися прислівники kiek, tiek, свідчить приклад iź kiek’o żodźiu ex tam paucis verbis. Займенникові прислівники із суфіксом -ur: kur, kur jęng, kurgi, niekur, wiſſur, kitur. Займенникові прислівники із суфіксом -da: kada, tada, niekada, wiſſada. Про тісний зв’язок литовських прикладів у граматиці Д. Клейна з народною розмовною мовою свідчать варіанти суфікса -da: -dai, -dais, -dos: wiſſadai, wiſſados, niekadai, niekadais, 11 ніколи. У граматиці Д. Клейна, як і загалом у мові, найбільше прислівників, утворених від іменних частин мови (особливо прикметників), із суфіксом -(i)ai, наприклад: amžinay, drąsey, gilley, ligey, mažay, palaimingay, smarkiey, įžirdingay, wilfiskay G 136–138. У граматиці Д. Клейна ще дуже мало прислівників із суфіксом -yn, наприклад: aukštyn, tolyn, žemyn. Їх не можна порівнювати з прислівниками цього типу, поширеними в сучасній мові. Як уже зазначалося раніше, з певних прикладів у граматиці Д. Клейна можна зробити висновок, що вже понад 350 років тому в діалекті прусських литовців міцно сформувався словотвірний тип прислівників із суфіксом -(i)omis і формувався тип прислівників із суфіксом -(i)ais, пор.: atwiromis, tilomis, flaptomis, peſčiomis, neticzomis, žinomis і kartais, pulkais. Звичайно, прислівники цих типів тоді ще не могли бути такими поширеними, як сьогодні. За винятком прийменника (а водночас і прислівника) paſkui, у граматиці немає прислівників із суфіксом -(i)ų. Це можна пояснити або випадковістю, або тим, що в діалекті автора цей тип прислівників був іще зовсім нечисленним. Різноманітність типів прислівників у граматиці Д. Клейна засвідчують і такі прислівники: įſz tolo, įſz lauko, įſz apačios. У граматиці майже не представлені дієприкметникові прислівники. Серед них знаходимо лише: priderančey, pripultiney. До речі, останній прислівник не має викликати сумнівів: імовірно, тут друкарська помилка, і слід відновити pripultinai. Вже сам розділ про прислівник дає змогу судити, наскільки живим і експресивним був рідний діалект самого автора граматики. У цій граматиці знаходимо такі прислівники, як mažinteley, mažintелеу paululum, ad minimum, trumpinteley breviter, quam brevissime, gražinteley pulchre valde. Емоційність їхнього значення міг відчути й належно передати латиною лише той, хто вийшов із народних глибин і успадкував діалект ще з раннього дитинства. Живість і народний характер мови автора граматики засвідчує також різноманітність паралельних форм, наприклад: todel, todele, todżin, kodel, kodelei, kodrin, dabar, dabarteli, dabartelėi. Мову автора граматики пожвавлюють і такі прислівники, як pernay ante annum, už užpernay ante biennium, propernay ante triennium, tįjau, tįjaus, weikiey, atgalos (=atgalios), pirmay antea, olim. Поряд із прислівниками mažay, pam ažay трапляються й скорочені форми maž, per maž, bem až, які так властиві живій народній мові. Зі сказаного про прислівник у граматиці Д. Клейна випливають такі висновки: 1. Уже сам аналіз розділу про прислівник у праці Д. Клейна «Grammatica Litvanica...» показує, що ця праця є першою науковою та нормативною граматикою литовської мови, а вміщений у ній розділ про прислівник — першим дослідженням прислівника литовської мови в історії балтістики. 2. Короткий, але дуже змістовний розділ про прислівник вражає читача прагненням автора подати якомога повнішу картину словотвірних типів прислівників та їхніх окремих значень. У граматиці знаходимо приклади майже всіх основних словотвірних типів прислівників: із суфіксами -(i)ai, -(i)omis, -ais, -yn, -aip, -ur, -iek. Виокремлено аж сімнадцять семантичних підрозділів про прислівник. 12 Прийменник. Д. Клейн (G 140–141) насамперед поділяє прийменники на відокремлювані й невідокремлювані (по-нашому — префікси та постпозиції). Останні такі: ap, apì, at, par, pra, da, pi, na. Відокремлювані бувають односкладовими (pri, prè, prieg, pirm, be, tarp, del, po, už, pro, nūg, nū, įž, prieƒž, pas, pa, po, in, y, ing, per, ties, ik, ƒu, pra, pro. В останньому переліку цікаві дві речі: те, що тут записано прийменник y (=į) поряд із in та ing, а також те, що автор вважає прийменники pa і pra фактами клайпедського діалекту поряд із фактами його рідного діалекту po та pro. Це свідчить про його увагу й чутливість до фонетичних і діалектних особливостей. Прийменники į та y для нього — лише варіанти запису того самого слова. Далі перелічено двоскладові прийменники: tarpei, delei, arti, užu, iki, aplink, pagal, palig, ƒulig, apie, pokim ‘akivaizdoje’, paƒkui, після чого наводяться приклади так званих невідокремлюваних прийменників із іменниками, дієсловами та займенниками: appalu ‘nugaliu’, apkальbeimas, apikalbis ‘apkalba’, adūmi, parpūlu, daraƒzau, padūmi: значення «у напрямку до місця» передається формами Diewop, maneƒpi, maneƒp, mieƒtaną, mieƒtan, mieƒtump, juƒump, muƒump, mieƒtump, juƒump, muƒump, mieƒtump,, а значення «у місці» — формами Ponip Diewip, manip, manimp, tawipi, tawimp, ƒawip, ƒawimp, kitamp, newienamp. Як і прийменники į та y, так і префікси i- та y- для Д. Клейна є лише тотожними варіантами. Приклади ineimi та inƒidūmi pražuvon «наражаюся на небезпеку» свідчать і про життєздатність префікса in-. У граматиці Д. Клейна влучно відзначено також уживання деяких прислівників як прийменників, наприклад: arti mieƒto, pokim Diewo, widuj mieƒto, laukė bažnyčios G 166. Про вживання прийменників ідеться в розділі синтаксису (G 167–169), де їх викладено за відмінками, з якими вони вживаються. Тут впадає в око надмірна стислість прикладів уживання прийменників, наведених автором першої граматики, їхня неповнота й цілковита відсутність повних речень, хоча самі прийменникові конструкції викладено дуже послідовно. Вони порівняно мало відрізняються від сучасних конструкцій. Наприклад, нині не відповідали б нормі авторські конструкції pirm daug metų, ant garbės, pas dešinę, aplink teisybę (=prieš daug metų, garbei, dešinėje, apie teisybę); pas dešinę, pro mielą Diewą, aplink teisybę (= dešinėje, per? mielą Diewą, apie teisybę); pagal, palik tiesos, prieg manęs, prieg tawe (=pagal tiesą, prie manęs, prie tavęs); po kaires rankos, po trims dienoms, po ƒwentai Traicei, po wiƒam ƒwętu, po wiƒas žmones (=po kairei rankai, po trijų dienų, po šventos Trejybės, po visą pasaulį, po visus žmones). Наведені тут розбіжності у вживанні прийменників із сучасною нормою радше є фактами давньої мови, а не наслідками впливу інших мов. Оскільки всі інші випадки вживання прийменників, зазначені Д. Клейном, цілком відповідають сучасній нормі, про них тут не йдеться. У Д. Клейна, як і в інших авторів давніх граматик, префікси змішані з прийменниками. Передостанній розділ цієї граматики (G 169–173) має назву ”De Praepositionum Significatione in Compositione”. З назви можна було б зробити висновок, що тут ідеться про прийменники, але насправді латинським словом compositio тут названо слово з префіксом. Отже, тут ідеться про значення префіксів. Безперечно, це перший в історії литуаністики опис значень префіксів литовської мови. Починаючи цей розділ, автор заявляє, що він no- 13 слід ще згадати «виразно емфатичне значення» деяких прийменників (а насправді — префіксів). Зіставляючи факти рідної мови, він намагається пояснити значення литовських префіксів (у його розумінні — нероздільних прийменників), подаючи їх усі в алфавітному порядку. Наприклад, ap, ap1 насамперед пов’язується з латинським circum «навколо» (ap|foti, ap|ipiaufiti), далі — з лат. desuper «згори» (ap|ipilu), ще далі вказуються значення набуття та перевищення, які надає цей префікс (aptartėta, пор. польське otrzymać, opanėti, opanždžiu), на четвертому місці розглядається значення інтенсивності (ap|idžiaugti, ap|akyti), а п’ятим іде значення зменшення (ap|plekės, ap|ipiau|tyts). Подібно в цій граматиці пояснюються й значення інших префіксів: at зіставляється з лат. de, re; iš — з ex; nu — з de; par — з re; per — з per, trans; pra — з trans, ultra; pri — з ad; su — з cum. Зрозуміло, такими зіставленнями автор не може пояснити значень усіх префіксів, тому в багатьох випадках вдається до описового пояснення. Наприклад, зіставивши pri з лат. ad (прийти), автор каже, що цей префікс іноді підсилює значення простого дієслова (prijakau), а з дієсловами зворотного стану дійсного способу має певне емфатичне значення (prifitekinėju ‘набі́гаюся’, pri|imiegajau, pri|iklau|au, pri|igeru). Звичайно, таке пояснення значень префіксів іще дуже неповне й недостатнє, однак нас не може не дивувати той факт, що значення префіксів пояснюються вже в першій граматиці литовської мови, чого не знайдемо навіть у багатьох пізніших граматиках. Уже це саме свідчить про глибоке проникнення автора першої граматики в природу рідної мови та про його неабияку мовну й граматичну інтуїцію. Сполучник. У першій граматиці литовської мови (G 142—143) одразу, без жодного вступу й без будь-якого визначення, подано принаймні дев’ять груп сполучників: 1. єднальні (ir, bei, irgi, a, taipag, taipēj ‘також’), 2. умовні (jey, jeygi, jeig, jeine, kitaip), 3. розділові (ar, argi, alba ‘або’, arba, ben ‘чи’, buk-buk, ‘або-або’, напр.: buk geri, buk pikti), 4. протиставні (bet, bettaig ‘однак’, tiktai, ly[z ‘лише’, vienok), 5. допустові (kacz, kaczei, norint, jeib, jeigi ‘хоча’, taczau), 6. причинові (nes, ne|a, ne|ang ‘бо’, jog, kadangi, jeib, idant, jeng, kaip, kada ‘що’), 7. висновкові (todel, todelei, tod|rin), 8. зв’язку (priegtam ‘крім того’, potam ‘після того’, kaip, tapaglaus, galau|ey, pa|kiau|ey), 9. додаткові (nes, jau, jeg, gi, gu ‘чи’, a|zgu? ‘чи я?’, tugu? ‘чи ти?’). Наприкінці розділу про сполучник у цій граматиці міститься примітка автора, імовірно запозичена з граматик латинської мови, про те, що деякі незмінювані слова (particulae) через розмаїття значень бувають то прислівниками, то сполучниками, то прийменниками. Наприклад, тут розглядається слово ar, яке автор вважає прислівником, коли ним про щось запитують, і сполучником — коли щось виокремлюють. Така думка, звичайно, випливає лише з того, що частку тут вважають прислівником. Тут же подано й іншу авторську примітку: слова priegtam, potam, wel, galau|ey, tapaglaus є прислівниками способу дії, коли вживаються з дієсловами для вираження обставини, і сполучниками, коли поєднують або продовжують слова й думки. Ця примітка цікава тим, що засвідчує проникнення автора в одну з найважливіших функцій прислівника — вираження обставини, а також те, що тут усвідомлюється певне сполучне значення згаданих слів. 1До речі, Д. Клейнас тут додав також apie, але, мабуть, за інерцією, бо такий префікс не ілюструється. 14 функцій прислівника — вираження обставини, і тим, що тут також усвідомлюється певне сполучне значення згаданих слів. Цікаві примітки про сполучник знаходимо також в останньому підрозділі граматики (G 173–174). Тут насамперед стверджується, що сполучник ir поєднує багато предметів, а bei — зазвичай два предмети або лише два предмети, наприклад: ir Jżis, ir tas, ir anſai; Bei Sáulė bei Menù pames [zviejybe; ir dangus, ir žémė, ir Angelai ir žmones tur Dieuwo garbę apsakyti; bei gerēji, bei piktieji, beigi kożnas žmogus. Іноді bei виражає латинське tam-quàm: bei a ſz, bei tu. Отже, bei, як бачимо, у старій мові міг поєднувати й більше ніж дві однорідні частини речення. Taipajeg ‘також’ часто вживається і разом з ir: dūna taipajeg ir winas. Kada означає також «що»: taip ſilpnas tapa, kada ir tą dieną numirre (замість kad, jog ir tą dieną numirė). Коливання й непослідовність у вживанні сполучників, особливо підрядних, засвідчує те, що, наприклад, причину або мету навперемінно виражають словами jeib, idant, jeng, kaip, kada, kad: kadą (kaip, jeib) pakajus butu ant žémes; idant (jeib) [zwentay giwentumb;m; jeng ilgau giweſų ant žémes; bijaus, kaip (kad) negale[j]i tai iſtaijyti; pareitis Wirauſybei, idant nufidėjimai be karonės nepaſiliktu; [tow]is teſidaboja jeib nepultu. Вигук. Про вигуки Д. Клейнас зазначає (G 143), що вони вживаються для вираження душевного стану або жестів. Тут цілком слушною є думка, що вигуками виражаються душевні стани, тобто почуття й емоції, але аж ніяк не жести: вигуки можуть лише супроводжуватися жестами. У цій граматиці автор обмежується лише переліком вигуків. Їх нараховано сім груп: 1. окличні (o, ak!), 2. пестливі (meilul, aukſut), 3. сміху (à à á), 4. болю (ay, ak, deja, ayman!), 5. заборонні (a, o, ba), 6. лайки (czui, tfui), 7. заспокійливі (titſz, štitſz, št і styl, який наведено як факт клайпедського діалекту). З перелічених вигуків лише styl є германізмом, усі інші — литовські. Д. Клейнас не наводить жодного випадку вживання звуконаслідувальних слів: у синтаксисі про них навіть не згадується. До речі, у розділі про сполучник є дивна примітка, що сполучник ‘o’ переходить до класу вигуків. Це, звичайно, неможливо. II. K. Сапуна і Т. Шульца ”Compendium Grammaticae Lithvanicae”1 Прислівник. Як припускають, К. Сапунас міг написати свою граматику, названу ним ”Nomenclator”, уже близько 1643 р., тобто на десять років раніше, ніж вийшла ”Grammatica. Litvanica” Д. Клейна. 1651 р. він отримав дозвіл Кенігсберзького університету видати її, однак із невідомих причин цим дозволом не скористався. Однією з них могло бути те, 1 Compendium Grammaticae Lithvanicae Theophilii Schultzen, Past. Catt enov., Regiomonti... 1673 (toliau sutr. Sap). 15 що на той час уже була написана краща й докладніша граматика Д. Клейна, з якою К. Сапунас мав бути знайомий, оскільки Д. Клейн надіслав йому її рукопис на тривалий час як своєму співробітникові. На думку Й. Геруліса, К. Сапунас широко використав рукопис граматики Д. Клейна у своєму ”Nomenclator”і”, який під іншою назвою — ”Compendium Grammaticae Lithvanicae” — 1673 р. видав Т. Шульц. Загалом у всіх старих граматиках литовської мови, крім спільних рис і подібностей, знаходимо також чимало відмінностей, що свідчать: хоча їхні автори й користувалися працями одне одного, усе ж вони прагнули створювати самостійні, оригінальні граматики. Д. Клейн і Сапунас тісно спілкувалися, тож мали добре знати праці одне одного. Т. Шульц, редагуючи й готуючи до друку граматику К. Сапунаса, також не міг не озиратися на єдину на той час уже опубліковану граматику Д. Клейна. Лише цим можна пояснити численні спільні риси й подібності цих граматик. Уже зазначалося, що в цих граматиках, крім спільних рис і подібностей, є чимало й відмінностей. Про те, що їхні автори мали окремі задуми, наміри й плани, свідчить також розділ про прислівник у граматиці К. Сапунаса й Т. Шульца, який значно відрізняється від відповідного розділу граматики Д. Клейна. Насамперед уже сам початок цього розділу дуже відмінний: у граматиці Д. Клейна розділ про прислівник починається зауваженням, що, крім змінюваних слів, є й незмінювані, з яких прислівник ступенюється (тобто принаймні частково змінюється); далі сказано, що прислівник литовської мови, як і латинської та грецької, має багато значень, і переходить до послідовного викладу цих значень. Розділ про прислівник у граматиці К. Сапунаса й Т. Шульца починається зовсім інакше: спочатку тут сказано, що прислівникові властиві значення та ступенювання, далі стверджується, що прислівникових значень дуже багато, а насамкінець їх перелічено разом із дуже нечисленними прикладами, що їх ілюструють, — переважно окремими словами (прислівниками, але також частками, а іноді й окремими модальними словами, сполучниками чи навіть вигуками), без словосполучень і речень. Підрозділів, присвячених значенням прислівника, тут особливо багато — аж 24, тоді як у граматиці Д. Клейна, як ми бачили, їх наведено 17. Таку кількість підрозділів про значення прислівника в граматиці К. Сапунаса й Т. Шульца, як і в інших граматиках того часу, слід пояснювати також лише тим, що за традицією старих граматик до прислівників зараховували всі частки, модальні слова, а часом окремі прийменники, сполучники чи навіть вигуки, наприклад: O, ak, jeib (пор. D. Kleino Ey, nuggì). У розділі про прислівник граматики К. Сапунаса й Т. Шульца немає жодного підрозділу про значення, який повністю збігався б із відповідним підрозділом граматики Д. Клейна. Це також свідчить, що розділи про прислівник у цих граматиках написані самостійно. Іноді збігаються лише окремі ілюстративні приклади, але це не свідчить про несамостійність авторів: такий збіг неминучий у граматиках усіх часів і всіх мов. Відмінність розглядуваної тут граматики від граматики Д. Клейна, а водночас і її оригінальність, засвідчує також те, що в розділі про прислівник тут навіть не згадано прислівникові форми постпозиційних відмінків іменників та займенників, які дуже проникливо включені до розділу про прислівник у граматиці Д. Клейна. 16 Ступені порівняння прислівників в обох граматиках пояснено цілком оригінально й своєрідно: у граматиці Д. Клейна ступенювання проілюстровано в розділі приміток, а в граматиці К. Сапуна й Т. Шульца ступені порівняння прислівників подано як третю частину розділу про прислівники, де форми ступенів обґрунтовано двояко: одні з них (наприклад: Gerrai, Gerriaus, Gerriau[ei]) пов’язані зі ступенями порівняння прикметників, а інші, як стверджується, зумовлені самим ужитком (наприклад: Daug, Daugiaus, Daugiau[ei]). Особливо цікаве завершення такого обґрунтування, адже насправді зв’язок прислівника daug із відповідним прикметником уже не усвідомлюється мовцем не лише нині, а й сотні років тому він був стертий. Форми вищого ступеня, як і в граматиці Д. Клейна, закінчуються на -s: Auk[š]čiaus, Piktčžiaus. У граматиці К. Сапуна й Т. Шульца (як і в граматиці Д. Клейна) основну частину наведених прислівників становлять переважно найпопулярніші слова, уживані й нині. Старіших або рідкісніших прислівників тут дуже мало. Із таких можна назвати лише Kartunta «колись» (пор. те саме прислівник у граматиці Д. Клейна), Szónai «сюди», Kur[š]tel, kur[š]tellai «далеко», Katrul «у який бік, куди», Waggik[š]znai «крадькома, таємно», Foritoi «післязавтра». Серед інших незмінних частин мови рідкісних або старих слів, які в цій граматиці вважаються прислівниками, можна назвати частки Wei, Anaskat «ось», Sziskat «те саме», сполучники Pirm neng, Nengnėkaip. Тут, як і в граматиці Д. Клейна, також є розділ про синтаксис прислівника, але він незрівнянно точніший і компактніший за відповідний розділ граматики Д. Клейна. Насамперед у цьому розділі прислівник не змішано з іншими незмінними частинами мови (у аналогічному розділі граматики Д. Клейна все це змішано). Але найважливіше те, що в граматиці К. Сапуна й Т. Шульца дуже чітко окреслено основний зв’язок прислівників з іншими частинами мови — кажучи по-сучасному, примикання (див. твердження на с. 87 цієї граматики: ”Adverbia Lithvanorum, Latinorum more, junguntur Verbis, vel Nominibus. Interdum aliis Adverbiis”). Далі в граматиці проілюстровано примикання насамперед до дієслів (Maž dumoja, Tawo gromatos didel laukiu, Stebuklingai wadžioja), дієприкметників (Piktai darąs, Gerai [š]akęs), іменних частин мови, особливо прикметників (Labai baugus), і, нарешті, до самих прислівників (Didei palaimingai [ž]ta[i]fe Kiellione, Labai gerai, Nelabai gražei). Це свідчить про чудове знання мови К. Сапуном, а можливо, і Т. Шульцом, та про їхню велику лінгвістичну ерудицію. З цієї нагоди варто додати, що й розділи про інші незмінні частини мови в граматиці К. Сапуна й Т. Шульца написані цілком самостійно й оригінально — на відміну від відповідних розділів граматики Д. Клейна. Розгляньмо, наприклад, розділи про прийменники в цих граматиках. Тут відрізняються не лише плани розділів, а й сам зміст та наведений матеріал. У граматиці Д. Клейна до так званих «невідокремлюваних» (inseparabiles) прийменників зараховано навіть постпозиції -p(i) та -n(a), наприклад: Diewop, manep, mie[t]ana, mie[t]an, mie[t]umpi, ju[š]umpi, mie[t]ump, ju[š]ump, mu[š]ump, Ponip Diewip, manip, manipm, tawipi, tawipm, [š]awip, [š]awim, kitamp, newienamp. В аналогічному розділі граматики К. Сапуна й Т. Шульца про «прийменники» про -p(i) та -n(a) навіть не згадується, хоча тут із прийменниками змішано й усі префікси (останній факт, можна сказати, і єдина спільна риса розглянутих розділів). 17 У цих граматиках різняться плани викладу розділів про сполучники й вигуки, наведені приклади та сам зміст. Наприклад, розділ про сполучники в граматиці Д. Клейна не лише значно докладніший, а й точніший та багатший, адже тут, за зразком граматики латинської мови, зроблено спробу окреслити співвідношення прислівників, прийменників і сполучників, стверджуючи, що деякі незмінні слова можуть виступати то прислівником, то прийменником, то сполучником. Наприклад, слова priegtam, potam, wel ‘vel’, galauſey, tapagalauſ Д. Клейн вважає прислівниками часу, коли вони поєднуються з дієсловом для вираження обставини, а сполучниками — коли вони поєднують або продовжують слова й речення (G 143). У розділі про сполучники граматики К. Сапуна й Т. Шульца немає жодного такого узагальнювального зауваження, що ще виразніше свідчить про самостійність роботи авторів цих граматик принаймні в цьому аспекті. Завершуючи зауваження про прислівник у граматиці К. Сапуна й Т. Шульца та його співвідношення з аналогічним розділом граматики Д. Клейна, дійдемо таких висновків. 1. Принаймні розділ про прислівник та інші розділи про незмінні частини мови в граматиках К. Сапуна й Т. Шульца цілком відрізняються від відповідних розділів граматики Д. Клейна. Отже, автори цих розділів працювали цілком самостійно. 2. Граматика Д. Клейна значно докладніша й досконаліша за граматику К. Сапуна й Т. Шульца. Це видно вже з одного лише порівняння розділів про незмінні частини мови в цих граматиках. 3. Автори обох граматик часто посилаються на латинську, іноді й на грецьку (а Д. Клейн навіть на єврейську) мови та їхні факти. З цього видно, що під час роботи вони орієнтувалися на граматики класичних мов. Це допомогло їм точніше визначити закономірності литовської мови, але водночас стало своєрідною «міркою», яка не завжди відповідала природі литовської мови. 4. У граматиці К. Сапуна й Т. Шульца впадають в око брак прикладів, нестача повніших речень і надмірна конспективність розділу синтаксису. Принаймні частково все це властиве й граматиці Д. Клейна. 5. Обидві згадані тут граматики — визначне досягнення литовської мовознавчої науки XVII століття. Вони мали велике значення для унормування й розвитку литовської літературної мови, особливо в Прусській Литві. Прийменник. Відповідно до традиції свого часу К. Сапунас і Т. Шульц поділяють прийменники (Sap 69—70) на дві групи: відокремлювані й невідокремлювані. Останні — це не що інше, як префікси. Розрізнювальні прийменники тут подано відповідно до відмінків, з якими вони вживаються, або, як сказано в граматиці, якими вони керують (regunt.) З родовим відмінком: Ant, Be, Arti, Delei, Tarp, Prie, prieg, Nū, Nūg, iż, Pirm; зі знахідним відмінком: Prieſz, Paſkui, Per, Apie, Aplink, Pro, Pas, Į, (= į) ing, in, Linkai; з давальним відмінком: ik, ikki; з родовим і знахідним відмінками: uſz, Pagal; з орудним відмінком: Po, Su, Ties. Невідокремлювані прийменники (по-нашому — префікси, quae separatim extra Compositionem non usurpantur) такі: Ad (= at-): Adgawmu; Ab, Ap, Appi, Apſu: Abbarſtau, Apſlepiu, Apſikabinnu, Apturriu ‘ich überkomme’; At, atta: Attadūmi, Atſzwencziu ‘entheilige’, Atwerriu ‘mache auf’; Par: Pardūmi, Parmetu ‘werfe nieder’, Pareimi ‘komme zu Hause’; Is (?), Isji (= jsi-, išsi-?): Isſimettu ‘??; Nu: Nuimmu, Numettu; Pra: Prawarau, Pra- 18 riju; Pri: Priimu; Pa: Pawarg[tu, Paimmu; Bes[i: Bes[ipe[ziu (= besipešu), Bes[imu[zu; Be: Begerriu, Bewalgau, Bėmie gmi. Цей розділ про прийменники дуже неповний. Деякі префікси навіть незрозумілі (Is, Is[i), є й неясна форма (Bes[ipe[ziu). Цікаво, що хоча саму граматику написано латиною, значення наведених тут префіксів пояснюються німецькою. Очевидно, авторам литовська й німецька мови були ближчими одна до одної, ніж литовська й латина, хоча латиною вони володіли чудово. Про прийменник значно докладніше йдеться в синтаксичному розділі цієї граматики (Sap 88–93). Це один із найдетальніших розділів про синтаксис прийменника в перших граматиках литовської мови. Тут прийменники також розподілено за відмінками, якими вони керують, і за значеннями, визначеними латинськими прийменниками. До кожного значення наведено приклади, переважно зі Святого Письма — Старого й Нового Завітів, із посиланнями на текст. Поряд із кожним таким прикладом подано латинський, а іноді навіть грецький відповідник. Отже, тут постає справжній науковий апарат, що свідчить про надзвичайно ретельну працю авторів. Ось як у синтаксисі вони викладають прийменник ant. I. Інші прийменники керують родовим відмінком, наприклад: 1. Ant/ significat (1) Super; ut: I[tacžiau [awo Karalių ant Zion [zwento mano kalno Psal 2,6. Constituti meum Regem super Zion montem sanctum meum. (2) In, ut: Jo nepalaiṁ bus ant jo Galwòs ir jo Siu[tamas ant Momenies Psal 7,17. Ejus infortunium convertitur in caput ejus, & ipsius iniquitas in verticem ejus descendet. Szlowek kurs nèžengia ant Kielo Grie[znųjų Psal 1,1. Beatus qui non ambulat in via peccatorum. Далі, задля економії місця, у цьому короткому огляді синтаксису прийменника обмежимося переважно литовським матеріалом, який сам по собі є найважливішим для дослідження перших граматик. Інші прийменники з родовим відмінком. Без: Якщо ви переслідували мене без причини; Вони ненавидять мене без причини. Arti: Arti Miesto gywena; Delei: Jei ką kencžiete delei Tei[ybes; Delei Nėprietelių mano tai[juk tawo Kielą; Nè tikint delei Džiauk[mo; I[žtrenk jùs delei jù didžù Peržengimù. Tarp: Aprei[kzite tarp žmonù (= žmonių) darbus jo; Ir ant to wis[o yra tarp mu[jù ir ju[jù didis Tarpas. Pri, Prie, Prieg: Ar buwai prie Sùdžios?; Bet Diewas yra prie Gimmines Tei[iju[jù; Nè]edżiu prieg nelabujù žmoniu. Nù, nùg: Nù Tiewo [zwe]ybies A[z saugmes nù Griekù; Atme[kime nùg sawes ju wirwes; Ir ju[jù Džiauk[mo nèims nèwienes nù ju[jù. I[ž: Ir nè wiens i[ž ju[jù nè klau[sia manę Καὶ οὐδεὶς ἐξ ὑμῶν ἐρωτᾷ με, Et nemo ex vobis interrogat me Joh 16, 5; Kàltins juwieta i[ž Grieko ir i[ž Tei[bybes, ir i[ž Sudo. Pirm: Szittai a[ž junčziu mano Angela pirm weido tawo, kur[ai pagatawyt tamès Kielą pirm tawes; Tai[juk Kiela [awo pirm tawes. Із знахідним відмінком. Prie[ž: Ponai rodija ‘tariasi’ tarp awes prie[ž wie[žpati. Pagal: Ab[udyk mane pagal Tei[ybe mano: Jis užmok man pagejol (= pagal) Čzy[tybe Rankù mano. Pa[kui: Tas[ai yra kurs pa[kui mane ateis, kurs pirm manęs buwo. Per: Mi[tre, per vis[ą naktį dirbom, o nieko negawom. Apie: Kas para[žyta yra apie manę Zokanè Može[žiaus; Apie Jezu Nacaren[kąjį. Aplink, aplinkui: Aplink Mie[stą, Ἀμφὶ τὴν πόλιν, Circa urbem. Pro: Nè pro 19 tawę walgis padetas, Non pro te cibus appositus; Pro Dievwą prašau tawę, Per Deum rogo te. Прийменник Pas: Ir štojòs potam kaip prašjartinojòsi Jerikopį Aklas nė kurſai ſedejo pas Kieſą żebrawodams. І, ing: Eikit į Mieſtelį; O Jeeus jejes ing Laiwą perſyjo; Ir kaip anie weizdejo ing Dangų. Прийменник Linkai: Mieſtaną linkai. З родовим і давальним відмінками. Прийменники Ik, Ikki: Ir żodżei jū ikki kraſtą Swieto; Sżiltai ſu jumis eſmi ik Swieto galui. З родовим і знахідним відмінками. Прийменник Uż: Ta uż mano Pakalos ſlapdawais; Ir nekaltu jums jūg tameżia meſt Tewą uż jus. З родовим, давальним, знахідним та орудним відмінками. Прийменник Po: Ir po aſztūnių Dienų wiel buwo jo Paſiuntinei widdūje; Ir ſtatus Avis po Deſzinei; Po Mieſtą waikſżėiodams; Apgink manę po Paweſiu Sparmu (= sparnų) ſawo. З орудним відмінком. Прийменник Ties: Ir ſtowėties Sunumi żmogaus. Прийменник Su: Kadda ſu jumis buwau; Su Sżwenteneiſe Sżwentas eſſi; Su Dievu didżius Darbus iſztaiſysim. Серед рідкісніших фактів тут варто згадати прийменник pirm «перед», який у граматиці вказано як такий, що виражає не лише часові, а й просторові відношення. Наведене тут уживання прийменника pro дуже відрізняється від сучасного, пор.: pro tawę «перед тобою», Pro Dievwą «іменем Бога». Те саме стосується й уживання linkai зі знахідним відмінком (Mieſtaną linkai), а також незрозумілої форми ſlapdawais (=«ховав?»). Р о з д і л п р о с п о л у ч н и к тут (Sap 70) викладено за функціями, без будь-якого визначення чи вступу; функції позначено латинськими термінами copulativae, disjunctivae, disctectivae тощо. Отже, сполучники тут розподілено так: 1. єднальні (Ir, Bei), 2. розділові (Ar, Argu, Alba, abba), 3. обмежувальні, протиставні та приєднувальні (Bet, Bettaig, Kacżei, Cżiuſta, Tacżiau, jūg), 4. додаткові, стверджувальні (Butent), 5. причинові, умовні, пояснювальні (Kaddang, Nesa, Jeine). 6. обґрунтувальні, висновкові (Todiel, Togidiel), 7. сумніву (Beg, Beggu, Bau), 8. зменшувальні (Tikt, tiktay). Цей розділ про сполучник дуже короткий — мабуть, найкоротший серед усіх перших граматик. З іншого боку, він дуже неточний і неповний: охоплює лише мізерну частину сполучників. Крім того, не всі слова, які тут вважаються сполучниками, насправді є сполучниками: Cżiuſta «ніби, наче», Beg, Beggu, Bau, Tikt, tiktay — частки. Тут узялися подати аж вісім груп сполучників, зазначили аж 14 латинських назв цих груп, а самих сполучників усього 17. У четвертій групі, названій двома термінами, наведено один сполучник (Butent). Хоч цей розділ мізерний у всіх відношеннях, усе ж його приклади, ймовірно, ні звідки не переписано: безперечно, поверхово запозичено лише саму схему, але її зовсім не розгорнуто. Кілька слів про сполучник сказано також у підрозділі ”De Syntaxi Conjunctionis” (Sap 93—94). Цікавим є наведене тут латинське визначення призначення, функції сполучників: ”Conjunctionum officium est connectere dictiones et sententias”. Оскільки dictio означає не лише вислів чи словосполучення, а й слово, то таке визначення функції сполучника не тільки точне, а й стисле. Для ілюстрації наведено лише одне речення: Bèt wiel reggeſiu jus, ir dżiaukſis ſżirdys juſų, ir Dżaukſmo juſų nè atims ne wiens nù juſų, ir annoje Dienoje manę nieko nè klaùſite. Підрозділ завершується приміткою, яка не повідомляє нічого нового: єднальні сполучники поєднують відмінки. 20 Вигук (Sap 72) поділено аж на 9 груп, а саме: 1. здивування (Ai, ei), 2. обурення (O, ak, boddai), 3. погрози (Nu, nu), 4. болю (Ai, ei, ak), 5. плачу (Ui ū ui), 6. сміху (ha ha ha), 7. огиди (Tžū, čiū, Puì), 8. насмішки (aa), 9. заспокоєння (titcz, cit, [t, p[t). Тут же зазначено, що вигуків слід шукати й прислухатися до них у повсякденній литовській розмові. І в цьому невеличкому списку вигуків boddai (сл.) — зовсім не вигук, а лише частка зі значенням «наче, немов». У розділі про синтаксис вигуків (Sap 94) сказано, що литовці мають небагато вигуків. За латинським звичаєм їх частіше вставляють у мовлення без відмінкових форм, абсолютно. Далі, однак, робиться спроба пов’язати вигуки з відмінками, стверджуючи, що вони приєднують (adsciscunt) відмінки, наприклад: Ay, ei іноді приєднується до називного, іноді до знахідного (Ay kok[ai Pauk]ztis!, Eiej kokios flogos ‘негаразди’, Ay Budą [zio Cž[efo! ‘O mores hujus temporis!’); Ak, o сполучаються (junguntur) з давальним, іноді зі знахідним або кличним (Ak man Biednam!, Ak mane Biedną!, Ak griežna[is žmogau!); Niunui сполучається з давальним (Niunui tau!), Tui, czūt, cit — із кличним. Звичайно, такий зв’язок вигуків із відмінками є штучним. Точнішим слід вважати попереднє твердження авторів про те, що вигуки частіше вживаються абсолютно (тобто самостійно). III. Додаток до короткого нарису литовської граматики Ф. Гаака1 П р и с л і в н и к. Третю частину граматики Ф. Гаака присвячено описові незмінюваних (точніше кажучи, невідмінюваних і недієвідмінюваних) частин мови (прислівника, прийменника, сполучника та вигука). Сам автор граматики називає всі ці частини мови частками (тобто частками), пор. німецьку назву третьої частини цієї граматики: ”Von den Particulis”. А після цієї назви йде насамперед розділ про прислівник — ”Von den Adverbiis”. Спільні риси розділів про прислівник у перших граматиках часто могли бути зумовлені не стільки наслідуванням авторами праць одне одного, скільки самим спільним предметом опису — прислівником. Найпомітніша спільна риса граматик Ф. Гаака й Д. Клейна — наведення багатьох тих самих прислівників, іноді зі збереженням цілком (або майже) того самого порядку, пор.: čia, czonai, [zicze, tenai, tenaygi, kitur, kur, kame, kur jeng, kurgi, wi[ur, widui, laukie (виправлено на lauke) G 134 і Čia czonay, [zicze, Tenay, tenaygi, aure, Kittur, Kur, Kame, Kur jeng, Wi[ur, Widduj, Abi[zalei, Lauke H 322. 1 Vocabularium Litthvanico-Germanicum et Germanico-Litthvanicum... nebst einem Anhang einer kurtzgefassten Litthauischen Grammatik... von Friedrich Wilhelm Haack... Halle, [1730] (toliau sutr. H). 21 Вже саме таке зіставлення наочно свідчить, що Ф. Гаак не міг не наслідувати граматику Д. Клейна. До речі, у граматиці К. Сапуна й Т. Шульца прислівники на позначення місця (in loco) розташовано зовсім в іншому порядку. Зрештою, і самі визначення окремих значень прислівників місця у Ф. Гаака, вочевидь, скопійовано з граматики Д. Клейна (звісно, якщо не з якогось іншого джерела, спільного для них обох), пор.: in loco, de Loco, per Locum, ad Locum. Загалом план розділу про прислівник у граматиці Ф. Гаака відрізняється і від відповідного плану граматики Д. Клейна, і від планів граматик К. Сапуна й Т. Шульца. У першій нашій граматиці після викладу всіх значень наведено чотири пункти приміток, у яких уперше в історії балтистики: а) розглянуто прислівникове вживання орудного й місцевого відмінків, зіставлене з прислівниковим уживанням давального відмінка в давньогрецькій мові; б) порушено питання про творення прислівників із суфіксом -i) (ii) від прикметників; в) показано вживання слова kaip у різних значеннях: прислівника здивування (kaip gėras ira Diewas mužul!), частки бажання (kaip man Diewas padetu!, kaip pakajus butu bei Jandora!), відносного або сполучного слова (kaip žmogaus giwenimas ira, taip bus ir jo mirimas), сполучника (kaip Adomas puolęs buvo, pametę weidą Diewo; prisakyta ira žmogui, kaip giwventu nobaznay). Д. Клейн у цих випадках вважає слово kaip часткою, за винятком останнього процитованого речення, де він також убачає сполучник. Розділ про прислівник у граматиці К. Сапуна й Т. Шульца починається парою вступних приміток, після яких викладено 24 значення прислівника (насправді часто — часток або інших незмінюваних слів), дуже стисло проілюстровані (іноді лише одним словом). Увесь розділ завершується ступенюванням. У розділі про прислівник граматики Ф. Гаака впадає в око значно більша кількість прикладів; це пояснюється тим, що, укладаючи свій словник, автор зібрав більше матеріалу, ніж інші. Зрозуміло, і тут поряд зі справжніми прислівниками чимало наведено слів інших незмінюваних частин мови, які автор трактує як прислівники. Серед рідкісніших або цікавіших прислівників у граматиці Ф. Гаака можна згадати такі: Iš tiejos, Kur jeng ‘kame’, tieJogie ‘tiesiai’, tieJam ‘t.p.’, Ténjau, Jzengų, Tengų, Namų ‘namo’, Katruł, Propérnay ‘prieš trejus metus’, Porytoj, Pirmto, Dienįškay ‘kasdien’, Nepalautinay, Kartunta ‘kada nors’, Kas metą, niekadai, niekadais, Walandėlis, potrečiay ‘trečiasyk’, Szwežey ‘neseniai’, Tulas kartu ‘kartais?’, atpencz, Pridėranczey, Rank[zčiey ‘staiga, netikėtai’, Régimay ‘viešai, atvirai’, Pouiłłam ‘visai’, Palengway, pamažay ‘pamažu’, Trumpintley, Taipojau, Nieku budu, podraugiey ‘drauge’, Skiru ‘skyrium’, Pripultinay, nezinomis, galausiey; plg. taip pat slavybes Czie|u, Neczie|u, Miermay ‘nuosaikiai’, Wiežlibay ‘patogiai, padoriai’, Nopro|nay ‘veltui’, Abelnay ‘visiskai’. Усі інші прислівники, наведені Ф. Гааком, нічим особливим не відрізняються від тих, що вживаються в сучасній мові. Вони, як і в інших згаданих тут граматиках, мають різне походження та належать до різних словотвірних типів: займенникові, прикметникові, іменникові, дієслівні або дієприкметникові, із суфіксами й префіксами та без них; інші просто походять від застиглих відмінкових форм — усі цілком такі самі, як і вживані нині. Із незмінюваних частин мови, які Ф. Гаак відніс до прислівників- 22 Серед часток, виділених за зразком граматики Д. Клейна або граматик інших мов, можна назвати Ar, Argi, argu, bau, bes, er, Arme, Ne, Negi, artės 'gal', ben, Nugai, E[te 'tegu'], Szday, wey, te, tikt, tiktay; вигуки ak, Ey, Ayman; сполучники Butent, Kaip antay, jü; модальні слова Teſa, Berod’s, Beje, Pirmà, Antrà, Trečià; пор. перекладний сполучник Wienok, слов’янську частку Lįž 'tik'. Цікаво, що вже Ф. Гаак уживав такі й нині дуже популярні сполучники, як Butent, Kaip antay, а також модальні слова Tieſa, Berod’s, Beje. Такі факти, хоча й доволі прості, засвідчують тісний зв’язок мови автора граматики з живою народною мовою. У розділі цієї граматики про прикметник, де йдеться також про числівники (адже автор зараховує їх до прикметників), прислівниками («adverbia numeralia») вважаються навіть такі сполуки, як vieną kartą, du kartu, tris kartus..., triſſ[]deſimt ir vieną kartą..., du [zimtu kartu, tukſtantis kartų. Це, звісно, пояснюється тим, що до прислівників, якщо розглядати їх лише семантично, зараховували не тільки незмінні частини мови, а іноді й окремі слова змінних частин мови або навіть словосполучення. З іншого боку, автор граматики міг інтуїтивно відчувати принаймні часткове зближення таких сполучників із прислівниками. Адже досить, щоб другий компонент таких сполучників скоротився внаслідок закріплення відмінкової форми, і, приєднавшись до першого компонента, він утворить справжній складний прислівник, пор.: vienąkart, dūkart, triskart... Тут можна було б згадати й інші сучасні прислівники такого самого творення, наприклад: vienąsyk, dūsyk, trissyk..., pirmąkart, antrąkart, trečiąkart..., pirmąsyk, antrąsyk, trečiasyk... Далі важливо розглянути, чим семантична класифікація прислівників у граматиці Ф. Гаака (праці вже XVIII ст.) відрізняється від відповідної класифікації у двох найперших граматиках — Д. Клейна та К. Сапуна й Т. Шульца (працях ще XVII ст.). Основою семантичної класифікації прислівників у всіх трьох цих граматиках є одне й те саме — лексичне значення прислівників. Оскільки в усіх цих граматиках до прислівників без розбору зараховано частки, іноді й окремі сполучники, навіть вигуки та модальні слова, то до основи семантичної класифікації прислівників входять також значення всіх цих слів; вони здебільшого дуже тонкі, розмиті й неясні, тож їх надзвичайно важко, а то й просто неможливо визначити. Сама схема класифікації, найімовірніше, запозичена з граматик класичних мов. Про використання таких граматик для граматики литовської мови свідчать зіставлення й порівняння значень литовської мови з явищами класичних мов, а також такі вказівки на це зіставлення й порівняння, як «more Graecorum, more Latinorum» або «sicut apud Latinos» тощо. Вплив граматик класичних мов принаймні частково зумовив і приблизно однакову кількість семантичних підрозділів прислівника в литовських граматиках. Щоправда, на перший погляд здається, що найменше таких підрозділів у граматиці Д. Клейна — 17, а найбільше — у граматиці К. Сапуна й Т. Шульца: 24. Насправді ж і в граматиці Д. Клейна прислівники часу розподілено на три менші групи: теперішнього, минулого й майбутнього часу, а прислівники кількості — також на три менші групи: лічильні, підсилювальні та послаблювальні. Отже, і в граматиці Д. Клейна є 17 основних семантичних підрозділів прислівника, а разом 23 із цими меншими групами — загалом 22. У граматиці Ф. Гаака таких підрозділів 23. Латинські назви цих підрозділів у всіх трьох граматиках також не могли виникнути без впливу граматик інших мов, передусім латинської. Цікаво, що навіть у тогочасних граматиках, написаних німецькою мовою, вся основна граматична термінологія латинська. Саме такою є й граматика Ф. Гаака. Тому й тут назви семантичних підрозділів прислівника латинські, а саме: 1) місця, 2) часу, 3) числа, 4) кількості, 5) якості, 6) запитування, 7) подібності, 8) порівняння, 9) посилення, 10) послаблення, 15) присягання, 16) побажання, 17) спонукання, 18) об’єднання та розділення, 19) виключення, зменшення, 20) виправлення, 21) поступки, 22) порядку, 23) результату. Більшість цих назв наявна в розділах про прислівник усіх трьох перших граматик, але в кожній із них трапляється також одна-дві назви, що не повторюються в інших; наприклад, одна з них не вжита в граматиці Д. Клейна. Це пояснюється тим, що в розділі про прислівник граматики Д. Клейна часток, сполучників, вигуків та інших слів дещо менше, ніж у граматиках двох інших авторів, де їх чимало. Зрозуміло, що що більше до граматики включено так званих прислівників, то більше знадобилося й пояснень їхніх значень. Наприклад, одинадцятий підрозділ прислівників у граматиці К. Сапуна й Т. Шульца має назву [adverbia] explanandi, тобто пояснювальні, розгортальні [прислівники]. Насправді ж тут наведено не прислівники, а лише найочевидніші сполучники Idant, Jei та займенник Tatai, який автор латиною пояснює як zd est «тобто». Отже, автор сприймає і цей займенник як певний сполучник, уживаний перед поясненням слова чи вислову. Іноді наведені ілюстрації ніби не підтверджують самої назви підрозділу. Так, наприклад, XXIII підрозділ прислівників у граматиці Ф. Гаака (до речі, його дослівно переписано з XIV підрозділу про прислівник граматики Д. Клейна) латинською названо [adverbia] eventus — «прислівники наслідку», але наведені в ньому ілюстративні приклади Pripultinay (у граматиці Д. Клейна — pripultiney), Palaimingay, Neticżomis, neżinomomis самі по собі не можуть виражати наслідок. Наслідок у певних випадках могли б виражати лише дієслова, до яких приєдналися б ці прислівники. Ф. Гаак, як і автори двох найперших граматик (Д. Клейн та К. Сапун і Т. Шульц), зараховує до прислівників не лише всі частки, окремі модальні слова, сполучники, інші сполучні слова чи навіть вигуки, а іноді й окремі відмінкові форми або навіть словосполучення. Наприклад, у його (Ф. Гаака) граматиці дослівно переписані з граматики Д. Клейна і віднесені до прислівників місця форми орудного відмінка Szù Daiktu, Anù Daiktu, Niekatru Daiktu. Особливо цікаво для нас тепер те, що автори найперших граматик литовської мови майже 350 років тому вже помітили прислівниковий характер таких форм орудного відмінка, певне їх віддалення від відмінкового значення та зближення з прислівником. Адже такою була природа місцевого орудного відмінка споконвіку. Але й сьогодні ми не могли б вважати згадані форми орудного відмінка справжніми прислівниками, як не можемо вважати прислівниками й такі сполуки сучасної мови: šią dieną, aną dieną, kitą dieną, бо dieną тут є справжнім іменником га- 24 …нинник, хоча й має властиве прислівнику часове значення, але залишається означальним словом, субстантивність якого підсилюють займенникові узгоджені означення šią, aną, kitą. Але щойно вказані тут сполучення через їхнє постійне вживання почали втрачати часову виразність, а разом із тим почало блякнути значення їхнього відмінка, уже сотні років тому стало зайвим закінчення другого компонента — показник відмінкового значення, яке мало злитися в одне слово обидві частини сполучення, коли воно відпало в живому потоці мови: šiandien, šiąndie; пор. також прислівники anańdie, kitańdie і багато новіших слів, утворених уже відповідно до внутрішніх тенденцій розвитку прислівників, наприклад: anańdie, anańdie ai, anańdienais тощо. До речі, сполучення з перших граматик Szę Dąiktu, Anų Dąiktu, Nie katu Dąiktu навіть тепер не можна вважати прислівниками ще й тому, що dąiktas — дуже конкретний іменник, хоча, крім інших значень, має також значення місця, особливо властиве прислівнику. Крім того, орудне закінчення -u слова dąiktas ніколи не виявляло тенденції до усічення, і сполучення з цим іменником, зараховані авторами перших граматик до прислівників, ніколи не могли злитися в одне слово й перетворитися на справжні прислівники. Ф. Гаак відчував певний прислівниковий характер і в інших орудних відмінків: до прислівників він зарахував сполучення Szitų budu, Nieku budu (пор. те саме сполучення у значенні ‘nullo modo’ у Sap 66), які, хоч і наблизилися до прислівників, але не перетворилися на них. Тут можна ще згадати сполучення Tulas kartu ‘кілька разів, іноді’, яке Ф. Гаак вважає прислівником, але яке не зовсім зрозуміле, бо зв’язок між називним відмінком однини займенника tūlas і родовим відмінком множини іменника kartų тут не зовсім зрозумілий. Не може не дивувати те, що Ф. Гаак також чудово розумів сам процес прислівникового переходу відмінків або певних сполучень, відчував їхню прислівниковість чи повну адвербіалізацію; пор. такі відмінки або сполучення, як Dienoj, Rytmečezis, Wakarais, Pietumis, Kas metą, Czie/ų, Neczie/ų, Naktimis, Walandėlę, I/ž naujo, Po wi/jam ‘зовсім, цілком’, щодо повного наближення яких до прислівників або адвербіалізації й тепер навряд чи можна сумніватися. Завершуючи зауваги про прислівник у граматиці Ф. Гаака, можна дійти таких висновків. 1. Ближче ознайомлення хоча б із розділом про прислівник у граматиці Ф. Гаака свідчить, що її автор був проникливим знавцем литовської мови, здатним, маючи дуже мало джерел — лише пару найперших граматик, — написати досить оригінальну стислу граматику литовської мови, призначену для ще ширших кіл читачів, ніж сама перша граматика Д. Клейна. Першою граматикою Д. Клейна могли скористатися лише ті верстви інтелігенції (переважно Прусської Литви), які розуміли латинську мову. Граматика Ф. Гаака, як і «Compendium» Д. Клейна, була доступна всім читачам, які знали німецьку мову, а в Прусській Литві таких читачів тоді було більше, оскільки мовою викладання в школах була німецька. P r i e l i n k s n i s. Ф. Гаак, як і Д. Клейн, не дає жодного визначення прийменника (H 326—328). Він вважає їх, як і прислівники, сполучники та вигуки, незмінними словами, або частками (particulae). До прийменників він зараховує також префікси та післяйменники, або постпозиції, наприклад: ap, api, at, par, pa, da, pi, na. Усі ці частини слів він вважає 25 невідокремлюваними (inseparabilės) прийменниками, оскільки окремо вони не вживаються, наприклад: apgallu ‘перемагаю’. Постпозиції pi і na стоять у кінці іменника або займенника, наприклад: Diewop ‘до Бога’, manes̩p ‘до мене’, miestana ‘у місто’. За множини, каже автор, між родовим відмінком і pi вставляється m: muʃump ‘до нас’, juʃump ‘до вас’. Відокремлювані прийменники можуть керувати одним або кількома відмінками. Родовим керують nùg, pirm, dėl, ant, tarp, iš; знахідним — per, pas, pra, arba pro, apie, aplink, prieš, į, ing; орудним (ablativum instrumentalem) — su, ties. Iki керує родовим і давальним; родовим і знахідним керує už, але з різними значеннями: у значенні ‘по той бік’ — родовим, у значенні ‘точно як’ — знахідним. Pagal (secundum) і Prieg ‘біля’ керують тут без розрізнення то родовим, то знахідним. Останні два прийменники, як бачимо, у сучасній мові вживаються дещо інакше: перший — зі знахідним, другий (точніше кажучи, prie) — з родовим. Прийменник po для вираження різних значень уживається з різними відмінками, наприклад: po kairės Rankos (на позначення місця), po ſzwentòs Traicės, arba po ſzwentai Traicei (на позначення часу). У сучасній мові й для позначення просторового відношення вживається давальний відмінок (po kairei rankai). Автор граматики такого прикладу не наводить. Той самий прийменник (po) керує знахідним у значенні ‘через’ (po wiʃʃą ʃwietą) і орудним у значенні ‘перед, на очах’ (po Diewu eʃme) або ‘внизу, нижче’ (po Dangumi). Як видно з цього короткого огляду, розділ про прийменник у граматиці Ф. Гаака дуже стислий і конспективний, зате планомірний, послідовний, порівняно точний і дуже литовський: у ньому, можна сказати, зовсім немає нелитовських прийменників або нелитовських випадків їхнього вживання. Усі наведені Ф. Гааком прийменники, за винятком лише кількох архаїчніших (ing, prieg), після нормалізації написання є нормативними й сьогодні, що, своєю чергою, засвідчує зусилля автора — нормувальника літературної мови. J u n g t u k a s. Розділ цієї граматики про сполучник ще конспективніший, ніж розділ про прийменник. Він має наполовину німецьку, наполовину латинську назву «Von den Conjunctionibus» і складається з восьми коротких абзаців завдовжки від 1 до 3 рядків, у яких латинською перелічено вісім груп сполучників. Ось вони: 1. єднальні (ir, bey, irgi, o, teipag, taipajeg), 2. розділові (ar, argi, arba, buk buk), 3. умовні (jei, jeigu, jeig, ȷeyne, kitaip), 4. протиставні (Bet, bettaig, á, arba, o taczau, ben, tikłay, lyſz, wienok), 5. допустові (kacz, kac zeyg, norint, jeib, jeygi), 6. причинові (nės, nėſa, nėſang, jog, kadangi, jeib, idant, jeng, kaip, kada ‘що’), 7. висновкові (todėl, todėley, todrin), 8. зв’язку, співвідношення (priegtam, toliaus, potam, tapagalaus, galáuſey, paſkiauſey). Розділ Ф. Гаака про сполучник за компактністю та планомірністю не відрізняється від розділів про інші незмінні частини мови. Дуже точні й самі латинські назви окремих груп сполучників. Однак за змістом і наведеними сполучниками він дуже відрізняється від розділів про прислівник і прийменник: тут більше, ніж деінде, нелитовських слів, а особливо таких, що порівняно із сучасною літературною мовою вже дуже архаїчні. Нелитовськими, наприклад, є á (слов.) ‘о’, lyſz (слов.) ‘лише’, kacz, kac zeyg (пор. польське choć, chociaż), а зі старих або давніших писемних пам’яток відомі лише такі: teipag, taipajeg, jeygi, jeig, bettaig, jeib, nė s, nėſa, 26 nešang, jeib, jeng, kada «щоб», todrin, tapagalaus. Тепер уже не відповідають нормі також taczaus, vienok. Розглядаючи сполучники цієї граматики (як і перших граматик загалом), помічаємо їхню значну відмінність від сучасних сполучників, певну нестабільність і рухливість. Цю особливість, імовірно, можна пояснити тим, що сполучник — це частина мови, яка починає розвиватися пізніше за інші. У кожній старій мові в дописемний період кількість сполучників мала бути дуже обмеженою. Усне мовлення загалом обходиться меншою кількістю сполучників, оскільки для нього характерніші прості безсполучникові конструкції. Особливо сполучники потрібні в писемний період кожної мови. Для литовської мови вони стали особливо потрібними, коли давні письменники почали перекладати з інших мов, у яких система сполучників була розвиненіша, різноманітні тексти, переважно релігійного змісту: молитви, піснеспіви, Біблію тощо. У такому разі власних сполучників зазвичай не вистачає, і їх доводиться запозичувати з інших мов або нашвидкуруч утворювати засобами своєї мови. Тоді в мові й з’являються запозичення та поспіхом утворені неологізми, які з часом мають зникнути з мови, поступившись місцем новішим і точнішим. В и г у к. Як і в усіх перших граматиках загалом, у граматиці Ф. Гаака розділ про вигуки дуже короткий — усього десять рядків. Тут автор нарахував аж десять груп вигуків, які, як і сполучники, названо так: 1. вигукування (o, ak), 2. ніжності (mielul, aukjut), 3. сміху (a, ė, á), 4. болю (ay, ak, deja, ayman), 5. застереження (a, o, ba), 6. прокльону (czui, Pui), 7. плачу (Ui, ui, ui), 8. допомоги (a a), 9. погрози (Nu, nu), 10. втихомирення (tit[z, štit[z, št, p]t). Про те, що Ф. Гаак значною мірою скористався граматикою Д. Клейна, свідчить, серед іншого, і розділ про вигуки. Тут перші п’ять груп вигуків просто дослівно переписано з граматики Д. Клейна; в абсолютно тому самому порядку наведено ті самі приклади. Трохи відрізняються лише латинські назви цих груп: Д. Клейн утворив їх, більше орієнтуючись на самі вигуки, а Ф. Гаак — на читача. Тому перший ужив для їхнього найменування форму герундія, а другий — форму активного дієприкметника теперішнього часу; пор. у Д. Клейна (interjectiones) exclamandi, а у Ф. Гаака — exclamantis. Хоча тут наведено небагато вигуків, вони, як і в граматиці Д. Клейна, дуже литовські. До речі, принаймні одне слово, згадане тут і обома авторами зараховане до вигуків, — саме deja — є радше модальним словом, ніж вигуком. Цікаво, що жоден автор перших граматик не виокремлював наших звуконаслідувальних слів, ніби не вважаючи їх словами. Звуконаслідувальне слово — це категорія, яка потрапила до граматик як частина мови значно пізніше, коли більше уваги почали приділяти усному мовленню та мові художніх творів, що його відображає. IV. П. Ф. Ругія «Початки однієї литовської граматики»1 П р и с л і в н и к. Вихід граматик Д. Клейна і П. Ф. Ругія розділяють 94 роки (майже століття). За цей час (тобто з 1653 до 1747 року) 1«Початки литовської граматики, викладені в їхньому природному взаємозв’язку, автор — Пауль Фрідріх Ругіг... Кенігсберг... 1747» (далі скорочено R). 27 У Прусській Литві з’явилося щонайменше чотири граматики литовської мови, написані окремими авторами. У них, крім питань фонетики, правопису, діалектів, словотвору й синтаксису, які найчастіше розглядалися дуже стисло, дещо докладніше викладено питання морфології — висвітлено всі частини мови, що визнавалися в ті часи: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник і вигук. Якщо порівняти з усталеною нині класифікацією частин мови, тут бракує лише частки та звуконаслідувального слова. Частку включено до прислівника, а про звуконаслідувальне слово ще навіть не згадується. Натомість кількість частин мови збільшує дієприкметник, який вважається окремою частиною мови. Усі частини мови в усіх чотирьох перших граматиках поділено на два розряди: до першого належать змінювані (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, дієприкметник), до другого — незмінювані (прислівник, прийменник, сполучник і вигук) частини мови. До речі, незмінювані частини мови в усіх чотирьох граматиках називаються частками (particulae), отже, прислівники тут також є частками, або частинками. П. Ф. Ruigys називає сукупність частин мови ”die so genannten Partes Orationis” R 18. А в іншому місці незмінювані частини мови він називає Nebenwörter R 115. Отже, і прислівники для нього — particulae, або Nebenwörter — тобто частки, або другорядні, побічні слова. Розділ про прислівник у граматиці П. Ф. Ruigys починається, можна сказати, майже тими самими словами, що й у граматиці Ф. Haackas, але словотвір прислівників він (П. Ф. Ruigys) описує значно докладніше, ніж у всіх граматиках, виданих до нього. Насамперед він стверджує, що прислівники можна утворювати від дієслів, і цей висновок ілюструє такими прислівниками, похідними від дієприкметників потреби, як Laupſintinay, Myletinay, які, за його словами, утворено від інфінітива дієслова додаванням «складу» (die Sylbe) nay. Далі він, як і всі автори попередніх граматик, слушно зауважує прислівникове вживання «аблятива» іменників, тобто місцевого й орудного відмінків; пор. його твердження: «Es ist zum voraus anzumerken... Daß sich... adverbia machen lassen,, von Nominibus Subst. deren Ablativus localis und besonders instrumentalis adverbialiter gebraucht wird, z.E. Widdųj’ drinner, Pulkų oder Pulkūais haufenweise» R 115—116. Ще далі йдеться про творення прислівників від прикметників і дієприкметників, яке ілюструють такими прикладами: Geras — geray, Didis — didey, Gražūs — gražey, Žinnomas — žinnomay. Тут також розглянуто творення форм вищого й найвищого ступенів прикметникових прислівників та прислівників із суфіксом -yn: «Geray, Compar. geráus besser, Superl. geráus am besten» R 116. Кінцеве áus позначає акцент із циркумфлексом, а áus — акут. Цікаво, що форму найвищого ступеня таких прислівників спочатку подано із закінченням áus, наче вона була звичайною, основною, а про повне закінчення форми найвищого ступеня áusey (=найбільш) сказано лише, що до geráus часто додають ey (=найбільш). Виходить, що тоді найвищі ступені, здається, мали схильність скорочувати, чого ще не спостерігаємо ані в граматиках D.Kleino, ані K.Sapūno та T.Šulco. Хоч і не зовсім точно, але дуже цікаво П. Ф. Ruigys пояснює значення прислівників із суфіксом -yn та їхнє вживання з дієсловом eiti, яке в одному випадку (наприклад, Geryn eiti) означає ‘werden, fieri’, а в іншому (наприклад, Eik tolyn) має звичайне значення руху. Неточним є 28 лише те, що yn, мовляв, утворює форму вищого ступеня; пор.: «Bei dem verbo eiti... wird in Comparativo yn angehänget» R 116. Не зовсім точне й твердження, що до прислівників додаються «невідокремлювані частки» gi, gu, juk, ja, pi, na, link, jau, адже насправді деякі з них не зливаються з прислівником або зливаються не завжди (наприклад: juk, link, jau). У граматиці П. Ф. Ruigys також наведено 23 семантичні підрозділи прислівників, до яких, як і в усіх інших граматиках тих років, включено також частки. Хоча багато наведених тут прикладів цілком збігаються з прикладами в інших граматиках (особливо в граматиці Ф. Haackas), є чимало й таких, яких в інших граматиках не знайти. Отже, П. Ф. Ruigys користувався й іншими граматиками, водночас намагаючись подати хоча б дещо різноманітніші прислівники. Наприклад, з інших граматик (D.Kleino чи F.Haacko) дослівно переписано такі частки, які всі вони вважають прислівниками: ar, argi, argi, bau, bės ‘чи’, Arne. Складаючи семантичні підрозділи прислівників, П. Ф. Ruigys, імовірно, особливо широко користувався граматикою Ф. Haackas. В обох граматиках назви цих підрозділів цілком збігаються; впадає в око абсолютно однакова нумерація (послідовність) підрозділів і цілком однакова їх кількість (а саме — 23). Чимало прикладів у цих підрозділах не лише цілком тотожні, а й наведені в тому самому порядку. Проте тут є також приклади, яких у попередніх граматиках немає. Отже, їх не переписано з інших граматик, а цілком самостійно зібрано самим автором. Це прислівники або слова й вислови, які автор також зараховує до них, наприклад: Tam dáikte, I[z kažinkur, Tenuy, Ténlink, Tenjau, Szénlink, Anàpu], į widdų; į[z užpakalo; Dabàr tikt, Dár ne; Tùla kartù, Kiek sykù, Daug sykù, Wienlinkay, Dár wienera tiek, Dwéje tiek, Tréje tiek, Kétwera tiek, Penkera tiek, S[é]zera tiek, Septynera tiek, A[š]tonera tiek, Devynera tiek, De[š]zimtera tiek, Szimtera tiek, Tùk[stantera tiek, Toktù ‘taigi’, Koktù ‘welcher gestalt’, Bjaurey, I[š]mintingay, Tìkkray, Wertay, Stipprey, Nù[š]zirdžiey, Preteli[š]zkay, Szwelney, Mandagiey, Dikay, Regèmay, Dówanay, Meiley, Užką, Kù budu; Néy ‘tartum, lyg’, Szittàipo, Szittu budù; ir wel, Pamažėlù; I[z tie], Manding, Mán ródo; Nieku budù; Kázin, Konè ‘beveik’; Testow ‘tegul’, Bent Sykį. П. Ф. Ruigys настільки широко підійшов до складання семантичних підрозділів прислівників, що до них потрапили прислівникові конструкції, сполуки й навіть фразеологізми та ідіоми (іноді не зовсім литовські), наприклад: Ant antro ‘zum andern’, Ant tréčio ‘zum dritten’...; Wienam dáikte, Ko ne mittes? ‘чому б і ні?’, Kai mą Diews (наголошуючи на великій певності чогось), Diewė dūk kad. Як бачимо, за багатством прикладів у розділі про прислівник і їхньою більшою різноманітністю граматика П. Ф. Ruigys перевершує інші попередні граматики, що свідчить про глибоке знання автором рідної мови та його найтісніший зв’язок із народом і живою народною мовою. Посилання на латинську, давньогрецьку та єврейську мови, зіставлення фактів цих мов із фактами литовської мови свідчать, що П. Ф. Ruigys був добре підготовленим мовознавцем. Основи литуаністики він, безперечно, здобув передусім від свого батька, Pilypas Ruigys, видатного литуаніста XVIII століття, автора «Литовсько-німецького та німецько-литовського словника» й відомого трактату «Betrachtung der Littauischen Sprache»; йому також дуже мали допомогти студії в Кенігсберзі 29 університеті та викладання в Литовському семінарі. P r i e l i n k s n i s. За словами P.F.Ruigio, прийменник — це частка, тобто незмінне службове слово, що вживається для точнішого визначення чогось при назві, тобто при іменній частині мови, наприклад Pas Brolį R 18. Як і в інших перших граматиках, тут визнаються два типи прийменників: відокремлювані (separabiles) і невідокремлювані (inseparabiles). Перші викладаються відповідно до керування відмінками (R 122–123). Прийменники з родовим відмінком: Nū, nū, nūg, pirm, dėl, ant, tarp, įž, be, pri, prie, prieg, arti, наприклад: Nūg manęs, pirm to Czie[o, dėl Žmonū, ant Kalno, tarp Dangaus bey Žėmės, įž gėros Wāles, be Razumo, prie Butto «біля дому», arti Kėlo. Прийменники зі знахідним відмінком: Per, pas, pra, arba pro, apie, aplink, prie[ž, į, ing, pa[kui, pagal, linkay, наприклад: Per tiltą, pas manę, pro Wartus, apie tą Dāiktą* kalba, aplink Bažnyčią. Prie[ž Karāly [tengtis («стати, повстати»), į Dangų nukakti, pa[kui jį, pagal Žodį Diewo, мене̨ link. Прийменники з орудним відмінком: [u, [ulyg, ties, наприклад: Su gera Walė, [ulyg Dienā, ties Buttū. З родовим і давальним відмінками вживається ikki: Ikki [žios Dienos ir[zei Dienai. Прийменник už вживається з родовим відмінком, коли означає «по той бік, на іншому боці»: Už Butto stow, в іншому разі — зі знахідним відмінком: už jį užmokėjo. Pagal вживається як зі знахідним, так і з родовим відмінком, а prieg — як зі знахідним, так і з давальним: Pagal Žodžio (ir Žodį)Diewo, priegto ir priegtam. Прийменник po залежно від значення керує різними відмінками: родовим (po kairės rankos, po [žwento Traicės), давальним (po [žwentaį Traicei), знахідним (po wi[fą [wietą, po du, po trys), орудним (po Diewu e[me, po Dangumi, po Stalū). За твердженням P.F.Ruigio, відокремлювані прийменники вживаються у злитті з іменниками: Antwožas, Pirmgalis, Prgweizda, Tarply[ė, Nūmona «думка», [żbraukiei «те, що випадає під час тертя льону, вичіски»; з прикметниками: Per[funku, užpérnik[žtis; із займенниками: todėl, potam, priegtam; з дієсловами: Nukertù, į[žeimù prie[tarāuju, į[ziilg[tu, U[ſikėtinu, užſikėtinu «твердію»; з прислівниками: Berōds, pripultinay. Наприкінці розділу (R 124) йдеться про так звані невідокремлювані (inseparabiles) прийменники, «які здебільшого походять від відокремлюваних, а останні — з грецької мови. До них зараховуються ap, api (від apie), at, par (від per), pa (від pas або po), pi (від pri) і na. Перші з них стоять на початку слова, наступні, а саме pi, na — наприкінці слова». Порівняймо їх в іменниках apdangalas, Pawa[aris, at[tankas «залишок», Pardo[zkę «продаж»; прикметниках Apkunus «огрядний»; дієсловах apžūrù, apipjāustu (=apipjāustau), ateimì, pareimì, pākā[u; прислівниках atgalōs, aplink, palaimingay. *Мало б бути Dāiktą. 30 Про невідокремлювані прийменники pi та na сказано таке. Перший стоїть наприкінці родового, орудного й місцевого відмінків іменних частин мови, а другий — у кінці знахідного (кінцеві i та a можуть випадати, напр.: Diewopi, Diewumpi (з епентетичним m) замість Diewupi, Diewip’ від Diewije замість Diewė, Gražaumpi, Gražampi, Wienopi, Wienampi, Wienip’, Manęs[pi], mu[?]umpi, mu[j]ip’. Na вживається при іменнику в однині, напр.: Danguna, Dangun’, а також при прислівнику: Tolun, Laukan, Auk[š]tyn. Уявлення P.F.Ruigio про відокремлювані й невідокремлювані прийменники дещо відрізняється від поглядів інших авторів перших граматик: до відокремлюваних прийменників він зараховує також частину прислівників, напр.: ap, api, at, par, pa. У цьому погляді з ним погоджується K.C.Milkus, який, правду кажучи, здебільшого саме в нього й переписував. Крім того, P.F.Ruigys, можливо, більше, ніж інші автори наших перших граматик, пов’язаний із романським мовознавством. Це видно вже з самого розділу про прийменники, де стверджується, що відокремлювані прийменники нібито походять із грецької мови. Помітніших інших особливостей чи рідкісних явищ щодо прийменника в цій граматиці не знаходимо. Хіба що тут невідокремлюваним прийменником вважається be у модальному слові Berōds, яке автор зараховує до прийменників. Про прийменники згадується також у розділі ”Vom Regimine Praepositionum” (R 148). Тут знаходимо дивні й водночас цікаві міркування автора про те, що прийменники ”in compositione bei den Verbis” (тобто дієслівні префікси) керують відмінками, яких вимагає саме дієслово. Якщо дієслово ”extra compositionem” (тобто без префікса) безпосередньо не керує, себто є нейтральним щодо керування, то ”in compositione” воно отримує відмінок, керований префіксом, напр.: Ap[stoti Pillį, Apgalėti Nėpriešlį, Pėržengti Prij[akimus, Pėrgalėti Welnią, Praeimi Bažnyčią, Užžengti Dangų, Užgėrti ka[žką. Зрозуміло, що такі міркування могли виникнути лише через змішування префіксів із прийменниками. Дивною й водночас цікавою є також примітка автора, що pirm, ikki можуть уживатися і як сполучники. Це ілюструють приклади: Pirm nueinant, Pirm mán nuejus, Ikki au[štant, Ikki mán atei[jent. Цікаво тут те, що автор відчував особливість уживання цих прийменників і, прагнучи її описати, у таких випадках зарахував їх навіть до сполучників. С п о л у ч н и к. Тут наведено такі сполучники: 1) єднальні: Ir, bey, irgì, o, teip, taip; 2) розділові: ar ar, ar arba, buk buk, ney ney; 3) умовні: jėy, jeygu, jeygi, jeyme, kittayp, pirm, pirm neng; 4) протиставні: allė, bet, ben, tiktay, wienók, ben ne; 5) допустові: Kacz, kacżeyg, norint, nēy, kad ir; 6) причинні: Nēs, ne[a, ne[ang, jog, kadangi, būtent, jeib, idant, kad; 7) висновкові: Todėl, todėley, aža ‘kad net’,tau; 8) зв’язкові: Priegtam, toliauš, potám, galáu[ey, pa[kiáu[ey, ikki R 124—125. Вони мало відрізняються від сполучників, наведених в інших перших граматиках. Переважно це литовські слова, які й нині вживаються, але є чимало й таких, що тепер уже не вживаються, напр.: buk buk, jeygi, pirm neng, allė, wienók, Kacz, kacżeygi, Nēs, nē[a, Nē[ang, jeib, aža, Priegtam, Toliaus. Деякі з них — кальки: buk buk, wienók (пор. польські bądź bądź, jednak); запозичення (полонізми): allė, Kacz, kacżeygi, aža; архаїзми: jeygi, pirm neng, nēs, nē[a, nē[ang, jeib, Priegtam, Toliaus. Про сполучники йдеться також у розділі синтаксису ”Vom regimine Conjunctionum” (R 149—151). Тут, більше ніж в інших перших граматиках, 31 наведено живі мовні факти — речення й інші вислови, що показують уживання сполучників та особливості поєднання слів і речень, напр.: Kaip Pons Dievus Dangų bey Žemę sutwere, tay Žėmė buvo pulſta ir tuſzcza, o (ir) buvo Tamſu ant Gillybės. Про поєднання іменних частин мови далі сказано, що bey поєднує лише окремі слова: Saulė bey Mėnu; Bey gerieji, bey piktieji, beygi kožnas Žmogus. А «і» поєднує речення: Aſz jūs myliu, o jūs mane ne mylit; O Pons Dievus paſakė Obroomu. Ir поєднує як іменні частини мови, так і дієслова та речення: Dangus ir Žėmė ſugrùs ir niekù pawirs, ir Ponas Dievus abbùdu kitokiu padarys. Уживання «сполучників дієслів» із формами дійсного й умовного способів: Mės džiauġſimės, kad Kriſtus ateis; Ką miſliji, kad dabar Kriſtus ateitu?; Ir praſzykime Dievą, kad (jeib, idant) Pakąjų dūtų ant Žėmės. Уживання прийменників pirm і ikki, зарахованих до сполучників, ілюструється так: Pirm ateinant, jis ſawę apſakydis; Pirm tam būſent; Pirm Dangų ſutvėrus; Pirm mums atėjus; pirm Sālei (=saulei) užtekant; Ikki Kriſtui ateiſent (також iki Kriſtus ateis); Ikki pawalgant paláuk (також ikki pawálgyſu...). Насправді тут показано не стільки паралельне вживання цих «сполучників», скільки дієслів і відповідних дієприслівників, що не цілком збігається із сучасними нормами. Уживання в реченні радше дієприкметників і дієслів, ніж сполучників, показують також такі приклади (особливо ті, в яких сполучники зовсім пропущено):Girdžiu kad jis eſąs juſip’, arba kad jis eſti...; Pažadėjo man, kad Nammei būſęs, arba... bus; Herodas girdėjo, kad Iſzganvtojis uſzgimęs; buvo pažadėjęs kad Žmones buſę žegnoti; norėjo pabandyti, bau buſęs tikſkus; Klauſė, kur Awis eſanti; pirm numirſztas pažadėjo Žėgnonę dūti, jéy ſlaužiſes; kaip ji pradėjusi ſzaukti tai jis iſzbėgęs; Mės iſipážyſtam jog tai ne muſų eſanti Teiſybė; kokį nors Czeſą, kad tikrai paſitikėtuṃbim per jį amžinay buſę iſzganvyti; Pradėjo Paraonas gailėtis, jùs iſzleidęs. Пор. також: Sákoſi turįs (замість kad turįs); Kalbà buvo Iſzganvtojis užgimſęs; Atſákė Joſepas, wienas iš jų turįs Nammù kelláuti; iſz to galeſęs numatytį, ar jie Spėgai eſą; Jie ſáko eſą (kad eſą, arba é(ti) atſu(ti). Pažadėjo dūſęs; tyrinėjo kiek (тобто ben) žinnąs iſz manes; Klauſė, kodėl (ben) jie eſą Spėgais; neſ ſakė (kad) pañukſtyſęs; netikkėſi (=netikkija?) ſuláukſenti Waikų; ſkundžiaſi Netėkės; nuſidùt nežiņngs. За словами автора, можливість пропуску сполучника також засвідчують такі приклади: Jėzus pawadinnes Waikėlį ſawępi, klauſė jį, arba wadinnno Waikėlį awępi, klauſdams jį; Jėy Dievus ateidams raſtu tawę Griekose; Ką darydams apturėſu amžiną Gywātą [?] замість ką daryſu ir (taipo) apturėſu...? Про живе за часів автора вживання дієприкметникових і дієприслівникових конструкцій замість підрядних додаткових речень зі сполучником kad свідчать і такі наведені ним приклади: Kadangi Dievus iſzroda jį mus mylint, eum nos amare, taip pat jį mus mylintį (пор.: Kadangi Dievus iſzrod’, kad jis mus myl’); Miſliji mane turėſent, taip pat turėſentį Czeſą; girdėjau tawę ſweiką muſump’ parėjus, taip pat parėjuſį; Skundžiaſi ſawę nemylimą eſant, taip pat eſantį, taip pat Skundžias ne mylims eſąs. Пор. також: Dievė dùk mums naują Mėtą ſweikiems ſuláukt; Dùk mano 32 Поклич/мене до себе; Скажи їм, що вони спасе/нні; Коли я це ка/жу, це відбу/лося; Кажуть йому, що це ста/лося; Коли набли/жається Судний день. Вигук. Цієї частини мови тут подано десять груп: 1. вигуку (о, ах!), 2. ніжності (миле, голуб/онько), 3. сміху (á, ã, ã), 4. болю (ay, ak, dejā, ayman, bejčū, taiĝā), 5. осуду (a, o, bā), 6. лайки (czui, pui), 7. плачу (Ui, ui, ui), 8. глузування (a a), 9. заохочення (Nu, nu, Szuk/ztu, Minnáu), 10. заспокоєння (Tit/ž, št, čit, pjt). Латинські назви цих груп і послідовність викладу цілком такі самі, як у граматиці Ф. Гаака; тут трапляється лише одне-два нових слова (be/ka «невже», taiĝā, Szuk/ztu, Minnáu «ні», але це радше частка, ніж вигук). І тут, як видно з наведених прикладів і всієї структури цього розділу, надто вже списано з попередніх граматик. У надто вже коротенькому розділі синтаксису «Vom Regimine Interjectionum» (R 151) подано лише вживання одного вигуку Ak із відмінками. Тут сказано, що, коли йдеться про мовця, ak уживається з називним, давальним і знахідним відмінками, а при звертанні до другої особи вживається також кличний: Ak! a/š Bednas!; Ak man Bednam!; Ak manę Bedną!; Ak! kok/ai Pauk/ztis!; Ak! Būda [zio Czéjo, o tempora, o mores!; Ak grie/žna/šis Žmogau! Авторське твердження, що ak тут керує (regieret) переліченими відмінками, звичайно, не можна вважати правильним, хоча воно й засвідчує прагнення автора всюди вбачати зв’язок і відношення між словами. V. «Нова литовська граматика» Г. Остермейєра1 Прислівник. П’ятий розділ етимології цієї граматики охоплює так звані частки, тобто прислівник, прийменник, сполучник і вигук; тут також знаходимо зауваження про словотвір і діалекти. Розділ про прислівник у цій граматиці (принаймні за добором самих прислівників) дуже нагадує відповідні розділи всіх інших перших граматик (за винятком, мабуть, лише граматики К. Сапуна й Т. Шульца). Отже, він не є ані таким оригінальним, ані самостійним. Основну частину прислівників, наведених Г. Остермейєром, знаходимо й в інших граматиках. У цьому відношенні він не становить винятку. Сам розділ про прислівник починається твердженням, що граматикові належить лише невелика добірка прислівників, за якою вже можна судити про інші прислівники (не включені до цієї добірки). Далі, як і в інших розглянутих тут граматиках, нагадується, що прислівники поділяються на певні класи і що різні з них можуть належати більш ніж до одного класу. З-поміж рідкісніших, цікавіших або виразніших слів і висловів, які автор вважає прислівниками, варто згадати такі: ſzenlink, tenlink, wienatrul «в один бік» (поряд із katrul), dabar/tei «щойно», wakar wakar «учора ввечері», anday «не- 1Нова литовська граматика, видана Ґотфрідом Остермейєром, старшим пастором громади Тремпен і почесним членом Королівсько-німецького товариства в Кенігсберзі. Кенігсберг, 1791... (далі — Ost). 33 давно», pamažy, minau не «аж ніяк не», arties «можливо», kai man Dievs «найімовірніше», manęs dėl «через мене» Ost 113–114. Особливо цікаво, що Г. Остремейєр першим серед усіх авторів ранніх граматик бодай трохи докладніше висвітлив дієприкметникові прислівники, зокрема такі, що утворені від пасивних або необхіднісних дієприкметників, наприклад: įžąnomay, įžmanomay, regimay, būtinay, mirtinay, pripiltinay, mylėtinay, wir[linay Ost 114. Впадає в око литовський характер, нормативність і правильність майже всіх прислівників, наведених Г. Остремейєром. Із усіх прислівників, виділених ним у розділі етимології про прислівник, або слів і висловів, які він просто вважав прислівниками, можна сказати, лише два є варваризмами: loſkaway «люб’язно, милостиво» і wiezlibay «ввічливо». До речі, згадана тут властивість прислівників, можна сказати, притаманна всім раннім граматикам литовської мови, виданим у Малій Литві. Отже, навіть розділ про прислівник свідчить, що автори ранніх граматик справді намагалися вдосконалювати й унормовувати литовську літературну мову, робити її спільною для всіх литовців. Про вживання прислівників Г. Остремейєр говорить у синтаксичному розділі своєї граматики. Оскільки він, як і всі інші автори ранніх граматик, зарахував усі частки до прислівників, то й тут, у розділі синтаксису, разом із уживанням деяких прислівників змішано й уживання часток. Насамперед стверджується, що adverbia copiae і inopiae (прислівники достатку й нестачі) керують родовим відмінком, наприклад: daug Pinigų, daugiaus Garbės, gana Žodžių, maž Dūnos, menk Proto Ost 162–163. Далі сказано, що Geray ”hat einen Dativum” (має або керує давальним відмінком). Так само, мовляв, і bepig, наприклад: bepig taw. Обидва ці прислівники можуть також мати конструкцію з прийменником su та орудним відмінком, наприклад: Bepig su Dūna, bile tikt Rugiu Ost 163. Усі інші зауваги Г. Остремейєра щодо вживання прислівників насправді є не чим іншим, як особливостями вживання питальних і заперечних часток або запитань і відповідей. З цього короткого огляду бачимо, що Г. Остремейєр мало нового додав до висвітлення прислівника у своїй граматиці порівняно з авторами інших граматик. Прийменник. Уже на самому початку розділу ”Von den Particulis” (Ost 112) автор характеризує прийменники як слова, що, стоячи перед іменниками або дієсловами, набувають функції, якої раніше не мали. Звичайно, така характеристика прийменників не є ані точною, ані вичерпною. Адже прийменники вживаються не лише з іменниками, а й із займенниками; з іншого боку, з дієсловами можливе лише дуже обмежене вживання, наприклад: перед тим як іти, перед тим як вступити, до того як поїсти, до того як повернемося тощо. Такий дивний погляд автора на прийменники зумовила та обставина, що прийменниками він, як і інші автори ранніх граматик, вважав також префікси, поділяючи все це на відокремлювані (separabiles) і невідокремлювані (inseparabiles) прийменники. Ось відокремлювані прийменники: anápus, anót, ant, apie, aplink, arty, aurė, be, dėl, gale, į, iki, įž, įžilgay, laukė, link, lyg, sulyg, nū, pagal, pas, paſkųy, per, pirm, po, pri, prie, prieg, prieſz, po, ſu, ſzallė, paſzalį, tarp, ties, už, widuy’. Далі автор слушно зауважує, що деякі з цих прийменників є іменниками (Nomina), які набули властивого прийменникові значення, наприклад: laukė Mieſto «за містом», ſzallė kalno; інші ж є прислівниками, уживаними як прийменники, наприклад: aplink, arty, paſkųy, widuy, anǫžal. А ось невідокремлювані прийменники: ap, api, at, par, pra, da, pa, ſa, pi, ir n arba na. Насправді тут маємо різнорідні елементи — префікси й післяйменники. Автор не забув і про префікс слов’янського походження da, який він 34 виводить із польського do, але цілком помиляється par виводить із per, ſą — із su тощо. У розділі про синтаксис «Von den Praepositionibus» (165—173) так звані відокремлювані прийменники розглядаються за відмінками, з якими вони вживаються. 1. З родовим відмінком: anapus, anąſzal (anapus Girrôs, anąſzal Uppės); anôt (anôt Têwo); ant (ant Kalno, ant Garbės ‘на честь’, ant Wandenų), arty (artų Kiemó ‘села’); aurė (aurė Girrôs ‘біля лісу’); be (be Piningų, be Kriſtaus nierą išzganymo, be jokiós mano Kaltybės, taip pat be wiſſós...); dėl, dėley (dėl Diewo, dėl Teiſybės, taip pat Garbės dėl, manęs dėl); iš (iš Priſzakio, iš Mieſto, iš jaunų Dienų, iš jo girdėjau); išilgai (išilgai Kiemo); laukė (lauke Mieſto ‘за містом’); nù, nùg (nù jo gawau, nù Kalno, nù Mieſto, nù ſawęs); pirm (pirm manęs, pirm Saulės Užtekėjimo, pirm Smerčio, plg.: pirm Saulei užtekant); pri (pri manęs, pri Momôs), prie, prieg (prie Sudžiôs, prie Ežero); ſzallė, paſzalių (Szallė tawęs, paſzalių Mieſto); tarp (tarp Pulko, tarp dwėjų Kalnų); widuj’ (widuj’ Nakties). Тут дивним і сумнівним є прийменникове вживання частки (або прислівника) aurė. 2. З давальним відмінком: lyg ‘gleich, als’ (lyg Diewui; tai ne lyg jo Noſei; lyg Wandenų plaukti). Таке прийменникове вживання слова lyg нині зовсім незвичне й важко обґрунтувати. Можливо, тут за прийменник прийнято частку lyg? 3. З знахідним відмінком: apie (Moizeſzus apie manę raſze); aplink (aplink Mieſtą); į, in (neėjo į Kiemą ‘село’, į Pakajų įſidit ‘задовольнитися’, eilė ing Artimą, Krikſztits į Kriſtų, tikiu į Diewų, tai jam ne į Duſzę ‘не до смаку’. pas (pas jj, atėjo pas manę, pas Kelg ‘у дорозі’); paſkui (paſkui ji); per (per Naktį, per Miſzą, per Tiltą, daryſi per mano Maldą, per Durną ji laiko, per Newalę ‘силоміць’); prieſz (prieſz Weliną karauti, prieſz Wyraunſybę patogyę ‘пристойно’ поводитися, prieſz Rugių ‘жнива’, prieſz mirſztant); pro, pra (pro Wartus, pro tawę ‘тобі’ tas Walgiſ, pro Diewą melſt, pra ſzali eiti). Ще незвичні вислови pro Diewą melſt ‘просити Бога’ і pro tawę ‘тобі’ tas Walgiſ. 4. З орудним відмінком: ſu (ſu manim, ſu Diewu ‘нехай Бог береже вас’); ſulyg (ſulyg Diena), ties (ties Buttu ‘будинками’, ties Jezaus Kryžum’ gullėt). 5. З родовим і давальним відмінками: įkki (įkki galo, įkki ſzios Dienos, taip pat ſzei Dienai, įkki Mieſto, taip pat Mieſtui; plg.: įkki ateinant, ateiſent). 6. З родовим і знахідним відмінками: link, linkay (Szaurù link ‘на північ’, Pietų link; пор.: Dangun’ link, aukſtyn link, žemyn link); pagal (pagal Raſto ir Raſtą, pagal Kriſtupą ‘після Кріступаса’ gimme Kubas); už (už Girrôs, už Angôs ſtow; užritto Akmenį už Angą Grabo, Kriſtus kentėjo už mus). Нині цілком незвичний вислів užritto Akmenį už Angą. 7. З чотирма відмінками, але з різними значеннями: po (po Welykų, po mažam ‘невдовзі’, po deſzinei, але й po deſzinės, po ſawam geriau ‘самому краще’, po wiſſą Swietą, ėmė po Graſzi, po Pelną ‘платити відповідно до заслуг’, po Dangum, po Swietu užaugęs — так кажуть про сироту). Пор.: Po Akų, po Akim’, po Akimis. До так званих нероздільних прийменників віднесено pi і na. Перший (pi) додається до родового відмінка іменників та займенників (Sudopį ‘до суду’, Kryžauspį ‘до хреста’, deſzineſpi ‘праворуч’, Diewopi ſzaukti, manęspi atėjo ‘до мене прийшов’, muſumpi, juſumpi. Автор наводить також такі форми, що трапляються в писемних джерелах: gerampį, ſaldumpi, Diewipi, які, як вважається, не такі 35 популяризувалися як prie Diewo, pri manęs, pri tawęs. Другий (na) приєднується до знахідного відмінка (Dangų’ gabentas, Miėstąn’ nuėjo). Але й тут, як зазначається, частіше кажуть į Dangų, į Miėstą. Пор.: geryn, didyn, mažyn, šenyn, aukštyn eiti. Префікси дієслів та імен автор називає Praepostiones in Compositione, слушно зауважуючи, що вони змінюють значення слова, до якого додаються, наприклад: įkrėju — apįkrėju ‘обсипаю’, jūkšu — apjūkšu, verkiu — apverkiu, šiaučiu — atšiaučiu, dūmi — atdūmi, далі пор.: atganyti, atkeįti, įpūlu, įįgyvenu ‘закріплююся в господарстві’, įįžgyvenu, nužengti, pakreikti, pagūkti, pinti, pagarbenti, perkrėkti, prilyginti, Priešginys ‘супротивник’, pramanyti, Šakaliny̆s ‘товариш по ув’язненню’, Santėwonis ‘спадкоємець’, sudžūti, šuarti, užrakinti, užsiimūršti, užsigauti. Оглянувши слова з префіксами, автор висуває таку перевагу литовської мови: те, що німець висловлює багатьма словами, литовець може передати одним складом (тобто префіксом). Іноді значення слова з префіксом дуже відрізняється від простого слова, пор.: dūmi ‘даю’ і apdūmi ‘отруюю’, pardūmi, įzdūmi; demi ‘кладу’ і nudėmi ‘завинюю’, sėkiu (= siekiu) і prišėkiu ‘складаю присягу’. Цікаве й авторове зауваження, що слова з префіксами та без префіксів часто мають майже однакове значення, наприклад: kalbinu і užkalbinu; особливо pa не змінює значення дієслів. Звісно, це зауваження неточне, як неточне й твердження, що трапляються слова з префіксами (Composita), які мають різні й майже протилежні значення, наприклад: atleisti ‘звільнити’ і ‘пробачити (провину)’, prigauti ‘досягти’ і ‘обдурити’. Слова įžpažįstu, įžpa]akoju, užpakawojų, užprįjekiu автор називає Decomposita. Вважаючи префікси прийменниками, автор одним із перших литуаністів пояснює значення слів із префіксами, хоча іноді й змішує їх, але нерідко виявляє проникливість, властиву доброму литуаністу. Сполучник. Особливо цікавим є визначення сполучника, де сказано, що слова цієї частини мови впливають на періодичну будову мовлення і, відповідно до виконуваних функцій, поділяються на певні види, а саме: 1. єднальні (ir, irgi, bey, taipojeg ‘також’), 2. розділові (ar ar, ar arba, būk būk, ney ney), 3. пояснювальні (būtent, įdant), 4. умовні (jey, jeygi, jeygu, kai, kad, jey ne, kittai p, pirm, pirm neng), 5. протиставні (o, bet, tacz, taczau, bettaig, tikt, tiktau), 6. допустові (kacz, kaczeig, norint, ney, kad ir), 7. причинні (nės, nėla, nėsang, kadang, jėib, įdant, jeng, kad, jog), 8. висновкові (kodėl, todėl, todrin, tai), 9. зв’язку (prietąm, potam, toliaus, galausey, paškiau[ey]) Ost 117–118. Дуже цікавим і проникливим є зауваження автора, що деякі з цих сполучників, коли вони більше пов’язані з дієсловом, а не з мовленням загалом, можуть уживатися як прислівники. Як і в інших ранніх граматиках, трапляються цілком чужі або не зовсім литовські й давніші слова (kacz, kaczeig, nės, nėlang тощо). У розділі ”Syntaxis Conjunctionum” (Ost 173–178) наведено чимало прикладів уживання сполучників і правил, точність яких, звісно, часто дуже сумнівна, а іноді автор своєрідно їх обігрує та обмежує. Наприклад, сказано, що o стоїть на початку періоду, а alle — у середині речення. Однак у Біблії від цього правила надзвичайно часто відступають, — додає автор. Тому, мабуть, найточніше буде тут подати сам матеріал, що демонструє вживання сполучників, затримуючись лише на найцікавіших і найоригінальніших думках автора. Tėwo bey Momos Kudikis; Momos, ne Tėwo Weiſle; mulių tawe, ir wis milėlu; ar werkia, ar įukia; Die wus Swietą sutwere ir įšlaiko; O apie dewintą adyną łzaukė Jezus: Eli; O Jezus łzaukdamas didžiu Balſu įzleido Dwaſę; tai wiſſiems ant naudos, bet man labjausſey; ſawo darbą tykray pradėjo, alle 36 [z]ikart не переміг; чи [žeip, чи так; будь молодим, будь [ens; ні [zis, ні він; якщо Бог за нас, хто може бути проти нас?; якщо Бога не було б із нами, наші вороги давно б нас проковтнули; якщо хто не народиться знову, не побачить той Царства Божого; хоч Бог і карає світ, та той Його не боїться; хоч світ і завалився б, тільки Царство Боже не завалиться; хоч би що було як важко; йому не припул[у ‘не погоджуся’, хоч би як мене мучили; так Бог полюбив світ, що свого єдинородного Сина віддав; Бог дав свого Сина, щоб світ урятувати; вже зрозуміло, що з тієї хвороби не вийде. Тут автор нагадує, що давні без розрізнення вживали jog і kad, а сьогодні, мовляв, уживають лише kad, яке часто опускають, а замість дієслова наказують уживати дієприкметник: я чув, що [weiks e[ęs; обіцяв, що [zendien нас відвідає; Йозеп сказав, один із них має подорожувати додому й привести молодшого свого брата; з цього можна було здогадатися, чи вони спроможні; радіє, що спіймав свого сусіда; щоб я не заблукав, він дав мені пораду; аби ти засвоїв ту науку, нам її гарно пояснив вовк; закликаю вас вірно служити Богові; aža ‘навіть, так що’ він йому пошкодив очі ‘осліп’; aža земля затремтіла (= затремтіла); раніше помру і раніше, ніж я помру; до того, як прийде, і після його приходу. Далі автор дивно, але цікаво пояснює, що коли є два дієслова, сполучник ir часто опускають, а одне з дієслів замінюють дієприкметником або напівдієприкметником: бігши, він упав; прийшовши, брехав; наївшись, ліг; за недбалого виконання обов’язків його усунули з посади; через неналежне виконання обов’язків посада дісталася іншому; за неналежне виконання обов’язків його усунули з посади; за неналежне виконання обов’язків його усунули. Особливо цікаві такі авторові правила. Якщо в другій частині періоду (комі) йдеться про іншу особу, то в першій називний відмінок змінюється на давальний, а дієприкметник — на герундій (напівдієприкметник): коли ми вже наїлися, прибули гості; поки він іще говорив, прийшов той Юда; а якщо в обох частинах ідеться про ту саму особу, така конструкція неможлива: замість коли Якуб побачив, що Явай..., сказав він треба говорити: Якуб, побачивши... сказав; замість коли вони повернулися, Йозеп переконав їх треба: коли вони повернулися, Йозеп переконав їх. Вивівши це правило, автор каже, що таких помилок чимало в друкованих книжках. Отже, тут Г. Остермейєр постає не лише як один із перших наших граматиків, а й як один із перших стилістів і редакторів літературної мови. Водночас його слід згадати і як чудового зіставлювача литовської мови з іншими мовами, наприклад, з латинською, якою він добре володів. Ось що він каже: «Як латинянин quod і ut часто опускає і тоді вживає знахідний відмінок з інфінітивом, так само чинить і литовець, тільки замість інфінітива він уживає герундій або знахідний відмінок дієприкметника», напр.: знаємо, що Бог світ спасе, або спасаючи; вірю, що тут є, або сущий, гріхів відпущення. Пропуск сполучника kad автор ілюструє також такими прикладами: вони визнали, що чужинці й прибульці є на землі; Боже, дай малим народитися, великим вирости; мені треба бути ощадливим; не заздри йому, що він щасливий; дітям судилося бути слухняними; Боже, дай вам дочекатися нового року здоровими. А весь розділ про синтаксис сполучника автор завершує реченням «ти покладеш його покладеним бути», виправляючи його так: ти покладеш його покладеним бути. В и г у к и. Тут виділено аж 14 груп цієї частини мови, тобто більше, ніж у будь-якій із усіх шести попередніх граматик. Ось вони: 1. вигуки оклику (О! ах! Ах, геп! — якщо хтось, падаючи, гепнеться), 2. пестливості (люлечко, голубонько), 3. спонукання (ну, бодай), 4. сміху (а-а-а), 5. зупинення (стій!), 6. обурення (фу! тьху! біда!), 7. болю (ай, ах, на жаль, ай мені, 37 біда), 8. бажання (хай зацвіте!), 9. здивування (та невже!), 10. застереження (а, ба), 11. дії (уї, у, уї), 12. погрози (ну, присягаюся, кажу), 13. давання (те ‘візьми’), 14. заспокоєння (тихо, тихо, цить, тс, ст) Ost 118. Наприкінці розділу автор каже, що не всюди навів німецькі відповідники, бо деякі литовські вигуки нібито є чистими звуками, а для інших у німецькій мові неможливо знайти відповідників. Насправді серед наведених вище слів лише одне можна зрозуміти як позначення звуку — brakſz. Але це вже не вигук, а справжнє звуконаслідувальне слово. Таким чином, Г. Остермейєр першим з усіх творців граматик литовської мови виокремив одне виразне звуконаслідувальне слово, хоча й зарахував його до вигуків. Цю істину підтверджує і його зауваження, що литовці мають більше таких слів і звуків, які вставляють у мовлення для вираження афекту, подиву тощо, і що їх можна вивчити, якщо хтось цього хоче, лише спілкуючись із литовцями (Ost 119). Отже, і в цьому зауваженні наголошено на звуках, а звуконаслідувальні слова — це не слова, викликані людським афектом, а наслідування звуків, спричинених самими явищами довкілля та природи (brakšt, trākšt, keberiókšt тощо). Так чи інакше, Г. Остермейєр першим в історії граматик литовської мови виразніше вловив сутність звуконаслідувального слова, хоча ще й не вважав його окремою частиною мови. У цій граматиці є також розділ «Syntaxis Interjectionum» (Ost 178—179). У ньому сказано, що вигуки не керують ні відмінками, ні способами, але поряд із ними можуть уживатися відмінки або дієслова, напр.: ах, біда! ах, я нещасний! ах, мені нещасному! ах, мене нещасного! о Христе! ах, мій Боже! ах, рятівнику! ах, не бреши! ах, милосердний! горе тобі! геть чоловіка, він мені не потрібен; ай мені! ‘горе мені’; будь здоровий! ‘будь здоровий!’; присягаюся вам ‘ні, не можна!’; ось дитя, цить, хлопче! стій, брате! бодай почули ‘змилуйтеся, вислухайте’. Звісно, і тут не все, що наведено в граматиці, є вигуками. Як уже згадувалося, brakſz — виразне звуконаслідувальне слово, mielul, aukſut — радше модальні слова, ніж вигуки, tataigi, te — частки. Але все ж більшість із них — справжнісінькі вигуки, просто скрупульозно розподілені за значеннями. Також впадають у вічі оригінальність і самостійність розділу про вигуки, а разом з тим і його литовський характер. VI. К. Ґ. Мількаус, «Початкові основи литовського мовознавства»1 Прислівник. Як зазначено на титульній сторінці, за основу цієї граматики К. Ґ. Мількаус узяв граматику П. Ф. Руигіса, лише значно її доповнивши, багато чого додавши й виправивши. Однак принаймні розділ про прислівник порівняно мало відрізняється від граматики П. Ф. Руигіса. Уже самі назви незмінюваних, або побічних (Nebenwörter), частин мови та розділу про прислівник 1 «Початкові основи литовського мовознавства», у яких за основу взято граматику, раніше видану молодшим Ругігом, але її вдосконалив і доповнив значними додатками та новими розробками Крістіан Ґотліб Мільке, кантор у Пілкаллені. Кенігсберг, 1800 (далі — Milk). 38 в обох граматиках цілком тотожні, а саме: «Шостий розділ. Про кількість і різноманітність побічних слів, або Recensio Particularum... §83. I. Про Adverbiis». Такий дослівний збіг навіть заголовків і параграфів виразно свідчить, що К. Ґ. Мількаус переписував із граматики П. Ф. Руигіса. Сам розділ про прислівники «Про Adverbiis» починається абсолютно тими самими словами, а сторінку, присвячену функціям прислівників, дослівно переписано з граматики П. Ф. Руигіса. Toliau visiškai ta pačia eilės tvarka ir tais pačiais lotyniškais pavadinimais išdėstyti 23 prieveiksmių semantiniai skyreliai, kurių tik penki vienu kitu žcžiu skiriasi nuo P.F.Ruigio gramatikos atitinkamų skyrelių. Pagaliau ir tų penkių nutolimas nuo atitinkamų P.F.Ruigio gramatikos skyrelių yra minimalus. Štai, pavyzdžiui, K.G.Milkaus gramatikoje laiko (temporis) prieveiksmių skyrelis papildytas vienu prieveiksmiu — Tolydziau, kuris į vokiečių kalbą išverstas žodžiu sogleich (?); kokybės (qualitatis) prieveiksmių skyrelis papildytas vieninteliu žodžiu Stropěy, priesaikos bei patvirtinimo (jurandi) prieveiksmių skyrelis — žodžiais Diewaži, Diewažigi ir pagaliau eilės prieveiksmių skyrelis — žodžiais Nū atay, paeĭluy. Тут слід додати, що П. Ф. Руигіс у розділі синтаксису своєї граматики, §116 (III. Про керування прислівників), пише про те, що прислівники керують родовим відмінком (Lauke Butto, Widduj’ Miesto; Ganà Žodžių, Ap[z]cziey Lobjų, Maž Dūnòs, Menkay I[z]minties.). Увесь цей параграф К. Мількус переписав дослівно. До речі, навіть правопис в обох згаданих тут граматиках, можна сказати, майже однаковий. Якщо десь і є відмінності, то лише в якихось дрібницях. Наприклад, П. Ф. Руигіс пише Ypacėy, а К. Ґ. Мількаус — Ypacziey. Але позначення звука č в обох цих авторів непослідовне: у багатьох місцях воно цілком збігається. Про те, що автори всіх розглянутих тут граматик широко користувалися працями один одного, нерідко просто копіюючи навіть самі ілюстративні приклади, найвиразніше свідчить такий факт. Група прислівників місця, названа латиною «ad locum», у всіх цих граматиках (за винятком граматики К. Сапуна й Т. Шульца) складається майже виключно з таких прислівників: Szū Dāiktu, Anū Dāiktu, Niekuatru Dāiktu, Tieſog, Tieſogie, (Tieſam) Milk 148. Відмінність лише в тому, що в деяких граматиках ці прислівники написані по-різному: десь із великої, а десь із малої літери тощо. Уже сам цей факт якнайвиразніше свідчить про те, що згадані тут прислівники є не чим іншим, як дослівним повторенням групи прислівників «ad locum» із граматики Д. Клейна, пор.: [zū daiktu, anū daiktu, niekatru daiktu... tieſog, tieſogie... Tieſam G 134. Як показує цей короткий огляд, розділ про прислівник у граматиці К. Ґ. Мількауса дуже мало відрізняється від відповідного розділу граматики П. Ф. Руигіса. Приблизно те саме можна було б сказати й про всю граматику К. Ґ. Мількауса. Прийменник. Цей розділ граматики К. Ґ. Мількауса також переписано з граматики П. Ф. Руигіса майже дослівно, за винятком однієї примітки, де сказано, що є різні прислівники й іменники, які вживаються як прийменники й керують родовим відмінком, але не є справжніми прийменниками, наприклад: annapus, anna[z]al, lauke, widduj’ тощо; вони вимагають при собі родового відмінка згідно з відомим правилом: якщо два іменники різного значення стоять разом, то один із них набуває форми родового відмінка, наприклад: annapus Kiemo, anna[z]al Uppės, lauke Rubežaus, Szalle Kalno, 39 Widduj’ Lauko. Але й ця примітка та правило К. Г. Мілкауса не є ані цілком оригінальними, ані достатньо точними: згадані тут прийменники або слова, вжиті як прийменники, як і їхні сполучення з родовим відмінком, є й в інших давніх граматиках, а з двох ужитих разом іменників із різними значеннями не обов’язково один має набувати форми родового відмінка, наприклад: осінь у лісі, море восени тощо. Отже, розділ про прийменник і в цій граматиці буквально переписано з граматики П. Ф. Ругіса, а єдина додана примітка та правило по суті анітрохи його не доповнюють і не виправляють. До речі, підрозділ про синтаксис прийменника також цілком такий самий, як у граматиці П. Ф. Ругіса. Р о з д і л и п р о с п о л у ч н и к і в и г у к також написані не К. Г. Мілкаусом, а дослівно скопійовані з граматики П. Ф. Ругіса. Єдина дрібниця тут нова: доповнюючи латинський перелік назв груп вигуків з ілюстраціями, К. Г. Мілкус додає одинадцяту групу, проте не дає їй жодної назви, а лише записує так: XI. Szmukſzt і пояснює німецькою: ”wenn etwas entzvey gehet, herab glitscht, wegkommt”. Але це вже не вигук, а справжнє звуконаслідувальне слово, яке автор уже не міг зарахувати до жодної групи вигуків, а для щойно доданої групи не знайшов латинської назви. До речі, звуконаслідувальне слово Szmurkſzt, зараховане К. Г. Мілкусом до вигуків, є другим таким словом, що потрапило до граматики, поряд із раніше зарахованим Г. Остермейєром до вигуків словом barkſz. Це свідчить про непростий шлях звуконаслідувального слова до давньої граматики литовської мови, побудованої на класичних граматичних засадах, а водночас і про складний розвиток граматичної думки. Завершуючи розгляд незмінюваних частин мови у шести перших граматиках литовської мови, згаданих тут, можна дійти й загальніших висновків. 1. Поява щонайменше шести чи семи граматик (включно з «Compendium» Д. Клейна) у Прусській Литві менш ніж за століття свідчить про жвавий рух литуаністики, турботу про розвиток литовської мови, піднесення її культури, її вивчення та викладання. 2. Найвизначнішою подією та здобутком в історії граматики литовської мови слід вважати появу граматик Д. Клейна. Його «Grammatica Litvanica» була своєрідним дороговказом, що нагадував литовській інтелігенції про потребу розвивати розмовну й писемну мову, а мовознавцям — про необхідність дослідження литовської мови. Без його граматичних праць не обійшовся жоден з інших, пізніших авторів граматик, згаданих тут. Навіть через понад двісті років після появи першої граматики Д. Клейна А. Шлейхер, якого Ф. Куршайт назвав героєм мовознавства (”Schl. war ein Heros auf dem Gebiete der Sprachwissenschaft”1), пишучи свою «Litauische Grammatik», скористався не лише щойно виданою К. Г. Мілкусом граматикою П. Ф. Ругіса, а також граматикою К. Сапуна й Т. Шульца та працями інших мовознавців, а й обома граматиками Д. Клейна (латинською та німецькою), хоча, на думку самого А. Шлейхера, працями Д. Клейна треба було користуватися особливо обережно, бо той нерідко муштрує мову (”da er die Sprache nicht selten schulmeistert”)2. 1 F.Kurschat, Grammatik der littauischen Sprache, Halle, 1876, VI psl. 2 A.Schleicher, Litauische Grammatik, Prag, 1856, X—XI psl. 40 3. Порівняно з іншими авторами литовських книжок XVII ст. граматика Д. Клейна вирізняється литовським характером, чистотою та нормативністю наведених прикладів: у ній дуже мало варваризмів і діалектизмів. Основу литовського матеріалу в цій граматиці становить діалект прусських литовців, дуже близький до діалекту південно-західних аукштайтів, який, своєю чергою, став основою сучасної літературної литовської мови. 4. Вибір латинської або німецької мови для написання цих граматик визначався не стільки їхнім адресатом — інтелігенцією Прусської Литви XVII ст., передусім духовенством і молоддю, що вивчала теологію, — скільки тим, що на той час литовської граматичної термінології ще зовсім не існувало, а створити її авторам перших граматик було б нездійсненним завданням, адже формування граматичної термінології потребує праці багатьох десятиліть. 5. Автори граматик надзвичайно творчо скористалися граматиками інших мов XVII ст., особливо традиційними класичними граматиками латинської мови, які допомогли їм дуже стисло подати концептуальну картину граматичних категорій литовської мови. 6. Розуміння незмінюваних частин мови та стилістичних нюансів і вміння виразити їх латинською чи німецькою мовою, усвідомлення потреби в нормі, зіставлення та порівняння деяких фактів литовської мови з фактами латинської та давньогрецької мов свідчать, що автори наших перших граматик були чудовими знавцями рідної та класичних мов і добре підготовленими мовознавцями. 7. Переглядаючи нині перші граматики литовської мови, мимоволі замислюєшся, чим пояснити те, що всі вони були створені в Прусській Литві й видані в Кенігсберзі, а не у Великій Литві, де протягом століть компактно проживає більша частина литовців. На це запитання можна лише повторити відповідь, яку вже дали не один дослідник. Проводячи інтенсивну германізацію литовців, німецька влада прагнула передусім перетягнути їх на свій бік через церкву, поширюючи протестантизм рідною мовою. Для цього знадобилися литовські писемні твори, розмовна й писемна загальна мова, а разом із ними, звісно, і граматики литовської мови. Водночас тут слід згадати й про значення протестантизму для литовської культури, про його прогресивність. НЕВІДМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ МОВИ В ПЕРШИХ ЛИТОВСЬКИХ ГРАМАТИКАХ Анотація У 1653—1800 роках у Кенігсберзі було опубліковано сім литовських граматик: ”Grammatica Litvanica” і ”Compendium Lithvanico—Germanicum” Д. Kleinas (1653 і 1654), ”Compendium Lithvanico—Germanicum” К. Sapūnas і Т. Schultz (1673), ”Anhang einer kurzgefassten Litthauischen Grammatik” Ф. Haack (1730), ”Anfangsgründe einer Litthauischen Grammatik” П. Ф. Ruhig (1747), ”Neue Litthauische Grammatik” Г. Ostermeyer (1791), ”Anfangsgründe einer Litthauischen Sprach—Lehre” Х. Г. Mielcke (1800). У статті розглядається опис невідмінюваних частин мови в цих граматиках. Найважливіша з них — ”Grammatica Litvanica” Д. Kleino, яка заклала основу всіх інших згаданих вище граматик. Висвітлення невідмінюваних частин мови в усіх цих граматиках значною мірою орієнтується на класичну граматику латинської мови. Автори перших литовських граматик тонко відчували семантичні та стилістичні відтінки литовських прислівників, прийменників, сполучників і вигуків та виявили неабияку здатність передавати їх латиною або німецькою. 41 Порівняння литовського мовного матеріалу з фактами латинської, давньогрецької та німецької мов засвідчує видатні здібності й знання авторів у галузі литовської мови, а також німецького та класичного мовознавства. Усі ці граматики було укладено в Прусській Литві, де уряд дбав про те, щоб за допомогою протестантської церкви прив’язати литовців до себе. Для цього були потрібні литовські писемні тексти, литовська літературна мова та литовські граматики. Водночас слід згадати й про прогресивну роль протестантизму в історії литовської писемності. 42